the ukrainian cleveland, issue 17-18, september-october 2008

THE UKRAINIAN CLEVELAND – НЕЗАЛЕЖНА УКРАЇНСЬКО-АМЕРИКАНСЬКА ГАЗЕТА Випуск 9-10 (17-18) | Вересень-жовтень 2008 р. www.ukrainiancleveland.com Виходить щомісяця

Президент Віктор Ющенко провів у Вашинґтоні переговори з Прези-дентом США з питань безпекової по-літики і зокрема інтеграції України до європейських і євроатлантичних структур.Як повідомляє прес-служба прези-

дента, учасники переговорів окремо торкнулися енергетичної співпраці України та США і зокрема спільних проектів у сфері ядерної енергетики.Президент України також запропо-

нував своєму американському колезі визначити високих представників США, які відвідають Україну під час відзначення 75-ї річниці Голодомору 1932-1933 років.Крім того, в ході перемовин йшло-

ся про включення до порядку денного Генеральної Асамблеї ООН питання про вшанування пам’яті жертв Вели-кого Голоду в Україні. Сторони також обговорили вну-

трішню ситуацію в Україні. Прези-дент Ющенко сказав в ході візиту, що події в парламенті України мають на меті проведення дострокових виборів парламенту й президента.Напередодні візиту, посол США у

Києві заявив, що Сполучені Штати Америки співпрацюватимуть з будь-якою коаліцією в українському пар-ламенті, якщо вона буде сформована в демократичний спосіб.

Посол США в Україні Вільям Тей-лор також застеріг українську владу від використання сили чи введення прямого президентського правління.

«При тому, що нам хотілося б ба-

чити стабільність в Україні, розпад коаліції є частиною нормального по-літичного процесу у парламентській демократії. США працюватимуть із будь-якою коаліцією, аби лише вона

формувалася в демократичний, пра-вовий і конституційний спосіб», — за-явив посол у своїй статті для «Дзерка-ла тижня».

Українська служба Бі-Бі-Сі

Фото Прес-служби Президента України

Під час зустрічі Президентів України та США

Посол України в СШАм. Вашинґтон

ВІТАННЯ ПОСЛА УКРАЇНИ В СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ АМЕРИКИ УКРАЇНСЬКІЙ ГРОМАДІ США З НАГОДИ СВЯТА ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ

БОГОРОДИЦІ ТА ДНЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВАВельмишановно громадо! Дорогі

співвітчизники!За сталою традицією, 14 жовтня

ми відзначаємо два свята – Покрову Пресвятої Богородиці та День україн-ського козацтва. Ця традиція наочно пітверджує велике історичне значен-ня козацтва в боротьбі за утверджен-ня української державності, його суттєвий внесок у сучасний процес державотворення. Від часів Хрещення Київської Русі

й до сьогодні це свято обєднувало український народ, живило його ві-рою у повсякчасне заступництво Бо-жої Матері за людський рід, мир і до-бро на нашій землі.Козаччина завжди була однією з найяскравіших сторінок української іс-

торії, на славних прикладах якої виховувалося почуття національної само-поваги багатьох поколінь українців. Козацтво – звитяжна історія і велика гордість нашого народу, душа України, її надія і оберіг.Національно-культурне відродження наших днів значною мірою жи-

виться традиціями славної козацької доби. Саме представникам козацьких громадських об’єднань належить велика роль в утвердженні національної свідомості, подоланні комплексу меншовартості.З набуттям Україною незалежності козацька ідея отримала новий могут-

ній імпульс розвитку, знайшла численних прихильників у всіх регіонах дер-жави і світу, де мешкають наші співвітчизники.Тож щиросердно зичу всім козакам та їхнім родинам щастя, здоров’я, на-

снаги у відродженні кращих національних традицій, плідної праці на благо народу, задля світово] слави України.

Щиро Ваш, Олег Шамшур

ЮЩЕНКО ЗУСТРІВСЯ З ПРЕЗИДЕНТОМ США

] слави Україїїїїїнинннннн .

ВІТАННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ УЧАСНИКАМ XX КОНҐРЕСУ

УКРАЇНЦІВ АМЕРИКИКЛІВЛЕНД, ОГАЙО, 17-19 ЖОВТНЯ 2008 РОКУ

Шановні друзі, дорогі українці!Сердечно вітаю вас з відкриттям

ювілейного XX Конґресу українців Америки.Ваші заслуги перед Українською

нацією – неоціненні. Я глибоко вдяч-ний за вашу допомогу у становленні й розвиткові Української державності, за те, що гідно представляєте наш на-род у світі.Надзвичайно високо оцінюю вне-

сок, зроблений американськими укра-їнцями, у справу відкриття міжнарод-ній спільноті страшної правди про Голодомор 1932–1933 років в Україні та засудження його як ґеноциду.Зворушений прагненням кожно-

го українця Америки підтримувати в душі відчуття причетності до великої української родини та дбайливо збері-гати культурні й духовні традиції сво-їх предків.Переконаний, що ваш Конґрес ста-

не потужним кроком на шляху гур-тування світового українства навколо національної ідеї, сприятиме його єднанню у могутній організм, серцем якого є Київ.Запевняю, що Україна завжди пам’ятає про своїх синів і дочок, вважає зміц-

нення зв’язків із ними своїм державним пріоритетом.Бажаю доброго здоров’я, щастя, натхнення, подальших звершень в ім’я

України.Слава Україні!Слава Українському народові!

Віктор ЮЩЕНКО

УКРАЇНСЬКИЙ КЛІВЛЕНД2 Випуск 9-10 (17-18) | Вересень-жовтень 2008 р.

КИЇВ, 8 жовтня. (УКРІНФОРМ). МЗС України поширило сьогодні за-яву у зв’язку з позицією Росії стосовно проведення на її території міжнарод-ної акції “Незгасима свічка” – вша-нування 75-х роковин Голодомору в Україні 1932-1933 років.

Як відзначають в МЗС, акція, яку проводить Українська держава спіль-но зі Світовим конґресом українців, уже відбулася в 29-ти країнах світу, її проведення на території Росії за учас-тю української громади було офіційно погоджено з російською стороною.Однак, напередодні початку акції в

Росії – 6 жовтня 2008 року – Посоль-ство України в РФ отримало ноту МЗС РФ, у якій російська сторона, посила-ючись на позицію України щодо Голо-домору 1932-33 років та інформацію, що надходить з регіонів РФ, де мала відбутися “Незгасима свічка”, зажа-дала приведення планованих заходів у відповідність до позиції РФ або від-міни акції взагалі.

“У такий спосіб українським гро-мадським організаціям РФ про-понується навіть не згадувати про найбільшу гуманітарну катастрофу в історії України, що спричинила ба-гатомільйонні жертви серед україн-ського населення”, – йдеться у заяві МЗС України.

У документі також зазначається, що “в Україні не можуть зрозуміти і сприйняти жорсткі заперечення ро-сійською стороною загальновідомих фактів злочину, який має всі ознаки ґеноциду”.Стурбованість української сторони

викликає інформація про те, що пред-ставники федеральної влади Росії в областях, де планується проведення акції «Незгасима свічка», здійснюють тиск на активістів української грома-ди з метою їх залякати та зірвати про-ведення акції. “Здійснюється широ-комасштабна спланована кампанія, спрямована, фактично, на заборону громадянам РФ українського похо-дження реалізовувати своє право на історичну пам’ять, вшанування міль-йонних жертв тоталітаризму, злочини якого визнаються і в Росії”, – підкрес-люється в заяві українського зовніш-ньополітичного відомства.

“Українська сторона розцінює такі дії як чергову недружню і заздалегідь сплановану акцію проти України й українців в Росії”, – заявляє МЗС, ви-словлюючи, однак, сподівання, що в Росії усвідомлять, що міжнародна акція «Незгасима свічка» позбавлена будь-якої політизації, і не створюва-тимуть штучних перешкод для воле-виявлення українців РФ.

„Україна пам’ятає – Світ ви-знає!”Міжнародний тиждень від-

значення Голодомору 16-23 лис-топада 2008 року в 75-ту річ-ницю ґеноциду в Україні 1932-33 роківУ 2008-ому році виповнюється 75

років з того часу, коли голодна смерть у мирний час, на найродючішій землі у світі, обірвала мільйони людських доль. Голодомор – один з найстрашні-

ших злочинів в історії людства. Вна-слідок свідомої і чітко спланованої по-літики тоталітарного комуністичного режиму знищено мільйони людських доль. За своїм вражаючим масштабом Голодомор перевищив навіть втрати українського народу під час Другої світової війни. Ми й досі переживаємо наслідки цього безжального терору.

Mіжнародний Координаційний комітет Світового конґресу українців проголошує Міжнародний тиждень відзначення Голодомору, який цього року проходитиме від 16-го до 23-го листопада. Наш намір – щоби цей тиждень щороку об'єднував не лише українців цілого світу, але й світове суспільство, довкола просвітниць-кої кампанії і спільного вшанування жертв цієї трагедії. У тісній співпраці зі Секретаріатом

Президента України, Міністерством закордонних справ України й Укра-їнським Інститутом національної пам'яті, Mіжнародний координацій-ний комітет опрацював головні за-ходи, присвячені відзначенню 75-ої річниці Голодомору 1932-33 років під гаслом «Україна пам'ятає – світ ви-знає». Продовж цього року українці

успішно звернули увагу політиків, науковців, журналістів і громадян на цей часто забутий ґеноцид. Між-народна “Незгасима свічка” відвідaла 34 країни світу із завершенням акції в Україні, починаючи 1-го листопада.

Голодомор визнано актом ґеноциду проти українського народу 13-ма кра-їнами світу. В Україні відкрито архіви Служби безпеки (СБУ), яка видала список відповідальних за Голодомор; формується Національна Книга пам'яті на основі реєстру жертв Голо-домору та свідчень очевидців; органі-зується спрорудження Меморіально-го комплексу у місті Києві в пам'ять жертв.Все ж таки, залишилося ще багато

для осягнення i ми не сміємо зупи-нити свою діяльність з кінцем цього року. Мусимо продовжувати працю з міністерствами освіти, щоби запев-нити включення теми Голодомору в шкільні програми навчання. Ми ма-ємо моральний обов'язок запевнити, що свідчення очевидців Голодомору є належно задокументовані і збере-жені для майбутніх поколінь. На між-народному рівні не зупинимо працю, доки Об'єднані Нації не визнають Го-лодомор ґеноцидом.Закликаємо всіх:У суботу 22-го листопада (або в • найближчих днях), разом з Украї-ною, вшанувати пам'ять жертв од-нохвилинною мовчанкою і запали-ти свічку в кожному українському домі.Взяти участь у богослуженнях і па-• нахидах, які будуть відправлені у ваших церквах.Взяти участь у поминальних імп-• резах, зорганізованих Вашою міс-цевою громадою.Це необхідний мінімум, який ми,

сучасні українці, маємо зробити не тільки для мільйонів загиблих, а ско-ріше для наших нащадків, які пови-нні завжди пам'ятати про Голодомор і робити все, щоб подібна трагедія ні-коли не повторилася. Відкриймо світові правду про Го-

лодомор!За МКК СКУСтефан РОМАНІВ ГоловаІрка МИЦАК Секретар

Українська діаспора продовжує робити щедрі пожертви на розвиток українських інституцій в Америці.Відомі меценати Уршуля та Остап

Балабани заповіли на підтримку На-укового товариства ім. Шевченка в Америці частину свого спадку, й за-вдяки їм ця структура поповнила свої фонди на 86 тис. доларів та значної мистецької вартості 10 полотен амери-канських малярів ХIХ ст. О. Балабан був довголітнім головою Українського інституту Америки й колекціонером. Також для НТШ-А надійшла части-на коштів — 42 тис. доларів від про-дажу власності української громади в Флінті (штат Мічиган). НТШ-А своєю чергою на початку цього року надало стипендійний грант на 15 тис. дола-рів газетам Українського народного союзу — «Свобода» та «Український тижневик» на проект створення елек-тронного архіву — цифрового запису газет від їхнього заснування до сьо-годні («Свобода» заснована 1893 р., англомовний «Український тижне-вик» — 1933 р.). Щоправда, вартість проекту значно більша — 70 тис. до-ларів.А відомі едмонтонські меценати

Петро і Дорис Кулі, які перед цим уже подарували понад 11 млн. до-ларів на підтримку українознавчих студій у навчальних закладах Оттави й Едмонтона, пожертвували ще 900 тис. доларів на заснування вічного фонду при Канадському інституті українських студій. Для нього на до-

слідження про українську діаспору раніше подружжя Кулів вже було по-дарувало 100 тис. доларів. Торік Кон-ґрес українців Канади нагородив цих меценатів Шевченківською медаллю на визнання їхніх заслуг перед укра-їнською наукою й культурою.У той же час українці Америки ще-

дро жертвують і на освітні заклади в Україні. Тільки завдяки спільній трапезі приятелів Українського ка-толицького університету у Львові, що відбулася в Українському народному домі в Нью-Йорку торік у листопаді, було зібрано пожертв на понад 276 тис. доларів. Причому Ірина Клюфас на пам’ять про свого чоловіка заде-кларувала пожертву на УКУ аж у роз-мірі $1 млн. і перші $100 тис. на це вже сплатила, а решту робитиме щорічно.

Петро ПАРИПАГАЛИЧИНА

ЩЕДРІ ПОЖЕРТВИ НА УКРАЇНСЬКУ НАУКУ Й КУЛЬТУРУ

УКРАЇНА ПАМ’ЯТАЄ! – СВІТ ВИЗНАЄ!

ВАШИНҐТОН, 24 вересня. (УНІ-АН). Палата представників Кон-ґресу США на засіданні у вівторок виступила із засудженням сталін-ського “голодного ґеноциду – Голо-домору” в Україні в 1932-1933 роках і вшанувала пам’ять його жертв у зв’язку з 75-ю річницею трагедії, пе-редає кореспондент РІА “Новости”.

“Йосип Сталін і його оточення вчинили в 1932-1933 роках ґеноцид проти українців”, – зазначається в тексті затвердженої Палатою резо-люції, співавторами якої виступи-ли 29 американських конґресменів на чолі зі співголовою існуючої в палаті представників “Фракції на підтримку України” конґресменом-демократом Сандером Левіним.У документі зазначається, що

“комісія США з голоду на Україні, сформована 13 грудня 1985 року, провела дослідження з метою роз-ширення знання і розуміння в світі українського голодного геноциду (голодомору) в 1932-1933 роках і дійшла висновку про те, що його жертви загинули голодною смертю в результаті штучно створеного го-

лоду”.“Майже 10 мільйонів українців

загинули з 1932 по 1933 роки з волі тоталітарного сталіністського уря-ду колишнього Радянського Союзу, який навмисно викликав на Украї-ні голод у спробі зламати опір цієї країни проти колективізації та ко-муністичної окупації”, – йдеться в документі.У законопроекті наголошується,

що “радянський диктатор Сталін наказав закрити кордони України, щоб із штучного створеного голоду ніхто не міг врятуватися і щоб не до-пустити надходження голодуючим будь-якої міжнародної допомоги”.

“Конґрес США скорботно від-значає 75-у річницю українського голодного геноциду і висловлює своє якнайглибше співчуття сім’ям жертв, а також тим, хто пережив цю трагедію”, – наголошується в тексті документа. “Конґрес США засуджує систематичні порушення радянським урядом прав людини, включаючи право на самовизна-чення і свободу слова українського народу”.Конґрес виступає за “розповсю-

дження інформації про український голодний ґеноцид для розширення знання в світі про цю штучно ство-рену трагедію”, а також підтримує зусилля України у сфері демокра-тичних і ринкових реформ, щоб Україна “могла реалізувати свій потенціал як важливого стратегіч-ного партнера США в цьому регіоні миру”, наголошується в резолюції.

РОСІЯ ПЕРЕШКОДЖАЄ “НЕЗГАСИМІЙ СВІЧЦІ”

ЗВЕРНЕННЯ СВІТОВОГО КОНҐРЕСУ УКРАЇНЦІВ

Росія вимагає привести акцію ‘Незга-сима свіча’ у відповідність з офіційною позицією Москви

КОНҐРЕС США ЗАСУДИВ ГОЛОДОМОР

УКРАЇНСЬКИЙ КЛІВЛЕНД 3Випуск 9-10 (17-18) | Вересень-жовтень 2008 р.

УКРАЇНЦІ В АМЕРИЦІ

Нотатки з XXVIII з’їзду ООЧСУНа теренах Сполучених Штатів

Америки серед Українських держав-ницьких організацій провідне місце займає Організація оборони чотирьох свобід України (ООЧСУ), яка створе-на була 1946 року. Об’єднавши етніч-них українців на просторах Америки, ООЧСУ впродовж своєї понад 60-річ-ної діяльності послідовно обороняє та втілює у життя свої статутові прин-ципи: свободу слова, свободу совісти, свободу від страху і свободу від злид-нів. Ці принципи з самого початку існування організації були і залиша-ються основною метою її діяльності. Вони потрібні для гармонійного і де-мократичного розвитку українського суспільства як в Україні, так і в укра-їнських громадських організаціях, що діють на поселеннях у світі. Тож що три роки збираються делеґати від первинних відділів ООЧСУ, а їх тепер є 30 із членством приблизно 400 осіб, на крайовий всеамериканський з’їзд, щоб прозвітувати про свою роботу за пройдений відрізок часу і накреслити завдання на наступні роки.Ось такий черговий 28 з’їзд ООЧ-

СУ проходив 4-5 жовтня 2008 року в Українському культурному осередку у Виппані, Нью-Джерзі. Від третього відділу ООЧСУ в Клівленді делеґата-ми були д-р Богдан Чепак, редактор Петро Твардовський і секретар від-ділу Євген Бачинський. У суботу, 4 жовтня, о 10-ій годині ранку відбуло-ся урочисте відкриття пленарної сесії крайових з’їздів ООЧСУ і Об’єднання жінок ОЧСУ з участю понад 60 деле-ґатів, на якій з вітальними промова-ми виступили голова ООЧСУ друг Михайло Козюпа і голова ОЖ ОЧСУ подруга Люба Сілецька. Слід відзна-чити, що три роки тому головою ООЧ-СУ було обрано представника від мо-лодшої ґенерації української діяспори в США м-ґра М. Козюпу. Він у своєму виступі загострив увагу на тому, що тоді при його обранні головою лунали пропозиції змінити назву нашої орга-нізації. Мотивацією для такої зміни було те, що, мовляв, після Помаран-чевої революції Україна стала демо-кратичною державою і, нібито, тепер немає потреби надалі ставати в обо-роні тих чотирьох свобід, які записані в статуті ООЧСУ. Однак, як заявив М. Козюпа, невдовзі після нашого з’їзду Росія почала шантажувати Україну скороченням постачання газу в зи-мовий період. А далі ми побачили на посаді прем’єр-міністра В. Янукови-ча, потім – дострокові вибори, а сьо-годні маємо конфліктну ситуацію з Росією, пов’язану з її аґресією проти Грузії. Тож тепер нам не час думати про зміну назви нашої організації, бо ці чотири свободи не повноправні в Україні і ми повинні дальше стояти в їхній обороні, щоб допомогти нашій державі. На закінчення свого виступу голова накреслив завдання, які тре-ба й надалі виконувати згідно вимог статуту ООЧСУ:

– виховувати американських укра-їнців бути добрими громадянами США;

– виховувати своїх членів, закрі-плюючи в них досягнення, набуті ві-ками їхніми предками в Україні, що дозволить їм утримати батьківську віру й українські традиції;

– розвивати в американських укра-їнців почуття національної свідомос-ті;

– інформувати американських гро-мадян про Україну;

– співпрацювати з іншими органі-заціями й установами, які мають по-дібні цілі й завдання.

З програмовою доповіддю на пле-нарній сесії виступив голова Ліґи українців Канади і головний редак-тор газети “Гомін України” д-р Олег Романишин. На початку він зазначив, що теперішні з’їзди українських орга-нізацій проходять у час національно-го відродження і утвердження націо-нального змісту Української держави. Ці процеси проходять важко і склад-но, бо ще й до сьогодні на нашому народі позначилася спадщина дов-голітнього поневолення, яка дістала-ся Україні після розпаду російської імперії СССР. В основі цієї спадщини було фізичне винищення української нації – спершу геноцидом через Голо-домор (10 мільйонів), а відтак у Дру-гій світовій війні політикою спаленої землі та масового використання укра-їнського вояцтва у Червоній армії на гарматне м’ясо. Загалом демографічні втрати України у цій війні становлять 14 мільйонів життів. Далі доповідач сказав, що перед нашими організаці-ями завжди стояло два основних про-грамових завдання: Україна й укра-їнська діяспора. Ці програмові гасла залишилися незмінними і після 1991 року, коли Україна стала незалежною. Якщо до 1991 року важливим питан-ням нашої діяльності було визволен-ня України і збереження української діаспори, то після 1991 р. основним питанням стало державне будівни-цтво України і розвиток української діаспори шляхом безпрецендентних можливостей єднання українства в Україні з українством всесвітньої діаспори. Проте наразі залишається одна незмінна геополітична констан-та – це російський імперіалізм, який завжди вагомо торкався програмових положень наших організацій. Чеч-ня, острів Тузла, Грузія, Крим – по-винні нам нагадувати про нинішні наші завдання й на антиімперсько-му фронті. Наші організації мають тепер працювати за принципом, що лиш сильна українська діаспора у сві-ті зможе сприяти утвердженню свого українства на чужині та максималь-но сприяти державному будівництву України, зміцнювати її незалежність і процес національного відродження. Українські державницькі організації від самого початку свого існування завжди були національною совістю української організованої спільноти, бо нашими організаціями завжди правив державницький принцип і на-ціональна ідея. Тому наша політична свідомість мусить керуватися ниніш-німи реаліями, тобто тим, що кри-тичним для України питанням нині є побудова і незворотне закріплення національної держави українського народу, – резюмував в заключенні д-р О. Романишин. Після пленарної частини крайових

з’їздів делеґати продовжували свою роботу на окремих сесіях ООЧСУ і ОЖ ОЧСУ. Сесією ООЧСУ керувала обрана президія під головуванням д-ра Богдана Чепака. Було обрано Верифікаційну, Номінаційну, Резо-люційну і Статутову комісії та дове-дено до відома делеґатів протокол з попереднього з’їзду. Потім звітували про свою роботу керівні органи Кра-йової управи ООЧСУ. Голова Голов-ної управи М. Козюпа у своєму звіті сказав, що за минулу каденцію було проведено шість сходин управи, свя-то Героїв на сумівській оселі в Ел-ленвіл, Нью-Йорк, та ряд великих акцій на підтримку України в період газового шантажу Росії, під час вибо-рів в Україні та в справі аґресії Росії проти Грузії. Далі він заявив, що го-ловним організаційним завданням

ООЧСУ повинна продовжуватись по-всякденна робота в справі розбудови членства організації, відмолодження наших кадрів і залучення до нашої праці молодшої ґенерації українців як діаспорного покоління, так і но-воприбулих іміґрантів з України. Із звітами виступали також заступники голови д-р Іван Буртик, Степан Качу-рак, генеральний секретар Осип Рож-ко, голова Контрольної комісії Григо-рій Добуш і голова Товариського суду Богдан Гаргай. Опісля відбулись три-валі дискусії над звітами.У післяобідню пору були проведе-

ні круглі столи ООЧСУ і ОЖ ОЧСУ, на яких обговорювались такі питання: “Нові завдання ООЧСУ і ОЖ ОЧСУ в громадському і політичному житті” та “Членство і співпраця між ООЧСУ і ОЖ ОЧСУ на тлі громадської і полі-тичної діяльності обох організацій”. А вечором цього ж дня відбувся святко-вий бенкет. Вступним словом бенкет відкрив д-р Іван Буртик. Всі присутні виконали американський гімн, а їжу і напої молитвою поблагословив о. Роман Мірчук. Ведучі програми Рок-солана Стойко-Лозинська і Богдан Гаргай представили святкову прези-дію за головним столом і запросили до слова представника Міністерства Оборони і військового радника при Постійному Представництві України в ООН генерала-майора Леоніда Го-лопатюка, який виступив із доповід-дю “Розвиток Збройних Сил незалеж-ної України”. Він у досить детальній формі розказав про етапи формуван-ня Збройних Сил від часу відновлен-ня незалежності України з 1991 року. З самого початку почалася робота по відбору патріотичних кадрів для українського війська. Адже 30 тисяч офіцерів інших національностей при розвалі СССР залишили армію і ви-були за межі України. Приблизно така ж кількість українських офіце-рів прибула в нашу армію з інших ко-лишніх республік СССР. Ще й дотепер проводиться реорганізація Міністер-ства оборони України, де працюють в основному цивільні люди. Відповідні реформи здійснюються і в Генераль-ному штабі, який являється найви-щим ядром Збройних Сил України. Здійснюється поступовий перехід на контрактну армію. В 1996 році Украї-на погодилася на ядерне роззброєння з гарантією своєї безпеки від інших ядерних країн. Україна без спроти-ву позбулася ядерного арсеналу, бо центральний пульт управління ним знаходився не в нашій державі, а в Москві. З 2002 року було проголо-шено нову стратегію в зовнішній по-літиці – це вступ України до НАТО. Тепер стоїть завдання в реформуван-ні та озброєнні українського війська відповідно до стандартів НАТО. На сьогодні наша армія користується застарілою зброєю третього поколін-ня, тоді як війська НАТО користую-ються найновішою зброєю сьомого покоління. Крім того слабо вирішу-ється в армії соціальна проблема, де 50 тисяч офіцерського корпусу не мають квартир. Причиною цього є те, що вже протягом ряду років уряд виділяє мало коштів на утримання українського війська. Але свою допо-відь генерал-майор закінчив з опти-мізмом. Не дивлячись на мінімальне фінансування, Збройні Сили України зміцнюють свою боєздатність і готові до захисту рубежів незалежної Укра-їни. Потім з привітами з’їзду виступив

президент Українського конґресово-го комітету Америки Михайло Савків і від Ліґи українців Канади д-р Олег

Романишин, а ведучими програми зачитані були також інші вітання. У мистецькій частині програми бенке-ту виступала скрипаль-віртуоз Іне-са Тимочко, молоді співачки сестри Надійка і Наталка Павлишин та гу-морист, Заслужений артист України Ростислав Василенко. Заключне сло-во мав голова М. Козюпа і всі присутні проспівали державний гімн України. У бенкетній залі була розгорнута ви-ставка з експонатами, присвяченими 75-літтю Голодомору в Україні, яку приготовив Степан Остафійчук з Ка-нади. Наступного дня, в неділю о 9-ій

годині ранку, в Українській Като-лицькій Церкві св. Івана Христителя при Культурному осередку делеґати з’їздів були присутні на Службі Бо-жій, яку відправляв парох цієї церк-ви о. митрофорний протопресвітер Роман Мірчук. Потім тривала робо-та з’їзду ООЧСУ. Було заслухано звіт Статутової комісії, з яким виступив Андрій Шуль. Після обговорення ряду доповнень і змін було схвалено статут. Голова Резолюційної комісії Осип Рожко прочитав проєкт резо-люції, яку було прийнято з’їздом. За-слухано звіт Верифікаційної комісії, уділено абсолюторію уступаючим ке-рівним органам і обрано новий склад Головної управи ООЧСУ на 2008-2011 роки. Далі на спільній пленарній се-сії ООЧСУ і ОЖ ОЧСУ було оголошено про персональний склад обох ново-обраних управ. Головою ООЧСУ об-рано Михайла Козюпу, а головою ОЖ ОЧСУ Христю Верещак. Вони висту-пили із подячними заключними про-мовами. Закриття з’їздів закінчено співом пісні “Боже Великий, Творче Всесильний”. Закінчити свої нотатки хочу дея-

кими витягами з резолюції з’їзду, які містять важливі програмові завдання не тільки для діяльности ООЧСУ, але й для інших українських громадських організацій діяспори. У сфері зовнішньополітичної ді-

яльности делеґати з’їзду закликають українську молодь, професіоналістів і науковців в США продовжувати реа-лізувати міжнародні акції, політичні дискусії, наукові з’їзди та інші дії, які приносять замітну користь для укра-їнської громади в діяспорі та в Укра-їні. У галузі культури, вказано в резо-

люції, продовжуєтьтся наступ в Укра-їні імпер-шовіністів на українську мову, культуру і шкільництво. Тому наші українські організації в діяспорі повинні активно реагувати на кожну українофобську акцію в Україні. Укра-їнська преса повинна часто поверта-тись до цієї важливої проблеми, щоб не допустити занепаду національно-духовного стану українців. З’їзд закликає членство ООЧСУ

і українське громадянство до по-сильних намагань, щоб сприяти об’єднанню християнських церков в Україні в єдину помісну Українську Церкву. З’їзд звертається із закликом до

Президента, Верховної Ради і Уряду України визнати, нарешті, воїнів ОУН-УПА воюючою стороною у Другій світовій війні, які боролися за визво-лення України від ворожих окупацій та сприяли відновленню Української Соборної Самостійної Держави. Наближаючись до відзначення

100-річчя від дня народження про-відника ОУН сл. п. Степана Бандери, делеґати з’їзду звертаються до Пре-зидента України присвоїти йому по-смертно звання Героя України.

Петро ТВАРДОВСЬКИЙ

УКРАЇНСЬКІ ДЕРЖАВНИЦЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ – НАЦІОНАЛЬНА СОВІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ОРГАНІЗОВАНОЇ СПІЛЬНОТИ


Нотатки з Міжнародної науко-во-практичної конференції “Ук-раїнська діаспора - джерело ут-вердження позитивного образу України у світі”

Надія БанчикЯ приїхала на конференцію з Пів-

нічної Каліфорнії, з «одноповерхо-вої Америки» (я мешкаю у півгодини доїзду до відомого у науковому світі Стенфордського університету, у якому нещодавно запроваджено регулярні лекції науковців України та світу щодо історії та сучасного становища Украї-ни). Конференція ж відбувалася у міс-ті Стемфорд. Між цими містами різ-ниця набагато більша, ніж між їхніми назвами. Стемфорд – європейського вигляду невелике місто у 50 милях від Нью-Йорку з багатоповерховими будинками сучасної архітектури, з дуже зеленими вулицями, примхливо звивистими, бо місто розташоване на пагорбах. Конференція відбувалася у при-

мі щенні вищого українсько-аме-ри канського закладу – у Греко-Ка-то лицькій семінарії, хоча сама кон ференція була світського характе-ру, ролі церкви було присвячено лише одне засідання за «круглим столом». Втім, у діаспорних громадах церк-ва ніколи не була суто «релігійною» установою, вона слугувала центром організації суспільного життя, освіти, виховання дітей та молоді, культури та самозбереження, допомоги та бла-годійності.

...Затишні зали для засідань; сту-дентські кімнати, де ми у затишку й спокою мешкали три дні; надзвичай-но смачні сніданки, обіди й вечері; справжній український бенкет з піс-нями й танцями, виставка мистця з Чикаго... не конференція, а справжнє свято вільного спілкування. Семінарія, заснована рівно 75 ро-

ків тому, з музеєм eтнографії України, бібліотекою у 70 000 томів; столітні будинки серед парку з густими тінис-тими деревами, – все переносило у далеку Батьківщину, не вірилося, що десь за 50 миль вирує столиця світу. Острівець раю, для молитов, роз-

думів наодинці, душевних одкровень та дотиків до Прекрасного, – таке вра-ження залишилось від Стемфордсько-го релігійного і культурного осередку, де відбувалась конференція. Тепла атмосфера створена господарями на чолі з Владикою Павлом Хомницьким, єпархом Стемфордським; ректором о. Богданом Данилом; віце-ректором о. Іваном Мазуриком; та організаторами конференції: президентом об’єднання українських еміґрантів останнього часу «Нова українська хвиля» Ми-рославою Роздольською, магістром філософсько-богословської науки та керівником відділу зв’язків з громад-ськістю у секретаріаті Патріарха Укра-їнської Греко-Католицької церкви; Оленою Устюжанцевою, керівником інформаційного відділу організації «Нова українська хвиля»; кухарями та всімa, хто допомагав здійснити наш трьохденний побут у Стемфорді.

«ВІЛЬНІ ТРУДОВІ МІҐРАНТИ,

СВІДОМІ ГРОМАДЯНИ УКРАЇНИ» Лейтмотивом конференції про-

ходила думка: нинішні еміґранти з України, якою б тяжкою не була їхня доля, що вигнала їх з рідного краю вже після здійснення історичного кроку – проголошення державності України, – і змусила поневірятися на чужині, суттєво відрізняються від попередни-ків тим, що мають реальну можли-вість у будь-який момент повернутися на батьківщину. Проте, ця можливість може реалізуватися, а може й ні, вже як у кого доля складеться. Тому «четверта хвиля» живе одно-

часно у двох світах: не розриває живі зв’язки з Україною (а у більшості емі-ґрантів там залишилися батьки, діти, близькі та далекі родичі, друзі; пере-важна більшість еміґрантів час від часу відвідує батьківщину) та вжива-ється в американське або канадське життя.

