2

The Ministry of Education and Science of Ukraine Lviv Polytechnic National University

Lvivtransgas Regional Pipeline Division Academy of Metrology Ukraine

State Enterprise „Scientific-Research Institute for Metrology of Measurement and Control System”

Higher Education Accreditation Agency of Republic Serbian (Bosnia and Herzegovina)

Technical University of Varna (Bulgaria) Maria Curie-Skłodowska University (Poland)

S.Seifullin Kazakh AgroTechnical University (Kazakhstan)

QUALITY MANAGEMENT IN EDUCATION AND INDUSTRY: EXPERIENCE, PROBLEMS AND PERSPECTIVES

PRОCEEDINGS OF THE ІІ INTERNATIONAL SCIENTIFIC PRACTICAL CONFERENCE

May 28–30, 2015

Lviv – 2015

3

Міністерство освіти і науки України Національний університет „Львівська політехніка”

Управління магістральних газопроводів „Львівтрансгаз” Академія метрології України

Державне підприємство „Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем”

Агенція з акредитації вищих навчальних закладів Республіки Сербської (Боснія і Герцеговина)

Технічний університет, Варна (Болгарія) Університет Марії Склодовської-Кюрі (Польща)

Казахський агротехнічний університет ім. С. Сейфулліна (Республіка Казахстан)

УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ В ОСВІТІ ТА ПРОМИСЛОВОСТІ: ДОСВІД, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

ТЕЗИ ДОПОВІДЕЙ ІІ МІЖНАРОДНОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

28–30 травня 2015 року

Львів – 2015

4

УДК 371:351.851; 621.002.56; 681.2.08; 006.91 ББК 32.811

У 685

Організатори: Міністерство освіти і науки України

Національний університет „Львівська політехніка” Управління магістральних газопроводів „Львівтрансгаз”

Академія метрології України Державне підприємство „Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і

управляючих систем” Агенція з акредитації вищих навчальних закладів Республіки Сербської

(Боснія і Герцеговина) Технічний університет, Варна (Болгарія)

Університет Марії Склодовської-Кюрі (Польща) Казахський агротехнічний університет ім. С. Сейфулліна (Республіка Казахстан)

Координатори конференції:

Національний університет „Львівська політехніка”: Інститут комп’ютерних технологій, автоматики та метрології

Інститут економіки і менеджменту Кафедра метрології, стандартизації та сертифікації Лабораторія управління вищим навчальним закладом

Управління якістю в освіті та промисловості: досвід, проблеми та перспективи: тези доповідей ІІ Міжнародної науково-практичної конференції, 28–30 травня 2015 року. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2015. – 277 с.

ISBN 978-617607-772-5

У виданні зібрано тези доповідей конференції, присвяченої науково-технічним проблемам управління якістю у галузі освіти та промисловості.

Відповідальний за випуск М. М. Микийчук

Матеріали подано в авторській редакції

© Національний університет „Львівська політехніка”, 2015

У 685

ISBN 978-617607-772-5

5

ПРОГРАМНИЙ КОМІТЕТ ГОЛОВА ПРОГРАМНОГО КОМІТЕТУ: Бобало Ю. – ректор Національного університету „Львівська політехніка”, д-р техн. наук, професор. ЗАСТУПНИКИ ГОЛОВИ ПРОГРАМНОГО КОМІТЕТУ: Павлиш В. – перший проректор Національного університету „Львівська політехніка”, канд. техн.

наук, професор; Микийчук М. – директор Інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології

Національного університету „Львівська політехніка”, д-р техн. наук, доцент. ЧЛЕНИ ПРОГРАМНОГО КОМІТЕТУ: Бобрек М. – директор агенції з акредитації вищих навчальних закладів, д-р, професор, м. Баня

Лука, Республіка Сербська, Боснія і Герцеговина (за згодою); Весковік М. – ректор університету м. Нові Сад, Сербія, д-р, професор (за згодою); Володарський Є. – професор Національного технічного університету України „Київський

політехнічний інститут”, д-р техн. наук, м.Київ, Україна, (за згодою); Гопбач А. – директор агенції із забезпечення якості та акредитації, д-р, професор,

м. Відень, Австрія (за згодою); Друзюк В. – головний метролог УМГ „Львівтрансгаз”, канд. техн. наук, доцент, м. Львів, Україна

(за згодою); Загородній А. – завідувач кафедри обліку і аналізу Національного університету „Львівська

політехніка”, канд. екон. наук, професор; Йєгер Г. – професор Технічного університету, д-р техн. наук, м. Ільменау, Німеччина (за згодою); Казанцев С. – президент Асоціації „Українські акредитовані органи з оцінки відповідності”

(УкрАО), м. Київ, Україна (за згодою); Качанов С. – начальник Управління захисту прав споживачів та реклами, канд. техн. наук, м. Київ,

Україна (за згодою); Кисіль І. – завідувач кафедри „Методи та прилади контролю якості і сертифікації продукції, д.т.н.,

професор, академік УНГА, м.Івано-Франківськ, Україна (за згодою); Кіров К. – доцент Технічного університету-Варна, керівник центру якості, експерт-аудитор з

систем управління якістю, д-р інж., м. Варна, Болгарія (за згодою); Крачунов Х. – завідувач кафедри екології і охорони навколишнього середовища Технічного

університету – Варна, д-р інж., доцент, м. Варна, Болгарія (за згодою); Кузьмін О. – директор Інституту економіки і менеджменту Національного університету „Львівська

політехніка”, д-р екон. наук, професор; Майсторович В. – професор Белградського університету, президент Національної організації з

якості – ЈУСК, головний редактор міжнародного журналу „Advanced Quality”, д-р, м. Белград, Сербія (за згодою);

Нєхода З. – помічник президента Польського комітету з стандартизації, д-р інж., доцент, м. Варшава, Польща (за згодою);

Павленко В. – заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України – керівник апарату, канд. екон. наук, м. Київ, Україна (за згодою);

6

Паракуда В. – директор ДП НДІ ”Система”, канд. техн. наук, доцент, м. Львів, Україна (за згодою); Ронек Г. – директор Інституту економіки і фінансів Університету Марії Кюрі-Склодовської, д-р,

професор, м. Люблін, Польща (за згодою); Сокович М. – професор факультету машинобудування, д-р, м. Любляна-Поле, Словенія (за

згодою); Стадник Б. – завідувач кафедри інформаційно-вимірювальних технологій Національного

університету „Львівська політехніка”, д-р техн. наук, професор; Тріщ Р. – завідувач кафедри охорони праці, стандартизації та сертифікації Української інженерно-

педагогічної академії, д-р техн. наук, професор, м. Харків, Україна (за згодою); Туркаль Ж. – ректор університету „Josip Juraj Strossmajer”, д-р, професор, м. Осієк, Хорватія (за

згодою).

7

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ КОМІТЕТ

ГОЛОВА ОРГКОМІТЕТУ:

Столярчук П. – завідувач кафедри метрології, стандартизації та сертифікації Національного університету „Львівська політехніка”, д-р техн. наук, професор.

ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ОРГКОМІТЕТУ: Пилипенко Л. – доцент кафедри обліку і аналізу, науковий керівник лабораторії управління вищим

навчальним закладом Національного університету „Львівська політехніка”, канд. екон. наук. ВІДПОВІДАЛЬНИЙ СЕКРЕТАР КОНФЕРЕНЦІЇ: Гунькало А. – доцент кафедри метрології, стандартизації та сертифікації, заступник начальника

лабораторії управління вищим навчальним закладом Національного університету „Львівська політехніка”, канд. техн. наук.

ЧЛЕНИ ОРГКОМІТЕТУ: Байцар Р. – професор кафедри метрології, стандартизації та сертифікації Національного

університету „Львівська політехніка”, д-р техн. наук; Бойко Т. – професор кафедри метрології, стандартизації та сертифікації Національного університету

„Львівська політехніка”, д-р техн. наук; Бубела Т. – доцент кафедри метрології, стандартизації та сертифікації Національного університету

„Львівська політехніка, д-р техн. наук; Ванько В. – професор кафедри метрології, стандартизації та сертифікації Національного

університету „Львівська політехніка”, д-р техн. наук; Вінярська М. – спеціаліст лабораторії управління вищим навчальним закладом Національного

університету „Львівська політехніка”; Галушка Х. – спеціаліст лабораторії управління вищим навчальним закладом Національного

університету „Львівська політехніка”; Голуб І. – спеціаліст лабораторії управління вищим навчальним закладом Національного

університету „Львівська політехніка”; Гоц Н. – доцент кафедри метрології, стандартизації та сертифікації Національного університету

„Львівська політехніка” д-р техн. наук; Калініна О. – інженер ІІ кат. кафедри метрології, стандартизації та сертифікації Національного

університету „Львівська політехніка”; Коваль О. – зав.кабінетом стандартів кафедри метрології, стандартизації та сертифікації

Національного університету „Львівська політехніка”; Кухар О. – інженер І кат. лабораторії управління вищим навчальним закладом Національного

університету „Львівська політехніка”; Куць В. – доцент кафедри метрології, стандартизації та сертифікації Національного університету

„Львівська політехніка”, канд. техн. наук; Малик О. – інженер кафедри метрології, стандартизації та сертифікації Національного університету

„Львівська політехніка”, канд. техн. наук; Міхалєва М. – с.н.с. кафедри метрології, стандартизації та сертифікації Національного університету

„Львівська політехніка”, канд. техн. наук;

8

Плахтій О. – інженер І кат. кафедри метрології, стандартизації та сертифікації Національного університету „Львівська політехніка”;

Походило Є. – професор кафедри метрології, стандартизації та сертифікації Національного університету „Львівська політехніка”, д-р техн. наук;

Рак В. – доцент кафедри метрології, стандартизації та сертифікації Національного університету „Львівська політехніка”, канд. техн. наук;

Огородник М. – ст.лаборант лабораторії управління вищим навчальним закладом Національного університету „Львівська політехніка”;

Шубрат Т. – провідний спеціаліст кафедри метрології, стандартизації та сертифікації Національного університету „Львівська політехніка”;

Юзевич В. – професор Фізико-механічного інституту ім. Г. Карпенка, д-р фіз.-мат. наук, м. Львів, Україна (за згодою);

Яцук В. – професор кафедри метрології, стандартизації та сертифікації Національного університету „Львівська політехніка”, д-р техн. наук.

9

ЗМІСТ

ПЛЕНАРНЕ ЗАСІДАННЯ

Загородній А., Павлиш В., Пилипенко Л. Рейтинги університетів як інструмент оцінювання якості освітніх послуг…………………………………………………………………………………

17

Bobrek M., Marić P., Radmanović D. Accreditation in Higher Education in European countries with complex structure: BiH – RS example…………………………………………………………….

19

Ковтунець В. Методологічні засади та правове регулювання забезпечення якості освіти………………. 21

Крачунов Х. Деякі аспекти національної стратегії наукових досліджень і інновації для інтелігентної спеціалізації Республіки Болгарії…………………………………………………

23

Бабин І. Особливості впровадження інноваційної ЄКТС 2015 в українських університетах……………. 25

Косач Н., Павленко В., Сіроклин В. Передумови впровадження системи управління якістю надання освітянських послуг у Національному аерокосмічному університеті ім. М.Є.Жуковського „ХАІ” з перспективи інтеграції у Європейський простір………………….

27

Подольчак Н. Управління якістю вищої освіти у США на засадах акредитації та рейтингування……… 29

Сусь Б., Лисоченко С. Становлення і якість безперервної освіти в Україні……………………………… 31

СЕКЦІЯ 1

ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ: ТЕОРІЯ, ПРАКТИКА, ПРОБЛЕМИ

Бруєва В., Баранов П.Комплексна модель відбору абітурієнтів як складова системи управління вищим навчальним закладом при підготовці конкурентоспроможних фахівців…………………

33

Бунєєва М., Хімічева Г. Застосування системи збалансованих показників для визначення ефективності функціонування інтегрованої системи управління………………………………….

35

Вінярська М. Якість обліково-аналітичного забезпечення управління логістичним підприємством…… 36

Гавриляк М., Петелицька М. Проблеми впровадження системи НАССР в Україні та шляхи її вирішення…………………………………………………………………………………………….

37

Єршова І., Сухенко А. Ідентифікація небезпек та оцінювання ризиків у системі управління охороною праці…………………………………………………………………………………………

39

Кайдалова А., Посилкіна О. Організаційні підходи до впровадження системи менеджменту якості у ВНЗ фармацевтичного профілю…………………………………………………………….

41

Карий О. Управління активами підприємства з використанням стандарту управління якістю ISO 55000………………………………………………………………………………………

43

10

Киров К., Крачунов Х. Оценка когерентности систем для управления качеством высшего образования и идентификация областей улучшения……………………………………..

44

Красильникова Г., Красильников С. Удосконалення системи внутрішнього забезпечення якості в університеті…………………………………………………………………………………..

45

Krachunov Ch., Dimitrova Kr. Culture of Quality – a factor for sustainable development organizations by application of Total Quality Management…………………………………………………………..

46

Лебединець В. Оцінювання результативності процесів систем управління якістю на фармацевтичних та інших підприємствах………………………………………………………..

48

Мотринчук О., Мельничук С. Оцінювання результативності системи управління якістю вищого навчального закладу………………………………………………………………………….

50

Назаренко І. Побудова та застосування моделі корпоративної інтегрованої системи управління підприємств агропромислового комплексу………………………………………………………….

52

Сендега Р., Костюк О., Друзюк В. Досвід запровадження системи енергетичного менеджменту в УМГ „Львівтрансгаз”……………………………………………………………….

53

Сидорко І., Байцар Р. Управління часом – нова форма управлінських технологій……………………… 55

Сколоздра М., Байцар Р. Процесний підхід до системи управління інформаційної безпеки…………… 56

Ткаченко Н. Організація моделі аналізу впливу якості технічної освіти на якість продукції промислових підприємств на базі рекомендацій міжнародних стандартів якості (ISO 9001)……

58

Шатохіна Ю. Складові інтенсифікації впровадження систем управління………………………………… 59

Швець Т., Слива Ю., Сухенко Ю. Обґрунтування доцільності розробки методичних засад виявлення, оцінки та простежуваності небезпечних факторів при впровадженні систем управління безпечністю харчових продуктів……………………………………………….

61

Шуляр Р., Костів С. Гнучкість систем управління якістю: концепції, методології та інструменти…….. 63

СЕКЦІЯ 2

ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ, МОНІТОРИНГ ТА ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ У СФЕРІ ОСВІТИ, НАУКИ ТА ВИРОБНИЦТВА

Баль-Прилипко Л., Сокирко О. Інноваційні технології як пріоритет розвитку підприємств харчової промисловості України……………………………………………………………………..

64

Винничук Р. Місце та роль навчальних закладів у системі перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників туристичної сфери…………………………………………………………

66

Волівач А., Хімічева Г. Класифікація компетентностей студентоцентрованого навчання……………… 67

Воськало В., Наркевич Я., Воськало Н. Облік витрат на якість продукції……………………………… 68

Гладун С. Кар’єрний тьюторинг – платформа професійного становлення випускника ВНЗ……………. 70

11

Гунькало А., Федасюк Д., Бубела Т. Управління документацією у вищому навчальному закладі з використанням інформаційних технологій…………………………………………………………

72

Гут Л. Формування професійних компетенцій у здобувачів вищої освіти освітнього рівня „бакалавр” і „магістр” економічного спрямування………………………………………………….

74

Дзюбіна К. Необхідність трансформації педагогіки покарання як обов’язкова умова розвитку креативності студента………………………………………………………………………

76

Долуда А. Практичні заняття як актуальна складова професійної підготовки майбутніх фахівців харчової галузі……………………………………………………………………………….

78

Захарчин Г. Синтез теорії та практики в забезпеченні якості освіти………………………………………. 79

Капран С. Самостійна робота, її роль у процесі формування креативності студента……………………. 81

Катрич О. Інформаційна модель якості процесу……………………………………………………………. 83

Кіндрацька Г. Актуальність професійної підготовки як важливий критерій якості вищої освіти…….… 85

Кондур С., Кондур Н. Індивідуалізація навчання – один із шляхів підготовки фахівця…………………. 87

Kosec B., Mitič S., Babič I., Soković M. Interdisciplinary Doctoral study program „Environmental Protection”…………………………………………………………………………….

89

Курач М. Змicтoвий кoмпoнeнт мoдeлі xудoжньo-пpoeктної підготовки мaйбутнix учитeлiв тexнoлoгiй……………………………………………………………………….

91

Кучер З. Активізація проектної діяльності студентів засобами комп’ютерної графіки…………………… 93

Кучер С. Дизайн-освіта впродовж життя – принципи і пріоритети………………………………………… 95

Липка Н. Особливості підготовки психологів-викладачів для роботи у системі закладів денного догляду перебування для інвалідів з розумовою відсталістю у громадських організаціях. Соціалізація, реабілітація дорослих осіб з особливими потребами…………………

96

Лук’янець А. Спеціалізована підготовка у середній освіті як складова формування менеджера міжнародного туризму…………………………………………………………………………………

98

Малєєв В., Безпальченко В. Пріоритетні проблеми взаємодії у системі „вища освіта – ринок праці”…………………………………………………………………………..

100

Онищук Л. Сучасний підручник – специфічна комплексна інформаційна модель освітнього процесу… 101

Поперека К., Костенко В. Метод контролю санітарно-гігієнічного стану народногосподарських об’єктів………………………………………………………………………………………………….

103

Revenchuk I., Shatovska T. А Framework of core competences for LLL course providers…………………… 104

Cілонова Н. Деякі аспекти ризик-менеджменту у діяльності лабораторії………………………………… 106

Скиба К. Удосконалення підготовки перекладачів: відповідь викликам ринку праці……………………. 108

Столярчук П. Галузева інженерія якості – європейський вибір…………………………………………… 110

12

Струтинська Л., Любомудрова Н., Андрусів С. Інноваційні засади використання технічних засобів навчання для підвищення ефективності практик при підготовці бакалаврів економічних спеціальностей………………………………………………………………………….

111

Terlych S., Nesin D. Тhe application of the Test Technology to monitor knowledge of technical subjects in shipbuilding sciences…………………………………………………………..

113

Чабан О., Юзевич В. Інформаційне забезпечення й оцінювання якості систем діагностування в медицині та техніці…………………………………………………………………………………..

114

Штефан Є., Литвіненко О., Кадомський С. Підвищення якості навчання з дисципліни „Взаємозамінність, стандартизація і технічні вимірювання”………………………………………

116

Юзевич В., Стащук Н. Інформаційні технології в управлінні проектами та оцінюванні якості систем трубопровідного транспорту………………………………………………………….

118

СЕКЦІЯ 3

АТЕСТАЦІЯ, АКРЕДИТАЦІЯ, СТАНДАРТИЗАЦІЯ, СЕРТИФІКАЦІЯ ТА ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

ТА ПРОМИСЛОВОСТІ

Ванько В., Клепач Н. Контроль якості електроенергії на основі wavelet-перетворення………………… 120

Васерук Н., Паска М. Сучасні підходи в оцінці безпечного рівня кадмію………………………………… 122

Бондаренко С. Нейроменеджмент організацій як інструмент підвищення якості життя людей у сучасному суспільстві……………………………………………………………………………….

124

Бондаренко Г., Чернобай Н., Сіроклин В. Впровадження європейських стандартів та директив до внутрішнього забезпечення якості в національному аерокосмічному університеті…………..

126

Васілевський О., Дідич В. Калібрування засобу вимірювання активності іонів калію………………….. 127

Герман М., Гавриляк М. Ідентифікація чаю за вмістом фенольних сполук……………………………… 128

Гонсьор О. Аналіз нормативного забезпечння концепції CALS…………………………………………… 130

Горшкова Л. Якість та безпечність молочних продуктів…………………………………………………… 132

Григор’єва Л., Томілін Ю. Радіоекологічна оцінка якості виробництва сільськогосподарської продукції в умовах зрошення……………………………………………….

134

Дмитрів В. Автоматизована інформаційно-аналітична система машинного доїння корів……………….. 136

Дмитрів В., Городняк Р. Контроль якості змішування на основі теорії розмірностей…………………… 138

Дядюра К., Федоришин О. Оцінювання інертності прийняття рішень на стадіях життєвого циклу виробів…………………………………………………………………………………………..

140

Калінський Є. Особливості застосування критеріїв оцінювання систем стандартизації………………… 141

13

Кльосова А., Літвінова К., Григор’єва Л. Обгрунтування принципів вдосконалення нормативів щодо викидів та скидів титрію………………………………………………………….

143

Ковальов О. Про адекватність вимірювання якості діяльності підприємств………………………………. 145

Комарова І. Напрями поліпшення фінансового забезпечення інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств…………………………………………………………………

148

Кондрашов С., Дроздова Т. Використання концепції ієрархічних систем при оцінюванні якості……… 150

Кордіяка Ю., Байцар Р. Розвиток нормативного забезпечення косметичної галузі…………………….. 151

Кошева Л., Собова С. Особливості оцінювання якості медичних послуг………………………………… 153

Krachunov Ch., Kindzhakova E. Optimize the wastewater Quality in cement production……………………. 155

Кривко Т., Зенкіна С., Годік В., Зенкін А. Методичні вказівки для органолептичної оцінки якості харчової продукції……………………………………………………………………..

156

Кулаков П. Оцінювання стану тварин на основі результатів контролю їх зоотехнічних параметрів…… 157

Куриляк В., Хімічева Г. Збільшення експлуатаційного терміну упорних підшипників на основі кваліметричного підходу…………………………………………………………………..

158

Мідик І-М., Столярчук П. Аналіз системи нормативного забезпечення якості та безпечності продукції овочівництва……………………………………………………………….

160

Моргунов В., Черняк О., Діденко Н. Використання чисельного моделювання для визначення радіаційно-захисних характеристик матеріалів для створення робочого одягу…………………..

162

Мотало А. Проблематика теоретичних засад та нормативно-технічного забезпечення оцінювання якості вуглеводневих газів………………………………………………………………

164

Мотало В., Мотало А., Стадник Б. Кваліметрія, метрологія та кваліметричні вимірювання: теорія і практика……………………………………………………………………………………….

166

Мохняк В. Особливості запровадження міжнародних стандартів обліку та фінансової звітності у кредитних спілках України………………………………………………………………………….

168

Середюк О.,.Малісевич В, Лютенко Т., Малісевич Н. Методологія регресійно-статистичного аналізу оперативного визначення якісних характеристик природного газу………………………

169

Сємака О. Оборотна біоремедіація – комплексна технологія ліквідації наслідків розливів нафти……… 171

Сіднєва Ж. Безпека харчових продуктів – важлива умова підвищення якості життя населення………………………………………………………………………………..

173

Слива Ю., Тавлуй І. Аналіз міжнародних стандартів щодо управління безпечністю харчової продукції застосовних до виробництва сільськогосподарської та харчової продукції…………….

175

Чабан О., Бойко О. Медико-соціологічні дослідження як форма оцінки задоволеності споживачів якістю надання медичних послуг……………………………………………………….

177

Чернобай Н., Сіроклин В., Бондаренко Г. Поліпшення підготовки магістрів за спеціальністю „Якість, стандартизація та сертифікація” у Національному аерокосмічному університеті………

179

14

Шпак О., Гунькало А. Встановлення рівня поліпшення якості продукції………………………………… 180

Шунькіна О., Доманцевич Н., Яцишин Б. Формування якості водопровідних труб, виготовлених із модифікованих полімерних матеріалів…………………………………………….

181

СЕКЦІЯ 4

МЕТРОЛОГІЯ ТА МЕТРОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Антонюк О., Походило Є. Оцінювання похибок вимірювання RC-параметрів елементів схем заміщення біологічних об’єктів…………………………………………………………………

183

Баль-Прилипко Л., Сокирко О. Науково технічні засади поліпшення контролю якості та утилізації відходів на м’ясопереробних підприємствах…………………………………………

184

Брао І. Недостовірність значення коефіцієнта випромінювання – основний фактор виникнення методичних похибок в пірометрії…………………………………………………………………….

186

Бубела Т., Воробець О. Оперативний моніторинг стану ґрунтів шляхом адмітансного картографування……………………………………………………………………….

187

Вікович О., Походило Є. Електричні властивості м’яса……………………………………………………. 188

Volodarsky E., Warsza Z., Kosheva L., Idzkowski A. Robust „s-algorithm” – method application in the evaluation of precision of the inter-laboratory measurements………………………………………

189

Гоц Н., Дзіковська Ю. Основи формування методики проведення тепловізійних досліджень…………. 191

Демчук Л., Юзевич В., Байцар Р. Часовий розподіл характеристик виробничого процесу…………….. 192

Dobrnjac M., Ilić G., Dobrnjac S. Thermal solar collector with aluminum lamellas – original solution……… 194

Дорожовець М., Попович І. Опрацювання результатів спостереження на основі наближеного методу порядкових статистик…………………………………………………………………………

196

Дяк Р., Микийчук М., Паращич Ю. Ранжування засобів вимірювальної техніки за показниками стабільності…………………………………………………………….…………….

198

Здеб В., Польчин А., Проявко Т., Яцук Ю. Вдосконалення структури гальванічно розділених багатоканальних промислових засобів вимірювання……………………………………………….

199

Івах Р. Оптимізація розмірів ємнісного первинного перетворювача діелькометричного вологоміра…… 201

Костенко Л., Микийчук М., Яцук В. Оцінювання метрологічної надійності засобів вимірювальної техніки промислового призначення………………………………………..……….

202

Кривенчук Ю., Питель І., Скоропад П., Гамула П., Микитин І., Сегеда О., Петровська І., Кривенчук У., Ліхновська А. Безконтактний контроль температури в процесі термовакуумного осадження тонких плівок…………………………………………………………

204

Кучерук В., Маньковська В. Дослідження чутливості RL-діодного генератора детерміновано-хаотичних коливань………………………………………………………………….

206

Кучерук В., Мостовий Д. Апроксимація густини розподілу ймовірностей випадкових похибок вимірювань…………………………………………………………………………………………….

208

15

Любчик О., Микийчук М. Аналіз сучасного стану метрологічного забезпечення якості харчової продукції……………………………………………………………………………..

210

Олеськів О., Микитин І. Проблематика та перспективи метрологічної перевірки кібер-фізичних систем…………………………………………………………………………………

211

Погребенник В., Подольчак І. Забруднення атмосферного повітря львівським полігоном ТПВ………. 212

Походило Є., Юзва В. Електрична модель етилового спирту в частотному діапазоні…………………… 213

Рак В. Оптоволоконний імпульсний вимірювальний генератор для високотемпературних термоперетворювачів………………………………………………………………………………….

214

Редько О., Мокійчук В. Обов’язковість повірки засобів вимірювальної техніки, що використовуються в Науково-дослідній роботі…………………………………………………

215

Серкез Х., Лапченко Ю., Яцук В. Стан і тенденції розвитку прецизійних вимірювачів температури для випробувань сонячних колекторів………………………………………………..

217

Стадник Б., Сегеда О., Герасименко В. Вимірювання температури полум’я (огляд)…………………… 219

Стадник Б., Прохоренко С., Лещишин Ю. Система комплексного оцінювання змін теплового потоку………………………………………………………………………………………

221

Стадник Б., Хома А. Застосування методу Проні для реконструкції топології поверхні із інтерферограми білого світла………………………………………………………………………

222

Столярчук П., Малик О. Дослідження характеристик молока для визначення його свіжості………….. 224

Терентьєва К. Обґрунтування вибору сенсорів для розробки портативного газоаналізатора атмосферного повітря при оцінці впливу технології видобутку сланцевого газу…………………

226

Яцук В., Янович Р., Яцук Ю. Коригування адитивної складової похибки кодо-керованих калібраторів напруги…………………………………………………………………………………..

228

СТУДЕНТСЬКА СЕКЦІЯ

Бейтуллаєва Н. Дослідження впливу метрології Давньої Греції на міри Кримського Ханства………………………………………………………………….………

230

Білозір Г. Прецизійні канали вимірювання температури для випробувань енергетичних об’єктів……... 232

Бурбас О. Моніторинг якості освітнього середовища у Хмельницькому національному університеті…. 234

Вдовиченко І. Проблеми контролю якості горілчаних виробів……………………………………………. 235

Волощук І. Аналіз застосування термометрів інфрачервоного випромінення в промисловості…………. 237

Гавадзюк А. Впровадження моніторингу освітніх програм підготовки фахівців у Хмельницькому національному університеті…………………………………………………………………………..

239

16

Гаврилів М. Дослідження сигналів електрохімічних систем для формування вимог до побудови електрохімічних пристроїв……………………………………………………………………………

240

Дух Х. Небезпечні чинники і їх ризики в харчовому ланцюзі біологічно активних добавок (на прикладі вітамінних додатків, що містять аскорбінову кислоту)……………………………...

242

Зеліско А. Розвиток нормативно правового регулювання електронної комерції в Україні…………….. 244

Коваль І. Спосіб знаходження точки еквівалентності за реактивною складовою адмітансу……………… 246

Ковальчук Л. Оцінювання задоволеності споживачів закладів ресторанного господарства……………. 248

Ляшок Н. Системи попередження на основі сейсмічних хвиль Релея…………………………………….. 249

Михалко А., Хімічева Г. Оцінка якості і безпечності туристичних послуг за вимогами споживача…… 250

Осколіп В. Проблеми контролю якості гомеопатичних препаратів………………………………………… 252

Пецух І. Медичні лабораторії на шляху забезпечення надання якісної медичної допомоги…….……….. 253

Попович М. Поняття та види фальсифікації товарів………………………………………………………… 255

Сищук О. Оцінювання вагових коефіцієнтів ризиків комунікацій під час надання освітніх послуг……. 257

Сокотун Ж., Хімічева Г. Аналіз ризиків продукції органічного походження та методи їх оцінки……… 258

Табінська І. Суттєвість як якісна характеристика облікової інформації…………………………………… 259

Федишин Т. Дослідження невизначеності (непевності) експертних методів оцінювання якості………… 260

Ханенко Н. Використання соціологічних методів для оцінювання якості продукції…………………….. 261

Чурко Г. Ідентифікація фармацевтичних олій за активною складовою провідності……………………… 262

Юзевич Л. Контроль якості катодного захисту підземних трубопроводів з урахуванням поляризаційного потенціалу…………………………………………………………………………..

264

17

ПЛЕНАРНЕ ЗАСІДАННЯ КОНФЕРЕНЦІЇ

УДК 378+005.6

РЕЙТИНГИ УНІВЕРСИТЕТІВ ЯК ІНСТРУМЕНТ ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ

© А. Загородній, В. Павлиш, Л. Пилипенко, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Глобалізація освітнього середовища та ринку освітніх послуг об’єктивно зумовила необхідність розроблення інструментів оцінювання якості таких послуг як з боку їхніх безпосередніх споживачів, так і з боку працедавців. Одним з непрямих, проте найпоширенішим та найдоступнішим для широкого загалу (суспільства) інструментів оцінювання якості освітніх послуг в системі вищої освіти є рейтинги університетів.

На сьогодні формують велику кількість рейтингів університетів на національних рівнях окремих держав, на регіональних рівнях (Європа, Америка, Азія тощо), а також в глобальному (загальносвітовому) масштабі. Безперечно різні рейтинги містять різні результати щодо позицій конкретних університетів, що, з одного боку, ускладнює оцінювання якості надаваних ними освітніх послуг при прийнятті відповідних рішень користувачами таких рейтингів, а з іншого – викликає невдоволення представників академічної громадськості щодо позицій у рейтингах їхніх університетів. Зважаючи на те, що керівництво вищих навчальних закладів (надалі – ВНЗ) та суспільство загалом розглядають рейтинги університетів насамперед в маркетинговому аспекті, то чергова публікація будь-якого рейтингу, як правило, супроводжується значною критикою. Особливо відчутною є критика міжнародних рейтингів університетів, що зумовлено глобалізацією світової економіки та значною місткістю ринку освітніх послуг.

Метою формування рейтингів ВНЗ, як одного з інструментів прозорості освітнього простору, є забезпечення користувачів інформацією, необхідною для вибору ВНЗ для вступу на навчання з боку абітурієнтів, підбору фахівців з боку працедавців, розподілу асигнувань на фінансування вищої освіти з боку держави, територіальних громад, громадських чи благодійних організацій, бізнесу, визначення напрямів розвитку ВНЗ тощо. Зрозуміло, що така багатоаспектна мета, ще й спрямована на різні цільові групи користувачів, не може бути об’єктивно досягнута в одному рейтингу університетів. Цим і пояснюється існування багатьох рейтингів, що можуть мати різне призначення і цільове спрямування. Загалом, рейтинги університетів можна класифікувати за багатьма ознаками, зокрема, за рівнем охоплення, цільовими групами користувачів, методикою складання.

За рівнем охоплення університетів рейтингуванням можна виділити чотири види рейтингів: • міжнародні рейтинги університетів, які охоплюють глобальний простір вищої освіти всього світу. До

найпоширеніших глобальних міжнародних рейтингів університетів належать: рейтинг університетів світового класу, який укладає Інститут вищої освіти Шанхайського університету (ARWU, Шанхайський рейтинг); рейтинг, який публікує британське видання Times Higher Education (THE); рейтинг, який формує компанія Quacquarelli Symonds (QS World University Rankings); вебометричний рейтинг університетів світу, який розраховує спеціальна лабораторія Іспанської національної дослідницької ради (Webometrics);

• міжнародні регіональні рейтинги, які охоплюють університети певного географічного регіону, як правило, континенту. Інколи регіональні рейтинги університетів формують укладачі глобальних рейтингів. Зокрема, компанія Quacquarelli Symonds крім глобального рейтингу складає ще й регіональні рейтинги університетів „QS University Rankings: Asia”, „QS University Rankings: Latin America”, „QS University Rankings: BRICS” тощо;

• національні рейтинги університетів, які охоплюють оцінювання простору вищої освіти окремої держави. В Україні такими рейтингами є рейтинг ВНЗ, що формується під егідою Міністерства освіти і науки України, та рейтинги „Компас” і „Топ 200 Україна”;

• внутрішньоуніверситетські рейтинги, які оцінюють стан чи функціонування одного університету. Наприклад, в системі управління якістю Національного університету „Львівська політехніка” щорічно визначають рейтинги кафедр, науково-педагогічного персоналу, та кожного семестру – рейтинг студентів.

За цільовими групами користувачів можна виділити рейтинги університетів, укладені для працедавців,

18

абітурієнтів, фінансових донорів тощо чи загальні рейтинги, які не мають орієнтації на якусь конкретну суспільну групу користувачів. Більшість рейтингів ВНЗ суспільством сприймаються як загальні, хоча деякі з них призначені для визначеної групи користувачів. Зокрема, глобальний рейтинг „QS World University Rankings” спрямований, насамперед, на задоволення інформаційних потреб абітурієнтів; національний рейтинг „Компас” ініціювався як опитування працедавців; першочерговим завданням складання Шанхайського рейтингу (вперше він був опублікований 2003 року) було встановлення відставання китайських університетів від провідних університетів світу, тобто його основним користувачем був уряд Китаю, якому необхідно було вживати певних заходів для покращення рівня вищої освіти цієї держави, що свідчить про першочергове призначення Шанхайського рейтингу для фінансових донорів.

Хоча вказані рейтинги мають цільову спрямованість, суспільством вони сприймаються як загальні, що, на нашу думку, є однією з причин їхньої критики. Вузька мета рейтингу дає змогу детальніше сконцентрувати його методологію на необхідних аспектах діяльності університету та вибрати потрібні індикатори, що сприяє підвищенню рівня об’єктивності результатів оцінювання. Проте, при цьому нехтуються інші, не менш важливі сторони функціонування ВНЗ. Наприклад, рейтинги, зорієнтовані на працедавців, не враховують соціальних умов навчання і проживання студентів та наукових досліджень тощо. Для цільової групи користувачів рейтингу університетів такі сторони їх діяльності дійсно можуть бути неважливими, проте часто рейтинги оприлюднюють на широкий загал, а не лише для цільової групи користувачів. При цьому, інші (решту) користувачі, які не входять до цільових груп рейтингів, не завжди враховують, що рейтингам притаманні об’єктивні недоліки та обмеження, оцінюючи їхні результати.

Отже, значним чином об’єктивність рейтингу ВНЗ залежить і від його методології, яка насамперед охоплює його філософію та методику складання. Філософія рейтингу університетів відображає його основну ідею, мету і завдання складання, цільову аудиторію, а також принципи формування. Ці змістові компоненти філософії рейтингів фактично є чинниками, які визначають суть їхніх методик, а саме: перелік індикаторів оцінювання, способи їхнього зважування (співвідношення вагових коефіцієнтів), способи експертних досліджень і відбору експертів, джерела інформації для оцінювання індикаторів, верифікацію результатів рейтингування та способи і засоби їхнього оприлюднення тощо.

Методологія рейтингів університетів може базуватись як на об’єктивних показниках, що мають кількісний вимір, так і на експертних оцінках. Застосування експертних оцінок на думку деяких критиків знижує об’єктивність рейтингу. Проте взагалі обійтись без експертів при складанні рейтингу неможливо, навіть якщо такий рейтинг базується виключно на об’єктивних показниках, оскільки експертні судження необхідні при виборі показників, визначенні критеріїв їх зважування, та й зрештою сам добір експертів базується на певних експертних судженнях. Тому більшість рейтингів університетів є змішаними.

Зміна типу економічної системи провідних розвинених держав світу, а саме формування інтелектуально-інноваційних економік (економік знань), зумовили орієнтування рейтингів університетів (насамперед міжнародних) на їх дослідницький потенціал. Таким чином, перші позиції у провідних міжнародних рейтингах університетів займають здебільшого дослідницькі університети. Проте, надмірна концентрація міжнародних рейтингів університетів на їхньому дослідницькому потенціалі стала причиною різкої критики цих рейтингів з боку керівництва університетів (як правило недослідницьких чи тих, які не можуть „пробитися” на високі позиції у рейтингах), а також вчених, експертів. Зокрема, Шанхайський рейтинг критикують за врахування в ньому чисельності випускників і викладачів, які є лауреатами Нобелівської чи Філдсівської премій, що відповідає філософії цього рейтингу, спрямованої на формування „еталону” університету світового класу.

Крім того, діяльність університетів, як суспільних інституцій, має бути спрямована і на забезпечення суспільно важливих цілей, серед яких центральне місце належить формуванню освіченої людини як носія знань та суб’єкта їх репродукції. Концентрація університетів на дослідницькому потенціалі сприяє розвитку „академічного капіталізму” – комерціалізації результатів досліджень, венчурного бізнесу, що зрештою призводить до ерозії базових наукових цінностей. Основна діяльність університетів все-таки освітня, проте у їхніх рейтингах, на думку багатьох експертів, вона достатньо не представлена. З іншого боку, міжнародні рейтинги критикують за переважно рекламно-маркетинговий підбір їхніх індикаторів, які здебільшого спрямовані на задоволення інформаційних запитів потенційних споживачів освітніх послуг – абітурієнтів. Проте, в маркетингу освітніх послуг, зважаючи на їхнє суспільне значення, не можна як у інших сферах економічної діяльності орієнтуватись лише на споживача.

19

UDC 378

ACCREDITATION IN HIGHER EDUCATION IN EUROPEAN COUNTRIES WITH COMPLEX STRUCTURE: BIH – RS EXAMPLE

© M. Bobrek1, P. Marić2, D. Radmanović1, 2015 1Higher Education Accreditation Agency of Republika Srpska, Banjaluka, BiH – RS

2University of Banjaluka, BiH – RS, EQAR assembly, Brussels

1. Quality and Accreditation in EHEA European Higher Education Area (EHEA) is known as one of the main objective of the Bologna process – to

create more comparable, compatible and coherent systems of Higher Education in Europe. With the creation of the EHEA, quality and accreditation are becoming important issues. Some of the core European networks and associations regarding quality and accreditation are: EUA, EURASHE, ESU, ENQA, EQAR.

ENQA – European Association for Quality Assurance in Higher Education was established in 2000 as the European Network for Quality Assurance in Higher Education to promote European co-operation in the field of quality assurance. In 2004 the Network was transformed into the European Association for Quality Assurance in Higher Education (ENQA).

EQAR – European Quality Assurance Register for Higher Education formed in 2008 provides clear and reliable information on the quality assurance agencies (QAAs) operating in Europe: this is a list of agencies that substantially comply with the European Standards and Guidelines for Quality Assurance (ESG) as adopted by the European ministers of higher education in Bergen 2005.

One of the key European document relevant for quality and accreditation is Standards and Guidelines for Quality Assurance in the European Higher Education Area (ESG), adopted by ministerial conference held in Berlin 2003. ESG standards are structured in 3 main chapters regulating quality assurance methods for different levels of national Higher Education System: Part 1: European standards and guidelines for internal quality assurance within higher education institutions (7 standards), Part 2: European standards and guidelines for the external quality assurance of higher education (8 standards) and Part 3: European standards and guidelines for external quality assurance agencies (8 standards). New version of ESG standard shall be adopted at the Ministerial conference which will be held in Jerevan in May 2015. The core changes are expected in focusing to creation of study programs in higher education in accordance with National qualification frameworks (NQF) or competence – based teaching as well in student – centered learning approach in educational process. There shall also be some structural changes of the mentioned 3 parts of ESG standard.

ACCREDITATION is defined as process by which a (non-)governmental or private body evaluates the quality of a higher education institution as a whole or of a specific educational programme in order to formally recognize it as having met certain predetermined minimal criteria or standards. The result of this process is usually the awarding of a status (a yes/no decision), of recognition, and sometimes of a license to operate within a time limited validity. The process can imply initial and periodic self-study and evaluation by external peers. The accreditation process generally involves three specific steps: (i) a self-evaluation process conducted by the faculty, the administrators, and the staff of the institution or academic programme, resulting in a report that takes a sits reference the set of standards and criteria of the accrediting body; (ii) a study visit, conducted by a team o peers, selected by the accrediting organization, which reviews the evidence, visits the premises, and interviews the academic and administrative staff, resulting in an assessment report, including a recommendation to the commission of the accrediting body; (iii) an examination by the commission of the evidence and recommendation on the basis of the given set of criteria concerning quality and resulting in a final judgment and the communication of the formal decision to the institution and other constituencies, if appropriate. Related terms to term „accreditation” are also: Institutional Accreditation; Regional Accreditation (USA); Specialized Accreditation; Duration of Accreditation; Accreditation Status; Portfolio for Accreditation.

Accreditation process could be comprised of the 4 main phases: 1. Preparation conducted by Higher Education Institutions (HEI) in consultation with relevant Accreditation body and production of self-evaluation report, 2. Application by HEI and check of the application documentation conducted by accreditation body staff in order to ensure meeting eligibility criteria set by accreditation body, 3. Evaluation represents the main phase and consists of the appointment of panel of assessors by accreditation body, on site visit and panel of assessors’ report, 4. Decision by accreditation body. Positive decisions are made public on the website of accreditation agency.

