Мільтон Фрідман

дух i лiтера

КапіталізМ і свобода

Milton Friedman with the assistance of Rose D. Friedman

Phoenix Books THE UNIVERSITY OF CHICAGO PRESS

CapitalisM anD FReeDoM

Мільтон Фрідман

дух i лiтера

КапіталізМ і свобода

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ»

ЦЕНТР ЄВРОПЕЙСЬКИХ ГУМАНІТАРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Книга Нобелівського лауреата М. Фрідмана «Капіталізм і сво-бода» справила неабиякий вплив на «батьків» неолібералізму в політиці – М. Тетчер та Р. Рейгана. Багато з ідей М. Фрідмана були успішно впроваджені, і це, серед іншого, призвело до довго-тривалого економічного підйому у цих країнах. Американський науковець дає визначення лібералізму, ліберальної політики та логічних аргументів на її користь на важливих практичних при-кладах. Новаторські для свого часу ідеї та аргументи М.Фрідмана багато в чому залишаються актуальними для сучасної України. Це стосується і пенсійної системи, і освіти, і оподаткування, і інших сфер життя.

ВИДАВЦІ:Костянтин Сігов та Леонід Фінберг

Переклад з англійської: Неля Рогачевська Наукове редагування: Володимир Дубровський

Коректура: Тетяна ШкарупаХудожнє оформлення: Ірина Пастернак

Комп’ютерна верстка: Ілля ПершинПідготовка текстів: Олексій Сігов

Це видання здійснене за підтримки Посольства Сполучених Штатів Америки в Україні

Мільтон Фрідман. Капіталізм і свобода /Пер. з англ. – К.: дух i лiтера, 2010. – 320 с.

УДК: 330.342.142(73)

ISBN 978-966-378-144-0ISBN 0226264017

© дух i лiтера, 2010© University Of Chicago Press, 1982

Ф 883

зМІСТ

Володимир Дубровський. Капіталізм, свобода, та сучасна Україна: кілька нотаток щодо актуальності лібералізму . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7Від автора . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23Розділ І. Взаємозв’язок між економічноюта політичною свободою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31Розділ ІІ. Роль держави у вільному суспільстві . . . . 53Розділ ІІІ. Контроль над грошима . . . . . . . . . . . . . . . . . 75Розділ IV. Міжнародні фінансовій торговельні відносини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 101Розділ V. Податково-бюджетна політика . . . . . . . . . 129Розділ VІ. Роль держави у царині освіти . . . . . . . . . 143Розділ VІІ. Капіталізм і дискримінація . . . . . . . . . . . 175Розділ VІІІ. Монополія та соціальнавідповідальність праці й капіталу . . . . . . . . . . . . . . . . . 189Розділ ІХ. Ліцензування професійної діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 217Розділ Х. Розподіл прибутків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 253Розділ ХІ. заходи із соціального забезпечення . . . 281Розділ ХІІ. Боротьба з бідністю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 301Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 311

КАПІТАЛІзМ, СВОБОДА, ТА СУчАСНА УКРАїНА: КІЛЬКА НОТАТОК щОДО

АКТУАЛЬНОСТІ ЛІБЕРАЛІзМУ

Ця книга є вельми актуальною в сучасній Україні та сучасному світі загалом. Адже навіть на рівні виз-начень, лібералами наразі називають себе, приміром, провідні українські політики, котрі при цьому мо-жуть підтримувати протекціонізм, чи пільги великим підприємствам, чи збільшення державного бюджету швидше за зростання економіки... Водночас, інші по-важні експерти та політики нарікають на буцімто «над-то ліберальні» 1990-ті роки – в той час, коли державна власність переважала в усіх сферах, держава надава-ла величезні субсидії та пільги галузям та окремим підприємствам, Росія постачала безоплатний газ тощо, і саме за рахунок цих джерел створювалися великі стат-ки... У цій книзі Нобелівський лауреат М.Фрідман дає чітке й послідовне визначення лібералізму, ліберальної політики, та логічних аргументів на її користь на важ-ливих практичних прикладах.