Олег ВоловинаТакож, на відміну від попередніх,

сучасна хвиля еміґрації з України (а також імміґрація до неї) набагато тісніше пов’язана зі світовими тен-денціями міґрації, – адже від часів Великого переселення народів у 4-му столітті світ не бачив такого масового пересунення людей, а з сучасними за-собами транспорту та зв’язку світ стає фактично «великим селом». У зв’язку з цими глобальними тенденціями зро-били соціально-демографічний ана-ліз «четвертої хвилі» доповідачі д-р Олег Воловина (Північна Кароліна) та від Наукового Товариства Шевченка в Нью-Йорку канд. екон. наук Василь Лопух. “Врешті-решт, право вільно ви-їжджати за межі своєї держави та по-вертатися до неї записане у Загальній Декларації прав людини як невід’ємне право кожного мешканця планети Земля”, – зазначив д-р Лопух. Він та-кож наголосив, що не тільки з України еміґрують, але й в Україну імміґрують. Україна займає 4-е місце за імміґраці-єю – після США, Німеччини та Росії. Україна, як і великі держави Західно-го світу, перетворюється на глобалізо-вану країну: у багатьох містах України відкрито китайські школи, є громади афганців, африканських народів, не говорячи вже про народи колишньо-го Радянського Союзу. (Україна при-йняла декілька тисяч біженців чечен-ців, значну кількість біженців вірмен, азербайджанців, узбеків, грузинів тощо – Н.Б.). Проте й з України еміґрація є

вельми потужна. «Кожні 10 років на українській землі відбуваються якісь трагічні катаклізми», – зазначив В. Лопух. Головна причина, яка жене українців по світах, – є втрата звичних способів заробітку й посад після роз-паду СРСР. Однак не все так примітивно. В. Ло-

пух навів результати соціологічного дослідження, проведеного за допомо-гою «Нової української хвилі» на ви-бірці 121 імміґранта-українця з рiзних штатів Америки.Виявилося: 54% еміґрантів працю-

вали в Україні за своїм фахом, набу-тим у вищих навчальних закладах або

середньому професійному навчально-му закладі; 60% еміґрантів здобули в Україні вищу освіту; в Америці 16% працюють за своїм фахом, 45% набули новий фах.

Василь Лопух

80% ЕМІҐРАНТІВ – У ПРАЦЕЗДАТНОМУ ВІЦІ.

Основний висновок В. Лопуха: емі-ґранти з України останнього часу є, у переважній більшості, вільними трудовими міґрантами. Причини ви-їзду – не тільки втрата елементарно-го заробітку, але й тимчасова втрата можливостей для професійної само-реалізації (внаслідок гострої еконо-мічної кризи на початковому періоді існування держави Україна), оскіль-ки на Заході, особливо у США та Ка-наді, є більше можливостей для про-фесійного успіху, зокрема, фахівців комп’ютерної справи, лікарів тощо. Однак з недавнього часу в Україні еко-номіка пожвавилася, з’явилася потре-ба у фахівцях, і професійна еміґрація зменшилася. Серед еміґрантів з України значну

кількість складають нелегальні ім-міґранти. Саме їх у переважній біль-шості жене на чужину неможливість заробити в Україні на прожиття своїх родини. Їхня тяжка доля у чужих кра-ях – няньчити чужих дітей, доглядати старих, прибирати чужі хати, поневі-рятися по чужих кутах, носити цеглу на чужих будовах тощо, – наголосив у своїй доповіді колишній голова Всес-вітнього Конґресу українців Аскольд Лозинський. Він зазначив, що внесок еміґрантів в економіку України сягає 23% сукупного внутрішнього продук-ту – такою є загальна сума грошових переказів , якими еміґранти підтри-мують своїх родичів або друзів. «Це дає підставу стверджувати: еміґранти суттєво підтримують економіку Укра-їни». Багато учасників конференції на-

голошували, що легалізація не-легальних імміґрантів є першо-черговою проблемою. У прийнятій МЗС України у 2006 програмі «Закор-донні українці» передбачено одним з завдань міністерства – сприяти лега-лізації трудових міґрантів через укла-дення двосторонніх угод з країнами, куди виїхала нелегальними шляхами значна кількість українців. Цей пункт не виконується. Тому на ньому було зроблено осо-

бливий наголос у Зверненні, ухва-леному учасниками конференції до Президента України. Звісно, розбрат між владними персонами в Україні не сприяє виконанню таких програм. Д–р Лозинський повідомив, що

українці розсіялися по 37 країнах, у тому числі в РФ – 4.5 мільйона. Емі-ґранти з України вельми активні у створенні власних організацій та об’єднань; вони є навіть у країнах, де компактних українських громад ра-ніше не було: в Італії, Іспанії, Греції. На відміну від 3-ої хвилі, загалом орі-єнтованої на політичні цілі (бороть-ба за створення Української держа-ви), 4-а хвиля у більшості – фахова, з найбільшoю порівняно з попередни-ками часткою людей з вищою осві-тою. Тетяна Кузик, яка приїхала на кон-

ференцію з Риму, втілювала успішне

рішення проблем українських іммі-ґрантів у Італії. Приїхавши до Риму «на заробітки» у 2000 р., Тетяна здо-була таку повагу, що її обрали до мерії Риму – спецпосланником зі зв’язків з імміґрантами з колишнього СРСР; Тетяна також очолює координаційну раду українських імміґрантів у Італії. У співпраці з італійськими політика-ми і службовцями та українськими дипломатами вона допомагає вирішу-вати проблеми, пов’язані з легалізаці-єю імміґрантів та їхньою соціально-культурною діяльністю в Італії, де донедавна «острівець» українського життя уміщався лише в одній малень-кій церкoвці у Римі, а тепер українські громади виникли не тільки у столиці, але й у Неаполі, Венеції та інших міс-тах.

Аскольд ЛозинськийНа допомогу фахівцям з різних

професій д-р Лариса Коваль з Чикаго створила в 2002 р. організацію з про-фесійного обміну. Вона об’єднує 250 фахівців – вихідців з України, які ма-ють вищу освіту; розроблено 28 про-грам, з них 7 – у сфері журналістики, 5 – архітектури, 2 – студентського са-моврядування. Ця організація спри-яє обміну досвідом між фахівцями України та США; допомагає у пошуку грантів та оформленні заяв на них; у пошуку праці у США за фахом.

УСПІШНІ ПІДПРИЄМЦІ Одна з успішних еміґрантів нової

хвилі – Анна Кисіль з Торонто, голова всеканадського об’єднання «Четверта хвиля», – поділилася своїм досвідом. Вона виїхала з родиною у гості у 1991 – і «зустріла» у Канаді звістку про путч 19-21 серпня та відразу після нього – проголошення незалежності України. Можливості, які їй відкрилися, вона реалізувала у створенні спільного українсько–канадського підприєм-ства з випуску пакувальних матері-алів та відкрила в Торонто ресторан «Золотий лев».

Анна КисільУ своїй доповіді Анна Кисіль сказа-

ла: «За останні 3 роки в Україні було внесено понад 200 поправок і допо-внень до закону про податок на додану вартість. Не встигнеш ознайомитися з одним доповненням, як його скасову-ють і замінюють на протилежний... Нас замучили перевірками. “Якщо ми не знайдемо у вас жодних хиб, прийде ще одна перевірка, потім – ще, і так без кінця”, – відверто зізнався один з перевіряючих. Анна з гіркотою пові-домляла, скільки доводиться давати

УКРАЇНЦІ СВІТУ

ВІД СТЕНФОРДУ ДО СТЕМФОРДУ

далі на стор. 5


хабарів усім, знизу до найвищих ща-блів чиновництва. «Система заганяє підприємців у тіньовий бізнес, змушує вибирати галузі, найбільш вигідні, а не найпотрібніші економічній системі країни... Зокрема, в Україні найбільш успішно розвивають харчову промис-ловість – а що робити іншим галу-зям?При всьому тому, однак, її підпри-

ємство – одне з найуспішніших спіль-них підприємств в Україні. А у Канаді 20% вихідців з 4-ї хвилі еміґрантів з України досягли успіху в бізнесі. Загальна економічна ситуація в

Україні далека від успішної, – повідо-мив у своїй доповіді канд. економіч-них наук, проф. Університету Гемлен (шт. Міннесота) Микола Мегец. Грошова маса перевищує виробни-

цтво товарів та послуг, породжуючи сильну інфляціюІ часом навіть гіперінфляцію. Іно-

земні інвестиції в українські підпри-ємства різко знизилися останніми місяцями внаслідок нестабільної по-літичної ситуаціії та несприятливих законів. Між тим, Україна могла б стати

«мостом» між Заходом та Росією, Се-редньою Азією, Південно-Східною Азі-єю та Близьким Сходом. Український ринок, якби він діяв за законами, сприятливими для світової економі-ки, міг би врятувати світову економі-ку, яка до певного ступеня паралізова-на гострою кризою, – наголосив проф. Мегец. «Жодна держава неспроможна сьогодні існувати без іноземних інвес-тицій, їхній приплив – ознака еконо-мічної міцності держави». Професор Мегец повідомив, що в

Україні зараз діють 67 міжнародних корпорацій з 16 країн. Основні – Ні-меччина та інші держави ЄС (30%), Ро-сія (30%), а ось США – лише 2%. Проф. Мегец, як і Анна Кисіль, наголошував на необхідності розробки в Україні за-конів, які б підвищили її інвестиційну привабливість та забезпечили б від-повідність законам і нормам СОТ, чле-ном якої Україна стала в 2008. (Хто ж займеться розробкою цих законів, коли владні персони України зайняті нескінченними розбірками стосунків між собою?! – Н.Б.).

ЗВІДКИ БРАТИ ІНФОРМАЦІЮ ПРО УКРАЇНУ?

Видавець газети «Віче» Леся Ле-сик з Чикаго з тривогою говорила, що українська діаспора не завжди розу-міє надзвичайну важливість фінансо-вої підтримки українських видань, які не лише інформують читачів, але й є потужним засобом збереження укра-їнської мови й культури на чужині. Я особисто виступила на цій конфе-

ренції з оглядовою доповіддю «Образ України у засобах масової інформації США – англомовних та російськомов-них».Починаючи спочатку року, я від-

слідкувала, як відображаються по-дії та загальна ситуація в Україні – у газетах International Herald Tribune (16 статей з початку року), Washington Post (2), New York Times (5), а також – в «Новом русском слове» і російськомов-них газетах Сан-Франциско «Взгляд», «Запад – Восток» i «Кстати». (При-нагідно, інтернет-пошукова система статей у періодичних та інформацій-них виданнях на мій загальний запит «Ukraine» надала мені вельми цікаві відомості: найбільша кількість пові-домлень про Україну за 2008-й – 277 повідомлень – надійшла від інтернет-агентства новин BBC-Kiev, тобто укра-їнського відділення Всесвітньої служ-би новин ВВС). Що ж до англомовних газет, розра-

хованих на загальну читацьку аудито-рію США, то в них помітні, щонаймен-ше, спроби об’єктивного висвітлення загальної ситуації в Україні, при цьо-му наголошується на ті аспекти, які є найважливіші для таких читачів. Це – «газові війни» між владною верхів-кою України та Росії, перипетії, пов’

язані з НАТО та «холодною війною» між Україною і Росією. Внутрішньо-політична ситуація в Україні цікавить ці газети лише тою мірою, як відбива-ється на цих аспектах. Майже не ви-дно спроб, принаймні, розібратися, чому складається та чи інша ситуація з газовими непорозуміннями, НАТО, або чому не можуть жити у мирі і зла-годі два слов’янські народи – газети обмежуються лише повідомленням про перебіг тих чи інших подій, нама-гаються подати різноманітний спектр думок і поглядів, іноді – позиції Укра-їни та Росії. Проте все це – поверхово, без глибокого політологічного аналі-зу. У статях цього року не згадується про такі «знакові» події в Україні, як вбивство Г. Гонгадзе, майже не згаду-ються «гучні» економічні злочини. Найнаочніший приклад тако-

го поверхового об’єктивізму – стат-ті, які з’явилися майже одночасно у International Herald Tribune та New York Times наприкінці липня, коли у Києві відбувалося святкування 1020-річного ювілею християнства, за участі Патріарха Константинополь-ського Варфоломія та Патріарха Всієї Русі Алєксія ІІ. Обидві статті нама-гаються вияснити, чому православ-ні України прагнуть оформити свою власну православну автокефалію, без-посередньо підпорядковану Патріар-ху Константинопольському, для чого потрібно відокремитися від Право-славної Церкви Московського патріар-хату. Питання це, зазначимо, – доволі складне й незрозуміле для сторонніх. Якщо з утворенням Української са-мостійної держави американському загалові більш-менш ясно, то цілком незрозуміло, для чого Україна праг-не ще й до самостійності в церковно-релігійній сфері. Хіба кожна держава має власну церкву?! А більшість дер-жав, у тому числі й Україна, ще й ба-гатоконфесійні, жодних «державних» церков Західний світ не сприймає... Кореспонденти, які написали про

це питання в обох газетах, повідомля-ють про хід святкувань у Києві, наво-дять зізнання православних вірних у Києві та Москві – звісно, кожний ви-словлює свою думку. Проте, у статтях не зроблено жодного висновку, тіль-ки емоційне нерозуміння: чому все ж таки два православних народи роз-ривають зв’язки навіть у релігійному житті? Будучи єврейкою, я не відчуваю за

собою морального права втручатися у ці міжрелігійні справи, проте у них є «світський» аспект, про який жодна га-зета чомусь не згадує (чи не знають?). Щоб розуміти прагнення українських православних мати церкву, незалеж-ну від московської, не обов’язково бути православним. Достатньо зна-ти, що Російська православна церква цілком виправдовує нинішній устрій в Росії, зі всіма його злочинами проти народів-сусідів (від мусульманської Чечні до православної Грузії!), Росій-ська православна церква в цілому є прислужницею злочинного режиму, його ідеологічним прикриттям. (Най-показовіші приклади – громадяни Російської Федерації о. Яков Кротов та Валерія Новодворська вступили до Православної церкви Київського па-тріархату, висловившим цим протест проти нинішнього режиму в Росії та солідарність з народом України). У російськомовних газетах об-

раз України суперечливий. Поряд з об’єктивними щодо фактів статтями (основна тема, зв’язані з Україною, у «Новом русском слове» – НАТО, у «Взгляде» – крім НАТО, ще й газ, по-дії зовнішньої політики та внутрішня ситуація в Україні). Крім того, НРС умістила вельми об’єктивну статтю про Український музей в Нью-Йорку. Проте, у багатьох статтях НРС щодо перипетій навколо приєднання Украї-ни до Плану дій НАТО – зверхній тон, майже образливе іронізування над українськими політиками та проаме-риканськими настроями. А ось «Кстаті» в українській тема-

тиці ніби застигло у радянських часах, з їхніми оцінками УПА та «бандерів-ців». Коли один з членів української громади Сан-Госе, Микола Кулішов, написав до цієї газети статтю, де об-грунтовано й зважено подав сучасне бачення УПА, газета його статтю уміс-тила, однак «перекрила» її щонай-менше десятьма статтями авторів з цілком радянським поглядом. Зазначу, що я, працюючи особисто

в газеті «Запад – Восток», подаю при-близно раз на місяць політологічні аналізи ситуації в Україні, базовані на аналізі думок українських та аме-риканських політологів, висловлені в українських ЗМІ («Українська прав-да», «Дзеркало тижня» та ін.; аналі-зую також ситуацію в Чечні, а тепер ще й у Грузії). У цілому, навіть ця, далеко не по-

вна, вибірка статей у найбільш впли-вових американських іншомовних ви-даннях, свідчить, що іншомовні ЗМІ цікавляться Україною або об’єктивно, проте вкрай поверхово й утилітарно (газ, Росія й НАТО), або відобража-ючи позицію людей з радянським менталітетом. Все це не заповнить інформаційного вакууму щодо вкрай складних процесів, що точаться у та-кій важливій європейській державі, якою є Україна. Вважаю одним з нагальних за-

вдань створення у США інформа-ційного центру щодо України. Багатющу базу даних щодо істо-

рії української імміґрації попередніх хвиль подала у доповіді канд. іст. наук, завідуюча архівом Українського інституту Америки Вікторія Курчен-ко. Вона розкрила архів як зібрання унікальних документів, які відобра-жають життя української громади, переважно, Нью-Йорка (але не тіль-ки), від кінця ХІХ ст. дотепер. Вікторія знайшла» ці скарби випадково.

Вікторія КурченкоОпинившись у США з «грін-

картою» у 2000 р., вона, кандидат істо-ричних наук, професор Харківського університету, у перші місяці не знала, як їй тут жити, як влаштуватися. Але, разом з тим, вона опинилася в океані нової інформації, якої у той час гостро потребували її колеги в Україні Вона почала надсилати колегам з Америки посібники, підручники, бібліографіч-ні довідки... І раптом, прогулюючись з чоло-

віком біля Metropolitan Museum, Ві-кторія побачила імпозантну будівлю з прапором України... Виявилося – «Український інститут Америки». Вона увійшла, представилася і... Їй

показали інститут і привели до завід-уючої архівом Олени Несиної.

«Ми відразу зачарувалися одна од-ною, – розповіла мені Вікторія. – Вона – родом з Дніпропетровська, в Амери-ку потрапила з таборів переміщених осіб... Я не мала жодних рекоменда-цій, лише характеристики з місця праці... Проте, вона, вже дуже немоло-да, відчула у мені рідну душу й зану-рила мене у чарівний світ документів. Зокрема, показала мені колекцію що-денників, які вели мешканці таборів; особисті архіви діячів діаспори... Мені відкрилося життя української діаспо-ри, про яке я не мала уявлення. Тільки тут я відчула уповні, як нас обділила

радянська влада, розрізавши націю навпіл, через сім’ї...». Так у 2004 почалася співпраця Ві-

кторії з Інститутом. У ті бурхливі часи Помаранчевої революції Інститут приймав Віктора Ющенка – і Вікторії разом з Оленою Несиною підготували довідку про вихідців з Києва в Амери-ці... Так вона, як молодий історик була перевірена у справі.

«В Інституті, та й у інших наукових закладах діаспори, далеко не всі ро-зуміли цінність архівних документів. Більшість діаспорних діячів думали, що з появою держави Україна на карті історична місія діаспори виконана, і більше не варто розвивати українську науку на американській землі. Тоді ще мало хто розумів, яким довгим і тяжким буде шлях українського наро-ду до справжньої державності, у всіх аспектах, у тому числі й в історичній науці. На нашій конференції Вікторія показала маленьку частку архіву: ко-лекцію фотодокументів, які відобра-жають діяльність Українського від-ділення Американського Червоного Хреста під час Другої світової війни. Українки-імміґрантки з доброї волі створили це відділення на допомогу американським сестрам милосердя. Члени цього відділення, після тяжкої денної праці допомагали американ-цям доглядати поранених у шпита-лях, шили мундири й військові форми для солдатів, листувалися з солдата-ми Американської армії, які воювали на фронті. «У цьому відділенні не було жодних партійно-ідеологічних роз-межувань, усі працювали на допомогу Американській армії», – наголосила Вікторія. На пожовклих аркушах – чорно-

білі фотознімки молодих жінок, на деяких знімках вони – у формі з від-знаками Червоного Хреста... «Про це відділення, створене українськими імміґрантками, невідомо, я перевіря-ла через інтернет-пошукові системи – і за іменем їхньої голови, Катерини Джорджія, і за Червоним Хрестом», – зазначила Вікторія. І це – лише маленька часточка скар-

бів, які чекають на свого дослідника в архівах Америки! Справа, як завжди, – за «дрібницею». Адже на опис та до-слідження архівів не треба аж таких велетенських коштів, вистачить кіль-кох тисяч... Але хто пожертвує?

...І СВОГО НЕ ЦУРАЙТЕСЬНа круглому столі, присвяченому

церкві та шкільництву в українських громадах, йшлося про те, як зробити традиційні центри громадського жит-тя, Церкви та школи, відповідними до сучасного стану діаспори та її сього-денних потреб. Процес асиміляції ді-тей та особливо онуків не спинити, він є природній і відбувається у всіх діа-спорах Америки та інших країн. Про-те, дітей та онуків можливо й необхід-но збагачувати знанням мови та основ культури своїх предків. Це особливо важливо у сучасному бурхливому світі, де немає залізних завіс і кожен має можливість (а то й необхідність) повернутися на Батьківщину. Знання етнокультурних коренів допомагає також і у здійсненні місії імміґрації – донесенні до американців правдивої інформації про Україну; у веденні біз-несу; у родинних контактах тощо. Тому у школах діаспори важливо

тримати сталі зв’язки з Україною, по-стійно обмінюватися літературою, отримувати найновіші підручники. Учасники гостро зауважували, що

церква могла б набагато більше зроби-ти і як місійна i як центр національної згуртованості, якби у найважчих пер-ших кроках на чужій землі допомага-ла емiгрантам у питаннях соцiальної адаптації в новому середовищі.... «Церква має наблизитися до лю-дей, до кожного члена громади», наголошували виступаючі.

ДУШЕВНІ ОДКРОВЕННЯМало не відразу ми стали «одною

КОНФЕРЕНЦІЯ В СТЕМФОРДІ (зі стор. 4)



УКРАЇНСЬКИЙ КЛІВЛЕНДЩОМІСЯЧНА УКРАЇНСЬКО-АМЕРИКАНСЬКА ГАЗЕТА

Засновник і видавець: UKRSVIT LTDГоловний редактор: Володимир БоднарЕл. адреса: [email protected]

Веб: www.ukrainiancleveland.com

THE UKRAINIAN CLEVELANDMONTHLY UKRAINIAN-AMERICAN NEWSPAPER

Founder & Publisher: UKRSVIT LTDEditor-in-Chief: Volodymyr Bodnar

E-mail: [email protected]: www.ukrainiancleveland.com

Редакція не відповідає за зміст реклами і приватних оголошень. Рукописи не повертаються і не рецензуються. Погляди редакції можуть не збігатись із думками авторів статей. Дизайн рекламних матеріалів і статтей є власністю UKRSVIT LTD і не може відтворюватися без

згоди редакції. При використанні матеріалів посилання на «Український Клівленд» обов’язкове.

THE UKRAINIAN CLEVELAND, P. O. Box 627, Kent, OH 44240-0011Реклама: 330-554-6429 або [email protected]© THE UKRAINIAN CLEVELAND All Rights Reserved

КЛІВЛЕНДСЬКІ ВІСТІ

ПАРМА, Огайо, 24 жовтня. – Місь-ка Рада Парми прийняла резолюцію, що офіційно перейменовує частину Стейт Ровд як “Українське село”. Дво-мильний коридор між Таксидо Авеню і Грантвуд Драйв давно густо населя-ють українські мешканці, крамниці й бізнеси.

“Це тільки початок справжнього відродження цієї частини Парми”, – сказав мер Парми Дін ДеП’єро. – “Ми незабаром побачимо українські виві-ски на вулицях і перебудову фасадів, багато проектів, які кілька членів української громади взялися інвесту-вати”.Міські урядовці стверджують, що

зусилля зі створення району, спри-ятливого для підприємництва, є най-більш належним способом відзначити багату культуру і спадщину місцевих українців, що становлять найбільшу демографічну популяцію нових емі-ґрантів у Пармі. Майже 10 відсотків населення міста Парми народжені за кордоном і найбільше число пред-ставлених, майже 1500, є з України.

“Це захопливі часи для української громади в Пармі, – сказав Андрій Фу-тей, почесний консул України в Ога-йо. – Українці визнані за свій значний вклад у цей район. Вони ж, у свою чер-гу, відплачують Пармі, стаючи більш активними в громаді.” Місто Парма інвестуватиме при-

близно 250 000 дол. з федеральних грантів на протязі наступних чоти-рьох років для допомоги створення “Українського села”. Урядовці Пар-ми співпрацювали тісно з нещодав-но створеним Дорадчим комітетом “Українського села”.Футей говорить, що він вірить,

що ділянка “Українського села” далі приростатиме новими мешканцями з Клівлендського району Тремонт, так само як і новими громадянами з України.

“Зростання і процвітання забез-печені”. – сказав Футей. – “Ми такі раді, що мер ДеП’єро і місто Парма цю велику ідею перевели від стадії обго-ворення до реальності. Я не маю жод-ного сумніву, що “Українське село” принесе користь цілому регіонові”.

За повідомленням мерії м. Парми

Фото Володимира БОДНАРА

Школа українознавства ім. Тараса Шевченка, м. Парма, Огайо. Жовтень 2008 року.

РОЗПОЧАВСЯ ШКІЛЬНИЙ РІК У ШКОЛІ ІМ. Т. ШЕВЧЕНКАПісля літньої перерви відновилося

навчання у Школі українознавства ім. Тараса Шевченка при Українсько-му православному соборі св. Володи-мира. 6 вересня, після традиційного молебеню в Соборі з нагоди початку навчання, учні з різних кінців райо-ну Великого Клівленду знову сіли за столи й парти. Цього року, хоч кількість учнів

у школі дещо й скоротилася (до 170), ми знову вживатимемо два приміщен ня – основне, у будинку Свято-Володимир ського культурного осередку, у якому навчатимуться діти садочку, підготовчого і 1-6 класів, та орендовані допоміжні кімнати, для учнів 7-11 класів, у будинку церкви Good Shepherd, що розташована че-рез Стейт Ровд від Собору св. Володи-

мира. Крім наших випусників-матуран-

тів, які навесні успішно склали кін-цеві іспити Шкільної Ради, та випус-кників старшого двомовного класу, школу залишило ще кілька учнів, що записалися до нас минулого шкіль-ного року вперше або після тривалої перерви, але не змогли, на жаль, на-вчатись нарівні з іншими.

Ми вже кілька років поспіль вжи-ваємо для молодших класів підруч-ники з України, поступово додаючи підручники у старших класах. Учи-телі отримали можливість значно урізноманітнити і підняти рівень на-вчання учнів. Наш досвід показує, що учні, особливо ті, хто почав ходити до

До уваги представників останньої, «четвертої хвилі» еміґрантів

з України!У неділю, 28 грудня 2008 р., о 12:00 год. дня в залі при

церкві Покрови Пресвятої Богородиці за адресою 6812 Broadview Road, Parma, OH 44134 відбудуться збори для заснування Клівлендського осередку “Нової української хвилі» (НУХ). Після сходин буде почастунок.

НУХ – це всеамериканська громадська організація, заснована в березні 2007 року, яка об’єднує найновіших еміґрантів з України. Сьогодні осередки НУХ вже пра-цюють у таких містах, як Пітсбурґ, Чикаґо, Мінеаполіс та Детройт.

Головною ціллю нашої організації є об’єднання всіх імміґрантів «четвертої хвилі» з метою запобігання їхній асиміляції, а також організована підтримка української держави шляхом співпраці з американським урядом.

Закликаємо всіх, кому не байдуже майбутнє наших ді-тей в США та доля молодої української держави, прийти на ці організаційні сходини.

Остап Стахів,голова Організаційного комітету НУХ у м. Клівленді

ПАРМА ОФІЦІЙНО ПРИЗНАЧИЛА “УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО” ВЗДОВЖ СТЕЙТ РОВД




Щонеділі, від 10:06 до 11:00 вечора, на хвилях FM90.3

WCPN Cleveland Public Radio слухайте

РАДІОХВИЛЮ УЗО «УКРАЇНА».

Ті, хто мешкає за межами Великого Клівленду, можуть слухати радіохвилю «Україна»

у зазначений час через всесвітню павутину (Інтернет) за такою адресою:

www.wcpn.org/index.php/WCPN/streaming/Редактор програми Петро Твардовський,

диктор — Оксана Рабосюк. Тел. 216-749-3025

ВЕРЕСЕНЬВівторок, 2 — Збори Комітету

відзначення 75-ї річниці Голодо-мору і Управи УЗО в галереї Свято-Володимирської Великої залі.П’ятниця, 5 — неділя, 7 — Все-

американська конференція учителів шкіл українознавства, м. Еленвіл, Нью-Йорк.Субота, 6 — Початок 2008-2009

шкільного року в школах україноз-навства.Середа, 17 – Сходини Дискусій-

ного клубу в Шевченковому домі.Субота, 20 – неділя, 21 – На-

уково-практична конференція “Українська діаспора — джерело утвердження позитивного образу України в світі», Стемфорд, Конек-тикут.Четвер, 25 — Українська клів-

лендська “щаслива година” в “The Thee House”.Субота, 27 — Друга Тремонтська

хода — Чорнобилю — Збірка фондів для дітей, потерпілих від аварії в Чорнобилі.

ЖОВТЕНЬ Вівторок, 7 — Збори Комітету

відзначення 75-ї річниці Голодо-мору і Управи УЗО в галереї Свято-Володимирської Великої залі.Субота, 11 — Фестиваль у парафії

св. Йосафата. Середа, 15 — Сходини дискусій-

ного клубу в Шевченковому домі.П’ятниця-неділя, 17-19 — XX

Конґрес українців Америки, Клів-ленд, Огайо. П’ятниця-неділя, 17-26 —

Виставка-розпродаж робіт іконопис-ця Дарії Кульчицької в Клівленд-ському музеї-архіві.П’ятниця, 24 — Спільна Маска-

рада Пласту і СУМу – заля в Покро-ві для новацтва і юнацтва (в костю-мах).Неділя, 26 — Зустріч з ректором

Українського католицького універ-ситету у Львові о. д-ром Борисом Ґудзяком в парафіяльній залі св. По-крови.Четвер, 30 — Українська клів-

лендська “щаслива година” в “Jac’s” (Warehouse District).

ЛИСТОПАДСубота, 1 — Матуральний Бал

Школи українознавства ім. Т. Шев-ченка у Свято-Володимирській Ве-ликій залі.Неділя, 2 – Виставка святкових

саморобок і дарунків, Українська греко-католицька церква Покрови.Субота, 7 – неділя, 9 — Пласто-

ва Орликіяда в Союзівці (Юнацтво).Неділя, 9 — Перегляд фільму

Олеся Янчука “Владика Андрей” в Покровській парафіяльній залі.Неділя, 16 — Різдвяний базар 12-

го відділу СУА.Середа, 19 — Сходини дискусій-

ного клубу в Шевченковому домі.Четвер, 20 — Українська клів-

лендська “щаслива година” в “806 Wine Bar” (Ohio City).Неділя, 23 — Закінчення відзна-

чень 75-ліття Голодомору в Україні в парафіяльній залі св. Покрови.Субота, 29 — Рідношкільна ма-

туральна забава в парафіяльній залі св. Тройці.

ГРУДЕНЬНеділя, 7 – Ярмарок саморобок,

Український православний собор св. Володимира.П’ятниця, 12 — Річна різдвяна

забава Українського музею-архіву.Середа, 17 — Сходини дискусій-

ного клубу в Шевченковому домі.Середа, 17 — Громадські сходини

в галереї залу св. Володимира для відзначення “Українського села” в Пармі (навесні 2009 р.).Четвер, 18 — Українська клів-

лендська “щаслива година” в “1890” (The Old Arcade – E.4th).Субота, 20 — Свято Миколая

Школи ім. Т. Шевченка в парафіяль-ній залі св. Володимира.Субота, 20 — Пластове Миколай-

ко в Парафіяльній залі Покрови.Неділя, 28 – Організаційні схо-

дини Клівлендського осередку “Но-вої української хвилі” в Парафіяль-ній залі Покрови.

ШКОЛА УКРАЇНОЗНАВСТВА ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Українського Православного Собору св. Володимира

запрошує членів української громади Великого Клівленду

в суботу, 1-го листопада 2008 р. на

МАТУРАЛЬНИЙ БЕНКЕТ-БАЛ 2008.

БЕНКЕТ Від 6:30 до 7:30 вечора

ЗАБАВА ПІД МУЗИКУ “ДІБРОВИ”Початок о 7:30 вечора

Велика Заля Собору св. Володимира (3425 Marioncliff Dr., Parma, Ohio)

Вступ: Вечеря і забава – $40.00 від особи Шкільна молодь (13 і старша) – $20.00

Забава тільки – $20.00 ------------------------------------------------------

За квитками звертатися до неділі, 26 жовтня 2008 року включно, до таких осіб: д-ра Володимира Боднара (330-554-6429) та п. Володимира Самійленка (216-749-3848)*.------------------------------------------------------*Резервування столів (не менше 6-ти осіб для столу)Приймаємо добровільні пожертви для підтримки

цієї врочистої події і нашої школи

ГРОМАДСЬКИЙ КАЛЕНДАР

Parma-Snow Library, 2121 Snow Rd. (Парма), 15-31 серпня Case WRU Library, 10900 Euclid Ave. (Клівленд), 15 серпня – 15 вересняParma South (Regional) Library, 7335 Ridge Rd. (Парма), 2-15 вересняSouth Brooklyn Library (на розі State і Pearl), 4303 Pearl Rd. (Клівленд),

3-30 вересняCCC Library Western Campus, 11000 W. Pleasant Valley Rd. (Парма

Гайтс), 1 жовтня – 30 листопадаCleveland Public Library (downtown), 325 Superior Ave. (Клівленд), 1-30

листопада---------------------------------------------------------------------------------Також запитуйте в місцевих книгозбірнях такі книги про Голодомор:Robert Conquest. The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivization and the

Terror-Famine.Miron Dolot. Extcution by Hunger: The Hidden Holocaust.Dmytro Solovei. The Golgotha of Ukraine.The Great Famine in Ukraine: The Unknown Holocaust (compiled and edited

by the editors of the Ukrainian Weekly).Olexa Woropay. The Ninth Circle: In Commemoration of the Victims of the

Famine of 1933.-------------------------------------------------------------------------------Комітет з відзначення 75-0ї річниці Голодомору 1932-1933 рр. в Україні

під патронатом Українських злучених організацій Огайо (УЗО).

РОЗКЛАД ВИСТАВОК У ПАМ’ЯТЬ ГОЛОДОМОРУ-ҐЕНОЦИДУ

В УКРАЇНІ В 1932-1933 РР.

-----------------------------------------------------------------------------------------Для того, щоб дата проведення вашого заходу чи імпрези з’явилась у

громадському календарі «Українського Клівленду», потурбуйтесь завчас-но повідомити про це редакцію «УК» електронною поштою, телефоном або звичайною поштою.


УКРАЇНА І СВІТ

У ПАРИЖІ РОЗПОЧАВСЯ САМІТ УКРАЇНА-ЄС

ПАРИЖ, 9 вересня. (УНІАН). У Па-рижі розпочався XII саміт Україна-ЄС. Як передає кореспондент УНІАН, са-міт відбувається в Єлісейському палаці французької столиці.