Accreditation Body is a (non-)governmental or private educational association of national or regional scope that develops evaluation standards and criteria and conducts peer evaluations and expert visits to assess whether or not

20

those criteria are met. It is entitled to accord formal status and sometimes a license to operate to individual higher education institutions or programmes, following the successful examination of the application and evaluation of the respective educational unit. There are different types of accreditation bodies (e.g. agencies, councils, commissions, etc.), focused on general accreditation, specialized accreditation, professional accreditation, regional accreditation, national accreditation, distance education accreditation, etc.

2. Accreditation Bodies / Agencies in EHEA In the most of European countries there is a principle represented that one state has one agency established, but

there are also models where there is a number of agencies in a single country. This is a characteristic of countries with complex structure (Germany, Belgium, Spain, Russian …). After meeting certain conditions in its line of functioning, established agencies are getting associated in European networks/associations of agencies: European Association for Quality Assurance in Higher Education (ENQA) and Central and Eastern European Network of Quality Assurance Agencies in Higher Education (CEENQA), thus ensuring recognition of National Higher Education Systems within its area of operations.

Members of ENQA are 46 quality assurance agencies from 26 European countries. There are eight agencies from Germany, seven from Spain, three from Russian, two from Belgium, Netherlands, Denmark, France and United Kingdom. Austria, Serbia, Slovenia, Croatia, Romania, Bulgaria, Czech Republic, Estonia, Finland, Holy See, Ireland, Kosovo, Lithuania, Norway, Poland, Portugal, Hungary and Switzerland have one agency in ENQA.

At the same time CEENQA has 27 members from 19 countries. Five agencies comes from Germany, three from Russia, two from Bosnia and Herzegovina and Poland, and by one from Albania, Austria, Bulgaria, Croatia, Czech Republic, Estonia, Hungary, Kazakhstan, Kosovo, Lithuania, North Cyprus, Romania, Slovakia, Slovenia and Turkey.

3. Accreditation in BiH – RS as country with complex structure According to Dayton Peace Agreement, after the end of war in the 90-ies, Bosnia and Herzegovina has been

established as a complex country comprised of three entities: Republika Srpska, Federation of BiH and Brcko district. Additionally, BiH Federation is structured out of 10 cantons with the high level of jurisdictions in regulating specific social sectors, including education. Accreditation of HEI in the country is a challenging and complex matter. Education, including higher education, falls within the legal competence of the ministries of education at the level of Republika Srpska, cantons and Brcko District. In accordance with different laws on Higher Education on the state level, aforementioned, there are different processes for accreditation established for Republika Srpska, each canton and Brcko district. There is an Agency for the Development of Higher Education and Quality Assurance of BiH established on BiH level with main competences for developing standards in higher education and some steps in coordinating accreditation process. There is a Higher Education Accreditation Agency of Republika Srpska formed for conducting the accreditation process of higher education institutions and study programs they perform. Ministries of education are competent for accreditation processes in the cantons of BiH Federation and Brcko district.

4. Conclusion European countries have different own social organization, and some of them are constituted from different

regions, what significantly influence on establishing accreditation bodies / agencies and conducting accreditation process. Paper emphasises challenging and complex accreditation process in countries with complex structure. In Bosnia and Herzegovina this process has highlighted complexity and probably expected to be reformed to more effective structure.

Paper does not elaborate a wide spectrum of quality assurance methods which are used by higher education institutions in their internal quality assurance systems, and by accreditation bodies / agencies in conducting external quality assessments. These methods are well-known from general quality theory and practice and they can be effectively used in quality assurance of higher education, common with pedagogical, learning and teaching methods.

21

УДК 37

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ОСВІТИ

© В. Ковтунець, 2015

Інститут вищої освіти НАПН України, Київ, Україна

Якість освіти – складне методологічне поняття, смисл якого часто залежить від сфери застосування [1-2]. Важливим, але не єдиним показником якості освіти є результати освітньої діяльності, що оцінюються через результати навчання осіб, які здобувають освіту, рівень професійної кваліфікації педагогів, та якісні засоби оцінювання як результатів навчання так і кваліфікації педагогів.

В умовах ринкової економіки, коли надання освітніх послуг є одним із видів економічної діяльності, якість освіти слід оцінювати за ступенем задоволення потреб споживача. В сучасних умовах споживачами освітніх послуг є: особа, що здобуває освіту, батьки дітей, окремі групи осіб, включаючи роботодавців, суспільство в цілому, інтереси якого представляє держава та недержавні організації. Для кожної з категорій споживачів може бути власна система критеріїв оцінювання якості освіти, яка до того ж є динамічною в часі.Якість освіти може оцінюватись як за окремими суб’єктами надання освітніх послуг, та і в межах певних груп освітніх закладів, територій і держави в цілому. Треба окремо виділяти якість освітньої системи держави, яка певною мірою визначає і якість освіти.

Незважаючи на складність поняття якості освіти та різноманітності критеріїв для її оцінювання можна визначити основні характеристики поняття якості освіти: якість освіти – багатокритеріальне поняття; відсутність чіткої метричної шкали для вимірювання якості освіти за більшістю критеріїв; відомі критерії якості мають як правило, рейтинговий характер, тобто дозволяють, лише порівнювати якість освітньої діяльності чи якість освіти окремих суб’єктів.

В освітній практиці зустрічаються два підходи до забезпечення якості освіти. Перший – адміністративний. Цей підхід домінує в державах авторитарного та тоталітарного типів. Окремі елементи можуть використовуватись, зокрема, в демократичних державах, перш за все для оцінювання якості освітньої діяльності, але ніколи не застосовуються до оцінювання результатів навчання. Другий підхід – громадський, який базується на ліберальній ідеології освіти. При цьому забезпечення якості освіти покладається переважно на громадські та професійні організації, а держава забезпечує мінімальне процесів регулювання і фінансування. Кожен з двох підходів має свої переваги і недоліки. Адміністративний підхід здатний сприяти підвищенню якості освіти лише в короткотерміновій перспективі. Тривале застосування адміністративного підходу гальмує розвиток освіти. Україна всередині 90-х років стала на шлях суто адміністративного забезпечення якості освіти, що зумовило стабільний тренд до зниження якості, про що свідчать, зокрема, результати оцінювання конкурентоспроможності. Громадський підхід робить систему освіти гнучкішою, краще пристосованою до потреб суспільства та ринку праці. Однак, як показує досвід США у середній освіті, абсолютне домінування цього підходу робить систему освіти неоднорідною, що може знижувати якість освіти в середньому [3]. Тому для створення правового поля забезпечення якості освіти слід використати комбінований підхід. Адміністративно можуть встановлюватися норми, які мають гарантувати мінімальний рівень якості освіти (наприклад, стандарти освітньої діяльності, стандарти освіти). Стандарти освіти можуть встановлювати мінімальні вимоги до рівня освіти, але вони не повинні бути єдиним орієнтиром якості і не повинні стримувати підвищення якості освіти.

Всі інші питання якості освіти включно із визначенням змісту освіти, засобів оцінювання освітньої діяльності, кваліфікації педагогів, результатів навчання повинні перейти до компетенції академічної громадськості, професійних об’єднань, організацій роботодавців.

Система забезпечення якості повинна будуватись на принципах: застосування загальновизнаних суспільством критеріїв якості освіти; довіри до учасників освітнього процесу; прозорості; довіри до засобів оцінювання якості освіти; надійності засобів оцінювання; академічної добросовісності.

Дотримання цих принципів вимагає відмовитись від прямого втручання органів виконавчої влади, органів державного контролю від втручання в освітній процес і оцінювання його якості. Зазначене не означає, що держава не відповідає за якість освіти. Так, органи влади не можуть здійснювати оцінювання якості освіти, але вони можуть при потребі замовити такі оцінювання у відповідних установ.

Важливі кроки до запровадження сучасної системи забезпечення якості вищої освіти зроблено новою редакцією Закону України „Про вищу освіту”. Тут вперше в українській практиці запроваджено поняття

22

освітньої програми. Акредитацію освітніх програм має здійснювати Національне агентство забезпечення якості вищої освіти – колегіальний орган зі спеціальним статусом, який формується шляхом делегування представників вищими навчальними закладами різних форм власності, студентами, роботодавцями і національними академіями наук. Таким чином, найважливіша складова забезпечення якості вищої освіти передається органу, який формується академічною громадськістю та роботодавцями.

Разом з тим виконавча влада в особі Міністерства освіти і науки України та Державної інспекції освіти затверджує стандарти вищої освіти і контролює дотримання вищими навчальними закладами законодавства про освіту. Цікаву модель забезпечення якості вищої освіти, яка свідчить про спроможність дотримання зазначених вище вимог, розроблено в [4]. Проте для забезпечення якості середньої освіти, професійної (професійно-технічної) освіти, дошкільної, позашкільної та післядипломної освіти на зазначених вище засадах потрібні дещо інші організаційні підходи. При цьому зберігаються засадничі поняття такі як освітня програма, не змінюється поняття стандарту освіти, зберігається ліцензування закладів освіти і акредитація освітніх програм.

За виконавчою владою зберігаються адміністративні засоби забезпечення якості: розробка і затвердження державних стандартів, типових освітніх програм, контроль за дотриманням законодавства у сфері освіти. Однак ці повноваження можуть реалізуватися лише на центральному або регіональному рівнях. Районні і міські органи управління освітою таких повноважень мають бути позбавлені.

Для оцінювання результатів навчання, оцінювання кваліфікації педагогів потрібні незалежні центри оцінювання і кваліфікаційні центри. Тоді органи управління системою освіти, засновники закладів освіти матимуть змогу отримати об’єктивні дані про якість освітньої діяльності закладу чи конкретного педагога. Самі педагоги отримають ширші можливості для незалежного кар’єрного зростання, якщо з’явиться альтернатива нинішній атестації. Для здійснення процедур ліцензування освітньої діяльності і акредитації освітніх програм необхідні органи на зразок Національного агентства забезпечення якості вищої освіти. Такі органи можуть функціонувати на рівні регіонів, формуватися з представників професійних об’єднань педагогів та громадськості, а організаційно-методичне забезпечення їхньої роботи можна покласти на міністерство освіти і науки.

В частині формування змісту освіти і науково-методичного забезпечення освіти вкрай важливою, але досі невирішеною в Україн,і є проблема формування відповідного експертного середовища. Пропонується передбачити законом функціонування Експертного інституту, до обов’язків якого входить ведення реєстрів експертів і забезпечення роботи експертів. Унормування такої діяльності законом дозволить усунути непорозуміння, які виникають зараз між Міністерством і підпорядкованим йому установами, що займаються питаннями змісту освіти.

Як показала практика запровадження нового Закону „Про вищу освіту”, реалізація новел, які підвищують роль громадськості в управлінні освітою, може стримуватись низьким рівнем правової культури як менеджерів системи освіти, так і освітян. Запровадження реформ має бути ретельно узгоджене в часі і передбачати відповідну інформаційно-просвітницьку діяльність.

1. Defining Quality in Education. A paper presented by UNICEF at the meeting of The International Working Group on Education Florence, Italy, June 2000, United Nations Children’s Fund: 2000. – 44 p. Режим електронного доступу: http://www.unicef.org/education/files/QualityEducation.PDF. 2. Recommendation CM/Rec(2012)13 of the Committee of Ministers to member States on ensuring quality education (Adopted by the Committee of Ministers on 12 December 2012 at the 1158th meeting of the Ministers’ Deputies). Режим електронного доступу: https://wcd.coe.int/ViewDoc.jsp?id=2014671&Site=CM. 3. Lyne J. Who's No. 1? Finland, Japan and Korea, Says OECD Education Study. Режим електронного доступу: http://www.siteselection.com/ssinsider/snapshot/sf011210.htm 4. Від контролю до культури якості: перезавантаження процесів забезпечення якості в українській вищій освіті: практ. посіб./ за ред. С.Гришко, Т.Добка, О.Кайкової, В.Терзіяна, Т.Тіхоненка. – Львів: видавництво „Компанія „Манускрипт”, 2014. – 168 с.

23

УДК 330.341.1

ДЕЯКІ АСПЕКТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ СТРАТЕГІЇ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ І ІННОВАЦІЇ ДЛЯ ІНТЕЛІГЕНТНОЇ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ РЕСПУБЛІКИ БОЛГАРІЇ

© Х. Крачунов, 2015

Технічний університет-Варна, Варна, Болгарія euro_expert@abv.bg

Національні/регіональні стратегії наукових досліджень і інновацій інтелігентної спеціалізації країн ЄС представляють інтегровані програми економічної трансформації місцевого рівня, які виконують важливі завдання.

„Європа 2020” – це стратегія зростання в ЄС на наступне десятиріччя. У світі, що змінюється, бажаємо перетворити економіку ЄС на інтелігентну та стійку. Це повинно допомогти ЄС і державам-членам забезпечити високий рівень зайнятості, продуктивності і соціального зближення.

ЄС поставив перед собою п'ять амбітних цілей – у сфері зайнятості, інновацій, освіти, соціального залучення і клімату/енергії, які повинні бути досягнуті до 2020 р.

Національні і регіональні органи Європи готують стратегії інтелігентної спеціалізації процесом підприємницького відкриття так, щоб структурні і інноваційні фонди могли бути використані ефективно та збільшити корисні взаємодій між різними політиками національного і регіонального рівня, також на рівні ЄС, зокрема публічні і приватні інвестиції.

Основними принципами національної стратегії інтелігентної спеціалізації є: принципи політики Національної стратегії для інтелігентної спеціалізації (НСІС); економічні принципи.

Правовою основою є Регламент (ЄС) № 1301/2013 Європейського парламенту і ради 17 грудня 2013 р., де дана дефініція поняття „стратегія для інтелігентної спеціалізації”.

„Стратегія для наукової спеціалізації” означає національні і регіональні стратегії для інновацій, які вказують на пріоритети з метою створення конкурентних переваг за допомогою розвитку і встановлення власних сильних сторін у сфері наукових досліджень та інновацій з потребами бізнесу, щоб послідовно відповідати новим можливостям і змінам ринку, уникаючи дублювання і роз'єднання зусиль”.

Певна стратегія для інтелігентної спеціалізації може бути окремо або включена в національні чи регіональні стратегічні рамки політики в області наукових досліджень і інновацій.

Стратегії інтелігентної спеціалізації розробляються шляхом включення національних і регіональних керівних органів зацікавлених країн, наприклад, університетів і інших вищих навчальних закладів, промисловості і соціальних партнерів, у процес ознайомлення зі сферою підприємництва.

Наявність національної або регіональної стратегії для інтелігентної спеціалізації в координації з Національною програмою реформ підтримала б приватні наукові дослідження та витрати для інновацій і, спільно з успішно працюючими національними або регіональними системами для наукових досліджень і інновацій, є причиною для ефективного і результатного досягнення конкретної мети всіх інвестиційних пріоритетів тематичної цілі №1: розширення науково-дослідної діяльності, технологічного розвиткутаі інновацій.

Попередні умови RIS3 вимагають від держав і регіонів ЄС ввести стратегію для інтелігентної спеціалізації, яка: ґрунтується на SWOT або схожому аналізуванні, маючи на увазі зосередження ресурсів на обмежений збір пріоритетів для наукових досліджене багаторічний план для оформлення бюджету й пріоритетів інвестицій, пов'язаних із пріоритетами ЄС (Європейський стратегічний форум для науково-дослідних структур – ESRI).

Попередні умови НСІС вимагають від держав-членів і регіонів ЄС визначити сфери знань, в яких спеціалізуються, і які найбільш відповідні для їхнього інноваційного потенціалу, ґрунтуючись на свої переваги і можливості.

Вони повинні оминути процес „відкриття підприємцями”, тобто ангажування бізнесу і ключових зацікавлених країн у сфери інновацій. Тому інтелігентна спеціалізація не нав'язана зверху стратегія, а швидше передбачає спільну роботу бізнесу, науково-дослідних центрів і університетів для визначення найбільш пріоритетних сфер спеціалізації держави-члена або регіону, а також і недоліків, що заважають інноваціям [2].

Після цього національні або регіональні органи повинні підготувати документ, який визначає пропоновану стратегію для цієї держави або регіону, і спеціальне планування громадських та приватних інвестицій, з урахуванням структурних фундацій у сфері наукових досліджень, технологічного розвитку та інновацій.

24

Цю стратегію необхідно не тільки розвивати чи визначати метою високих наукових досягнень в регіоні, але також підтримувати ті, що грунтуються на практиці („нетехнологічних”) інновацій і включати засвоєння та розповсюдження знань і інновацій.

Стратегія повинна містити процеси самооцінки і, якщо це можливо, піддаватися партнерській перевірці. Комісія оцінить виконання умов згідно з переговорами за Угодою про партнерство і оперативні програми.

Конкретні вказівки для регіонів і держав-членів про способи розробки і застосування регіональних інноваційних стратегій для інтелігентної спеціалізації надані у формі методичних і практичних вказівок [3].

Створення регіональних стратегій забезпечується також Платформою інтелігентної спеціалізації, що почала свою роботу в червні 2011 р. Платформа управляється групою Сумісного дослідницького центру (JRC-IPTS) в Севільї (Іспанія) і контролюється координаційним колективом за участю експертів певних служб Європейської комісії. У роботі платформи бере участь відповідна група європейських експертів високого рівня та представники мереж. Вона надаватиме широку гамму послуг, зокрема рекомендації, навчання і підтримку партнерського огляду національних/регіональних стратегій. Держави-члени і регіони заохочуються до реєстрування у платформі на її початковій сторінці [4].

Інтелігентна спеціалізація не є чимось новим. Швидше вона удосконалить і модернізує існуючу методологію планування структурних фундацій, ґрунтуючись на 15-річному досвіді у підтримці інноваційних стратегій регіонів, як і прогресивної економічної ідеї великих міжнародних інституцій, наприклад Всесвітнього банку, ОЕСР, МВФ. Найбільш розвинуті регіони вже беруть участь у подібних стратегічних заходах, як було відзначено ініціативами „Регіони в умовах економічних змін” [5] або „Регіональний моніторинг інновацій” [6].

Інтелігентна спеціалізація означає ідентифікацію унікальних характеристик і переваги кожної держави чи регіону, беручи до уваги конкурентні переваги кожного регіону, і об'єднуючи зацікавлені країни та ресурси регіону доокола перспектив на майбутнє, що ступили на шлях високих наукових досягнень. Це також означає зміцнення регіональних систем для інновацій, оптимізацію потоків знань і розповсюдження корисних інновацій на всю регіональну економіку.

Мова іде про поєднання двох концепцій політичних дій: визначення вертикальних пріоритетів щодо областей, технологій і діяльності, а не загальних пріоритетів, як наприклад, зміцнення співпраці наукових досліджень з індустрією або поліпшення людського капіталу; активізація динаміки, конкурентної участі і підприємницьких знань, які поєднують науку, технології й інжиніринг з пізнаннями розвитку ринків, потреб бізнесу і можливостей, що з'являються.

Нове те, що Комісія визначає становлення цих стратегій, умовою для отримання фінансування ЕФРР. Отже, держави-члени і регіони ЄС повинні ввести стратегії для RIS3, перш ніж затвердити їх оперативні програми, що забезпечують ці інвестиції.

1. Інтернет ресурс: Режим доступу: http://www.eurada.org/index.php?option=com_content&view=article&id=184&ltemid=202&lang=en.

2. Інтернет ресурс: Режим доступу: http://ec.europa.eu/invest-in-research/monitoring/knowledge_en.htm (cf.D. Foray et al., Smart Specialisation-concept, 2009).

3. Інтернет ресурс: Режим доступу: http://ec.europa.eu/regional_policy/sources/docgener/presenta/smart_specialisation/smart_ris3_2012.pdf.

4. Інтернет ресурс: Режим доступу: http://s3platform.jrc.ec.europa.eu. 5. Інтернет ресурс: Режим доступу:

http://europa.eu/legislation_summaries/regional_policy/review_and_future/g24240_bg.htm. 6. Інтернет ресурс: Режим доступу: http://www.rim-europa.eu

25

УДК 378

ОСОБЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ЄКТС 2015 В УКРАЇНСЬКИХ УНІВЕРСИТЕТАХ

© І. Бабин, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

У Бухарестському комюніке (2012 р.) Конференції міністрів, які відповідають за розвиток вищої освіти у країнах-учасницях Болонського процесу, „Використаємо наш потенціал із найбільшою віддачею: Консолідація Європейського простору вищої освіти (ЄПВО)” зазначено, що для того щоб забезпечити довіру до вищої освіти необхідно ефективно запроваджувати Болонські інструменти прозорості. Причому далі зазначається, що прозорість вищої освіти може бути повною тільки із урахуванням розмаїття національних особливостей університетської освіти в ЄПВО [1,4].

Прозорість вищої освіти забезпечується використанням основних інструментів прозорості, що є характерними для країн ЄПВО і застосовуються у практиці багатьох європейських університетів. За результатами досліджень, що проводилися в ЄВПО, основними Болонcькими інструментами прозорості визнано: Європейську систему трансферу та накопичення кредитів (ЄКТС), Національну рамку кваліфікацій (НРК), Додаток до диплома європейського зразка (ДД), трициклову ступеневу систему вищої освіти (навчання), систему забезпечення якості вищої освіти, результати навчання [1, 5].

Першим офіційним документом прозорості і визнання кваліфікацій в ЄПВО у 2015 році, як це зазначається в багатьох документах Європейської Комісії, стане інноваційна ЄКТС 2015. ЄКТС – це Болонський інструмент, що забезпечує прозорість навчання, освітніх програм та навчальних курсів і, таким чином, сприяє підвищенню якості вищої освіти, спрощеному або автоматичному визнанню кваліфікацій вищої освіти (бакалавр, магістр, доктор філософії) і періодів навчання в ЄПВО та інших регіонах світу.

ЄКТС була впроваджена в 1989 році у рамках програми ЕРАЗМУС для перенесення і перезарахування кредитів, отриманих студентами під час навчання за кордоном, у кредити, що визнавалися вітчизняними університетами, куди студенти поверталися для продовження своєї навчальної діяльності. З часом її почали використовувати не тільки для переведення і перезарахування кредитів на основі навчального навантаження і отриманих результатів навчання, а й для накопичення кредитів, передбачених ступеневими програмами освітніх закладів. ЄКТС допомагає розробляти, описувати і запроваджувати освітні (навчальні) програми, дозволяє інтегрувати різні типи (види) навчання при організації навчання впродовж життя, і покращує мобільність студентів, полегшуючи процес визнання кваліфікацій і періодів навчання. ЄКТС може застосовуватись до усіх освітніх (навчальних) програм, незалежно від форми реалізації змісту освіти (аудиторні заняття, практика, дистанційне навчання) чи статусу студентів (очна форма, заочна форма), і до всіх видів навчального контексту (формальний, неформальний і неофіційний) [2, 3].

Довідник користувача ЄКТС 2015 містить рекомендації стосовно реалізації ЄКТС і дає посилання на корисні супроводжуючі матеріали. На вимогу міністрів, відповідальних за сферу вищої освіти в країнах-учасницях Болонського процесу, в Бухаресті у Довідник користувача ЄКТС 2009 року були внесені зміни з метою посилення „змістовного забезпечення результатів навчання” в ЄПВО. Довідник сприяє реалізації завдання міністрів „закликати освітні заклади для подальшого забезпечення взаємозв’язку між кредитами, результатами навчання і навчальним навантаженням студента та включати отримані результати навчання у процедуру оцінювання”. Робота проведена в останні роки, як в рамках Болонського процесу, так і в окремих країнах, забезпечила надійний фундамент для інноваційної версії Довідника 2015, який покликаний допомогти академічній спільноті та іншим зацікавленим у вищій освіті сторонам рухатися у напрямку змін, що передбачені Болонським процесом [3].

Довідник 2015 враховує сучасний розвиток Болонського процесу, зокрема створення ЄПВО, консолідацію навчання впродовж життя, зміщення парадигми вищої освіти, зорієнтованої на викладача, до студенто-центрованої вищої освіти, зростаюче застосування результатів навчання, та розробку нових форм і методів навчання й викладання. Довідник зосереджує особливу увагу на створенні і запровадженні освітньої (навчальної) програми й базується на досвіді вищих навчальних закладів щодо використання рамок кваліфікацій і застосування принципів ЄКТС в академічній практиці.

Довідник призначений як для студентів усіх форм навчання, викладацького, адміністративного складу вищих навчальних закладів, так і для працедавців, провайдерів освітніх послуг та інших зацікавлених сторін. Для зручності читачів термін 'студент' застосовується до всіх, хто навчається у вищих навчальних закладах

26

(очна/заочна форма, дистанційна форма, самостійна робота, навчальна практика, отримання ступеневої кваліфікації, або вивчення автономних освітніх модулів (одиниць) чи навчальних курсів) [3].

Над переглядом і оновленням Довідника працювала робоча група європейських спеціалістів-практиків і експертів із реформування вищої освіти. Він розглядався і обговорювався зацікавленими асоціаціями, експертами країн ЄПВО і Групою супроводу Болонського процесу. Координацію проекту і консультативний процес здійснювала Європейська комісія. Остаточно Довідник буде затверджено Міністрами вищої освіти ЄПВО у 2015 році на Конференції міністрів в Єревані [3].

Вперше в історії незалежної України у розробці і написанні Довідника ЄКТС 2015 як офіційного документа прозорості приймав активну участь експерт із реформування вищої освіти Європейської Комісії та Ради Європи Національного університету „Львівська політехніка”.

ЄКТС є одним із широко використовуваних ефективних інструментів прозорості вищої освіти за умови, що вона достовірно характеризує результати навчання і навчальне навантаження студентів. Однак опис результатів навчання і розподіл навчального навантаження студента істотно відрізняється у різних країнах, що створює проблему широкої порівнянності в ЄПВО. На це акцентувалась увага у Звіті із впровадження положень Болонського процесу, розглянутому Конференцією міністрів європейських країн у Бухаресті [4].

Починаючи з 2009 року, за успішне впровадження ЄКТС, університети ЄПВО нагороджуються Знаком ЄКТС. Знак вручається кожного року, терміном на 4 роки, Єврокомісаром освіти на спеціальній церемонії, яка проводиться за сприяння Європейської Комісії. Процедури, які потрібно здійснити для отримання знака ЄКТС, розміщені на відповідному сайті Європейської Комісії) [1].

Аналіз діяльності українських ВНЗ дає змогу стверджувати, що лише незначна частка університетів запровадила елементи ЄКТС, тобто інформаційні пакети чи супроводжуючі документи ЄКТС (Угода щодо кредитної мобільності, Договір про проходження виробничої практики, Академічна довідка, Сертифікат про проходження практики, Додаток до диплома), а повністю і прозоро – взагалі тільки окремі університети України. Тому варто використовувати досвід провідних європейських університетів, особливо тих, які відзначені відповідним Знаком Європейської Комісії. Імплементацію цих важливих інструментів прозорості повинна здійснювати добре підготовлена, професійна і досвідчена команда координаторів ЄКТС університету [1].

Актуальною проблемою для системи національної університетської освіти, на сьогодні, є створення національних рекомендацій і рамкових стандартів щодо запровадження Болонських інструментів прозорості, які узгоджуються із рекомендаціями і рамковими стандартами ЄПВО. Це сприятиме повному і системному запровадженню Болонських інструментів прозорості у вищу освіту України, зокрема інноваційної ЄКТС-2015 [1].

1. Запровадження та використання болонських інструментів прозорості в європейському просторі вищої освіти / Юрій Бобало, Володимир Павлиш, Анатолій Загородній, Іван Бабин – Київ, „Вища школа”. Науково-практичне видання, Знання № 1(115) – 2014 – С. 19-32 2. Довідник користувача Європейської кредитно-трансферної системи (ЄКТС) / упоряд. Фініков Т. В., Болюбаш Я. Я., Бабин І. І., Усатенко Г. О.; за ред. І. О. Вакарчука. – К.: Україна, 2009 / European transfer and accumulation system (ECTS) Users’ Guide / under the editorship of I. O. Vakarchuk. Compilers: Finikov T. V., Bolyubash Y. Y., Babyn I. I., Usatenko G. O. – Kyiv: „Ukraine” Agency, 2009. – 160 p. 3. ECTS USERS’ GUIDE 2015. Endorsed by the Bologna Follow-Up Group in November 2014. Subject to approval by the Ministerial Conference in May 2015, Draft Version – January 2015 / Довідник користувача ЄКТС 2015. Схвалено групою супроводу Болонського процесу у листопаді 2014 року. Документ для затвердження на конференції міністрів у травні 2015 року, Проект, Січень 2015 року. 4. Making the Most of Our Potential: Consolidating the European Higher Education Area. Bucharest Communique. EHEA Ministerial Conference. Bucharest, 2012. 5. Transparency Tools across the European Higher Education Area, Transparency Tools Working Group 2009-2012, Chair: Noël Vercruysse Belgium/ The Flemish Ministry, Bologna Follow-Up Group Secretariat: Viorel Proteasa. Endorsed by the Bologna Follow-Up Group in November 2014.

27

УДК 378:658.64

ПЕРЕДУМОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ НАДАННЯ ОСВІТЯНСЬКИХ ПОСЛУГ У НАЦІОНАЛЬНОМУ АЕРОКОСМІЧНОМУ

УНІВЕРСИТЕТІ ІМ. М.Є.ЖУКОВСЬКОГО „ХАІ” З ПЕРСПЕКТИВИ ІНТЕГРАЦІЇ У ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПРОСТІР

© Н. Косач, В. Павленко, В. Сіроклин, 2015

Національний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жуковського „Харківський авіаційний інститут”

Сьогодні у світовому просторі вищої освіти однією із глобальних проблем є створення сучасної світової системи освіти, яка б відповідала викликам часу, потребам особистості і суспільства в цілому, а також була інтегрованою у будь-яку країну світу. Одним із важелів при вирішенні цієї проблеми і організації цього процесу є інтелект, набутий через освіту, тому нагальним завданням для викладачів і всіх працівників вищих навчальних закладів (ВНЗ) стає стимулювання інтелектуального розвитку майбутніх фахівців. Не випадково економічне зростання в розвинених країнах світу значною мірою забезпечується активним використанням інтелектуального потенціалу та науково-технологічних інновацій. Зараз у світі спостерігається стійка тенденція до нарощування масштабів державної підтримки розвитку освіти, науки і техніки, відповідно освітня та науково-технічна політика України має бути адекватною цієї тенденції для реалізації стратегічної мети – входження в коло провідних технологічно розвинених країн світу [1].

Обмін інформацією, висококваліфікованими фахівцями, перспективними науковими дослідженнями стають обов'язковою умовою економічного успіху багатьох країн світу. Особливий інтерес до питань освіти останнім часом обумовлений ще й тим, що зараз освітні системи переживають період серйозних реформ, від яких безпосередньо залежить економічне майбутнє сучасного суспільства [1].

Одним із кроків підвищення рівня освіти є підвищення якості надання освітянських послуг шляхом впровадження у ВНЗ відповідних систем управління якістю (СУЯ). Взагалі, впровадження СУЯ надання освітянських послуг у ВНЗ, зокрема України, пов’язано саме з необхідністю забезпечення узгодженої сучасної системи надання освітянських послуг. Впроваджена СУЯ повинна гарантувати, що постачальник послуг – ВНЗ має можливість встановлювати і підтримувати умови, придатні для надання освітянських послуг та навчання відповідно до необхідного визначеного стандартом рівня і забезпечувати постійне поліпшення самої системи. Вимоги до СУЯ регламентовані у ISO 9001:2008, але в галузі освіти для підтримання якості надання саме освітянських послуг в технічній і професійній сферах такі вимоги регламентовано у ISO IWA 2 [5].

Враховуючи тенденції, які склалися на освітянському ринку сьогодні, 01 липня 2014 року був прийнятий новий Закон України „Про вищу освіту” (№ 1556-VII), який суттєво змінив підходи до надання освітянських послуг з вищої освіти. Так в розділі ІІІ визначено поняття стандартів освітньої діяльності та вищої освіти, а саме: Стандарт освітньої діяльності – це сукупність мінімальних вимог до кадрового, навчально-методичного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення освітнього процесу вищого навчального закладу і наукової установи, а Стандарт вищої освіти – це сукупність вимог до змісту та результатів освітньої діяльності вищих навчальних закладів і наукових установ за кожним рівнем вищої освіти в межах кожної спеціальності. Підкреслено, що одним із шляхів дотримання стандартів освітньої діяльності та вищої освіти є забезпечення їх якості. Тому у розділі V цього Закону встановлено вимоги до забезпечення якості вищої освіти на основі впровадження системи забезпечення якості вищої освіти в Україні, яка повинна складатися як із системи забезпечення ВНЗ якості освітньої діяльності та вищої освіти (система внутрішнього забезпечення якості), так і зі системи зовнішнього забезпечення якості освітньої діяльності ВНЗ та якості вищої освіти.

Таким чином, для виконання положень цього Закону необхідно, щоб у ВНЗ функціонувала дієва Система управління якістю надання освітянських послуг.

У сучасних дослідженнях існують різні підходи до визначення категорії „якість освітянських послуг”. Так, у роботі [2] якість освітянських послуг розглядається як система двох складових – якості навчання і якості підготовки. Перше поняття включає в себе стан матеріальної та лабораторної бази, кількість науково-методичної літератури, кваліфікацію викладачів, якість навчальної бази, результативність студентських практик та інше. У другому понятті поєднуються такі компоненти, як здатності випускника засвоїти матеріал у повному обсязі, позитивна мотивація до навчання, відповідальність студента за рівень отриманих знань і досвіду, зацікавленість у працевлаштуванні за фахом тощо [3]. З іншого боку, як стверджується у [4], якість

28

освітянських послуг – це комплексна характеристика процесу надання освітянських послуг ВНЗ та їх результату, що задовольняє усі зацікавлені сторони цього процесу та вимогам державних, міжнародних освітніх стандартів та взятими на себе ВНЗ зобов'язаннями з організації навчального процесу. Ці два визначення є доповненням одне до одного і разом створюють чітку картину поняття „якість освітянських послуг”.

Відповідно існують і різні підходи до оцінки якості освітянських послуг, зокрема у сфері надання послуг з вищої освіти. Між тим, зважаючи на специфіку сфери оцінки, для цього переважно використовуються рейтингові оцінки. Так, на сьогодні найвідомішими оцінками є рейтингування, яке проводять як на міжнародному рівні (UNESCO), державному рівні (Міністерство освіти), так і різноманітні авторитетні національні агентства [3].

Як було підкреслено вище, якості надання освітянських послуг на всьому європейському просторі приділяється дуже велику увагу. Підтвердженню тому є Міжнародна Угода IWA 2, яка, як було зазначено вище, є частиною системи управління якості і являє собою настанову щодо застосування стандарту ISO 9001, зокрема, в ВНЗ, з метою: реалізації ефективної системи управління якістю на основі ISO 9001; проведення безперервного вдосконалення освітянських послуг.

Впровадження IWA 2 призначено для оцінювання здатності ВНЗ під час надання освітянські послуги, виконувати умови для задоволення споживачів, його регулювання та отримання сталого успіху.

Принциповим моментом застосування ISO 9001:2008 в IWA 2 є те, що до 8 основних принципів управління, регламентованим в ISO 9001:2008, а саме: орієнтування на замовника, лідерство, участь персоналу, процесний та системний підходи до управління, постійне вдосконалення, підхід на основі фактів та співпраця з партнерами додано 4 додаткових принципів: створення значимості студента, орієнтованість на соціальні цінності, інтелектуальність та автономія [5]. Це дає можливість ВНЗ у рамках реалізація IWA 2 визначати задоволеність студента наданими йому освітянськими послугами на основі відповідних критеріїв і порівнювати їх рівень з іншими організаціями, що надають аналогічні послуги, для забезпечення сталого розвитку освітянського процесу та успіху в даному ВНЗ і, як наслідок, в суспільстві загалом.

Враховуючи все це, можна констатувати, що розробка та впровадження СУЯ надання освітянських послуг у ВНЗ є дуже актуальною і необхідною.

Разом з цим необхідно відзначити, що у вересні 2015 року у світову практику планується впровадити нову версію стандарту ISO 9001, яка істотно змінилася в порівнянні з версією 2008 року. Версія стандарту ISO 9001:2015 розроблена згідно з додатком до директиви ISO Annex SL (ISO / IEC Directives, Part 1 Consolidated ISO Supplement – Procedures specific to ISO). Відповідно до цієї директиви всі стандарти систем управління повинні бути приведені до єдиної структури, і містити єдині назви розділів.

На цей час у Національному аерокосмічному університеті ім. М.Є.Жуковського „ХАІ” з метою інтегрування у Європейський простір ведеться робота з розробляння та впровадження СУЯ надання освітянських послуг, і прийнято рішення про її поетапне впровадження. При цьому, враховуються вимоги нових стандартів до СУЯ, освітніх програм тощо.

Таким чином, розробляння та впровадження СУЯ надання освітянських послуг у Національному аерокосмічному університеті ім. М.Є.Жуковського „ХАІ” здійснюється у період впровадження нових законів, норм і стандартів, але, незважаючи на це – з урахуванням європейських норм і дотриманням нових вимог.

1. Хомерики Е.А. Европейская система образования в русле глобализации: факторы влияния рыночной экономики [Текст] / Е. А. Хомерики // Молодой ученый. – 2013. – №4. – С. 500-503. 2. Єлісєєва О. К. Оцінка якості розвитку ринку освітніх послуг в Україні [Текст] / Єлісєєва О. К., Тарасенко Т. В. // БІЗНЕС ІНФОРМ. – 2012. – № 5. – С.241-245. 3. Зіньковський Ю. Ф. Якість освіти – основа громадянської довіри до ВНЗ [Текст] / Ю. Ф. Зіньковський // Вища освіта: проблеми і перспективи розвитку в контексті Болонського процесу : Тези доп. – К. : Політехніка. –2005. – С. 123. 4. Родіонов О. В. Методичні основи управління якістю освітніх послуг ВНЗ на основі міжнародних стандартів [Текст] / О. В. Родіонов // Управління підприємствами в туристичній сфері. – 2011. – №2. – С. 81 – 83. 5. IWA-2 QMS. Guide for Education // http://www/nevilleclarke/com|article/php&aid=16&cid=6.

29

УДК 378

УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ВИЩОЇ ОСВІТИ У США НА ЗАСАДАХ АКРЕДИТАЦІЇ ТА РЕЙТИНГУВАННЯ

© Н. Подольчак, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Акредитаційна система у США має низку відмінностей та особливостей, використання яких у вітчизняній практиці дасть змогу змінити ландшафт вітчизняного освітнього ринку, викристалізувавши його унікальність та посиливши конкурентоспроможність. Організаційно-структурно акредитаційна система США складається із 6 (8) регіональних акредитаційних організацій, які насамперед, перевіряються та ліцензуються (визнаються) Федеральним департаментом освіти США (USDE) та більше 100 недержавних, які ліцензуються як Федеральним департаментом освіти США, так і різними асоціаціями та організаціями (мають дві, а інколи і три ліцензії). Акредитаційні організації створюють власні стандарти, за якими акредитують діяльність ВНЗ. Практично усі ВНЗ у США є акредитованими.

Дуже часто виникає питання чи пов’язані між собою процес акредитації та процес рейтингування ВНЗ, і якщо пов'язані, то яким чином. Оскільки, як відомо, іншим способом виконання схожих до акредитації функцій та досягнення подібних цілей є оцінювання та рейтингування діяльності ВНЗ. Рейтингування – це можливість національного і міжнародного досягнень та здобутків ВНЗ на засадах системи обраних показників та характеристик, які є критеріями ефективності. Основними світовими системами рейтингування є: Шайнхайський рейтинг, рейтинг газети Тimes, Webometrics та рейтинг британської компанії QS Quacquarelli Symonds.

Оцінювання та рейтингування ВНЗ почало використовуватись зовсім недавно у порівнянні із існуванням самих ВНЗ. Лише у 80-х роках XX- століття появились перші рейтинги ВНЗ. До того були окремі локальні системи рейтингування [1]. Однак, за короткий період часу вони набули широкого поширення серед адміністраторів ВНЗ, викладачів, студентів, абітурієнтів, органів державної влади, громадських організацій та суспільства загалом. Для усіх цих зацікавлених груп рейтинги стали важливим, часто і вирішальним, джерелом отримання інформації для прийняття певних рішень. Абітурієнт приймає рішення про вступ у ВНЗ, використовуючи дані оцінювання, адміністрація ВНЗ аналізує свою роботу з позицій зовнішнього оцінювання, державні організації приймають рішення про підтримку та фінансування діяльності ВНЗ тощо.

Загалом на даний момент у світі зареєстровано більше 50 національних академічних рейтингів оцінювання діяльності ВНЗ. Рейтинги створюють позитивний імідж не тільки ВНЗ, але й окремим областям, регіонам, країнам, ВНЗ яких беруть участь у рейтингуванні.

Рейтинги відіграють низку функцій і дають змогу покращувати свою діяльність ВНЗ, виявляючи кращі практики та приклади діяльності серед навчальних інституцій та установ. Однак, з метою отримання високого рівня адекватності результатів цей процес повинен бути прозорим, а оціночні показники та критерії чіткими. Найефективнішим методом могло б бути погодження індикаторів і критеріїв із більшістю учасників-об’єктів рейтингування.

Можна виокремити основні переваги від рейтингування діяльності та розвитку ВНЗ: забезпечення транспарентності діяльності ВНЗ; додаткова інформація для прийняття управлінських рішень, виправлення помилок та розвиток пріоритетних напрямів діяльності ВНЗ; інтеграція ВНЗ у європейський та світовий освітній простір; підвищення іміджу ВНЗ; зростання впізнаваності ВНЗ; рекламна діяльності ВНЗ шляхом подання таких атрибутів: назва ВНЗ, його опис та посилання на електронну адресу з’являється на сайті рейтингового агентства і, в залежності від авторитету рейтингового агентства, інформація поширюється іншими засобами інформації; додаткове залучення вітчизняних та іноземних студентів; визначення основних тенденцій освітньо-наукового ринку та очікувань інших зацікавлених груп.