Справжнім лібералам у сучасній Україні конче потрібні такі аргументи, а головне – зразки логіки. Адже кожного разу, коли йдеться про державне втру-чання в механізми суспільної та ринкової саморегуляції їм, слідом за М.Фрідманом, доводиться обстоюва-ти своєрідну «презумпцію ефективності» ринку та суспільної самоорганізації. І це не марна справа, навіть коли ліберали у меншості. Безумовно, послідовний ліберал має змиритися з тим, що не завжди при цьо-му вдасться переконати опонентів. Послідовний демо-

8 Капіталізм і свобода

крат має при цьому підкоритися рішенню, ухвалено-му відповідно до демократичних норм, навіть попри власну незгоду. Але перед цим суспільство має почути аргументи обох сторін, аби зробити свідомий вибір. А опоненти лібералізму в кожному окремому випадку, коли розглядається доцільність втручання держави, змушені так само аргументовано доводити, що (а) ри-нок неспроможний привести до ефективного резуль-тату, навіть у перспективі; і (б) держава справді спро-можна виправити цю ситуацію, причому надовго.

Шкода, що в Україні таких ліберальних аргументів майже не чутно. Адже навіть у дуже практичному засто-суванні новаторські для свого часу ідеї та аргументи М.Фрідмана багато в чому залишаються актуальними для сучасної України. Це стосується і пенсійної системи, і освіти, і оподаткування, і інших сфер життя. Напри-клад, один із дуже небагатьох по дат ків, який в Україні пра цює відносно непогано – податок на доходи грома-дян за фіксованою ставкою – створений за рекомендаці-ями, які походять саме від Фрідмана. Інший випробу-ваний у світі крок, який варто було би запровадити в Україні вже зараз – ваучерна система оплати шкільного навчання – теж широко обговорюється у цій книзі.

Нарешті, я б рекомендував читати цю книгу навіть свідомим противникам лібералізму, тому що викладені тут думки автора збуджують інтелект, породжуючи власні аргументи, як за, так і проти. Нечасто можна зустріти таку концентрацію ідей, логічних конструкцій та доказів. Роблячи примітки, я особисто неодноразо-во стримував себе від спокуси вдатися до полеміки з автором або творчого розвитку його ідей. Сподіваюся, майже всюди це мені вдалося.

Утім, за всієї актуальності ідеологічних аргументів М.Фрідмана, треба зауважити, що його практичні реко-

9Капіталізм, свобода, та сучасна Україна

мендації стосуються США – чи не єдиної у світі країни, де дійсно певний час панував ліберальний laissez-faire, а подальший розвиток відбувавсь у бік збільшення втручання держави (саме тому у США прихильників еко номічного лібералізму називають консерваторами). Сучасна Україна, як і більшість інших країн, навпа-ки, історично рухалася від тоталітаризму або тради-ційного суспільства в бік устрою більш відкритого та ліберального. Тому варто було би зробити кілька попередніх зауважень та застережень щодо застосуван-ня ліберальних підходів в умовах сучасної України.

Ліберальна ідеологія виходить із того, що свобо-да як можливість свідомого вибору між відносно рівнозначними альтернативами є фундаментальною цінністю сама по собі. «Інструментально», мовою Фрідмана, це підкріплюється потужним аргументом на користь універсальності ліберального підходу: си-стема з більшою кількістю ступенів свободи є більш гнучкою, а отже, більш ефективною у складному світі, який до того ж швидко змінюється. Разом із тим, сво-бода все ж не є природним станом чи прагненням усіх людей. Суспільний устрій, заснований на свободі, точніше, на «вільному доступі» (за термінологією Норта, Уейнгаста та Уолліса), з'явився тільки років із триста тому, і наразі переважає в кількох десят-ках країн. Протягом усієї попередньої історії люд-ства свобода у вищезгаданому сенсі в кращому разі допус калася. Натомість стрижнями суспільства були традиції, особиста відданість, а також численні ста-тусні привілеї, споріднені з патерналізмом.