На початку заходу Президент Укра-їни Віктор Ющенко бере участь у робо-чому ланчі від імені Президента Фран-ції Ніколя Саркозі, на якому також присутні голова Європейської Комісії Жозе Барозі і верховний представник ЄС з питань зовнішньої та безпекової політики Хав’єр Солана.

Після ланчу В. Ющенко проведе зу-стріч у вузькому колі з Президентом Франції Н. Саркозі.

Після цього відбудеться Пленарна сесія XII самміту Україна-ЄС.

Про результати засідання В. Ющен-ко, Н. Саркозі, Ж. Барозу та Х. Солана повідомлять під час спільного підходу до преси.

ЄВРОПАРЛАМЕНТ УХВАЛИВ РЕЗОЛЮЦІЮ ЩОДО РОСІЙСЬКО-

ГРУЗИНСЬКОГО КОНФЛІКТУЄвропарламент закликав Росію по-

важати свої зобов’язання і вивести вій-ська із Грузії.

Як передає власний кореспондент УНІАН у Брюсселі, про це йдеться у резолюції Європарламенту, схваленій сьогодні.

“За” проголосували 549 депутатів, проти – 68, утримався 61.

Депутати також висловилися за на-правлення до конфліктних регіонів мі-сії спостерігачів у рамках Європейської політики безпеки та оборони.

Європарламент засудив односто-роннє визнання Росією незалежності Південної Осетії та Абхазії, а також за-кликав Раду ЄС та Єврокомісію пере-глянути свою політику відносно Росії.

При цьому депутати підтримали рі-шення Європейської Ради (самміту го-лів держав та урядів країн-членів ЄС – УНІАН) відкласти переговори з Росією про нову угоду до того часу, поки Росія не виведе свої війська з території Грузії на позиції, які вони займали до 7 серп-ня цього року.

У питанні відносин з Грузією депу-тати закликали Єврокомісію запропо-нувати угоду про спрощення візового режиму з умовами щонайменше рів-ними тим, що містяться у відповідній угоді з Росією.

Депутати також закликали владу Грузії та Росії співпрацювати з офісом прокурора Міжнародного криміналь-ного суду з метою розслідування вій-ськових злочинів, скоєних під час війни у Південній Осетії.

Крім того, Європарламент висловив-ся за адаптацію Європейської політики сусідства (ЄПС) до потреб східних парт-нерів ЄС, що беруть участь у ЄПС, та підтримав створення зони вільної тор-гівлі з Грузією, Україною та Молдовою.

Депутати наголосили на важли-вій ролі, яку відіграє Грузія у питанні посилення енергетичної безпеки ЄС, сприяючи створенню альтернативних російським маршрутів транзиту нафти та газу. При цьому в резолюції містить-ся переконання у тому, що ЄС і надалі виконуватиме свої зобов’язання з бу-дівництва газопроводу “Набукко” через територію Грузії.

УКРАЇНА І ХОРВАТІЯ ПІДПИСАЛИ ПРОГРАМУ СПІВПРАЦІ В ОБЛАСТІ

КУЛЬТУРИКИЇВ, 8 вересня. (УКРІНФОРМ).

Сьогодні в Загребі посол України в Рес-публіці Хорватія Маркіян Лубківський і міністр культури Хорватії Божо Біш-купіч підписали Програму співпраці в області культури між Міністерством культури України і Міністерством куль-тури Республіки Хорватія на 2008-2010 рр., повідомляє прес-служба україн-ського посольства.

Положеннями цього документа пе-редбачено безпосередню співпрацю між установами і об’єднаннями у сфері культури і мистецтв, а також здійснен-ня поїздок фахівців з метою обміну до-свідом.

Крім того, передбачено сприяння

проведенню Днів культури України в Республіці Хорватія і Хорватії – в Укра-їні.

США ЗАЦІКАВЛЕНІ У СПІВПРАЦІ З УКРАЇНОЮ – ПОМІЧНИК

ДЕРЖСЕКРЕТАРЯ США ДЕНІЕЛ ФРІДКИЇВ, 12 вересня. (Володимир Си-

доренко – УКРІНФОРМ). Помічник Держсекретаря США підкреслив, що його країна зацікавлена співпрацюва-ти з Україною. Про це сьогодні під час прес-конференції за результатами IV засідання Українсько-американської міжвідомчої координаційної групи за-явив помічник Держсекретаря США з питань Європи та Євразії Деніел Фрід, передає кореспондент УКРІНФОРМу.

За словами Деніела Фріда, важли-вість України для США підтверджу-ється візитами Президента Джорджа Буша та віце-президента Діка Чейні до України цього року.

Зі свого боку, перший заступник міністра закордонних справ України Володимир Хандогій повідомив, що за-сідання Міжвідомчої координаційної групи продемонструвало позитивну динаміку розвитку стратегічних відно-син між Україною та США. “Обговорен-ня засвідчили чіткі наміри подальшої співпраці двох сторін у реалізації курсу України на європейську та євроатлан-тичну інтеграцію та, зокрема, необ-хідність подальшого прогресу з приєд-нання України до ПДЧ у грудні цього року”, – сказав він, додавши, що в ході переговорів обговорювався широкий спектр питань – політичних, безпеко-вих, енергетичних та інших.

КОНСУЛЬСТВО ПОЛЬЩІ В ХАРКОВІ ПОЧАЛО ВИДАВАТИ УКРАЇНЦЯМ

“КАРТУ ПОЛЯКА”ХАРКІВ, 26 вересня. (Володимир Фо-

менко – УКРІНФОРМ). Генеральне кон-сульство Республіки Польща в Харкові почало видавати громадянам України “карту поляка”. Такий документ під-тверджує наявність у громадянина польського коріння, повідомив корес-понденту УКРІНФОРМу генеральний консул Гжегож Сєрочинський.

“Карта поляка” дає певні переваги її володарю в Польщі – можливість без-коштовного навчання у ВНЗ, спроще-ний візовий режим, сприяння в занятті підприємницькою діяльністю.

За відомостями консульства, в Укра-їні проживає близько 400 тисяч осіб з польським корінням. Це переважно жителі західних областей. У Харків-ській області – близько 15 тисяч таких громадян

УЄФА ЗАЛИШИВ ЗА УКРАЇНОЮ І ПОЛЬЩЕЮ ПРАВО НА ПРОВЕДЕННЯ

ЄВРО-2012КИЇВ, 26 вересня. (УКРІНФОРМ).

Виконавчий комітет УЄФА сьогодні на засіданні в Бордо (Франція) ухвалив рішення залишити за Україною і Поль-щею право на організацію і проведен-ня чемпіонату Європи з футболу 2012 року.

Разом із тим, УЄФА зобов’язав Укра-їну і Польщу прискорити темпи підго-товки до Євро-2012.

Інтереси України в Бордо пред-ставляв президент Федерації футболу України, член Виконкому УЄФА Григо-рій Суркіс.

Як уже повідомляв УКРІНФОРМ, Україна і Польща отримали право на проведення чемпіонату Європи в берез-ні 2007 року. Розмови про те, що обидві країни можуть позбавитися цього пра-ва, виникли після інспекційних поїз-док президента УЄФА Мішеля Платіні в березні і липні 2008 року в Україну та Польщу. За результатами кожного з візитів Платіні попереджав органі-заторів турніру, що вони можуть бути позбавлені права на проведення Євро-2012, якщо підготовка не вестиметься інтенсивніше.

Очікується, що матчі Євро-2012 про-йдуть у Києві, Дніпропетровську, Доне-цьку і Львові. У резерві – Харків і Оде-са.

ПАЛАТА ПРЕДСТАВНИКІВ КОНҐРЕСУ США ВИЗНАЛА ГОЛОДОМОР 1930-Х РР.

В УКРАЇНІ ГЕНОЦИДОМ

КИЇВ. (УКРІНФОРМ). Палата пред-ставників Конґресу США на засіданні у вівторок вшанувала пам’ять жертв сталінського “голодного геноциду – Голодомору”, організованого в Україні в 1932-1933 роках, і виступила із засу-дженням цієї трагедії, що сталася 75 років тому.

У відповідній резолюції зазначаєть-ся, що загибель майже 10 млн україн-ців стала наслідком голоду, штучно створеного радянською владою.

Як повідомив співголова “Фракції на підтримку України” конґресмен від демократичної партії Сандер Левін, за-раз уряд України і громада американ-ців українського походження спільно працюють над визначенням місця для встановлення меморіалу жертвам Го-лодомору у Вашинґтоні.

Факт Голодомору в Україні 1932-33 рр. визнаний парламентами 17 кра-їн, на регіональному і муніципально-му рівнях – трьома країнами, а також ЮНЕСКО.

Україна продовжує наполягати на визнанні Голодомору геноцидом на рів-ні ООН. На 63-ій сесії Генассамблєї ООН може розглянути проект резолюції про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні. Це питання ініційоване Україною і групою інших країн-членів Організації.

ЄВРОПА ЗАКЛИКАЄ ЮЩЕНКА Й ТИМОШЕНКО ПРИПИНИТИ

ПРАЦЮВАТИ ОДИН ПРОТИ ОДНОГО БРЮСЕЛЬ. 6 жовтня. (УНІАН). Пре-

зидент Європейського парламенту Ганс-Герт ПОТТЕРІНГ закликає по-літичних лідерів України “припинити працювати один проти одного».

Як передає кореспондент УНІАН, про це він заявив журналістам під час Міжнародної політичної конференції, коментуючи політичну кризу в Украї-ні.

«Ми, європейці, можемо підтрима-ти прагнення України до демократії та європейських цінностей, але коли від-повідальні політики працюють одне проти одного, наші можливості, боюся, обмежені», – сказав президент Євро-парламенту.

У Міжнародній політичній конфе-ренції, яка проходить у французькому місті Евіан, бере участь голова Верхо-вної Ради України Арсеній ЯЦЕНЮК.

Конференція організована Фран-цузьким Інститутом міжнародних від-носин. На ній будуть присутні більше десятка глав держав і урядів, а також ціла низка впливових персон вищого рівня з усього світу.

МІНІСТР ОБОРОНИ США ВИСЛОВИВ ПІДТРИМКУ ПРАГНЕНЬ УКРАЇНИ ПРИЄДНАТИСЯ ДО НАТО – ПРЕС-

СЛУЖБА ПЕНТАГОНУВАШИНҐТОН, 8 жовтня. (Наталія

Буквич – УКРІНФОРМ). Сполучені Штати Америки продовжують рішуче підтримувати прагнення України та Грузії приєднатися до ПДЧ щодо член-ства в НАТО на набуття цими країна-ми повноцінного членства в Альянсі. На цьому наголосив міністр оборони США Роберт Гейтс після зустрічі зі своїм українським колегою, повідо-мляє вашинґтонський кореспондент УКРІНФОРМу з посиланням на заяву прес-служби Пентагону. Зустріч відбу-лася в рамках засідання Ради міністрів оборони країн Південно-Східної Євро-пи в місті Охрід (Македонія). Міністри оборони України Юрій Єхануров і США Роберт Гейтс провели переговори на-передодні засідання міністрів оборони країн Організації Північноатлантич-ного договору, що відбудеться в Буда-пешті.

“Ми ще раз підтверджуємо підтрим-ку з боку США прагнень України при-єднатися до ПДЧ. Про це президент США Джордж Буш говорив у Бухарес-ті”, – наголосив американський міністр після зустрічі.

Український міністр Юрій Єхануров у свою чергу зазначив, що Україна про-довжуватиме співпрацю із США в на-прямку підвищення професіоналізму збройних сил та реформування струк-тури оборонної системи. Він також від-значив дієвість такої співпраці та роз-

повів про її практичні результати.

МІНІСТРИ ОБОРОНИ УКРАЇНИ ТА США ОБГОВОРИЛИ ПИТАННЯ ЩОДО МОЖЛИВОСТІ ПЕРЕДАЧІ АМЕРИКАНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ

КОРАБЛІВ УКРАЇНСЬКИМ ВМСКИЇВ, 8 жовтня. (УКРІНФОРМ). Мі-

ністри оборони України Юрій Єхануров і США Роберт Гейтс обговорили питан-ня щодо можливості передачі амери-канських військових кораблів укра-їнським Військово-Морським Силам Збройних Сил України. Зустріч відбу-лася в рамках засідання Ради міністрів оборони країн Південно-Східної Євро-пи в македонському місті Охрід, пові-домляє УКРІНФОРМ із посиланням на прес-службу МОУ.

Як повідомив міністр оборони США Роберт Гейтс, у рамках військово-технічної співпраці України та США американським урядом наразі вивча-ється можливість передачі зазначених кораблів українському військовому флоту. “Я хочу зауважити, що це склад-не питання, яке потребує відповідного ухвалення з боку Конґресу. Це справа не кількох місяців”, – зазначив він. При цьому він також додав, що консульта-ції з цього питання тривають, і їхній наступний раунд на рівні оборонних відомств обох країн відбудеться в місті Сан-Дієго в штаті Каліфорнія.

ЄВРОПАРЛАМЕНТ ПРИЙНЯВ РЕЗОЛЮЦІЮ ЩОДО ГОЛОДОМОРУБРЮССЕЛЬ, 23 жовтня. (Дмитро

Шкурко – УКРІНФОРМ). Європарла-мент під час пленарного засідання у Страсбурзі більшістю голосів прийняв резолюцію щодо Голодомору в Україні 1932-33 років. Звертаючись до україн-ців (особливо до тих людей, які вижи-ли), до родичів жертв штучного голоду, Європарламент визнав Голодомор як величезний злочин проти народу Укра-їни та проти людства, повідомляє влас-ний кореспондент УКРІНФОРМу.

Парламентарії рішуче засудили цей акт, спрямований проти українського селянства, який призвів до масового знищення населення та масштабного порушення прав людини та її свобод.

Резолюція містить співчуття членів Європарламенту представникам наро-ду України, які постраждали від траге-дії, а також пошану тим, хто загинув у 1932-33 роках.

Парламент звернувся до всіх країн, які були утворені після розпаду Радян-ського Союзу, з пропозицією відкри-ти для широкого вивчення всі архіви щодо Голодомору в Україні 1932-33 ро-ків, щоб всі висновки про причини та наслідки тих подій були достовірними та повністю розслідуваними.

Резолюція доручила Президентові Європарламенту направити прийня-тий документ до Ради ЄС, до Євроко-місії, уряду та парламенту України, Генеральному Секретареві ООН, Гене-ральному Секретареві ОБСЄ та Гене-ральному Секретареві Ради Європи.

Дебати щодо щойно прийнятої резо-люції Європарламенту відбулися вчора під час вечірнього пленарного засідан-ня. Під час обговорення віце-президент Єврокомісії з питань транспорту Анто-ніо Тайані (Antonio Tajani), який пред-ставив учасникам засідання позицію Єврокомісії стосовно Голодомору, на-голосив на готовності Євросоюзу про-довжити підтримувати Україну, яка об-рала шлях демократичних перетворень та розвитку.

“На цій стадії, в цей історичний мо-мент важливо, щоб ми політично під-тримали та надихнули Україну. Ми маємо підтримати продовження пра-вової реформи, боротьбу з корупцією, наголосити на важливості проведення повністю вільних та справедливих ви-борів з повагою до всіх демократичних принципів”, – заявив Тайані.

Він також зазначив, що кращим шляхом для вшанування пам’яті без-винних жертв Голодомору є створення заможної, стабільної та демократичної України, яка буде спиратися на міцні інституції та на відповідальне грома-дянське суспільство.



Кандидат у президенти США від Республіканської партії Джон Мак-кейн привітав американських укра-їнців, зібраних на з’їзді Українсько-го конґресового комітету Америки, який проходив минулих вихідних у Клівленді.Звернувшись листом до зібра-

них, Маккейн віддав належне американсько-українській громаді за підтримку нею демократичних прагнень українців під час і після Помаранчевої революції, зазначив-ши, що продовженя цієї підтримки буде критично-важливим для закрі-плення віхових змін, що відбулися в Україні протягом останніх років. «Під час відвідин України і зустрі-чей з українськими лідерами та ря-довими українцями для мене стало очевидним, що Україну чекає світле майбутнє – майбутнє, яке буде ще світлішим, якщо Америка стоятеме пліч-пліч з Україною», – зазначив Маккейн.

Маккейн також віддав належне Українському конґресовому коміте-ту Америки за «рішучу підтримки ним незалежності і територіальної цілісності Грузії. Нагадавши, що він згадав Україну під час нещодавніх дебатів із своїм суперником Бараком Обамою, Маккейн підкреслив, що Москві не тільки доведеться запла-тати ціну за її вторгнення у Грузію, але що вона також повинна усвідо-мити, що Захід не заплющуватит-ме очі на тиск, який вона чинить на Україну. «Нам потрібно бути послі-довними і ефективними у підтримці справи включення Грузії та України в НАТО», – підкреслив Маккейн.Маккейн також подякував чле-

нам УККА за підтримку ними сво-боди, людських прав та демократії. «Америка збагачена Вашою діяль-ністю і Україна зміцнена зв’язками, які Ви підтримуєте між нашими країнами», зазначив Маккейн.

ГОЛОС АМЕРИКИ

Нью-Йорк (УККА) – 17-19 жовтня, 2008 у Квівленді, Огайо, Україн-ський Конґресовий Комітет Америки (УККА) відбув свій ХХ Конґрес укра-їнців Америки, який відбувається раз на чотири роки. У Конґресі, який був присвячений 75-ій річниці Голодомо-ру Ґеноциду в Україні 1932-1933 рр., взяло участь близько 100 делегатів, які репрезентували Відділи УККА, а також делегати — презставники член-ських крайових організпцій, які зібра-лися, щоб заслухати звітів уступаючої Крайової Екзекутиви, обговорити ряд питань, що турбують нашу громаду, прийняти резолюції та обрати прези-дента і Крайову Екзекутиву УККА.Після офіційного відкриття Кон-

ґресу, яке супроводжувалось співом амриканського та українського гім-нів, обрано Ділову Президію Конресу: ведучий Конґресом – Орест Бараник; заступники ведучого – Роман Козіць-кий і Константин Ваньо; секретарі – Микола Дупляк (україномовний), Андрій Шуль і Єва Зеленко (англо-мовні).На дводенному Конґресі також

було проведено два семінари, які сто-сувалися найважливіших проблем українсько-американської громади. Перший семінар “Майбутнє нашої громади”, під керівництвом голови ЗУАДК Лариси Кий, включав таких

доповідачів: Стефан Качарай (УНС), Богдан Гаргай (СУМ), Олександер Лужницький (Шкільна Рада УККА). Іншою гарячою темою для делега-тів ХХ З’їзду став другий семінар, під керівництвом Ореста Бараника: “Важливість захисту інтересів на-шої громади на місцевоому та фе-деральному рівнях”. Джордж Бравн (Етнічний зв’язковий для сенатора Джорджа Войновича), Світляна Свет (Відділ УККА Джорджії) і Стів Оста-фійчук (координатор проєкту Голо-домору), старалися доказати, як най-краще здійснювати захист важливих для громади питань: від тих, що сто-суються Геноциду в Україні в 1932-33 роках, до тих, що стосуються створен-ня торговельних палат між нашими відділами і Україною.Суботнього вечора Українські злу-

чені організації Огайо, Клівленд-ський відділ УККА, зорганізували офіційний Конґресовий бенкет для делегатів Конґресу та місцевої гро-мади Клівленду. Головну доповідь на бенкеті виголосив сенатор Джордж Войнович, довголітній приятель укра-їнської громади. Також були зачитані привіти від двох кандидатів на пре-зидента США, сенаторів Джона Мак-Кейна та Барака Обами. Достойний Олег Шамшур, посол України у США, також привітав Конґрес, і нагородив

уступаючого Президента УККА Ми-хайла Савківа особливою нагородою Міністерства зовнішніх справ Украї-ни. На завершальному етапі бенкету, Михайло Савків та Марійка Дупляк від Крайової Екзекутиви УККА нада-ли найвищу нагороду Українського Конґресового Комітету Америки – Шевченківську Грамоту Волі, шістьом видатним людям нашої громади: За-ступниці державного секретаря, Полі Добрянській; колишньому Прези-дентові Світового конґресу українців та УККА, Аскольдові Лозинському; проф. Дмитрові Стогринові, осно-вопожниці та колишній голові ОЖ ОЧСУ Марії Лозинській; президенто-ві Української фундації «Спадщина» Юліянові Кулясові; довголітній ак-тивістці ОЖ ОЧСУ, Дарії Степаняк. У мистецькій частині вечора виступив ансамбль «Каштан», Українська чо-ловіча капеля бандуристів під керів-ництвом диригента Адріяна Британа, а також хор “Акколада” Філядельфій-ського відділу УККА.У неділю, ХХ Конґрес досягнув сво-

єї кульмінації, коли конґресові деле-гати обрали нову Крайову Екзекутиву УККА. Перший раз за 68-річну історію організації, президентом було обрано жінку – довголітню директора Кра-йової Канцелярії УККА в Нью-Йорку, Тамару Ґалло Олексій, яка була одно-

стайно обрана, щоб керувати УККА протягом наступих чотирьох років. До Президії Крайової Екзекутиви УККА обрано: Екзекутивний віце-президент – Андрій Футей; Екзекутивний секре-тар – Марія Дупляк; Скарбник – Сте-фан Керда; Голова Крайової Ради – Степан Качарай.Висловлюючи свою подяку Ми-

хайлові Савківу, уступаючому Прези-дентові УККА, а також всій Крайовій Екзекутиві, Крайовій Раді і Відділам УККА за багато років відданої і часто нелегкої праці, Т. Олексій пообіцяла зробити все що можливе для добра УККА і нашої громади. Розуміючи, що найбільш складним завданням буде оживити громаду за допомогою членства і відділів, вона коротко на-креслила свої плани на наступні чо-тири роки, які включали перегляд стану відділів УККА, переорганізацію УККА відповідно до існуючих потреб нашої громади, включаючи викорис-тання найбільш сучасних методів ко-мунікації, і вкючення новоприбулих з України еміґрантів. “Я сподіваюся на співпрацю з вами усіма – ми разом творимо одне і я вір’ю, що за допомо-гою відкритого спілкування і співп-раці, ми збудудуємо для УККА краще майбутнє” – завершила свій виступ новообрана президент УККА.

«Друзі України на Заході повинні далі відігравати ключову роль у побу-дові безпечного і благополучного май-бутнього для українських громадян». Таким закликом Барак Обама приві-тав учасників 20-го з̀ їзду Українсько-го конґресового комітету Америки, який щойно завершився у Клівленді.

У листі, адресованому президенту УККА Михайлу Савкiву та учасни-кам з̀ їзду впливової діаспорної орга-нізації, кандидат у президенти США від демократів також згадав про по-дії останніх місяців, які довели, «такі

блага як суверенітет і безпека в Євро-пі ніколи не повинні сприйматися як перманентні». «Експеримент україн-ської демократії має завершитися успі-хом – не лише заради благополуччя українських громадян, але також для того, щоб могти служити натхненням для тих у регіоні, хто ще бореться за демократію, включно навіть з Росією», – додав Обама.

Він також підкреслив, що з його по-гляду Україна готова до участі в ПДЧ і що він переконуватиме союзників США в НАТО дати можливість Україні зробити цей черговий крок до повно-цінного членства в євро-атлантичній спільноті.

Насамкінець Барак Обама наголо-сив, що разом з дружиною Мішель повністю усвідомлює історичне зна-чення українського Голодомору, який він назвав «жахливим злочином». «Ми ніколи не повинні забути про цей голод і завжди повинні дбати про те, щоб про цю трагедію знали майбутні покоління, аби вона ніколи більше не повторилася”.

ГОЛОС АМЕРИКИ

БАРАК ОБАМА ПРИВІТАВ УКРАЇНЦІВ ТА ЗАСИПАВ КОМПЛІМЕНТАМИ УКРАЇНУ

ДЖОН МАККЕЙН ПРИВІТАВ АМЕРИКАНСЬКИХ УКРАЇНЦІВ

Коли Інститут Музейного і бі-бліотечного обслуговування подав Conservation Assesssment для УМА в 2004 році, їхньою першочерговою порадою було перенесення архівної колекції у волого– і температурно-контрольовані умови.Завдяки ґранту EDI (Economic

Development Initiative) у сумі $200,000 від Department of Housing and Urban Development, що був ініційований конґресменкою Марсі Каптур, УМА вирішив переміститися до нового ар-хівного приміщення, спроектованого архітектором Данилом Кульчицьким і збудованим Klesta Builders.Загальний кошт приміщення і

устаткування склав понад $650,000. Наша музейна громада поєднала федеральну дотацію із $300,000 вне-сків. Вклад був зроблений кількома організаціями і багатьма, багатьма приватними особами.

Особливо значну допомогу нада-ла Клівлендська Кредитівка “Само-поміч”, яка не лише дали позичку на $225,000, але і зобов’язалася подати $50,000 допомоги.В 2007 році сенатор Огайо Роберт

Спейда і представники Трейкас, Кіл-бейн і Петтон спонсорували $100,000 грант штату Огайо на виплату боргу, що залишився, але перед тим, як на-дійшли гроші, УМА мусів доказати, що ми витрачали гранти і внески з відповідальністю. Раніше цього року президент УМА Тарас Шмагала і ди-ректор Андрій Фединський звітували перед Комісією культурних закладів Огайо в Колумбусі, де вони подали іс-торію музею, показали перевірені фі-нансові звіти і зображення архівного приміщення. Проект був високо схва-лений Головою Отто Будіґом та інши-ми членами Комісії, які схвалили про-фесійну і фінансово-відповідальну

роботу УМА, що її наш музей робив, виконуючи програми збереження і розширення. Комісія проголосувала одноголосно про схвалення ґранту.Як тільки надійшов чек в жовтні,

скарбник УМА Борис Пакуш зробив депозит в Клівлендській Кредитів-

ці і ми звільнилися від боргу. Це за-ощаджує нам понад $10,000 щороку і дозволяє наші наступні внески вкла-дати в програми УМА і в капітальний розвиток.

Бюлетень УМА

“MORTGAGE” ЗА ПРИМІЩЕННЯ АРХІВУ ВИПЛАЧЕНА!

Нове архівне приміщення Клівлендського Українського музею-архіву.

ХХ КОНҐРЕС УКРАЇНЦІВ АМЕРИКИ ПРОЙШОВ УСПІШНО – ОБРАНО НОВОГО ПРЕЗИДЕНТА УККА


Нью-Йорк, Н.-Й. (Національний Комітет) – Національний Комітет з відзначення 75-ої річниці Голодомо-ру 1932-1933 рр. радо повідомляє про виділення місця для американсько-го Меморіалу 10 мільйонам жертв Українського Ґеноциду. Меморіал буде розташований у місті Вашинґ-тоні, округ Колумбія, на перетині North Capitol Street, Massachusetts Avenue, і F Street, NW, за п’ять квар-талів на північ від будівлі Капітолію США.

13 жовтня 2006 р., Президент Буш підписав закон, що дозволяє будівництво Меморіалу Голодомо-ру у Вашинґтоні, О. К. Від того часу, Національний Комітет, разом з По-сольством України у Вашинґтоні, О. К, працював наполегливо, щоб обрати належне місце в серці на-шої національної столиці для цього священного Меморіалу. Упродовж двох років, Національний Комітет і Посольство України були в постій-них перемовинах з Американською національною парковою службою і численними іншими федеральними і місцевими агенціями, щоб обрати помітне місце на громадській землі з тим, щоб назавжди увічнити пам’ять цього часто ігнорованого злочину проти людства.На декількох відкритих слухан-

нях справи перед Національним столичним меморіальним дорадчим комітетом, що складається з Націо-нальної столичної комісії плануван-ня (НСКП), Товариства історичного збереження, Комісії образотворчих мистецтв, архітектора Капітолію, Комісії з планування округу Колум-бія та інших, досліджено детально придатність 24 місць-кандидатів по цілому місту. Ці слухання зумови-

ли Національний Комітет найняти приватну фірму для підготування різних презентацій і всесторонньої оцінки впливу місць-кандидатів на довкілля вартістю приблизно 100 000 дол.Під час слухання НСКП у четвер 2

жовтня, виникло жваве обговорення щодо розміщення Меморіалу Україн-ського Ґеноциду. Хоча розглядалися два місця, місце на Массачусетській Авеню визнано ідеальним розташу-ванням для Меморіалу Голодомору. Місце вигідно розміщується побли-зу вашинґтонської Union Station, у межах пішої відстані від будівлі Ка-пітолію США, Верховного Суду і На-ціональної алеї. Розташування над-звичайно видиме як для туристів, так і для звичайних вашинґтонців і пропонує досить простору для бу-дівництва Меморіалу в гідному ото-ченні.Новина виділення місця для

Меморіалу Українського Ґеноциду надійшла за тиждень після того, як американська Палата представ-ників одностайно схвалила резо-люцію H.Res. 1314, що визнає 75-у річницю українського голоду (Голо-домору). Резолюція засудила “по-рушення радянським урядом прав людини, у тому числі свободи само-визначення і свободи слова україн-ців”. Спонсором резолюції, також як і спонсором Меморіалу Українського Ґеноциду, був член Палати пред-ставників Сандер Левін (Д-МІ), спів-голова Української передвиборної наради Конґресу. Схвалюючи значні зусилля Представника Левіна з під-тримки українсько-американських справ, Михайло Савків, мол., Голо-ва Українського конґресового комі-тету Америки заявив: “Сказати, що

Представник Левін – друг України, – недостатньо! Де б ми були сьогод-ні без його пильної підтримки і та започаткування стількох важливих справ, зокрема нового місця призна-ченого для Меморіалу Українського Ґеноциду? Дякуючи передбаченню й допомозі Представника Левіна, ціла українсько-американська громада у бурхливому захопленні.”У той час, як Уряд України уфун-

дує можливе будівництво Мемо-ріалу Голодомору, Національний Комітет взяв на себе головний удар витрат для оцінки довкілля та ін-ших попередніх завдань. Щедрість організацій-членів Національно-го Комітету та інших в українсько-американській громаді забезпечи-ли початкові кошти. Додаткові 45 000 дол. потрібні, щоб забезпечити зобов’язання Національного Коміте-

ту щодо фірми, яка виробила завер-шальні документи, потрібні різним урядовим організаціям для того, щоб придбати місце на Массачусет-ській Авеню.Багато що вже завершено, але ще

більше необхідно зробити. Недавні події – від геноциду в Дарфурі до огидних погроз, з якими стикають-ся неоперені демократичні держави, такі як Грузія й Україна, проти їхньої свободи і безперервної незалежності – підкреслюють важливість цього Меморіалу в цей час і особливо у Ва-шинґтоні, О.К. Меморіал Голодомору нагадуватиме нашому урядові, аме-риканському народові та світові, що історія може і повторюватиме себе, якщо ми не пам’ятатимемо жахи ми-нулого і не присвятимо свою енергію для боротьби з геноцидом і тиранією, де б ми їх не виявляли. Новообраний голова Світового конґресу українців написав: “Щирі вітання від імені Сві-тового конґресу українців з нагоди цієї свіжої новини щодо схвалення місця для Меморіалу Голодомору в ключовому розташуванні у місті Ва-шинґтоні, округ Колумбія. Це, поза сумнівом, допомагатиме зростанню чутливості американців щодо гено-циду українців у 1932-33 рр.”Національний Комітет і По-

сольство України вдячні за не-перервну підтримку українсько-американської громади. Від імені Українського уряду, його посол в Спо-лучених штатах, Олег Шамшур, роз-повів про надзвичайні зусилля з боку українсько-американської громади: «Ми задоволені завершальним ре-зультатом слухань НСКП і чекаємо з нетерпінням нашої безперервної співпраці з громадою, щоб звершити Меморіал, який вшанує 10 мільйонів жертв українського ґеноциду 1932-33 рр.»Національний Комітет закликає

українську громаду пожертвувати на допомогу втілення нашої мрії уста-новки меморіалу 10 мільйонам неви-нних жертв українського Ґеноциду в нашій національній столиці. До-ходи від продажу браслетів “Voices for Victims”, які носить український Президент Ющенко, і тенісок “Похід проти Ґеноциду” підуть повністю на будівництво Меморіалу українсько-го Геноциду у місті Вашинґтоні, О. К. Крім того, пожертви, що не підля-гають оподаткуванню, можна зроби-ти он-лайн на веб-сайті Національ-ного Комітету www.ukrainegenocide.org. Відвідайте цей веб-сайт для оновленої інформації, і не забувай-те підтримувати діяльність Націо-нального Комітету з відзначення 75-ої річниці українського Голодомору 1932-1933 рр. З вашою неперервною допомогою, ми зможемо доягти за-вершення цього важливого проекту.

УКРАЇНА ПАМ’ЯТАЄ! – СВІТ ВИЗНАЄ!

Фото EDAW, Environmental Assessment Agency

Так виглядає місце у м. Вашинтоні, О. К., виділене для побудови Меморіалу жертвам Голодомору1932-1933 рр.

Фото EDAW, Environmental Assessment Agency

Майбутній Меморіал, що розташується за декілька кварталів від будівлі Капіто-лію США, буде добре помітним для мешканців і гостей столиці.

МІСЦЕ ДЛЯ МЕМОРІАЛУ ГОЛОДОМОРУ СХВАЛЕНО У ВАШИНҐТОНІ, О.К.