Попри переваги оцінювання діяльності ВНЗ слід зазначити, що виникають негативні наслідки. Зокрема, до недоліків процесу рейтингування слід віднести:

• витрати на проведення оцінювання та рейтингування, які часто можуть істотно перевищувати отримані результати, особливо, коли адміністратори не беруть до уваги результати в процесі прийняття управлінських рішень;

• неточність та помилковість отриманих рейтингів та оцінок через неврахування інноваційних методів роботи, певних досягнень, які можна ідентифікувати лише з певним проміжком часу, тобто присутній часовий лаг;

30

• суб’єктивність при оцінювання діяльності ВНЗ та лобіювання інтересів окремих учасників рейтингів; • упередженість та консерватизм при оцінюванні діяльності ВНЗ (відомі та великі ВНЗ отримують

завідомо вищі результати оцінювання); • демотивація діяльності адміністрації, керівних підрозділів, працівників та інших зацікавлених груп у

діяльності ВНЗ. Оцінювання ВНЗ є корисним для різних зацікавлених груп: абітурієнтів, адміністраторів ВНЗ,

викладачів, партнерів, державних органів влади. Кожна із зацікавлених груп може використовувати оцінювання для власного розвитку та прийняття відповідних рішень.

Головна критика рейтингування полягає в тому, що за сукупністю однакових індикаторів оцінюються абсолютно різні об’єкти (навчальні заклади) [2]. Фактично акредитація є необхідною умовою для того, щоб ВНЗ міг повноцінно працювати в США. Потрапляння в рейтинг є бажаною умовою, яка є провідним аспектом рекламної діяльності ВНЗ, однак навіть якщо ВНЗ не потрапить на топ позиції провідних світових рейтингів, він може ефективно працювати.

Загалом, під час виконання акредитації результати рейтингуванння за жодним із світових рейтингів не визнаються акредитаційними організаціями. Однак, результати та місце у рейтингу опосередковано впливають на результати акредитації. Насамперед, це проявляється у психологічному впливі, тобто експерти, які проводять акредитацію, знаючи рейтинги, піддаються його дії. Зрозуміло, яким би незалежним не був експерт, коли він акредитує одного із топ 10 ВНЗ, згідно світових рейтингів, то, їдучи на перевірку, експерт уже психологічно заангажований тим місцем, яке ВНЗ посів у рейтингу. Інший вид впливу – академічний. Науково-педагогічні працівники та адміністратори ВНЗ при виборі місця працевлаштування обирають найкращі за рейтингами ВНЗ, що дає їм можливість краще професійно реалізуватись. Маючи найкращі людські ресурси, провідні ВНЗ без проблем проходять акредитацію. Також важливим є те, що абітурієнт обирає ВНЗ, насамперед, орієнтуючись на результати рейтингувань. Відповідно, залучивши кращих студентів, провідні ВНЗ мають більше шансів успішно бути акредитованими. Тобто, між результатами акредитації та рейтингування є тісний латентний зв'язок. Основні відмінності за низкою ознак між схожими інструментами забезпечення якості – рейтингуванням та акредитацією наведено в таблиці.

Таблиця

Відмінності між рейтингуванням та акредитацією ВНЗ

Ознаки Рейтингування ВНЗ Акредитація ВНЗ Частота проведення Щорічно, щоквартально 5-10 років Основна функція Реклама, PR Забезпечення якості Другорядна функція Забезпечення якості Реклама, PR Врахування результатів керівниками ВНЗ

Добровільне Обов’язкове

Стандарти та індикатори виконання

Конкретний набір кількісних показників та якісних оцінок експертів

Рамкові стандарти, виконання яких оцінюється експертним шляхом

Залучення до процесів адміністраторів та НПП

Як правило, не причетні до формування рейтингів

Активно залучаються до виконання самоаналізу, прояснення окремих позицій та вдосконалення звітів.

Отже, загалом ці дві важливі системи доповнюють одна одну в процесі забезпечення якості вищої

освіти.

1. HazelkornE. Rankings and the reshaping of higher education: the battle for world class excellence. Basingstoke, Palgrave Macmillan, 2015. 2. HazelkornE. Rankings in institutional strategies and Processes: impact or illusion? / E. Hazelkorn, T. Loukkola, T. Zhang. – EUA Publication. – 2014. – 57 p.

31

УДК 378:009

СТАНОВЛЕННЯ І ЯКІСТЬ БЕЗПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ © Б. Сусь, С. Лисоченко, 2015

Інститут високих технологій Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, Україна

Сьогодні людині для досягнення її життєвих орієнтирів, покращання її життя та самоствердження безумовно необхідною є безперервна освіта. Неможливо за один навчальний цикл, тривалість якого може досягати 20-25 років, підготувати фахівця на все його подальше життя. За даними зарубіжних дослідників щорічно оновлюється до 25% знань, набутих людством дотепер. Таке оновлення особливо характерне для природничих наук [1]. Тому безперервна освіта стає основною умовою становлення і розвитку, як окремої людини, так і суспільства загалом.

В Україні безперервна освіта (або навчання протягом життя), в основному, охоплює професійний розвиток або більш вузьку спеціалізацію працівників в рамках отриманого фаху, перепідготовку, спрямовану на освоєння іншої професії чи стажування – подальше вдосконалення професійного досвіду та навичок, що набуваються в практичній роботі під керівництвом фахівців [2]. Таке навчання можна отримати в інститутах післядипломної освіти, на різноманітних дистанційних та очних курсах, організованих на підприємствах, в організаціях тощо. Після закінчення таких курсів слухачі отримують свідоцтва про підвищення своєї кваліфікації державного зразка. Разом з тим існує велике коло дорослих людей різного віку та різних спеціальностей, які навчаються самостійно і не є формальними учасниками освітнього процесу. Спільним для цих двох форм освіти є індивідуальна пізнавальна діяльність, в результаті якої доросла людина перетворює освітні можливості суспільства в чинники свого розвитку. У концепції розвитку безперервної освіти в країнах ЄС також звертається особлива увага на неформальну освіту. В своєму меморандумі про безперервне навчання Європейська комісія зазначає, що освітянські можливості повинні бути доступні для кожного громадянина ЄС у будь-який час і на постійній основі. У практичному плані це означає, що кожен громадянин ЄС повинен і може стати на власний індивідуальний шлях розвитку відповідно до своїх потреб та вимог. Така концепція безперервного навчання повинна сприяти перетворенню ЄС на суспільство знань і стійкого прогресивного розвитку [3]. Аналізуючи завдання, поставлені перед освітою протягом життя, можна дійти висновку про те, що їх розв’язання неможливе без превалювання самостійної роботи студента і застосування ним сучасних інформаційних технологій. Також педагогічна наука одностайна в тому, що самостійна робота студентів – це одна з найважливіших форм навчального процесу, а завдання викладачів – дати навички самостійного самовдосконалення, пошуку необхідних навчальних матеріалів, методи отримання нових та розвиток набутих знань. В той же час сьогоденні форми організації самостійної роботи студентів, такі як система персональних завдань, методи аудіо- та відеонавчання і інші, із застосуванням сучасних інформаційних технологій, є фактично формами дистанційного навчання [4]. Вони потребують особливих вимог до якості їх програм/курсів, а саме: специфіки в послідовності подачі навчального матеріалу в програмах/курсах безперервної освіти, створення якісних електронних навчальних матеріалів насичених анімаціями, мультимедіа, дистанційними лабораторними роботами та симуляторами, системами тестування знань і самоконтролю та тощо. Особливо слід підкреслити бажаність впровадження інтерактивних навчальних матеріалів, що збагачують процес самостійного навчання діяльністним та проблемним підходами, активним навчанням та тощо. Разом вищенаведене можна звести до такої послідовності: навчання протягом життя → самостійна робота студента → дистанційне навчання → наявність доступних кожному якісних навчальних матеріалів.

Переходячи до проблеми якості безперервної освіти і її оцінювання, зауважимо, що критерії і методи, які пропонуються, загалом не відрізняються від тих, що вже знайшли використання в традиційній освіті. У вітчизняній та зарубіжній літературі існує величезна кількість матеріалів, присвячених їх обговоренню і впровадженню. Відповідно до літературних джерел, до методів і критеріїв оцінювання належать: наявність акредитації та сертифікації навчальних закладів, сертифікація і стандартизація програм/курсів, обговорюються різноманітні системи моніторингу ефективності навчання тощо. До розгляду пропонуються такі показники, як: кваліфікаційний рівень викладачів, рівень управління керівників центрів, ступінь засвоєння навчального матеріалу, динаміка оцінок за тестові завдання, оцінка реакції студентів на навчання, результати діяльності зацікавлених сторін, віддача від інвестицій, оцінка змін поведінки співробітників після завершення навчання керівниками та колегами по роботі, величина витрат на навчання персоналу, зміни у заробітній платі і кар'єрному зростанні тощо. Вказується на те, що дані, отримані на основі такого

32

моніторингу, дають можливість оцінювати ефективність програм/курсів, їх актуальність, зв’язок з національними пріоритетами і можуть використовуватися для розробки і впровадження нових програм, виявлення недоліків та надання необхідної організаційно-методичної підтримки [5-7].

Не заперечуючи можливу користь застосування всіх наведених показників для контролю та оцінки якості безперервної освіти, відмітимо, що проведення такої роботи можливе практично тільки у великих університетах при взаємодії з організаціями національного масштабу, оскільки вимагає надзвичайно великих витрат коштів і часу. У зв’язку з цим ми звертаємо увагу на те, що шлях до підвищення якості безперервної освіти і її ефективності лежить в першу чергу через створення якісних програм/курсів і навчальних матеріалів, розроблених спеціально для такої форми освіти із врахуванням усіх вищезгаданих вимог.

Такий висновок, звісно, не є виключно надбанням сьогодення, але практичні наслідки з нього є особливо важливими для України саме тепер. Внаслідок обмеженості ресурсів потрібно зосереджувати сили і засоби на створенні якісних програм/курсів і навчальних матеріалів для безперервної освіти, розвитку навчальних Інтернет-мереж, масових он-лайн курсів, а не створювати нові громіздкі багатоступеневі „системи” контролю якості всього − акредитації, ліцензування тощо. Сказане зовсім не означає зниження вимог до якості безперервної освіти і її оцінювання. В сучасних умовах створення якісних навчальних матеріалів і контроль за якістю безперервної освіти можливо зосередити в декількох регіональних університетських центрах, а створені ними програми/курси та контент передавати центрам нижчого ступеня. Використовуючи можливості Інтернету, в таких центрах може бути налагоджена робота у взаємодії з дуже широким колом викладачів та спеціалістів. Особливо плідною така взаємодія може бути при створенні новітніх курсів, в яких використовується міждисциплінарний підхід. Створені в таких центрах відділи методично-правової допомоги можуть централізовано допомагати, в тому числі і на комерційній основі, конструкторам програм/курсів і контенту у вирішенні різноманітних питань акредитації і ліцензування, а також таких, що стають актуальними нині. Це, наприклад, може бути сумісність програм/курсів з відповідними документами Європейської комісії, з системою ЄКТС, з можливістю подальшого навчання за межами регіону та в країнах ЄС. Особливої уваги в неперервній освіті також заслуговує постановка та проведення лабораторних робіт, оскільки без них неможливе становлення спеціаліста, отримання ним необхідних практичних знань та навичок. На відміну від створення та надання студентам звичайних навчальних матеріалів, виконання лабораторних робіт у дистанційному навчанні продовжує залишатися навчально-методичною проблемою, одним із шляхів розв’язання якої може бути об’єднання навчальних ресурсів університетів [8].

1. Жарких Ю.С. Комп'ютерні технології в освіті навчальний посібник/ Ю.С. Жарких, С.В. Лисоченко, Б.Б.Сусь, О.В. Третяк. – К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2012. 239С. 2. O. Pospishnyj, S.Stirenko. Guidelines and Regulations. Definitions. National Policies of Lifelong Learning. Lifelong Learning Regulatory Framework. NTUU „KPI” 543839-TEMPUS-1-2013-1-SE-TEMPUS-SMHES International Report. 2014. Part.#1. P. 8-10. 3. Memorandum on lifelong learning : Commission staff working paper European Commission. Directorate General for Education and Culture. European Commission, 2000. SEC (2000) 1832. // [Електрон. ресурс]. Режим доступу: http://europa.eu.int/comm/education/life/memoen.pdf. 4. Архипенко Л. Сучасні форми організації самостійної роботи студентів у вищій школі/Л.Архипенко, В. Воліков // [Електрон. ресурс] Режим доступу: http://refdb.ru/look/1968463-p2.html /Назва з екрану. 5. 2 ДСТУ–П IWA 2:2009 Системи управління якістю. Настанови щодо застосування ISO 9001:2000 у сфері освіти. 6. Рашкевич Ю. М. Студент – Університет – Ринок праці: пряма, чи трикутник?[Електронний ресурс] / – Режим доступу: http://www.tempus.org.ua/ . 7. Лисоченко С. Розвиток системи навчання протягом життя в Україні / С. Лисоченко, Б. Сусь, У. Розен // Науково-вахове видання НАПН України Теоретичний та науково-методичний часопис „Вища освіта України”. – 2014.- №3 – С.127-130. 8. Жарких Ю.С Об’єднання навчальних ресурсів університетів для створення дистанційних лабораторних практикумів / Ю.С. Жарких, С.В. Лисоченко, Б.Б.Сусь, О.В. Третяк // Вища школа – 2012, – -№1 с. 71-81.

This document has been produced with the support of the European Commission under the TEMPUS Programme: 543839-TEMPUS-1-2013-1-SE-TEMPUS-SMHES. It reflects the views only of the authors, and the Commission cannot be held responsible for any use which may be made of the information contained therein.

33

СЕКЦІЯ 1. ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ: ТЕОРІЯ, ПРАКТИКА, ПРОБЛЕМИ

УДК: 378.14.006.3

КОМПЛЕКСНА МОДЕЛЬ ВІДБОРУ АБІТУРІЄНТІВ ЯК СКЛАДОВА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВИЩИМ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ ПРИ ПІДГОТОВЦІ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНИХ ФАХІВЦІВ © В.Бруєва, П.Баранов, 2015

Українська інженерно-педагогічна академія, Харків, Україна

В умовах інноваційного вектора розвитку економіки, розширення академічних свобод, самостійності, варіативності та альтернативності вищі навчальні заклади отримали можливість змінювати систему управління процесом формування конкурентоздатних фахівців через оновлений зміст, методи і форми управління зазначеним процесом.

Аналіз літературних джерел свідчить про те що, нерозв’язаними залишаються суперечності між: • економічними і соціокультурними вимогами конкурентного середовища та реальними особистісними

й професійно орієнтованими якостями випускників вищих навчальних закладів [3]; • низьким рівнем сформованості конкурентоздатності майбутніх фахівців та сучасними запитами щодо

організації процесу їх формування [3]; • недостатньою розробленістю теоретичних і методичних засад управління процесом підготовки

конкурентоспроможного фахівця та розробкою корегуючих заходів щодо удосконалення всієї системи управління вищого навчального закладу [3];

• необхідністю підвищення якості управління процесом формування конкурентоздатних фахівців усіма структурними підрозділами вищого навчального закладу та недосконалістю системи управління зазначеним процесом [3].

Якість підготовки фахівців вищою школою значно залежить від відповідного рівня якості абітурієнтів [1]. Свідомий вибір абітурієнтом напряму підготовки є важливою передумовою для подальшого успішного навчання та сприяння формуванню його як конкурентоспроможного фахівця. Важливими аспектами слід вважати [2]: мотивацію, що обумовила вибір абітурієнтами даного вищого навчального закладу; відповідність рівня знань абітурієнтів вимогам і рівню вибраного ними навчального закладу (конкретної спеціальності); матеріально-технічні й освітні можливості вищої школи; орієнтованість навчального закладу в напрямку розвитку українського та міжнародного ринку праці та економіки в цілому тощо.

Дані аспекти, змушують вищі навчальні заклади оперативно реагувати на виклики сьогодення та постійно удосконалювати модель системи відбору абітурієнтів в межах комплексного управління вищою школою.

Між тим, проводячи глибокий аналіз різних моделей управління при відборі абітурієнтів, визначили, що крім загальноприйнятих моделей особливої уваги потребують комплексні моделі відбору [1]. Розробка комплексної моделі системи відбору та оцінки абітурієнтів є важливою складовою в інтегрованій системі управління вищого закладу, а підвищення ефективності прийняття рішень при організації процедури відбору абітурієнтів є пріоритетним етапом удосконалення діючої системи управління [3].

Визначено, що комплексна модель відбору абітурієнтів потребувала: – підвищення ефективності прийняття рішень при організації процедури відбору абітурієнтів; – формування освітніх маршрутів з урахуванням індивідуальних освітніх результатів і рівня довузівських досягнень; – розробки математичних моделей та алгоритмів управління процесом відбору абітурієнтів. В ході дослідження були реалізовані наступні завдання:

1. Побудовано комплексну модель управління процесом відбору абітурієнтів, направлену на підвищення ефективності прийняття рішень з організації процедури відбору абітурієнтів на конкретні напрями підготовки.

2. Побудовано структурно-функціональну схему взаємодії всіх активних елементів (агентів) системи відбору.

34

3. Розроблено загальну методику відбору абітурієнтів з урахуванням сформованих компетенцій довузівської підготовки, а також методику диверсифікації абітурієнтських програм за різноманітними ознаками.

4. Розроблено алгоритми і математичні моделі оцінки при відборі абітурієнтів, включаючи методи логічного і комбінованого аналізу.

5. Розроблено структуру бази даних і бази знань, а також програмне забезпечення для реалізації інформаційно-аналітичної підтримки прийняття рішень при управлінні процесом відбору абітурієнтів до вищого навчального закладу на основі прийнятої комплексної моделі та алгоритму відбору абітурієнтів.

Важливим чинником ефективного відбору абітурієнтів є комплексна оцінка рівня сформованості абітурієнтів. Комплексна оцінка – інструмент, за допомогою якого можливий відбір найкращих кандидатів по заздалегідь визначеним критеріям. Застосування саме комплексної оцінки відбору абітурієнтів до вищого навчального закладу дозволить зараховувати активних, цілеспрямованих, креативних і підготовлених кандидатів.

В ході дослідження виявлено набір критеріїв , який дозволяє обґрунтовано оцінити відбір абітурієнтів [1, 3]. При відборі оціночних показників враховувались вимоги формальної логіки, кваліметрії, теорії ієрархічних систем.

У 2007 році в Українській інженерно-педагогічній академії , розроблено і впроваджено систему управління якістю відповідно до міжнародного стандарту ISO 9001: 2001, яка ефективно функціонує, але, як кожна відкрита система, потребує постійного удосконалення. Так, в межах етапу корегуючих дій, було проведено дослідження, при розроблені експериментальної моделі та алгоритму комплексного відбору абітурієнтів стосовно до умов функціонування вищої школи з адаптивною структурою. Дана структура управління дозволяє оперативно змінювати показники для кожної спеціальності під час щорічної вступної кампанії у закладі вищої освіти.

На початковому етапі було сформовано методику розрахунку комплексної моделі відбору абітурієнтів, враховуючи всі заходи, в яких вони приймали участь (тестування, співбесіди, круглі столи тощо). Для проведення дослідження та методики розрахунку, передусім, було проведено огляд та аналіз довузівської підготовки абітурієнтів, сформовано групи критеріїв, визначаючих потенціал абітурієнтів. Алгоритм комплексної моделі відбору абітурієнтів наступний: розробка методу формування груп найбільш інформативно погоджених показників комплексного відбору та оцінювання довузівських досягнень абітурієнтів; розробка кількісного методу при комплексному відборі та оцінки досягнень абітурієнтів; розробка експертних нормативних моделей для вищої школи, за допомогою яких всі довузівські заходи об’єднуються у виділений потенціал і по яким визначаються нормативні дані за участь у проведених заходах з використанням вагових коефіцієнтів для кожної групи спеціальностей в Українській інженерно-педагогічній академії; розробка комбінованого методу розрахунку комплексної оцінки абітурієнтів, об’єднуючого бального методу, методу з ваговими коефіцієнтами та елементами нечіткої логіки; експерименту та аналізу результатів впровадження комбінованої методики відбору абітурієнтів; розробка заходів по покращенню відбору абітурієнтів тощо.

Оціночні моделі відбору абітурієнтів дозволяють вести цілеспрямовану роботу в напрямку профорієнтаційних заходів і максимально виявляти можливості та потреби абітурієнтів. Чітка орієнтованість при відборі абітурієнтів на кінцевий результат дозволить в значній мірі підвищити конкурентоспроможність фахівців та покращить попит на ринку праці при дефіциті кваліфікованих фахівців інженерно-педагогічної спрямованості.

В подальших планах дослідження залишається, прослідкувати на кожному році підготовки, який вплив комплексної моделі відібраних абітурієнтів на механізми формування та підготовку конкурентоспроможних фахівців. А також, вплив моделі на діючу систему управління вищим навчальним закладом в часовому інтервалі.

Запропонована комплексна модель відбору та оцінки абітурієнтів вищим навчальним закладам допоможе при прийнятті рішень в управлінні процесом відбору абітурієнтів для конкретних спеціальностей та удосконалить в цілому діючу систему управління.

1. Віткін Л.М. Місце України у світовій та європейській якості. / Л.М. Віткін. // Стандартизація, сертифікація, якість. – 2002 – С. 280. 2. Житньов Н.А. Модернізація в управлінні вищим навчальним закладом. / Н.А. Житньов // – 2014 – С. 480. 3. Технічне регулювання та підтвердження відповідності в Україні: підручник для вищ. навч. закладів / С.Т. Черепков, С.І. Кондратов, М.М. Будьонний [та ін.] / Нац. Техн.. ун-т „Харк. Політехн. Ін-т”. – Х.: Підручник НТУ „ХПІ,”, 2010. – 440 с.

35

УДК 006.1(075.8)

ЗАСТОСУВАННЯ СИСТЕМИ ЗБАЛАНСОВАНИХ ПОКАЗНИКІВ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ

ІНТЕГРОВАНОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ

М. Бунєєва, Г. Хімічева, 2015

Київський національний університет технологій та дизайну, Київ, Україна

В умовах глобальної конкуренції оптимальним засобом існування підприємства є реалізація стратегії стійкого розвитку, яка враховує питання економіки, екології та соціальної політики, що базуються на вимогах міжнародних стандартів серії ISO 9001, ISO 14001, OHSAS 18001, тобто працюють в форматі інтегрованої системи управління [1]. Така філософія ведення бізнесу пов’язана перш за все з усвідомленням того, що успіх в умовах жорсткої конкуренції можливий лише за умов забезпечення високої якості продукції (послуг).

Система збалансованих показників ефективності (BSC) являє собою концепцію, що використовується для комплексного оцінювання діяльності підприємства (установи). Вона дозволяє відображають поряд з фінансовими аспектами ще такі аспекти діяльності підприємства, як взаємини із замовниками, організацію бізнес-процесів, а також здатність до накопичення знань і розвитку [2].

Для підприємства формування системи збалансованих показників починається з моменту, коли провідні менеджери компанії формулюють місію підприємства і приходять до загального бачення перспектив і способів розвитку підприємства. Як доводять проведені дослідження, результати яких викладані в [3] технологію створення і впровадження BSC доцільно застосовувати для впровадження І інтегрованої системи управління (ІСУ) зокрема, для вирішення окремих завдань, що виникають під час її побудови. Такий підхід дозволяє забезпечити рішення різноманітних завдань менеджменту якості організації (підприємства).

Розглянемо ці можливості більш детально. Якщо проаналізувати зміст проекцій BSC, то легко знайти тісний зв’язок із групами вимог, регламентованих стандартом ISO 9001. Наприклад, проекція Клієнт містить у собі всі вимоги, що відносяться до процесів, пов’язаних зі споживачами. Проекція Внутрішні бізнес-процеси – це, за деяким винятком, процеси життєвого циклу продукції. Проекція Навчання та розвиток може, за необхідності, містити в собі менеджмент ресурсів, а також процеси вимірів, аналізу і поліпшення. Таким чином, існує скорельований взаємозв’язок між інтегрованою системою управління і системою збалансованих показників.

Слід зазначити, що моніторинг результативності та ефективності процесів ІСУ необхідний для оцінювання рівня розвитку системи та її впливу на роботу підприємства в цілому. Однак, для цього потрібно оцінити результативність і ефективність кожного процесу, а потім отримані результати проаналізувати і узагальнити.

Для виміру процесів системи управління якістю підприємства, існують різні методи, зокрема, проведення внутрішніх і зовнішніх аудитів (перевірок) та аналіз запланованих і виконаних заходів.

Проведення перевірок дає змогу: підтвердити відповідність функціонування процесу до встановлених вимог; визначити причини невідповідностей, що виникають; підтвердити виконання коригувальних дій; оцінити ступінь розуміння персоналом цілей, завдань і вимог, установлених під час виконання даного процесу; визначити шляхи подальшого удосконалювання процесу в СУЯ підприємства.

За результатами перевірки визначаються невідповідності і розробляються коригувальні дії, спрямовані на подальше поліпшення результативності та ефективності процесу. Крім того, аналіз запланованих і виконаних заходів дозволяє власникові процесу не тільки здійснювати планування робіт з виконання даного процесу, а й поліпшувати його за рахунок проведення порівняльного аналізу запланованих і виконаних заходів, а також розробляти необхідні попереджувальні і коригувальні дії, спрямовані на досягнення запланованих цілей.

1. Хімічева Г.І., Віткін Л.М. Методичні підходи до створення інтегрованих систем управління // Вісник КНУТД – 2004. - №6 – с. 21–29. 2. Kaplan, R., Norton D. (1996) The balanced scorecard; translating astrategy into action.-Boston, MA.: Harvard Business School Press, 323 p. 3. Хімічева Г.І. Економічні аспекти впровадження інтегрованих систем управління / Г.І.Хімічева // Вісник КНУТД. – 2005. - № 1(21). – С. 54-59.

36

УДК 005.932

ЯКІСТЬ ОБЛІКОВО-АНАЛІТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ ЛОГІСТИЧНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ

© М. Вінярська, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

У сучасних економічних умовах особливого значення набувають дослідження питань ефективного управління логістичним підприємством, де одним з найважливіших елементів його розвитку є якість інформаційного забезпечення. Саме завдяки якісній, достовірній, повній і своєчасній інформації, на основі якої приймаються управлінські рішення, можна досягнути бажаних результатів розвитку підприємства.

Система обліково-аналітичного забезпечення логістичної діяльності відіграє важливу роль у функціонуванні підприємства, забезпечуючи взаємодію різних структурних підрозділів та враховуючи зміни зовнішнього та внутрішнього середовища. Така система базується на даних бухгалтерського обліку, включаючи оперативну інформацію, і використовує для економічного аналізу статистичну, виробничу, довідкову та інші види інформації. Обліково-аналітична система забезпечує збір, опрацювання та оцінку всіх видів інформації, що використовується для прийняття управлінських рішень [1].

Основними завданнями обліково-аналітичної системи управління є: надання інформаційної підтримки у прийнятті управлінських рішень; здійснення аналізу та оцінки ефективності діяльності логістичного підприємства загалом та за структурними підрозділами; контроль і оцінювання економічної ефективності діяльності підприємства; обґрунтування пріоритетних напрямків розвитку [2].

Обліково-аналітична інформація являє собою сукупність даних бухгалтерського обліку, які розкривають господарську діяльність суб’єктів господарювання та використовують для прийняття рішень в процесі управління. Тому для ефективного управління логістичним підприємством така інформація повинна відповідати певним вимогам, а саме: своєчасність, точність, корисність, доступність, достовірність, повнота, порівнянність, адекватність, адресність, адаптивність тощо [3]. Кожна з наведених вимог до інформації спрямована на задоволення потреб користувачів управлінського персоналу, проте з них можна виділити ті, від яких найбільше залежить інформація для аналізу результатів діяльності, а саме: відсутність систематичних помилок (забезпечує недопущення помилок при реєстрації операцій в обліку), точність (всі вказані суми за операціями повинні бути вказані правильно), повнота (забезпечує відображення всіх аспектів проведеної операції), корисність і значимість (необхідно забезпечити відображення головних параметрів проведеної операції), достовірність (інформація повинна відображатись за фактично здійсненими операціями), порівнянність (всі показники відображаються відповідно до обраної методики обліку) [4].

Система бухгалтерського обліку є основним інформаційним джерелом логістичного підприємства, тому для прийняття зважених і правильних управлінських рішень менеджерам підприємства необхідно володіти правдивою, неупередженою та достовірною інформацією. Адже прийняття рішень, які впливають на поточну діяльність підприємства, в кінцевому підсумку визначають результати діяльності, мають грунтуватися на якісній обліково-аналітичній системі підприємства, що є важливим організаційним етапом роботи логістичного підприємства.

1. Юзва Р.П. Обліково-аналітична система – інформаційне забезпечення управління підприємством / [Електронний ресурс].- Режим доступу до статті:http://magazine.faaf.org.ua/content/view/651/35/ 2. Волощук Л.О. Обліково-аналітичне забезпечення управління інноваційним розвитком підприємства / [Електронний ресурс].- Режим доступу до статті: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe. 3. Подолянчук О.А. Сутність обліково-аналітичної інформації та її роль в системі внутрішнього контролю сільськогосподарського підприємства / О.А. Подолянчук // Економіка АПК. – 2010. – № 3. – С. 54–57. 4. Ратушна О.П. Обліково-аналітичне забезпечення аналізу результатів діяльності / [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://magazine.faaf.org.ua/content/view/1340/35/.

37

УДК 339(477)

ПРОБЛЕМИ ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ НАССР В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ВИРІШЕННЯ

© М. Гавриляк, М. Петелицька, 2015

Львівська комерційна академія, Львів, Україна

Інтеграція української економіки у світову економічну систему через вступ до Світової організації торгівлі, бажання підписати з ЄС договори про асоціацію та зону вільної торгівлі лежить через адаптацію українського законодавства до європейських та світових стандартів, через дотримання українським бізнесом міжнародних норм та положень з виробництва будь-якої продукції, і харчової продукції зокрема.

Так, мінімальна вимога для експорту харчової продукції в країни ЄС – впровадження на підприємстві системи безпечності харчової продукції, заснованої на НАССР [1]. Згідно з європейським законодавством, на суб’єкти господарювання, які працюють в галузі виробництва, переробки, розповсюдження харчових продуктів, покладено повну відповідальність за якість і безпечність продукції, яку вони виготовляють чи постачають на ринок. Характерною стратегічною рисою при вірному функціонуванні системи НАССР на будь-якому підприємстві харчової промисловості є можливість простеження усього ланцюга виробництва – від обробітку сировини до підприємств роздрібної торгівлі. При цьому, галузь розповсюдження або діяльності системи НАССР на підприємстві має визначатися його стратегією (видом продукції, на яку буде впроваджено систему [2].

В Україні застосування систем НАССР є обов’язковим для всіх підприємств, які займаються виробництвом або введенням в обіг харчових продуктів. Цього вимагають Закони України „Про безпечність та якість харчових продуктів”, „Про дитяче харчування”, національний стандарт ДСТУ 4161-2003 „Системи управління безпечністю харчових продуктів. Вимоги”, національний стандарт ДСТУ ISO 22000:2007 (ідентичний міжнародному стандарту ISO 22000:2005), постанова №20 від 30.06.2010 р. МОЗ „Про удосконалення державного санітарно-епідеміологічного нагляду за впровадженням системи НАССР”, наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України „Про затвердження Вимог щодо розробки, впровадження та застосування постійно діючих процедур, заснованих на принципах Системи управління безпечністю харчових продуктів – НАССР [3, 4]. Згідно з цим нормативним документом, на всіх підприємствах, які займаються виробництвом та обігом (оптовою реалізацією) харчової продукції, повинно бути в обов’язковому порядку впроваджено вищезгадану систему управління. Така вимога з’явилася невипадково, як показала практика, вибірковий контроль готової продукції не може гарантувати її цілковиту безпечність, що переконливо підтверджують доволі часті випадки отруєнь неякісними продуктами харчування [6].

У практиці запроваджуються значна частина нововведень, у тому числі такі нові напрямки роботи як питання національної комісії України з Codex Alіmentarius, що регламентує собою перегляд та розроблення санітарних заходів, навчання виробників і продавців стосовно системи НАССР, здійснення нагляду за впровадженням системи НАССР та аналогічних систем забезпечення безпечності харчових продуктів, харчових добавок, ароматизаторів, дієтичних добавок. Усе частіше роздрібні торгові мережі України, особливо з іноземним капіталом, вимагають від постачальників харчових продуктів дотримання міжнародних стандартів з харчової безпеки. Так, відома світова компанія METRO Cash & Carry встановила для всіх своїх постачальників продовольчої продукції умови, за якими до 2014 р. всі вони повинні бути сертифіковані за стандартом IFS. До того ж компанія надає особливі фінансові умови на консультаційні послуги із впровадження IFS. Іноземні інвестори все частіше вимагають від своїх клієнтів в Україні наявності в них упровадження НАССР, що створює додаткову вартість, зменшує ризики, відкриває нові ринки та посилює бренд продукції.

Оскільки харчова продукція є масовою, що виробляється в значних обсягах, майже всі існуючі зараз традиційні методи управління якістю і безпечністю продукції засновані на використанні (статистичного) вибіркового методу контролю. Тобто, на періодичних дослідженнях певних зразків, які відбираються за планами статистичного контролю [5]. Ці методи не дають певної гарантії всіх одиниць продукції з яких складається партія. Збільшення обсягів вибірки або кількості показників, що перевіряються, або посилення режиму контролю лише збільшують витрати, а не гарантують безпеку. Тому, на відміну від цих методів базова ідея системи НАССР ґрунтується на тому, що постійний контроль у декількох окремих точках процесу, де з’являются небезпечні чинники більш простий, більш надійний і менш витратний, ніж вибірковий

38

контроль готової продукції. Якщо вибірковий контроль продукції лише констатує з певною вірогідністю небезпеку, то НАССР запобігає появі або зменшує до прийнятих до споживача рівнів всі небезпечні чинники, а тому дає більш повну гарантію безпеки всієї продукції.

За даними обстежень підприємств, а саме через відсутність або недостатність умов основними проблемами при розробці і впровадження системи НАССР на вітчизняних харчових підприємствах на даний час є наступні:

• зношеність або застарілість основних виробничих фондів підприємства. За офіційними статистичними даними фізично і морально застаріле обладнання в переробних галузях АПК складає 65-75%, середній термін використання виробничих і технологічних ліній досягає 12-15 років, а на окремих підприємствах 25-30 років.

• відсутність економічних стимулів для підприємств при розробці і впровадженні систем управління якістю та НАССР. Розробка, впровадження я сертифікація системи НАССР є суто добровільною справою підприємства. Крім можливостей використання сертифікату на систему НАССР, в рекламуванні своєї продукції підприємство не має ніяких преференцій перед конкурентами. Реальна економічна віддача від системи з’являється згодом, коли підприємство зміцнює своє ринкове становище, підвищує обсяги продаж і виробництво і просуває продукцію на нові, особливо, міжнародні ринки.

• непорозуміння вищим керівництвом і персоналом підприємства необхідності впровадження системи менеджменту якості та безпеки та сприйняття його як непотрібною бюрократичної діяльності і зайвої трати коштів. Ця позиція є цілком зрозумілою з огляду на вище сказане.

• недостатня обізнаність персоналу щодо системи НАССР і правил GMP/GHP, брак практичного досвіду їх використання, низький рівень виробничої санітарії і гігієни та технологічної дисципліни на підприємстві. При відсутності швидкої економічної віддачі у керівництва і персоналу зникає зацікавленість у засвоєнні і впровадженні обтяжливих і громіздких систем і правил, які виправдовують себе тільки через певний час.

• висока вартість консалтингових і сертифікаційних послуг та недостатність методичного забезпечення з питань розробки і функціонування таких систем також створюють додаткові перешкоди на шляху впровадження системи НАССР.

Для розв’язання цих проблем, на думку авторів, необхідно виконати низку заходів, серед яких зокрема: сформувати державну систему підтримки виробників, які прагнуть впроваджувати систему НАССР на харчових підприємствах; економічно мотивувати та забезпечити прискорення процесу оновлення і модернізації виробничих фондів харчових підприємств; забезпечити неухильне дотримання виробниками вимог технологічної дисципліни, виробничої санітарії і гігієни; активно вивчати кращий зарубіжний та вітчизняних досвід розробки і запровадження системи НАССР; створити необхідне м методичне забезпечення з питань розробки, впровадження та використання таких систем; підвищувати рівень підготовки інженерно-технічного персоналу з питань менеджменту якості і безпечності харчової продукції.

Отже, впровадження системи НАССР в Україні знаходиться лише на початковій стадії. Впровадження таких систем на вітчизняних харчових підприємствах стає проблематичним через низку причин, головними з яких є наступні. Відсутність економічної мотивації і державної підтримки для підприємств, що впроваджують такі системи, відсутність фінансових і технічних можливостей для радикальної модернізації виробництва, можливість посилення ринкового становища шляхом недобросовісної конкуренції, недостатня обізнаність керівництва та інженерно-технічного персоналу в питання системного менеджменту якості і безпечності харчових продуктів.

1. ДСТУ 4161-2003. Системи управління безпечністю харчових продуктів. Вимоги. – К.: Держспоживстандат України, 2003. – 15 с. 2. ДСТУ ISO 22000:2007. Системи управління безпечністю харчових продуктів. Вимоги до будь-яких організацій харчового ланцюга. – К.: Держспоживстандат України, 2003. – 30 с. 3. Cистема НАССР: Довідник. / Львів: НТЦ „Леонорм– Стандарт”. – 2003. – 218 с. 4. Система НАССР як провідник до безпечної продукції // Упаковка-екологія. – №2, – 2012. – С. 56-58. 5. Денисенко I.П. Практичні аспекти запровадження системи НАССР на підприємствах харчової галузі / І.П. Денисенко, О.В. Дорофієва. // Производимая лаборатория. – №3(18), июнь. – 2008. – С. 29-32. 6.Міжнародний досвід забезпечення якості продукції : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-3/10pmmzjp.pdf

39

УДК 658.018

ІДЕНТИФІКАЦІЯ НЕБЕЗПЕК ТА ОЦІНЮВАННЯ РИЗИКІВ У СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ПРАЦІ

© І. Єршова, А. Сухенко, 2015

Державне підприємство „Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем”, Львів, Україна

У системі управління охороною праці (далі – СУОП) ідентифікація небезпек і оцінювання ризиків є найбільш ефективним запобіжним заходом щодо виникнення інцидентів, які можуть мати негативні наслідки.

Ідентифікацію небезпек і оцінювання ризиків обов’язково здійснюють: • під час розроблення СУОП на відповідність вимогам ДСТУ OHSAS 18001 [1]; • кожного разу, коли потрібно вносити будь-які зміни до запровадженої СУОП, операцій, процесів,

інфраструктури тощо. Для виконання роботи з ідентифікації та оцінювання ризиків доцільно створити робочу групу, до якої

слід залучити керівників структурних підрозділів, фахівців у сфері охорони праці, зокрема зовнішніх консультантів, а також виконавців робіт на робочому місці.

Ідентифікація небезпек полягає у визначенні всіх об’єктів, ситуацій або дій (чи їх поєднання), які притаманні діяльності організації та несуть потенційну загрозу здоров’ю та/чи життю працівників.

Під час ідентифікації небезпек розглядають: • різні види робіт і ситуацій, щоб виявити небезпеки, які постійно присутні за нормальних умов роботи, а

також небезпеки, вплив яких можливий за відхилення від нормальних умов роботи та аварійних ситуацій; • діяльність усіх осіб, які мають доступ до робочого місця (зокрема, відвідувачів, підрядників); • інфраструктуру, устатковання та матеріали на робочому місці; • джерела небезпеки, безпосередньо не пов’язані з робочим місцем, але які можуть вплинути на осіб,

що перебувають на робочому місці; • наявні чи передбачувані зміни в діяльності організації; • інші аспекти. За результатами ідентифікації небезпек має бути щонайменше встановлено: • небезпека (об’єкт, ситуація чи дія, або їх поєднання); • місце, де виникає небезпека (підрозділ, дільниця тощо); • вид робіт, операцій, під час виконання яких виникає небезпека; • працівники, які наражаються на небезпеку (зокрема їх посада, професія), а також усі сторонні особи,

які мають доступ до місця виникнення небезпеки. Оцінювання ризиків полягає у визначенні величини ризиків, аналізуванні можливих наслідків і

ймовірності їх виникнення, прийнятті рішення стосовно прийнятності чи неприйнятності ризиків. Результатом оцінювання ризиків має бути також підтвердження адекватності наявних заходів безпеки

та/чи пропозиції щодо їх поліпшення чи запровадження інших заходів безпеки. Методи оцінювання ризиків поділяються на якісні та кількісні. Прикладом якісного методу може бути метод, який полягає в тому, що експерт для кожної ситуації

визначає ранг імовірності її настання (наприклад: мала імовірність (інцидент виникає рідко та нерегулярно), середня імовірність (інцидент виникає час від часу, але нерегулярно), висока імовірність (інцидент виникає часто та регулярно) та відповідні цій ситуації наслідки (наприклад: незначні (невелике пошкодження чи головний біль), помірно значущі (легка травма), серйозні (тяжкі травми, хронічне захворювання).

За комбінацією імовірності інциденту та його наслідків якісно визначають ризик (малозначний, малий, помірний, значний, неприпустимий).

Для інцидентів з найбільшими ризиками треба визначити відповідні заходи безпеки. Визначаючи конкретні заходи безпеки необхідно розглянути такі можливі варіанти: • повне усунення небезпеки (наприклад, заміна повітряних електричних мереж на кабельні); • інженерне рішення щодо заміни (заміна менш небезпечними матеріалами або зменшення

енергоємності системи, наприклад, зниження напруги, сили струму, тиску, температури тощо); • технічне рішення (встановлення систем вентиляції, механічного огородження, блокування, звукового

сповіщення тощо);

40

• вивіски, попередження та/або адміністративні заходи безпеки (знаки безпеки, маркування небезпечної зони, фото-люмінесцентні ознаки, попереджувальні сирени/вогні, сигналізації, безпечність процедур, інспекції обладнання, контроль доступу, системи безпечності роботи, позначки та дозволи на роботу, інструктажі, наради, бесіди тощо);

• застосування засобів індивідуального захисту (наприклад, захисних окулярів, навушників, щитків, прив’язних ременів і ремінців, респіраторів, рукавичок тощо).

Найбільш результативними заходами безпеки є заходи з повного усунення небезпек, але не завжди вони можуть бути економічно найбільш ефективними.

Процес ідентифікації небезпек і оцінювання ризиків буде результативним, якщо: • є зацікавленість у проведенні робіт як керівництва, так й працівників; • результати оцінювання ризиків задокументовано; • результати оцінювання ризиків відображають реальний стан умов праці; • використано дані про небезпечні ситуації, що вже відбулись у минулому, а також враховано

потенційні небезпеки, виникнення яких можливе в майбутньому; • визначені заходи безпеки є конкретними та такими, що їх можна виконати; • проводиться моніторинг запровадження заходів безпеки, відстежуються зміни, які відбуваються у

структурі організації, процесах, правових та інших вимогах у сфері охорони праці та здійснюється постійних контроль виробничого середовища.