за такими законами живе й надалі переважна більшість людства, принаймні дуже значна частина людей навіть у найрозвиненіших країнах. Вони не готові скористатися перевагами свободи, а надто брати

10 Капіталізм і свобода

на себе відповідальність, із нею пов’язану, тож для них баланс переваг від переходу до вільного суспільства виявляється від’ємним. Цих людей ліберальні аргу-менти ніколи не переконають просто тому, що вони живуть за іншою системою цінностей – і, відповідно до принципів лібералізму, мають на це повне право. змінити їхній світогляд навряд чи можливо, тим більше, що сама тільки така думка протирічить прин-ципам лібералізму. Таким чином, доки більшість виборців у країні залишаються патерналістськи на-лаштованими, ідеї лібералізму не мають шансів на політичну перемогу.

Утім, це не означає, що ліберальні ідеї та пропозиції ніколи не втілюються в життя, а отже, їх можна вис-ловлювати, не піклуючись про відповідальність. Сво-бода часто перемагає, навіть якщо ліберали у меншості. Хоч яка диктаторська й тоталітарна, держава все ж виявляється не здатною здійснювати контроль усьо-го й «піклуватися» про всіх. І хоч би як це дратувало патерналістів, доводиться віддавати певні сфери на відкуп самоорганізації та ринку. Людям, незалежно від уподобань, доводиться вчитися користуватися сво-бодою. Багато з тих, хто спочатку опирається змінам, зрештою відчуває смак до свободи і поступово перехо-дить на більш ліберальні позиції. Але доки це станеть-ся, держава мала б – за іронією – саме заради перемоги ліберальних цінностей! – захищати «учнів» від можли-вих невиправних наслідків їхніх невмілих самостійних дій. Найкраще, що могла би вчинити для своїх грома-дян уявно доброчесна патерналістська держава – це на-вчити їх жити в умовах свободи, по можливості змен-шивши ціну такого навчання. Втім, у цьому, природно, не зацікавлені потужні групи інтересів, які, зазвичай, керують такими державами в реальності. Але навіть

11Капіталізм, свобода, та сучасна Україна

послідовний ліберал, якому випало жити та працюва-ти в переважно патерналістичній країні, намагаючись наблизитися до свого ідеалу, має враховувати пробле-ми вимушеного «навчання» більшості співгромадян на їхніх власних помилках. Особливо коли йдеться про лібералізацію того, що може мати невиправні наслідки для не звичних до такого режиму громадян.

з іншого боку, не витримує критики часто вживаний в Україні аргумент, що, мовляв, у нас «традиційно» сильне державне втручання, а тому його не можна по-збавлятися. На жаль, і держава в Україні набагато гірше за американську здатна виконувати свої функції – як основні, визнані М.Фрідманом, так і, тим більше, спірні. Політики й чиновники, родом із радянської номенклатури, не просто менш обізнані з умовами ринку. Корупція, зрощення з бізнесом, політизація бюрократії, вплив груп інтересів, слабкий демокра-тичний контроль, нарешті, сам принцип особистої ієрархічної влади за рахунок вибіркового застосуван-ня невиконуваних законів – усе це робить державу не просто неефективною і недоброчесною, а часто навіть зловмисною. Таку державу треба було б обмежувати ще суворіше, ніж радить М.Фрідман. Але усунути її, наприклад, від пенсійного забезпечення не видається можливим, адже тут ми маємо справу з ситуацією, що докорінно відрізняється від Америки 1960-х.

Старих людей в Україні надто багато, аби молоді мог-ли легко профінансувати виплату пенсій за солідарною системою. Але старше покоління за своє трудове життя не мало змоги ні акумулювати гроші в інвестиційних пенсійних фондах, ані робити внески до страхової пенсійної системи сучасного типу. Навіть приватні за-ощадження були знецінені останніми передсмертними судомами радянської влади. Натомість сьогоднішні

12 Капіталізм і свобода

старі своєю працею створювали матеріальні цінності, які держава Україна успадкувала від УРСР. Тобто те-пер саме держава завинила їм, отож має розплачува-тися. Хоча, зауважимо, в такому разі, у відповідності до ліберальних підходів, джерелом пенсійного забез-печення для них мав би стати податок на успадковані у такий спосіб виробничі активи та нерухомість, а не на зарплатню працюючих, як зараз.