Казковий світ «братньої дружби» українців і росі-ян, створений радянсько–українською інтелігенцією, досі переважає історичну ре-альність

Ярослава МУЗИЧЕНКО Жертва і водночас старан-

на слуга хижака. Так виглядає радянсько–українська інтеліген-ція у книжці канадського історика Сергія Єкельчика «Імперія пам’яті: Російсько–українські стосунки в радянській українській уяві», що вийшла цього року у видавництві часопису «Критика». На обкладин-ці — малюнок Абрама Резніченка 1954 року. Широкоплечого україн-ця у вишиванці, з простакуватим виразом очей по–батьківськи обні-має ще широкоплечіший росіянин, на вигляд зосереджений і мудрий, у пристойному костюмі з крават-кою. Обидва правицями спира-ються на картину «Переяславська рада». За спинами у братів — мос-ковський Кремль, збоку — бліда білоруска і рум’яний казах. Такими картинками, віршами й романами, піснями, кінофільмами, виставами й музейними експозиціями впро-довж десятиліть кишів інформа-ційний простір УРСР. Створювали їх не росіяни в Кремлі, а українці — у Києві, Львові, Харкові. Сергій

Єкельчик доводить, що тогочасні україно–російські стосунки — це не однобічний диктат «старшого брата», а складна система контр-олю і компромісів, яка й досі, за інерцією, діє у сфері української освіти й мистецтва.Зміна курсу СРСР із «всесвітньої

пролетарської революції» на «звіль-нення націй» з провідною роллю російського народу відбулася на початку 1930–х. «Соціалістичний наступ» в історії почався одночас-но з індустріалізацією, колекти-візацією сільського господарства і культурною революцією, пише Сергій Єкельчик. Результатом його стала чистка «старих спеціалістів» у 1928—1932 роках. Українських по-запартійних істориків «чистили» до 1931 року. У 1931–му до шкільної програми повернули історію, вики-нуту на початку 1920–х. 16 травня 1934 року зі сторінок газети «Прав-да» партійне керівництво вказало вчителям, як викладати цей хитро-мудрий предмет. У 1936–му сталін-ська Конституція проголосила, що у СРСР уже немає класів. Тепер яр-ликом для класифікації стала на-ціональність. З 1937 року офіційна пропаганда возвеличує росіян як «великий російський народ». Тоді ж держава прийняла російський патріотизм і героїв царських ча-

сів. У вересні 1939-го, після анексії Західної України у центральних та київських текстах з’явилося слово-сполучення «великий український народ». Постійно наголошувало-ся, що «СРСР об’єднав українські землі в одну УРСР у 1939 році». «У часи Сталіна українці могли вша-новувати своє минуле, доки воно доповнювало, а не змагалося з ро-сійською імперською історією», — підсумовує Єкельчик.У 1945-46 роках у західні об-

ласті України були направлені 44 тисячі вчителів зі Сходу, а також тисячі управлінців і пропагандис-тів. Щоб витиснути культ Мазепи, Грушевського й УГА, радянська влада насаджує в Галичині культ Івана Франка як «соціаліста». На-прикінці 1946 року в українських ЗМІ почалася кампанія проти істо-ричної тематики. Але не будь–якої: «Ідеологи–виконавці виловлювали твори про «окремішнє» українське минуле, але вітали ті, у яких ішло-ся про спільне минуле українців і росіян».У 1947 проявилася самоіденти-

фікація Радянського Союзу як на-ступника Російської імперії. Відтоді прогресивний чи реакційний ха-рактер подій в історії республік ви-значався їхнім ставленням до Росії. Повстання проти панування інших народів — національно–визвольні. Проти царської та червоної Росії

— бандитські. Імперський проект пам’яті вимагав, щоб були зняті всі згадки про військові зіткнення між козаками і московитами. Ав-тори мали повсюдно підкреслю-вати «прогресивну роль російської культури». Місцевих інтелектуалів дбайливо спрямовували на напи-сання «правильної історії».На початку 1950-х радянська

влада звернула увагу на музеї, звелівши здійснити ідеологічну ревізію експозицій. Треба було по-казувати «героїчну історію україн-ського народу у зв’язку з історією великого російського народу» і «викривати реакційну роль церк-ви». Кілька років тривали чистки в музеях України, що надзвичайно збідніли. «У результаті «перегля-ду» і «очищення від хламу» ленін-градський Ермітаж привласнив собі цілу колекцію ассирійського клинопису, що зберігалася у Львів-ському історичному музеї», — нага-дує Сергій Єкельчик. Сьогодні нам варто знати, як планомірно, за до-помогою популярних текстів, пар-тійних зборів і масових церемоній творилося відчуття підпорядкова-ності «старшому братові». Звісно, логікою цей прищеплений у підсві-домість мас «мікрочіп» нейтралі-зувати неможливо. Але можна ви-найти протиотруту. Агов, новітні інтелектуали!

“УКРАЇНА МОЛОДА”

РУКУ — НА БРАТА?

Стратегії Президента Ві-ктора Ющенка не вистачає раціональності й логіки. Вона малозрозуміла для закордон-них експертів, які стежать за політичною кризою, що розростається в Україні.Такого висновку я дійшов після

тижня, проведеного в Лондоні. Я спілкувався майже з двадцятьма інвестиційними домами, зацікав-леними в потенційному інвесту-ванні в Україну. Після моєї лекції з питання політичної кризи в Укра-їні, прочитаної в Королівському інституті міжнародних відносин, ніхто з присутніх не поставив під сумнів мою критику стратегії Пре-зидента призначити вибори з єди-ною метою – зняти Тимошенко й поставити на її місце технічного прем’єр-міністра. Потім створити широку коаліцію і скористатися її підтримкою на президентських ви-борах.Дії Ющенка вимагають серйозно-

го осуду. Він поставив свої особисті дрібні інтереси над національними. Став би хто-небудь прагнути до ви-борів, коли його особисті рейтинги не піднімалися вище 10% протя-гом останніх двох років? А рейтинг його політичної сили упав з 14% до 5%? Занадто маленькі шанси, щоб ризикувати. Вже краще спробува-ти знайти компроміс, тим більше в розпал фінансової й економічної кризи.У той час як увесь світ закликає

до національної єдності перед об-личчям глобальної фінансової кри-зи, що може призвести до депресії, небаченої з 30-х років ХХ ст., Прези-дент Ющенко підтримує нестабіль-ність, роз’єднаність і вибори, які всі разом заважають уряду Тимошен-ко справитися з наростаючими, як цунамі, проблемами.Існує п’ять причин, через які

стратегія Президента може зазнати невдачі.По-перше, приєднавшись до

“Регіонів” і одержавши фінансову підтримку Ахметова й інших схід-ноукраїнських олігархів на вибо-рах, Президент утратить свою під-тримку в Західній і Центральній Україні. Як зможе він подивитися їм в очі після того, як об’єднається з Партією регіонів, яка підтрима-ла незалежність Південної Осетії й Абхазії? Хіба це не Президент критикував Тимошенко за те, що вона не підтримала його позицію в грузинському питанні (Тимошенко і БЮТ підтримали територіальну цілісність Грузії, Партія регіонів – ні)?!Після того, як Президент різко

засудив готовність БЮТ вступити в коаліцію з “Регіонами”, стратегія Президента позначила нову мету – власними руками створити велику коаліцію. Це не що інше, як подвій-ні стандарти Джорджа Оруелла. По-друге, ця ризикована стра-

тегія покаже, що “Регіони” можуть обманювати своїх виборців заради прикриття того, кого вони раніше ненавиділи, – “американського са-трапа, пронатовського антиросій-ського агента ЦРУ” Ющенка. Полі-тична машина Партії регіонів може переконати виборців на Донбасі і, можливо, в Криму зробити те, що вони захочуть (тобто підтримати Ющенка на виборах). Але навіть за найоптимістичнішими прогнозами їх підтримає 15-20% прихильників з 34%.

По-третє, стратегія Президента має на увазі, що президентські по-літичні сили (“Наша Україна”, “Єди-ний Центр”, блоки Арсенія Яценюка і Леоніда Черновецького) 7 грудня на позачергових виборах наберуть пристойну кількість голосів. Але як можна проігнорувати низьку попу-лярність “НУ-НС” (4-5%) і їхній ни-щівний провал на виборах у міську раду Києва на позачергових вибо-рах 26 травня? До того ж половина з цих п’яти відсотків підтримують політичні партії блоку, що, своєю чергою, підтримують Тимошенко (наприклад, Луценко).Якщо в пропрезидентських си-

лах буде невелика кількість депу-татів, то союз Президента з “Регі-онами” буде слабким. Що, своєю чергою, унеможливить виконання Партією регіонів двох вимог Прези-дента: надати йому право вибира-ти прем’єр-міністра й підтримати його на президентських виборах. Навіщо фракції Партії регіонів з у два-три рази більшою кількістю де-путатів погоджуватися на вимоги Ющенка?По-четверте, погано продума-

на стратегія Президента передба-чає, що всі пропрезидентські сили підтримають об’єднання у велику коаліцію. Лідер Народного Союзу “Наша Україна” В’ячеслав Кирилен-ко, наприклад, відмовився. Народ-ний Союз “Наша Україна” – одна з

чотирьох партій (усього їх дев’ять), що підтримали заклик Президента до “НУ-НС” вийти з помаранчевої коаліції.По-п’яте, Президент не може

зрозуміти, що єдиними двома по-літичними силами, що можуть одержати значну підтримку на грудневих позачергових виборах, є БЮТ і “Регіони”. Та й інша можуть збільшити свою підтримку до 35%, що означає контроль 80% депутатів парламенту. БЮТ і “Регіони” могли б тоді створити свої власні коалі-ції (а не об’єднуватися з пропрези-дентськими силами) і в перспективі – ізолювати Президента.БЮТ зможе об’єднатися з бло-

ками Володимира Литвина і Юрія Луценка. Разом вони могли б мати більшість у 226-230 депутатів. Як альтернатива, “Регіони” можуть об’єднатися з Блоком Литвина і 30-40 комуністами і створити анти-кризову коаліцію номер два. У пар-ламенті, що йде, “Регіонам”, Блоку Литвина і комуністам не вистачає всього 4 депутатів для коаліції (222). Це означає, що якщо Партія регіонів збільшить кількість своїх депутатів, то антикризова коаліція номер два зможе створити незна-чну більшість у 226-230 депутатів.Президент грає з долею і май-

бутнім своєї країни через свою по-літичну незрілість і нелюбов до Тимошенко. Чинячи так, він до-тримується ризикованої стратегії, в той час як ніхто не хоче нових ви-борів. Подібна стратегія може піді-рвати сили України в протистоянні глобальній економічній і фінансо-вій кризі, що вже прийшла на поріг країни. Крім того, це продовжить політичну нестабільність і ще на більший термін віддалить Україну від членства в НАТО.

(www.korrespondent.net, друку-ється зі скороченнями).

Тарас КУЗЬО,Професор університету

ім. Джорджа Вашинґтона (США), політичний експерт

ПОМИЛКОВА СТРАТЕГІЯ ЮЩЕНКАПОГЛЯД

Тарас КузьоСьогодні таку безхмарну сцену уявити собі годі...


ДІАСПОРА

Погожий травневий день...У селі Самолуски Гусятинського ра-

йону, що на Тернопільщині, велелюд-не свято “На Україну повернусь”. Воно приурочене відкриттю пам’ятника і закладеного парку, які подарувала селу українська патріотка з Канади Стефанія Пилипів-Чупак в пам’ять її батьків-самолусківчан та всіх одно-сельчан, котрі в пошуках кращої долі виїхали з рідного села за океан, наза-вжди зберігши в серці любов до свого Краю.

Людей зійшлося багато: і своїх, і з навколишніх сіл, і з району, і ще – Бог зна звідки. Серед них – і гості з Кана-ди.

Ведуча Надія Новіцька урочис-то відкриває свято. Пам’ятник освя-чує парох місцевої греко-католицької церкви Святого Димитрія Великому-ченика отець Ігор Фута. У піднебесся злітає “Чуєш, брате мій...” нашого зем-ляка Богдана Лепкого в майстерному виконанні чоловічого церковного хору. І в усій своїй неперевершеній красі по-стає справжній шедевр у граніті робо-ти талановитого місцевого скульптора Михайла Юркевича – пам’ятник, поді-бного якому немає ніде – ні в Україні, ні в Канаді, а то й у цілому світі... У ка-мені викарбувана земна куля в обрам-ленні чотирьох журавлів, які уособлю-ють собою наших братів-еміґрантів, що, застигши в граніті, залишилися у вічному польоті. А внизу золотими літерами, наче на скрижалях, вибито: Кру-кру-кру, в чужині умру, заки море перелечу – крилонька зітру...

Урочиста частина свята продовжу-ється; канадським гостям дівчата-красуні в місцевих українських стро-ях за стародавнім звичаєм підносять коровай та букети квітів. Цікавий та змістовний екскурс в історію робить директор місцевої школи Ольга Ту-рецька. Затамувавши подих, слуха-ють присутні гостей з далекої Канади: Стефанію Чупак, Надію Козак та Ігоря Козака, представників влади: голову району односельчанина Степана Ту-рецького, представника президента Василя Триснюка та війта села Степа-на Карпа...

А над головами людей – чи не диво! – наче відбиток пам’ятника, літають кругами справжнісінькі журавлі... Не віриться – здається, що це сон! А жу-равлі кружляють і кружляють над пам’ятником, над церквою, над цвин-тарем, над людьми... З якого вирію прилетіли ви, журавлі-журавлики? Чиї душі на своїх натруджених криль-цях принесли в ці хвилюючі години сільського свята? Та спливають хвили-ни, і Божі посланці, залишивши нас в

непідкупному подиві, як і прилинули, так і відлинули, зникнувши у високос-ті. Не знаю, як кого, але мене це духо-вне єднання схвилювало до глибини душі, залишивши свій слід назавжди як у моїй пам’яті, так і у моєму серці. Щей досі вони – ці благородні птахи – перед моїми очима зі своїм тужливим мовчанням...

Нашого цвіту, як відомо, – по всьому світу, а особливо галичан, яких ще за часів так званої “панської Польщі” ви-їхало чимало: вони втікали від біди, не знаючи наперед, що туга – камінь то-чить, а не те, що людські душі... Тільки з невеликого села Самолуски їх було більше ста. І рідко хто в ті часи міг по-вернутися назад. У числі таких емі-ґрантів були і батьки нашої меценатки Стефанії – Григорій Чупак та Марина Пилипів. Якої сили любов треба було мати батькам до рідного краю, щоб вона – ця любов – передалася і так глибоко вкоренилася в серці їхньої доньки Стефанії, яка, хоч і народилася на вільній канадській землі, та щиро вірить, що її Батьківщина там, де моги-ли її предків – в селі Самолуски. Туди вона часто навідується, і там хотіла б спочити навіки. Адже Стефанія Чупак – кровна українка-галичанка, патріот-ка, націоналістка, яких пошукати. І де б її доля не носила: чи то відвідуючи совєтську Україну, коли під пильним оком КГБ “умудрялася” перевозити заборонену літературу десидентів, чи працюючи брокером на Торонтонській біржі цінних паперів серед англосак-сонської еліти, – вона завжди пропагу-вала свою Україну, допомогала їй, чим тільки могла. Та головне – завжди ві-рила в її щасливе майбуття. І саме ко-штом Стефанії Пилипів-Чупак у цен-трі села її пращурів постав пам’ятник і парк еміґрантам. А тепер вона й сама каже, що “її задум втілився в життя”. Адже справді, ескіз пам’ятника і пар-ку – це її – Стефанії – мрія, яку вона змогла донести справжньому митцю від Бога Михайлу Юркевичу. Та як тут не сказати декілька слів про нашого надзвичайно скромного талановитого скульптора, який є автором не тільки вищезгаданого пам’ятника, але й ба-гатьох інших історичних пам’яток, що прикрашають село: це – фігура Мате-рі Божої з маленьким Ісусом на руках, пам’ятник багатолітньому покровите-лю села Димитрію Великомученику та ще багато-багато інших. Ім’я випускни-ка Львівської академії мистецтв відоме не тільки на Тернопіллі, але й далеко за його межами. Запитавши, від кого в нього цей дар, чуєш у відповідь – від Бога. І зразу ж, ніби роздумуючи, мис-тець додає – Якщо людина має дар від Господа, то яка ж тоді її заслуга?

Знаючи багатьох мешканців цього невеликого села – всього там 280 дво-рів – поіменно, щиро радію: яке ж ба-гате воно на справжні таланти. Тут і свої спортсмени, і поети, і музиканти, і композитори, і лікарі, і підприємці, і вишивальниці, і вчителі, і співаки, і кулінари, і військові, і будівельники, і, і .... люди різних професій та різно-маїтих уподобань. І не залежить, де мешкає кожен з них на даний час: чи в своєму селі, а чи в сусідньому, в Укра-їні, а чи далеко від рідних берегів – та всі вони зв’язані зі своїм рідним селом невидимими нитками. І допомогають

– як можуть. Адже там, де твоє корін-ня, там має бути твоє серце.

Ключову роль у цьому селі відіграє голова сільської ради, а разом з тим і місцевий підприємець, Степан Карпо. Він як справжній господар турбуєть-ся про свою вотчину. За два роки його головування в селі відбулося стільки змін, що й не переповісти; він дбає і за добробут селян, і за їхній відпочинок; тісно співпрацює з підростаючим по-колінням, розуміючи його, як ніхто інший. З його ініціативи тут відзнача-ють і День села, і проводять спортивні змагання, організовують різноманітні конкурсні програми та вечори відпо-чинку. Велику пошану має наш голо-ва і в пенсіонерів, бо для кожного з них знаходить щире тепле слово та завжди протягає руку допомоги тим, хто найбільше цього потребує. Будучи прекрасним організатором, гуртує не тільки односельчан, але й підтримує тісні зв’язки з діаспорою. А допомога-ють йому в багатьох починаннях його ж односельці – шановані люди села. Один з них – молодий священик, па-тріот, уродженець села і його парох о. Ігор Фута, шлях до священства яко-го був непростим. За плечима у отця Фути добрий десяток літ пошуку свого місця в житті. Маючи багато талантів, він міг би знайти своє покликання не в одній ділянці праці. Але Господь при-готував для нього іншу стезю, більш відповідальну і тернисту. Адже бути душпастиром, ще й до того служити громаді свого села, де ти ріс-виростав, – нелегко. Та вже за короткий час свого священства о. Ігор довів, що неспроста взяв на свої плечі таку ношу – він зна-ходить дорогу до сердець усіх парафі-ян, незалежно від їхнього віку. Зараз на порядку денному молодого священика надзвичайно важливий та складний проект – реконструкція найсвятішого місця в селі – греко-католицької церк-ви Святого Димитрія, яка була зведена руками і коштами прадідів 120 років тому ще за часів Австро-Угорщини. Цей Божий храм заслуговує на особли-ву увагу, адже в часи безбожної совєт-ської окупації, коли більшість святинь було перетворено на складські примі-щення – а в кращому випадку взага-лі зачинено, – самолусківська церква залишалася діючою впродовж всього періоду цього атеїстичного лихоліття. Хоч забрали священика та парафіяни, не просячи дозволу, що в ті часи було просто нереальним, самотужки по-стійно відправляли Служби Божі, а коли районні правителі приїхали по ключі від церкви, то люди перед две-рима грудьми стали на захист своєї святині і відвоювали своє право; під-правляли її – церкву, – як могли, хоч не один з таких помічників міг попла-титися за це.

Жили і живуть мої земляки, як одна родина. Тут функціонують: крохмаль-ний завод, який не так й давно відсвят-кував свій 100-літній ювілей, фермер-ські господарства та агропідприємство “Самолози”. Нещодавно проведена реконструкція найстарішої школи в районі – самолусківської восьмирічки, відремонтовано багато доріг, а зараз йде будівництво спортивного комплек-су такого масштабу, рівнем якого може похвалитися хіба-що обласний центр. І тому не дивно, що Самолуски – одне

з найкращих у районі по багатьох по-казниках. Велика заслуга у здійсненні вищезгаданих проектів – тай не тільки цих – нашого районного голови Степа-на Турецького. І хоч, перебуваючи на високій посаді, він переймається про-блемами цілого району, але колиска всього його роду – та і його особиста, – звичайно, – найближча до серця... А як же може бути по-іншому! Тут він на-родився, тут виростав, тут топче спо-риші і понині... тож і любить своє село по-синівськи...

Хто б не приїжджав у Самолуски, щиро дивується чистотою, акуратніс-тю, господарністю його мешканців, вмінню утримувати і зберігати надба-не, непоказово демонструвати галиць-ку добропорядність, працьовитість, заможність та гостинність, вмінню бе-регти і примножувати традиції та по-чуття справжнього патріатизму.

Мешканці дуже гордяться своїм се-лом, і залюбки переповідають легенду, пов’язану з його виникненням та на-звою... Кажуть, що колись давно, ще за часів козаччини, сюди прибилися три подорожні – чи то вони з полону поверталися, чи звідкилясь іще – ко-зак, турок та литвин, – і так облюбу-вали собі місце на березі річки Тайни, що й осіли назавжди... Так було, чи не так – не нам судити,– але прізвища Козак, Турецький та Литвин ще й досі там носить багато його мешканців. А саме узбережжя річки було в ті давні часи настільки заросле вербами – чи, по-народному, лозами, – що, якщо дивитися на село з горба – так званої “мурованки”, то тодішніх соломяних хаток з-поміж них майже не було ви-дно – самі лози. От і поширилася на-зва – Самолози, яка згодом переросла в Самолуски чи Самолусківці.

Але повернімося до нашого свята... Урочистості біля пам’ятника добігли до кінця. І ніби була вже поставлена крапка у гарно продуманому дійстві, та самолусківчани не були б самолусків-чанами, якби не зробили свято повні-шим та вишуканішим. Отож, власни-ми силами на сцені Будинку культури – при переповненій залі – було постав-лено більш як двогодинну концертну програму, у якій кожне слово і кож-на пісня присвячувалися землякам-еміґрантам, їхнім долям, любові, тузі. А сплела ці різнобарвні квіти у віночок, написавши сценарій, директор Будин-ку культури Надія Швидак; і хоч поді-бних концертів за своє творче життя вона організовувала чимало, напере-додні була у такому хвилюючому під-несенні, ніби мала давати перший звіт своєї творчої праці. Унікальною був сам сюжет програми, в якому мисте-цтво пісні, танцю і поезії талановито перепліталося з цікавими монолога-ми здібних ведучих – Наконечної Іри та Турецького Ігора. Мене, особисто, настільки вразили: і продуманість та глибина програми, над підготовкою якої працювалося не один місяць, і ви-сока майстерність виконавців, далека від пересічного аматорського рівня, що емоції переповнювали мою душу ще дуже довго, бо ж після кожного ху-дожнього номеру хотілося скандувати: “Таланти твої, Україно!”, “Вроджені ар-тисти!”, “Краса врятує світ!”.

Та як же тут оминути, не сказавши й півслова про неповторні українські

НАШІ ЖУРАВЛІ Надя КОЗАКПам’яті земляків-еміґрантів, тіла яких спочивають на чужині

Роки біжать – намотують століття,Й розносять чиїсь долі день при дні...Із роду в рід щоосені з досвітуУ вирій відлітали журавлі.

Прощали рідну землю, і ввостаннєКрильми махнувши сумно з висоти,У піднебесся злинули ключамиПонад плакучі верби та садки.

Одних на чужину гнав голод-холод,А інших – лихоліття в час війни.Жевріла в душах їх надія квола,Що вернуться наступної весни.

Шляхи стелили їм густі тумани...Серця холодні прагнули тепла...Через моря глибокі й океаниЇх доля на край світу привела.

Там радість із журбою поріднились –В чужому світі, як могли – жили;Вже й в гніздах журавлята породились,A журавлі з надією були,

Що день прийде, і вже великим родомЗдолають океани та моря...Куди ж старим збиратись в непогоду –Забрала чужина роки-літа.

... Коли в неріднім небі голос лине –“Кру-кру” журливе чути іздаля, –Я знаю, що мої то побратимиШукають шлях до рідного села,

Де вперше в синє небо задивились. –Уже ніколи того не забуть!... До нас їх душі нині загостили,Й вже легко в Божий Вирій відійдуть...

9 травня 2008 року, Ошава, Канада

ЖУРАВЛІ З КОЛИСКИ САМОЛОЗІВ



ЛІТЕРАТУРНА СТОРІНКА

Поїзд мчав на схід. Вдалині з’явилася вузька смужка води. Це Збруч – штучний кордон, що довгі роки розділяв синів однієї матері на східняків і західняків. Молода дівчина, що сиділа біля вікна із засмученими очима, ди-вилась на річку і думала, прига-дувала всі радісні та сумні мину-лі роки...

...19З9 рік. Батько був військовим юристом. Червона армія, а з нею й він, перейшла Збруч і приєднала Західну Україну до CCCР. Згодом ми з мамою покинули Канів на Черкащині і пе-реїхали до батька на Тернопільщину. Його призначили слідчим НКВД у Підгайцях. Нам дали квартиру з двох кімнат. Мати працювала медсестрою, я навчалася в школі. Мені було тоді 10 років. Батько завжди приходив з роботи втомлений, виглядало, що чи-мось незадоволений, але рідко коли ділився своїми враженнями. Лише один раз висловився відверто з нами:

— Не можу до кінця збагнути од-ного. Люди тут працьовиті, плекають свою мову, культуру, звичаї, а до нової влади, до нас, українців зі сходу, став-ляться якось з підозрою, не довіряють нам. Я намагаюся переконувати їх, що ми єдинокровні брати і наші життєві інтереси повинні бути однаковими. Але бачу, що вони мені не вірять, бо навіть уникають розмови на цю тему.

— А ти зміни роботу, — сказала мама, — і вони тобі повірять. Через твою роботу і мене тутешні люди цу-раються, ніби бояться чогось говори-ти зі мною. Батько над цим глибоко задумався, але більше такої розмови в хаті не було. Та й скоро настали гріз-ні часи. Почалася війна. Батька забра-ли на фронт. Ми з мамою намагалися відступати разом з червоноармійця-ми, але недалеко відійшли, бо вони нас покинули і не хотіли взяти на нія-кий транспорт.Тинялися по селах. Люди добрі

нам завжди давали крихту хліба. Не голодували. До Підгаєць боялися по-вертатись, бо знали ставлення людей до нашого батька. Рішили йти на Бе-режани. Там нас ніхто не знає. В од-ному селі заночували. Ранком чуємо гамір на вулиці. Вийшли на подвір’я і побачили, як селом німецькі поліцаї гнали великий натовп жидів. Люди виходили з хат і давали тим нещасним хліб та інші харчі. Ми також з мамою підійшли ближче до дороги. І раптом хтось крикнув: «Ось та — москалиха! Вона, напевно, також жидівка, давай-те її сюди».І погнали нас з мамою разом зі жи-

дами в напрямку Бережан.У наступному селі нам дали пере-

починок. Люди посідали по фосах і їли хто що мав. Ми з мамою сиділи поряд з фірткою, що вела на чиєсь подвір’я. Поліцаї сиділи на другому кінці натовпу і попивали «шнапс». Скрипнула фіртка. Ми оглянулись і побачили у ній хлопчика, можливо, трохи старшого від мене. Він рукою показав на подвір’я і тихо прошептав: «Тікайте! Там у стодолі заховаєтесь». Ми непомітно переповзли через фірт-

ку і опинились на подвір’ї. Тут за деревами нас вже не було видно. У стодолі заховалися в соломі. Невдо-взі перепочинок скінчився. Зчинив-ся гамір. Поліцаї кричали на хлопця і питали його чи не бачив якихось втікачів з жидівського натовпу. А він спокійно їм відповів: «Бачив. Через городи вони побігли до лісу”. Поліцаї лише грубо вилаялись і погнали лю-дей далі.Так незнайомий сільський хлоп-

чина зберіг нам життя. Прощаючись, мати поцілувала його в кучеряву го-лівку і запитала прізвище.

— Гайовий. Юрко Гайовий.— А ми Дніпрові. Дочку мою звати

Світлана. Як виживем, то може ще зу-стрінемось. Прощавай.Такою була перша зустріч.А друга......1947 рік. Весна. Скоро закін-

чується навчання у школах. Юрко, закінчивши педучилище, працює вчителем у рідному селі. Одночасно навчається заочно в інституті на істо-ричному факультеті.Однієї неділі Юрко поїхав з групою

підгаєчан у Бережани, щоб підтри-мати свою футбольну команду в грі з сусідами. На стадіоні, неподалік від нього, сиділа дівчина, яка часто скоса поглядала на нього. Йому здавалося, що він її десь бачив, але не міг при-гадати. У перерві Юрко не витримав і підійшов до неї.

— Вибачте. Але мені здається, що я Вас знаю. Тільки не можу збагнути, де і коли Вас бачив. Скажіть, будь ласка, хто Ви?

— А Ви хто?— Я? Я — Юрко Гайовий.— А я — Світлана Дніпрова. Чому

Ви так дивитесь на мене? Я та сама Світлана, якій Ви колись врятува-ли життя. Я Вас впізнала одразу. Запам’ятались мені Ваші кучері ще з того часу...

— Невже Ви вижили?— Вижили, та не всі. Батько загинув

на фронті. Ми з мамою поселилися в Бережанах. Мама працює в лікарні, а я скоро закінчую педучилище й піду вчителювати.Другу половину футбольної гри

Світлана і Юрко вже не бачили. Швид-ко пролетів час у взаємних споминах і розповідях про життя кожного з них у ті тривожні роки війни. На прощання Світлана залишила йому свою адресу, а Юрко обіцяв навідуватись до неї.Прощалися вже на «ти», як давні і

добре знайомі друзі.Відтепер Юрко кожної суботи або

неділі бував у Світлани. Її мама зу-стріла його зі сльозами на очах. Вона знову і знову щиро дякувала Юркові за те, що він спас їм обом життя. А стосунки Світлани і Юрка переросли у щире кохання, яке стало невід’ємною часткою їхнього житгя.На випускний вечір у педучилище

Світлана запросила Юрка. У парі вони кружляли останній шкільний вальс. Разом провели решту ночі в чудових околицях міста. Разом зустрічали сонце. Поверталися вранці збуджені, веселі, свідомі того, що вже дорослі.

— Світланочко!— Що, Юрчику!— Віднині я буду називати тебе сво-

єю найдорожчою дружинонькою.— Е ні, не маєш на це юридичного

права.— Зате моральне маю. А юридичне

скоро буде. Ось розпишемось з тобою, відгуляємо весілля і за роботу. У на-шій школі є місце вчителя молодших кляс. А жити будемо в мене дома. Мої батьки тебе радо приймуть, як неві-стку.

— Я згодна, Юрчику, на всі твої пропозиції, аби тільки бути завжди разом.Настав час поговорити про це Юр-

кові з батьками. Вони знали, що він дружить із Світланою, та мовчали. Тепер же, коли він сказав про свій на-мір одружитися, це викликало з боку батьків гостре заперечення. Першою благала його мама.

— Не роби цього, Юрчику. Що нам люди в селі скажуть. Брат твій стар-ший загинув в УПА, а ти береш за жінку москалиху. Це ж буде сором на все село. Хіба мало дівчат у селі? Ви-бирай, яку хочеш, і одружуйся.

— Мамо! Ну, яка ж вона москалиха? Вони ж з Канева, з-над Дніпра, такі як ми з вами українці. Тим більше, що я врятував їм колись життя.Тато втрутився урозмову.— Послухай, Юрку, маму. Вона до-

бре тобі радить. Те, що ти врятував їм життя, то є твій благородний вчинок і вони будуть тобі вдячні все житгя.

— І ми розуміємо тебе, що ці люди є наші українці, але село, на загал, має іншу думку. Добре вдумайся у сьогод-нішню ситуацію. Боротьба УПА про-ти москалів триває. Удень окупанти по селах орудують, які завжди знахо-дять “ворогів”, арештовують, садять в тюрми, або вивозять до Сибіру неви-нних людей. Вночі наші хлопці з УПА мають повну підтримку від населен-ня і боротьба буде тривати до повного виконання заповіді Декалогу: «Здобу-деш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за Неї». Якщо ти одружишся з нею, то люди скажуть, що ти став на бік ворогів. Будуть нас обминати де-сятою дорогою. Як жити всім нам тоді в селі? Подумай і обери одне з двох.Обери. Як обрати, що обрати? Дві

любові. Любов батьківська і любов коханої. Як зважити їх, котрій дати перевагу. З того вихору думок і почут-тів не зміг вибратися Юрко. Поїхав до Світлани. Передав їй розмову з бать-ками. Вона мовчала, зітхала і нічого не сказала. За тиждень Юрко знову у неї, але там мешкали вже інші люди. Вони сказали, що Світлана з мамою поспішно кудись виїхали. Ніякі роз-шуки не допомогли знайти Світлану.Спливали дні за днями, роки за ро-

ками, тихо й непомітно відходячи в за-буття. Юрко Гайовий одиноко живе в рідному селі. Вся його родина відбула десять років сибірської каторги. Хру-щовська «відлига» дозволила їм по-вернутися додому. Але не всім. Батько залишився там на вічний спочинок у снігах вічної мерзлоти. А маму недав-но поховав удома. Його поновили на

вчительській роботі. Совєтська влада «великодушно прощала «ворогам на-роду» їхні злочини».Юрка в селі поважають дорослі й

малі. Він кожному дасть добру пора-ду, допоможе в горі, ніколи нікого не скривдить. А може скривдив? А про Світлану забув? Hі. He забув. Вона кожен день з ним, завжди в його дум-ках. Хоч минуло майже двадцять ро-ків, але він її не забуває ні на хвилину і почуває себе винним перед нею.У школі — велика перерва. Гамірно

в коридорах і на шкільному подвір’ї. У канцелярії вчителі готуються до наступного уроку. Учитель історії Юрій Гайовий сидить край столу, як завжди, у задумі. Раптом двері від-чинилися і на порозі стала молода дівчина з гарними русявими косами. Її голубі, як небо, очі когось шукали і враз зупинились на постаті Юрка. Він повернув голову, глянув на дівчину і його губи нервово сіпнулись. Сивина на скронях, здавалось, ще більше по-біліла. Він тихо, ніби пошепки, про-мовив:

— Світлана? — Ні, тату, я Роксоляна, Ваша до-

чка.І вперше за двадцять років життя

дочка була в обіймах рідного батька. Він пригортав її до грудей, а зволоже-ні росинками очі дивились крізь пе-лену туману в пройдені роки і бачили там таку ж дівчину, яка зараз у його обіймах. Невже дочка? Вона ніби зро-зуміла батькове вагання.