1. ДСТУ OHSAS 18001:2010 Системи управління гігієною та безпекою праці. Вимоги.

41

УДК: 615.1:65.018

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ МЕНЕДЖМЕНТУ ЯКОСТІ У ВНЗ ФАРМАЦЕВТИЧНОГО ПРОФІЛЮ

© А. Кайдалова, О. Посилкіна, 2015

Національний фармацевтичний університет, Харків, Україна

На сучасному етапі реформування та подальшого розвитку системи вищої освіти, у т.ч. і фармацевтичної, в Україні приділяється велика увага проблемі якості, проголошуючи її „національним пріоритетом і передумовою національної безпеки держави, дотримання міжнародних норм і вимог законодавства України щодо реалізації прав громадян на освіту”.

Активна участь України в сучасних інтеграційних процесах об’єктивно зумовлена перевагами міжнародного поділу праці. Однією з важливих складових стандартизації та інтеграції у світовий освітній простір є якість вищої освіти. Якість освіти в України розглядається здебільшого як якість освітнього середовища; якість реалізації освітнього процесу; якість результатів освітнього процесу.

Незалученість вітчизняних вищих навчальних закладів (ВНЗ) до впровадження передових методів управління якістю, а також розробки систем управління якістю відповідно до вимог міжнародних стандартів та участі у національних конкурсах якості та ділової досконалості на базі Європейських моделей освіти, суттєво позначається на їх конкурентоспроможності в умовах глобалізації та вдосконаленні якості підготовки компетентних фахівців, зокрема у фармацевтичній галузі [1, 3].

Досвід застосування систем управління якістю у виробничій сфері зумовлює можливість запровадження й у вищій освіті концепцій менеджменту якості, а саме: принципів моделі ділової досконалості Еuropean Foundation for Quality Маnagement (ЕFQМ) і вимог міжнародних стандартів ІSО серії 9000 для побудови системи управління якістю. З упровадженням у фармацевтичну галузь міжнародних стандартів зросли вимоги до підготовки фармацевтичних кадрів, що зумовило необхідність сертифікації якості діяльності освітніх установ, у тому числі й вищих навчальних закладів. На сьогодні стандарти ISO серії 9000 використовують більше ніж у 1000000 організаціях у 161 країні. В Україні налічується понад 2000 компаній і організацій, сертифікованих на відповідність міжнародному стандарту ISO серії 9000 [2, 4].

Аналіз сертифікації показав, що у системі вищій освіті близько 5000 ВНЗ мають сертифіковану систему менеджменту якості, понад 1000 з них – на відповідність стандартам ISO. Наприклад, у Республіці Білорусь функціонують 45 державних і 10 приватних закладів вищої освіти, серед них 6 – медичного та фармацевтичного профілю. Сертифіковано понад 10 ВНЗ, серед медичних це: Гродненський державний медичний університет та Білоруський державний медичний університет. У Казахстані налічується 146 ВНЗ, з них 42 вже запровадили та сертифікували системи менеджменту якості, це: Південно-Казахстанська державна фармацевтична академія, Державний медичний університет м. Семей, Казахстанський медичний інститут, Казахський національний медичний університет ім. С. Асфендіярова та ін.

У Російській Федерації налічується близько 3000 ВНЗ, серед них близько 90 ВНЗ медичного та фармацевтичного профілю. На сучасному етапі сертифіковано понад 30 ВНЗ, серед яких і: Воронезький державний університет, П‘ятигорська державна фармацевтична академія, Пермська державна фармацевтична академія, Перший Московський державний медичний університет імені І.М. Сеченова, Санкт-Петербурзька фармацевтична академія та ін. В Україні налічується понад 300 ВНЗ і на сучасному етапі вже сертифіковано понад 20 ВНЗ, серед медичних та фармацевтичних ВНЗ це: Донецький національний медичний університет ім. М. Горького та Запорізький державний медичний університет.

На додипломному та післядипломному рівнях підготовку фармацевтичних кадрів здійснюють близько 20 медичних та фармацевтичних ВНЗ та 23 вищі навчальні заклади, які готують молодших спеціалістів фармацевтичної галузі. Проведений аналіз готовності щодо впровадження систем менеджменту якості (СМЯ) в освітню діяльність медичних та фармацевтичних ВНЗ показав, що більшість закладів готові до впровадження СМЯ, але серед проблем, які ускладнюють процес впровадження, є організаційні, методологічні та фінансові.

Аналіз досвіду навчальних закладів та фармацевтичних підприємств, що запровадили СМЯ у свою діяльність, дозволив виділити основні організаційні підходи до впровадження СМЯ у ВНЗ, які здійснюють підготовку фармацевтичних кадрів, серед яких [2, 3, 5]:

• прийняття рішення щодо розробки та впровадження СМЯ у ВНЗ входить до компетенції вищого керівництва і вимагає чіткого визначення цілей або очікуваних результатів, а також планування

42

реальних програм для досягнення поставлених цілей при впровадженні СМЯ. Прийняття рішення про впровадження СМЯ повинно обумовлюватись розумінням вищого керівництва необхідності зміни традиційних підходів готовності до впровадження інновацій, зміни підходів в управлінні та діяльності ВНЗ. Стандарти ISO 9000 містять загальнометодологічні підходи і рекомендації до створення СМЯ і тому при розробці СМЯ у ВНЗ саме ці методологічні підходи і принципи повинні бути взяті за основу. У той час, при побудові СМЯ в кожному ВНЗ доцільно враховувати галузеву специфіку, особливості навчального процесу тощо;

• перехід від забезпечення якості до управління якістю. Стандарт ISO 9000 передбачає не тільки взаємозв'язок між організацією та споживачами, а й взаємозв'язок між співробітниками організації. Впровадження СМЯ спрямовано на розвиток горизонтальних зв'язків і підвищення відповідальності кожного співробітника. СМЯ у ВНЗ вимагає чіткої організації в розробці системи, в якій повинні бути задіяні всі без винятку працівники, не залежно від їх обов'язків;

• формування плану (етапів) розробки та впровадження СМЯ у ВНЗ. Як правило, розробку і впровадження СМЯ умовно можна розділити на три етапи: підготовчий, основний і завершальний. Підготовчий етап включає ознайомлення та навчання співробітників, формування робочої групи по розробці СМЯ. Основний етап передбачає формування Політики, цілей і стратегії у сфері управління якістю у ВНЗ; удосконалення організаційної структури та створення відділу забезпечення якістю; визначення процесів та їх взаємозв'язків; визначення критеріїв результативності. На завершальному етапі проводиться внутрішній аудит та сертифікація СМЯ;

• необхідність документування впровадження СМЯ у ВНЗ. Чітке визначення процесів і рівнів документації дозволить грамотно розробити пакет документів з урахуванням вимог стандарту. Для розробки системи документації СМЯ попередньо необхідно провести аналіз існуючої документації ВНЗ. Після повного узгодження документованих процедур з керівництвом ВНЗ здійснюється впровадження необхідної системи документації.

Таким чином, основними організаційними аспектами розробки і побудови системи управління якістю у вищому фармацевтичному освіті є чітке розуміння керівництвом і співробітниками сутності та необхідності впровадження СМЯ в діяльність ВНЗ; готовність проведення змін в організації та управлінні ВНЗ; попередній аналіз фактичного стану готовності ВНЗ до впровадження СМЯ; підвищення мотивації всіх учасників; кадровий потенціал; навчально-методичне забезпечення; метеріально-технічна база; розробка концепції та програми впровадження СМЯ у ВНЗ; розробка системи конкретизованих завдань кожного структурного підрозділу з умов визначених процесів СМЯ ВНЗ; класифікація процесів відповідно до визначеної структури; класифікація інформаційних потоків; відповідність системи моніторингу якості освіти світовим стандартам; інформованості про систему якості у ВНЗ та ін.

1. Забезпечення якості освіти – важлива умова інноваційного розвитку держави і суспільства. Матеріали до доповіді міністра освіти і науки Станіслава Ніколаєнко на підсумковій колегії МОН України (1-2 березня 2007 р., м. Харків) Офіційний сайт Міністерства освіти і науки України – http://www.mon.gov.ua 2. Артюхов И.П. Опыт внедрения системы менеджмента качества в медицинском вузе / И.П. Артюхов, П.А. Самотесов, С.Ю. Никулина и др. // Современные проблемы науки и образования. – 2009. – № 3 – С. 138-141. 3. Деякі аспекти впровадження систем менеджменту якості освіти у ВНЗ – Режим доступу: http://www.management.com.ua/be/be024.html. 4. Матвійчук-Юдіна О.В. Міжнародні стандарти системи менеджменту якості та їх адаптація до освітніх процесів – Режим доступу : http://www.rusnauka.com/7_NMIW_2009. 5. Модернізація освіти України у контексті євроінтеграційних про-цесів: історико-педагогічний аспект : монографія / авт. кол. О. А. Дубасенюк [та ін.] / за заг. ред. Н. Г. Си-дорчук. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2008. – 300 с.

43

УДК 330.123

УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ПІДПРИЄМСТВА З ВИКОРИСТАННЯМ СТАНДАРТУ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ISO 55000

© О. Карий, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Управління активами є невід’ємною частиною господарської та інвестиційної діяльності будь-якого господарюючого суб’єкта. Проте „буденність” такої діяльності не завжди свідчить про її високу ефективність. Важливість якісного управління активами підприємства стимулювала наукові дослідження в цій сфері та спроби узагальнення найкращих практик, розробки ключових правил тощо.

З метою забезпечення ефективності господарської та інвестиційної діяльності, процес управління активами підприємства повинен будуватися на основі таких принципів [1]:

1. Цілісність: управління активами має бути міждисциплінарним, зосередженим на загальній вартості; 2. Систематичність: постійно виконуватися у визначеній системі управління; 3. Системність: активи необхідно розглядати в контексті господарських систем; 4. Врахування ризику: оцінювання ризиків при прийнятті всіх рішень; 5. Оптимальність: пошук найкращого компромісу між конфліктуючими цілями; 6. Стійкість: плани повинні забезпечити оптимальні життєві цикли активів, поточну продуктивність

системи, бажані наслідки для навколишнього середовища тощо. 7. Інтегрованість: активи мають працювати як єдине ціле, а не як сума складових. Сучасний етап розвитку управління активами та глобалізація економічної діяльності дозволяють

створювати міжнародні стандарти у цій сфері. У січні 2014 р. The International Standards Organisation опублікувала стандарт ISO 55000.

Стандарт ISO 55000 „Менеджмент активів” був розроблений на основі специфікації Publicly Available Specification PAS 55-1:2008 „Менеджмент активів. Специфікація для оптимізованого менеджменту фізичних активів” Британського Інституту Стандартів (BSI), представленої у 2008 році.

Стандарт призначений насамперед для управління матеріальними активами (основними засобами), але також може застосовуватися до інших типів активів. Стандарт може бути використаний будь-якою організацією будь-якого типу і організація сама визначає, до яких з її активів буде застосований даний міжнародний стандарт.

Типові об’єкти цілей за ISO 55000 [2, с. 10]: інвестиції в активи; чиста приведена вартість; внутрішня норма прибутку; виробничі показники у порівнянні з плановими; сертифікація системи менеджменту активів; оцінка задоволення клієнтів; соціальна репутація; реагування на запити місцевої громади; вплив активів на оточуюче середовище; енергетична результативність активів; безпека і здоров’я при роботі з активами; вплив на клімат (парникові гази); рівень сервісу; ефективність активів; надійність активу (час до відмови, час між відмовами); собівартість продукції чи послуги; технічний стан активів; вартість життєвого циклу; очікувана тривалість життя активів.

На нашу думку, вітчизняні підприємства, які прагнуть залучити іноземні інвестиції для свого розвитку повинні якомога швидше навчитися застосовувати цей новий міжнародний стандарт з метою підвищення прозорості своєї діяльності та зменшення ризиків для інвестора.

1. Key-principles / The Institute of Asset Management. – Режим доступу: https://theiam.org/knowledge/diagrams/key-principles. 2. Яскин Л. „Менеджмент активов – Системы менеджмента – Требования” по ISO 55001:2014 / Леонид Яскин. – М.: Бюро Веритас Сертификейшн Русь, 2015. – 16 с.

44

УДК 378

ОЦЕНКА КОГЕРЕНТНОСТИ СИСТЕМ ДЛЯ УПРАВЛЕНИЯ КАЧЕСТВОМ ВЫСШЕГО ОБРАЗОВАНИЯ И ИДЕНТИФИКАЦИЯ ОБЛАСТЕЙ УЛУЧШЕНИЯ

© К. Киров, Х. Крачунов, 2015

Технический университет – Варна, Варна, Болгария

Основная цель доклада это предложение для осуществления оценки состояния систем управления качеством высшего образования на основании степени зрелости процессов ее создания и ее приложении при идентификации области улучшения. На современном этапе глобализации мировой экономики все чаще приходится ограничивать реализацию конкретного проекта. Успех такого начинания зависит от умения кадров быстро ориентироваться в полезности системы организаций и ее способности выполнять требования связанные с эффективностью и с хорошими результатами. При создании университетских кадров необходимо учитывать их способность принимать во внимание специфику производящих, национальных, государственных и организационных отличий. Конкурентная обстановка требует от кадров умения распознавать предприятия, которые имеют приблизительно одинаковые ценностные, организационные и культурные модели. Их умение оценивать адекватно возможности их совместной работы, водит к уменьшению проблем, связанных с согласованностью выполнения и уменьшению риска в реализации совместных проектов.

Подобно одному живому организму, каждая система является уникальной по своей структуре и по состоянию ее созидающих процессов. Состояние каждого процесса является индивидуальным и отражает в большой степени культуру людей, которые их выполняют. Чтобы одна организация была жизненноспособной необходимо быстро приспосабливаться к наступающим переменам в и вне системы. Если каждый процесс выполняет эффективно свои функции и достигает поставленные цели, тогда и организация будет функционировать уравновешенно и достигнет общих целей. С точки зрения полезности одной организации для общества и для созидания процессов, необходимы два основных качества: надежность (минимальный риск) при достижении поставленных целей и адаптивная способность к наступающим переменам. Оценивая важность развития системы, созидающие ее процессы и их баланс, в 2000 году был разработан и в 2009 г. актуализирован стандарт ISO 9004 „Управление длительным успехом каждой организации. Подход к управлению через качество”. В нем, один из основных инструментов оценки состояния системы управления является самооценка через модель созревания. Самооценка возможно будет реализована через основные элементы, чтобы высшее руководство получило представление о звене организации и его действительных достижениях, или об отдельных элементах, для потребностей в оперативном руководстве для получения углубленного представления о состоянии организации и ее действительных достижений. Организация рассматривается как созревшая, когда она функционирует эффективно. Оценка реализируется через уровень созревания, которая может быть модифицирована согласно запросам и потребностям развития организации. Уровни созревания отдельных процессов имеют пять ступеней.

В период 2001-2010 гг. были проведены независимые оценки и анализы организаций промышленности (машиностроения, кораблестроения и химической индустрии) и образовательных институций, с целью их улучшения и достижения балансированной системы управления. Они использовали одну модель созревания. Реализованные анализы предоставили возможность руководству определить слабые места (отстающие процессы) и предпринять и корректировать действия по их улучшению. Результаты анализов были представлены в формате радарных диаграмм, которые успешно „картографират” проблемы и понятны руководству. Приобретенный опыт позволил нам в рамках проекта „BG 051 PO 001-3.1. 08 – 0014-C0001 ,,Развитие и усовершенствование системы управления в Техническом университете – г. Варны”, разработать методику системной самооценки Технического Университета – г. Варны и проверить начальные самооценки. Самооценка была ориентирована на достижение двух основных целей: оценка отдельных элементов стандарта основных обучающих звеньев и оценка основных элементов важных для существования организации отделов. Главный метод анализа состояния системы управления качеством основывается на принципах управления и требованиях EN ISO 9001 и EN ISO 9004. Стандарты дают единую базу и критерии для определения текучего состояния и определяют цели развития систем управления качеством организации.

45

УДК 37.012 : 378.4 (477)

УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ВНУТРІШНЬОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ В УНІВЕРСИТЕТІ

© Г. Красильникова, С. Красильников, 2015

Хмельницький національний університет, Хмельницький, Україна

Відповідно до розділу 5 Закону України „Про вищу освіту” у Хмельницькому національному університеті здійснюється удосконалення системи внутрішнього забезпечення якості освітньої діяльності та якості вищої освіти (система внутрішнього забезпечення якості) [1].

Основою створення системи внутрішнього забезпечення якості в університеті є нормативна база, розроблена при впровадженні у навчальний процес принципів ЄПВО, до складу якої входить понад 50 документів [2]. У 2009 році колективом авторів видана монографія „Моніторинг якості навчального процесу у вищому закладі освіти” [3], в якій визначені принципи та процедури забезпечення якості вищої освіти, описаний необхідний інструментарій для створення системи внутрішнього забезпечення якості у ВНЗ. Системний підхід до забезпечення якості, перш за все, ґрунтується на виділенні напрямів діяльності вищого навчального закладу, що мають суттєвий і визначальний вплив на якість вищої освіти. Такі напрями діяльності Хмельницького національного університету названі базовими, до їх складу віднесені: якісний склад суб’єктів освітнього процесу, ресурсний потенціал ВНЗ, зміст підготовки фахівців, організація освітнього процесу, результати професійної підготовки фахівців, наукова та інноваційна діяльність, управління ресурсами та процесами. Саме ці базові складові і є предметом моніторингу та внутрішнього забезпечення якості в університеті.

Переважна більшість процедур внутрішнього забезпечення якості в університеті сформувалися і успішно використовуються впродовж довгих років, зокрема, це щорічне оцінювання здобувачів вищої освіти, рейтинг науково-педагогічних працівників ВНЗ, використання програми Антиплагіат для перевірки самостійної роботи студентів (курсових, дипломних робіт (проектів), забезпечення підвищення кваліфікації наукових і науково-педаго-гічних працівників; забезпечення функціонування інформаційного освітнього середовища (ІОС) як необхідного ресурсу для організації освітнього процесу, у тому числі самостійної роботи студентів, за кожною освітньою програмою; наявність інформаційної системи університету для ефективного управління освітнім процесом тощо.

Одночас, в поточному навчальному році, згідно з вимогами Закону „Про вищу освіту”, в університеті розпочата підготовка до розроблення нормативно-методичного забезпечення організації навчального процесу в 2015-2016 н.р. Створені робочі групи факультетів, що мають розробити проекти освітніх (освітньо-професійних, освітньо-наукових) програм підготовки фахівців для ступенів вищої освіти – бакалавра та магістра. За кожною освітньою програмою спеціальності закріплені куратори з числа висококваліфікованих досвідчених викладачів випускових кафедр, на яких покладаються обов’язки координування освітнього процесу між усіма його учасниками та контроль за виконанням програми підготовки і забезпечення її якості. Відповідно до новостворених освітніх програм. на перехідний період мають бути розроблені навчальні плани підготовки фахівців за спеціальностями, що будуть впроваджені з 1 вересня 2015-2016 н.р. для першого курсу бакалавра та п’ятого курсу магістра денної форми навчання, як тимчасово діючі до затвердження нових стандартів вищої освіти. У „Положенні про освітню програму”, що наразі розробляється, передбачається створення механізму співпраці університету та роботодавців регіону при щорічному перегляді змісту освітніх програм.

Підвищуються вимоги й до методичного забезпечення освітнього процесу. На сьогодні розроблені понад 2500 навчально-методичних комплексів, якими користуються студенти усіх форм навчання (денної, заочної, дистанційної) в інформаційному освітньому середовищі для навчання. Право розміщення в ІОС електронний освітній ресурс набуває за умови його успішного проходження науково-змістової, незалежної та редакційно-видавничої (технічної) експертизи і одержання сертифіката науково-методичної ради університету. Відповідно до наказу МОН України від 18.04.2014 року № 486 скасована процедура надання грифу МОН України навчальній літературі. У зв’язку з цим, в університеті розроблено Тимчасове положення про надання навчальній літературі грифу університету, яким встановлена чітка процедура контролю її якості.

Відтак, в умовах автономії кожен ВНЗ усвідомлює свою відповідальність за якість освітніх послуг, а тому активно удосконалює існуючу систему внутрішнього забезпечення якості освітньої діяльності та вищої освіти.

1. Україна. Закони. Про вищу освіту [Електронний ресурс] : Закон України від 01.07.2014 р. № 1556-VII. – Режим доступу: http:// www.vnz.org.ua/zakonodavstvo/111-zakon-ukrayiny-pro-vyschu-osvitu (дата звернення: 12.08.2014). 2. Система управління якістю вищої освіти у Хмельницькому національному університеті. Зб. нормат. док. з організації освітньої діяльн. / Упоряд. : В. І. Бегняк, Г. В. Красильникова. – Хмельницький : ХНУ, 2010. – 466 с. 3. Моніторинг якості навчального процесу у вищому закладі освіти: монографія / М.Є .Скиба, С.Г. Костогриз, Г.В. Красильникова. – Хмельницький: хну, 2009. – 219 с.

46

UDC 658.562

CULTURE OF QUALITY – A FACTOR FOR SUSTAINABLE DEVELOPMENT ORGANIZATIONS BY APPLICATION OF TOTAL QUALITY MANAGEMENT

© Ch. Krachunov, Kr. Dimitrova, 2015

Technical University of Varna, Varna, Bulgaria

One of the biggest obstacles to organizations trying to implement total quality management is a cultural barrier. Many organizations make great efforts to implement total quality management with the participation of employees in all aspects of planning, implementation and providing their training in order to ensure that they have the needed qualifications and skills. In many cases, it leads to organizational inertia in this process. To overcome this inertia it is necessary to change the culture of the organization. This study focuses on the importance of a quality culture for sustainable development of organizations and issues relating to the development of this culture.Organizational culture is a daily manifestation of its core values and traditions. It is expressed in the way how employees behave at work, what are their expectations of the organization and what are the relationships between them and what is considered normal in terms of how employees behave at their workplaces. Nobody would prefer to make business with poor service organization, whose employees are rude or uncaring. Such organizations have a cultural problem. The evaluation of the customer is part of a culture of quality.

Aim of the study is to analyze the concept of the quality culture in the context of the organizational culture of companies and to clarify the role of this concept for their sustainable development through the implementation of total quality management.

Each organization has its own organizational culture, with the following elements:Business environment; Organizational values; Cultural models; Organizational rites, rituals and customs; Cultural transmitters.Organizations with a quality culture, regardless of the products or services they produce, share a number of common characteristics: Behaviour meeting certain slogans;Active search of clients and contribute to continuous quality improvement;Employees are involved and empowered; Team-work;Managers on executive level are determined and committed to the responsibility for the quality, without to be delegated;Sufficient resources available when and where they are needed to ensure continuous quality improvement; Education and training are provided to ensure that employees at all levels to have the appropriate knowledge and skills needed for continuous quality improvement; Systems of remuneration and promotion based on contribution to continuous quality improvement; Employees are treated as internal customers of the organization;Suppliers are treated as partners;The high productivity of people, processes and products is a top priority.

Many factors contribute to the culture of the organization. Value system of decision-makers at executive level is often reflected in the culture of the organization. The way in which managers treat employees and the way in which employees at all levels interacts on a personal basis, also contributes to organizational culture. Expectations are important determinants of organizational culture. What management expects of its employees and what employees in turn expect of management also contribute to organizational culture. If managers treat employees with trust, dignity and respect, employees will be more inclined to relate to each other in this way with trust, dignity and respect in daily interaction and it will become part of the culture of the organization. Commitment to quality can not be falsified. Changing organizational culture requires the full commitment and sustained efforts at all levels of the organization.

Organizations that develop and maintain a quality culture will differ significantly from those of traditional culture. The differences will be noticeable in the following areas:Philosophy; Objectives; Management approach; Relationship with customers; Approach to problem solving; Relations with suppliers; Approach to improve performance.

In order to apply total quality management (TQM ) is required to create a quality culture. Organizations where the prevailing culture is based on traditional management practices can not succeed in implementing TQM. Successful TQM requires cultural change. There are several reasons for the change in culture: 1) Change can not happen in a hostile environment; 2) Transition to TQM takes time; 3)It may be difficult to overcome the past.

Cultural changes are one of the most difficult challenges for which the organization has ever faced. Sometimes organizational culture simply can not be changed without a change in leadership. Some questions that can be used by senior managers or self-assessment by the organization to build their own assessment of the need for new leadership. Senior managers who fail to understand the need for change and the consequences of the lack of change can not lead organization to fundamentally change.

Cultural change requires support, ideas and leadership of staff at all levels. Senior managers who are not ready to allow employees to think and act will block cultural change.Building a quality culture is like the construction of the

47

building. The process begins with the laying of a solid foundation. Like a building without a solid foundation corporate culture of the organization will rapidly disintegrate. Model containing 10 step, can be used to create a stable basis for a culture of quality in every organization [2]:Understanding; Assessment; Planning; Expectations; Model; Orientation; Mentors; Training; Monitoring; Strengthening and maintaining the quality.

Strong quality culture can be pasted on the wall of an organization for all employees to see that they will have the following characteristics: Widespread philosophy of management; Emphasize the importance of human resources in the organization; Celebration organizational events; Recognition and rewards for successful employees; Effective internal communication network of culture; Informal rules of behavior;Strong value system;High performance standards; Determination of organizational character. Knowledge of laws of organizational change and knowledge of the characteristics which have a strong quality culture are important for any management team that hopes to change the culture of your organization.

In every organization there is opposition to the changes. Resistance to change is normal organizational behaviour. To ensure continuous improvement, one must be able to facilitate the constant change.Most people understand and accept that to organizational change will be resisted. However, to be effective change, needed to understand why there is resistance. [3]. Joseph Juran describes organizational change as a „clash of cultures”. [3] Every organization has two separate cultures associated with the changes, advocates and opponents. Juran recommends the following strategies work and overcome resistance to change [5] Include the potential opponents; To avoid surprises; Winning support takes time; Flexibility in work; Create a positive environment; Incorporation of changes in existing organizational culture; Where required something must give something encountered; To respond quickly and positively to the questions of opponents; Work with recognized leaders; Attitudes towards people to be with dignity and respect; Constructiveness.

1. Brien Palmer, „Selling Quality Ideas to Management”, Quality Progress 39, no 5, Retrieved from www.asq.org onFebruary 15 2011. 2. David L. Goetsch, Stanly B. Davis, Quality Management for Organizational Excellence: Introduction to Total Quality (7th Edition), Publisher: Pearson, January 28, 2012, ISBN-13:978-0-13-255898-3, 80-95. 3. JosephM. Juran and Joseph A. Defeo, Juran’s Quality Handbook, 6th ed. (New York: McGrow-Hill, 2010), 267. 4. Rick Mauer „The Resources You Need to Lead Change Without Resistance” Retrieved from www.dresistance.com on March 2011. 5. Juran and Defeo, Juran’s Quality Handbook, 312. 6. Frank M. Gryna, Quality Planning and Analysis, 4th ed.(New York: McGrow-Hill, 2001), 38-75.

48

УДК 658.562.6.012

ОЦІНЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ ПРОЦЕСІВ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ НА ФАРМАЦЕВТИЧНИХ ТА ІНШИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

© В. Лебединець, 2015

Національний фармацевтичний університет, Харків, Україна

„Базова основа сучасних моделей менеджменту – це система стеження, яка видає корисні дані, легко доступні тим, хто може і повинен їх застосувати для вдосконалення діяльності” – ці слова Ф. Кросбі добре передають ту значну актуальність і важливість, яку має діяльність з моніторингу та оцінювання процесів згідно із сучасними концепціями систем управління якістю (СУЯ). Так, стандарт ISO 9001:2008 у п. 4.1 „Загальні вимоги” вимагає, щоб організація визначила критерії та методи, необхідні для забезпечування результативності функціонування та контролювання процесів СУЯ, а також здійснювала моніторинг, вимірювання, якщо це застосовно, і аналізування цих процесів. Більш того, стандартом ISO 9001 передбачений окремий підрозділ, присвячений моніторингу і вимірюванню процесів (п. 8.2.3), який передбачає, що обсяг вимірювань і моніторингу процесів має залежати від ступеню ризику процесів для якості продукції [3]. Приблизно такі ж вимоги містить і галузева Настанова СТ-Н МОЗУ 42-4.3:2011 „Лікарські засоби. Фармацевтична система якості (ICH Q10)” [2]. Ця Настанова, що регламентує так звані „фармацевтичні системи якості” (ФСЯ, або PQS, Pharmaceutical Quality Systems), встановлює три основні цілі, що доповнюють або посилюють вимоги Належної виробничої практики лікарських засобів (Good Manufacturing Practice, GMP): (1) забезпечити належну якість продукції, (2) встановити та підтримувати контрольований стан, (3) сприяти постійному поліпшенню. Для досягнення цілі (2) слід розробити та використовувати ефективні системи моніторингу та контролю функціональних характеристик процесів та якості продукції, забезпечуючи таким чином гарантію постійної придатності та спроможності виробничих процесів. Система моніторингу функціональних характеристик процесів та якості продукції, а також система коригувальних та запобіжних дій (Corrective Action and Preventive Action, CAPA), є одним з ключових елементів ФСЯ [1, 2]. При цьому САРА можуть виконуватись саме на основі аналізу процесів і виявлення реальних чи можливих невідповідностей. Настанова ICH Q10, як і стандарт ISO 9001, вимагає, щоб ФП забезпечило контрольований стан виробничих процесів, для чого слід мати в дії систему моніторингу функціональних характеристик процесів, яка надає гарантію постійної спроможності процесів та контрольних заходів для виробництва продукції бажаної якості і визначення сфер для поліпшення.

З результатів аналізу літературних джерел і з власного аудиторського досвіду можна стверджувати, що на багатьох українських підприємствах різних галузей (у тому числі – на ФП) при впровадженні СУЯ серед всіх супутніх проблем однією з головних є саме проблема налагодження системи моніторингу результативності процесів створюваної системи. Цю проблему можна умовно розділити на кілька складових:

• визначення показників результативності процесів: часто їх просто вигадують, не замислюючись над формулюванням дійсно об'єктивних і важливих характеристик, які слід систематично контролювати;

• розробка простих і надійних методик систематичного вимірювання / реєстрації значень показників результативності процесів: навіть при визначенні адекватних показників і встановленні відповідних критеріїв прийнятності можуть виникнути складнощі при їх рутинному вимірюванні і документуванні;

• обробка результатів, аналізування даних і вжиття коригувань та коригувальних дій: збір інформації про функціонування процесів СУЯ і оцінювання їх результативності за встановленими показниками – це лише частина справи. Головна мета цих дій – вжиття заходів для усунення наслідків і причин невідповідностей, адже вихід показників за встановлені межі допусків слід вважати невідповідністю, яка має бути розслідувана, а її причини – усунені. Теж саме стосується і причин можливих невідповідностей, для усунення чи мінімізації яких слід вживати запобіжні дії.

При визначенні показників моніторингу процесів СУЯ слід брати до уваги, що хоча стандарт ISO 9001 вимагає оцінювати результативність, на практиці часто виникає потреба у визначенні ефективності процесів, тобто співвідношенні між досягнутим результатом і витратами на його досягнення (час, фінанси та інші ресурси). Наприклад: кількість аудито-днів, необхідних для виконання програми аудитів (зменшується при підвищенні компетентності аудиторів); коефіцієнт ефективності навчання (відношення витрат до середнього балу по оціночній анкеті, зменшується при збільшенні ефективності навчання) тощо. Такі показники часто необґрунтовано ігнорують. Для повноцінного аналізу кожного процесу СУЯ необхідно оцінювати його з різних сторін. До цільових характеристик слід відносити: (а) показники власне процесу, (б) показники

49

„продукту” процесу (результату процесу, який може бути інформаційним чи матеріальним), а також (в) показники задоволеності споживачів процесу (кожен процес СУЯ має свого (своїх) споживачів, більшість яких – внутрішні). Так, до показників власне процесу можна віднести коефіцієнт варіативності одного з параметрів процесу (К = s / Xcp * 100%); значення стандартного відхилення (s) і середнє значення (Xcp) n -ого показника процесу (напруги струму, різниці тиску, температури суміші тощо) за робочий цикл; коефіцієнт відтворюваності процесу Ср (відношення діапазону поля допуску (ВМД – НМД) до істинного поля розкиду параметра (6 s)); поточна оцінка процесу його керівником (наприклад, при щомісячному внутрішньому оцінюванні „якості” процесу), у балах (наприклад, від 0 до 10); коефіцієнт ступеня ризику для якості результату процесу (S⋅O⋅D – пріоритетне число ризику, (ПЧР)) та інші. Показники результату процесу – це, перш за все, різні показники „продукту”, який створює процес, оцінені за певними методиками (наприклад, показники якості матеріального продукту за специфікацією чи стандартом, або оцінка експерта (наприклад, дегустатора) тощо). Для процесів інформаційного перетворення, яких завжди більшість (процеси маркетингових досліджень, документообігу, планування діяльності, розробки / проектування продукту, постачання, кадрового обліку, підвищення компетентності робітників та ін.), це найчастіше саме експертна оцінка результату процесу (наприклад, оцінка експертами якості документації, що вводиться в обіг, або якості виконаної роботи/послуги (з досліджень, прибирання, дезінфекції, навчання тощо). Показники задоволеності споживачів процесу – це по суті теж характеристики результатів процесу, але визначені не залученими експертами чи виконавцями процесу, а безпосередніми споживачами цих результатів. Наприклад, оцінка керівництвом інформативності аудиторського звіту, у балах від 0 до 5 (оцінка процесу „Внутрішні аудити”); своєчасність, відповідність специфікаціям та повнота поставки відповідної сировини (як зовнішня оцінка результативності процесу „Здійснення закупівель”); оцінка якості розробленої документації (інструкцій, СОП, регламентів, стандартів) її безпосередніми користувачами (простота ідентифікації, зрозумілість і ясність викладу, лаконічність і т.д., у балах, як характеристика процесу документообігу тощо).

Для правильного визначення показників процесів СУЯ необхідно дати відповіді щонайменш на такі питання: яким чином досягнення цільових показників процесу впливає на досягнення загальних цілей організації? Хто є споживачем результату процесу? Якими є вимоги споживача до процесу і його результату? Таким чином, при формулюванні оціночних показників необхідною умовою є обов'язкова участь зацікавлених сторін (безпосередніх споживачів). Також дуже важливим фактором є умови проведення оцінки процесів: повинна бути призначена особа, відповідальна за проведення оцінювання (як правило, керівник процесу), має бути встановлена періодичність оцінки (оцінювання раз на рік ми вважаємо неефективним, для більшості процесів рекомендується не рідше разу на місяць або після кожного циклу виконання процесу). Повинен бути розроблений чіткий алгоритм процедури оцінювання (як правило – це розділ у методиці виконання процесу (ДП, СОП), із зазначенням відповідних форм збору даних, звітності, розподілу відповідальності тощо). Ефективним є широке використання статистичних методів (листів збору даних, гістограм, кореляційних діаграм, контрольних карт). Ми вважаємо, що ефективність ФСЯ ФП, як і СУЯ підприємств інших галузей, має прямий зв'язок з ефективністю системи оцінювання результативності процесів. Більш того, наявність дієвої системи моніторингу процесів є взагалі умовою „працездатності” будь-якої системи управління, адже саме вона забезпечує спроможність управління „за зворотним зв’язком” – головною ідеєю процесного підходу. Саме тому наші дослідження присвячені розробці методологічної бази для формування систем моніторингу й аналізування результативності процесів СУЯ.

1. Лебединець, В. О. Визначення процесів системи управління якістю фармацевтичного підприємства / В. О. Лебединець, О. Ю. Береговенко // Управління, економіка та забезпечення якості в фармації. – 2010. – № 5(13). – С. 22 – 28. 2. Лікарські засоби. Фармацевтична система якості (ICH Q10) : СТ-Н МОЗУ 42-4.3:2011 – [Чинний від 2011-10-03]. – К. : МОЗ України, 2011. – 30 с. – (Настанова). 3. Системи управління якістю. Вимоги : ДСТУ ISO 9001:2009 – [Чинний від 2009-09-01]. – К. : Держспоживстандарт України, 2009. – 28 с. – (Національний стандарт України).

50

УДК 005.336.3:378.112

ОЦІНЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

© О. Мотринчук, С. Мельничук, 2015

Національний університет біоресурсів і природокористування України, Київ, Україна

Нині для ефективного управління та реалізації поставлених цілей переважна більшість ВНЗ України застосовують у своїй діяльності стандарти ISO серії 9000 [2]. Впровадження та подальше вдосконалення системи управління якістю (СУЯ) спонукає навчальні заклади постійно аналізувати вимоги своїх споживачів, провадити порівняльну оцінку діяльності з конкурентами, визначати та оцінювати процеси системи управління в цілому.

Одним з основних інструментів вдосконалення діяльності будь-якої організації у сфері якості згідно з [1] є вимірювання результативності СУЯ: її процесів, впровадження процесного підходу – одна з основних вимог [2]. Методи для визначення результативності СУЯ в серії даних стандартів не регламентуються, тому кожна організація стикається з проблемою вибору власного механізму визначення показників процесів та вимірювання результативності СУЯ.

Основні методи для проведення оцінювання систем управління якістю: аудити, самооцінювання за моделлю ділової досконалості; діагностичне самооцінювання ISO 9004; критичне аналізування; оцінювання за результативністю та ефективністю процесів.

Для визначення рівня виконання вимог [2] та оцінки дієвості СУЯ ВНЗ найчастіше проводять аудити [3]. Безсумнівними перевагами цього методу є його формалізованість, незалежність та систематизованість. Проте ефективність аудиту значною мірою залежить від кваліфікації та компетентності аудиторів. Як правило аудитори звертають увагу на аспекти, які легко перевіряються. Аудитор не звітує про причини виникнення невідповідностей, він лише фіксує недоліки, встановлюючи терміни для їх усунення (коригуючі дії, корекція).

Ще одним підходом для аналізування результативності СУЯ є участь ВНЗ у конкурсах якості, в основі яких закладено використання моделі ділової досконалості (EFQA). Модель [4] має визначені критерії, сформовані у дві групи: „можливості” та „результати”. Основні критерії розкриваються через підкритерії, кожен з яких оцінюється за п’ятьма рівнями досконалості (напрями розвитку організації). Оцінювання за моделлю ділової досконалості дає можливість організації виявити свої слабкі та сильні сторони для подальшого управління ними, проте оцінювання проводиться експертною групою, що є досить суб’єктивно.

Діагностичне самооцінювання ISO 9004 [5] СУЯ ВНЗ полягає у всебічному та систематичному аналізуванні результатів його діяльності стосовно обраного еталону. Методика містить п’ять рівнів зрілості, за результатами формується план поліпшення системи управління. Даний метод дає загальне уявлення про показники діяльності і ступінь довершеності СУЯ, сприяє виявленню в межах ВНЗ сфер, які потребують поліпшування.

Критичне аналізування СУЯ [2] є одним з завдань вищого керівництва і полягає в аналізуванні придатності, адекватності та результативності системи управління стосовно Політики та Цілей у сфері якості. Таке критичне аналізування може охоплювати вивчення необхідності перегляду Політики та Цілей у сфері якості, у відповідь на зміни у потребах та очікуваннях зацікавлених сторін.

Найбільш сучасним методом оцінювання СУЯ є оцінювання результативності процесів. Один з можливих запропонованих нами варіантів: створення експертної робочої групи, визначення показників результативності по кожному процесу, погодження з керівниками процесів значення визначених показників (запланований та фактичний). Експерти проводять підрахунок результативності окремих процесів та усіх в цілому, використовуючи обрані методи обробки, в тому числі і статистичні. Оцінювання проводиться згідно з вибраною шкалою. На основі отриманих даних експерти проводять оцінку результативності процесів і СУЯ ВНЗ в цілому. Отримані результати аналізуються, розробляються запобіжні/коригуючі дії, вносяться пропозиції щодо покращення роботи СУЯ ВНЗ.

Застосування представлених підходів до оцінювання результативності СУЯ ВНЗ може суттєво сприяти удосконаленню системи управління якістю. На нашу думку, саме оцінювання є одним з головних атрибутів дієвої системи управління будь якої організації, а особливо освітньої. Таким чином, подальші дослідження у даному напрямку є дуже актуальними, особливо стосовно оцінювання СУЯ у вищих навчальних закладах.

1. Система управління якістю. Основні положення та словник (ISO 9000:2005, IDT): ДСТУ ISO 9000:2007. – [Чинний від 2008-01-01]. – К.: Держспоживстандарт України, 2008. – 29 с. – (Національний

51

стандарт України). 2. Система управління якістю. Вимоги (ISO 9001:2008, IDT): ДСТУ ISO 9001:2009. – [Чинний від 01.09.2009]. – К.: Держспоживстандарт України, 2009. – 26 с. – (Національний стандарт України). 3. Настанови щодо здійснення аудитів систем управління якістю і (або) екологічного управління (ISO 19011: 2002, IDT): ДСТУ ISO 19011: 2003.- [Чинний від 01.07.2004]. К.: Держспоживстандарт України 2004.-24 с.- (Національний стандарт України). 4. EFQM. Модель Совершенства – EFQM 2010. – К.: УАЯ, 2011. – 35 с. 5. Новіков, В. М. Діагностичне самооцінювання як невід'ємний елемент сучасної системи управління / В. М. Новіков // Стандартизація, сертифікація, якість. – 2011. – №2(69). – С. 38-40. 6. Системи управління якістю. Настанови щодо поліпшення діяльності. ДСТУ ISO 9004:2001. – К.: Держстандарт України, 2001. – 75 с.- (Національний стандарт України).

52

УДК 631:006

ПОБУДОВА ТА ЗАСТОСУВАННЯ МОДЕЛІ КОРПОРАТИВНОЇ ІНТЕГРОВАНОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ

ПІДПРИЄМСТВ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ

І. Назаренко, 2015

Миколаївський національний аграрний університет, Миколаїв, Україна

Україна завдяки багатству плодородних земель завжди була відома як провідний виробник сільгосппродукції та продуктів харчування. Однак не зважаючи на сприятливі природні умови, показники агрообігу України на сьогодні залишаються низькими. Це пов'язано з тим, що система харчової безпеки є застарілою.

В свою чергу, світовий досвід доводить, що успішна діяльність будь якої організації у тому числі і підприємств агропромислового комплексу неможлива без постійного поліпшення їх діяльності, спрямованої на підвищення конкурентоспроможності продукції. Тому, в умовах членства України в СОТ проблема якості і безпечності харчової продукції ставиться особливо актуальною і практично значущою. Одним із перспективних шляхів досягнення підприємством лідируючих позицій на внутрішньому і зовнішньому ринках є впровадження корпоративної інтегрованої системи управління, побудованої на вимогах міжнародних стандартів.