Друге важливе обмеження, притаманне ліберальній економічній ідеології, полягає в тому, що вона зосе-реджується винятково на стимулах, за принципом «хто хоче, знайде засоби». Це, зазвичай, продук тивніший підхід, аніж патерналізм, який, опікуючись наданням засобів, руйнує стимули. Але треба мати на увазі: якщо взяти окрему людину, то відгук на стимул має характер немонотонний. По-перше, часто надто слабкий сти-мул не працює взагалі. По-друге, починаючи з певного рівня реакція на стимул починає зменшуватися, бо в людини просто не вистачає сил. Та головне, рано чи пізно виникає феномен «гіпермотивації»: у відповідь на занадто сильні стимули людина або взагалі перестає реагувати, або вдається до хаотичної метушні, без жод-ного ефекту. Те саме трапляється з пошуком засобів: якщо за ними ходити не надто далеко, стимул спону-катиме до їхнього пошуку, але коли останній стає не-реально важким, у більшості опускаються руки. Отже, суто ліберальний підхід, який опікується винятково створенням стимулів, беззастережно годиться хіба що для фірм, бо там його забезпечує природний конку-рентний відбір: рано чи пізно знаходиться фірма, до-статньо сильна, аби відповідно реагувати на стимул, хоч би яким важким був пошук ресурсу; інші ж фірми можуть і загинути. Проте серед людей такий відбір вчиняти надто жорстоко. Тож коли лібералізація всьо-

13Капіталізм, свобода, та сучасна Україна

го відбувається раптово та вимушено, як в Україні, ба-жано дбати, аби стимули залишалися помірними і, за можливістю, були більш-менш забезпечені ресурсами.

Нарешті, ця книга вперше друкується україн-ською в такий час, коли не можна не торкнутися теми економічної кризи. Тим більше, що багато хто з дослідників розцінює останню як «кінець неолі бе-ралізму», одним із натхненників якого, у свою чергу, вважають М.Фрідмана.

Дійсно, ідеї цього вченого, так само як його вчите-ля фон Гайека, справили глибокий вплив на «батьків» неолібералізму в політиці – М. Тетчер та Р.Рейгана. Багато які з цих ідей були успішно впроваджені, і це, серед іншого, призвело до довготривалого еконо-мічного підйому у відповідних країнах. з іншого боку, справжнім тріумфом лібералізму заслужено вважа-ють крах СРСР: його поступовий занепад став оче-видним невдовзі після написання цієї книги, а вже у 1980-ті смішно було казати про якесь «натхнення» економічними успіхами державної економіки.

Та, як ми знаємо зараз (навесні 2009), хоча ви-рок плановій економіці історія винесла остаточно, економічний підйом у капіталістичних країнах зреш-тою завершився світовою фінансово-економічною кризою, як кажуть, найгіршою з 1930-х років (хоча, принаймні поки що, економічний спад та без ро біття у провідних країнах не можна вважати ката стро-фічними). Та чи була фінансова криза пов’язана з «над-лишком» послідовного лібералізму, як його розумів би М. Фрідман, чи з його непослідовним запроваджен-ням, а може, взагалі з його браком?

У цій книзі М.Фрідман пропонує «монетарне пра-вило», яке згодом було трансформоване у так зване таргетування ВВП, тобто зростання грошової маси

14 Капіталізм і свобода

відповідно до обсягу чистого продукту. Воно успішно застосовувалося у США протягом багатьох років, аж поки не було замінене істотно м’якшим таргетуван-ням інфляції. Останнє дозволило значно розширити грошову масу за рахунок віртуальних «товарів», та-ких як деривативи. чи міг би утворитися такий обсяг деривативів за умов більш жорсткої (=ліберальної) монетарної політики? Напевне, що ні. Висновок із цього: або жорсткіша монетарна політика (відповідно, з циклічними спадами в економіці час від часу), або доводиться вводити жорсткіші регуляції щодо того, куди саме підуть надлишкові кошти. Ліберал обрав би перше. Водночас, останніми роками у США запровад-жувалася «м'яка» монетарна політика, що не супро-воджувалася відповідним регулюванням. Отже, маємо непослідовність.