— Так, тату, я Ваша дочка. Мені мама про все розповіла. Навіть знаю, що Ви з мамою хотіли мати двох ді-ток: Богдана і Роксоляну. Так ось я і є Ваша дочка Роксоляна.

— А що з мамою? Де вона? Розкажи мені про неї.

— Вона в Криму. Після Вашої остан-ньої розмови виїхала з Бережан. Але про Вас ні на хвилину не забуває. Я без її згоди вирішила розшукати Вас. І ось, моя мрія здійснилась, я знайшла свого рідного тата, а мамі — чоловіка.Нарешті опам’ятавшись, Юрко

промовив:— Годі час витрачати. Поїдемо по

маму.Перерва давно минула, закінчили-

ся уроки. Але додому ніхто не йшов. Учителі та учні проводжали Юрка Га-йового і його дочку до автобуса.А ще через тиждень все село гуля-

ло незвичайне, запізніле весілля. Усі односельці вітали молодих, бажали щасливих років життя. Серед весіль-них пісень, хтось журливо заспівав «Коли розлучаються двоє...» Ця пісня в сльозах і обіймах щастя перенесла молодих у спогади минулих літ...Життя тривало. Але окупаційна

влада не змінила свого ставлення до нашої мови, культури і християнської віри. І тому нашій молодій парі дове-лося таємно, серед ночі, брати шлюб у священика в хаті. Свідком цього таїн-ства була лише дочка Роксоляна, яка також прийняла хрещення цієї таєм-ної ночі. Тепер їм усім стало легше на душі і серці. Вони житимуть з надією на краще майбутнє свого знедоленого народу.

Петро ТВАРДОВСЬКИЙ

строї – без яких в Самолусках і дівчина – не дівчина, – самолусковецькі байба-раки, які у світлі прожекторів мінилися всілякими барбами, вигравали різно-кольоровими відтінками веселки. Гар-но, вишукано, по-самолусковецьки... І не можу тут не згадати про одну з творців цього дива, майстриню з бага-тою уявою та золотими руками Марію Пазюк. Вона настільки закохана у цю роботу, що може говорити про свої ви-твори годинами з таким молодечим блиском в очах, що не хочеться вірити, що пані Марія давно вже поважна пен-сіонерка. Кравчиня від народження, творець української вишиванки, вона

не тільки шиє-вишиває блузки, сороч-ки та так звані “машестрові байбараки і спідниці пацьорками” для своїх моло-дих сельчан, – до неї знаходять дорогу і шанувальники українських строїв з багатьох куточків нашої України, на-відуються навіть професори україн-ського етносу зі самої столиці, збирачі фольклору, цінителі народного мелосу наших культурно-освітніх закладів... Адже ця берегиня – носій нашої куль-тури не тільки у вишивці, але й у слові та пісні.

Все переповісти неможливо – це треба бачити, чути, співпереживати, ковтати непрошені сльози, вбирати своєю душею... І де позичити слова,

щоб передати, яке щире непідробне почуття гордості за моїх земляків пе-реповнювало мою душу, коли я, зали-шившись наодинці зі своїми думками-враженнями, переживала заново почуте-побачене, – почуття гордості за тих, хто в селі, і хто далеко від нього, але своїми помислами завжди з ним, і за ту землю, де я народилася та звідки полинула у широкий світ... І мимохідь спало на думку : що на серці – то не йде на вагу... Бо як же може бути по-іншому, коли:

Задумана Тайна несе свою вроду...Схилилися верби в плакучім гіллі...А над берегами, мов писанка роду,Найкращий куточок моєї Землі.

Село моє рідне! Ти – писанка роду –Найкращий куточок моєї Землі!У вечірнє небо птахом злітає “Само-

лусківський вальс”… Співає дівочий ансамбль “Самолусківчанка” :

Тобі, Самолуски, тобіКланяюся ще нагорі;Смереки зеленим вінкомМене огортають теплом......І серцем збагнула я нарешті, чиї ж

то журавлі прилітали на наше родинне свято... Це – журавлі з колиски Само-лозів... Вони прощалися з далеким-рідним, і вже спокійно відлітали до Божого Раю...

Надя КОЗАК, Ошава, Канада, 7 серпня 2008 р.

КОЛИ РОЗЛУЧАЮТЬСЯ ДВОЄ...

ЖУРАВЛІ (зі стор. 12)


Еленвіл, Нью-Йорк. – На оселі Спілки української молоді 5-7 ве-ресня 2008 р. відбулася Всеамери-канська конференція учителів шкіл українознавства Шкільної Ради при Українському конґресовому комітеті Америки. У ній взяли участь понад 60 учителів і директорів українських шкіл.Відкриваючи конференцію, голо-

ва управи Шкільної Ради д-р Євген

Федоренко підкреслив, що в США діє 35 українських шкіл. У них працю-ють біля 400 досвідчених учителів-фахівців, переважна більшість яких працювала в школах України. Сьо-годні в українських школах навчаєть-ся понад 2 500 учнів. Через українські школи пройшло понад 70 тис. дітей, а 7 500 – отримали дипломи, які ви-знають в багатьох університетах і ко-леджах США.Д-р Євген Федоренко виголосив

доповідь про Голодомор-Геноцид в Україні та докладно розповів про одну з найбільших трагедій у світі.Конференції учителів, педагогіч-

ні семінари діють постійно протягом багатьох років. На них учасники мо-

жуть поділитися своїми думками, об-мінятись досвідом роботи.Д-р Юрій Гаєцький у своєму висту-

пі рекомендував внести в навчальні плани вивчення важливих тем – “Го-лодомор 1932-1933 років в Україні” та “1020-ліття хрещення України-Руси”. Слід пояснювати учням причини Го-лодомору і його наслідки. Вивчаючи історію прийняття християнства в Україні, слід наголошувати, що по-над тисячу років Україна була вели-кою християнською державою, з нею прагнули підтримувати політичні, економічні та культурні зв’язки дер-жави світу. Вивчаючи історію світу, необхідно викривати погляди росій-ських політиків і науковців, які твер-дять про спільну колиску трьох на-родів. Прийняття християнства – це історія України. Москви в той час не існувало. Вони ніяк не могли прийня-ти, бо їх просто не було.Цікавим був виступ Ярослава Бе-

резовського “Прищеплення основних вартостей учням у школі”. Він під-креслив, що вчителі не лише навча-ють дітей у школі, а й виховуюють їх. Необхідно постійно інформувати

учнів про важливі політичні події, навчати їх критично осмислювати інформацію. Вивчаючи історію Укра-їни, відзначати високий рівень її нау-ки і культури, вказувати. що українці створили Московську Церкву, науку, навчальні заклади, школи.Учителька Галина Пляка звернула

увагу на розвиток української мови в минулому та її сучасний стан. Не-зважаючи на прийняття закону про мову та Конституцію України, які стверджують, що державною мовою є українська мова, не створені умови для нормального розвитку державної мови. Доповідачка звернула увагу на великий вплив русифікації.Програмам з української мови при-

святила свій виступ Ніна Сікора.Микола Дупляк продовжив тему

про становище української мови в Україні, зупинився на засміченні мови, яка утвердилась в Україні в зв’язку з особливостями її історії. Він підкреслив, що сьогодні в Україні українська мова перебуває у важко-му стані і закликав захищати чистоту української мови.Після перерви учасники конфе-

ренції продовжили роботу в секціях. Учителі старших класів обговорюва-ли проблеми вивчення української

мови, літератури, історії, географії та культури. В іншій секції вчителі об-говорювали методику викладання, читання та писання в молодших кла-сах. Увечері учасники конференції переглянули серію фільмів “Невідома Україна”.Наступного дня відбулось засідан-

ня адміністративно-організаційної секції. Про необхідність вдосконален-ня правильників та усунення супер-ечностей в них проінформував Олек-сандр Лужницький. Про перспективи і завдання українського шкільництва в США розповів д-р Володимир Бод-нар. На необхідності тісної взаємодії школи з батьками наголосив Володи-мир Кривоніс. Можливості одержан-ня кредитів за навчання в українській школі пояснила Ольга Костів. Вона підкреслила, що необхідно мати пе-релік усіх університетів та коледжів, які дають такі кредити.Роман Дубенко відмітив, що кон-

ференція мала важливе значення. Учасникипрослухали доповіді з різ-них проблем, взяли участь в дискусі-ях, ознайомилися з формами і мето-дами роботи вчителів, їхнім досвідом роботи.

Володимир КРИВОНІСФото Володимира БОДНАРА


КОНФЕРЕНЦІЯ ШКІЛЬНОЇ РАДИ УККА

нашої школи ще з садочку або з пер-шого класу, добре навчаються за та-кими підручниками. Разом з тим, навпаки, діти, які при-

ходять до школи вперше у старші кла-си або після тривалої перерви, мають значні труднощі у навчанні. І прикро, коли до школи приходять діти, що б мали навчатися за віком, наприклад, у 5 або 6 класі, але досі не вміють ні читати, ні писати українською. Тому з наступного шкільного року

вчителі нашої школи проводитимуть обов’язкове тестування для дітей, які бажають навчатися у школі, але з різних причин не почали навчання своєчасно. І це обов’язок батьків, які допустили таку ситуацію, підготу-вати належно своїх дітей до україн-ської школи. Щоб бути зарахованими до школи, діти-переростки повинні мати достатню підготовку, яка може забезпечити їхнє належне навчання. Якщо ж батьки не можуть підготу-вати дитину-переростка самостійно,

завжди можна запросити приватного репетитора, у тому числі з числа вчи-телів школи.Реалією є те, що українська шко-

ла в США не є обов’язкою навчаль-ною установою, не фінансується дер-жавою, і не є щоденною. З огляду на обмеженість фінансування і на-вчального часу, діти можуть успішно навчатися в школі українознавства лише за умови тісної співпраці учи-телів і батьків. Інакше це буде марна трата грошей батьків і часу учителів.

І ще більша втрата для дітей, які бу-дуть позбавлені можливості прилу-читися до рідної мови, культури, іс-торії.Шкільний рік у Школі ім. Т. Шев-

ченка розпочався. Попереду нас чека-ють цікаві подорожі до країни знань, зустрічі з невідомим, несподівані від-криття.

Володимир БОДНАР,директор Школи українознавства

ім. Т. Шевченка

Юрій Гаєцький, член управи Шкільної Ради

Наталія Боднар, учитель культури і географії України Школи ім. Т. Шевченка, м. Парма, Огайо

Учасники Всеамериканської конференції учителів шкіл українознавства, Еленвіл, Н.-Й., 5-7 вересня 2008 року

Галина Пляка, учитель української мови і літератури Школи ім. Т. Шевченка, м. Парма, Огайо

ШКОЛА УКРАЇНОЗНАВСТВА (зі стор. 6)


ЗДОРОВ’Я І КРАСА

Батьки навчають свою ди-тину багатьом потрібним і непотрібним речам. Але мудрі батьки зможуть брати уроки і у власної дитини, обом на вті-ху.

НЕ ЦИКЛИТИСЬДитина турбується через дурниці.

Але варто визнати: поганий настрій у неї триває недовго і деколи проходить буквально за хвилини. А потім вона, як ні в чому не бувало, живе далі. До-рослі бережуть свої розлади, образи і злі відчуття не по-дитячому – міся-цями і роками. Якби ми навчилися у дитини «відпускати» ці стани, жити почало б легко.

ДОЛАТИ РУТИНУДитина здатна добровільно по-

вторювати рутинні дії по сто разів на день: слухати одну і ту ж казку, знову і знову одягати і роздягати ляльку або будувати вежу з кубиків, щоб потім її урочисто розгромити. Дорослі диву-ються: і як це йому не набридне? Про-те для малого повторення одних і тих же дій – це зовсім не рутина, це до-даток великої енергії. Якби ми могли ставитися до одноманітних справ, по-дитячому, ми б просто не знали нудь-ги.

ВІДЧУВАТИ СВОЮ ВТОМУДитина здатна заснути за столом

поряд з тарілкою каші або знімаючи черевики після прогулянки. Якщо малюк втомився, він просто лягає на підлогу і хіба що дозволяє перенести себе на ліжко. Він знає, коли у нього закінчуються сили, і відразу починає відпочивати. Дорослі втратили здат-ність помічати свою втому і не уміють з нею рахуватися. Тут є чому повчи-тися у дітлахів.

РОЗУМІТИ ПОТРЕБИ ОРГАНІЗМУЩоб змусити дитину з’їсти те, чого

вона не любить, потрібно бути одно-часно педагогом, актором, клоуном і проповідником. Тільки чи варто на це витрачати сили? Дорослі дуже часто їдять те, що їм не до вподоби, заради дієти і тому, що воно “корисне”. Про-те такі режими тривають недовго: ненависна їжа рано чи пізно перетво-рюється на тортури, після чого дієта закінчується. Вже краще наслідувати дитину і їсти те, що вам подобається.

НЕ ПОСПІШАТИМаленька дитина чинить опір усі-

ляким графікам, і це мука для тих батьків, яким завжди треба кудись «встигнути». Ми вчимо дитину під-корятися режимам і годиннику. Про-те в сучасному суспільстві багато дорослих втратили здатність не по-спішати, навіть коли поспішати на-чебто нікуди. А дитині абсолютно не шкода витрачати час на те, що йому цікаво робити. Це знімає стрес і роз-виває здібності.Іноді нам теж корисно вийти за

рамки нашої культури, побудованої на розкладі і вимірюванні часу, щоб зануритися як у вічність в безцільне і улюблене заняття. Витрачати час на “дрібниці” – це не розкіш, це дуже важливо, щоб відчувати себе люди-

ною.

ЖИТИ ГРАЮЧИДитина вміє перетворити будь-яке

занудне заняття на гру. Вона приду-мує собі додаткові правила, ставить рекорди або уявляє себе кимось ін-шим. Може здатися, що це брак кон-центрації уваги, але в цілому це до-зволяє їй зберігати інтерес до справи. Якби ми навчилися так займатися прибиранням, заповнювати рахунки або займатися рутинною роботою, наше життя стало б щасливіше, а ді-лові якості не постраждали б.

СТАВИТИ ПИТАННЯ“Чому кішка не ходить на задніх

лапках? Чому сонце не падає? Наві-що мені ходити в садок? І чому ти нам не принесеш більше грошей?” Такі «дурні» питання ставлять батька чи маму в безвихідь. Але «виростеш – дізнаєшся» – це не краща відповідь. Ці питання не банальні, вони просто не приходять нам в голову. Відпові-дати на них надзвичайно важко, але якщо докладати зусиль і відповідати, з часом ви обов’язково станете філо-софом, істориком і антропологом.

БАЧИТИ РЕЧІ ПО-НОВОМУБуває цікаво дивитися який-небудь

давно знайомий фільм разом з дити-ною, тому що ми починаємо дивитися очима малюка і в результаті помічає-мо в звичній картині багато абсолют-но нового. Так до нас повертається втрачена свіжість сприйняття світу зі всіма його фарбами і абсурдом. Коли, приміряючи мамин капелюх, дівчин-ка з жалем говорить: “Моя голівка мала капелюху” – це допомагає нам побачити речі з несподіваного боку. А це якість креатівної людини.

РОБИТИ ДУРНИЦІДеякі серйозні дорослі люди хо-

дять на психологічні тренінги, де їм (деколи за чималі гроші) дозволяють повзати по підлозі, смоктати пальці, нявкати і хрюкати або уявляти себе попелюшками і термінаторами. Тому, що гра лікує. Коли поряд з вами ди-тина, подібні заняття доступні вам абсолютно безкоштовно. Гра не про-сто задоволення, але і емоційна роз-рядка, самопізнання, шанс згладити жорсткі грані дуже серйозного життя, відновити внутрішню рівновагу і на-віть знайти друге дихання у стосун-ках з іншими дорослими. Якби всюди створили ігрові майданчики для до-рослих, світ був би помітно кращим.

ПОВОДИТИСЯ АКТИВНОЗазвичай дитина непосидюча і

рухлива. Вона не сидить на стільці, коли можна всістися на підлозі. Вона не йде, коли можна бігти. Якщо ви будете поводитися активніше, наслі-дуючи дітей, – ви станете більш рух-ливими, а ваше життя – різноманіт-нішим.

ЗВІЛЬНИТИ ДИТИНУ В СОБІКожен з нас був дитиною. Посту-

пово, в процесі виховання, ця дитина стала організованою, схильною до са-мообмежень і не дуже щасливою, на-віть якщо їй вдавалося добре вчитися і добиватися успіху. Вона сховалася десь усередині нас і часто нудьгує на-одинці, тому що розучилася гратися і не відчуває права бути сама собою. Внутрішня дитина – це важлива час-тина нашої душі, яка таїть в собі енер-гію, творчість і радість. І реальні діти цю внутрішню дитину вивільняють. Так син або дочка можуть стати ва-шим маленьким психотерапевтом – і самі будуть щасливішими, “оживив-ши” тата чи маму.

Михайло ЗАВАЛОВ, medportal.ru“ГАЗЕТА ПО-УКРАЇНСЬКИ”

10 РЕЧЕЙ, ЩО ВАРТО НАВЧИТИСЯ У ВЛАСНОЇ ДИТИНИ

…Петро лежав на лікарняному ліжку уже тиждень. Він підозрював, що лікарі не все йому розказують, хоча й так було зрозуміло, що спра-ви кепські. Колись Петро був силь-ним, здоровим сільським парубком, що міг цілий день робити усю важку чоловічу роботу, а у вечері ще й на вечорниці йти. Проте відібрала все його здоров’я лише одна велика і па-губна пристрасть — до горілки.Недавно його навідала сестра

Олена, принесла поїсти. Говорити не було про що, вона тільки скруш-но хитала головою. Та її сумні очі говорили більше. Не раз Петро ви-пивав із її чоловіком, а рік тому вона поховала свого Андрія — той п’яним сів за кермо і розбився… Петро ди-вився на худенькі плечі сестри, на її струджені постійною працею руки, на ранні зморшки на гарному ко-лись обличчі, і розумів, що в цьому є і його вина. Адже не раз просила вона отямитись і чоловіка, і брата, яким що свята, що будні — особли-вого приводу не треба було. Чи то від вимушеної бездіяльності, чи від відсутності оковитої, Петро раптом почав думати про смерть. Не якусь абстрактну, а свою власну, яка все ближче підбиралась до його уже те-пер немічного тіла.

ПРОПИТЕ ЖИТТЯЗгадалась йому покійна дружина.— Чи є в тебе хоч сто грамів сові-

сті? — не раз примовляла вона, заби-раючи п’яного, як чіп, чоловіка то з мерзлої землі, то з нічної корчми.Доки Петро вдовольняв свою при-

страсть, вона й сина ростила, і на землі поралась, і по господарству, та ще й учителювала. Ніколи не за-мислювався Петро, як соромно було Галині перед дітьми-школярами, адже всі в селі знали, що у неї чоло-вік — пияк, на якого й покластись не можна, бо тепер уже не стільці ви-готовляє, а частіше сидить у п’яній компанії. Одне лише Петро ставив собі в заслугу — що не піднімав ні-коли руку на дружину.А потім захворіла Галя. Усе від-

махувалась, коли рідні казали їй по-їхати в місто, перевіритись, як слід, усе мовчала. Аж доки біль не став не-стерпним. Згоріла як свічка, за кіль-ка місяців. Став тоді Петро пити ще чорніше, бо вже суворий голос дру-жини не зупиняв його. І син Микола відцурався. Розумів тепер Петро, що відцурався справедливо.Де тепер Микола? Десь у столиці

заробляє. У рідне село й не навід-ується. Не знає, що, може, оце остан-ні дні свої батько відлічує. Може, й женився, може, й онуки у Петра ростуть, але він про це ніколи не дізнається. Як поїхав після похоро-ну матері посмутнілий син, так і не з’являвся більш на рідному обійсті. А Петро потрохи виніс з хати, що мав цінніше, господарку розпродав, бо робити не хотілось, та й на випив-ку гроші потрібні були.Двері палати прочинились, і на

порозі постав його приятель Кіндра-тович, з яким вони випили не один літр разом.

— Як ти, Петре? — похапцем спи-тав. І перейшов до головного. — Я тут захопив із собою дещо… сестра тобі не принесе…І він неслухняними руками дістав

з пакета загорнуту у вицвілу газету пляшку.

— Сховай, — раптом несподівано для себе сказав Петро.

— Та ти що, то ж Вірин, найкра-щий первак… Ти випий, одразу по-легшає.

— Сховай, — повторив Петро. — Мені уже, може, недовго траву топ-тати, ще на похороні моєму вип’єш.

— Та ти що? — ошелешено заго-ворив приятель. — Який похорон? Ми іще з тобою вип’ємо за здоров’я твоє…У кімнату зайшла санітарка, і Кін-

дратович мерщій заховав згорток назад у пакет.

— Ну, як знаєш, бувай тоді. Оду-жуй, а то ти й справді нездоровий, — пробурмотів він, зачиняючи двері.

РАПТОМ УЯВИВ ВЛАСНІ ПОХОРОНИ

Петро подивився йому услід, на засмальцьовані штани та давно не-прану сорочку, мов уперше бачив. Згадав кількох своїх друзяк. Один лежав час від часу і тій же примісь-кій лікарні у нападах білої гарячки, інший помер від цирозу печінки три роки тому. Кіндратович он теж уже ледве ходить, а з пляшкою не роз-стається. І він такий же, і що його чекає попереду?Хай там що, а вмирати буду вдо-

ма, думав далі Петро. Все-таки у рідних стінах якось не так страшно. Він раптом ясно уявив собі власні похорони. Хто проводжатиме його в останню путь зі слізьми, для кого це буде горем? Хіба що сестра з дітьми.

Кілька приятелів просто матимуть чергову нагоду для випивки… Та й життя його, власне, нікому тепер непотрібне. От тільки хотілося б від сина наостанок хоч якусь вісточку почути.Наступного тижня Микола випи-

сався додому. Слабкою ходою дочим-чикував він до порога рідної хатини, яка тепер стояла така ж самотня і покинута, як його теперішнє життя. Згадав Петро, як вони з Галею раді-ли колись, як почали будувати влас-не житло, як народився маленький синочок… Хата тоді наче була на-повнена сонячними зайчиками, що відбивались від їхнього молодого щастя. Петро столярував, заробляв, Галя викладала у скромній сільській школі, дуже любила дітей і свою ро-боту. Продавав свої вироби в місто. А потім завелись у Петра непевні дру-зяки, почав частіше копійку не додо-му нести, а у корчму. Чи он до Віри-сусідки, у якої завжди можна було розжитись пляшкою самогону… Де й поділось тоді те щастя, одразу спо-хмурніло в домі. А ще згадав Петро, як син його заявив, що не хоче, аби батько приходив на випускний:

— Ти нап’єшся, як завжди, а мені перед людьми буде соромно,— ска-зав тоді Микола.

СТОЯВ ПЕРЕД СТРОГИМИ ЛИКАМИ СВЯТИХ

…Удома Петро сів на порозі і за-мислився. Перед ним постала мета: знайти сина. Квиток до столиці, пев-но, дуже недешевий, але заробити можна було б, тим більше, що зараз збирають врожаї, комусь підсобити. Тільки ж у селі звикли, що з Петром можна розрахуватись випивкою. Чи стане у нього духу відмовитись від звички, що стала способом усього

ЧОЛОВІК ЛЕДЬ НЕ ПРОПИВ ВЛАСНЕ ЖИТТЯ



його пропащого життя? Та й де шу-кати його у тій столиці?

…Завтра була неділя. Петро по-чув уранці строгі голоси церковних дзвонів, і йому уперше захотілось піти до церкви. Він старанно вмив лице теплою водичкою зі старого ру-комийника, що висів на грушці біля колодязя, знайшов більш-менш при-стойну сорочину і почав збиратись.

— Дивіться, люди, хто йде, не-вже це Петро? — перешіптувались бабусі-сусідки, коли Петро ступив на церковне подвір’я.

— Щось у світі перевернулось, — говорили найбільш скептичні.Дійсно, Петро вже й не пам’ятав,

коли востаннє був у їхньому старо-винному сільському храмі. Певно, вже років зо тридцять. Навіть коши-ка пасхального з жінкою не святив, бо, як правило, уранці вже мучився з похмілля. А коли померла, то напив-ся так, що й до цвинтаря ледве ноги доволік. Ледь у яму тоді не впав. Зга-дав, які холодні були очі в сина, який згорав від сорому і болю, а, може, і від ненависті до вічно п’яного бать-ка.А зараз Петро стояв перед стро-

гими ликами святих, і по його очах самі собою котились сльози — від жалю за втраченим часом і за самим собою, за роками, яких не поверну-ти, за невідданою любов’ю сину та дружині. Він поставив перед іконою Спасителя свічу, і дивився, як вона згоряла, думаючи, що і його життя уже на самому кінчику тоненької свічки. У цю мить просив у Бога од-ного: прощення, хай і нічим не за-служеного.Старенький священик тим часом

приймав до сповіді. До нього пово-лі підходили парафіяни, схиляючи голови, розповідали кожен про своє грішне життя. Петро подумав, і теж став у краєчку черги.

СИНОВЕ ПРОЩЕННЯМинуло десять років, як Микола

покинув батьківщину та поїхав шу-кати щастя, чи, точніше, заробітків у столицю. На той час йому не було що покидати: мати померла, хата уже валилась, а батько ніяк не при-ходив до тями через постійну випив-ку. Якщо раніше Микола старався допомогти матері по господарству, придивлявся до місцевих дівчат, аби знайти собі пару та оселитись в селі, то після звістки про страшну хворо-бу, подолати яку у родини не було ні

грошей, ні уже дорогоцінного часу, сенс залишатись у селі у хлопця зник. Він не мріяв вступати до яко-гось вищого навчального закладу, а хотів влаштуватись на роботу і зня-ти куток для початку.Зараз наймає кімнатку у старень-

кої тітки, далеко від центру, тож на роботу доїжджає у метро. Працює вантажником у торговельному цен-трі. Робота фізично не з легких, але платять нормально. Часом підро-бляє на будівництві, адже робота по-змінна. Тільки от пари собі так і не знайшов. Київські дівчата йому не по кишені, а він їм — не до шмиги. Хіба що таку ж заробітчанку, як він, зустріне колись…

…А вчора йому раптом приснився батько. Тільки не п’яний, як завжди, а якийсь наче молодший та веселий. Він дивився на сина й усміхався. Таким Микола батька не пам’ятав. Йому навіть захотілось поїхати у рідне село, пройтись знайомими стежинами, на яких минуло його ди-тинство. Зайти на цвинтар до мами. І… заглянути в очі батькові. Купив квиток на потяг, пройшовся по мага-зинах за гостинцями та став чекати вихідного.І вже через кілька днів, сідаючи у

нічний потяг, Микола знов пригаду-вав той сон, і якась надія, зовсім ма-ленька, зажевріла у його серці.Він хотів іти одразу додому, але

передумав. На сумному сільському цвинтарі нікого не було, і він поклав на могилку матері букет із ромашок, яких нарвав по дорозі. Постояв у за-журі, наповнений спогадами, і пішов до тітки Олени.Олена не йняла віри очам — Ми-

кола, про якого ніхто й не чув нічого у селі, стояв на її порозі! Високий, ставний, хоч зараз до шлюбу веди! Не менш раділи й діти.

— Як батько? — нарешті спитав він, хоча йому нелегко далось це за-питання, а Олена не починала пер-шою мови про нього, ніяк не могла надивитись на племінника, що взяв-ся мов нізвідки.

— Ти не повіриш, Миколо, батько твій зовсім змінився. Як потрапив у лікарню, зовсім пити перестав. Правда, й жити йому тепер лікарі не довго обіцяють. Але ти йому не кажи і виду не подавай. Ходімо вже до нього.Микола з Оленою йшли до Петра,

і дорога додому здавалась йому за-раз такою довгою і важкою. Він не знав, що зараз казатиме, про що пи-

татиме, чи не вирвуться його заста-рілі дитячі образи, зрештою, чи про-стить він свого непутящого батька?Несміло увійшовши до рідної

колись кімнати, Микола побачив батька. Він лежав на старому ліжку, вираз обличчя його був спокійний і легкий, як у безтурботному дитячо-му сні, а на грудях тремтів перший пожовклий листочок з яблуні, зане-сений у кімнату вітром… У ту мить Микола збагнув, що він насправді простив свого батька, такого безпо-радного, сивого і немічного — оста-

точно і глибоко.А потім вони ще довго сиділи у

старому садку під яблунями, до са-мого ранку мовчали. Олена пішла, аби не заважати цій дорогій для обох зустрічі. Батько ніяково по-сміхався і плескав сина по плечу: он який у нього парубок виріс… Син знав, що він повезе батька у столицю і спробує здолати недугу. Тепер буде легше, адже вони — разом, скільки б і яких не лишилось попереду днів.

Наталія АНДРІЮКОГО

Уперше після Карла ХІІ ко-роль Швеції побував в Україні. Але в Полтаву чомусь не по-їхав

Сидір ЗЛАЗЬ Цьогоріч відзначатимемо 300-річ-

чя укладення військового сою зу між Україною Мазепи та королем Швеції Карлом ХІІ. Спогад про цю приємну історію раз у раз спливав у розмовах нинішнього шведського монарха Карла ХVI Густава, який позавчора з офіційним візитом прибув до Ки-єва, та Президента України Віктора Ющенка. «Я розповів його велич-ності про ті події, які нас чекають у листопаді, коли відкриватимемо в Батурині музейний комплекс,... і звернувся з проханням направити від імені короля, від імені Швеції відповідно високу делегацію», — розповів журналістам Президент позавчора на прес–конференції. А вчора Карл XVI Густав і королева Сильвія разом із Катериною та Ві-ктором Ющенками стали перши-ми візитерами спеціально до дати відкритої виставки в Історичному музеї. Експозиція зібрала сто пред-метів, більшість із яких доставили зі Швеції, і вони є справді не бачени-ми століттями раритетами. Напри-клад, штандарт гетьмана Мазепи з його особистою печаткою вперше з 1710–х років повернувся в Україну. Важливими для українців музей-ними цінностями є й листи Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Пилипа Орлика до шведських коро-лів.Приймали монарха, як і годиться,

з королівським розмахом, а міліцей-ську охорону в місцях, які він від-відував (Софію Київську, пам’ятник жертвам Голодомору), виставили

таку, що й Буш би позаздрив. За ве-ликим рахунком, це перший після Карла ХІІ король Швеції, який при-був в Україну. На щастя, за іншої, ніж той, оказії. Якщо, звісно, про-ігнорувати короткий, радше турис-тичний, приїзд Карла XVI Густава у 1979 році. А от королева Сильвія має більше нагод бувати в нашій країні — вона, як керівник благодійного «Світового дитячого фонду», веде в Україні сім допомогових соціальних проектів.

«З 1979 року, звичайно, тут від-булися надзвичайно великі зміни. Кількість історичних знакових місць в історичній частині Києва відрес-тавровані і в чудовій формі, — по-ділився своїм поверховим поглядом на столицю король. — Це велике, красиве і динамічне місто можна по-рівняти з будь–якою європейською столицею». Втім, не Києвом єдиним. Сьогодні Карл XVI Густав поїде на Херсонщину, в село Зміївка, меш-канці якого, шведські переселенці XVII століття, зберегли дотепер той діалект, яким три століття вже не послуговується ніхто у Швеції. Крім того, як розповів монарх журналіс-там, він із королевою Сильвією пла-нує встигнути ще злітати в Крим, у Ялту.Але облишмо історичне «нос-

тальжі» і згадаймо, що на офіційних переговорах відбувся й актуальний діалог. Віктор Ющенко розповів журналістам, що найбільше увагу було приділено євроінтеграції Укра-їни, і подякував Швеції, яка разом із Польщею запропонувала в ЄС започаткувати програму Східного партнерства. «Ми сподіваємося, що найближчі місяці, особливо перші місяці 2009 року, будуть спрямо-вані на те, щоб наповнити змістом цю європейську ініціативу», — ска-зав Президент України. І особливо оптимістично згадав про нову угоду з ЄС, яка за тональністю нагадує уго-ду про асоціацію — цей документ, як сподівається Віктор Ющенко, може бути підписано в другому півріччі наступного року, під час головуван-ня Швеції в Європейському Союзі.

“УКРАЇНА МОЛОДА”

«НОСТАЛЬЖІ», ЯКЕ ПОЄДНУЄ ЧЕРЕЗ 300 РОКІВ

Шведський король Карл XVI Густав

УКРАЇНА Є, УКРАЇНА БУДЕ (зі стор. 16)


Микола ЖИТОВКА, Президент Insurance Cleveland

Agency, LLCЩо таке страхівка на наймане

житло? Припустимо, що будівля, у якій Ви мешкаєте, згоріла або була затоплена чи знесена ураганом, і Ваші всі речі пропали. Багато лю-дей думають, що страхівка власни-ка відшкодує збиток за їхні речі. На жаль, це не так. Власник будинку має дуже обмежену відповідаль-ність щодо особистої власності квартиранта (рентника).Страхівка власника покриває: (1)

втрати власника (тобто його буди-нок), і (2) відповідальність власника перед іншими. Власник несе відпо-відальність перед іншими (тобто мешканцями його будинку) у ви-падку коли втрата сталася з його необачності. Наприклад, якщо про-водка, за яку несе відповідальність власник будинку, спричинила по-жежу, то за втрату квартиранта за-платить страхівка власника будин-ку.Але якщо втрата сталася не з вини

власника будинку, то всі витрати є відповідальностю квартиранта. Саме тому страхівка квартиран-та буде розумною інвестицією. Цю страхівку можна отримати у аген-та, що спеціалізується у цій галузі. Ціна такого покриття є низькою, і людина застрахує себе від різного типу втрати, включаючи крадіжку. Тому, якщо у Вас є дорогі речі, такі як комп’ютер, телевізор, лижі та інші цінні речі, Вам варто придбати цей тип страхівки.Люди, які тільки-но в’їзджають

e квартиру, не вважають за необ-хідність купувати страхівку, так як вони ще не надбали достатньо май-на. Подумайте ще раз! Навіть незна-чна меблева річ може мати значний відбиток на бюджеті. Особливо важливо, якщо меблі чи електро-нна техніка були куплені в кредит і

їх украли, або ж вони згоріли. Влас-ник і далі має їх виплачувати, хоча їх уже і немає.З іншої сторони квартирант є

відповідальним за будь-яку шкоду, спричинену будинкові чи його меш-канцям або відвідувачам. Пожежа, спричинена несправним тостером, може спалити весь будинок. Стра-хівка захистить від такого типу від-повідальності. Також вона захис-тить, якщо гість зазнав травми на Вашій території і судиться з Вами.