Успіх сучасного підприємства, у тому числі і агропромислового обумовлюється цілеспрямованим залученням нових інформаційних технологій. На даний момент оптимізація бізнес-процесів і документообігу агропромислових підприємств є одним із найважливіших питань.

Діяльність будь якого агропромислового підприємства можна представити у вигляді сукупності взаємопов'язаних проектів (портфеля заказів), що дозволяє на основі вимог нормативних документів застосовувати до них технологію корпоративного управління [1].

Для корпоративної інтегрованої системи управління потрібно мати єдину структуру робіт; уніфіковані процедури ініціації, планування, організації, контролю виконання і завершення проектів і програм; багаторівневу організаційну структуру управління проектами, побудована на базі міжнародних стандартів ISO серій 9000, 10000, 14000, 22000, 26000, 31000, серії стандартів OHSAS 18000 та інші НД, що регламентують діяльність агропромислового підприємництва.

Проведений в ході досліджень порівняльний аналіз нормативних складових ISO 9001, 14001, 22000. 26000, 10006, 27001, OHSAS 18001, а також американського стандарту PMBoK® довів, що всі вони мають досить велику кількість спільних елементів, що забезпечує узгодженість дій і окремих процедур всередині установи, посилюючи тим самим синергетичний ефект, а також сприяє поліпшенню діяльності підприємства (організації) в цілому.

В узагальненому вигляді модель корпоративної інтегрованої системи управління можна представити у вигляді трикутника в основі якого лежать стандарти ISO 9001 та ISO 22000, отже, принцип TQM та HACCP, на яких вони засновані, повинні виконуватися всією інтегрованою системою. Крім того, створення такої системи вимагає менше ресурсів, в т.ч. фінансових, тобто витрати на розробку і сертифікацію інтегрованої системи будуть нижчими, ніж загальні витрати при проведенні окремих робіт по декільком системам. Також впровадження корпоративної ІСУ дозволяє розширити ринки збуту, зниження виробничих ризиків і пов'язані з ними витрати.

Таким чином, застосування корпоративної моделі інтегрованої системи дозволяє: управління якістю за вимогами ДСТУ ISO 9001; керувати впливом виробництва агропромислової продукції на навколишнє середовище за вимогами ДСТУ ISO 14001; управління безпечністю харчової продукції за вимогами ДСТУ ISO 22000; створювати комфортні і безпечні умови праці для персоналу за вимогами OHSAS 18001, ISO / CD 26000; забезпечувати захист конфіденційної інформації за вимогами ISO/IEC 27001; забезпечувати і підтримувати якість процесів і продукції в проектах за вимогами ISO 10006; керувати процесами ініціації, планування, виконання, моніторингу, управління й завершення за вимогами PMBoK®; оцінювати ефективність діяльності агропромислового підпримства вирішується за допомогою системи збалансованих показників.

1. A Guide to the Project Management Body of Knowledge – 4th Еdition (Керівництво до зводу знань з управління проектами – 4-те видання).

53

УДК 658.26

ДОСВІД ЗАПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ ЕНЕРГЕТИЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В УМГ „ЛЬВІВТРАНСГАЗ”

© Р. Сендега, О. Костюк, В. Друзюк, 2015

Управління магістральних газопроводів „Львівтрансгаз”, Львів, Україна

Одним із найважливіших структурних складових для розвитку економіки України є паливно-енергетичний комплекс. Сьогоднішня ситуація в Україні зумовлює прийняття стратегічно важливих рішень щодо зниження енергетичної залежності та потребує нагального вирішення. Дефіцит паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) в країні стимулює керівників підприємств до проведення ефективних реформ, впровадження енергоефективних технологій та інших заходів щодо енергозбереження.

Досить молодою і перспективною галуззю в Україні є газова промисловість. Важливим вузлом газотранспортного комплексу держави є Управління магістральних газопроводів „Львівтрансгаз”, що відіграє значну роль в енергетичній стабільності України. Специфікою підприємства є експлуатація найбільших в Європі підземних сховищ газу, які резервують транзит газу в Європу, підвищують надійність газопостачання споживачам України. Підприємство надає послуги споживачам не тільки з транспортування газу, але й з його зберігання в сховищах із доставкою в обумовлений період до споживача [1]. Керівництво підприємства добре розуміє вимоги сьогодення та запроваджує заходи щодо постійного поліпшення діяльності підприємства для задоволення потреб усіх зацікавлених сторін (держави, підприємства, споживачів), враховуючи при цьому нормативні та законодавчі документи України, директиви Європейського Союзу та міжнародні вимоги. Зокрема з 2001 року розпочалась робота над запровадженням сучасних принципів та методів управління якістю, визнаних у всьому світі. Сьогодні ці принципи реалізуються у вже функціонуючій та сертифікованій інтегрованій системі управління якістю, яка поєднує 3 системи управління, які відповідають вимогам міжнародних стандартів ISO 9001:2008, ISO 14001:2004 та OHSAS 18001:2007 [2]. Із 2013 року на підприємстві почалась робота щодо впровадження і сертифікації системи енергетичного менеджменту (СЕМ) відповідно до вимог міжнародного стандарту ISO 50001:2011 [3]. Ця робота направлена на оптимізацію споживання та економію ПЕР (газ, електроенергія тощо), зменшення впливу від діяльності підприємства на навколишнє середовище.

Система енергоменеджменту – це система управління, що ґрунтується на стандартизованих вимірах і перевірках, вона забезпечує такий режим роботи, при якому споживаються ПЕР тільки необхідні для виробництва. СЕМ є інструментом для керівництва підприємства, стабільно забезпечує його інформацією про розподіл та споживання ресурсів, а також про їх використання, як на виробничі цілі, так і на інші невиробничі потреби. СЕМ дає змогу відслідковувати споживання енергоресурсів та можливість для порівняння з іншими підприємствами, точніше оцінити вигоди від можливих проектів з енергозбереження. У Деяких країнах запровадження таких систем є обов’язковим на державному рівні.

Керівництвом „Львівтрансгаз” були визначені стратегічні напрямки діяльності підприємства та зобов’язання у сфері енергетичного менеджменту й поліпшення енергетичної результативності відповідно до вимог ISO 50001, які відображені в офіційно затвердженій і проголошеній на всіх рівнях підприємства Енергетичній політиці [4]. Крім того, розроблено та актуалізовано низку методик, стандартів організації (СОУ) та інших документів, які регламентують діяльність підприємства щодо енергозбереження та раціонального використання ПЕР.

У „Львівтрансгаз” відслідковують, вимірюють і аналізують всі ключові енергетичні характеристики (планові та фактичні режими роботи газотранспортної системи, показники енергетичної ефективності, розрахункові витрати, щорічні програми підвищення енергетичної ефективності та додаткові позапрограмні заходи, інші характеристики, режими та параметри, що мають відношення до розрахунку енергетичної ефективності газотранспортної системи на всіх рівнях функціонування), які впливають на результативність енергетичної діяльності. Для цього використовують програмно-технічні та інші засоби реєстрації фактичних даних про режими роботи газотранспортної системи. Ці дані надходять від диспетчерських служб, звітна інформація від структурних підрозділів стосовно використання ПЕР, інформація стосовно виконання плану впровадження заходів з економії та запобігання перевитрат таких ресурсів на поточний рік тощо. Аналізування енергетичної результативності здійснюється не рідше одного разу на рік в межах аналізування СЕМ вищим керівництвом підприємства. Ще одним важливим джерелом інформації для аналізування керівництвом результативності СЕМ є аудити, як інтегрованої системи управління, так і енергетичні аудити.

54

Енергоаудити проводяться відповідно до розробленого та затвердженого на підприємстві стандарту організацій України „Внутрішній аудит. Організація та порядок проведення”. Для забезпечення проведення енергоаудитів на належному рівні було здійснено навчання 20 співробітників „Львівтрансгазу”, які успішно отримали сертифікати внутрішніх аудиторів та періодично ( щокварталу) протягом року проводять перевірки усіх структурних підрозділів, які відповідають за організацію обліку і нормування ПЕР. У випадку недосягнення структурними підрозділами нормативних показників енергетичної результативності, впровадження сучасних енергоефективних технологій та виявлення фактів неефективного використання ПЕР, проводиться позаплановий внутрішній аудит СЕМ. За результатами перевірок приймаються рішення щодо здійснення коригувань (усунення виявлених невідповідностей) чи коригувальних дій, спрямованих на усунення причин виникнення виявлених невідповідностей чи інших небажаних ситуацій. Також розробляються заходи для запобігання причин виникнення таких невідповідностей чи ситуацій у майбутньому (запобіжні дії). Така практика проведення енергоаудитів дала змогу поліпшити функціонування процесів (обліку транспортованого газу, виявлення та усунення витікань природного газу на технологічному обладнанні газотранспортної системи, проведення роботи по формуванню базової лінії енергоспоживання підприємства для забезпечення найбільш раціонального використання паливно-енергетичних ресурсів), підготуватися до зовнішнього сертифікаційного аудиту, який проводила група аудиторів міжнародного органу сертифікації СЕМ „ТЮФ ЗЮЙД” (Німеччина). Під час сертифікаційного аудиту СЕМ невідповідностей вимогам ІSО 50001 не було виявлено.

У січні 2015 року підприємство успішно отримало сертифікат відповідності, який засвідчує, що підприємство впровадило та використовує систему енергетичного менеджменту у галузі транспортування і зберігання природного газу, підтверджує, що вимоги міжнародного стандарту ІSО 50001:2011 виконані.

Упровадження та налагодження ефективного функціонування роботи СЕМ дало підприємству низку переваг зокрема: можливість підвищити енергоефективність; економію витрат на ПЕР; можливість реалізувати плани щодо поліпшення результативності енергозбереження шляхом проведення аналізування поточного споживання енергії щодо очікуваного; підвищення конкурентоспроможності підприємства; підвищення іміджу; дотримання вимог законодавства у сфері енергоспоживання та захисту навколишнього середовища.

Запровадження СЕМ дало свої результати: упродовж 2014-2015 рр. зменшились енерговитрати на 10,56 %, економія ПЕР становить 28,4 млн.м3 природного газу. Фахівці підприємства провели аналіз та планується, що найближчим часом запровадження СЕМ збільшить економію на 136,6 млн. грн. УМГ „Львівтрансгаз” не зупиняється на досягнутому і працює над постійним поліпшення діючих систем управління, процесів та діяльності загалом.

Слід розуміти, що лише колективна відповідальність у подоланні кризових явищ в українській енергетиці дасть змогу справитися із сьогоднішніми викликами в енергетичній сфері.

1. Інтернет ресурс: http://uk.wikipedia.org/wiki/Львівтрансгаз. 2. Мельник Л. Дослідження функціонування інтегрованої системи управління УМГ „Львівтрансгаз” / Л.Мельник, В.Друзюк // Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції „Управління якістю в освіті та промисловості: досвід, проблеми та перспективи”.- Львів. – 2013. - С. 27–28. 3. ISO 50001:2011 Energy management systems – Requirements with guidance for use (Системи енергетичного менеджменту. Вимоги та настанови щодо застосування). 4. Офіційний сайт ПАТ „УКРТРАНСГАЗ”. Сертифікація діяльності // Ресурс сайту: http://utg.ua/utg/gts/sertification.html

55

УДК 389.14

УПРАВЛІННЯ ЧАСОМ – НОВА ФОРМА УПРАВЛІНСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ І. Сидорко1 , Р. Байцар2 , 2015

1 Державне підприємство „Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації”, Львів, Україна,

2 Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Ефективна часова організація професійної діяльності та управління часом – дуже складна й індивідуальна система, тому недоцільно та неефективно нав’язувати державним працівникам конкретну технологію управління часом. Оволодіваючи управлінням часу, працівник повинен вивчати певну технологію організації часу, а саме механізми формування індивідуальної технології (біологічні та психологічні часи, інтелектуальний інжиніринг, тип характеру або часовий тип), яка найбільше відповідає його характеру, темпераменту, вродженому біологічному ритму та роду занять [1].

Підвищення якості управління персоналом сприяє покращенню економічних, соціальних показників як всередині підприємства, так і за його межами. Якість системи управління персоналом оцінюється за показниками, які характеризують організаційно-інституційну структуру (відповідність цілям, структура і чисельність працівників служби управління персоналом, рівень їхньої кваліфікації, рівень регламентації тощо); змістовну структуру-за основними функціями управління персоналом (забезпеченість персоналом, наявність і час існування вакансій, наявність програм навчання, період (терміни) адаптації тощо) [2].

На вітчизняних підприємствах раніше не виникало особливої необхідності у здійсненні стратегічного планування з використанням засобів тайм-менеджменту, яке було орієнтоване на пошук, формулювання та формування конкурентних переваг, необхідних для забезпечення майбутнього успіху підприємства. Проте з нинішнім темпом росту інноваційних технологій управління постає завдання пошуку шляхів перспективного розвитку підприємств. Використання тайм-менеджменту, як і будь-якого іншого інструменту у системі управління персоналом на підприємстві, потребує дотримання певної послідовності дій та процесів для отримання очікуваних результатів. Ефективність в управлінні часом полягає не в тому, щоб все зробити якомога швидше, а в грамотному розподілі своїх сил і можливостей. Для провідних українських підприємств важливо, щоб їх керівники вміли раціонально використовувати не лише свої можливості, але й можливості усієї команди. Що дає управління часом:

1. Можливість навчитись розуміти, що є важливим для досягнення поставлених цілей. 2. Допомагає менеджерам досягти своїх цілей швидше, зекономити сили та активність. 3. Керівник отримує можливість домогтися успіху як в роботі, так і в особистому житті. 4. Завдяки грамотному управлінню своїм часом можна навчитися уникати стресових ситуацій або,

потрапивши в них, виходити з стресу з мінімальними втратами. 5. Досягти більшого за менший час, а заощаджений час використати для досягнення інших цілей. 6. Навчає підвищенню самоорганізації полегшуючи співпрацю з начальником, колегами і підлеглими. 7. Змогу вивільнити час для самовдосконалення, творчості та інновацій. Один із головних прийомів, які пропонує тайм-менеджмент це планування своєї діяльності. І тут варто

керуватись правилом 10/90:10% часу, витраченого на планування до початку виконання задачі, заощадить 90% часу при її розв’язанні [3]. Для ефективного тайм-менеджменту слід використати закон примусової ефективності. При цьому слід враховувати класифікацію справ, яка називається методом Ейзенхауера [4]. Їх можна розділити на 4 групи: термінові і важливі; важливі, але не термінові; термінові, але не важливі; не термінові і не важливі.

Послідовне застосування в практиці діяльності технологій тайм-менеджменту, дозволить суттєво підвищити ефективність і результативність робіт у сфері технічного регулювання.

1. Халан И. С. Управление временем/ пер. с англ.–СПб: ДИЛЯ, 2006. – 96 с. 2. Горбачев О.О. Тайм-менеджмент для управлінця. – Київ, 2010. – 220с. 3. Вронский А. И., Архангельский Г.А. Как управлять своим временем. – Ростов н/Д. : Феникс, 2007. – 224 с. 4. Азарова О. Тайм-менеджмент за 30 минут / Ростов н/Д: Феникс, 2007. – 160 с.

56

УДК 638.235.231

ПРОЦЕСНИЙ ПІДХІД ДО СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

© М. Сколоздра, Р. Байцар, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Об’єктивний інтерес у сучасної науки і практики викликають дослідження, пов’язані з інформатизацією суспільства. Безліч негативних прикладів нераціонального впровадження і подальшого використання інформаційних систем у різних сферах соціальної практики і, як результат, неефективна взаємодія людини з інформаційним середовищем, є каталізатором досліджень як теоретичного так і прикладного характеру, спрямованих на подолання внутрішніх протиріч і труднощів у розвитку інформаційного простору. Формування об’єктивно існуючого напряму науки, освіти і практики – управління інформаційних систем, потребує узагальнення теоретичних засад його існування і практичних завдань діяльності у цій сфері.

Сучасні концепції управління інформаційною діяльністю на підприємствах широко застосовують ідеї інформаційної логістики для побудови моделей інформаційної діяльності підприємства, які відображають взаємозв’язки між інформаційними потоками, а впровадження комп’ютерних технологій дозволяє застосовувати менеджмент ділових процесів, який представляє собою управління інформаційною логістикою на базі комп’ютерної технології і основною метою якого є забезпечення діяльності з виконання господарських завдань необхідною інформацією відповідного виду, об’єму, якості, у відповідні терміни і у відповідному місці.

Застосування цих концепцій дозволяє побудувати інформаційну модель організації, яка є схемою потоків інформації, використовуваної в процесі управління, відображає різні процедури виконання функцій управління організацією і представляє за кожним завданням зв’язок вхідних і вихідних документів і показників. Відповідно, теорія і методика інформаційного забезпечення і документування управлінських процесів, управління документацією потребує вивчення самої схеми управління, змісту управлінських зв‘язків, впливу управлінської дії об‘єкта, що керує, на керований об‘єкт, а також проблем, пов‘язаних із наступним користуванням документами у їхньому динамічному стані, тобто потребує застосування методології інформаційного управління. В той же час, вирішення проблем, пов‘язаних із технічним, технологічним, лінгвістичним забезпеченням, персоналом, який бере участь у процесах впровадження і використання інформаційних систем, потребує застосування відповідних функцій управління до їх розв‘язання, застосування методології інноваційного управління, стратегічного управління і управління проектів.

Предметом наукового дослідження управління інформаційних систем є розвиток теоретичних, методологічних та практичних принципів і положень, а також фундаментальних завдань, що належать до проблемного кола питань інформатизації суспільства.

Метою управління інформаційних систем є: • розвиток теорії та методології управління і теорії інформаційної діяльності, практичних заходів з

оптимізації використання інформаційних систем відповідно до виконання притаманних їм комунікаційних функцій;

• розвиток фундаментальних положень і розроблення нових принципів управління інформаційних систем в контексті розвитку теорії управління і теорії інформаційної діяльності;

• ґрунтовне розкриття етапів становлення, тенденцій і закономірностей розвитку, системи взаємозв’язків основних концепцій, шляхів інтеграції науки управління впровадженням і використанням інформаційних систем і суспільної практики;

• обґрунтування принципів об’єднання досліджень теорії управління і теорії інформаційної діяльності в єдину ключову наукову галузь і предмет вивчення – управління інформаційних систем.

Впровадження системи управління інформаційної безпеки (СУІБ) проводиться відповідно до вимог стандарту ISO/IEC 27001 [1], який підготовлений для того, щоб визначити модель для створення, впровадження, експлуатації, постійного контролю, аналізу, підтримання в робочому стані і вдосконалення системи управління інформаційної безпеки. Стандарт дає рекомендації, щоб прийняття СУІБ було стратегічним рішенням для організації. На проектування і реалізацію СУІБ організації впливають її потреби та цілі, вимоги щодо захисту інформації, процеси, які застосовуються, а також розмір та структура організації. Стандарт передбачає, що всі ці елементи, а також їх допоміжні системи будуть з часом

57

змінюватися; реалізація СМІБ буде масштабуватися відповідно до потреб організації. Цей міжнародний стандарт можна використовувати для оцінки відповідності СМІБ під час аудитів зацікавленими внутрішніми і/або зовнішніми сторонами.

Стандарт ISO/IEC 27001 сумісний із стандартами ISO 9001 та ISO 14001 і, відповідно, підтримує узгоджену і комплексну реалізацію та роботу із пов’язаними стандартами управління. Цей міжнародний стандарт призначений для того, щоб сприяти організації поєднати або інтегрувати її СУІБ з вимогами суміжних систем управління якості.

Система управління інформаційною безпекою на основі стандарту ISO 27001 дозволяє: • зробити більшість інформаційних активів найбільш зрозумілими для менеджменту компанії; • виявляти основні загрози безпеки для існуючих бізнес-процесів; • розраховувати ризики і приймати рішення на основі бізнес цілей компанії; – забезпечити ефективне

управління системою в критичних ситуаціях; • проводити процес виконання політики безпеки (знаходити і виправляти слабкі місця в системі

інформаційної безпеки); • чітко визначити особисту відповідальність; – досягти зниження і оптимізації вартості підтримки

системи безпеки; • полегшити інтеграцію підсистеми безпеки в бізнес-процеси і інтеграцію з ISO 9001:2000; • продемонструвати клієнтам, партнерам, власникам бізнесу свою прихильність до інформаційної

безпеки; • отримати міжнародне визнання і підвищення авторитету компанії, як на внутрішньому ринку, так і на

зовнішніх ринках; • підкреслити прозорість і чистоту бізнесу перед законом завдяки відповідності стандарту. Стандарт ISO/IEC 27001 застосовує процесний підхід для створення, впровадження, експлуатації,

постійного контролю, аналізу, підтримання в робочому стані та вдосконалення СУІБ організації. Для результативного функціонування організація повинна ідентифікувати багато видів діяльності і управляти ними.

Процесний підхід до управління захисту інформації, який представлений в даному міжнародному стандарті, допомагає користувачам підкреслити важливість:

• розуміння вимог захисту інформації та необхідності створення політики безпеки, цілі для захисту інформації організації;

• засобів реалізації і управління для менеджменту ризиками організації, які пов’язані із захистом інформації, в контексті загальних ризиків організації;

• постійного контролю та аналізу якості виконання й результативності СУІБ; • неперервного вдосконалення, що базується на об’єктивному оцінюванні. Стандарт ISO/IEC 27001 використовує модель „Планування–Виконання–Перевірка–Дія” (цикл

Шухарта–Демінга: PDCA – „Plan–Do–Check–Act”), яка застосовується для структуризації всіх процесів СУІБ. СУІБ розробляють для того, щоб забезпечити вибір відповідних і ефективних засобів управління безпекою, яка захищає інформаційні активи і надає впевненість керівництву у ефективному функціонуванні.

Вимоги, які встановлені у міжнародному стандарті ISO/IEC 27001 мають загальний характер і призначені для застосування до всіх організацій, незалежно від їх типу, розміру і характеру функціонування. Невиконання будь-якої з вимог, що визначені у стандарті є недопустимим за умови, якщо організація заявляє про відповідність її до системи управління інформаційної безпеки..

1. ISO/IEC 27001 „Інформаційні технології. Методи захисту. Системи управління інформаційною безпекою. Вимоги”

58

УДК 681.51

ОРГАНІЗАЦІЯ МОДЕЛІ АНАЛІЗУ ВПЛИВУ ЯКОСТІ ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ НА ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ НА БАЗІ

РЕКОМЕНДАЦІЙ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ ЯКОСТІ (ISO 9001) © Н. Ткаченко, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна ntkachenko@ukr.net

Перспектива Європейської інтеграції, вступ України до СОТ та поступове просування українських товарів на світовий ринок ставлять перед вітчизняним виробником питання конкурентоспроможності (якості) його продукції. Урядом України розроблено програму сталого розвитку економіки до 2020 року. Програма визначає пріоритетів для реалізації державної економічної політики: підтримка національного товаровиробника і реалізація політики імпортозаміщення; розвиток галузей, що виробляють високотехнологічну продукцію, зокрема, ракетно-космічної сфери, авіаційної та суднобудівної, розвиток експортного потенціалу, включаючи підтримку експортерів.

Питанню якості продукції промислового виробництва присвячені міжнародні стандарти ISO 9001 [1]. Відповідно до їх рекомендацій розроблено модель інноваційної структури вітчизняних промислових підприємств на базі процесного підходу [2,3], здійснено декомпозицію життєвого циклу (ЖЦП). Модель формалізовано у вигляді

М = < F, T, Q, C >, (1) де F – фази загального виробничого циклу, T – часовий інтервал кожної фази, Q – якісні показники продукції і C – вартісний еквівалент кожної фази.

Але для характеристики ефективності функціонування підприємства в економічній теорії використовується поняття виробничої функції (У) , яка формалізована у вигляді

У = f( L, K), (2) де L – праця персоналу ( людський фактор ), K – капітал.

Розроблено технологію дослідження, які саме показники якості на якій фазі виробляються. Тобто, будь-який процес, спроектований, організований, керований і виконаний персоналом, містить фактор його впливу на показники результату процесу. Тому в структуру інноваційної моделі підприємства введений фактор присутності людини (людський фактор) в загальному виробничому циклі

М = < F, T, Q, C, L >. (3) Таким чином, якість продукції містить вплив дії людського фактору, який в свою чергу залежить від

компетенції персоналу. Відповідно до положень Болонського процесу компетенція є складним поняттям і містить два складники – теоретичні знання і практичні навички – та являє собою результат застосування теоретичних знань на практиці. Обґрунтована модель може бути використана для аналізу показників роботи кожної фази загального виробничого циклу, серед яких можна виокремити і оцінити вплив компетенції молодих спеціалістів на якісні показники на кожній фазі циклу загалом. Статистична обробка отриманих результатів дає можливість висвітлити області в навчальному процесі, які впливають на компетенцію випускників вишів.

Якщо розглядати промисловий комплекс країни як єдиний загальний виробничий процес, то за результатами статистичного аналізу кожної складової можна прогнозувати його вплив на соціальний стан суспільства, зокрема, на потребу в підготовці спеціалістів за затребуваними напрямами, їх кількості та особливостях підготовки.

1. Системи управління якістю. Вимоги. (ISO 9001:2009, IDT), ДСТУ ISO 9001-2009- К.:Держстандарт України, 2009, 24с. 2. Nataliya Tkachenko Modeling of Process for Ensuring Product Quality Based on the Process Approach by ISO 9000, International Jornal of Perfomability Engineering Vol.9, No.5 September 2013, pp. 467-474. 3. Наталія Ткаченко Використання технології забезпечення якості продукції при інноваційній реорганізації структури вітчизняних підприємств// Матеріали міжнародної науково-практичної конференції Управління якістю в освіті та промисловості: досвід, проблеми, перспективи, Львів, 22-24 травня, 2013.

59

УДК 658.562

СКЛАДОВІ ІНТЕНСИФІКАЦІЇ ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ © Ю. Шатохіна, 2015

Чернігівський національний технологічний університет, Чернігів, Україна

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.06.2013 „Про затвердження плану заходів щодо розроблення, впровадження і функціонування систем управління якістю, екологічного управління та інших систем управління” підкреслює важливість інтенсифікації впровадження систем управління. Проблемі досягнення якості різних об’єктів приділяється значна увага, проводяться дослідження щодо виявлення і врахування різноманітних складових „інфраструктури якості” як стандартизація, метрологія, оцінювання відповідності, акредитація, ринковий нагляд, захист прав споживачів, оцінювання якості. Запропоновано створення фахових систем оцінювання якості, обґрунтовано розроблення єдиних правил щодо застосування інструментарію оцінювання якості за фаховим принципом [1], тому-що від вирішення цих завдань залежить майбутнє і виробників, і продукції.

Так, для одного із найбільших регіонів України – Чернігівщини – зникла потреба у продукції і послугах, які багато років забезпечували зайнятість населення. З огляду природних умов для Чернігівщини є прийнятним варіант [2] покласти на Україну по відношенню до глобальної економіки місію світового виробника і постачальника якісних продуктів харчування, а також провідного лікувально-оздоровчого та курортно-туристичного центру Європи, але це можливо лише за умови збереження довкілля чистим, впровадження екологічних стандартів. Довіру європейського споживача до якості запланованих робіт та послуг забезпечує проведення сертифікації, але [3] впровадження сертифікованих систем управління якістю (СУЯ), систем управління безпечністю харчових продуктів (НАССР) та систем екологічного управління (СЕУ) в Україні відбувається значно повільніше, ніж у багатьох Європейських країнах. Тому визнається доцільним розробляння нової концепції „державної політики у сфері якості, яка економічно стимулюватиме вітчизняні підприємства”, „розгортання просвітницької кампанії” та інше [3]. Метою роботи є виявлення складових інтенсифікації впровадження систем управління, поліпшення просвітницької роботи.

Аналіз літературних джерел свідчить, що на залучення виробників у процес сертифікації систем управління впливають різноманітні чинники, зокрема складна соціально-економічна ситуація. Розглядаючи динаміку сертифікації на фоні соціально-економічного стану в нашій країні за той десятирічний період, коли в Україні було введено в дію екологічні стандарти серії ISO 14000 (період 1998-2008 рр.), бачимо, що в окремих регіонах України ще у 1998 році рівень безробіття становив 14%, що у 1,5–2 рази перевищувало рівень безробіття в таких країнах як Румунія, Чехія, і саме ці держави у наступних 2004-2008 роках мають приріст СУЯ у 5-10 разів більше порівняно з Україною [3-4]. Тривалий час безробіття в Чернігівському регіоні, розраховане за методикою Міжнародної організації праці [5] та й по Україні загалом, трималось на високому рівні, що означало стабільно низьку спроможність значної кількості українського населення до вживання якісних та безпечних сертифікованих продуктів.

Занепад великих виробництв привів до інтенсивного розвитку дрібного і середнього бізнесу, і кількість суб’єктів господарювання (СГД) зросла на 60% [6]. Велика кількість нових дрібних нестабільних виробництв з незначною потужністю і невеликими прибутками, які зазвичай не мають перспектив у конкурентній боротьбі, а також можливості (бажання) витрачати кошти на сертифікацію, тим більше, що споживачі та держава не створюють для цього передумов. За останні роки динаміка кількості СГД носить позитивний характер: у 2011 року зареєстровано 19978 СГД; у 2012 року – 20263 СГД; у 2013 року – 20646 СГД, тобто існує значна кількість продукції і послуг, які поки що не охоплені впровадженням СУЯ.

Відсутність певного досвіду вчорашніх безробітних приводить до того, що кількість ліквідованих СГД становить від кількості створених СГД значну частку, у 2011 році ця частка становила 60%, у 2013 році – 61%. В цей же час від 64500 до 80200 незайнятих трудовою діяльністю громадян звертались у попередні роки до Чернігівського Міського центру зайнятості. Це особи з так званою „нульовою підготовкою” в галузі стандартизації, сертифікації, але це і є потенційні СГД, від яких залежить подальший розвиток економіки регіону та стан довкілля [7].

Соціально-економічна ситуація обумовила і проблему з кадрами. У попередні роки великі підприємства мали солідні відділи стандартизації, забезпечені досвідченими фахівцями, які брали участь у науково-дослідних роботах, нарадах, створювали умови для розуміння всім колективом важливості стандартизації, сертифікації, забезпечення якості та безпечності. Сьогодні лише поодинокі виробництва зберегли подібні структурні підрозділи, і кількість працівників в них суттєво зменшилась. Вже зараз визнається недостатня

60

обізнаність нинішніх фахівців навіть в керівних організаціях з науково-технічною документацією щодо СУЯ, НАССР та СЕУ [8]. Таким чином, не тільки процес сертифікації, а й процес підготовки майбутніх фахівців з цього напрямку відбувається сьогодні в складних соціально-економічних умовах. Важливу позитивну роль в даній ситуації може відігравати неформальна співпраця центрів стандартизації, метрології та сертифікації та керівників великих підприємств зі студентами і викладачами з метою залучення до практичних проблем регіону, надання останніх версій науково-технічних документів, усвідомлення важливості робіт з цього напрямку.

Особливо позитивну роль може відігравати Міський центр зайнятості, фахівці якого контактують як з роботодавцями, так і з безробітними, формують масив знань щодо стратегічних цілей для СГД – виробників і постачальників якісної продукції та послуг. Співпраця Міського центру зайнятості з представниками кафедри управління якістю та проектами університету в рамках безкоштовного консультаційного центру дозволяє використати фактор працевлаштування для підготовки впровадження СУЯ.

Для того, щоб звернути увагу роботодавців і майбутніх робітників до можливостей ефективного впровадження СУЯ, нами в межах договору про співпрацю проводилась роз’яснювальна робота, приймали участь у проведенні спільно з представниками Міського центру зайнятості семінарів. На цих семінарах надавалась інформація про нормативні документи (НД), методи і засоби ТQM, наявність міжнародних стандартів, гармонізованих в Україні (МСГУ), проводилось анкетування учасників, розроблено інформаційний листок про впровадження систем управління в організації. В зв’язку з тим, що проведені нами опитування виявили низьку інформованість про СУЯ, НД процесу сертифікації, використання методів і засобів ТQM, запропоновано [9] створення постійно діючого безкоштовного Консультаційного центру з питань управління якістю виробництва продукції (КЦ УЯ) для підприємств Чернігівщини на базі кафедри „Управління якістю і проектами” з участю ДП „Чернігівстандартметрологія”, Чернігівського міського центру зайнятості.

Виявлена можливість інтенсифікації впровадження систем управління з використанням фактору працевлаштування шляхом доповнення співпрацею державних органів сертифікації з навчальними організаціями і регіональними центрами зайнятості. Запропоновано: 1. Створити постійно діючий безкоштовний Консультаційний центр з питань управління якістю виробництва продукції (КЦ УЯ) для підприємств Чернігівщини на базі кафедри Управління якістю і проектами з участю ДП „Чернігівстандартметрологія”, Чернігівського міського центру зайнятості. 2. Основними завданнями КЦ УЯ визнати: підвищення іміджу СГД та їх конкурентоспроможності шляхом ознайомлення їх з нормативною базою СУЯ, сертифікації продукції і послуг; проведення безкоштовних консультацій для окремих громадян або груп потенційних суб’єктів господарської діяльності з метою підвищення рівня ділової досконалості, поліпшення інформованості СГД у перевагах впровадження стандартів, які сприяють поліпшенню якості продукції, процесів, послуг, захисту довкілля; визначення об’єктів (процеси, продукція, послуги) для застосування методів і засобів TQM.

1. Бубела Т. Національна система оцінювання якості / Т.Бубела, П.Столярчук // Управління якістю в освіті та промисловості: досвід, проблеми та перспективи. - Львів.- С.44-45. 2. Кіндзерський Ю. До питання формування стратегії розвитку промисловості, політики та механізмів її реалізації / Ю.Кіндзерський // Економіст.-2013.-№8.-С.8-14. 3. Віткін Л. Світовий досвід упровадження та сертифікації систем управління / Віткін Л. // Стандартизація, сертифікація, якість. – 2010. – №2. – С.43 – 49. 4. Бутко М. Реформи і регіон. Ред. О.В. Ткаченко. – Чернігів: Сіверянська думка, 1999. – 248 с. 5. Економічна активність населення Чернігівської області. Статистичний збірник.-Чернігів.-2009.-133с. 6. Анищенко І. Чернігівщина. Забруднення довкілля. Розвиток екологічних аспектів соціальної відповідальності./ Анищенко І., Рудик Т., Іванова І., Іванова Ю. // Стандартизація, сертифікація, якість. – 2010. – №1. – С.10-13. 7. Показники Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України Чернігівської області. Статистичний бюлетень. - Чернігів. - 2013. - С.4-6. 8. Гордієнко Т. Деякі аспекти оцінювання ефективності діяльності національних ТК у 2008-2009 роках/ Гордієнко Т. // Стандартизація, сертифікація, якість. – 2010. – №2. – С.7. 9. Вдосконаленя механізму поліпшення зайнятості населення Чернігівщини, підвищення іміджу суб’єктів господарської діяльності та їх конкурентоспроможності: Звіт з НДР (закл) /Чернігівський державний інститут економіки і управління.- №РК 0114U003136.-Чернігів,2013.-28с.

61

УДК 006.83:504

ОБҐРУНТУВАННЯ ДОЦІЛЬНОСТІ РОЗРОБКИ МЕТОДИЧНИХ ЗАСАД ВИЯВЛЕННЯ, ОЦІНКИ ТА ПРОСТЕЖУВАНОСТІ НЕБЕЗПЕЧНИХ ФАКТОРІВ ПРИ ВПРОВАДЖЕННІ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕЧНІСТЮ ХАРЧОВИХ

ПРОДУКТІВ © Т. Швець, Ю. Слива, Ю. Сухенко, 2015

Національний університет біоресурсів і природокористування України, Київ, Україна

Зростання добробуту населення, особливо у великих містах, веде до збільшення попиту на якісну і головне безпечну продукцію, збалансовану за показниками харчової цінності. Захворювання та розлади, викликані продуктами харчування, в кращому випадку неприємні, в гіршому – смертельні. У світлі даного питання не варто забувати про фінансові витрати (прямі і опосередковані) які несуть споживачі і держава на лікування та усунення причин харчових отруєнь. Тому забезпечення безпечності продуктів харчування є частиною політики держави, здійснюваної з метою виконання законодавства та основних прав людини, реалізації державних гарантій у сфері продовольчої безпеки, в тому числі у сфері захисту населення в умовах продовольчих криз.

Вирішенню питань забезпечення безпечності продукції присвячено багато досліджень, у тому числі ініційованих Міжнародною організацією ФАО/ВООЗ, державними комітетами з безпечності продуктів харчування різних країн світу, міністерствами охорони здоров'я та іншими зацікавленими організаціями.

У міжнародній практиці, для запобігання випуску небезпечної для життя і здоров'я людини продукції, широко застосовується система управління якістю та безпечністю харчових продуктів на основі принципів ХАССП або в англійській транскрипції НАССР – Hazard analysis and critical control points (Аналіз ризиків і критичні контрольні точки). У багатьох країнах вона є обов'язковою для підприємств харчової промисловості (Європейський Союз, США, Канада, Нова Зеландія та ін.). Система спрямована на підвищення впевненості в безпечності харчових продуктів і продовольчої сировини, за рахунок повного запобігання або зниження до прийнятного рівня ризиків виникнення небезпек для життя і здоров'я споживачів.

В Україні, в рамках системи добровільної сертифікації, розроблений і введений в дію ДСТУ 4161:2003 „Системи управління безпечністю харчових продуктів. Вимоги.”, який встановлює основні вимоги до даної системи. У 2007 році в Україні введено в дію ДСТУ ISO 22000-2007 „Системи управління безпечністю харчових продуктів. Вимоги до будь-яких організацій харчового ланцюга”. Даний стандарт був розроблений ISO при співпраці з Комісією Codex Alimentarius, і об'єднав в собі принципи ХАССП і системні підходи стандартів ISO серії 9000. Ґрунтуючись на зарубіжному досвіді і сучасних технологічних підходах, вимога до обов'язкової наявності системи управління безпечністю на харчових підприємствах і системи простежуваності міститься в останній редакції Закону України „Про безпечність та якість харчової продукції”, який вступить в силу 20.09.2015 року.

Ключовим моментом розробки будь-якої системи гарантування безпечності харчової продукції, є ідентифікація, оцінка та управління небезпечними факторами на всьому технологічному процесі виробництва, починаючи з приймання сировини і закінчуючи реалізацією готової продукції. Застосування рекомендованої в ДСТУ 4161:2003 методики аналізу небезпечних факторів не дозволяє повною мірою об'єктивно оцінити їх, тому даний метод є досить загальним і не адаптований до застосування на окремих підприємствах харчової промисловості. Це може призвести до неналежного розроблення та функціонуванню системи. Наприклад, може бути необґрунтовано виділено занадто багато критичних контрольних точок, що призведе до великого обсягу роботи з простежуваності та управління небезпечними факторами в даних точках, що в свою чергу призведе до зниження темпу виробничого процесу або послаблення контролю. З іншого боку, при неправильній оцінці небезпечних факторів, критичні етапи можуть бути виключені (виведені) із зони контролю, в результаті робота системи не буде ефективна, і ризик появи продукту, здатного завдати шкоди здоров'ю людини, багаторазово зросте.

Одним з важливих складових елементів управління небезпечними факторами, є їх простежуваність на технологічних етапах виробництва продукту. Вона являє собою чітку ідентифікацію продукту в сукупності з параметрами його переробки на кожній стадії виробничого процесу, а також етапах обігу продукту. Завдяки цьому з'являється можливість оцінити небезпечний фактор та розробити програму з

62

управління ним для усунення або зниження можливості реалізації ризику в готовому продукті, причому пов'язаних як з безпечністю, так і з виникненням невідповідностей в якості.

Виходячи з вищевикладеного, дослідження, спрямовані на розробку науково-методичних засад виявлення, оцінки та простежуваності небезпечних факторів із застосуванням системи внутрішньої простежуваності своєчасні й актуальні.

1. ДСТУ 4161:2003 „Системи управління безпечністю харчових продуктів. Вимоги”. 2. ДСТУ ISO 22000-2007 „Системи управління безпечністю харчових продуктів. Вимоги до Будь-яких організацій харчового ланцюга”. 3. Закон України Про безпечність та якість харчових продуктів № 771/97-вр, редакція від 01.01.2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/771/97-вр

63

УДК 658.562.012.7

ГНУЧКІСТЬ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ: КОНЦЕПЦІЇ, МЕТОДОЛОГІЇ ТА ІНСТРУМЕНТИ

© Р. Шуляр, С. Костів, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Успіх провідних компаній різних сфер діяльності у всьому світі значно залежить від уміння реагувати на зміни середовища ведення бізнесу. Саме тому найбільш успішні з них намагаються сформувати та підвищити власну гнучкість задля зниження ризиків внаслідок зміни внутрішнього та зовнішнього середовища. Одним з виходів з ситуації для більшості підприємств, коли останні потребують змін, є залучення якомога більшої кількості варінтів змін та експертів до реалізації своїх бізнес-проектів. У сучаних публікаціях з практики менеджменту якості спостерігаємо підвищений інтерес до питань гнучкості систем управління якістю в організаціях (СУЯ). Цей інтерес підігрітий зокрема появою великої кількості міжнародних стандартів для побудови та фкнкціонуванння систем управління якістю. Великий інтерес зокрема викликає зростання деталізації сфер застосування міжнародних стандартів: екологічний стандарт, стадарт для виробників транспортних засобів, для виробниів харчових продуктів, для управління енергоефективністю, для аутсортсингу, для формування соціальної відповдільності тощо. Гнучкість системи якості повинна відповідати за реакцію підприємства на два напрями змін: змін внутрішнього середовища організації та змін зовнішнього середовища. З іншого боку міжнародні стандарти та сучасні методи управління якістю формують два виміри щодо гнучкості: це гнучкість впровадження стандартів та методів (наскільки успішно останні можуть бути впроваджені на підприємстві) та гнучкість власне роботи цих методів (їх здатність усувати недоліки в роботі системи якості та реагувати на зміни в зовнішньому середовищі). Виходячи з цього можна виділити чотири взаємоповязані вимоги, які ставляться до СУЯ та містяться у міжнародному стандартів ІSO. Адаптивність СУЯ, як здатність успішно впроваджевати нові метоли управління якістю на підприємстві, формулюється в стандартах ISO як принцип „безперервного покоащення”. Гнучкість СУЯ, як здатність впроваджених методів реагувати на зміни, формулюється як вимога постійних змін та удосконалень. Формування гнучкості відбувається зокрема в сучасних концепціях, методологіях та інструментах управління якістю. Визначення того, як сучасні розробки науки та практики якості ставлять на гнучкість СУЯ акценти, дозволяє оцінити сучасний інтерес до цієї характеристики СУЯ (рисунок).