Якщо ж придивитися до безпосередніх причин кризи, то тут цілий букет відверто антиліберальних заходів та політики, яку навіть Кейнс засудив би. Адже він учив, що бюджет може бути дефіцитним у період рецесії та депресії, але потім борги треба віддавати протягом підйомів та бумів. В той же час у США про-блема бюджетного дефіциту стала хронічною, і багато інших країн (на жаль, і Україна) копіювали цей пога-ний приклад. Між іншим, серед причин цього дефіциту у США була й суто «патерналістська», за означенням М.Фрідмана, програма доступного житла, яка по-родила горезвісні subprime bonds, які, у свою чергу, «отруїли» велику масу похідних цінних паперів і ста-ли найголовнішою безпосередньою причиною кризи.

Втім, навіть якщо розглядати можливість запро-вадження певних обмежень на міжнародних фінан-сових ринках – що декому видається заледве не «кінцем лібералізму» – то насправді, якщо придиви-

15Капіталізм, свобода, та сучасна Україна

тись уважніше, тут немає жодного протиріччя з послі -довною ліберальною філософією. Адже свобода одного індивіда не безмежна, вона закінчується там, де почи-нається свобода іншого. Навіть сам М.Фрідман вважає цілком виправданим втручання держави, а, відповідно, і певне обмеження економічної свободи, якщо воно спрямоване на подолання недоліків ринку, зокрема «зовнішніх ефектів» (екстерналій). Коли ж на ринок «виходять» зайві гроші, вони стають «гарячими» і жив-лять великомасштабні спекуляції. Останні спотворю-ють відносні ціни, які є найважливішим інформаційним продуктом вільного ринку, інди ка то ром та стимулом для виробників. Отже, викривлюючи ціни замість їх-нього вирівнювання, зловживання спекуляціями ство-рює неабиякі екстерналії, і це є цілком виправданою з ліберальної точки зору підставою для втручання.

... Тут мені доведеться зупинитися, адже застосову-вати та розвивати запропоновані М.Фрідманом ідеї та аргументи можна до нескінченності – але це варто за-лишити читачеві. Творчого Вам читання!

Ваш Володимир Дубровський,

науковий редактор

ВСТУП

У своїй інаугураційній промові президент Кеннеді сказав слова, які потім часто цитувалися: «Не питайте, що може зробити для вас ваша країна; питайте, що ви можете зробити для своєї країни». Вражаючим знамен-ням нашого часу зробилася та обставина, що супереч-ки з приводу цієї фрази зосередилися на її джерелі, а не на її змісті. Ані перша, ані друга частина цієї заяви не виражає стосунків між громадянином і державою, котрі були б гідними ідеалів вільної людини, яка живе у вільному суспільстві. Патерналістське «що може зро бити для вас ваша країна» має на увазі, що держа-ва уявляється опікуном, а громадянин – суб’єктом опіки, хоча така точка зору йде врозріз із переконанням вільної людини, що вона сама відповідальна за власну долю. Органістичне «що ви можете зробити для своєї держави» припускає панівну, ба навіть божеську роль держави, тоді як громадянин мислиться як слуга чи прислужник. Для вільної людини її країна має бути сукупністю індивідуумів, які її складають, а не якоюсь вищою інстанцією. Вільна людина пишається спільним набутком і зберігає вірність загальним традиціям. Од-нак вона дивиться на державу як на засіб, знаряддя, а не як на джерело милостей і дарунків і аж ніяк не на пана й Бога, яким слід сліпо підкорятися та покірно слугу-вати. Вільна людина не визнає жодної національної мети, якщо вона не є консенсусом цілей, до яких гро-мадяни прагнуть поокремо. Вона не визнає жодного національного завдання, якщо та не є консенсусом за-вдань, яким поокремо слугують громадяни.