«Однією з переваг страхування особистої відповідальності є те, що страхова компанія зобов́ язується захищати Вас у суді», – додає Клів-лендський адвокат Олег Махлай. – «Хоча адвокат виступає захисником у судовій справі, страхова компанія оплачує витрати».На додаток до страхівки на по-

мешкання, що Ви знімаєте, адвокат Михайло Добронос рекомендує ку-пувати покриття Umbrella, що ніби як парасоля захищає ваш дім і авто. Далі він пояснює, що ця страхів-ка покриває різні ситуації такі як спортивні травми, а також елемен-ти Вашої власності: батути, джакузі та басейни. Ця страхівка необхідна аби захистити вашу власність у ви-падку притягнення вас до суду. Вона покриває також послуги адвоката.Квартиранти мають великий ви-

бір у страхуванні помешкання, що усуває багато переживань на випа-док втрати.Мета цієї статті – дати загаль-

не уявлення про страховий поліс. Покриття та термінологія можуть бути різними у різних компаніях. Перевірте свою страхівку щодо тер-мінологіїї та покриття.У 2007 році була створена

Insurance Cleveland Agency LLC (ICA). Як незалежне агенство, Insurance Cleveland Agency має до-ступ до кількох різних страхових компаній, включаючи Encompass (власник Allstate), The Hartford, Ohio Casualty, Progressive Drive, Safeco, Travelers, Victoria (влас-ник Nationwide), Dairyland/Viking, Progressive та інші.Нашій компанії приємно повідо-

мити про долучення до нашої ко-манди Івана Войтовича. Пан Вой-тович є високо кваліфікованим та цінним додатком до нашої команди і допомагає агенції обслуговувати клієнтів, що розмовляють англій-ською, українською та російською

мовами.Ми зручно розташовані від Pearl

Rd. і Highway 71 в Islander Offi ce complex. Наші робочі години: По-неділок – П’ятниця з 9:00 до 12:30 і 1:30 до 5:00. Будь-ласка телефонуй-те завчасно аби призначити зустріч. Чекаємо на Ваш дзвінок!Зателефонуйте нам і ваша без-

платна оцінка вартості страхування чекає на Вас… жодного зобов’язання купувати що-небудь. Багато стра-хових полісів є дорогими без по-треби… і часто застарілими. Ми зробимо все можливе, аби надати вам найкращий сервіс, так що існує

дуже добра нагода, щоб зберегти вам гроші й одночасно покращити ваше забезпечення.ПРО АВТОРАМикола Житовка розпочав свою

страхову кар’єру в 1997 році. В 2001 році він отримав ліцензію прода-вати страхівку в Огайо. З того часу він працював наполегливо, пропо-нуючи різні страхові послуги своїм клієнтам: страхування авто, біз-несу, здоров’я, дому та життя. Його професійний підхід до страхового бізнесу створив різноманітну та від-дану клієнтуру в Клівленді (Пармі), Огайо.

КОНСУЛЬТАЦІЯ

ДЛЯ ЧОГО ЛЮДЯМ, ЩО ЗНІМАЮТЬ КВАРТИРУ, ПОТРІБНА СТРАХІВКА?

Розмовляючи по телефону або беручи участь у засідан-нях, нарадах, ми нерідко ми-моволі починаємо виводити на листочку різноманітні візерунки. Не поспішайте ви-кидати свої “творіння”! Як вважають психологи, вони можуть чимало розповісти про ваш характер або на-стрій.

СПІРАЛІ, КОЛА, ХВИЛЯСТІ ЛІНІЇЧужі проблеми не надто вас тур-

бують. Уся увага наразі зосеред-жена на власній персоні. Якщо ви помітили, що починаєте малювати спіралі, майте на увазі: зараз вам необхідно особливо стежити за со-бою, щоб не розлютитися та не об-разити співрозмовника.

КВІТОЧКИ, СОНЦЕ, ГІРЛЯНДИНа душі у вас зовсім не так радіс-

но, як може здатися, радше навпа-ки. Ви мрієте насамперед про друж-бу й ніжність, а слова, що крутяться на язиці, мимоволі переносите на папір: “Зверніть на мене увагу!” Якщо ваша рука починає виводити квіточки, відвідайте друзів.

ВІЗЕРУНКИ, ЯК НА ШПАЛЕРАХГострі кути і плавні овали

з’єднуються в мотив, що повторю-ється до безконечності. Такий візе-рунок говорить про те, що вам нуд-но, набридла телефонна розмова, а можливо, взагалі весь ваш спосіб життя. Зруйнуйте одноманітність, що гнітить вас.

ХРЕСТИВони зустрічаються доволі часто.

Жінки надають їм вигляд прикрас, чоловіки – більш строгих обрисів. В обох випадках ці знаки виражають почуття провини. Щось вас обтя-

жує: або ви самі собі докоряєте, або це зробив співрозмовник. Треба по-старатися знайти істину.

ФІЗІОНОМІЇНехай їх веселий вигляд не вво-

дить вас в оману. Такі зображення – ознака безпорадності або бажан-ня ухилитися від якогось обов’язку. Люди зазвичай малюють фізіономії в мить, коли їм варто було б сказа-ти рішуче “ні”, але вони не можуть змусити себе вимовити це слово. Тож такі малюнки треба сприйма-ти як попередження і сказати собі: “Не здавайся! Відмовся, інакше потім журитимешся через власну слабість!”

КВАДРАТИ, ТРИКУТНИКИ Й ІНШІ ГЕОМЕТРИЧНІ ФІГУРИ

Зрозуміло одне: вас легко не проведеш. У вас чіткі цілі й переко-нання, ви майже ніколи не прихо-вуєте своїх думок і рідко відчуваєте страх перед супротивниками, кон-

курентами. Що більше на малюнку гострих кутів, то ви агресивніші, хоч зовні це й не завжди помітно. Намагайтеся дивитися на речі про-стіше.

БДЖОЛИНІ СОТИВони говорять про прагнення

спокою, гармонії, упорядкованого життя. Можуть означати й бажан-ня створити сімейне гніздо. Ймо-вірно, ваша проблема в небажанні визнати існування такої мрії.

ШАХОВІ ПОЛЯОчевидно, ви опинилися в доволі

неприємному або скрут ному стано-вищі. Мрієте про зрозумілий і про-стий шлях, що виведе вас із нього. У таку мить не потрібно що-небудь ховати або замовчувати. Якщо такі зображення з’являються часто, то ви, мабуть, страждаєте від прихо-ваних комплексів.

Оксана НАГІРНА“ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА”

Insurance Cleveland Agency, LLC

ПСИХОЛОГІЯ МАЛЮНКА


“Житомирщина – батьківщина С. П. Корольова”. Такий напис має пам’ятний знак, який встановлено у рамках підготовки до ЄВРО-2012 на автодорозі, що веде з Києва до Житомира, на межі Житомирської

та Київської областей.“На Житомирщині завжди з ве-

ликою шаною ставилися до пам’яті видатного земляка. Музей космо-навтики імені Сергія Павловича Корольова став однїєю з визна-чних рис портрету нашого краю, одним із осередків його духовного та культурного життя, добре зна-ним і популярним не тільки у місті та області, а й за межами держави. Віднині усі гості нашої області ма-тимуть ще один привід для поша-нівку нашого краю, як землі, котра подарувала світові генія ракетобу-дування”, – сказав на урочистостях з нагоди відкриття знаку голова обласної держадміністрації Юрій Забела.Ім’я видатного земляка – засно-

вника практичної космонавтики – вже 35 років носить район облас-ного центру, на його честь названо одну з найбільших вулиць міста, а з 1999 ім’я Корольова присвоєно Житомирському військовому ін-ституту радіоелектроніки.Прототипом 12-метрового ма-

кету ракети, який встановлено в якості пам’ятного знаку, слугувала балістична Р-7 із дальністю польо-ту 300 кілометрів, яку розробив свого часу один із учнів С. П. Ко-рольова. Напис “Житомирщина – батьківщина С. П. Корольова” розміщено на символічних крилах ракети, які розходяться по обидва боки від неї. Ескізний проект знаку було розроблено проектним інсти-тутом КП “Житомирпроект”. Мон-

таж фундаменту та встановлення конструкції здійснило ЗАТ “Жи-томирпромспецбуд”. Благоустрій території та освітлення пам’ятного знака в темну пору доби виконала Служба автомобільних доріг в Жи-томирській області. Вартість про-екту – 350 тисяч гривень.Згідно з розпорядженням го-

лови ОДА, цей пам’ятний знак включено до туристичної схе-ми Житомирської області. Його встановлено з метою вшанування пам’яті видатного вченого, акаде-міка, конструктора, засновника ракетно-космічної галузі, двічі Ге-роя Соціалістичної праці С. П. Ко-рольова, який 100 років тому наро-дився в Житомирі.

УКРІНФОРМ

ПАМ’ЯТНИЙ ЗНАК БАТЬКОВІ КОСМОНАВТИКИ


Українська православна церква Київського патріархату, незважаю-чи на те, що Європа поступово втра-чає свої духовні цінності, підтримує вступ України до Європейського Со-юзу та НАТО.Як передає кореспондент УНІАН,

про це заявив Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет на прес-конференції у Чернівцях в ході свят-кування 600-річчя міста.Відповідаючи на запитання корес-

пондента УНІАН, Патріарх, зокрема, пояснив свою позицію тим, що наша земля ще з часів хрещення Київської

Русі стала частиною європейської християнської цивілізації, і тому ми зараз знову маємо повернутися до Єв-ропи.

«Від ЄС ми можемо перейняти багато чого, зокрема демократію та сучасні технології. Водночас і Укра-їна може дати щось Європі, зокрема, духовність, яку європейські країни катастрофічно втрачають», – переко-наний глава УПЦ КП.За його словами, на відміну від Єв-

ропи, в Україні, попри складні еконо-мічні умови, будуються нові храми, люди ходять до церкви. «Українці

думають про вічні цінності, а не лише про земне», – переконаний Патріарх Філарет.

«До НАТО теж Україна має всту-пати, адже нам потрібна система без-пеки, яку після відмови від ядерної зброї ніхто не гарантує, а судячи з останніх подій у світі, нашій терито-ріальній цілісності може загрожува-

ти Росія», – вважає глава УПЦ КП. Однак Патріарх Філарет підкреслив, що якось впливати на ухвалювання рішень він не має наміру. «Питання про вступ до ЄС і НАТО мають вирі-шувати виключно політики», – до-дав він.Торкаючись питання канонічного

визнання УПЦ КП, Патріарх Філарет сказав, що твердо переконаний, що це відбудеться найближчим часом. «Вселенський Патріарх Варфоломій, який приїздив до Києва на святку-вання 1020-річчя Хрещення Київ-ської Русі, цього разу мав іншу мету – ознайомчу, де побачив силу і міць нашої Церкви на українській землі. Я переконаний, що після цього приїзду рішення про наше канонічне визна-ння буде швидким», – сказав Патрі-арх Філарет.

УНІАН

Українцям, які проживають у діаспорі, слід надати право оби-рати своїх представників до Вер-ховної Ради, вважає екс-посол України в Словаччині і Польщі, голова Української всесвітньої координаційної ради Дмитро Павличко.

«Пропоную звернутися до Президента України виступити ще з однією законодавчою іні-ціативою – про права діаспори обирати до ВР України своїх де-путатів», – заявив Д. Павличко в коментарі для тижневика «Дзер-кало тижня» під час проведення Конґресу українства у Львові.

Він також закликає керів-ництво держави надати реаль-ні преференції власникам так званих «паспортів закордонних українців», які були видані пред-ставникам української діаспори незалежно від їх громадянства.Зокрема, Д. Павличко пропо-

нує надати власникам «паспор-тів закордонних українців» пра-во на «безкоштовне отримання освіти у вищих навчальних за-кладах України, пільги у візово-му і медичному обслуговуванні в консульських і лікувальних уста-новах».

УНІАН

УКРАЇНСЬКІЙ ДІАСПОРІ ТРЕБА ДАТИ ПРАВО ОБИРАТИ ДЕПУТАТІВ ВР

При в’їзді в Житомир планується спо-рудити меморіальний знак на честь конструктора космічних ракет Сергія Корольова.

Доступний веб-гостінґ для

малого бізнесу

Пакет Silver Gold Platinum Серверний простір 200 Mb 500 Mb 800 Mb Пропускна здатність 3000 Mb 5000 Mb 10000 Mb E-mail/Webmail CGI PHP MySQL Розширення Frontpage Fantastico ImageMagick Багато інших рис Місячна оплата $4.95 $9.95 $13.95 Річна оплата* $54.45 $109.45 $143.45 *Один місяць безплатно

www.ukrsvit.com 330-554-6429 Розмовляємо українською

ФІЛАРЕТ ХОЧЕ ЕКСПОРТУВАТИ УКРАЇНСЬКУ ДУХОВНІСТЬ ДО ЄВРОПИ


— Чому у тебе сльози на очах? — перебила її роздуми онука.

— Розумієш, Надійко, у дорос-лих усе так складно, поки що мама не живе з нами, але скоро вона за-бере тебе до себе, у тебе буде новий тато і ви житимете втрьох, дружною сім’єю.

— Не хочу нового тата, хочу жити з тобою! — наполягала дівчинка.

— Я хвора і не зможу довго тебе глядіти.Надія Сергіївна знала, що жити їй

залишилося недовго, але нікому не казала про це. На операцію потрібні були великі гроші. Жила з онукою на маленьку пенсію, інколи донька до-помагала грошима.

— Я виросту і зароблю грошей, щоб тебе вилікувати. Ми будемо жити ра-зом і ніхто нам не потрібен.Надійка у свої п’ять років мислила,

як доросла. По суті виросла сиротою при живих батьках.

“БУДЕМО РОБИТИ АБОРТ І КРАПКА”Її мама в юності жила у невелич-

кому містечку на Рівненщині. Полю-била цей край, мріяла, що тут і одру-житься, і дітей народить. Але батькам запропонували роботу в іншій країні. У містечку їх нічого не тримало, окрім собаки, декількох горщиків з квітами та доньки-випускниці. Отож, як тіль-ки донька отримала атестат, батьки почали споряджатися на чужину. Доньку ніхто не питав згоди, але роз-лука із рідним містом була для неї складним випробуванням.Новий будинок був набагато кра-

щий за попередню квартиру, але ді-вчина майже не виходила із своєї кім-нати, її нічого не цікавило. Єдине, що вона робила, це перегортала сімей-ний альбом. Там на кожній сторінці були фото на фоні її рідного міста.

— Тут я чужа і люди тут чужі, не можу більше, дозволь мені хоч на тиждень повернутися у рідне місто, — просила донька у Надії Сергіївни.

Хоч на дорогу і потрібні були чи-малі гроші, та матір погодилася. До-мовилися, що дівчина буде жити у подруги. Матір і не здогадувалася про доньчині плани.

— Знала б, що ти принесеш в пе-лені, ні за що не пустила би тебе! — кричала вона вже через місяць на доньку.

— Будемо робити аборт і крапка.— Ні, мамо, я хочу повернутися на

Рівненщину і народити там. Поїду до того хлопця і все йому розкажу, він зі мною одружиться, от побачиш. Я все розпланувала.

— Іди до лікаря, а там видно буде, — сказала мати з надією, що станеть-ся диво і вагітність не підтвердиться.Але не так сталося, як гадалося.

Доньці поставили вирок, якщо зро-бить аборт зараз, ніколи більше не матиме дітей.Знову збори в далеку дорогу, за ти-

сячі кілометрів її чекало рідне місто. Вона завагітніла від хлопця, якого знала два дні. Була переконана, що він одружиться, коли дізнається про вагітність, і забере її жити до своїх батьків. Усе складалося за планом, тільки один нюанс, він їй був потрі-бен тільки заради житлової площі.

“Я ТУТ, ЯК У БОГА ЗА ПАЗУХОЮ”Довелося нашвидку робити весіл-

ля, гості дивувалися, чому вони так швидко одружуються. Та наречену це не хвилювало. Ввечері, коли її закон-ний чоловік був напідпитку і вийшов покурити з друзями, молода зникла. Ходила по місту у сутінках і насоло-джувалась запахом рідної батьківщи-ни. Її приємно тішило, що так просто вдався її план і що життя так легко можна змінити за власним бажан-ням.Скоро молода дружина народила

дівчинку. Синьооку красуню назвали на честь бабусі — Надією. На родини приїхала і сама бабуся:

— Ну як тобі тут живеться, доне-

чко, чи ніхто не ображає?— Заспокойся, мамо, я тут, як у

Бога за пазухою.І дійсно, у новій сім’ї до невістки

ставилися добре, хоч таке буває рід-ко. Одягали її, відгороджували від хатніх обов’язків. А чоловік називав її лагідно: “Моя принцеса”.Коли Надійка трішки підросла і

за нею не потрібно було щохвилин-ного догляду, мама впала в жахливу депресію. Вона зрозуміла, що живе із чоловіком, який їй абсолютно чужий, що тепер усе життя їй доведеться ро-бити вигляд, що вона його любить.

— На світі є стільки чоловіків, чому я була така дурна і вийшла заміж за першого-ліпшого?! — думала вона і саме тоді їй спало на думку знайти своє кохання.Вона йшла гуляти з донькою, за-

лишала її у подруги, а сама пропада-ла у місцевих барах. За столик до са-мотньої дівчини підсідали чоловіки, велася розмова, пляшка за пляшкою, і кожен чоловік здавався симпатичні-шим.

“БАБУСЮ, СТАНЬ МОЄЮ МАМОЮ!”Подруга почувалася винною, що

погодилася на цю авантюру, але горе-матір уже важко було зупинити. Їй не потрібен був ні чоловік, ні дитина. Вона була у пошуках кохання, не по-мічаючи, що найрідніші люди страж-дають.Родина чоловіка не могла дати

ради, і тоді свекруха зателефонувала Надії Сергіївні. Зі скандалом і пла-чами вона забрала доньку й онуку до себе.Свою роль зіграла далека відстань

і дорогий телефонний зв’язок. Бать-ко Надійки спочатку приїздив, по-тім телефонував, а з часом і зовсім зник. Згодом після переїзду донька перебралася жити до свого чергового “кохання”. А бабуся лишилася жити з онукою у великому будинку. У ді-вчинки було усе, крім батьків. Втім вона ніколи не скаржилася, тільки одного разу попросила:

— Бабусю, стань моєю мамою!?Ольга ПОЛЮХОВИЧ

ЖИТЕЙСЬКІ ІСТОРІЇ

Неможливо точно визначи-ти, де, коли і чому народжують-ся ревнощі. Навіть тим, хто на собі відчув їх нищівну силу, важко буває потім, на відста-ні, оцінити та просто описати свій стан. Але ще складніше бу-ває зрозуміти свою поведінку, спровоковану ревнощами.Ревнощі спрямовані на ту людину,

яку вам би хотілося мати винятково для себе і втрата якої була б для вас досить болючою. У подружньої пари ревнощі, по суті, інстинктивна реак-ція на небезпеку, що оточує вас. Не іс-нує ніяких доказів про те, чи є вони вродженою вадою. Можна стверджу-вати, що ревнощі — почуття набуте і, відповідно, їх можна подолати, або запобігти їм. Коли у сім’ї народжуєть-ся друга дитина, то первістку, неспо-дівано для нього самого, доводиться ділити любов батьків ще з кимось. Однак батьки можуть захистити пер-шу дитину від почуття образи, підго-тувавши її до появи брата чи сестри таким чином, що вона тільки зрадіє такій події. Окрім того, можна і необ-хідно доручати первістку деякі вихов-ні функції. Таким чином, основні еле-менти у поведінці ревнивців походять від помилок у вихованні, і їх не можна вважати вродженими.

СТРАХ ВТРАТИТИ КОХАННЯЛюди з позитивною самооцінкою

набагато краще захищені перед спо-кусою ревнощів: на сторожі стоїть здорове почуття власної значущості,

культивування тих якостей характе-ру, які коханий більше від усього в вас цінує та поважає. Почуття власної гід-ності, ніби панцир захищає вас. Вар-то додати, що самооцінка не завжди співпадає з реальністю. Зустрічають-ся й надто самовдоволені особи без видимих на те причин. Та, на жаль, дуже часто можна побачити людей із заниженою самооцінкою. Вони від-чувають себе нещасними, увесь світ для них позбавлений яскравих барв. Ревнощі у таких випадках — ознака відсутності впевненості у собі, однак у таких парах люди бувають щасливи-ми, хоча не обходиться без бурхливих суперечок, спровокованих ревноща-ми.Ревнощі, що походять від комплек-

су меншовартості, частіше від усьо-го замішані на недовірі. Частіше це стосується шлюбів, у яких подружжя не здатне на щиру, відверту розмову про себе, про свої труднонощі, емо-ції та бажання. У результаті огидне з’ясування стосунків спалахує без ви-димої причини. Іскрою болісної під-озри може стати просто мовчання ко-гось одного, або миттєва байдужість, викликана втомою іншого. Але варто пам’ятати, що такі несподівані атаки призводять до протилежного резуль-тату: замість того, щоб наблизити лю-дину, вони її віддаляють.Працюючи над собою, ревнощі

можна подолати. Добре допомагає погляд на себе зі сторони, так звана інтроспекція. Детальний аналіз сво-

го стану дасть позитивний результат. Страх втратити кохання — один із го-ловних мотивів ревнощів. Він може не тільки спонукати до пристрасної боротьби, але й позбавляти людину сил, бажань, дій.

ПРИЧИНИ І ФОРМИ ПРОЯВІВКажуть, що ревнощі радше прихо-

вані у постійному страху, аніж у швид-коминучому занепокоєнні. Цей страх оточує ревнивця примарами знедо-лення та самотності. Ревнощі, що роз-дирають людське серце, залежать від різних факторів. І передусім від стану почуттів та віку закоханих. Відомі ви-падки, коли це руйнівне почуття не мало нічого спільного з коханням. Було присутнє лише бажання влади над іншою людиною, або відчуття власної неперевершеності. Та як би не було, навіть найлютіші ревнощі мож-на втихомирити. Спершу необхідно усвідомити і прийняти той факт, що ви таки є ревнивцем. Зізнатися у цьо-му не тільки собі, а й іншим. Визнава-ти те, що ревнощі — почуття вкрай не-гативне настільки, що необхідно його приховувати для того, щоб не стати загальним посміховиськом, надто вже фальшиво. У більшості випадків ревнощі — звісно, у певних межах — явище... позитивне. Вони свідчать про те, що ви не байдужі вашій половині. Жінки, які стверджують, що не рев-нують, мають замислитися над тим, чи дійсно їх почуття справжні.Причини ревнощів та наступні

форми їх проявів більшою мірою за-

лежать від того, яке значення у парі надається інтимним стосункам. Бага-то хто переконаний, якщо сексуальне життя не складається ідеально, то не-має шансів на продовження успішних взаємин. Варто додати, якщо в осо-бистих стосунках, в яких сексуальні зв’язки — найважливіший фактор, що пов’язує чоловіка і жінку, фізична зра-да викликає невпевненість і страх — любов закінчилась. Там, де секс лише один з багатьох елементів взаємного кохання, стається так, що у партнерів, які мали зв’язки на стороні, великої трагедії не виникає. Незначні прояви ревнощів з обох боків сприймаються з посмішкою, оскільки домінує так зва-на “гра у ревнощі”, вона має характер кокетливих ілюзій. І навпаки, про-вокація справжніх ревнощів з метою привернути до себе увагу може силь-но нашкодити. Така поведінка здатна викликати зворотну реакцію. У відпо-відь протилежна сторона захоче тако-го самого успіху, а з тим і залатування дірок на власній повноцінності.До таких дій частіше вдаються

жінки. На думку психологів, ревнощі — слабкість, що більше властива чо-ловікам, які на додаток до всього ще

— Бабусю, стань моєю мамою! — попросила Надійка після чергового візиту мами. У Надії Сергіївни аж серце кров’ю облилося. Вона виховувала онуку майже з народження, ніколи й гадки не мала, що її донька виявиться зозулею.

КОМЕНТАР ПСИХОЛОГА АЛЛИ ЯРЕМОВИЧ

Виховання дитини — нелегка справа. Маленькій людині необ-хідно багато повноцінної, неупе-редженої любові, яка іде від серця. Саме через таку безумовну любов малюк вчиться довіряти світу, се-редовищу, яке його оточує. У нього формується впевненість у тому, що він потрібний, бажаний. Якщо вона буде впевнена у тому, що її люблять найрідніші у світі люди, вона на-вчиться любити себе і світ навколо. Дитина має не тільки відчувати, але й отримувати постійні підтвер-дження у словах і діях. Коли цього не відбувається, вона шукає такого підтвердження від інших людей, що її оточують. Але сторонні не можуть дати малюку такого тепла і любові, адже відчуття захищенос-ті він повинен отримувати саме від власних батьків. Довіряти їм.Звісно, у житті можуть так скла-

датися обставини, що батьки виму-шені переїжджати. Для дитини це напружена ситуація. Тим більше, що у підлітковому віці формуються перші більш-менш серйозні дружні та романтичні стосунки. З переїз-дом в інше місто такі зв’язки різко перериваються. Дитина опиняєть-ся сам на сам із собою та батьками. І коли вона не отримує емоційної підтримки від тата з мамою, то по-чувається покинутою і самотньою. Через це прагне повернутися у те минуле, де їй було комфортно і за-тишно. Дуже важливо у подібній ситуації створити дитині ситуацію успіху. Вселити віру в те, що вона зможе відновити свої стосунки на новому місці. І, можливо, вони бу-дуть кращими від попередніх.Довіра між батьками і дітьми

дуже важлива. Підліток може діяти на власний розсуд, не думаючи про наслідки. Він ще не має достатньо-го життєвого досвіду, а відтак може наробити чимало помилок. Чи не найважливіше завдання батьків — порадити, підтримати, застерегти, висловити свою думку, поділитися власним досвідом. Тоді багатьох проблем у житті можна уникнути. Це не означає забороняти чи не до-зволяти. Не можна за людину про-жити її власне життя. Завжди має бути право вибору. А от про очевид-ні наслідки вона повинна знати і пам’ятати. Влаштовуючи особисте життя за рахунок інших, не можна стати щасливою.

ЯК І ЧИ ВАРТО БОРОТИСЯ З РЕВНОЩАМИ?

МАТІР У ПОШУКАХ КОХАННЯ ЗАБУЛА ПРО ДОНЬКУ



ЖИТЕЙСЬКІ ІСТОРІЇ

Ярослав ходив із кімнати в кім-нату, відчиняв одні-другі-треті две-рі шаф, усе сподіваючись відшукати кляту валізу. З кухні визирнула зди-вована Інна Віталіївна: «Сину, що трапилося?»

«Олена більше не може бути поряд зі мною!» – процідив крізь зуби. Від почутого молода жінка зіщулилася ще більше й вийшла на лоджію. Утім очі були сухі. Плакати вона розучи-

лася багато років тому, ще в інтерна-ті.

...Якщо ти сирота, то й світові до тебе байдуже. Нікому ти не потрібен. І нікому поцілувати тебе перед сном, поправити ковдру вночі. Єдиним світлом у віконці тоді були заняття з психологом Інною Віталіївною. Світ-ла й усміхнена жінка до всіх стави-лася добре. Але дівчаток утішала по-особливому: то стрічки дарувала, то ніби між іншим заплітала кіски, а то й у гості запрошувала на пироги.Олена любила бувати в Інни Віта-

ліївни. Тут, крім просто фантастич-ного затишку, був для жіночої душі й особливий магніт: трьох синів рос-тила їхній милий психолог разом із чоловіком. Старші вже мали сім’ї. Тільки молодший, Ярослав, жив з батьками. Минув час, і вона, Оленка, вийшла заміж за нього. Що й казати – пощастило!Інтернатській дівчинці такий шанс

випадає один із сотні. Олена знала це й цінувала. Берегла свою родину, мов зіницю ока. А два місяці потому вони з Ярославом зустріли Риту в центрі. Вона не обмежилася коротенькими кивками голови здаля, а сама піді-йшла: «Кирпу гнеш? Не хочеш друзів дитинства впізнавати?»Оленці раптом стало страшенно

ніяково, адже подругами, ба навіть приятельками, вони ніколи не були. Мурашки побігли по тілу, коли по-бачила, як безцеремонно Рита роз-дивлялася Ярослава. Потім, звузив-ши очі, раптом видала: «А я – вільна жінка. В «Ладі» офіціанткою пра-цюю. Заходьте. Обслуговування – на найвищому рівні!»І Ярослав зайшов. І не раз. І не

тільки в кав’ярню... Про це, як воно завше в житті буває, розповіла зна-йома Катерина: «Розумієш, Оленко, Рита, коли вас зустріла, заповзялася забрати його у тебе. Ще й насміхаєть-ся: мовляв, ти як була, так і зосталася поганулею».Від слів цих земля з-під ніг по-

пливла. Не відала, як і додому втра-

пила. Зате в рідних стінах накинула-ся на Ярослава: «Як ти міг? Більше не хочу бути поряд з тобою!»Як же здивувалася, коли чоловік,

немов тільки й чекаючи цього мо-менту, пішов шукати валізу...І ось тепер, коли Ярослав вернув

догори ногами дім, Олена сиділа на лоджії, обхопивши голову руками. І що ж його тепер робити? Куди йти? Та ще й із сином! Зайшла в кімнату... У ванній хлюпотіла вода, вряди-годи чути було рідні голоси: веселий – трирічного сина, басистий – свекра. І все, як завжди, а сім’я руйнується! Інна Віталіївна тим часом накривала на стіл. Як їй пояснити? І що?Свекруха озирнулася.– Ну що, наплакалася? – підійшла

й обійняла Оленку за плечі. – Ні? По-гано. Треба плакати.

– Не можу, – і молода жінка схили-ла голову на плече, що пахло м’ятою, – не виходить.

– Ну, нічого, потім поплачеш.– Мамо, Ярослав зрадив мене, і те-

пер...

й більш хворобливо її переживають. Здебільшого причина цього криється в усталеній патріархальній ролі чоло-віків. Це і визначає їхнє ставлення до жінки. Зрада дружини прирівнюва-лася до крадіжки, а обдурений чоло-вік був приречений на висміювання оточуючих.

КОЖНА ЛЮДИНА РЕВНУЄ ПО-СВОЄМУ

Патологічні ревнощі мають місце у тих випадках, коли неможливо ви-явити реальні причини для підозр. Усі подробиці розігруються суто в нездоровій уяві ревнивця, причому не маючи нічого спільного з тим, що

відбувається насправді. Та, на жаль, люди, що хворіють на цю недугу, ні-чого подібного не усвідомлюють. Схожі реакції виникають у людей зі слабкою волею та вадами характеру. Вони сприймають своїх близьких, як захист власного “Я”. Коли ж їм ввижа-ється, що вони втрачають цей захист, то у них починається паніка. Для того, щоб втримати кохану людину поряд, вони готові на все, навіть до повного падіння. Іноді такі люди вдаються до хвороби, або шантажують самогуб-ством.Способи прояву ревнощів не зале-

жать від темпераменту чи інших рис характеру, якими так багата людська

психіка. Буває й так, що спокійні, врів-новажені люди реагують пристрасно та імпульсивно. Навпаки, найурівно-важеніші особи, які довго стримують свої емоції, здатні у стані афекту на неадекватні вчинки.Кожна людина ревнує по-своєму.

Симптоми, які помітні зі сторони, часто оманливі. Зовсім не обов’язково гримати дверима, або бити посуд. Гір-ше, коли людина наодинці переживає своє горе і безперестанку роздумує над своєю гіркою долею. Такі випадки непоодинокі і спричиняють безсоння та апатію. У результаті такі люди уза-гальнюють образу і переносять її на весь світ, тим самим втрачаючи дові-

ру до всіх близьких.Відомо, що вогонь ревнощів роз-

горяється з емоцій. Та не тільки. Рев-нощі викликають надмірне відчуття власності відносно своїх близьких і коханих, невизнання їхymj] свобо-ди, незалежності, суджень та прав. Не секрет, що багатьом людям важко сприймати рідних і близьких серцю людей такими, якими вони є, але ж це необхідно. Вони мають право на своє, можливо, іноді дивне життя, на власні переконання і погляди. І якщо ви не можете з цим змиритися, то не варто їх утримувати понад силу.

Алла ЯРЕМОВИЧРІВНЕНСЬКА ГАЗЕТА

ЇСТИ БУДЕШ???Історія одного кохання

РЕВНОЩІ (зі стор. 20)



УКРАЇНЦІ В СВІТІ

У Мюнхені Український віль-ний університет на межі ви-живання – старе приміщення вже продали, а про нове нічого невідомо.Український Вільний Університет

був заснований 17 січня 1921 року у Відні, столиці Австрії, а восени того ж року його осідок був перенесений до Праги, столиці Чехо-Словацької Республіки. Ініціаторами заснуван-ня приватного українського універ-ситету поза межами України були українські професори університетів австро-угорської і російської імперій, письменники, журналісти і студен-ти, які після Першої світової війни й Українських визвольних змагань опинились на еміґрації. У Празі Уні-верситет одержав приміщення і фі-нансову підтримку від уряду Чехо-Словацької Республіки очолюваного президентом Томашом Масариком. У тому часі у Празі проживала зна-чна кількість українських професо-рів та студентської молоді, що спри-яло розвиткові Університету. Після того, як Чехо-Словаччина увійшла до соціалістичного табору – універ-ситет було перенесено вдруге – вже в Мюнхен.Журналіст ТСН.ua зв’язався теле-

фоном із Мюнхеном, де на питан-ня відповідав колишній працівник університету Роман Шупер, який мешкає в Мюнхені і свого часу брав участь в одній із ініціатив допомоги університету.