Рис. Формування гнучкості в сучасних концепціях, методологіях та інструментах До сучасних концепцій управління якістю у широкому розумінні можна віднести: концепція загального

управління якістю; концепція ощадливого виробництва; концепція реінжинірингу; концепція „Шість сигм” тощо [1]. Зокрема, концепція ощадливого виробництва передбачає застосування таких методологій як: постійні покращення – Кайдзен; організація робочих місць – 5S; стандартні операційні процедури; загальне виробниче продуктивне обслуговування обладнання (TPM); вчасно в строк (JIT); карти потоку матеріальних цінностей – Канбан; швидка переналадка; вбудована якість тощо. Методологія Кайдзен передбачає низку інструментів: постійні планові покращення, щоденна діяльність з якості, невеликі зміни, зміни, які не вимагаять великих витрат, організаційна культура; залучення персоналу. Відтак концепції та методології більшою мірою формують адаптивність СУЯ, тоді як інструменти відповідають за гнучкість СУЯ.

1. Тарасова О. В. Сучасні концепції управління якістю продукції / О. В. Тарасова, О. В. Левицька // Економіка харчової промисловості. – 2010. – № 1. – С. 24-27.

Концепції (теорії) Принципи гнучкості СУЯ

Методології (методи) Способи управління гнучкістю СУЯ

Інструменти (технології) Методики управління гнучкістю СУЯ

СУЯ

64

СЕКЦІЯ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ, МОНІТОРИНГ, НОРМАТИВНЕ ТА ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

У СФЕРІ ОСВІТИ, НАУКИ ТА ВИРОБНИЦТВА

УДК: 338. 24

ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК ПРІОРИТЕТ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

© Л. Баль-Прилипко, О. Сокирко, 2015

Національний університет біоресурсів і природокористування України, Київ, Україна

Забезпечення високої якості та безпечності харчових продуктів – пріоритетна задача для усіх галузей харчової промисловості, вирішити яку можна за допомогою сучасних підходів. Враховуючи економічний, екологічний та соціальний стан в Україні проблему якості і безпечності харчової продукції слід розглядати як найважливішу проблему збереження генофонду нації.

Технічний прогрес в харчовому підкомплексі АПК спирається на досягнення науки, пов’язані із інноваційними технологічними можливостями, які з’являються в результаті стрімкого розвитку науки і техніки. Серед передумов економічного зростання інноваційна складова посідає особливе місце.

Актуальність теми полягає у тому, що новий рівень науково-технічного розвитку викликав посилення інноваційної активності господарюючих суб'єктів. Підприємства, що впроваджують інновації, мають більш високий рівень обсягів виробництва та доходів, а їх інноваційна діяльність пов'язана з трансформацією результатів науково-технічної діяльності в новий чи вдосконалений продукт. Перехід до ринкової економіки збільшив значення активізації інноваційної діяльності, проблем формування інноваційного потенціалу країни, що дозволяє реорганізувати економіку, прискорено розвивати наукомістке виробництво, що повинно стати найважливішим фактором виходу з економічної кризи і забезпечення умов для економічного росту. [1] В умовах глибокої економічної кризи проблема забезпечення ефективного функціонування підприємств набуває особливого значення і для України. Так,узагальнюючи досвід розвинених країн світу, ми дійшли висновку, що запорукою економічного зростання як окремого підприємства, так і економіки країни загалом, є розвиток та стимулювання інноваційної діяльності. Саме з розвитком інноваційної діяльності пов’язують подолання кризового стану вітчизняної економіки, зростання обсягів виробництва, вихід на нові ринки, адаптацію підприємства до ринкового середовища [2].

Як свідчить досвід розвинених країн, життєздатність національних економік насамперед визначається масштабами та якістю впровадження нових ідей, нових технологій, нових управлінських систем, нових продуктів, які є результатом розвитку науки та інноваційної діяльності. Коли відсутні важливі інноваційні зміни, економіка скочується до стагнації. Саме цей факт підкреслює відомий європейський маркетолог, професор Ж.Ж.Ламбен, що зазначає, що світова економіка нині переживає уповільнення розвитку, вихід з якого може забезпечити нова хвиля нововведень, спроможних дати довгостроковий стимул наступному періоду зростання. Тому головними проблемами сучасної ідеології управління є питання інноваційної діяльності підприємств (бізнес-одиниць) та інноваційної орієнтації економіки країни [3].

Значення інноваційної діяльності підприємств надзвичайно велике. Необхідність постійної інноваційної діяльності викликана скороченням життєвого циклу товарів, послуг та інших продуктів, що відбувається внаслідок посилення конкуренції, підвищення швидкості звикання споживачів до новинок, вдосконалення систем масової комунікації, стрімкого розвитку науки й зміни технологій. Для подальшого прогресу підприємство має досліджувати виникнення нових потреб і можливостей їх задоволення. Розвиток інноваційної діяльності повинен стати ключовим моментом бізнес-стратегії кожного окремого підприємства. Перший крок – аналіз основних факторів успіху підприємства (сильні та слабкі сторони діяльності, інноваційні шляхи розвитку з урахуванням цих факторів), а також посилена увага до інтегрованого підходу до діяльності. Одним із найважливіших показників, що характеризують економічний розвиток підприємства, є достатній рівень його інноваційного потенціалу, що пояснюється такими основними причинами. По-перше, виробнича функція змінюється в результаті зміни розмірів капіталу, що його використовують у виробництві продукції за рахунок збільшення розмірів основних засобів, що мають більшу наукоємність і пов’язану з нею

65

велику капіталоємність. По-друге, виробнича функція змінюється в результаті впровадження нових технологій, матеріалів, видів продукції, що дають можливість збільшити розміри випуску продукції без істотного збільшення витрат основних ресурсів. Отже, зростання продуктивності праці у вигляді одержання великих обсягів виробництва за відносної економії живої праці збільшує масу споживчої вартості.

Рис. Основні джерела формування інноваційної діяльності підприємства

Для України як держави з перехідною економікою тільки інноваційна стратегія може визначати шлях

соціально-економічних перетворень. Роль інновацій у сучасній економіці надзвичайно швидко зросла, тому необхідно враховувати,що система це складна і послідовна річ.

Отже, інноваційна діяльність – це безумовно творча робота і вимагає багато зусиль і терпіння. Діяльність по орієнтуванню країни на інноваційний тип економіки задля майбутнього добробуту нації і бізнесового успіху кожного окремого підприємця – повинна стати першочерговою метою небайдужих громадян. Лише ті підприємства, котрі в своєму внутрішньому потенціалі будуть мати нові ідеї і впроваджуватимуть їх у виробництво, матимуть реальні шанси на завоювання ринку та підвищення конкурентноспроможності своєї продукції. На сьогодні інноваційна діяльність – невід’ємна частина ефективного функціонування підприємств. Вона сприяє економічному зростанню, а інновації є результативною характеристикою добробуту країни в цілому .Все це веде до корінного удосконалення технології одержання нового покоління харчових продуктів, які відповідають вимогам і реаліям сьогодення.

1. Баль-Прилипко Л.В. Інноваційні технології якісних та безпечних м’ясних виробів/Л.В. Баль-Прилипко – Київ: Монографія, – 2012 – 207 с. 2. Кирич Н. Б. Інноваційна діяльність підприємств та організацій як метод стабілізації економіки регіонів України / Андрушків Б. М., Кирич Н. Б., Погайдак О. Б. // Вісник економічної науки України.– 2009. – №1 (15). – С. 23-25. 3. Шохов А. Инновации и инновационная экономика // А.Шохов. – [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.shokhov.com/2010/03/05/innovation-innovative-economics/

66

УДК 005:95

МІСЦЕ ТА РОЛЬ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ У СИСТЕМІ ПЕРЕПІДГОТОВКИ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ ТУРИСТИЧНОЇ СФЕРИ

© Р. Винничук, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Успішна діяльність організації значною мірою залежить від її уміння вчасно і адекватно реагувати на зміни в бізнес-середовищі. Безперечно, вирішальну роль у цьому процесі відіграє професіоналізм персоналу. А отже, його підготовка і навчання. У питанні „виховання” власних працівників покладатися тільки на послуги зовнішніх провайдерів не завжди раціонально. Можна створити таку систему всередині організації, яка дала б змогу формувати фахівців власними силами. Навчання всередині організації має ґрунтуватися на таких трьох „китах”, як комплексність, системність і відповідність вимогам бізнесу. Для організацій з невеликою кількістю працівників достатньо роботи внутрішніх тренерів і продуманої системи наставництва. А от середні й великі організації мають можливість створювати окремі структури – корпоративні навчальні або тренінгові центри, коледжі й університети. Власний навчальний центр дає змогу організації ефективно вдосконалювати своїх менеджерів і підготувати власний стратегічний резерв управлінського складу. Альянс з навчальними закладами передбачає укладання угоди між туристичною організацією та закладом щодо проведення для працівників організації одного або комплексу заходів з розвитку персоналу. Це може бути тренінг, семінар, навчальний курс з певної дисципліни, загальне підвищення кваліфікації тощо. Створення галузевого корпоративного університету передбачає об’єднання з іншими туристичними організаціями та навчальними закладами різних рівнів з метою проведення спільних заходів з розвитку персоналу, що в першу чергу дозволить кожній з організацій вирішити проблему обмеженості фінансових та інтелектуальних ресурсів, які необхідні на розвиток працівників.

Оскільки, на сьогодні в Україні ще не досягнуто необхідного рівня якості та доступності вищої освіти у різних вищих навчальних закладах, то підприємства усіх галузей, а зокрема і в туризмі, зіштовхуються з дефіцитом кваліфікованих та компетентних кадрів. У зв’язку з цим і виникає необхідність створення регіональних навчально-розвиваючих центрів, метою яких була б підготовка та перепідготовка фахівців туристичної сфери, накопичення та обмін досвідом між провідними туристичними організаціями регіону і, тим самим, формування цілісної туристичної привабливості країни. Проте створення таких центрів неможливе без залучення навчальних закладів. Саме інтеграція навчальних закладів у корпоративні університети, побудована на регіональному принципі, дасть можливість ефективно використовувати навчально-матеріальну базу, а також залучати професорсько-викладацький склад, забезпечувати ступеневу систему освіти, динамічно реагувати на демографічну ситуацію на регіональному рівні тощо. Корпоративний університет може бути сучасною формою інтеграції науки, освіти й ринку праці. Сутність корпоративного університету – інтеграція навчального процесу та фундаментальних наукових досліджень через об’єднання ресурсів багатьох суб’єктів задля дієвого утворення умов для самореалізації громадян на будь-яких ринках праці.

Дослідження ринку освітніх послуг м. Львова показали, що установи та організації, які надають такі послуги мають здебільшого точкове спрямування. Як показав аналіз навчальних курсів, вони зорієнтовані здебільшого на працівників, які прагнуть працювати в туризмі, проте не мають для цього достатньо знань та досвіду. Ці курси містять таку інформацію: загальний туризм – термінологічний апарат, основні теоретичні положення, види туризму та типи турів, принципи взаємодії та співпраці туроператорів та турагентів тощо; практичний туризм – основна інформація, яка стосується практичної туристичної діяльності, а саме: основи роботи з он-лайн системами та правила бронювання турів, базова туристична документація, знання про основні та популярні серед вітчизняних туристів курорти та готельні ланцюги, робота з відгуками, соціальний мережевий маркетинг, основи психології; організація туристичного бізнесу – основні документи для відкриття та діяльності власного туристичного агентства, ведення обліку, підбір персоналу та ін. А оскільки розвиток персоналу – це систематичний та безперервний процес, який потребує комплексного підходу, то залучення до цього процесу навчальних закладів видається доцільним та ефективним.

67

УДК 378.1

КЛАСИФІКАЦІЯ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ СТУДЕНТОЦЕНТРОВАНОГО НАВЧАННЯ

© А. Волівач, Г. Хімічева, 2015

Київський національний університет технологій та дизайну, Київ, Україна

За оцінками фахівців ХХІ ст. визначальною конкурентною перевагою підприємств і організацій є компетентність їх персоналу. У розвинених країнах добре розуміють зв’язок між конкурентоспроможністю економіки і рівнем національної системи освіти. Саме тому, для багатьох країн світу ключовим питанням стало забезпечення високої якості вищої освіти [1].

Сучасна освіта має готувати фахівців, компетентність яких визнавалася б в усьому світовому просторі. Відповідно до Закону України „Про вищу освіту”, вища освіта – це сукупність систематизованих знань,

умінь, практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей та інших компетентностей, здобутих у вищому навчальному закладі у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією [2].

На сьогоднішній день, вища освіта України перебуває у стані реорганізації та модернізації, зокрема це стосується механізмів підготовки висококваліфікованого компетентнісного випускника, який придатний до працевлаштування за обраною професією, володіє новітніми знаннями, уміннями, навичками, підходами до вирішення виробничих ситуацій, має бажання постійно удосконалювати професійний рівень.

Слід зазначити, що в Україні процес оновлення цілей, змісту, організації та технологій вищої освіти відбувається у відповідності до Болонської декларації, зокрема проекту Тюнінг – „Гармонізації освітніх структур в Європі”. Основною метою проекту Тюнінг є розробка принципових підходів до створення, удосконалення, впровадження, оцінювання та підвищення якості навчальних програм для кожного з освітніх циклів (ступенів) із застосуванням механізмів студентоцентрованого навчання.

В роботі [3] наголошується, що в основу студентоцентрованого навчання покладено ідею максимального забезпечення студентам їх шансів на отримання першого місця на ринку праці та підвищення їхньої „вартості” у працедавців.

Визнання пріоритетності якості людського життя над потребами в підготовці кадрів для національної економіки, відсутність адекватних методик прогнозування потреб ринку праці, призвело до реформ вищої освіти, внаслідок чого ринок праці став сильно залежати від навичок високого рівня компетенцій.

Для того, щоб бути затребуваними на ринку праці, необхідно оволодіти наступними важливими загальними компетентностями високого рівня, що здобуваються передусім у вищій освіті:

• вміти застосовувати свої знання в практичній діяльності; • бути здатними пристосовуватись до нових ситуацій; • турбуватись про якість; • володіти навиками управління інформацією; • бути готовими до самостійної роботи; • вміти працювати в команді; • вміти вирішувати організаційні питання та планувати роботу; • вміти спілкуватись рідною мовою в усній і письмовій формах, та володіти навиками

міжособистісного спілкування. Отже, можна зробити висновки, що основою створення освітньої програми є модель фахівця, яка

включає в себе перелічені компетентності, і в свою чергу забезпечить його високу придатність до працевлаштування.

1. Волков О.І., Віткін Л.М., Хімічева Г.І., А.С. Зенкін. Системи якості вищих навчальних закладів: теорія і практика: монографія, Київ, Наукова думка. 2006. – 301 с. 2. Закон України „Про вищу освіту” // Закон від 28.12.2014 №76 – VIII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18. 3. Болонський процес та нова парадигма вищої освіти: монографія / Ю. М. Рашкевич. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2014. – 168 с.

68

УДК 657.1

ОБЛІК ВИТРАТ НА ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ © В. Воськало, Я. Наркевич, Н. Воськало, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна, Університет ім. М. Кюрі-Склодовської, Люблін, Польща

Однією з умов успішної діяльності підприємства є підвищення якості продукції. Оскільки витрати на забезпечення якості включаються в собівартість і відповідно впливають на фінансовий результат, то питання відображення їх в обліку та контролю й аналізу є актуальним. Тему фінансування витрат на якість розглядали Левченко Н. М., Дунець І. Ю. [2], Іванюта П.В. [1], які наводять пропозиції з удосконалення первинних документів для оцінки якісних параметрів продукції; обліковий аспект зазначених витрат описували Тимрієнко І.Ю. [5] та Мартинюк Н. Ю. [3], однак окремі проблемні питання відображення їх на рахунках бухгалтерського обліку залишаються дискусійними.

Облік витрат на підприємстві здійснюють на підставі вимог П(С)БО 16 „Витрати” та Податкового кодексу України. Відповідно до Податкового кодексу для цілей оподаткування прибуток визначається шляхом коригування фінансового результату до оподаткування, визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають. Щодо витрат на якість, то в Податковому кодексі щодо них не передбачено жодних коригувань.

Відповідно до П(С)БО 16 „Витрати” [1] витрати на якість включають до складу загальновиробничих витрат за такими статтями:

• витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (в складі витрат на оплату праці та відрахувань на соціальне страхування працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо);

• витрати на обслуговування виробничого процесу (зокрема, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг).

Підприємство здійснює наступні витрати, що пов’язані з управлінням якістю продукції: • витрати для підвищення якості продукції – ті, які здійснюються з метою досягнення рівня

відповідності продукції стандартам якості; • витрати та втрати, пов’язані з виявленням та виправленням браку продукції, які можуть виникати як

в процесі виробництва, так і в процесі експлуатації виробу споживачем. Перший вид витрат відповідає складовим загальновиробничих витрат, наведеним в П(С)БО 16

„Витрати”, і тому повинен включатись до їх складу і обліковуватись на рахунку 91 „Загальновиробничі витрати”. Однак до цього рахунку доцільно відкрити субрахунки, на яких би здійснювався облік окремих складових витрат на якість, зокрема: 911 „Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва”, 912 „Витрати, пов’язані з контролем якості”, 913 „Витрати, пов’язані з браком продукції”, 914 „Інші загальновиробничі витрати”. Такий поділ на субрахунки не викличе додаткової трудомісткості в обліковому процесі у разі застосування автоматизованих систем обліку, проте дасть змогу підвищити аналітичність здійснюваних витрат на якість продукції.

Витрати, пов’язані з браком, на стадії виробництва обліковуються на рахунку 24 „Брак у виробництві”. Залежно від причин виникнення браку, він списується: на рахунок 375 „Розрахунки за відшкодуванням завданих збитків” – у разі встановлення винної особи; на рахунок 374 „Розрахунки за претензіями” – у разі виникнення браку у зв’язку з неякісною сировиною, отриманою від постачальника; на рахунок 913 „Витрати, пов’язані з браком продукції” – брак, якого неможливо було уникнути в процесі виробництва.

Невідповідність продукції якісним характеристикам може виявитися і в процесі експлуатації виробу споживачами. Для їх усунення формується гарантійний резерв на рахунку 473 „Забезпечення гарантійних зобов’язань”, витрати на створення якого відносяться до витрат на збут (відповідно до П(С)БО 16), а не до загальновиробничих витрат, хоча причиною виконання зобов’язань за гарантією є недосягнення рівня якості під час виробництва продукції, а не її реалізації. Також, проблемним аспектом є процес створення резерву на

69

виплату гарантійних зобов’язань, адже в бухгалтерському обліку його формування відноситься до складу витрат підприємства у момент створення такого забезпечення, а в податковому обліку – у момент фактичного здійснення таких витрат.

Така класифікація необхідна на підприємстві не лише для того щоб оцінити рівень витрат на управління якістю та досягнення продукцією необхідного рівня якості, що відповідатиме встановленим стандартам, а й повинна дати змогу порівняти якість власної продукції із продукцією підприємств конкурентів.

Отже, на сьогодні підприємство повинно ставити собі за мету не лише досягнути рівня якості, що забезпечує відповідність певним стандартам, але й досягнення конкурентних переваг своєї продукції.

1. Іванюта П. В. Первинний облік в системі управління якістю продукції / П. В. Іванюта // Агроінком . – 2008. – № 1-2. – С. 74-78. 2. Левченко Н. М. Фінансування витрат на якість готової продукції / Н. М. Лев-ченко, І. Ю. Дунець. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=1347. 3. Мартинюк Н. Ю. Відображення витрат на якість в обліковій системі будівельного підприємства / Н. Ю. Мартинюк // Економічні науки. Cерія : Облік і фінанси.- 2011. – Вип. 8. – С. 299-306. 4. П(С)БО 16 „Витрати”: Наказ Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318. 5. Тимрієнко І.Ю. Обліковий аспект відображення витрат на якість продукції підприємств переробної промисловості / І.Ю. Тимрієнко. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eztuir.ztu.edu.ua/1897/1/40.pdf

70

УДК 331.5.024.54/330.524

КАР’ЄРНИЙ ТЬЮТОРИНГ – ПЛАТФОРМА ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ ВИПУСКНИКА ВНЗ

© С. Гладун, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

На сучасному етапі трансформаційних процесів у всіх сферах економіки та інтелектуалізації суспільства гостро стоїть питання підготовки у вищих навчальних закладах (ВНЗ) кваліфікованих випускників для реального ринку праці, здатних гнучко та ефективно реагувати на виклики сьогодення та адаптовуватись до реальних умов, націлених на досягнення професійного успіху та здатних до побудови та розвитку власної кар’єри.

Професійне становлення випускника вищої школи неможливе без тісної взаємодії бізнес середовища, працедавців, Міністерства освіти і науки, ВНЗ та власне самого випускника. Вища школа повинна формувати цілу систему заходів та механізмів, покликаних сприяти формуванню кар’єрної готовності випускника ВНЗ до професійного становлення, створювати умови для ефективної реалізації права студентів та випускників на працю, підвищувати їх конкурентоспроможність на ринку праці, сприяти забезпеченню випускників першим робочим місцем, оскільки пріоритетом діяльності ВНЗ є не тільки процес навчання, а й результати навчання, які визначаються успішним професійним становленням випускників.

Звичайно існують протиріччя між необхідністю створення певних освітньо-педагогічних умов адаптації до професійної діяльності і недостатньою науковою обґрунтованістю даних умов в традиційній професійній освіті, яка неповною мірою формує саме націленість студентів на майбутню професійно-трудову діяльність та існуючими традиційними формами організації освітнього процесу та необхідністю впровадження нових, інноваційних підходів, спрямованих на формування професійної, кар’єрної мобільності та адаптаційної компетенції у випускників вищої школи.

Сукупність заходів та дій, які може розробляти та впроваджувати ВНЗ щодо кар’єрного супроводу студентів, сприяння професійному становленню та самореалізації випускників вищої школи можна об’єднати під назвою кар’єрний тьюторинг. Кар’єрний тьюторинг по суті повинен мати на меті допомогти побороти невідповідність діючої системи профорієнтації у ВНЗ сучасним реаліям створенням системи супроводу кар’єри студента ВНЗ та сприяння професійній самореалізації. Тим паче, що акцент у сучасній концепції кар’єрної орієнтованості молоді змістився з планування кар’єри на управління власною кар’єрою. Крім того, студент під час навчання повинен здобути не тільки професійні компетенції (знання, уміння, навички), але і додаткові компетенції, певні особистісні якості, розвинену професійну спрямованість, особистісну готовність діяти в умовах ринкової економіки [1]. Тому завданням ВНЗ є створення умов розвитку кар’єрних установок під час навчально-виховного процесу.

Тьюторинг дослівно з англійської перекладається як репетиторство. А отже, кар’єрний тьюторинг пропоную тлумачити як кар’єрне наставництво, супровід, підготовка. Або, кар’єрний тьюторинг – це психологічний та організаційний супровід професійної кар’єри спеціаліста на її ранніх етапах, вже в процесі навчання у ВНЗ [2]. В процесі кар’єрного тьюторинга студенти старших курсів отримують рекомендації по ефективному працевлаштуванню, самомаркетингу, ведеться професійне та кар’єрне консультування в процесі реалізації ними робочих завдань, отриманих від потенційного працедавця, особливо під час проходження професійно-практичної підготовки (практики). Також уточнюються напрямки курсових та дипломних досліджень у відповідності з реальною практичною діяльністю студента та за погодженням з працедавцями. В результаті проведення кар’єрного тьюторинга на момент завершення навчання у ВНЗ студент має трудовий досвід і стаж у вибраній ним сфері діяльності, знає свої конкурентні переваги на ринку праці, володіє технікою пошуку роботи та компетенціями для успішної адаптації на реальному ринку праці.

Кар’єрний тьюторинг – це спільна сумісно-творча діяльність, яка сприяє розкриттю кар’єрного потенціалу студента. Провідними учасниками кар’єрного тьюторинга у внутрішньому середовищі ВНЗ є: відповідальні кафедр за працевлаштування, за практику, підрозділи ВНЗ зі сприяння працевлаштуванню (відділ працевлаштування, центр кар’єри тощо), а також безумовно працедавці або їх представники. При цьому відбувається активна взаємодія між усіма учасниками кар’єрного тьюторинга як в межах соціального партнерства так і в межах соціальної відповідальності.

Оскільки кар’єрний тьюторинг – це ефективна система організаційно-психологічного супроводу кар’єри спеціаліста на її ранніх етапах, то кар’єрний тьюторинг включає:

71

• рекомендації та консультування з працевлаштування під час навчання – введення в навчальні плани спецкурсів з технології пошуку роботи та працевлаштування, які б включали основні положення з успішного пошуку роботи та ефективної поведінки на первинному ринку праці випускником ВНЗ, моніторинг ринку праці та позиціонування себе на ньому, орієнтація в основних законодавчо-нормативних актах в сфері працевлаштування молоді, кар’єрне планування, успішна адаптація на робочому місці, мотивація до праці, самореалізація, розвиток додаткових та загальних компетенцій, самопрезентаційних навичок, усвідомлення морально-етичного кодексу молодого фахівця та ін.;

• організація та сприяння стажуванню студентів на вітчизняних та закордонних підприємствах, відповідальне ставлення до проведення виробничої та інших видів практики;

• встановлення критеріїв та створення рейтингу працедавців-баз практики для проходження практики та стажування студентів ВНЗ за навчальним рейтингом;

• проведення презентацій фірм-працедавців, майстер-класів, тренінгів, днів кар’єри та Ярмарків кар’єри для студентів та випускників;

• залучення працедавців до формування навчальних планів та фінансування наукових студентських досліджень, а також матеріального стимулювання студентів (оплачуване стажування, практика, іменні стипендії, тощо), оскільки бізнес повинен дбати про підготовку кадрів для себе;

• формування довгострокових угод про співпрацю та партнерство між ВНЗ та працедавцями; • моніторинг та фіксування кар’єрного зростання випускників ВНЗ. Допомогу у подальшому кар’єрному рості студентів Львівської політехніки сприяє виконання

індивідуальних завдань навчального курсу з успішного працевлаштування за фахом з моніторингу ринку праці, самопрезентації, проведення рольових ігор, участь у Ярмарках кар’єри, стажування на підприємствах потенційних роботодавців.

Результатом успішного кар’єрного тьюторинга має стати конкурентоспроможний випускник готовий та здатний до виходу на реальний ринок праці з певними кар’єрними компетенціями та очікуваннями.

Таким чином, кар’єрний тьюторинг є з’єднуючою ланкою між ВНЗ та ринком праці, активно сприяє професійному самовизначенню і особистісному росту студентів, і не тільки успішному працевлаштуванню випускника ВНЗ, але і майбутньому розвитку професійної та ділової кар’єри молодого фахівця, є превентивним заходом запобігання молодіжному безробіттю та неможливий без активної участі бізнес-середовища – працедавців.

Відслідковування становлення випускників як фахівців і їх кар’єрного росту є одним з чинників модернізації навчальних планів та підвищення рейтингу вищих закладів освіти.

1. Інтернет ресурс: http://abc.vvsu.ru/Books/karjera_molodogo_spetsialista_upp/page0006.asp7. 2. Інтернет ресурс: http://www.znanie.info/portal/ec-terms/25/320.html

72

УДК 378

УПРАВЛІННЯ ДОКУМЕНТАЦІЄЮ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ З ВИКОРИСТАННЯМ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

© А. Гунькало, Д. Федасюк, Т. Бубела, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Діяльність вищого навчального закладу (ВНЗ) передбачає створення, використання, нагромадження та обмін великою кількістю інформації, що призводить до формування інформаційних масивів, які суттєво відрізняються за видами – це управлінська інформація, науково-технічна, навчальна, нормативна тощо. Відповідно джерелами (носіями) такої інформації згідно з Законом України „Про інформацію” є різні види документів, під час роботи з якими необхідно виконувати багато дій, а саме: створення і оформлення, організація їх переміщення та опрацювання, систематизація і зберігання тощо. Важливо ефективно організувати роботу з документами, забезпечити їх зберігання та швидкий доступ до потрібної інформації для співробітників та всіх зацікавлених осіб (МОН, КРУ, роботодавці тощо). Неналежним чином організований процес управління документацією спричиняє багато турбот, основною з яких може бути невчасне інформування, а відповідно і виконання поставлених завдань. Наукові та науково-педагогічні працівники ВНЗ можуть „погрузнути” в роботі лише з документами, при цьому не залишиться часу на виконання основних обов’язків (наприклад, навчальну чи наукову роботу) тощо. Від того, наскільки професійно організований документообіг в організації, великою мірою залежить її успіх.

Управління документацією у ВНЗ є процесом з його структурними складовими – документопотоками, які доцільно класифікувати таким чином: вхідний документопотік охоплює вхідну, первинну інформацію для управління (документи вищих органів управління – постанови, рішення, накази; документи інших організацій чи підприємств – листи, рішення, акти; звернення громадян, запити тощо); вихідний документопотік охоплює інформацію, отриману в процесі діяльності ВНЗ з метою її передавання іншим організаціям чи окремим фізичним особам (листи, планово-звітна документація, відповіді на звернення тощо); внутрішній (горизонтальний, циркулюючий) документопотік охоплює розпорядчу і довідково-інформаційну документацію та забезпечує вирішення управлінських задач в межах конкретної організації чи підприємства (накази, положення, методики тощо).

Функціонування цих документопотоків характерно не тільки для ВНЗ загалом, але і для конкретного структурного підрозділу (ННІ, кафедра, відділ тощо), або автоматизованої системи. Авторами запропоновано структуру документопотоків на рівні кафедри відповідно до чинної в університеті номенклатури справ (рисунок).

Рис. Фрагмент структури документопотоків на рівні кафедри

Кафедра

Навчально-науковий інститут

Науково-дослідна частина

Відділ працевлаштування та зв’язків з виробництвом

Канцелярія

Відділ кадрового забезпечення

Відділ моніторингу та організації

навчального процесу

Архів

Навчально-методичний відділ

…

Д1, Д2, Д3 Д4, Д5, Д6

Д7

Д7, Д8, Д9, Д10

Д11

Д12, Д13

Д14

Д15

Д16

Д17, Д18

Д19-…

73

Д1 – документи/протоколи, плани, звіти та інше/ про науково-дослідну роботу студентів; Д2 – річні звіти про НДР кафедри та про впровадження; Д3 – плани і програми науково-дослідних робіт кафедри; Д4 – екзаменаційні та залікові відомості; Д5 – протоколи засідань семестрової екзаменаційної комісії; Д6 – дозволи на перескладання іспитів; Д7 - звіти Державної екзаменаційної комісії; Д8 – річний звіт кафедри про виконання навчальних планів; Д9 – навчальні робочі програми по дисциплінах; Д10 – документи /акти, відомості та інше/ про обладнання навчальних лабораторій, кабінетів

забезпечення учбовими програмами, навчальною і методичною літературою; Д11 – розклади, графіки проведення занять, заліки, іспитів, консультацій, захисту дипломних робіт, сітки

годин навчальних дисциплін; Д12 – звіти про роботу викладачів кафедри; Д13 – документи про підвищення кваліфікації викладачів; Д14 – документи /графіки, звіти, щоденники та інше/ про проведення виробничої практики студентів; Д15 – листування про організацію навчально-виховної і методичної роботи на кафедрі; Д16 – накази та розпорядження по університету /копії; Д17 – протоколи засідань Державної екзаменаційної комісії; Д18 – дипломні проекти, дипломні роботи, відгуки до них; Д19 – … інші документи. З метою забезпечення швидкого інформування, збору й опрацювання даних, систематизування і

поєднання інформації, що полегшить її аналізування і складання звітів, для прийняття рішень щодо поліпшення діяльності, доцільним є запровадження у ВНЗ автоматизованих інформаційних систем (ІС). Зробити це можна різними способами: придбати вже існуючі розповсюджені програмні продукти у даній сфері; розробити власний програмний продукт. У першому випадку не враховується специфіка діяльності конкретного ВНЗ та наявних у ньому систем. Тому другий спосіб вважаємо більш доцільним та гнучким.

У Національному університеті „Львівська політехніка” уведення ІС розпочато більш як 10 років тому. Їх розроблення, запровадження та обслуговування здійснювалось власними силами політехніків. Сьогодні в університеті є ціла низка ІС: „Абітурієнт”; „Деканат”, „Працевлаштування”, „Навчальні плани”, „Студент-ський відділ” та інші. Переваги таких систем очевидні. Наступним кроком заплановане упровадження новітніх технологій для управління документацією, тобто систему електронного документообігу (СЕД).

Система електронного документообігу повинна включати бази даних всіх наявних у ВНЗ систем та відділів. Структуру СЕД доцільно створити відповідно до організаційної структури ВНЗ. Також слід: описати процеси; класифікувати та кодувати структурні підрозділи (визначити), посади співробітників ВНЗ, документи. Потрібно визначити взаємозв’язки та взаємодію між структурними підрозділами щодо обігу документації відповідно до функціонуючих документопотоків. Важливо забезпечити належний рівень надійності роботи системи. Це тільки початкові кроки, які потрібно зробити ВНЗ для запровадження СЕД, насправді це досить клопітка і тривала робота, яка потребує не тільки програмного і технічного забезпечення, залучення програмістів, а й участі більшості співробітників ВНЗ. Як показує практика, стратегічні переваги, пов’язані з підвищенням ефективності роботи ВНЗ після упровадження СЕД, виправдовують витрати ресурсів та часу.

Вважаємо, що роботу з упровадження СЕД варто розділити на декілька етапів: 1) на рівні керівного складу (адміністрації): ректорат – канцелярія – навчально-наукові інститути; 2) на рівні основних підрозділів ВНЗ, що відповідають за якість підготовки фахівців та освітнього процесу: навчально-наукові інститути – кафедри; 3) на рівні науково-дослідної частини; 4) на рівні всіх структурних підрозділів – повне запровадження СЕД.

На нашу думку, доцільним є створення Єдиного інформаційного середовища (Інтегрованої інформаційної системи), що об’єднає всі існуючі у ВНЗ інформаційні системи та забезпечить їх взаємодію, а відповідно і взаємодію між усіма структурними підрозділами університету.

74

УДК 378.14:37.046.16

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНЦІЙ У ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ОСВІТНЬОГО РІВНЯ „БАКАЛАВР” І „МАГІСТР” ЕКОНОМІЧНОГО

СПРЯМУВАННЯ © Л. Гут, 2015

Чернівецький торговельно-економічний інститут, Чернівці, Україна

Україна як учасниця Болонського процесу поступово здійснює структурні та якісні перетворення національної освітньої системи, процедури імплементації підписаних міжнародних документів. На забезпечення якості й результативності вищої освіти спрямовані Рамка кваліфікацій Європейського простору вищої освіти (2005) і Європейська рамка кваліфікацій (ЄРК) для навчання упродовж життя (2008). Європейські й національні рамки кваліфікацій створюють умови для введення компетентнісного підходу в навчанні як основи забезпечення вимірюваної якості в галузі освіти. Саме вони відкривають шлях до чіткої класифікації і стандартизації компетентностей, які становлять основу кваліфікацій. Необхідність побудови освітньої діяльності на компетентнісних засадах в Україні обумовлена низкою обставин: підвищення якості навчання, забезпечення високої конкурентоспроможності випускників на ринку праці, формування цілісної соціально активної та професійно розвиненої особистості. Україна фактично почала створення професійних стандартів на основі компетентнісного підходу на основі затвердженної Постановою КМУ № 1341 від 23.11.2011 р. Національної рамки кваліфікацій[1]. Компетенції – це сформовані на основі знань, умінь, навичок та їх практичного застосування здатності особи виконувати визначені стандартом професійної діяльності завдання. Набуті випускниками вузів професійні якості стають основним критерієм визначення результативності діяльності кафедр, факультетів та навчального закладу загалом. Поняття „компетенція” відображує органічну єдність певних особистісних і професійних якостей, притаманних окремій особі. Міжнародний стандарт 1S0 9000:2000 „Системи управління якістю” визначає компетентність як доведену спроможність застосовувати знання й уміння в професійній діяльності [2]. Компетенції фахівців економічного спрямування знаходять відображення у освітньо-кваліфікаційній характеристиці і включають в себе не тільки основні елементи професійної діяльності, а й знання, уміння, навички, мотиви, цінності, здібності, переконання – всі компоненти, що формують відповідні якості особи.

Кваліфікація пов'язується з наявністю у певної особи відповідної освіти та досвіду практичної діяльності, а підвищення кваліфікації – із виробничим стажем і відображується у вимогах, сформульованих у кваліфікаційних характеристиках відповідних посад. Навчальні заклади надають кваліфікацію, що відповідає лише мінімальним вимогам до професійної діяльності і відкриває доступ випускникам до операцій, що виконуються на первинних посадах відповідних спеціальностей. Вища школа надає освіту особам для зайняття первинних посад фахівців і професіоналів. Кожна освітньо-професійна програма у вищих навчальних закладах ЧТЕІ КНТЕУ підпорядкована певним цілям: бакалаврська програма орієнтована на підготовку фахівців, які здатні виконувати прості, елементарні, початкові професійні завдання; магістерська програма – на підготовку професіоналів, які здатні забезпечити процеси у певній сфері професійної діяльності і пов'язані з функціонуванням підрозділу в цілому. Випускник, який засвоїв певну магістерську програму, має оволодіти більшістю функцій спеціальності і водночас мати поглиблену підготовку на основі прикладних дисциплін та практики при виконанні окремих функцій. Пакет вибіркових дисциплін, програма практики, магістерська дипломна робота, що виконується на конкретному матеріалі бази практики, дають можливість поглиблено оволодіти окремими функціями спеціальності. В практичній діяльності економістів на рівні професіоналів і керівників тісно переплітаються функції, які традиційно належать до різних спеціальностей (фінансів, менеджменту, міжнародної діяльності). Тому, на наш погляд, доцільно передбачати формування інтегрованих магістерських програм, що спиратимуться на різні спеціальності, і стануть прообразом інтегрованих спеціальностей, дадуть змогу послідовно готувати в переліку економічних спеціальностей, який Міністерство освіти і науки планує значно скоротити.

При підготовці фахівців на кафедрі економіки ЧТЕІ КНТЕУ використовуються варіативні частини підготовки бакалаврів та магістрів, в який вказані вид діяльності (планово-економічна, управління фінансами підприємства, зовнішньоекономічна діяльність, маркетингова та комерційна діяльність, менеджмент та управлінська діяльність, науково-дослідна та педагогічна діяльність), зміст задач по спеціальності та структура діяльності по їх вирішенню.

75

Базовою основою компетенцій фахівця в умовах існування індивідуальної конкуренції фахівців є його здатність до творчого саморозвитку, творчої самореалізації, що означає перехід освіти у самоосвіту, а розвитку – у творчий саморозвиток і самореалізацію особистості. Про диспропорції формування попиту і пропозиції робочої сили на українському ринку праці свідчать такі тенденції: невідповідність рівня фахівців, що їх випускають вищі навчальні заклади, запитам ринку праці; пріоритетними сферами прикладання праці для молоді є фінансова діяльність, торгівля, державні органи управління; найменш привабливими є сільське господарство, наукова діяльність, освіта, мисливство та рибальство; зниження або відсутність у молодих спеціалістів умінь і практичних навичок за отриманою спеціальністю через недостатність практичних навиків та стажування; зростання внутрішнього найму – це перехід на вакантні посади (відбувається перехід з одного місця на інше).

Станом на 1 квітня 2015 року у Чернівецькому центрі зайнятості було заявлено 104 актуальних вакансій, з них лише 6 – стосується фахівців і професіоналів, тобто на сьогодні відчувається значний дефіцит робочих професій. Кількість вакансій економічного спрямування за 2012-2013 роки зменшилася з 334 до 266, у тому числі економістів з 552 вакансій до 30. У 2014 році навантаження на одне робоче місце головного економіста у м. Чернівці становило 10 осіб, на економіста – 8 осіб. У призмі формування професійних компетенцій відношення роботодавців до питань працевлаштування молоді сьогодні слід розглядати у 2-х аспектах: по-перше: роботодавці готові працевлаштовувати і багато платити суперпрофесіоналам, вимогами до них є: досвід роботи, спеціальні знання з певних галузей або з новітніх розробок, програм, закордонне стажування або диплом закордонної бізнес-школи; по-друге, компанії з іноземним капіталом активізують попит на випускників вузів і готові займатися вихованням спеціалістів у своїй діяльності, щоб в майбутньому отримати хороших менеджерів.

На нашу думку, з метою покращення формування професійних компетенцій у здобувачів вищої освіти економічного спрямування освітнього рівня „бакалавр” і „магістр” доцільно здійснювати:

• на національному рівні – для подолання існуючих труднощі у досягненні зіставлення і взаємного визнання і гармонізації з міжнародними системами компетенцій і кваліфікацій започаткувати створення в Україні національної системи компетенцій і кваліфікацій, яка сприятиме визнанню результатів навчання, оцінки відповідності кандидата на присвоєння кваліфікації, реалізація процесів, що стосуються гарантії якості і оцінювання, забезпечення поєднання пропозицій ринку освітніх послуг і професійної підготовки з вимогами ринку праці і громадянського суспільства;

• на рівні вищого навчального закладу: 1. проводити соціологічні дослідження ринку праці з метою гнучкої перебудови основних напрямів

підготовки здобувачів вищої освіти освітнього рівня „бакалавр” і „магістр”, передбачаючи інтегрування спеціальностей;

2. з метою набуття фахових компетенцій активізувати участь студентів у конкурсах студентських робіт, фестивалях науки, конкурсах інвестиційних проектів та предметних олімпіадах;

3. з метою набуття практичних навиків рекомендувати роботодавцям створювати умови для проходження стажування студентів; а випусковим кафедрам спільно з представниками місцевих органів управління та підприємств регіону проводити ділові ігри, семінари-тренінги, майстер-класи, які орієнтовані на формування у здобувачів вищої освіти сучасних вимог роботодавців;

4. рекомендувати роботодавцям формувати кадровий резерв для своїх підприємств із числа найбільш активних та успішних студентів старших курсів;

5. популяризувати серед студентів 4-5 курсів самозайнятість з метою організації власного бізнесу та індивідуальну форму зайнятості – фрілансу.

Сучасні роботодавці зацікавлені у фахівцях, які здатні до прийняття нестандартних рішень, до постійного самонавчання, вдосконалення вміння гнучко адаптуватися до зміни життєвого поля. Реалізація цих вимог сприятиме підвищення рівня конкуренції молодих фахівців економічного спрямування на ринку праці, тому що конкурентноспроможні молоді фахівців – це шлях до успіху не тільки окремої організації, а й держави в цілому.