24 Капіталізм і свобода

Вільна людина не питатиме ні про те, що може зро-бити для неї її країна, ні про те, що вона сама може зробити для своєї країни. Натомість вона спитає: «що я та мої співвітчизники можемо зробити за до-помогою держави задля того, щоб нам легше було ви-конувати власні індивідуальні обов’язки, домагатися власних окремих цілей і, передусім, захищати нашу свободу?» Окрім цього питання, вона поставить інше: «Як ми можемо запобігти тому, щоб створена нами держава перетворилася на Франкенштейнового мон-стра і занапастила ту саму свободу, котру ми довірили їй охороняти?» Свобода – це рідкісна й крихка рос-лина. Розум запевняє нас, а історія підтверджує, що головною загрозою свободі є концентрація влади. Держава необхідна для збереження нашої свободи, і вона ж є знаряддям, за допомогою якого ми може-мо користуватися цією свободою, проте, все-таки якщо влада концентрується в руках політиків, вона перетворюється на загрозу нашій свободі. Навіть якщо ті, до чиїх рук спершу потрапила влада, будуть людьми доброї волі і навіть якщо ця влада їх не роз-бестить, пізніше вона і принадить, і виплекає людей цілковито іншої породи.

Як ми можемо використати потенціал держави, уник-нув ши тим же часом небезпеки, що загрожує сво бо ді? Два загальні принципи, втілені в нашій конституції, містять у собі відповідь, котра досі захищає нашу сво-боду, хоча, будучи зведена в закон, неодноразово пору-шувалася на практиці.

Передусім, повинні бути обмежені повноваження держави. Головна її функція мусить полягати в тому, щоб захищати нашу свободу як від недружнього ото-чення, так і від наших же співгромадян: підтримувати лад і законність, забезпечувати виконання договорів

25Вступ

між приватними особами та заохочувати ринкову кон куренцію. Попри свою головну функцію, держава може час від часу допомагати нам спільно створювати те, що нам важче або дорожче створити поодинці. Од-нак будь-яке такого роду використання держави таїть у собі загрозу. Уникати подібного використання держави в нас немає ні потреби, ні можливості. Та перш ніж це зробити, слід упевнитися, що одержувані переваги дос-татньо наочні й вагомі. Спираючись головним чином на добровільне співробітництво і приватну ініціативу (як в економіці, так і в інших видах діяльності), ми змо-жемо досягти того, щоби приватний сектор слугував противагою секторові державному, та надійно оберігав свободу слова, віросповідань та думки.

Другий загальний принцип полягає в тому, що дер-жавну владу слід розосередити. Якщо вже наділяти уряд владою, то краще, щоб він користався нею у графстві, а не у штаті, а в штаті – краще, ніж у Вашингтоні. Якщо мені не до вподоби те, що робить місцева влада, будь то прибирання сміття, зонування посівів, чи шкільна освіта, я можу переїхати в інше місце, і хоча на такий крок наважується небагато хто, сама така можливість уже є засобом обмеження вла-ди. Якщо мені не до вподоби те, що робить мій штат, я вільний переїхати в інший. Та якщо мені не до душі те, що накидає мені Вашингтон, у нашому світі, де нації ревно оберігають себе, варіантів у мене обмаль.

зрозуміло, що саме проблемність ухилення від роз-поряджень федерального уряду, робить централізацію настільки привабливою для багатьох її прихильників. Вони гадають, що та дозволить їм успішніше запро-ваджувати програми, котрі, на їхню думку, слугують суспільному благу, хай то буде перерозподіл доходів на користь бідних за рахунок багатих або на користь

26 Капіталізм і свобода

державних потреб за рахунок приватних. У певно-му сенсі вони мають рацію. Та в цієї медалі два боки. Той, хто має владу, щоб творити добро, одночас-но одержує можливість творити зло; сьогодні вла-да належить одним, а завтра, можливо, – іншим; іще важливіший той факт, що те, в чому один вбачає благо, іншому уявляється злом. Велика трагедія гонитви за централізацією, рівно як і за розширенням держав-них повноважень, полягає в тому, що починають її здебільшого люди доброї волі, котрі самі ж першими оплакуватимуть її наслідки.