– Тож, як закінчилось фі-• нансування в університету?

– У першу чергу воно закінчилось тому, що цей університет раніше був фінансований федеральним урядом Німеччини та урядом Баварії, але це фінансування припинено. Були пе-

ремовини з українськими фундаці-ями. Була розмова з адміністрацією президента, вони не погодились на умови, які були поставлені. Опини-лись у такому скрутному положенні, що потрібно продавати будинок.

– Чи були серйозні пропози-• ції з України?

– Так, Сергій Тарута погодився купити це приміщення. І коли при-йшла інформація, що є з України бажаючі – вони швидко продали якомусь німцеві – приватній осо-бі. Немає ніяких офіційних повідо-млень, кому і за скільки продали. За неофіційною інформацією його вартість – біля 10 мільйонів євро, а продали начебто за 7,5 мільйонів. І є повідомлення, що купили новий будинок і теж невідомо, де і за скіль-ки. За оцінкою журналу “Форбс” –

Сергій Тарута, донецький підприє-мець – входить до 500 найбагатших людей планети (оцінка багатства – 2 мільярда доларів США ).

– Чому так поставились • до пропозиції?

– Я вважаю, що це було несерйоз-не ставлення до пропозиції з Украї-ни, це може надалі негативно впли-нути на відносини України та УВУ.

– Чи це проблема, якщо уні-• верситет буде в іншому при-міщенні?

– Він має не тільки грошову цін-ність, а й велику моральну, його український студент індетифікує, що саме в цьому будинку діяли про-відні науковці української діаспори. Тут, треба сказати, що це не просто будинок. Це будинок, який уфонду-вав українському суспільству Бла-женніший патріарх Йосип Сліпий.

– Хто зараз керує універ-•

ситетом?– Ректором Іван Мигул, а кан-

цлером Микола Шафовал. Мені зда-ється, що в них була зацікавленість його продати – і не українцю. Мій батько був деканом Українського вільного університету, я працював у ньому від 70-x до початку 90-х у ви-давництві при університеті. Зараз там навчається начебто 149 студен-тів, хоча я собі думаю, що це є надто перевищена цифра, мені говорили викладачі, що приходять на якийсь курс четверо-п’ятеро слухачів.Залишається тільки чекати офі-

ційних повідомлень з поясненням – чому продали, кому і за яких об-ставин. І чому ж не дали зберегти приміщення українській стороні? Хоча – за такі гроші – тему можна зам’яти дуже професійно.

Богдан ЛОГВИНЕНКОТСН

У НІМЕЧЧИНІ ПРОДАЛИ УКРАЇНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УВУ Архів

Професори Українського вільного університету, березень, 1960

ВУ Архів

Так виглядала будівля Українського вільного університету в Мюнхені

ТСН.ua

Роман Шупер: “Мені здається, що керівництво було зацікавлене продати будинок неукраїнцю”


КУЛЬТУРА

Рідна та мова, яка виробле-на рідним народом на його спо-конвічній землі і пристосована саме до його умов існування, до його менталітету, до його спо-собу думання. Вона є рідною не тільки для всього народу, а й для кожного окремого індивіда, що належить до цього народу, незалежно від того, з якою мо-вою йому довелося зіткнутися при появі на світ. Рідна мова – це мова предків і рідної землі.Кожен народ має свою мову. Якщо

народ втрачає свою мову, він перестає бути народом. Де хозари, де половці, де обри, де ятвяги, а разом з ними і їхні культури, звичаї? Їх нема, бо нема їхніх мов. Хоч генетичні нащадки цих народів існують, але вони розчини-лися в інших народах, в інших куль-турах. Українська нація збереглася, бо зберегла свою мову. Ті, хто відсту-пився від української мови, перестали бути українцями. Це Собеські, По-тоцькі, Вишневецькі, які розбудовува-ли шляхетську Польщу; це Гоголь, Че-хов, Короленко, Мечников, які стали представниками російської культури й науки. Таких прикладів, на жаль, є багато.Національна мова з’являється не

відразу, не раптово. Її становлення триває сотні, а то й тисячі років. Чис-ленні покоління формують її, розви-вають, збагачують, удосконалюють, пристосовують до свого менталітету, до природного оточення, до мінливих умов життя. Мова – продукт тривало-го історичного розвитку народу. Укра-їнська мова як така розвивалася не одне тисячоліття.Україна близько 700 (семисот) ро-

ків була розчленована між різними державами, які в такий чи інший спо-сіб викорінювали мову її автохтон-ного населення й насаджували свою. Закарпаття від ХІ ст. до середини ХХ ст. входило до складу Угорщини. Га-личину й частину Волині в другій половині ХІV ст. загарбала Польща і втримувала їх аж до 1939 р. На решті українських земель, відтіснивши з них у ХІV ст. татаро-монголів, до 1569 р. панувала Литва. Потім ці землі пере-йшли під владу Польщі, а відтак Росії. І все-таки, незважаючи на несприят-ливі умови для української мови, нею на початку ХХ ст., як стверджував М. Грушевський у своїй “Історії України-Руси” (т. І), розмовляло понад 40 млн. людей. Тепер тих мільйонів є менше.Тільки давня мова могла так висто-

яти. А про давність української мови свідчить чимало як опосередкованих, так і прямих фактів.Факт перший. Коли українську

мову зіставляти з найдавнішими ін-доєвропейськими мовами, зокрема з латинською, впадає в очі її, так би мо-вити, “архаїчність”, тобто наявність у ній великої кількості прадавніх, індо-європейських елементів.Фонетична система української

мови, якість її звуків напрочуд близь-кі до латинської (і, зауважимо, до іс-панської та італійської – її найближ-чих спадкоємниць). В обидвох мовах майже однакова система голосних звуків. І в латинській, і в українській розрізняються звуки ґ і г (g i h): в ла-тинській genus “рід” (споріднене з на-шим жінка) і hostis “чужинець, ворог” (споріднене з нашим гість). В обох мо-вах відбувається чергування звуків у і в: лат. nauta “моряк” i navis “корабель”, як наше наука і навчання. Так само в обидвох мовах є випадний звук е: в ла-тинській aper — apri (“вепр —вепра”), як в українській вітер — вітру (випа-дає звук е).В архаїчній, тобто найдавнішій

латині було вісім відмінків, у тому числі кличний і два місцеві. В україн-ській мові і всі ці відмінки, за винят-ком одного місцевого, і в основному їхнє значення збереглися. Навіть за-

кінчення в деяких відмінках ті самі. Наприклад, однакове закінчення ви-ступає в називному відмінку однини багатьох іменників жіночого роду, як arena (арена), summa (сума) в одній і другій мовах; у кличному відмін-ку іменників чоловічого роду: Brute (Бруте) — відомий латинський вислів “Et tu Brute contra me” (І ти, Бруте, проти мене) майже зрозумілий і без

перекладу; такі самі закінчення в на-зивному множини мають іменники чоловічого роду: muri (мури), numeri (номери); іменники середнього роду: maria (моря), nomina (імена).Латинська й українська мови роз-

різняють три роди: чоловічий, жіно-чий і середній. І знаменно, що найдав-ніші українські іменники в більшості випадків мають навіть той самий рід, що й латинські. Так, однаково до чо-ловічого роду належать, наприклад, іменники латинське hortus “сад” і наше город, pulvis і пил, ventus і ві-тер, mensis і місяць, sucus і сік, somnus і сон, dolor і біль, nasus і ніс; до жіно-чого роду іменники nox і ніч, mors і смерть, res і річ, voluntas і воля, securis і сокира, lana і вовна, barba і борода, casa і хата; до середнього роду іменни-ки cor і серце, nomen і ім’я, aratrum і орало, semen “насіння” і сiм’я, lac і мо-локо, vinum і вино тощо. У латинській мові іменник domus жіночого роду, в українській дім – чоловічого, але, виявляється, і в українській мові він часом буває жіночого роду: Куди ж я піду, коли в мене немає своєї доми? — читаємо в І. Нечуя-Левицького.Ще більшу тотожність спостеріга-

ємо в особових закінченнях дієслів, особливо при зіставленні українських форм з формами архаїчної, тобто найдавнішої латині: sedeti – сидить, sedemos – сидимо, sedetes – сидите. Того самого походження суфікс для утворення вищого ступеня порівнян-ня прикметників в українській мові -іш– і в архаїчній латині -ios-: новий – новіший, novus – novios; лівий – лі-віший, laevus – laevios.Дитячі слова української мови часто

співвідносяться з латинськими: тато і tata, мама і mamma, папа “хліб” і panis “хліб”, вава “болить” і vapulare “бути побитим”, куку “шукай” і occultare “ховатися” (у цих словах по-дитячому повторено перший склад), кака “бруд-не, погане” і cacare “випорожнятися” тощо.Усі ці та багато інших збігів з латин-

ською мовою можуть свідчити лише про одне: українська мова в окремих своїх рисах почала формуватися ще дві з половиною — три тисячі років тому, можливо, водночас із латин-ською, якщо не раніше. Адже укра-їнська мова зберегла багато чого, що вже класична латинь утратила.Факт другий. Візантійський ман-

дрівник і історик Пріск Панійський 448 р., перебуваючи в таборі гуннсько-

го вождя Аттіли, на території сучасної України записав слова мед і страва – це вже українські слова.Факт третій. Коли в VІ-VІІ ст. н. е.

предки сучасних сербів і хорватів пе-реселилися з України на Балкани, вони вже понесли з собою багато еле-ментів, властивих і сучасній україн-ській мові.Зокрема в сербській і-хорватській

мовах перед звуком е приголосні ви-мовляються так само твердо, як і в українській: земља “земля”, весело. Не пом’якшуються приголосні й перед звуком и: липа “липа”, тихи “тихий”, вабити “вабити”. У деяких діалектах хорватської мови так само, як і в укра-їнській, на місці колишнього звука, що позначався буквою h, звучить і: dilo “діло”, lito “літо”, did “дід”. Так само відбувається чергування г, к, х із з, ц, с: у сербській і хорватській мовах: нога – нози, рука – руци, муха – муси. Однаково звучить кличний відмінок в українській і сербській та хорватській мовах: Иван – Иване, орач – орачу, сестра – сестро, сестрица – сестрице, лекар – лекару, друг – друже, jунак “герой” – jуначе.Дієслова в першій особі множини

дійсного способу мають кінцівку -мо (як і в українській, в архаїчній латині та ще в італійській та іспанській мо-вах): чуjемо, оремо, ходимо, стоjимо. Майже однаково в обох мовах зміню-ються дієслова в наказовому способі, наприклад, у сербській і хорватській мовах: пиши, пишимо, пишите; чекаj, чекаjмо, чекаjте.Чимало слів, які, здавалося б, є спе-

цифічно українськими, зустрічаємо також у сербській та хорватській мовах у майже однаковому звучанні і з тим самим значенням: вир, гаj, каљужа, квочка, китица, кожух, кољиво “ко-ливо”, крок, кут, куњати, крхки “крих-кий”, кутњи (зуб), мршав “миршавий”, наопако “навпаки”, снага, треба, и по-готово “і поготів”. Такі самі, як і укра-їнські, назви місяців у хорватській мові мають, проте, інше значення: травањ – це “квітень”, липањ – “чер-вень”, српањ – “липень”, листопад – “жовтень”, але сечањ – “січень”.Усе це незаперечно свідчить, що

вже півтори тисячі років тому (коли серби й хорвати переселялися з Укра-їни на Балкани) мова наших предків мала багато тих специфічних рис, які становлять визначальні особливос-ті сучасної української мови. Це вже була українська мова, хоч так вона, зрозуміла річ, тоді ще не називалася.Факт четвертий. У VІІІ-Х ст.

русичі підпорядкували собі части-ну литовських племен на північ від Прип’яті, з яких пізніше постала біло-руська народність. Білоруська мова, яка сформувалася внаслідок цього, мало чим відрізняється від сучасної української, лише фонетика, манера вимовляння звуків, у ній залишилася литовська: дзекання, цекання, акан-ня, м’яка вимова. Останнім 983 року Володимир Великий завоював литов-ське плем’я ятвягів. Мова їхніх нащад-ків повністю українська — це сучасна Берестейщина.Підкореним уже після 988 року,

тобто після прийняття християнства, а з ним як елітної й староболгарської мови, угро-фінським племенам на північному сході було занесено вже українсько-старослов’янську суміш, яка й започаткувала сучасну росій-ську мову.Факт п’ятий. Безперечно україн-

ським є напис “коваль Людота” на мечі з ХІ ст., знайденому на Полтавщині, як і значною мірою напис на келихо-ві чернігівського князя Володимира Давидовича, зроблений не пізніше 1151 р.: “А се чара кня[зя] Володимеро-ва Давыдовча, кто из неh пь тому на здоровье а хваля Бога свого осподаря великого кня[зя]”.Факт шостий. До нашого часу

дійшли писані на пергаменті два Із-борники Святослава 1073 і 1076 років. Перший — це копія з болгарського оригіналу. І все-таки український переписувач примудрився наробити чимало помилок. У кількох словах за-мість закономірної в старослов’янській мові букви h він ужив букву и: нимая, симя, исцили, видома, пламениє (тобто пломеніє); сплутував и з ы: выны (замість вины), трызны (замість тризны), просты (замість прости), помыслы (замість помысли – наказо-вий спосіб); написав чоловhка (замість человhка), Илля (замість Илия), ходъ (замість годъ – так він передав укра-їнський звук h), он є давъ, уставивъ (замість старослов’янського далъ, уставилъ), пьємо (замість пиємъ), по-магає (замість помогаєтъ) тощо.У складеному за болгарськими

зразками українським автором Ізбор-нику Святослава 1076 р. є такі сучасні українські слова: ворогъ (вжито один раз, а 21 раз написано врагъ), морокъ, полонъ, вhтрила, лу?ка (“ділянка, по-росла травою”), краса, свита, гърньць (горнець), въчинити, сваритися, диви-ся, лишися тощо.Факт сьомий. Важливим найдав-

нішим свідченням про мову Київської Русі є графіті (видряпані написи) на сті-нах Київської Софії з ХІ-ХІV ст. (будів-ництво собору було завершено 1037 р. за часів Ярослава Мудрого). Ці написи, як правило, дуже лаконічні і являють собою переважно молитовні звернен-ня до Бога та святих з різних приво-дів. Написані вони старослов’янською мовою: вживається тільки займенник азъ, у прикметниках скрізь виступає закінчення аго (зълаго, грhшнаго), вживаються форми помози (наказо-вий спосіб), храбрый тощо. Але май-же всі чоловічі імена в давальному відмінку мають закінчення –ові, -еві: Петрови, Дъмитръви, Павълови (ХІ ст.), Василеви, Борисови, Иванови, по-пови Ивану (ХІІ ст.) і т.д. У звертан-нях послідовно вживається кличний відмінок: святый Фоко, свята Софиє и святый Онуфриє, Андрониче, небо-же. Вживаються чоловічі імена на -о: Михалько, Марко (ХІ ст.), Дмитро (ХІІ ст.), Гаврило. Двічі наводиться ім’я Во-лодимир, в ХІ і ХІІ ст., і обидва рази з повноголоссям -оло-.Звертає на себе увагу форма оруд-

ного відмінка имямъ (ХІІ ст.) замість старослов’янської форми именьмъ. У тому ж ХІІ ст. один з авторів утво-рив присвійний прикметник від імені Янъка цілком за правилами сучасної української мови: Янъчынъ. У напи-сах з ХІІІ ст. подибуємо сучасну фор-му дієслова в минулому часі чолові-чого роду з суфіксом –в, а не –л: азъ моливъ. Поряд з помилуй мя в ХІІІ ст. трапилося також помилуй мене. В ХІ-ХІІ ст. зустрічаємо цілком сучасні українські слова в сучасному звучан-ні: хрест, не хотячи, геть, порося.Факт восьмий. Багатий і пере-

конливий матеріал про український характер мови Київської Русі дають новгородські берестяні грамоти ХІ– ХV ст., яких виявлено й опубліко-вано понад 700. Це переважно при-ватне ділове листування, писане, звичайно, тодішньою літературною старослов’янською мовою.Але вже від початку ХІІ тут спо-

стерігається написання и замість h: тоби, съби, нимечкий, клить, дижя, помитка, дидъ, михъ, сино, на рици-ци “на річці”, не смиємъ, єси велилъ, роздилилъ, диялось, приихавъ, ихалы, поихалы, не надийся, сидити, ото всихъ селянъ, отъ всихъ сиротъ тощо. В них відбито також перехід е в о після шиплячих: чого, чоловhкъ, жона моя, чоломъ; м’який звук ц: отьць “отець”, куницю, сороцицю, пшеници; префікс роз-: роздилилъ, розумно.Звертання вживаються переважно

12 ФАКТІВ, ЩО СВІДЧАТЬ ПРО ДАВНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ



Чисельність працездат-них українців скорочується. Україна переживає процеси старіння суспільства

Наталка КОВАЛЕНКО, Надія ШЕРСТЮК

За даними ООН, сьогодні кож-ному десятому мешканцеві нашої планети за 60 років. А в Україні ко-жен п’ятий переступив 60 річний рубіж. Україна, як і інші європей-ські держави, переживає процеси старіння суспільства, коли пенсі-онери переважають над працез-датним населенням. Як прогно-зують експерти Світового банку, у найближчі 15-20 років чисель-ність людей працездатного віку в Україні скоротиться на 16%. Які соціально-економічні реформи необхідно запровадити, щоб запо-бігти цим процесам?

ТЯГАР ДЛЯ ПРАЦЕЗДАТНОГО НАСЕЛЕННЯ

В Україні нараховується нині 14 мільйонів пенсіонерів, а це майже третина населення. Процеси ста-ріння нації створюють тягар для працездатного населення і загро-жують крахом пенсійної системи, зазначає Олена Макарова, заступ-ник директора Інституту демогра-фії. «Старіння населення більш значне у європейських країнах, там вища тривалість життя. У нас цей процес не є таким інтенсив-ним. Процес старіння пов’язаний з низькою народжуваністю. По-дальший економічний розвиток може вплинути на зростання на-роджуваності, але не в такій мірі, щоб забезпечити повноцінне від-

творення».

У ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЯХ ЛЮДИ ЖИВУТЬ ДОВШЕ

У таких розвинених країнах як Швеція, Японія чи Швейцарія тривалість життя для чоловіків становить 74-76 років, а для жінок – 80-83. В Україні ж, за даними Держкомстату, чоловіки живуть у середньому 61-62 роки, а жінки – 72-73. Як зазначає Владислав Безруков, доктор медичних наук, директор Інституту геронтології, у західних областях люди живуть на рік-півтора довше, ніж у південних і східних регіонах. «Радіаційне та хімічне забруднення ефективно впливають і на генетику, і на стан найрізноманітніших органів та систем. Та ще й багато людей по-хилого віку сьогодні не можуть собі дозволити нормальне харчу-вання».

НАЙГОЛОВНІШЕ ДЛЯ ЛЮДИНИ ПОХИЛОГО ВІКУ

Повноцінне і збалансоване хар-чування, яке, як кажуть лікарі, позитивно впливає на тривалість життя, не є вирішальним для ки-янки Катерини Михайлівни. Їй більше 70 років. Залишатися ба-дьорою і здоровою їй допомагає спілкування з дітьми та онуками. «Позитивні емоції і увага з боку близьких викликає радість, опти-мізм та наснагу, – зазначає Кате-рина Михайлівна, – це чи не най-головніше для людини похилого віку. Танцюєш, співаєш з ними, ра-дієш сонечку, квітам та будь-якому горобчику – просто забуваєш про

свої роки». До того ж потрібно спілкуватись з молодшими наши-ми братами і не давати собі суму-вати, переконана пенсіонерка.

ІТАЛІЯ— КРАЇНА ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ

Пенсіонери складають п’яту частину від загальної кількості на-селення Італії, тобто 20% мешкан-ців Апеннін у віці понад 65 років. Для порівняння: молодих людей, які ще не досягли повноліття, на-лічується лише 17%, повідомляє кореспондентка Радіо Свобода у Римі Наталка Кудрик:

*******************************Велике число літніх людей в

Італії вважають гордістю нації. Найвища у Європі тривалість жит-тя (для чоловіків 77, для жінок 83 роки) свідчить про ефективність національної системи соціального захисту пенсіонерів і охорони їх-нього здоров’я. Та останнім часом цей позитивний фактор всерйоз ризикує стати тягарем і пробле-мою для держави. Ситуація вигля-дає песимістичною з огляду на те, що рівень народжуваності в країні дуже низький. За прогнозами, у наступні 20 років кількість пра-цездатного населення зменшиться на 40%. Уже тепер порожні місця на ринку праці активно продовжу-ють заповнювати імміґранти. На виплати пенсій та інших субсидій потрібно буде дедалі більше ко-штів. При цьому від уряду постій-но вимагають збільшувати видат-ки з бюджету на підтримку освіти та соціального захисту молодого покоління.

*******************************

ВИХІД ІЗ СИТУАЦІЇСтаріння нації – це міна уповіль-

неної дії. Для України, де трива-лість життя менша, ніж у країнах Західної Європи, ця проблема ще не настільки актуальна, за слова-ми економіста Олександра Жолу-дя. Але за якесь десятиліття кожен платник податків буде змушений годувати все більшу кількість тих, хто ще і хто вже не працює. Ви-хід із ситуації економіст бачить такий. «Перше, що потрібно зро-бити, – збільшити пенсійний вік, що, відповідно, збільшує кількість працюючих і зменшує кількість пенсіонерів. І друге – полегшити міґрацію населення у трудовому віці до України».Необхідно покращувати умови

праці для пенсіонерів і збільшити вік виходу на пенсію, вважає мі-ністр праці і соціальної політики Людмила Денисова. «Моєму го-ловному бухгалтеру, наприклад, уже за 60. Люди похилого віку по-винні бути рівноправними члена-ми суспільства. Вони повинні мати право самі вибирати — працювати чи не працювати. Для цього ми підвищуємо рівень пенсії і не об-межуємо в розмірі зарплати (вста-новлюємо рівні умови в отриманні зарплати)».За прогнозами експертів Світо-

вого банку, через низьку народжу-ваність і невисоку тривалість жит-тя до 2025 року населення України скоротиться на чверть, що є най-більшим скороченням чисельності населення в країнах Східної Євро-пи і серед колишніх республік Ра-дянського Союзу.

Радіо СВОБОДА

ДЕМОГРАФІЯ

КУПОН НА ПЕРЕДПЛАТУ

ГАЗЕТИ «УКРАЇНСЬКИЙ КЛІВЛЕНД»

Повне ім’я (англійською) ______________________Повне ім’я (українською)______________________Адреса (англійською)______________________City___________________State______Zip_________Телефон ______________Оберіть кількість випусків:[ ] 6 місячних випусків ($12.50) [ ] 12 місячних випусків ($23.50)Виповнений купон і бан-ківський чек або money-order виписаний на The Ukrainian Cleveland ви-слати на:The Ukrainian ClevelandP. O. Box 627Kent, OH 44240-0011

ДРІБНІ ОГОЛОШЕННЯ

Вартість короткого оголошення (до 20-ти слів) в

розділі «Дрібних оголошень» газети «Український

Клівленд» — 10 дол. за один випуск. Оголошення з

жирним шрифтом і рамкою — 15 дол. Оголошення

з використанням кольору — додатково 5 дол.

Дрібні оголошення можна подавати електрон-

ною поштою на classifi eds@ukrаiniancleveland.com,

або звичайною поштою на адресу The Ukrainian

Cleveland, P. O. Box 627, Kent, OH 44240-0011,

вклавши чек або грошовий переказ (money order)

для оплати.

Якщо висилаєте оголошення електронною по-

штою, переконайтесь, що ви повідомили місяць

випуску газети, платіжні відомості і контактну ін-

формацію для зв’язку з вами.

Крайній термін подання оголошень — 25 число

кожного місяця.

Оголошення телефоном не прийматимуться.

ПРОПОНУЄМО РОБОТУ вчителя в суботній школі українознавства в м. Парма, Огайо. Освітній диплом і дозвіл на працевлаштування в США обов’язкові. Звертатись тел. 330-554-6429.

-----------------------ТУТ МОЖЕ МІСТИТИСЯ ВАШЕ ОГОЛОШЕННЯ!

----------------------

КУПОН ОГОЛОШЕННЯВ “УКРАЇНСЬКОМУ КЛІВЛЕНДІ”

□ ШУКАЮ РОБОТУ □ ПРОПОНУЮ РОБОТУ□ ПРОПОНУЮ ПОСЛУГИ □ ПОТРЕБУЮ□ КУПЛЮ □ ПРОДАМ□ ВИНАЙМУ □ ЗДАМ У НАЙМ□ ШУКАЮ □ ПОЗНАЙОМЛЮСЬТекст оголошення (до 20-ти слів, писати розбірливо):

________________________________________________________________

________________________________________________________________

________________________________________________________________

________________________________________________________________

Контактний телефон: (_______)_______________________

Ім’я ______________________________________________ОПЛАТА: Оголошення $10.00□ Рамка і збільшені шрифти ($5.00) $_______□ Виділення кольором ($5.00) $_______ Загальна вартість $_______× ______ випуск(ів) Для розміщення оголошення у кількох місячних випусках газети, загальну вартість помножте на число випусків. Вкладено: $ _______ -----------------------------------------------------------------------------------------------------------Виповнений купон разом з чеком або грошовим переказом (money order), виписаним на The Ukrainian Cleveland, вислати на адресу:

«ОСІНЬ ВІКУ»

ПРОПОНУЄМО РОБОТУ Потрібні касири на заправну станцію у Клівленді, Огайо.

Надається житло. Перспективи росту. 216.338.5196 Запитати Анатолія


Слухав я Президента України на відкритті ІХ Світового Конґресу Українців в Києві у серпні ц. р. Пре-зидент запевняв, що в Україні тільки одна державна мова – українська і що українська мова втілюється в Україні. Зі своєю притаманністю Президент відмітив, що це, тобто українізація просувається, але не коштом інших мов. Президент теж похвалився, що завдяки скасування візового режи-му в Україну, на Хрещатику сьогодні можна почути різні мови. Перебува-ючи у Києві вже майже два тижні до того, я зітхнув та тихо мовив: “Тільки не українську, хіба з уст діаспорчан”. На тому самому відкритті Конґре-

су я слухав і Прем’єр-міністра Украї-ни. Пані Прем’єр-міністр запевняла, що хоча в Україні люди звикли і часто розмовляють російською мовою, то діти і внуки навіть лідерів Партії Ре-гіонів вивчають українську мову, бо інакша мова безперспективна. При цьому я нагадав собі недавні висту-пи російською мовою на телебаченні заступників міністрів, прокурорів та інших високопоставлених чиновни-ків України та запитав себе, чому ро-сійська мова безперспективна. Хіба ж їхні кар’єри безперспективні теж?

20 лютого ц. р. Президент Украї-ни видав Указ у справі “забезпечен-

ня неухильного додержання консти-туційних гарантій щодо всебічного розвитку і функціонування україн-ської мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України...”. Указ короткий, без кон-кретних напрямних з сторони Пре-зидента чи його Секретаріату, тіль-ки з дорученням Кабінету Міністрів України “опрацювати... питання...за-безпечити розроблення та внести... на розгляд Верховної Ради України законопроект... вживати заходів щодо неухильного додержання вимог зако-нодавства посадовими і службовими особами органів виконавчої влади під час виконання ними службових обовязків”. Кабмін, здається, досі працює над цим питанням, бо поки-що не оприлюднена ні одна вказівка. Що конкретного втiлення досі немає – це точно, бо ми з дружиною і дітьми шукали в Києві однієї суботи у серпні ц. р. кращого ресторану з меню укра-їнською мовою і де офіціанти розмов-ляли українською мовою, і довелось обійти кругом центру Києва не менше кілометра, поки досягнуто бажаної мети. У цих російськомовних ресто-рантах зовсім західні ціни. Як вважа-ти їх безперспективними? Одного дня теж в серпні ц. р. в Ки-

єві зранку я завважив, шо на дверях

при вході до будинку, де розташова-не моє помешкання, прикріплений напис російською та примітивною англійською мовою про потребу за-чиняти двері. З метою українізувати, а також навчити граматичної англій-ської мови моїх сусідів, я виготовив напис подібного змісту по-українськи та з виправленою англійською мовою. О годині 9:30 рано прикріпив цей напис при вході. Зрозуміло, я зірвав попередній російськомовний і не-граматичний англійський напис. О годині 10-ій я зі своїм десяти-

літнім сином вийшов до книгарні на вулиці Великій Васильківській (кол. Черврноармійській) “Сяйво”. Книгар-ня складається з одної великої залі з кондиціонером, у якій розташова-ні російськомовні видання, і другої меншої кімнати без кондиціонера, де розташовані українськомовні ви-дання. Оскільки я переконаний, що ставлення до української мови в Ки-єві є зухвале, вважаю, що відсутність кондиціонера в українській кімнаті не випадкова. Я попрямував до україн-ської кімнати, де була присутня про-давщиця, яка з колегою розмовляла російською мовою і звернувся я до неї із запитанням щодо нової літератур-ної українськомовної творчості. Вона приступила до мене, відповідаючи

російською мовою. Я звернув її увагу, що бажаю, як з комунікаціних, так і з психолохічних мотивів спілкуватися українською мовою. Вона продовжу-вала по-російськи. Сам я знайшов собі відповідну літературу та запитав її, куди піти, щоби розчислитися. Знову по-російськи вона спрямувала мене у касу, що розташована у великій т. зв. російськомовній залі. Там друга про-давщиця сказала мені російською мо-вою, скільки заплатити. Я попросив її перекласти це українською мовою. Вона відмовила, зазначуючи, що вона працює у російськомовній кімнаті. Я нагадав її, що вона працює у книгар-ні в Києві – столиці України, не Росії. Вона відповіла, що це її не переймає. Тоді я влаштував на ввесь голос га-лас, закінчуючи пропозицією, щоби її дідько повіз у Москву. Одначе мій галас була безуспішний та без розго-лосу. Продавщиця далі зухвало від-повідала по-російськи, а в книгарні були тільки ми. Врешті, виснажений, я заплатив, вийшов зі “Сяйва” та пі-шов додому. При вході до будинку мого по-

мешкання я завважив, що мій укра-їнський та граматичний англійський напис про потребу зачиняти двері був здертий. Година була 10:25. Україн-ська мова не витримала однієї години часу.