1. Про затвердження Національної рамки кваліфікацій: Постанова Кабінет Міністрів України від 23.11.2011 № 1341 Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1341-2011-%D0%BF. 2. 1S0 9000:2000 „Системи управління якістю” Режим доступу: http://qsys.com.ua/uk/iso9001

76

УДК 37.013.32

НЕОБХІДНІСТЬ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПЕДАГОГІКИ ПОКАРАННЯ ЯК ОБОВ’ЯЗКОВА УМОВА РОЗВИТКУ КРЕАТИВНОСТІ СТУДЕНТА

© К. Дзюбіна, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Аналізування прикладних аспектів навально-виховного процесу вищої школи свідчить про необхідність його відповідності сучасним умовам соціалізації молоді, її інтеграції у світовий освітній простір. Регулярними явищами у системі вищої освіти сучасної України все ще залишаються прояви радянської карально-депресивної системи загалом та системи вищої освіти як одного з її інструментів.

Проблемами застосування методів заохочення та покарання в системі вищої освіти займались такі вітчизняні та іноземні вчені як Н.П. Волкова, А.І. Гебос, О.В. Гилюн, В. Р. Глухих, С.С. Занюк, Є.П. Ільїн, В.Я. Кикоть, В.В. Полянська, О.Б. Тарнапольський та ін. [1–4]. Однак необхідність усунення інструментів педагогіки покарань з прикладних аспектів навчально- виховного процесу потребує додаткового дослідження та публічного обговорення з метою розуміння сутності даного поняття представниками професорсько-викладацького складу вищих учбових закладів.

Заохочення та покарання є найбільш вживаними викладачем інструментами управління діяльністю студента в процесі здобуття ним вищої освіти.

Заохочення – те, що заохочує кого-небудь до чогось; нагорода, похвала. Заохочувати – спонукати різними заходами кого-небудь для певних дій; викликати бажання що-небудь зробити або діяти певним чином; сприяти чому-небудь; підтримувати розвиток чогось [5].

Покарати – накласти кару за який-небудь злочин, провину [5]. З метою повнішого розкриття теми даного дослідження було проведено аналізування двох груп

покарань та заохочень студентів, а саме: • покарання та заохочення, пов’язані з правами студентів в навчальному процесі; • покарання та заохочення, пов’язані з обов’язками студентів в навчальному процесі. За результатами опитування, проведеного серед професорсько-викладацького складу та студентів

Навчально-наукового інституту економіки і менеджменту Національного університету „Львівська політехніка”, основними проявами застосування педагогіки покарань сьогодні є:

• проставлення викладачем в журналі навчального обліку студента відміток про його відсутність на парі з подальшою вимогою щодо відпрацювання даних пропусків у вигляді написання рефератів;

• заборона викладачем студенту відвідати лекцію у випадку його запізнення на пару або розмови під час заняття по мобільному телефону;

• перевірка письмових робіт студентів червоною ручкою (червона ручка в руках викладача-атавізм СРСР);

• виставлення негативних оцінок в процесі оцінювання поточних знань студентів (проведення контрольних робіт на практичних та семінарських завданнях);

• усвідомлення та публічний прояв викладачем своєї переваги (вищого статусу, влади) над студентом; • образливе ставлення викладача до студента у випадку його активної незгоди з позицією першого,

іншої точки зору з приводу певного питання чи явища тощо. На противагу вищезазначеним проявами застосування педагогіки покарань, бажаними та ефективними

методами стимулювання та заохочення сучасної молоді до відвідання занять, здійснення не лише навчальної, а і наукової діяльності повинні стати:

• використання інструментів обліку присутності студента на парі виключно з метою узагальнення результатів відвідання пар та можливості виявлення причин регулярної відсутності певних студентів з метою їх подальшого усунення;

• застосування викладачем прямих наказів „встати і вийти”; • спільне обговорення дій у випадку не дотримання сторонами навчального процесу (викладача та

студента) правила непорушності логіки заняття (зокрема доведення до їх відома обов’язковості дотримання вимоги щодо неможливості порушення ними логіки заняття, а відтак виключення звуку мобільного телефону під час заняття та надання їм можливості зайняти своє місце у випадку запізнення за умов дотримання даної вимоги);

• перевірка письмових робіт студентів кольоровим маркером (відмінним від червоного);

77

• виставлення додаткових балів студентам за активну участь у дискусії під час проведення практичних занять та позитивних оцінок в процесі оцінювання поточних знань (проведення контрольних робіт);

• усвідомлення та публічний прояв викладачем рівних прав та можливостей між ним та студентом як суб’єктами навчально-виховного процесу та творчими особистостями;

• заохочення та активна підтримка викладачем бажання та можливості студента аналізувати та критично мислити, навіть у тих випадках, коли думка його є не до кінця коректною.

Говорячи про заохочення та їх форми варто розуміти, що для кожного окремого студента вони можуть бути абсолютно різними, що обмовлено їх особистісними індивідуальними характеристиками. Відтак в якості заохочення також можуть бути використані такі: доручення почесних обов’язків, надання додаткових прав, запрошення до спільної наукової діяльності, нагородження почесними грамотами та висвітлення даних подій на Інтернет-сторінці кафедри (зокрема в соціальних мережах), проведення виставкової діяльності з залученням кращих студентів тощо.

Характерним для педагогіки покарання є ігнорування індивідуальних рис особистості, причин та мотивів, що призвели до того чи іншого негативного вчинку студента. Відтак визначальним для повного видалення з сучасного освітнього процесу в України педагогіки покарання повинно стати усвідомлення професорсько-викладацьким складом недопустимості:

• приниження гідності студента; • проявлення грубості та нетактовності в комунікаційному процесі; • спонукання до обов’язкового виконання дій, на які викладач не має право, які не входять до його

компетентності; • перетворення покарання у помсту; • порушення правил відвідування пар, заздалегідь обговореними та погодженими зі студентами. Важливим для педагога є усвідомлення мотивів розвитку студента та його сутності як особистості.

Ефективним способом заохочення студентів до певної дії є створення між ними конкурентного середовища. Саме це дозволить викладачу використовувати винагороду, а не покарання в якості основного стимулу до певної дії.

Варто зауважити, що між ступенем використання викладачем в навчально-виховній практиці інструментів педагогіки покарань та рівнем його професійної та особистісної компетентності існує пряма кореляція. Викорінення інструментів педагогіки покарань з системи вищої освіти України в процесі євроінтеграції дасть можливість стрімкого розвитку творчого інтелектуального потенціалу. Адже такі риси як творчість та креативність, здатність генерувати нові ідеї можуть розвиватись виключно за умов відчуття власної гідності.

1. Гилюн О.В. Освітні мотивації студентської молоді / О.В. Гилюн // Грані: наук. – теорем. і громад.-політ. альманах / Дніпропетр. нац.. ун-т ім.. О. Гончара; Центр соц.. – політ. дослідж. – Д., 2012. – № 1 (81). – С. 102 – 104 2. Глухих В.Р. Формирование личного профессионального электронного кейса студента при очном обучении / В. Р. Глухих, Г.Г. Левкин, К.О. Дзюбина // Социально-экономическое и культурное партнерство современного вуза: эволюция взаимоотношений и механизмов: материалы Международ. науч.-практ. конф., посвященной 40-летию Омского госуниверситета (Омск, 8-10 февраля 2014 г.) / [отв. ред. Н.А. Левочкина]. Красноярск: Изд-во „Научно-инновационный центр”, 2014. – 589 с. – С. 414 – 417 3. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы / Е.И. Ильин. – СПб: Питер, 2003. – 512 с. 4. Михайличенко В.Є. Роль мотивації навчально – пізнавальної діяльності у формуванні професійної спрямованості студентів / В.Є. Михайличенко, В.В. По-лянська // Педагогіка формування творчої особистості у вищі і загальноосвітній школах: зб. наук. пр. / Класич. приват. ун-т. – Запоріжжя, 2011. – Вип. 17 (70). – С. 320 – 327 5. Сучасний тлумачний словник української мови: 65000 слів/за аг. Ред. д-ра філол.. наук, проф. В.В. Дубічинського. – Х.: ВД „Школа”, 2006. – 1008 с.

78

УДК 372.851

ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ ЯК АКТУАЛЬНА СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ХАРЧОВОЇ ГАЛУЗІ

© А. Долуда, 2015

Українська інженерно-педагогічна академія, Харків, Україна

Сучасна науково-технічна революція суттєво змінила матеріально-технічні умови виробництва. Подальший розвиток сьогодні не можливий без масового використання висококваліфікованої робочої сили, тобто освіта працівників стала такою ж необхідною умовою удосконалення виробництва, як і наявність самих джерел праці [1]. Формування особистісно-мотиваційної сфери при підготовці фахівців харчової промисловості передбачає усвідомлення змісту, спрямованості професії на благо суспільства, гуманістичну орієнтацію, бажання працювати за обраною спеціальністю, внесення свого доробку в професію, комунікабельність, справжню майстерність.

Одна з найважливіших проблем змісту професійно-практичної підготовки – це багатоступенева та послідовна підготовка спеціалістів, коли процеси навчання плануються в основному за часом і послідовністю засвоєння матеріалу щодо вимог та графіку виробничої практики. Саме це дозволяє перебудувати весь учбовий процес відповідно до постійно зростаючих потреб виробництва.

Навчальним планом за спеціальністю „Харчові технології” передбачається викладання дисципліни „Проектування підприємств харчової промисловості”. Тематичним планом дисципліни передбачено проведення практичних занять, зміст яких охоплює питання проектування технологічних ліній виробництва, виробничих цехів, підприємств тощо. Головне завдання практичних занять – закласти основу знань у харчовій галузі, підготувати студентів для поглибленого опанування технікою і технологією фахового спрямування, надати можливість вирішувати проблеми, які виникають протягом проектування або модернізації підприємств галузі. Виконуючи практичні роботи, студенти знайомляться із сучасними методами та технологіями, відпрацьовують прийоми та навики проектування. Крім того, вони вчаться аналізувати технологічний процес, оформляти результати спостережень та досліджень у висновках і пропозиціях. Саме на цих заняттях організовується поетапний та детальний розгляд окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формуються вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань [2].

Мета практичного заняття ставиться відповідно до вимог кваліфікаційної характеристики бакалавра чи спеціаліста та навчальної програми щодо знань та умінь студентів і тому передбачає навчальну, виховну і розвивальну функції. Навчальна мета полягає у спрямуванні навчальних дій студентів на досягнення вищих результатів засвоєння знань, практичних навичок та їх корекції. Щодо виховної мети, то вона передбачає виховання у студентів системності у навчальній праці, розвиток почуття відповідальності. наполегливості, цілеспрямованості, любові до майбутньої професії. Проведення практичних занять передбачає комплексне вирішення наступних елементів навчання: 1. Закріплення теоретичних знань з дисципліни. 2. Набуття практичних навичок: щодо підбору технологічного устаткування для переробки та виробництва продукції; щодо компонування технологічних ліній виробництва продукції; щодо роботи з нормативно-технологічною документацією; щодо розробки проектувальних рішень виробничих ланок, виробничих цехів, цілого підприємства. 3. Проведення самоконтролю і самоаналізу своєї практичної професійної діяльності.

Слід зазначити, що практичні заняття з проектування підприємств харчової промисловості передбачають не тільки відпрацювання традиційних методів проектування, але й розробку і втілення нових підходів, тобто організацію процесу навчання на творчому рівні. Таким чином, можна констатувати, що виконання практичних робіт на такому рівні дає можливість розвивати творчі, індивідуальні здібності кожного студента, допомагає гуманістичному вихованню особистості та формуванню якісного фахівця.

1. Хуршудян С. Инженерно-технологическое образование для пищевой индустрии: состояние и перспективы / С. Хуршудян., С. Траунберг., А. Кочеткова // Высшее образование в России. – 2008. – №5. – С. 3 – 13. 2. Никитина Н.Н. Основы профессионально-педагогической деятельности / Н. Никитина Н.Н., Железянкова О.М., Петухов М.А. – М.: Мастерство, 2002. – 288с.

79

УДК 378

СИНТЕЗ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЯКОСТІ ОСВІТИ

© Г. Захарчин, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Сьогодні освіта стає основою для інноваційного поступу та розвитку інтелектуального потенціалу країни ,а її здатність налагодити якісну підготовку фахівців є відповіддю на сучасні цивілізаційні виклики , успішне вирішення назрілих трансформаційних проблем суспільства та стимулювання нової якості суб’єктів праці. Якість-глобально-філософська категорія,яка охоплює явища, процеси, ресурсами, а нинішній проблемний світ ставить нові вимоги до якості й системи освіти, тому доцільно виділити і синтезувати теоретичні й прикладні аспекти забезпечення її якості .Теоретичні аспекти пов’язані із зміною парадигми освіти, тобто, переходом від адаптаційної до інноваційної, яка повинна ґрунтуватися на тенденціях розвитку, характерних для перехідних епох.

У теоретичній площині якість освіти розглядаємо як сукупність складових, які її визначають, тобто, якість менеджменту, організації навчального процесу, викладання, методичного забезпечення, віртуального супроводу, мотивації,рівня розвитку організаційної культури освітнього закладу. Тезисно викладемо деякі із них.

Формування нових моделей менеджменту в системі інтеграції освіти, науки й виробництва та наявність сформованої ринкової інфраструктури, здатної ефективно реалізовувати інноваційні процеси є основними засадами підвищення якості менеджменту в освітянській сфері.

Людина є центральною ланкою світобудови всіх рівнів, тому необхідні знання, які відображають усі грані світобуття, отже, функції освіти цілком об’єктивно вийдуть за межі навчання, надавши їй якісно іншого звучання. Розширення функції освіти повинно відбуватися в контексті освітньо-просвітницької діяльності, завдання якої полягають у якісному кадровому забезпеченні економіки інноваційного типу, формуванні інноваційної культури в суспільстві. Поглиблення соціально-гуманітарних факторів у всіх стратегічних концепціях розвитку суспільства сприяє розширенню світоглядної функції освіти та стимулює підняття ролі духовних принципів.

Щодо якості організації навчального процесу, то його доцільно переорієнтовувати,змінюючи акценти із формування сукупності знань із певних дисциплін, на компетентність особистості, здатної мислити системно і адаптуватися до мінливого середовища. У цьому контексті основну увагу необхідно звертати на дискусійні питання, зокрема: визначення складових компетентності; встановлення зв’язку між креативними та іншими складовими компетентності; поєднання інтуїції, креативності та інтелекту, в т.ч. „емоціонального” під час прийняття управлінських рішень; поєднання індивідуальних знань і групового досвіду.

Сьогодні освітянський процес потрібно розглядати як духовно-інтелектуальний обмін між викладачами і студентами, що перетворює його із чисто механічних відносин, побудованих на технології передачі певної інформації, на відносини вищого рівня – партнерство заради пошуку істини. Такі серйозні завдання можливі в рамках інноваційного навчання, зорієнтованого не на усереднений інтелект, а на розвиток особистих здібностей кожного студента.

З огляду на зазначене, актуальне і завдання вищих навчальних закладів полягає в тому, щоби створювати критичну „масу” інноваційних менеджерів та інших фахівців, які зможуть продукувати інноваційні ідеї та втілювати їх у всі сфери суспільного життя. Інноваційне навчання й плекання креативності в студентському середовищі суттєво підвищить їхній конкурентний статус на ринку праці і сприятливо вплине на їхню інноваційну активність.

Нові соціальні умови і культурні контексти формують сучасний тип особистості. Отже, він створюється не штучними засобами, а є природнім результатом змін у системі освіти, яка повинна орієнтуватися на розвиток нової особистості. Важливу роль у цьому процесі відіграє культурна традиція і культурна політика вищого навчального закладу, в якому формується особистість. З огляду на це, освітянські заклади повинні формувати свою організаційну культуру, розробляти Кодекси корпоративної культури, Кодекси честі викладача та Кодекси честі студента. Думаємо, що ці кодекси стануть запобіжним засобом у протидії елементам корупційних явищ. Враховуючи світові тенденції та кризову ситуацію в Україні, освіта повинна надавати студентам максимальний досвід інтелектуального пізнання інших культур,але не всупереч розвитку національної культури. Через те, надмірна „англоманізація” та інша „вестернізація” навряд чи позитивно вплинуть на процвітання української освітянської школи і,певною мірою, можуть вивести українську мову із наукового вжитку.

80

Ясна річ, якість навчання залежить і від якості викладачів. Мова йде навіть не про науковий ступінь чи звання викладача, а про його відповідність суті професії, його педагогічну майстерність, шляхетність і прагнення до постійного пошуку нових форм і методів навчання. Викладачі покликані стати генераторами інтелектуально-духовної культури і високих знань. Очевидно, мотивом не може бути тільки добра воля реалізувати себе через передачу своїх знань іншим, тому про матеріальний фактор не треба забувати. Оплата праці викладача вищої школи має бути достойна, інакше ми повністю знецінюємо інтелектуальну працю і відтік інтелекту буде зростати. А це вже тема безпеки країни, тобто, має політичне забарвлення.

Практичні аспекти розглядаємо в контексті виділення проблемних питань, пов’язаних із реальним втіленням інноваційних технологій в навчальний процес та низьку ефективність поєднання організаційних знань із індивідуальними. Звичайно,цей перелік можна продовжити.

Багатогранна сутність людини у соціумі зумовлює розвиток багатогранних компетенцій, про що уже зазначалося, яких за традиційною системою формування навчальних планів досягнути важко. Отже, доцільно переглянути зміст освіти і, відповідно, форми реалізації навчального процесу. Якщо із змістом визначитися легше(він повинен відображати сучасні тенденції закладати адаптаційні можливості до змін), то із формами реалізації інноваційного навчального процесу, складніше. Впроваджувати інноваційні технології в навчальний процес у межах строго регламентованого часу і визначеного простору складно. У межах аудиторії інновації подачі лекційного матеріалу можливі завдяки використанню технічних засобів. Це один із можливих підходів,який відповідає запитам інформаційного суспільства і підсилює візуальне сприйняття матеріалу. Але чуттєва складова людської сутності не задіюється і, таким чином, інформаційний матеріал ще не стає істинним знанням. .Знання набувають істинної сили тільки тоді, коли вони стають частиною людини, тобто, коли вони пропущені не тільки через розум, але й серце. Такі знання набувають за межами аудиторії навчального закладу, тому завдання вищої освіти полягає у заохоченні до процесу думання, а не заучування, розвитку активного інтелекту, а не пасивного „споживання” інформації. На нашу думку, ефективним може виявитися навчання менеджерів безпосередньо в природних умовах. Зокрема, такі категорії, як лідерство, успіх, кар’єрне зростання, краще запам’ятовуються і набувають іншого сенсу під час сходження на гірські вершини. Долаючи круті підйоми, крок за кроком, студенти можуть фіксувати свої відчуття, робити свої висновки, відчувати слабкі місця, бачити ключові чинники, які допомагають досягти омріяної висоти. Після гірської науки, уже в аудиторії навчального закладу разом із викладачем вивести свою теорію успішного менеджменту.

Якість освіти залежить від її здатності виконувати роль прогностичної моделі майбутнього, тому система освіти повинна мати випереджувальний характер і не треба боятися виходити за усталені норми. Обіцяна автономізація вишів допоможе подолати бар’єри і формальності, тому є надія, що вища школа майбутнього буде максимально зорієнтована на швидку переорієнтацію, на якісно іншу структуру мислення.

Отже, політика навчального процесу повинна враховувати виклики життя і спрямовуватися на вирішення таких основних проблем:стимулювання безперервного навчання, яке продовжуватиметься на підприємствах; перехід від кваліфікації до компетенції, що дозволяє знаходити розв’язки в будь-яких виробничих і життєвих ситуаціях; формування культури групової роботи і культури плюралізму; плекання творчого мислення та уяви як необхідної умови інноваційного розвитку;стимулювання процесу продукування нових ідей; активізацію у розробленні національної моделі сучасної освіти із врахуванням специфіки національного менталітету та сучасних цивілізаційних викликів.

81

УДК 377

САМОСТІЙНА РОБОТА, ЇЇ РОЛЬ У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ КРЕАТИВНОСТІ СТУДЕНТА

© С. Капран, 2015

Коледж міського господарства Академії муніципального управління, Київ, Україна

У європейських вимогах до кваліфікації зазначено, що при оцінюванні результатів навчання увага спрямована на те, що особа, яка навчається, знає, розуміє, та що вона може зробити самостійно після завершення навчального процесу.

Завданням вищої школи є формування ерудованих спеціалістів, що в умовах сьогодення досягається через стимулювання студентів до самостійної навчальної роботи, яка не тільки розвиває у них уміння самостійно поповнювати свої знання та вільно орієнтуватися в інформаційному потоці, а й формує активність та самостійність, як необхідні умови для подальшого самонавчання та професійної самореалізації.

Мислитель і педагог Ян Амос Коменський писав: „Юнацтво має … привчатися керуватися не чужим розумом, а своїм власним, не тільки вичитувати з книг і розуміти чужі думки про речі або навіть заучувати і відтворювати їх в цитатах, але розвивати в собі здібність проникати в корінь речей і виробляти істинне розуміння їх і вживання їх” [1, c. 384].

Проаналізуємо, з чим ми зустрічаємось у практичній педагогічній діяльності? По-перше, у переважної більшості випускників загальноосвітніх навчальних закладів недостатньо сформовані вміння самостійно навчатися, значна частина студентів систематично не працює: одні не вміють, інші не хочуть. Вони не знають, як правильно організувати самостійну роботу, а це призводить до небажання розпочинати нову, незнайому, справу. Тому, починаючи вже з першого курсу, необхідно готувати студентів до самостійної навчальної роботи у системі вищої школи. По-друге, вузівські викладачі часто не знають, як допомогти студентам оволодіти потоком нової інформації. Значна частина викладачів свої професійні зусилля спрямовує на виконання навчальних планів. Керівництво самостійною роботою студентів на аудиторних заняттях і в позааудиторний час залишається поза їхньою увагою.

Німецькі педагоги 19 століття І. Гербарт та А. Дістерверг залишили чимало цінних практичних порад викладачам. Так І. Гербарт закликав не нести дітям „готових” знань, а пробуджувати в них нестримну жагу вчитися [2, c. 15–21, 59–71]. А. Дістерверг виходив з того, що освіта „ніколи і ніде не є чимось завершеним” [3, c. 201], „…розвиток та освіта жодній людині не можуть бути дані чи повідомлені. Всякий мусить досягати цього своєю діяльністю. Те, що людина набула не шляхом своєї самостійності – не її” [3, c. 236]. Звідси його висновок про те, що „…поганий учитель подає істину, хороший – вчить її знаходити”.

Відомий сучасний педагог, міжнародний радник з питань розвитку системи освіти Кен Робінсон робить акцент на тому, що „та система освіти, яку зараз наполегливо намагаються реформувати в усіх індустріальних країнах, була впроваджена в життя у кінці 18 – в 19 столітті, щоб задовольняти потреби тієї епохи, епохи індустріалізму, коли ручна праця складала 80%, а розумова – 20%. Епоха пройшла. Якщо в 1965 році на виробництві було зайнято близько 30% усіх зайнятих в економіці, то зараз ця цифра менше 12%. І ця цифра постійно знижується. У світі зараз активно розвивається виробництво, пов’язане з інтелектуальною працею: розробка програмного забезпечення, розвиток науки і технологій. У цих областях ідеї цінуються над усе. Багато країн вже починають розуміти, що майбутній добробут їх економік залежить від потоку інновацій, здатність творчо мислити стає важливіше за формальну освіту” [4].

Якщо ви запитаєте роботодавців, то практично усі вони скажуть, що випускники навчальних закладів не мають схильності до інновацій, не самостійні, не можуть працювати в команді і не уміють ефективно спілкуватися.

Отже, у процесі підготовки майбутніх спеціалістів нам треба враховувати запити роботодавців. Розуміти, що епоха підготовки працівника, який має діяти чітко визначеним шляхом, пройшла. Ми живемо в епоху розвитку інформаційних технологій, де шалений потік інформації, з яким треба навчитися справлятися, адже людський розум не спроможний всього охопити. Звідси і зміна ролі викладача в навчальному процесі. Він уже не виконує функцію основного носія знань. Високий рівень майстерності педагога визначається цілеспрямованим здійсненням індивідуального розвитку кожного студента та його високими успіхами в навчанні. Сьогодні викладач – керівник, консультант, модератор. Традиційна педагогіка повинна бути замінена на педагогіку співробітництва, що викличе у суб’єкта учіння бажання працювати самостійно, незалежно від педагога.

82

Класик вітчизняної педагогіки В. Сухомлинський писав: „Навчити дитину вчитися, дати їй уміння, з допомогою яких вона буде самостійно підніматися із сходинки на сходинку довгого шляху пізнання – це одне з найскладніших завдань вчителя... Мислителем ваш вихованець стане лиш тоді, коли ви приходите до нього з думкою, запалюєте його своєю допитливістю, спрагою і ненаситністю пізнання…” [5, c. 100]. Викладач має володіти такими педагогічними уміннями, які сприяють розвитку самостійності студентів у процесі самостійної роботи, їхньої активності, мислення, волі, їхньої впевненості й креативності.

Власне тут хочеться зробити акцент на розвитку креативності, яка сьогодні є основною вимогою роботодавців до майбутнього працівника. Який зміст ми вкладаємо у поняття „креативність”? Фактично „креатив” – це синонім слова творчість. Якщо під творчістю ми розуміємо фантазію, уяву, то креативність – це здатність до продукування нових ідей. Креативна особистість має володіти дивергентним мисленням, тобто здатністю мислити нелогічно, мислити аналогіями й асоціаціями. Сутність дивергентного мислення полягає у пошуку безлічі вирішень однієї проблеми. Наприклад, запропонуйте студентам знайти якомога більше способів застосування картонного ящика, слова тощо. Методом такого мислення є метод мозкового штурму.

Німецький учений Н. Клінк стверджує, що від вищої освіти слід чекати „не тільки передачі необхідних для професії знань, методів роботи і першочергових навичок, але перш за все формування здатності мислити самостійно, критично і творчо” [6].

Отже, організовуючи самостійну роботу суб’єктів учіння, викладач не повинен обмежувати творчий потенціал студентів, їхнє креативне сприйняття дійсності, навіть якщо воно далеке до істини.

1. Коменский Я. А. Великая дидактика / Ян Амос Коменский // Избранные педагогические сочинения: В 2-х томах. Т. 1. – М.: Педагогика, 1982. – 656 с. 2. Гербарт И. Ф. Психология / И. Ф. Гербарт. – М.: Издательский дом „Территория будущего”, 2007. (Серия „Университетская библиотека Александра Погорельского”). – 288 с. 3. Дистерверг А. Избранные педагогические сочинения / А. Дистерверг. – М.: Учпедгиз, 1956. – 374 с. 4. Кен Робинсон. Новый взгляд на систему образования [Електронний ресурс]. – 2011. – Режим доступу: www.youtube.com/watch. 5. Сухомлинский В. А. Избранные произведения: В 5 т. / В. А. Сухомлинский. – К.: Радянська школа, 1980. – Т. 4: Павлышская средняя школа. Разговор с молодым директором школы. – 670 с. 6. Padagogische Worterbuch. – Berlin: Volk und Wissen Volkseigener Verlag, 1987. – 432 s.

83

Рис. 1. Тип процесної моделі

Процес 1

Процес 3

Процес 2

Процес 4

Процес 5

Процес 6

Процес 7

УДК 658.62.018.012

ІНФОРМАЦІЙНА МОДЕЛЬ ЯКОСТІ ПРОЦЕСУ © О. Катрич, 2015

Українська інженерно-педагогічна академія, Харків, Україна

Забезпечення високого рівня якості продукції національного виробника завжди актуальна, так як це дозволяє конкурувати на вітчизняних та міжнародних ринках. Так як Україна задекларувала курс на вступ в Європейський Союз, то випуск конкурентоспроможної продукції особливо актуально сьогодні, тому промисловим підприємствам і організаціям необхідно застосовувати комплексний підхід до забезпечення якості продукції та готуватися до жорсткої конкурентної боротьби в умовах Європейської ринкової економіки.

Країни-лідери світової економіки довели свій досвід успішного розвитку підприємств, який показує, що для досягнення високого рівня якості продукції важливу роль відіграє системний підхід до виробничих процесів та впроваджують системи управління якістю (СУЯ) відповідно до вимог міжнародних стандартів ISO серії 9000.

Більшість українських підприємств, незважаючи на інтенсивну роботу з впровадження СУЯ, не змогли добитися покращення економічних показників, тому постає актуальне завдання знайти причини та дати рекомендації щодо розроблення критеріїв її функціонування, а також створення методів їх параметричного аналізу і комплексного оцінювання, доведених до практичної; реалізації.

Аналізуючи вимоги міжнародних стандартів [1,2], можна зробити висновок, що для системного управління якістю на підприємстві необхідно всю діяльність розділити на процеси, оцінювати їх та за результатами оцінок вводити коригувальні та запобіжні дії. Отже необхідно оцінювати процеси, а щоб ними можна було управляти, оцінки повинні бути кількісними, тобто мати числове вираження. На сьогодні не існує єдиної методики оцінювання процесів, так як кожне підприємство унікальне за різними показниками і їх унікальність залежить від виду продукції, що випускається або послуги, масштабів і структури підприємства, від кваліфікації персоналу та багатьох інших факторів. Крім цього велика різноманітність кваліметричних методів оцінювання вимагає глибокого наукового дослідження в частині оптимальності та ефективності їх використання для кожного конкретного випадку. Так як СУЯ постійно удосконалюються, постійно розвиваються інструменти і методи управління, постійно прогресують інформаційні технології, комунікаційні системи, з'являються і швидко поширюються нові управлінські концепції, то з'являється необхідність вирішення науково-практичного завдання – розробки методів та методик оцінювання процесів СУЯ, як об'єкта кваліметрії.

Для розробки методик оцінювання процесів СУЯ пропонується використовувати інформаційний підхід, який заклечається в тому, що на першому етапі необхідно процес розділити на елементарні процеси (операції), тобто побудувати процесну модель. При чому операції можуть бути поєднані у різний спосіб, тобто мати різні типи зв’язків, так звані різні процесні моделі. Так, наприклад, в роботі [3] пропонуються процесні моделі з такими типами зв’язків: послідовний; збіжний; розбіжний (рис. 1); реверсний.

На другому етапі необхідно оцінити якість кожного процесу прийнятими на підприємстві методами. Головною умовою є те, щоб показники якості процесів мали або одну і ту ж розмірність, або були безрозмірними. В роботах [4, 5] пропонуються методи отримання узагальнених безрозмірних показників, застосовуючи різні функції бажаності в залежності від класифікації процесу та їх точності.

На третьому етапі пропонується побудувати інформаційну схему процесної моделі. Найпрос-тіший вид процесної моделі – послідовна, показана на рис. 2.

84

Рис. 2. Інформаційна схема процесної моделі

На рис. 2 позначення: Q(X1); Q(X2); Q(Xn) – узагальнені показники якості операцій. При чому 0<Q(Xi)<1; Q(Y) – узагальнений показник якості продукції. При чому 0<Q(Y)<1; I(X1 →X2) – інформація про показники якості операції, яка передається від операції Х1 до операції Х2; F(X1 →X2) – управляючі дії, які направлені на компенсацію показника якості операції Х1 у випадку,

коли Q(X1)<1. Використовуючи основні положення теорії інформації, можна скласти систему рівнянь, що дозволяє

визначити послідовне збільшення інформації про якість операцій, що передається від початку до завершення процесної моделі.

Четвертим етапом пропонується визначити коефіцієнт інформаційного зв’язку, який володіє наступними властивостями:

• він дорівнює одиниці, коли узагальнений показник якості продукції повністю залежить від показника якості першої операції;

• він дорівнює нулю, коли узагальнений показник якості продукції не залежить від показника якості першої операції;

• коефіцієнт інформаційного зв’язку знаходиться між нулем та одиницею. Таким чином, використовуючи інформаційну модель можна не тільки прослідкувати за процесом

формування якості продукції, але і кількісно оцінити вплив кожної операції на формування якості готового виробу.

1. ДСТУ ISO 9001:2009. Системи управління якістю. Вимоги. . – К.: Держстандарт України, 2009. – 72 с. (Офіційне видання). 2. ДСТУ ISO 9000:2007. Системи управління якістю. Основні положення та словник. . – К.: Держстандарт України, 2007. – 72 с. (Офіційне видання). 3. Тріщ Г.М. Ознаки класифікації систем управління якістю підприємств з урахуванням вимог міжнародних стандартів / Тріщ Г.М., Горбенко Н.А., Катрич О.О. // Технологический аудит и резервы производства. – 2013 – № 6/3(14) – С. 33 – 35. 4. Горбенко Н.А. Оценивание процес сов системы менеджмента качества предприятий на соответствие требований международных стандартов серии ISO 9000 / Н.А. Горбенко, О.А. Катрич //Вісник НТУ „ХПІ” – 2014 – № 40 – С. 20 – 25. 5. Тріщ Г. М. Розробка методології оцінювання процесів систем управління якістю підприємств з урахуванням вимог міжнародних стандартів [Текст] : автореф. дис. канд. техн.. наук / Г. М. Тріщ. – УІПА, 2014. – 20 с.

Q(X1) Q(X2) Q(Xn) Q(Y)

I(X2→Y)

I(X1→Y)

I(X2→Xn) I(X1→X2) I(Xn→Y)

F(X1→X2 F(X2→Xn-1 F(Xn→Y

85

УДК 378.1(477)

АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ЯК ВАЖЛИВИЙ КРИТЕРІЙ ЯКОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

© Г. Кіндрацька, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

За рівнем охоплення населення вищою освітою Україна належить до світових лідерів: у 2010-2011 рр. з-поміж 139 країн посідала восьме, а у 2014-2015 рр. – 13-те місце серед 144 країн [1]. Частка населення в Україні з вищою освітою віком понад 25 років становить 38 %, що є, на думку експертів, істотною національною конкурентною перевагою. Хоча за останні роки, згідно з результатами комплексної оцінки у рейтингу Universitas 211, відбулось істотне зниження позицій вищої освіти України (у 2012 р. – 25 місце серед 48 країн; у 2013 р. – 35 місце, а в 2014 р. – 42 місце серед 50 країн) [2].

Для розвитку людського потенціалу та економічного зростання країни важливий не лише високий рівень доступу населення до освіти, а якість освіти, яку Закон України „Про вищу освіту” трактує, як „рівень здобутих особою знань, умінь, навичок, інших компетентностей, що відображає її компетентність відповідно до стандартів вищої освіти” [3].

У забезпеченні якості вищої освіти спостерігаються тривожні тенденції, зокрема, зниження рівня якості навчання та невідповідність викладання вимогам ринку праці. Не випадково, в Законі України „Про вищу освіту” на якість освіти звернуто особливу увагу, зокрема, передбачено створення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, як постійно діючого колегіального органу, що формується за відповідним представництвом: від НАН України, ВНЗ, роботодавців, громадських організацій. Агентство формуватиме і контролюватиме якість освіти, здійснюватиме ліцензійну експертизу й акредитацію спеціальностей тощо.

Найважливішими критеріями якості вищої освіти вважають такі: актуальність професійної підготовки; якість навчання, а саме вміння застосовувати здобуті знання на практиці; відповідність міжнародним стандартам якості освіти. Особливе значення має актуальність освіти, тобто затребуваність конкретної спеціальності на ринку праці. Адже вимоги до якості вищої освіти в Україні формулювалися і перевірялися переважно профільними міністерствами, а не реальними замовниками освітніх послуг, а, отже, не завжди відповідали потребам ринку праці.

Сучасна система вищої освіти України продовжує орієнтуватися на запити осіб, які хочуть здобути певний фах, досить часто вимушено чи свідомо нехтуючи вимогами ринку праці. Причини такого стану найрізноманітніші, а саме: відсутність реальних даних та прогнозів щодо необхідної кількості працівників відповідних спеціальностей, а також зміну попиту на професійні навички; недофінансування діяльності ВНЗ і, як результат, – зацікавленість у максимальному залученні абітурієнтів на навчання за контрактом, слабкий зв’язок з потенційними роботодавцями випускників тощо. Недостатньо активне реагування на зміни в економіці та суспільстві може призвести до втрати позицій українських ВНЗ і переорієнтації потенційних здобувачів вищої освіти на закордонні університети.

За результатами досліджень Інституту соціології НАН України, майже 60 % випускників українських ВНЗ не можуть знайти роботу за здобутою спеціальністю, а 25 % – готові пожертвувати нею заради отримання роботи. За фахом працює лише 30 % осіб з вищою освітою в галузі фізичних і математичних наук, 54 % – біологічних, агрономічних та медичних наук, 24 % – прикладних і технічних наук [4].

Виникає запитання, яких фахівців і, відповідно, знань, потребує ринок праці? Науковці пропонують виділяти чотири рівні знань: по-перше, знання-знайомство, по-друге, знання-копію, по-третє, знання-вміння, по-четверте, знання-трансформацію (творча діяльність). Освітній процес у ВНЗ часто зорієнтований на формування знань першого і другого рівнів. Однак роботодавець висуває особливі вимоги саме до професійних компетентностей працівника (знань-вмінь), тому критерієм якості підготовки фахівця мають бути не лише теоретична підготовка, а поєднання її з уміннями та навичками.

Ще однією проблемою є те, що сучасна галузева структура України, незважаючи на багаторазові спроби реформування, не створює запиту на знання-трансформації (або вимагає їх лише в незначній мірі). Відповідно, система вищої освіти не ставить перед собою високих завдань щодо виховання фахівців нового покоління.

1 Universitas 21- міжнародний рейтинг національних систем вищої освіти, який складається провідною світовою мережею 27 дослідницьких університетів і здійснюється Інститутом прикладної економіки і соціальних досліджень Університету Мельбурна.

86

Опитування 845 великих і середніх підприємств показало, що роботодавці відчувають потребу в прикладних знаннях випускників: 61 % усіх роботодавців вказували на нестачу практичних навичок, а 39 % – на невміння вирішувати проблемні ситуації. Показово, що самі випускники не завжди адекватно оцінюють, яких навичок їм не вистачає. Найбільша частка (46 %) випускників вважають, що їм бракує знання іноземних мов, чверть (25 %) відчувають нестачу професійних знань, 13 % – менеджерських навичок і досвіду роботи з клієнтами, 9 % – аналітичних навичок і лише 7% випускників визнають, що вони не вміють вирішувати проблемні питання [4] .

З метою узгодження потреб ринку праці та можливостей вищої освіти потрібно активніше залучати роботодавців до процесу підготовки фахівців за такими напрямами: удосконалення змісту освіти, визначення актуальних спеціальностей, формування стандартів вищої освіти, освітньо-професійних програм та оцінювання якості підготовки, організації проходження практики студентами, надання першого робочого місця випускникам, перепідготовка та підвищення кваліфікації у процесі професійної діяльності тощо.

Роботодавці можуть брати активну участь у роботі державних екзаменаційних комісій, різних експертних комісій, насамперед при акредитації ВНЗ, а також залучатися до рейтингового оцінювання ВНЗ, що дає можливість всебічно проаналізувати їхню діяльність. Наприклад, у загальнонаціональному рейтингу ВНЗ „Компас” 2013 р. діяльність Національного університету „Києво-Могилянська Академія” роботодавці оцінили (за 100-бальною шкалою) у 20,9 бали, а випускники – у 98,5. Отже, можна вказати ще на одну проблему – рівень підготовки експертів до об’єктивного оцінювання.

Незважаючи на традиційні і нові напрями співпраці підприємств і ВНЗ, на їхньому шляху виникають істотні перешкоди для налагодження співпраці. Опитування представників вищої школи та бізнесу виявили практично протилежні результати оцінювання. Дані експертного опитування щодо бар’єрів між бізнесом і освітою (за п’ятибальною шкалою) свідчать, що основними є такі [5 ]:

• на думку представників ВНЗ – недостатня поінформованість бізнесу про можливості співпраці з ВНЗ (3,1 бали) та орієнтованість бізнесу лише на швидке отримання прибутку (3,0 бали);

• з позицій представників бізнесу – нерозуміння вищими навчальними закладами реалій бізнес-середовища (3,0 бали) та рівень бюрократії у ВНЗ (2,6 бала).

Вже це дає підстави говорити про наявні протиріччя між можливостями ринку освітніх послуг і потребами ринку праці. Ефективність взаємодії ВНЗ і бізнесом значно зросте, якщо роботодавці і представники ВНЗ змінять позицію сторонніх спостерігачів на учасників формування інноваційної інфраструктури вищої школи: створення спільних навчально-виробничих і дослідницьких підрозділів на підприємствах; формування у структурі ВНЗ підрозділів для підвищення кваліфікації працівників підприємств; модернізація виробничого та навчального обладнання за передовими технологіями; спільні наукові дослідження за профілем виробничої діяльності підприємств; створення спільних наукоємних підприємств. При цьому доцільно активізувати укладання тристоронніх договорів „студент – ВНЗ – підприємство” на підготовку фахівців з подальшим працевлаштуванням випускників [6].

1. Проект Стратегії реформування вищої освіти в Україні до 2020 року / розроблено Робочою групою під керівництвом Міністерства освіти і науки України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mon.gov.ua/ img/zstored/files/HE Reforms Strategy 11_11_2014.pdf. 2. Universitas 21: Ranking of National Higher Education Systems [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.universitas21.com/.../u21-ranking-of-nati. 3. Про вищу освіту: Закон України від 01.07.2014 № 1556-VII // Відомості Верховної Ради України, 2014. – № 37-38. – Ст.2004. 4. Освіта і наука в інноваційн ому розвитку сучасної Європи: аналітична доповідь – К.: НІСД, 2013. – 104 с. 5. Зінченко А. Якісна вища освіта: роль партнерств// А.Зінченко, М. Саприкіна, О. Янковська , О.Вінніков – К.: 2013 – 20 с. 6. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки [Електронний ресурс] – Режим доступу: http:// guonkh.gov.ua/content/documents/16/1517/Attaches/4455.pdf

87

УДК 378.14-371.4(072)

ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ – ОДИН ІЗ ШЛЯХІВ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦЯ

© С. Кондур, Н. Кондур, 2015

Львівський національний аграрний університет, Дубляни, Україна

Актуальність обраної теми обумовлена гострою та нагальною потребою переходу до сучасних методик та методів навчання, котрі диктуються як бурхливим розвитком техніки так і новими формами суспільних відносин тощо. На жаль, як правило, в силу певних обставин, сучасна школа формує мислення не лише не розвиваючи, але й придушуючи креативність. Проте, нестандартно мислячі, творчі люди мають велику цінність для суспільства. І саме тому, нам викладачам варто вишукувати і розвивати такі здібності у наших студентів.