захист свободи від зазіхань є головним мотивом для обмеження й децентралізації державної влади. Проте є й конструктивний чинник. Найвизначніші до-сягнення цивілізації в будь-якій царині – малярства чи архітектури, науки чи літератури, промисловості чи сільського господарства – ніколи не походили від центрального уряду. Колумб відправився шукати но-вих шляхів до Китаю не за вказівкою парламентської більшості, хоча його частково фінансував абсолютний монарх. Ньютон і Лейбніц, Ейнштейн і Бор, Шекспір, Мільтон і Пастернак, Вітні, Маккормик, Едісон і Форд, Джейн Адамс, Флоренс Найтінгел та Альберт Швейцер – усі вони відкрили нові рубежі у людсько-му знанні, літературі, техніці або у справі полегшення людських страждань не за вказівкою уряду. їхні звер-шення були творінням їхнього власного генію, твер-дих переконань меншості та суспільної атмосфери, що надавала простір розмаїттю і своєрідності.

Державі ніколи не під силу буде змагатися своє-рідністю і різноманітністю з діями окремого індивіда. запропонувавши єдині норми забезпечення житлом, харчами чи одягом, держава, поза сумнівом, може підвищити рівень життя більшості населення; вста-

27Вступ

новивши єдині норми в царині освіти, дорожнього будівництва або каналізації та водопостачання, цент-ральний уряд, безумовно, здатен підняти рівень об-слуговування на місцях, а то і в середньому по країні. Та в ході цих запроваджень на зміну прогресові прий-де стагнація; одноманітною посередністю держава замінить своєрідність, необхідну для того експеримен-тування, яке може поставити тих, хто завтра пастиме задніх, вище за сьогоднішніх середнячків.

частина цих фундаментальних проблем розгля-да ється у пропонованій книзі. її головна тема – роль капі талізму вільної конкуренції (тобто організації лево вої частки економічної діяльності в рамках при-ватного підприємництва, що діє на вільному ринкові) як системи економічної свободи і необхідної умови для свободи політичної. Супутня тема книги – це роль, яку слід надати державі у суспільстві, що сповідує сво-боду і спирається в організації економічної діяльності переважно на ринок.

У двох початкових розділах ці питання розгляда-ються на абстрактному рівні – в принципі, радше ніж у практиці. У наступних розділах ці принципи прикла-даються до цілої низки конкретних проблем.

Абстрактне формулювання цілковито спромож-не бути повним і вичерпним, хоч у двох наступних розділах цього ідеалу досягти не вдається. Однак пи-тання про застосування відповідних принципів не можна розглянути вичерпно навіть у теорії. Кожен день додає нових проблем і нових обставин. Ось чому роль держави неможливо раз і назавжди передбачи-ти в сенсі її конкретних функцій. А тому нам слід час від часу переглядати питання про те, як незмінні, на наш погляд, принципи співвідносяться з поточними проблемами. Побічним продуктом такого перегляду

28 Капіталізм і свобода

неодмінно стане додаткова перевірка і поглиблення нашого розуміння цих принципів.

Викладені у цій книзі політичні та економічні по-гляди було б вельми зручно позначити якимсь ярли-ком. Найбільш правомірним і доречним означенням буде «лібералізм». На жаль, «як найвищий, хоча й ненавмисний, комплімент недружні до системи при-ватного підприємництва завбачливо експропріювали її означення»*, тому у США термін «лібералізм» на-був зовсім не того сенсу, в якому його розуміли у ХІХ столітті або в якому його розуміють нині у більшості країн європейського континенту.