Аскольд ЛОЗИНСЬКИЙ

ДЕЩО ПРО ДЕРЖАВНУ МОВУ В УКРАЇНІ

в кличному відмінку: куме, господи-не, Онсифоре, дhво; іменники чоло-вічого роду в давальному відмінку однини мають закінчення –ові, -еві: Стоянови, синови, Василеви, мужеви; у родовому відмінку однини в імен-никах чоловічого роду трапляється закінчення –у там, де мало б бути –а: гороху, пудъ меду, горсти лену, восъку, шолку, дару, лову. Прикметники в ро-довому відмінку однини чоловічого роду мають майже повсюдно закін-чення -ого: доброго, великого, жолто-го; рідко закінчення –аго: луцьшаго. Трапляються такі українські форми займенників: тоби, от нього, к ньому, с тыми, на тыхъ, хто, с кимъ.Явно український характер мають

багато дієслівних форм: грамоту с то-бою спишемо, молотимо да сыплемо, язъ къ тоби берость написавъ, пришь-лить, възмить.Імена новгородців звучать пере-

важно як сучасні українські (тут за-вчена книжна старослов’янська мова дає себе знати якнайменше): Олекса, Олексии, Олександр, Онисимъ, Оли-сей, Остафий, Олена, Микыта, Михай-ло, Ма?рко, Василь, Василко, Юрко, Иванко, Пан[ь]ко, Рад[ь]ко, Степа-нець, Федорець, Костянтинъ, Хрьсти-на. То тут, то там в берестяни?х грамо-тах прохоплюються слова, характерні саме для української мови: господыня, господарь, батко, паробокъ, наимитъ, госпо?да “домівка”, година, кожухъ, свита, глекъ, соромъ, досыть, куды, абы, та (сполучник) тощо.Факт дев’ятий — це мова “Сло-

ва о полку Ігоревім”, опублікованого 1800 року. Поема, як вважають вче-ні, складена в 1185-1187 рр., а відо-мий список її зроблено, можливо, в ХV-ХVІ ст., під час так званого дру-гого південнослов’янського впливу, коли в текстах посилено виправляли-ся відхилення від старослов’янської мови. “Слово о полку Ігоревім” теж, очевидно, виправлене. На таку дум-ку наштовхують ті поодинокі про-пущені українізми, які трапля-ються тут. Наприклад, в усьому тексті вживається старослов’янська форма імені Владимиръ, але один раз – Володимиръ; так само скрізь – храбрый, і раптом: хороброє гнhздо; п’ять разів слова дhвиця, дhва на-писані через h, а шостий – через и: красною дивицею; через h написані слова полетhти, одолhти, разумhти, але написано через и: помолодити (А чи диво ся братіє стару помолоди-

ти?); дев’ятнадцять разів ужито в при-кметниках закінчення -аго (стараго, великаго), а двадцятий раз проскакує -ого: поганого Кощея; у двох третіх випадків (65 разів) у кінці дієслів 3-ї особи однини й множини стоїть твер-дий -тъ (кличетъ, велитъ), але в решті випадків (31 раз) виступає –ть: комо-ни ржуть за Сулою; звенить слава в Кыєвh; трубы трубять в Новhградh; стоять стязи в Путивлh.Зовсім не старослов’янські й такі

вислови, слова та форми слів, як : ли-сици брешутъ на щиты, другаго дни велми рано, дhти бhсови, уже бо братіє невеселая година въстала, уже княже туга умь полонила, заступивъ короле-ви путь, подъ тыи мечи харалужныи, загородите полю ворота, оксамиты, кожу?хы, стягъ, звонячи в прадhднюю славу тощо.Факт десятий. Єврейський теолог

Соломон Іцхакі (ХІ ст.) в коментарі до П’ятикнижжя, пояснюючи деякі сло-ва з мови євреїв, що жили тоді в Київ-ській Русі, називає слово сніг — саме із звуками і та г: сніг. І це в ХІ столітті. Інший єврейський теолог Ісаак бен-Моїсей (писав у сере?дині ХІІІ ст.) у коментарі до Талмуду дає таке пояс-нення: “Дерева (або колоди), зв’язані у великій кількості, що в Біблії на-зивається рафсодот…, по-німецькому влос (Floss), а руською мовою пліт”. Виходить, що чергування о з і (пліт — плоту) в українській мові відбулося ще десь до сере?дини ХІІІ ст., а не аж у ХV ст., як це засвідчують найдавніші українські пам’ятки.Факт одинадцятий. Найкра-

ще відбили мову ще дохристиянської Русі українські народні пісні. Відразу слід зазначити, що народні пісні не перекладаються, вони можуть лише редагуватися, доповнюватися або ско-рочуватися. Але ось ця щедрівка, яку й тепер співають з 13 на 14 січня в До-брогостові Львівської області, не реда-гувалася:Чи спиш, чи чуєш,Господаречку,У своїм домочкуНа Новий рік, на Новий рік?Підем орати, підем сіятиЯру пшеницюНа Новий рік, на Новий рік.На перший погляд незрозуміло, як

це можна сіяти яру пшеницю в січні. Але річ у тім, що на Русі до прийняття християнства Новий рік зустрічали не в січні, а наприкінці березня, коли й справді можна починати весняну сів-бу. Володимир Великий початок року переніс на вересень. А щедрівка зали-

шилася без змін.Такою ж давньою, дохристиян-

ською є й ця купальська пісня, запи-сана на Івано-Франківщині й відома в інших краях України:Гей, око Лада, Леле Ладове,Гей, око Ладове, ніч пропадає,Бо око Лада з води виходить,Ладове свято нам приносить.Гей, Ладо! А ти, Перуне,Дай дочекати Ладі Купала.Усе тут – і особливий ритм, й іме-

на поганських божеств – старовинне, тільки не мова.Можливо, ще давніші погляди на-

ших предків відбиває ця веснянка, за-писана на Волині:Ой ти, соловейку, ти ранній пташ-

ку,Ой чого так рано із вир’їчка вий-

шов?Не сам же я вийшов, Дажбог мене

вислав,З правої ручейки й ключики видав,З правої ручейки – літо відмика-

ти,З лівої ручейки – зиму замикати.У цій пісні, як і в попередніх, від-

билося світобачення наших далеких пращурів у всій своїй первозданності: і уявлення про сонце як Ладове око, що поринає у воду й виринає з неї; і переконання, що на зиму пташки хо-ваються під річку, де був вирій, тобто рай, туди не треба було відлітати, туди просто заходили і звідти виходили; і поділ року на зиму, літо й осінь (без весни). Давність цієї пісні, як і бага-тьох інших, не тільки наведених тут, безперечна. А мова їхня – природна, жива, українська, ніби вони недавно складені.Факт дванадцятий. Пращури

українців живуть споконвіку на цій землі, що тепер зветься Україною, тоб-то вкраяною долею, Богом. Як вважає більшість славістів, епіцентром, звід-ки поширювалися слов’янські мови, була Україна. “Те, що слов’янська прабатьківщина була між Карпата-ми, Придніпров’ям (заходячи далеко на лівий берег Дніпра) і Пінськими болота?ми, на території, де з найдав-ніших часів панує чисто слов’янська топоніміка, є в наш час загальновиз-наним”, – стверджує російський мо-вознавець В.Кипарський. “Найвірогід-нішою, на наш погляд, є гіпотеза про середньодніпровську-західнобузьку прабатьківщину сло в’ян”, – уточнює інший російський мовознавець Ф. Фі-лін. Це дає підстави припускати, що українська мова, як автохтонна, най-більшою мірою і в найбільш чисто-

му вигляді успадкувала й зберегла риси тієї мови, яка лягла в основу всіх слов’янських мов. Бо ж саме з цієї те-риторії йшла слов’янська експансія, а отже, й поширювалася слов’янська мова, яка, стикаючись з іншими мова-ми інших племен, набувала відмінних рис і започатковувала нові слов’янські мови.Підсумок. Українська мова фор-

мувалася тисячоліттями. Її основні елементи були започатковані ще в часи, співвідносні з виникненням латинської мови, або й раніше. У VІ-VІІ ст. вона вже мала окреслено су-часні обриси, про що засвідчують сербська й хорватська мови. Ще до створення Київської держави україн-ська мова опанувала великі простори центрально-східної Європи. Нею роз-мовляло населення Київської Русі.Звичайно, за цей тривалий час

українська мова зазнавала різних сторонніх впливів. Для неї не мину-лися безслідно і грецька колонізація Чорноморського узбережжя, і нурту-вання скіфських племен у VІІ ст. до н. е.-ІІ ст. н. е., і вторгнення готів на південь України в ІІІ-ІV ст., й існуван-ня могутньої гунської імперії в ІV-V ст., і жорстоке панування тюркомов-них аварів (літописних обрів) у VІ-VІІІ ст., і зіткнення з хозарами, уграми, пе-ченігами впродовж VІІІ-Х ст. Щось в українській мові залишилося від мов цих народів і племен. Щось привне-сли в неї старослов’янська, польська, російська мови. Це лише збагатило її, але не зруйнувало. Ніякі впливи й лихоліття не могли порушити її ціліс-ності, стрункості.Українська мова зараз одна з най-

багатших і найрозвиненіших мов сві-ту. І ми, українці, повинні захистити її від посягань різних зайд і переверт-нів, як її досі захистили наші предки. Житиме наша рідна мова — житиме й наш народ.

Іван Пилипович ЮЩУК, кандидат філологічних наук, професор, завідувач кафедри

Київського міжнародного університету, заслужений діяч науки й техніки України, член Національної

спілки письменників України, член Центрального правління Всеукраїнського товариства

“Просвіта” ім. Т. Шевченка, лауреат Всеукраїнської премії ім. Б.

Грінченка, член національної комісії у справах українського правопису

при КМУARATTA-UKRAINE

ДАВНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИІ (зі стор. 23)


— Що це у вас, куме, за нова модель кравчучки з одним колесом?— Покрали метал, то вона тепер нази-вається нетачка.

Дід обклався газетами з передвибор-ними програмами. Баба його запи-тує:— І що ти там цікавого вичитав?— Що? Хто в шубі ходив, той і ходи-тиме, а хто задом світив, той і світи-тиме.

— Чого це ваш пес захрип і не гавкає?— Слухав депутатів і намагався їх пе-регавкати.

Продавець книжкового магазину ре-комендує чоловікові нову книгу:— Є гарний детектив, там відбуваєть-ся ціла серія вбивств, і ніхто не може здогадатися, хто злочинець.— Чудово, те, що потрібно. А як нази-вається ця книга?— Зараз подивимося… “Охоронець-убивця”!

Зустрічаються двоє сусідів:— Весь день моя дружина скаржиться на неврастенію, невралгію, неврит…— Як ви це пояснюєте?— Дуже просто. Їй на ринку загорну-ли шматок ковбаси в аркуш паперу із медичної енциклопедії на букву Н.

Сидять у холодильнику два помідори. Один і каже:— Холодно тут!А інший відповідає:— А? А? А! Помідор заговорив!

Зустрілися двоє друзів:— Старію...— Звідки такий песимізм?— Із жіночих питань.— Як це?— Раніше мене питали: “Чому не одру-жуєшся?”. А тепер: “Чому не одружив-ся?”.

Дівчина приходить найматися на ро-боту секретарем. Керівник фірми їй пояснює:— Над усе ми цінуємо в працівниках ініціативність...Дівчина, перебиваючи його:— Чудово! Куди ми йдемо сьогодні ввечері?

Двоє молодиків сидять на лавці в пар-

ку в очікуванні своїх коханих. Один, попиваючи каву з термоса й заїдаючи бутербродом, звертається до другого:— Я дивлюся, ви не запаслися їжею. Готовий сперечатися, що це — перше побачення у вашому житті.

Їде мужик на верблюді, весь мокрий. Назустріч йому — приятель. Він зди-вовано питає:— Що це з тобою? Із тебе аж тече!— Так ось! Верблюд дуже вже забо-бонний попався. Кішка дорогу пере-бігла — так він, гад, тричі сплюнув через ліве плече!

Матрос питає капітана, старого мор-ського вовка:— Капітане, а правда, що вас укусила акула?— Правда, матросе!— А куди?— А ось це — неправда!..

Телемайстер із термінового ремонту скаржиться на свою долю:— Викликає мене одна подружня пара пенсіонерів. Три години я провозився із телевізором.— І що виявилося?— Бабця з дідом окуляри переплута-ли!

— Не хвилюйтеся! — заспокоює лікар жінку, у якої щойно прийняв пологи в ліфті. — Мені розповідали, що торік одна жінка народила в автобусі.— Лікарю, це була я.

— Ти що прикупив на Новий рік?— Коньяк “Геннессі”! А ти?

— Молдавський вермут!— Фу-у!— Зате натуральний! Який дурень підроблюватиме молдавський вер-мут?!

Заходить чоловік із дружиною до зо-омагазину. В акваріумі побачили гар-ну рибку. Чоловік:— Скільки коштує ця рибка?Продавець:— Вона не продається.Після паузи додає сумно:— Ми її зловити не можемо.

У ресторані двоє хлопців із цікавістю спостерігають за двома дівчатами.— Може, підійдемо, познайомимося? — питає один.— Так, але трохи пізніше. Нехай спер-шу розплатяться!

У адвоката запитують:— Скільки ви берете?— Тисячу доларів за три питання.— Так дорого?— Так. І яке буде ваше третє питан-ня?

Капітан корабля ділиться спогадами:— Найстрашніший випадок у моєму житті був, коли наше судно потрапи-ло в шторм. Але найстрашніше було не в цьому. А в тому, що цього разу ми везли вантаж ляльок. Коли корабель кренився на борт, вони всі одночас-но широко розкривали очі й голосно кричали: ”Мама-а-а-а!!!”

— Алло! Це квартира 75, будинок 12, провулок Забутий?

— Так!— Вам гроші, що лежать у вас в ниж-ній шухлядці комода під кальсонами, потрібні?— Потрібні!— Тоді замовте в нашій фірмі металеві двері!

— Лікарю, у мене погана пам’ять. З мене всі сміються!— Бокс — найкращі ліки. Займіться боксом.— Тоді моя пам’ять покращиться?— Ні, сміятимуться менше.

Чоловік у ліжку з коханкою…Вона:— Ти коли-небудь працював сантех-ніком?Він здивовано:— Ні, а що?!— Доведеться починати! Чоловік із відрядження повернувся, ключ у две-рі вставляє…

Біля берегів Криму іхтіологи вияви-ли тризубого бичка. Вважається, що основним його завданням буде витіс-нення з чорноморського шельфу дво-голового орла.

У СРСР сексу не було.Він у цей час лютував у Китаї.

— Чи може поява дитини в родині стати причиною конфліктів?— Так, якщо дитина з’явилася пізно... і в нетверезому стані.

Хто буде спікером після Яценюка?— Не знаю, але на цю роль найкраще підходить Савік Шустер. Йому не зви-кати вести політичні шоу...

Побував Ющенко на військових на-вчаннях, які проводив Єхануров, і зрозумів, що силового сценарію в Україні не буде...

Юлія Тимошенко пообіцяла, що вже парламент нового скликання перейде на контрактну основу.

У Росії є два стани чистоти:2) вся грязюка підсохла;1) вся грязюка замерзла.

У фізиків є традиція. Кожні 16 мі-льярдів років вони збираються разом і запускають великий адронний ко-лайдер.

— Тату, а куди потрапляють люди, які дотримуються всіх заповідей?— У заповідник, синку!

ГУМОР

Чоловік і я – не одна сатана…Ну скажіть, чому чоловіки такі роз-

дратовані? Так, ми, жінки, любимо по-говорити по телефону.

А коли ще поспілкуватися з по-другою, якщо весь день працюєш, а зустрітися вдається тільки раз чи два на місяць? Коли ще можна дізнатися, кого народила Оля і з ким тепер живе Оксана? Коли ще у спокійній обста-новці вдасться записати рецепт нового пляцка, помішуючи при цьому іншою рукою кашку дитині? А чоловік у цей час чомусь біситься і не розуміє: про що можна так довго говорити?

Ні, не розуміють нас чоловіки, осо-бливо, коли ми скаржимося на голо-вний біль. Ви знаєте, як болить голова? Хочеться у цей час спокійно лягти, щоб тебе ніхто не рухав і… тихо померти. Тому що в голові гуде, шумить, палає вогонь… А як на це реагує чоловік? “Ти не хочеш зі мною займатися коханням? І коли ти придумаєш більш оригіналь-ну “відмазку”?”.

І ще вони чомусь не розуміють нас, коли ми панікуємо з приводу зайвих кілограмів. Якщо жінка одягає мину-лорічну спідницю, а застібка на ній не сходиться, – це ж справжня катастро-

фа! Покажіть мені чоловіка, який би переживав через те, що набрав зайвий кілограм. А складки на своєму живо-ті сприймав як нову і дуже сексуальну деталь… Бажання знущатися над со-бою драконівськими дієтами сприй-має як жлобство і економію продуктів або чергове жіноче дивацтво. Слово “целюліт” знає лише завдяки тому, що вдома з’являється певна кількість кре-мів проти цієї дивної хвороби.

Недавно мені поскаржилася сусід-ка, що її чоловік на вихідні йде з дому в гараж – машину любить понад жит-тя. А фраза “Коли хтось подряпав той драндулєт, він мало не звар’ював. А як я захворіла, сказав, щоб випила чаю з малиною і все минеться”, – мене у цьо-му остаточно переконала.

А ще чоловіки вважають, що ми, жінки, страшенно любимо пліткува-ти. А скажіть, хіба обговорення чужого особистого життя можна назвати пліт-куванням? Цікаво ж знати, чому Юль-чин чоловік зраджує їй з сухореброю Олькою? А чому сусід Іван вже третій тиждень поспіль сам розвішує шкар-петки? Що, знову з Надькою посварив-ся? Жіноча цікавість – безмежна. І об-говорити результати своїх досліджень

часто хочеться з однодумцями.О, згадала. Ви брали колись із собою

чоловіка на базар? Ну хіба можна про-йти повз цю сумочку? Це – варварство! Та такої більше у житті не побачиш! А до тої сумочки, безперечно, треба ще й чобітки добрати… А помада… Все му-сить бути допасоване. А шубка? Ви ж не зможете носити цю суперову сумочку до тої фуфайки, яка чомусь має горду назву “кожушок”. А що чоловік на це? “У тебе що, сумок бракує? Та ми позато-рік купили ще гарнішу. Вона ще сто ро-ків послужить…”. Ага, справді, а потім її ще археологи знайдуть і віддадуть у музей. От ви і “прибарахлилися” – він вже нервує, вже вас тягне за рукав, бо йому вже хочеться залити своє черево пивом...

Повернулися додому. Він, втомле-ний, витягується на канапі. А хто має прибирати, скажіть на милість? Зроби-те зауваження – знову нервує. Ніяк не може зрозуміти, що у квартирі має бути затишно і вона не повинна нагадувати філію свиноферми. Спробуйте йому довести, що пилюку треба витирати не тільки там, де її видно, а й на шафі і під ліжком. А речі треба класти на місце, а не робити на кріслі гори Карпати. А під кріслом? Там вже дві пари шкарпе-ток “спочили”. Аби його зайвий раз не

дратувати, моя вам порада – власноруч киньте їх у кошик для прання.

Чоловіки ніяк не можуть зрозуміти, чому ми так любимо серіали. Справді, це ж так цікаво, чи одружиться Хуан-Альберто з Луїсітою, і чи він здога-дається, що той високий юнак не її коханець, а його син?! Це ж набагато цікавіше, ніж той футбол чи бокс, де один другого гамселить по голові і на-магається розквасити писок. Чоловіки ніяк не можуть зрозуміти, що в наступ-них 50 серіях з Хуаном-Альберто тра-питься ще щось цікавіше. А той бокс завтра знову покажуть, і післязавтра… те ж саме.

А ще нам так хочеться комплімен-тів, хочеться, щоб вони постійно каза-ли, як палко кохають нас. І що кожна з нас – єдина у цьому світі. І нехай би це казав, не змовкаючи ані на секунду. Але ж ні! На ваше зауваження, чому не скажеш, чи любиш мене, – обов’язково відповість: “Але ж я живу з тобою!”.

Скажіть, а часто чоловік вам дарує квіти? На день народження і на 8 Берез-ня… Ну чому вони думають, що квіти треба дарувати тільки з якогось приво-ду? А ще вважають нас дивакуватими… То хто ж насправді дивакуватий?

Галина ЯРЕМА, “ВИСОКИЙ ЗАМОК”

ТО ХТО Ж ДИВАКУВАТИЙ?

УСМІШКИ


добра. 36. Античний ліричний вірш. 38. Коханий. 39. Дикий кабан. 40. Артур ... Дойл. 41. Хо-лодна зброя. 43. Звичай в ісламі. 45. Дерево із цінною деревиною. 46. Бабуся Ісуса. 48. Негроїдна .... 50. Одяг на шию. 51. Танець ...-вару. 55. Серце Італії. 56. Колиш-ня грошова одиниця Ватикану. 57. Київський князь. 59. Цирко-вий артист. 62. Ящірка з колюч-ками. 64. Розпиляний уздовж стовбур дерева. 66. Птах,що жи-виться личинками ос. 69. Кора-ловий острів. 71. Чорноморський курорт. 73. Задум зробити щось. 74. Податок грошима чи нату-рою. 78. Банкрутство. 80. На-сичений вуглеводень. 81. Фа-зановий птах. 83. Ріка в Росії. 84. Спокійна поверхня води. 85. Кавказький плащ без рука-вів. 88. ...-Ра. 91. Новела Цвейга. 92. Євангеліст. 93. Судно Ясо-на. 96. Освітлення горизонту на світанку. 97. Лісова тварина

з рогами. 98. Пристрій у фото-апараті. 99. Замкнута овальна крива. 101. Згущений сік листя алое. 102. Міра ваги, дорівнює 6.35 кг. 103. Акробатичний трюк. 105. “Напарниця” голки. 109. За-пис актів громадського стану. 110. Офіціант у літаку. 111. ... Хот-кевич. 112. Оправа для картини. 114. “Сестра” сіна. 115. Брама ду-гою. 117. Тупа частина сокири. 119. “Нога” тюленя. 121. Части-на одягу диякона. 122. “Плюс” на батарейці. 125. С/г комаха-шкідник. 126. Купідон. 129. Пра-цівник легкої промисловості. 130. Буддійський храм. 132. ... Субтельний. 136. Старовинна вогнепальна зброя. 138. Тримач небес. 139. Фах біолога. 140. “Ро-дичка” камбали. 141. “Шлях” у китайській філософії. 143. Захис-ник природи. 144. Людина незна-тного походження. 145. Сильний холод. 147. Затискач електро-проводів. 149. Вузенька пішохід-

на доріжка. 151. Випікає хлібні вироби. 154. Яблучний напій. 156. Погруддя. 158. Дім мишки. 159. РІка у Парижі. 162. Кінцева частина реї.

ПО ГОРИЗОНТАЛІ1. Герб, печатка. 3. Болот-

на трава. 6. Улюблениця діда. 9. Голи в Росії. 15. Теплі підколін-ки. 16. Назва періоду кам’яного віку. 18. Частина тексту. 20. “Об-личчя” учня. 22. Татарський фе-одал. 23. Фінансова перевірка. 24. F(x)=y. 25. Звук від удару мо-лотка. 27. Повсть для капелюхів. 29. Столітник. 30. “Базар” пра-ці. 33. Надійне плече. 35. Ну-льове очко. 37. Спочатку було .... 40. Гроші, капітал. 42. По-стріл з кількох гармат. 44. Бо-гиня перемоги. 47. Швидкий музичний темп. 49. Корм жля корови. 52. Вірменський барабан. 53. Дерев’яна дощечка. 54. Сто-лиця Туреччини. 56. Волокниста культура. 58. Оздоба. 60. Музич-ний колектив. 61. Головна відчут-тя у танці. 63. Повітря, насичене водяною парою. 65. Карликовий буйвіл. 67. Доля. 68. Поет ... Ха-йям. 70. Металевий одяг воїна. 72. Бальний танець. 75. Дитячий конструктор. 76. Одноголосий спів. 77. Х/ф “... призначення”. 79. Мадагаскарська напівмавпа. 82. Час для бою. 86. Тулуб лю-дини. 87. Гілка ялини. 89. Го-рілка з рису. 90. Кондитерський виріб із соняшникового насін-ня. 94. “Обличчя”телевізора. 95. Шовкова тканина. 98. Вклад. 100. Струнка комаха. 102. ... Пав-ліашвілі. 104. Японська шко-ла живопису. 106. Домішують до цементу. 107. Замінник чаю. 108. Звичай, правило. 112. Різно-вид фортеп’яно. 113. Медові .... 116. Престол. 118. Воїн легкої ка-валерії. 120. Літній іній. 123. Ви-борча територія. 124. Курбан-.... 125. Бог ремесла у єгиптян. 127. Покриття для паркету. 128. Устав. 131. Їжа, заборонена церквою під час посту. 133. Кру-па х крохмалю. 134. Водоплав-ний птах. 135. Співачка Софія .... 137. ... серця. 140. Камінь у формі паралелепіпеда. 142. Соціаліст-революціонер. 146. Жанр япон-ської поезії. 148. Донька Зевса. 150. Матеріал для скульптури. 152. Проявник для фото. 153. Те-лефонне слово. 155. Робочий одяг. 157. Народ,нація. 160. Чорномор-ський дитячий табір. 161. Воно із вмістом істини. 163. Молодий хлопець. 164. ... Лукойє. 165. До-вга палиця із загостреним кінцем. 166. Азіатська країна. 167. Дозвіл на право користуван-ня. 168. Елементарна частинка. 169. Стародавня грошова оди-ниця Ірану. 170. Молода вівця. 171. Стародавній мешканець Криму. 172. Отруйна ропуха.

ПО ВЕРТИКАЛІ1. Форма монополії. 2. Макіяж

клоуна. 4. Латук. 5. Червона риба. 7. Чиста вага товару. 8. “Номер” у потязі. 10. П’єр .... 11. М’яз на нозі. 12. Сукупнісь споруд на березі річки. 13. Хлопчик із сопілкою. 14. Сибірський марал. 17. Бай-кал, Світязь. 19. Міць. 21. Дав-ньогрецький красень-велетень. 26. Ін’єкція. 28. Військовий під-розділ. 31. ... Ширак. 32. Жердина для вітрил. 34. Укоаїнська стра-хова компанія. 35. “Опонент”

Відповіді на кросворд, розміщений у числі 8 (16) «Українського Клівленду» (серпень 2008 року).


родиною»: спілкування, задушевні розмови, фотографування, прогулян-ки парком... Моя сусідка по келії, пані Віра Кри-

ва, – землячка зі Львова, працювала там, де і мій батько, – на заводі кінес-копів. А в душі пані Віра – чудовий поет. Її вірші сповнені народної му-дрості; іноді не дуже досконалі за фор-мою, проте притчево-міткі за змістом, раптом «блиснуть» життєвою детал-лю, моральним уроком, свіжою асоці-ацією... Проте вони завжди щирі, спо-внені глибокого болю за моральний безлад, – але й з нестримним «стру-мочком» народного оптимізму, який тече по межі між Добром та Лихом. Мене вразили її вірші, присвячені

«Майдану-2004»: як на Майдан під-тримати Помаранчеву революцію причвалав сивий дід. Передаю своїми словами зміст вірша: «Я був комуніс-том, та не рядовим, я розстрілював і саджав. – і прийшов просити у Майда-ну пробачення»... Пані Віра каже, що лише поклала на вірші дійсний факт, про який прочитала у газеті... Зважаючи на тодішній раптовий

моральний підйом українського наро-ду, це здається цілком можливим...

«Як же шкода, що всенародне піднесення використали всі по-літики у власних інтересах! Про-те, Майдан не минув намарне», – сказала пані Віра. Думаю, вона має рацію...

ПРЕКРАСНЕ Є ДОБРЕПісля доповідей та дискусій органі-

затори конференції надали всім мож-ливість зануритися у світ українського мистецтва. Спочатку був бенкет з кон-цертом, на якому звучали українські пісні – старовинні романси та нові, су-часні пісні. Молоді співачки Оля Яло-венко з Детройту та Алла Курильців з Чикаго надали всім наснаги своїм “солов’їним” сопрано, молодою силою та глибоко ліричною душею. Оля народилася в 1987 в Івано-

Франківську і вже здобула попу-лярність в Україні. Випустила де-кілька дисків. Її мама, Галина, піаністка-акомпаніатор за фахом, ста-ла вчителем дочки. У 2004 Оля всту-пила на відділення мистецтв При-карпатського Університету у рідному місті. Переїхавши в 2006 з батьками

у Детройт, вона продовжує виступи в українській діаспорі. Від свого першо-го сольного концерту вона передала пожертву на будівництво Патріаршо-го собору у Києві. Просто з конферен-ції ми відпровадили 20-річну Олю на Батьківщину – продовжувати навчан-ня. Алла Курильців, родом з Неми-

рова на Вінниччині, співає не тільки сучасні пісні, але й класичні оперні арії. Ставши студенткою Львівської консерваторії, вона захопилася світом італійського оперного мистецтва. Виїхавши з батьками з України,

Алла свідомо обрала Чикаґо, бо ще в Україні глибоко ознайомилася з істо-рією української громади цього міс-та... Алла вже набула великого успіху в українській громаді і тепер шукає шляхи реалізації свого захоплення італійською оперою. А в неділю нас зустрів унікальний

світ Костянтина Чеховського, чиказь-кого митця-філософа. Його світ «кос-мічний», він прагне через художні асоціації осмислити філософію нашо-го часу, з її розгубленістю та – попри

всі духовні втрати – відчуттям одві-чної краси світу, створеного Вищим Розумом. Абстрактні фігури та компози-

ції Костянтина потребують «роз-шифрування» – але їх гра майже невловимими відтінками фіолетово-зеленкувато-пісочних тонів нагадує про незмінність естетичних законів та про зв’язок земних емоційних станів з космічним випроміненням вселен-ської енергії...

«Я б хотів подарувати якому-небудь музеєві всю колекцію в її цілості, мені б не хотілося розбивати її поштучно з аукціонів», – каже Костянтин.

ЗБАГАЧЕНІ ТА ОЗАДАЧЕНІ«Усе добре коли-небудь закінчуєть-

ся», – говорила Мері Поппінс, проща-ючись з своїми вихованцями. Додам: все добре закінчується надто швидко. Підводячи підсумки, ми сформулю-

вали пропозиції президентові Украї-ни Вікторові Ющенку щодо співпраці державних органів України з діаспо-рою – в інтересах як еміґрантів, так і України. Першочергове завдання – роз в’я-

зан ня правових проблем: допомога у легалізації, захисті майнових інтере-сів еміґрантів в Україні, впорядкуван-ня роботи у посольствах та консуль-ствах, приведення законодавства у відповідність з нормами СОТ. А також – сприяння співпраці по лінії профе-сійних та культурних обмінів, зв’язку українських шкіл у діаспорі з школа-ми в Україні. Оскільки президент прибув у Нью-

Йорк, на сесію Генеральної Асамблеї ООН, то Голова Всеамериканської гро-мадської організації «Нова українська хвиля» Мирослава Роздольська мала можливість зустрітися з ним і особис-то вручити йому наші пропозиції.

«Конференція продемонструвала найголовніше: еміґрація з України останньої хвилі являє собою значну професійну та інтелектуальну силу. Її можливості можуть бути використа-ні на благо як України, так і Америки та Канади. Проте, щоб реалізувати ці можливості, потрібні серйозні зусил-ля та об’єднання діаспори», – підвела підсумок Мирослава Роздольська.

Надія БАНЧИК

– ... вирішив пожити в іншому міс-ці та й пішов, – замість неї закінчила фразу свекруха.

– Як так могло статися? – Оленка знову починала шморгати носом. – А як я? А як наш син?Інна Віталіївна випустила Оленку

з обіймів та підійшла до вікна. За-мислилась, помовчала. А потім:

– Оленочко, чи ти пробачиш мені? Я ж бо знала про зв’язок Ярослава і Рити. Сподівалася, що все минеться раніше, ніж ти про це довідаєшся. Але, очевидно, Рита вирішила при-швидшити процес: підіслала ту Ка-терину. А Ярослав і скористався наго-дою, щоб піти... Тільки ж ти, дитино моя люба, не поспішай палити мости! Не здавайся! Знаючи тебе, підозрюю, що цієї миті ти вже вигадала, де саме ночуватимеш із Владом?

– А як інакше, мамо? І що ж його робити?

– Мудрішою, розумнішою та хи-трішою, врешті-решт, треба бути!

– Легко сказати. А чи ж можна таке пережити?!

– Ще й не таке пережити можна! З бідою ніч треба переночувати, а там і вирішиш, як вчинити. Важко буде, але уяви, що Ярослав поїхав у... три-вале відрядження....Помітивши, як від цих слів Оленка

внутрішньо зіщулилася, Інна Віталі-ївна стишила голос: «Донечко, але ж він повернеться, неодмінно. Чи ж ти його дочекаєшся, пробачиш?»

Так тихо перемовляючись, по-рішили: нехай поживе Ярослав із Ритою. А вона, Оленка, з квартири ні ногою. Це їхній із Владом дім! І крапка!Була в Оленки думка відгородити-

ся від усього світу, замкнутися в собі на всі замочки, але свекруха пиль-нувала її, мов мати мале дитятко. То тягне на виставку, то до кравчині, то просто в кав’ярні посидіти.

А Ярослав у домі батьків хоч і не-часто, але бував. Якось зіткнулися біля під’їзду. Так сталося, що саме того дня підвіз Оленку на новенькій БМВ Сергій, співробітник. Молодик був в ударі: дорогою примудрився навіть купити її улюблені хризанте-ми! Вона саме виходила з оберемком квітів, коли з під’їзду вийшов Ярос-лав. На секунду завмер, зробив крок до машини, потім, знітившись, кив-нув і поспішив геть. Вона подивила-ся вслід. Не озирнувся. Біля серця занило знайомо-болісно.

...Якось на тролейбусній зупинці зустріла Катерину. І не стрималася:

– Як там подруга твоя? Щаслива тепер?

– Угу... подруга, – буркнула та у відповідь. – Коли їй потрібно, то за-ходить. А щодо щастя, то... ревнує вона Ярослава...

– Та до кого ж? – А ти відгадай з першого разу.

Рита все стверджує, що він до тебе бі-гає і вдень і вночі.

– Ну... я ж поки як-не-як законна дружина! – Оленка й бровою у відпо-

відь не повела. Свекруха наступного ранку зу-

стріла з розкритими обіймами. «Мо-лодець, Оленко!» – сказала, заварю-ючи каву.

– Не зрозуміла? – від здивування Оленка ненароком просипала цукор.

– Та от... Катерину вчора бачи-ла. Не уявляю, що ти їй наговорила, а що вона сама вигадала. Тільки те, що почула від неї Рита, спровокува-ло такий скандалище, що Ярослав сьогодні в товариша ночував. Вер-неться твій чоловік... Прийдеш додо-му якось, а він на дивані сидить. Що будеш робити?

– Не знаю, – по-справжньому зля-калася Оленка.

– Тут визначитися треба. Зможеш пробачити йому? Але не так, щоб по-тім завжди про це нагадувати. Забу-ти треба. Розумієш? Назавжди!

– Я... мені... не знаю навіть...

– Якщо ти справді вибачиш і не будеш нічого з’ясовувати, то, коли побачиш його на дивані, просто за-питай: «Їсти будеш?»

...Того дня поспішала додому, все думаючи про події останніх тижнів. Переступивши поріг квартири, опи-нилася в обіймах грибного аромату! «Мій улюблений супчик із шампінь-йонів?» – весело запитала, зазира-ючи до кухні. Але замість свекрухи біля плити стояв Ярослав. Серце у грудях застрибало! Аби бодай якось заспокоїтися, Оленка швиденько ви-слизнула з кімнати й на ватяних но-гах пішла в спальню.

За мить у двері тихенько посту-кали. «Так», – умисне бадьорим го-лосом відповіла Оленка. Зазирнув Ярослав. Опустивши очі, запитав: «Їсти будеш?»

МАРІГАЗЕТА “СІМ’Я І ДІМ”

РЕКЛАМУЙТЕ НА ШПАЛЬТАХРЕКЛАМУЙТЕ НА ШПАЛЬТАХ

«УКРАЇНСЬКОГО «УКРАЇНСЬКОГО КЛІВЛЕНДУ»КЛІВЛЕНДУ»

Тел. 330-554-6429 Тел. 330-554-6429 або ел. пошта або ел. пошта

[email protected]@ukrainiancleveland.com

КОНФЕРЕНЦІЯ В СТЕМФОРДІ (зі стор. 5)

ЇСТИ БУДЕШ??? (зі стор. 21)

Учасники конференції в Стемфорді

the ukrainian cleveland, issue 17-18, september-october 2008

Documents