Інтелектуальний рух, що розвинувся наприкінці XVIII – на початку ХІХ століття і мав назву «лібе-ралізм», наголошував на свободі як кінцевій меті, і на індивіді як кінцевій одиниці суспільства. Усередині країни він підтримував вільну конкуренцію як засіб послаблення ролі держави в економічній царині і відповідно – посилення ролі індивіда; у закордонних справах він виступав за свободу торгівлі як засіб мир-ного і демократичного єднання усіх націй планети через взаємозв’язки. У царині політичній він обстою-вав розвиток представницького урядування і парла-ментських інституцій, обмеження державної сваволі і захист громадянських свобод індивіда.

з кінця ХІХ століття, і особливо після 1930-х років у США, термін «лібералізм» набув цілковито іншого наголосу, тим паче у сфері економічної політики. Він став ототожнюватися з прагненням покладатися для досягнення бажаних цілей на державу, радше ніж на добровільні приватні домовленості. Гаслом лібералізму

* Schumpeter J. History of Economic Analysis. New York: Oxford University Press. 1954. P. 394.

29Вступ

стала не свобода, а добробут і рівність. Ліберал ХІХ століття вважав за найдієвіший засіб підвищення до-бробуту та досягнення рівності розвій свободи; ліберал ХХ століття почав обстоювати відродження курсу на державне втручання і патерналізм, проти якого бо-ровся класичний лібералізм. Повертаючи стрілки го-динника назад, до меркантилізму XVII століття, він полюбляє побіжно таврувати справжніх лібералів реакціонерами!

зміна сенсу, що вкладається в поняття «лібералізм», в економічній царині є більш разючіша, ніж у політичній. Ліберал ХХ століття, точнісінько так само, як і ліберал століття ХІХ, виступає за парламентські установи, представницьке правління, громадянські права тощо. Однак навіть у політичних питаннях спостерігається суттєва різниця. Будучи ревнителем свободи і тому дивлячись із острахом на централізацію влади чи то в урядових, чи то у приватних руках, ліберал ХІХ сто-ліття надавав перевагу політичній децентралізації. Ліберал ХХ століття жадає дії і вірить у доброчинність влади, допоки вона перебуває в руках уряду, котрий теоретично контролюється виборцями, тому він обстоює централізоване врядування. Розмірковуючи, де зосередити владу, він надасть перевагу штатові пе-ред містом, федеральному урядові – перед штатом, а всесвітній організації – перед національним урядом.

через викривлення терміна «лібералізм» світогляд, який раніше мав цю назву, сьогодні часто позначають словом «консерватизм». Однак це малопридатна аль-тернатива. Ліберал ХІХ століття був радикалом як в етимологічному сенсі (він завжди прагнув дійти до самісінької суті), так і в політичному: він виступав за кардинальну зміну суспільних інститутів. Таким мав би бути і його сучасний спадкоємець. Ми не бажаємо

30 Капіталізм і свобода

консервувати державне втручання, яке так обмежує нашу свободу, хоча, зрозуміло, ми згодні зберегти ті форми цього втручання, що їй сприяють. Окрім того, на практиці термін «консерватизм» почав застосову-ватися до широкого кола поглядів, які такою мірою несполучні одні з одними, що ще на наших очах, поза сумнівом, з’являться складові означення на взірець «ліберально-консервативний» або «консервативно-аристократичний».

Почасти з нехоті віддавати цей термін прихиль-никам заходів, які знищать свободу, почасти через невміння відшукати доречну альтернативу, я розв’яжу ці утруднення, використовуючи слово «лібералізм» у його первісному значенні, а саме – у сенсі поглядів вільної людини.

З питань замовлення та придбаннялітератури звертатися:

Видавництво «дух i лiтера»04070, Київ, вул. Волоська, 8/5

Національний університет«Києво-Могилянська академія»

корпус 5, кім. 210тел./факс: (38-044) 425 60 20

Е-mail: duh-i-litera@ukr.net – відділ збутуfranc@roller.ukma.kiev.ua – видавництво

http://www.duh-i-litera.kiev.ua

Надаємо послуги «Книга — поштою»