Нами здійснюється спроба акцентувати увагу на існуванні такої проблеми, як адаптаційний період у студентів, особливо перших курсів. Ми розглядаємо різні категорії студентів стосовно їх ставлення до навчання та засвоєння дисциплін, акцентується увага на індивідуальних особливостях учнів-студентів, що дозволять викладачу за допомогою спостережень, спілкування на заняттях виявити та розвинути певні їх здібності. Саме на цьому етапі варто застосувати принцип індивідуалізації навчання, він передбачає знання загальних психічних особливостей студентів, які забезпечують в процесі навчання можливість розуміння подаваного матеріалу кожним студентом.

Предметом проваджуваних досліджень є різноманітні методики, спрямовані на виявлення здібностей та творчих можливостей студентів, однак варто зауважити, що вони можуть лише частково передбачити їхню поведінку та реакцію на певні життєві ситуації.

В основу процесу навчання покладені основні, історично сформовані принципи навчання: „вчити потрібно легко, приємно і ґрунтовно”; „вчити потрібно так, щоб студенти свідомо опановували знання”; „під час навчання потрібно використовувати наочність”.

Ми вважаємо, що нові технології навчання повинні реалізовувати ідеї індивідуалізації навчання. Дослідження багатьох вчених свідчать, що індивідуалізація навчання обумовлює таку організацію навчального процесу, при якій здійснюється вибір способів, прийомів, темпу навчання з урахуванням індивідуальних особливостей тих хто навчається, та рівня їх здібностей до навчання [1,2].

Індивідуальний підхід – це важлива складова частина методики навчально-виховної роботи викладача. Щоб забезпечити високоякісне засвоєння лекційного та лабораторно-практичного матеріалу кожним студентом, необхідно стежити за процесом навчання, виявляти труднощі, які виникають у поодиноких студентів та допомагати їм ці труднощі долати.

Ми вважаємо, що не можна успішно проводити навчання орієнтуючись на якогось абстрактного „середнього”, знеособленого студента, адже кожен із них являє собою особистість, що формується з її індивідуальними особливостями, і це не можна ігнорувати. Індивідуальність та своєрідність особистості кожного студента, а в недалекому майбутньому фахівця не дана в готовій формі, не є сталою, вона формується в процесі навчання та виховання.

Сутність індивідуального підходу у навчальній роботі, зводиться не тільки до того, щоб пристосовувати процес навчання до індивідуальних особливостей студентів, це тільки одна сторона, друга і не менш важлива полягає в тому, щоб в процесі навчання впливати та формувати індивідуальні особливості, відповідно їх скеровувати, забезпечувати максимальний розвиток нахилів, здібностей, талантів кожного, усувати негативні індивідуальні риси тощо [3].

На наш погляд основною та загальною передумовою успішного здійснення принципу індивідуального підходу до студентів є вміла, продумана організація і методика навчальної роботи, варто наголосити на вмінні викладача стежити за роботою кожного студента групи працюючи з цілою групою.

Хоча всі студенти різні за темпераментом, інтересами, вихованням, проте існують загальні особливості особистості. Зокрема, у спеціальній літературі виділяють такі категорії дітей-студентів [4]:

1) студенти (учні) з ранньою розумовою реалізацією – це студенти (учні), у яких при звичайному рівні інтелекту спостерігається особливе тяжіння до одного предмета (галузі науки, техніки). Такий студент (учень) часто починаючи з середніх класів, захоплюється математикою, біологією, фізикою, літературою. Він може виділятися, значно випереджаючи ровесників у знаннях. Уроки з інших предметів його не цікавлять, а з часом стають тягарем.

2) студенти (учні) з прискореним розумовим розвитком – це ті, які за однакових умов різко виділяються високим рівнем інтелекту. Цей прискорений розумовий розвиток завжди пов'язаний з розумовою активністю та пізнавальними потребами.

88

3) студенти (учні) з окремими ознаками нестандартних здібностей – вони не виділяються розумовими здібностями, не випереджують ровесників у загальному розвитку інтелекту та не мають яскравих успіхів з того чи іншого предмета, але вирізняються особливими якостями окремих психологічних процесів (надзвичайна пам'ять на певні об'єкти, багатство уяви або здатність до спостереження).

Варто зазначити, що важливим і невід’ємним моментом у навчально-виховній роботі є оцінка, яка має не тільки кваліфікувати виконану роботу студентом, а і сприяти усвідомленню його досягнень і хиб, формувати почуття відповідальності за виконання завдань, породжувати бажання вчитися краще. Відповідно, вона повинна бути об'єктивною, конкретною, справедливою і зрозумілою, окрім цього ми вважаємо, що за певних обставин оцінка повинна бути ще й тактовно поданою.

Аналіз методик та принципів викладання зобов'язує переглянути роль навчання, спілкування і відносин між викладачем та студентами, так і студентів між собою. На наш погляд більш глибоке використання принципу індивідуалізації навчання під час підготовки фахівців один із шляхів вдосконалення процесу навчання у вищій школі.

Проте, варто наголосити, що застосування принципу індивідуалізації повинне використовуватись із врахуванням наступних аспектів котрі окреслюють взаємовідносини між викладачами та студентами:

1. Соціально-правовий аспект полягає в тому, що їх стосунки визначаються і регулюються встановленими в країні законами, правилами, відомими обом сторонам, а також загальними і місцевими традиціями.

2. Новаційно-діяльний аспект полягає в тому, що їх стосунки повинні бути спрямовані на досягнення мети навчально-виховного процесу, формуватися і розвиватися в процесі спільної діяльності.

3. Емоційно-психологічний аспект полягає в тому, що ефективність діяльності викладача і студента багато в чому залежить від емоційного настрою, від того, чи добре студенту на лекції, які почуття викликає зустріч з викладачем. Якщо позитив цих емоцій виникає щодня, то можна сказати, що особистість наставника позитивно впливає на особистість студента, а це означає, що стосунки формуються в бажаному напрямі.

Засвоюючи в процесі навчання певні знання, норми і цінності студенти з більшою впевненістю починають відрізняти свої реальні досягнення і те, чого вони могли б досягнути, якби були наділені певними якостями та здібностями. Так у процесі навчання (перебування у ВУЗі) у студентів формується установка на оцінку своїх можливостей, а з точки зору психології самооцінка впливає на всі сторони життя, емоційне самопочуття, взаємини з оточуючими, розвиток творчих здібностей, ставлення до успіхів та невдач.

Методологічною основою даної роботи є огляд та аналіз освітянської думки, поданої у вигляді підручників, посібників – „професіонали своєї справи”, так і отриманої із власних спостережень, результатів спілкування з вчителями середніх шкіл, училищ, коледжів та самими студентами.

1. Ващенко Г. Принцип індивідуалізації, загальні методи навчання: підручник для педагогів / Г. Ващенко.-К.: Вища школа, 1997. -265с. 2. Принцип индивидуализации обучения // Педагогика: Учебное пособие для студентов пединститутов / Под. ред. С.П. Баранова, В.А. Сластенина. – 2-е изд., доп. – М., 1986. – С. 105-107. 3. Кондур С.М. Індивідуалізація навчання – один із шляхів модернізації системи вищої освіти / С.М. Кондур, Н.Є. Кондур // Сучасний український університет: Теорія і практика впровадження інноваційних технологій: Матеріали VII Міжнародної науково-методичної конференції.-СумДУ: Частина 1, 2008, С. 86-87. 4. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. – К.: Вища школа, 1998. – 476с.

89

UDC 378 INTERDISCIPLINARY DOCTORAL STUDY PROGRAM

„ENVIRONMENTAL PROTECTION”

© B. Kosec1, S. Mitič2, I. Babič2 , M. Soković3 , 2015 1 University of Ljubljana, Faculty of Natural Sciences and Engineering, Ljubljana, Slovenia,

2 University of Ljubljana, Office of Doctoral Studies, Ljubljana, Slovenia, 3 University of Ljubljana, Faculty of Mechanical Engineering, Ljubljana, Slovenia

borut.kosec@omm.ntf.uni-lj.si

1. Introduction The growing crisis of the environment has changed social values and human behaviour worldwide, thus

encouraging research of environmental hazards and development of new technologies for protecting the environment. In Slovenia, the development of environmental protection should keep up with the rest of the world.

The problems of environmental protection are integrated and interdisciplinary, combining the knowledge from natural sciences, social sciences and humanities, technical sciences, medicine and others. Ecological problems that are often induced by poorly thought out economic measures, are defined by knowledge from natural sciences, solved with technical measures, having economic and legal bases and loaded with social consequences. Hence, the integration of different disciplines provides the basis for successful problem solving in the field of environmental protection. As a rule, new knowledge and technical solutions typically emerge in border areas of different disciplines.

The main emphasis of the doctoral study is research work on its interdisciplinary character and cooperation with internationally established local and foreign experts.

2. Program description Interdisciplinary doctoral program in Environmental protection is evaluated according to the European Credit

Transfer System (ECTS), thus allowing students and lecturers to participate in international exchange schemes in the countries where ECTS or some other comparable system is implemented.

The doctoral program results in the degree of ‘’Doctor of Science’’ including five different study orientations: Natural sciences, Technical sciences, Biotechnical sciences, Medicine, and Social sciences and humanities.

The program is comparable with other similar programes of foreign universities. The program is organised by the University of Ljubljana (Office of Doctoral Studies), through its 13 faculties. In the first year of study, doctoral candidates, within the framework of obligatory and elective courses, obtain

fundamental theoretical knowledge and expertise of scientific work. In the second year of study, students fulfil their obligations arising from the elective course, within the

framework of which they complement their knowledge obtained in the first year of study while, at the same time, mastering the knowledge necessary to produce a doctoral dissertation.

The focus of the third year is research work, and preparation and defence of the doctoral thesis. 2.1. Courses The program consists of methodological course, basic (core) and elective courses. The Methodological Course (obligatory): The Interdisciplinary Scientific Research Work – methodological

course is compulsory for all tudents. In this course candidates acquire the core principles and the basic methods and techniques for scientific and research work. Students learn how to write good quality research articles, project proposals and reports.

Core Courses: The primary goal of the core courses is for candidates to acquire and master the knowledge needed to produce a doctoral dissertation that has not yet been mastered at previous studies. From the list of seven core courses candidates select two of them and must be approved by the mentor and co-mentor.

Elective Courses: The candidates are free to choose two elective courses from the list of 56 elective courses (in year 2014/15). One of the electives can be replaced by courses from other doctoral programmes at the University of Ljubljana and comparable programs of foreign universities. The selected courses must be approved by the mentor and co-mentor. Elective credits can be selected also from the university pool of the generic skills courses, listed at the web site of the University of Ljubljana.

The candidates can find the base knowledge about Life Cycle Assessment in the elective course Designing Environmentally-Friendly Products and Technologies. Case studies and applications of LCA give them four elective courses: Information Approaches in Science and Technology, Recycling of Metal Materials, Renewable Energy Sources, and Designing Environmentally-Friendly Products and Technologies.

90

2.2. Basic program goals and competences The main goal of the program is the interdisciplinary education of highly-qualified experts in the scientific

fields covered by the programme. The programme has an interdisciplinary character and is intended for offering in-depth knowledge in different aspects of environmental issues ranging from technical and biotechnical to medical, social and humanistic. The goal of the program is to qualify doctoral candidates in scientific thinking and in solving the demanding scientific problems in the area of the environmental protection with an interdisciplinary approach.

After the completion of the program, doctoral graduates will be qualified for creative and independent research work and for solving scientific problems. They will be able to critically assess research results and capable of transferring new knowledge into practice.

2.3. Career prospects The possibilities for employment of graduates from the Interdisciplinary doctoral program in Environmental

protection are as experts or as important new personnel at universities and other educational and research institutions. The employment in public administration, health establishments, government offices, and in other institutions and companies dealing with research of environment, employing experts and researchers with the highest educational level is also possible.

2.4. Links to other study programs The Interdisciplinary doctoral program in Environmental protection is both horizontally and vertically linked to

other study programs at the University of Ljubljana. Horizontal exchange enables students to fulfil their elective course requirements from other doctoral programmes at the University of Ljubljana in agreement with their mentors and course lecturers. The vertical link is inherent in the very design of the study program through its syllabus and the possibilities of choosing different courses. Furthermore, it is possible to exchange study courses with comparable programs from other universities. The quality and comparability of courses must be evaluated by the Program Council. International exchange takes place on the basis of international contracts and bilateral agreements. International exchange is also possible through collaboration in mobility programs for students and professors. The program is also open to foreign students.

3. Life cycle assessment The most used and established method for detecting the effects of the product on the environment is a method of

life cycle assessment (LCA), which analyzes the effects of the product on the environment in all its life stages (design, materials selection, manufacture, use, and ultimately its removal), and is an important tool when we deciding on choosing and optimizing the technology and raw materials.

In the frame of the interdisciplinary doctoral program content is in the elective course Designing Environmentally-Friendly Products and Technologies presented and discussed in detail life cycle assessment (LCA) method, especially its advantages and disadvantages, and through the seminar works and individual student work its application.

4. Conclusion In the study year 2009/2010 started at the University of Ljubljana interdisciplinary doctoral study program

''Environmental Protection''. The program links together experts from various faculties and departments with the common interest of protecting the environment.

In the frame of the program content is in the elective course Designing Environmentally-Friendly Products and Technologies presented and discussed in detail life cycle assessment (LCA) method, especially its advantages and disadvantages. Through the seminar works, individual student work, and case studies was confirmed its applicability.

91

УДК 378.141.4:74.01

ЗМICТOВИЙ КOМПOНEНТ МOДEЛІ XУДOЖНЬO-ПPOEКТНОЇ ПІДГОТОВКИ МAЙБУТНIX УЧИТEЛIВ ТEXНOЛOГIЙ

© М. Курач, 2015

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, Київ, Україна

Відповідно до сьогоднішніх вимог суспільства і держави щодо навчання, виховання та розвитку творчих здібностей підростаючого покоління, а разом з тим і високоякісної підготовки педагогів, зокрема і вчителів техно-логій, актуальним постає питання моделювання освітнього процесу у вищих педагогічних навчальних закладах.

У контексті формування моделі xудoжньo-пpoeктної підготовки мaйбутнix учитeлiв тexнoлoгiй cлiд зaзнaчити, щo oб’єктoм пeдaгoгiчнoгo мoдeлювaння зaвжди виcтупaє змicт ocвiти. Йoгo мoдeльнe пpoeктувaння є вiддзepкaлeнням уявлeнь poзpoбникiв пpo peaлiзaцiю цiлeй нaвчaння чepeз змicт тa йoгo кoнцeптуaльну opгaнiзaцiю вiдпoвiднo дo тиx вимoг, якi визнaчaютьcя cуcпiльcтвoм нa нopмaтивнoму piвнi. Дaлi, у мeжax нaвчaльниx диcциплiн, зacтocoвуєтьcя мoдeлювaння змicту нaвчaльнoгo мaтepiaлу, йoгo cтpуктуpнo-лoгiчнe впopядкувaння, cxeмaтизaцiя тa вiзуaлiзaцiя пpидaтниx дo зacтocувaння пpи poбoтi з ним видiв i мeтoдiв нaвчaльнoї дiяльнocтi. У зaвepшeнoму виглядi уce цe дaє мoжливicть пpoeктувaти мeтoдичну cиcтeму нaвчaння piзниx диcциплiн з oпopoю нa зaгaльнi мeтoди нaукoвoгo пiзнaння тa пcиxoлoгo-пeдaгoгiчнi зaкoнoмipнocтi нaвчaльнo-пiзнaвaльнoї дiяльнocтi студентів [1].

Змicтoвний кoмпoнeнт мoдeлі підготовки фахівців визнaчaєтьcя пpoгpaмaми, пiдpучникaми i пociбникaми з нaвчaльниx диcциплiн. Змicт нaвчaння є пeдaгoгiчнo пepepoблeнoю cумoю знaнь, умiнь i нaвичoк, якi вiдпoвiдaють cучacнoму cтaну нaукoвoгo знaння, cуcпiльниx вiднocин, виpoбництвa тoщo. Змicт нaвчaння фopмуєтьcя з уpaxувaнням coцiaльниx, icтopичниx, пcиxoлoго-педагогічних тa iншиx вимoг, якi виcувaє cуcпiльcтвo нa кoнкpeтнoму eтaпi cвoгo poзвитку.

Cучacний змicт вищoї пeдaгoгiчнoї ocвiти, зoкpeмa тaкoгo її нaпpяму як „Тexнoлoгiчнa ocвiтa”, дocтaтньo eклeктичний, aджe пopяд з eлeмeнтaми ocнoв нaук cтудeнти oтpимують cxeмaтичнo пoдaнi зaкoни i зaкoнoмipнocтi, вiдoмocтi тa кoнцeпцiї, зaпoзичeнi з гaлузi фiлocoфiї, icтopiї, культуpoлoгiї, coцioлoгiї, пcиxoлoгiї, пeдaгoгiки, пpиpoдничиx нaук, a тaкoж тexнiки, культуpи i миcтeцтвa. З iншoгo бoку, пiдгoтoвкa пeдaгoгiв для peaлiзaцiї в шкoлi ocвiтньoї гaлузi „Тexнoлoгiї” є бaгaтoмoдульнoю тa бaгaтopiвнeвoю, a її лoгiкa пoбудoвaнa нa включeннi cтудeнтiв в уci eтaпи тexнiкo-тexнoлoгiчнoї та xудoжньo-пpoeктнoї дiяльнocтi зaдля зaбeзпeчeння функцioнaльниx i ecтeтичниx якocтeй пpeдмeтнo-пpocтopoвoгo cepeдoвищa [2].

Дocлiджуючи змicтoвий кoмпoнeнт моделі xудoжньo-пpoeктнoї підготовки, ми виявили, що фopмувaння у мaйбутнix учитeлiв тexнoлoгiй xудoжньo-пpoeктниx знaнь й умiнь пepeдбaчaє вiдбip змicту нaвчaльниx диcциплiн пcиxoлoгo-пeдaгoгiчнoгo, мeтoдичнoгo, тexнiкo-тexнoлoгiчнoгo i xудoжньo-ecтeтичнoгo циклiв нa ocнoвi пpинципу iнтeґpaцiї, a тaкoж звeдeння цього змicту в міжпредметні куpcи „Xудoжнє пpoeктувaння” тa „Ocнoви тeopiї i мeтoдики твopчoї xудoжньo-пpoeктнoї дiяльнocтi шкoляpiв”.

Дані навчальні дисципліни викoнують poль cвoєpiднoгo iнтeґpувaльнoгo кoмпoнeнтa пcиxoлoгo-пeдaгoгiчнoї, мeтoдичнoї, тexнiкo-тexнoлoгiчнoї i xудoжньo-ecтeтичнoї пiдгoтoвки, cтaючи вaжливим чинникoм фopмувaння у мaйбутнix учитeлiв тexнoлoгiй xудoжньo-пpoeктниx знaнь і умiнь. Змicт куpciв вpaxoвує cпeцифiку пpoфeciйнo-пeдaгoгiчнoї дiяльнocтi вчитeля тexнoлoгiй, ocoбливocтi нaвчaння шкoляpiв xудoжньoму пpoeктувaнню тa opгaнiзaцiї пpoeктнo-тexнoлoгiчнoї дiяльнocтi в умoвax зaгaльнoocвiтньoї школи [3].

Пpи poзpoбцi зaзнaчeниx куpciв ми виxoдили з тoгo, щo cучacний вчитeль тexнoлoгiй мaє oвoлoдiти cиcтeмoю пpoeктнo-тexнoлoгiчниx знaнь, щo cклaдaтимуть тeopeтикo-мeтoдoлoгiчнe пiдґpунтя opгaнiзaцiї тa здiйcнeння твopчoї xудoжньo-пpoeктнoї дiяльнocтi школярів. Мaйбутнiй пeдaгoг тaкoж пoвинeн нaбути якicниx xудoжньo-пpoeктниx умiнь i нaвичoк, дocвiду твopчoї дiяльнocтi пpи cтвopeннi тa peaлiзaцiї oб’єктiв пpoeктувaння. Пpи цьoму змicт пiдгoтoвки мaйбутнix учитeлiв тexнoлoгiй дo oзнaчeнoї дiяльнocтi мaє мicтити, кpiм xудoжньo-пpoeктниx знaнь, умiнь, eмoцiйнo-цiннicнe cтaвлeння дo мeтoду пpoeктувaння.

Мeтoдoлoгiя навчальної дисципліни „Xудoжнє пpoeктувaння” пoлягaє у пoбудoвi пpoцecу нaвчaння зa тeмaтичним плaнoм викoнaння пpaктичниx зaвдaнь, якi cклaдeнi в oптимaльнiй дидaктичнiй пocлiдoвнocтi – вiд пpocтiшoгo дo cклaднiшoгo тa викoнуютьcя зa мoдeллю, мaкcимaльнo нaближeнoю дo пpoцecу peaльнoї xудoжньo-пpoeктнoї дiяльнocтi.

Пpи poзpoбцi куpcу „Ocнoви тeopiї i мeтoдики твopчoї xудoжньo-пpoeктнoї дiяльнocтi шкoляpiв” ми виxoдили з тoгo, щo зaгaльнoю мeтoю xудoжньo-пpoeктнoї пiдгoтoвки мaйбутнix учитeлiв тexнoлoгiй є

92

фopмувaння у ниx гoтoвнocтi дo opгaнiзaцiї нa уpoкax тpудoвoгo нaвчaння твopчoї пpoeктнo-тexнoлoгiчнoї дiяльнocтi. У пpoцeci cтpуктуpувaння i пpoeктувaння його змicту нaми булo вpaxoвaнo тaкi дидaктичнi пpинципи, як дocтупнicть, aдeквaтнicть, iнтeгpaтивнicть, вapiaтивнicть тa iн.

Зa aнaлoгiєю пoдaльшe вдocкoнaлeння xудoжньo-пpoeктниx знaнь й умiнь у вчитeлiв тexнoлoгiй пoвиннo вiдбувaтиcя у мeжax вapiaтивнoї пiдгoтoвки з фaxу. Тaк, cтудeнти, зopiєнтoвaнi нa тexнoлoгiю oбpoбки кoнcтpукцiйниx мaтepiaлiв, мoжуть нaдaлi пpoдoвжити нaвчaння у мeжax, нaпpиклaд, диcциплiни „Дизaйн мeблiв”, cтудeнти, якi cпeцiaлiзуютьcя нa oбpoбцi ткaнини, – „Дизaйн oдягу”, a зaгaльними куpcaми для ниx мoжуть cтaти „Дизaйн iнтep’єpу”, „Лaндшaфтний дизaйн”, „Гpaфiчний дизaйн”, „Кoмп’ютepний дизaйн” тa iн.

Фopмувaння xудoжньo-пpoeктниx знaнь й умiнь у мeжax iнвapiaнтнoї cклaдoвoї фaxoвoї пiдгoтoвки вчитeлiв тexнoлoгiй дoзвoлить вiдбиpaти cтудeнтiв, здaтниx cпpиймaти xудoжньo-пpoeктну культуpу тa нaдaлi гoтoвиx зpoбити xудoжнє пpoeктувaння вaжливим кoмпoнeнтoм cвoєї пpoфeciйнo-пeдaгoгiчнoї дiяльнocтi в нaвчaльниx зaклaдax. Нaвчaння зaкoнoмipнocтям, пpинципaм i мeтoдaм xудoжньo-пpoeктнoї дiяльнocтi, пoтpiбнo poзпoчинaти якнaйpaнiшe, щoб знaння, умiння i нaвички, a тaкoж якocтi тa влacтивocтi ocoбиcтocтi oтpимувaли opiєнтaцiю нa xapaктep пpoфeciйнo-пeдaгoгiчнoї дiяльнocтi вчитeля тexнoлoгiй. Ввaжaємo, щo нaйбiльш oптимaльним є вивчeння диcциплiни „Xудoжнє пpoeктувaння” нa III куpci в шocтoму ceмecтpi, кoли cтудeнти oпaнувaли цикли гумaнiтapниx i coцiaльнo-eкoнoмiчниx (icтopiю Укpaїни, культуpoлoгiю, фiлocoфiю, eкoнoмiку тa iн.), нaукoвo-пpиpoдничиx (мaтeмaтику, фiзику, xiмiю, eкoлoгiю тa iн.), бaзoвиx зaгaльнoпpoфeciйниx диcциплiн (пeдaгoгiку тa пcиxoлoгiю), зaвepшeнa їxня гpaфiчнa пiдгoтoвкa (нapиcнa гeoмeтpiя, кpecлeння, кoмп’ютepнa гpaфiкa), вивчeнi cпeцiaльнi диcциплiни (тexнoлoгiя cучacнoгo виpoбництвa, мaтepiaлoзнaвcтвo i тexнoлoгiя кoнcтpукцiйниx мaтepiaлiв, тexнoлoгiчнi пpaктикуми тa iн.), якi в тiй чи iншiй мipi cклaдaють пiдґpунтя фopмувaння у cтудeнтiв xудoжньo-пpoeктниx знaнь й умiнь. Вapiaтивнa пiдгoтoвкa зa cпeцiaлiзaцiями „Дизaйн мeблiв”, „Дизaйн oдягу”, „Дизaйн iнтep’єpу” тoщo, a тaкoж нaвчaльнa диcциплiнa „Ocнoви тeopiї i мeтoдики твopчoї xудoжньo-пpoeктнoї дiяльнocтi шкoляpiв”, cпpямoвaнi нa вдocкoнaлeння xудoжньo-пpoeктниx знaнь й умiнь cтудeнтiв, мaють poзпoчинaтиcя з IV куpcу.

На основі вищевикладеного можна зробити висновки, що процес навчання xудoжньому пpoeктувaнню – нaдзвичaйнo вaжливий eтaп у фaxoвiй пiдгoтoвцi мaйбутньoгo вчитeля тexнoлoгiй тa зaciб poзкpиття твopчoгo пoтeнцiaлу ocoбиcтocтi cтудeнтa. Змicтoвий кoмпoнeнт моделі художньо-проектної пiдгoтoвки мaйбутнix учитeлiв тexнoлoгiй ґpунтуєтьcя нa ocнoвi iнтeгpaцiйних мexaнiзмiв i зв’язкiв змicту пcиxoлoгo-пeдaгoгiчниx, мeтoдичниx, тexнiкo-тexнoлoгiчниx i xудoжньo-ecтeтичниx диcциплiн. Oднaк, зaзнaчeнi вищe тpaдицiйнi цикли нaвчaльниx диcциплiн нeдocтaтньo cпpямoвaнi нa фopмувaння у cтудeнтiв xудoжньo-пpoeктниx знaнь й умiнь тa oвoлoдiння мeтoдикoю opгaнiзaцiї твopчoї пpoeктнo-тexнoлoгiчнoї дiяльнocтi в умoвax зaгaльнoocвiтньoї шкoли. У цьoму ceнci нeзaпepeчнoю вбaчaєтьcя вaжливicть упpoвaджeння iнтeгpaцiйнo-функцioнaльниx нaвчaльниx куpciв „Xудoжнє пpoeктувaння” тa „Ocнoви тeopiї i мeтoдики твopчoї xудoжньo-пpoeктнoї дiяльнocтi шкoляpiв”, що складатимуть основу змістового наповнення художньо-проектної підготовки майбутніх учителів технологій.

1. Лодатко Є. О. Моделювання педагогічних систем і процесів : монографія / Є. О. Лодатко. – Слов’янськ : СДПУ, 2010. – 148 с. 2. Державний галузевий стандарт вищої освіти. Спеціальність „Педагогіка і методика середньої освіти. Трудове навчання” напряму підготовки „Освіта”: Проект / [роз -робл. роб. групою МОН України під кер. Д.О. Тхоржевського]. – К.: [б.в.], 2000. – 140 с. 3. Тхоржевський Д.О. Про навчальний план з підготовки вчителя трудового навчання / Д.О. Тхоржевський // Трудова підготовка в закладах освіти. – 2000. – № 2. – С. 37 – 43.

93

УДК 378.147.88

АКТИВІЗАЦІЯ ПРОЕКТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ ЗАСОБАМИ КОМП’ЮТЕРНОЇ ГРАФІКИ

© З. Кучер, 2015

Криворізький педагогічний інститут ДВНЗ „Криворізький національний університет”, Кривий Ріг, Україна

Поява інформаційно-комунікаційних технологій впливає на всі галузі виробництва і науки, сприяє певним змінам у соціально-складових структурах, появі нових організаційних форм діяльності. Національною стратегією розвитку освіти в Україні на 2012–2021рік є впровадження сучасних засобів навчання і виховання, що повинні забезпечити підготовку студентів до життєдіяльності в інформаційному середовищі. Участь студентів у проектній діяльності сприяє формуванню компетентності майбутніх фахівців.

Питання проектної діяльності досить широко висвітлено у працях І. Бєлікова, О.Б. Полєвікова, Г.С. Са-зоненко. Впровадження проектної діяльності у навчально-виховний процес досліджені у дослідженнях Л.В. Варакіна, А.В. Горячева, Н. Конишева, Г. Соценко та ін. Більшістю науковців встановлено, що проектна діяльність активно сприяє технологічній освіті, формуванню графічної культури студентів, підготовці їх до реалій життя, раціональному і творчому використанню природних і людських ресурсів. З поміж проблем професійної підготовки майбутніх учителів технологій вирізняється проблема організації графічної діяльності студентів у системі проектування. Психологічні аспекти графічної діяльності досліджено у наукових працях А.Д. Ботвіннікова, Т.В. Кудрявцевої, Б.М. Ломова, В.А. Моляко, І.С. Якиманської та ін..

Складно уявити роботу інженера, де б створення та оперування просторовими образами не грало істотну роль. Розвиток та широке використання в науці та техніці комп’ютерної графіки створює принципово нові вимоги до формування просторового мислення. Особливого значення просторове мислення набуває у конструкторсько-технічній, зображувальній та графічній діяльності. Володіння комп ’ютерними графічними технологіями визначає сьогодні рівень кваліфікації спеціаліста будь-якої сфери діяльності. А володіння просторовими образами є тим фундаментом, на якому будуються конструкторсько-технічні, технологічні та проектувальні уміння майбутніх фахівців. Просторове мислення розглядається як одне із професіонально важливих якостей. І.С. Якиманська сутність просторового мислення визначає як „вид розумової діяльності, що забезпечує створення просторових образів та оперування ними у процесі вирішення практичних та теоретичних задач”, а саме впізнання об’єктів, представлених реально чи зображених різними графічними засобами, створення на цій основі адекватних образів та оперування ними за уявою [2].

Педагогічною наукою накопичений достатній досвід з формування інформаційної культури у процесі підготовки вчителів технологій, проте, процес використання комп’ютерної графіки у рамках проектування є малодослідженими. Під інформаційно-графічною культурою майбутніх учителів технологій К.Л.Черноталова розуміє інтегративну якість особистості, що характеризується сукупністю знань, умінь та навичок графічних способів роботи на основі інформаційних технологій; ціннісних відношень до результатів професійно-педагогічної діяльності у технологічній освіті студентів. Для ефективного розвитку інформаційно-графічної культури майбутніх учителів технологій при навчанні комп’ютерної графіки К.Л. Черноталова визначила декілька основних педагогічних умов, зокрема: здійснення міждисциплінарної інтеграції дисциплін в області комп’ютерної графіки; реалізація принципу прагматичної та соціальної доцільності; створення спеціального інформаційно-освітнього середовища навчання [1].

Більшість науковців пропагують міждисциплінарний підхід як основоположний принцип навчання, який набуває особливого значення у проектній діяльності. З нашої точки зору активізація проектної діяльності із використанням комп’ютерної графіки є можливою за певних умов: 1) здійснення міждисциплінарної інтеграції дисциплін професійного спрямування та комп’ютерної графіки; 2) вільне оперування просторовими образами. Інтеграція дисциплін спрямована на якісну підготовку студентів до проектної діяльності із застосуванням комп’ютерної графіки, результатом якої є розширений обсяг знань та практичних навичок. Міждисциплінарний підхід у підготовці майбутніх учителів технологій побудований на використанні раніше вивченого матеріалу однієї дисципліни в області комп’ютерної графіки у проектну складову спеціальних дисциплін, у результаті чого народжуються нові знання та розробляється новий соціально-значимий продукт діяльності.

Досягнення активізації проектної діяльності в інформаційному середовищі стає можливим із застосуванням нових комп’ютерних графічних програм, зокрема nano CAD5.1. Інтеграція виникла як

94

диференціація наук та галузей на фоні зростаючого об’єму знань та вимог до них у кожній галузі. Інтеграція – (від лат. – відновлення, поповнення) об’єднання у ціле якихось частин, елементів, що призводить до якісно нового утворення, до встановлення якоїсь єдності. На думку багатьох науковців це не сума поєднаних частин, а органічна їх взаємодія, що дає можливість отримати новий продукт проектної діяльності соціального значення.

Набуті графічні навички з курсу „Комп’ютерне проектування та моделювання об’єктів” є підсумком вивчення спеціальних інженерно-технічних дисциплін, таких як конструювання швейних виробів, технологія швейного виробництва, моделювання одягу, конструювання засобами комп’ютерної графіки. Зокрема, конструювання є основою вирішення практичних завдань обраної галузі виробництва, окрім цього – це реалізація технічного задуму виробу, визначення його функціональної структури та технології виготовлення.

У процесі дослідження рівня розвитку просторового мислення студентів нами використано методи спостереження, тестового випробування та аналізу. Нами розроблено ряд завдань на визначення геометричної форми, розмірів, просторового розміщення елементів, співвідношення части цілого. Наприклад, „За технічним рисунком описати модель та доповнити її видом ззаду. Опис повинен містити таку інформацію: силуетну форму, пропорційне співвідношення, конструктивні особливості моделі, передбачуваний спосіб технологічної обробки. Вид моделі з боку спини повинен конструктивно співвідноситись із фронтальним видом”. Група студентів, що мають художні здібності, відчували менше труднощів при вирішенні графічних задач, що можна пояснити сформованістю умінь користуватись системою відліку, прийнятою при малюванні.

Ми також скористалися тестами Амтхауера на визначення просторої уяви (виявляє розвиток просторових здібностей, а саме здатності до сприйняття форми та величини площинних фігур) та просторового узагальнення (діагностує здатність оперувати просторовими уявленнями). За результатами тестування визначено три групи студентів: студенти першої групи (10 із 50) відносно успішно справились із завданнями (70–75% правильних відповідей); студенти другої групи (13 із 50) справились із завданнями в середньому на 45%; і третя група (27 студентів), отримали досить низькі результати: 20 -24%.

Навчальні проекти студентів з курсу „Комп’ютерне проектування та моделювання об’єктів” наближені до промислових і потребують професійних знань та умінь з конструювання, моделювання, технології, матеріалознавства, обладнання, тощо. Проекти мають суттєву практичну спрямованість на формування практичних навичок і відповідають принципам компетентного підходу. Ідейна спрямованість кожного проекту різна, але структура схожа: розробка технічного рисунку, добір матеріалів відповідного призначення; вибір базової чи модельної основи; нанесення модельних ліній; деталювання та специфікація деталей; вибір способів технологічної обробки, додавання припусків на технологічну обробку; вибір обладнання; розкладка деталей на уявній площині матеріалу, розрахунок витрат матеріалу; обчислення корисної площі лекал та випадів у розкладці, визначення економічної доцільності впровадження проектованої моделі у виробництво.

Студенти виконують різні проекти творчої спрямованості: „Моделі на одній базовій основі”, „Моделі на одній модельній основі”, „Моделі малих серій промислового призначення”, „Арт-моделі” та інші. Здебільшого студенти розробляють проекти на основі зв’язків між дисциплінами і є довготривалими за часом. Наприклад, у технічному завданні проекту рекомендуємо спиратися на знання основ композиції (пропорції, силуети, способи формотворення) спеціального малюнку (прорисовка фігури, моделей одягу).

Використання програмного забезпечення при вивченні курсу „Комп’ютерне проектування та моделювання об’єктів” забезпечує широкі можливості для активізації проектної діяльності та інтелектуального розвитку особистості, а саме розвитку логіки, творчого мислення, просторових уявлень, інженерно-технічної культури, формує вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, обґрунтовувати, конструювати тощо.

1. Черноталова, К.Л. Анализ требований к подготовке специалистов в области использования ин-формационных технологий /К.Л.Черноталова // Современные исследования социальных проблем. Выпуск № 12. – 2012. 2. Якиманськая И.С. Развитие пространственного мышления школьников /Ираида Сергеевна Якиманская / Автореферат док дис. Спец-ть: возрастная и педагогическая психология. М.: НИИ общей и педагогической психологии. -1980. – 40 с.

95

УДК 374.71

ДИЗАЙН-ОСВІТА ВПРОДОВЖ ЖИТТЯ – ПРИНЦИПИ І ПРІОРИТЕТИ © С. Кучер, 2015

Криворізький педагогічний інститут ДВНЗ „Криворізький національний університет”, Кривий Ріг, Україна

Поняття неперервної освіти є нині актуальним і в освіті дорослих, зокрема для перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців, і у підготовці молоді різного кваліфікаційного рівня. Нині дизайн-освіта потребує найбільш широкого застосування і надання їй ролі невід’ємної частини як загальної, так і професійної освіти у переважній більшості галузей. Це пояснюється тим, що дизайн включає в себе фундаментальні методи пізнання, що формують культуру проектного мислення, яка стане в нагоді людині в будь-якій діяльності.

Існуюча тепер багаторівнева система неперервної професійної дизайн-освіти включає п’ять послідовних рівнів: дошкільне виховання і розвиток; шкільна освіта і виховання; середня професійна освіта; вища професійна освіта; післядипломна освіта. Проте слушно В.Н. Введенський наголошує, що цілісність системи неперервної освіти досягається за допомогою процесів інтеграції, а не механічного поєднання елементів.[1] В системі неперервної додаткової професійної освіти вчений виділяє серед чотирьох рівнів (регіональний, муніципальний, місцевий) особистісний, тобто самоосвіту. Визначаючи мету самоосвіти людини упродовж життя вчені звертаються до ключових компетенцій, ядром яких є саморегуляція. Інтеграція у неперервній освіті має відбуватися не стільки між різними галузями знань, скільки між знаннями і свідомістю, результатом чого може стати переосмислення отриманих раніше знань.

Система неперервної освіти у галузі дизайну може не включати одного чи декількох рівнів системи професійної дизайн-освіти, що може бути пов’язано з включенням людини у цю систему в будь-якому віці. Достатньо прикладів існує у практиці позашкільної освіти, у сфері народного мистецтва, коли людина, що отримала біологічну, технічну або воєнну освіту та мала багаторічний досвід роботи, свої інтереси в галузі мистецтва і дизайну із хобі перетворила на успішну професійну діяльність.

Одночасно з тим, спостерігається деякий парадокс у тому, що саме ті верстви населення, які найбільше потребують додаткової освіти, оскільки у такий спосіб змогли б поліпшити своє життя, зупиняються у неперервному процесі освіти багатьма чинниками. Серед таких негативних чинників називають і вікові психологічні, і погіршення соціальних умов. Також низька зацікавленість у освіті дорослих у сільських жителів та етнічних меншин. Саме тому в Україні постає нагальна потреба як на освітньому так і на урядовому рівні створення умов для залучення людей до неперервної освіти у дорослому віці. Як зазначають дослідники, „це вимагає переходу від панівної економічної моделі пропозиції до моделі попиту, урізноманітнення підходів до задоволення особистісних та колективних потреб та збільшення державної підтримки розвитку місцевих можливостей для здобуття освіти дорослим населенням” [2].

Отже, два аспекти неперервної освіти – професійна та самоудосконалююча – мають нібито різне спрямування і мету. Для сучасної професійної освіти визначальним є компетентнісний підхід. Саме компетентність фахівця передбачає в найбільш загальному вигляді уміння користуватися знаннями і базами знань, креативністю у вирішенні професійних завдань, і, найголовніше, високі ціннісно-етичні принципи особистості. Освіта, що спрямована на самоудосконалення і самоактуалізацію, не завжди носить професійний характер, але, все-ж-таки, у підсумку виводить людину на більш високий щабель культурного розвитку. Найбільш широкі можливості для опанування у будь-якому віці має саме гуманітарна освіта, зокрема у галузі мистецтва і дизайну.

1. Введенский, В.Н. Непрерывное образование: от интеграции к регуляции / В.Н. Введенский // Образование

через всю жизнь: непрерывное образование в интересах устойчивого развития: материалы 11-й междунар. конф., Минск, 27–28 сентября 2013 г. / Минский ин-т управления; сост. В.В. Гедранович. – Минск, 2013. – Вып. 11. – Ч. III. [Электрон. ресурс] – Режим доступа : http://elibrary.miu.by/conferences!/item.lifelong/issue.11/article.9.html. – Дата доступа : 11.11.2013. 2. Махиня Н. В. Особливості освіти дорослих у країнах європейського союзу. [Электрон. ресурс]: http://seanewdim.com/uploads/3/2/1/3/3213611/makhinya_n._peculiarities_of_adult_education_in_ the_european_union.pdf

96

УДК:159.922.76

ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ ПСИХОЛОГІВ-ВИКЛАДАЧІВ ДЛЯ РОБОТИ У СИСТЕМІ ЗАКЛАДІВ ДЕННОГО ДОГЛЯДУ ПЕРЕБУВАННЯ ДЛЯ ІНВАЛІДІВ

З РОЗУМОВОЮ ВІДСТАЛІСТЮ У ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ. СОЦІАЛІЗАЦІЯ, РЕАБІЛІТАЦІЯ ДОРОСЛИХ ОСІБ З ОСОБЛИВИМИ

ПОТРЕБАМИ © Н. Липка, 2015

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, Київ, Україна

Стан питання підготовки психологів-викладачів з повною вищою освітою, які у процесі своєї трудової діяльності долучатимуться до надання послуг реабілітаційним структурам денного перебування з соціалізації, реабілітації дорослих осіб з особливими потребами один із важливих аспектів полягає в особливостях сучасної української національної психології суспільства у ставленні до категорії осіб з подібним станом здоров’я.

Метою досліджень є вироблення основ нового підходу соціалізації, реабілітації та визначення місця у сформованому на даний час національному суспільстві місця осіб даної категорії з відхиленнями від норм фізичного та психічного здоров’я.

Завдання досліджень включає вирішення питань надання психологам-викладачам у процесах їх підготовки відповідних знань, умінь та навичок для досягнення поставленої мети.

Виклад основного матеріалу виконаної роботи містить аналіз опублікованих у співавторстві отриманих раніше результатів досліджень з даної проблеми, на підставі яких було сформовано завдання даного етапу досліджень. Крім того, було проаналізовано основні підходи сучасної української та російської психологічних наук до вирішення поставленого у роботі наукового завдання [1-3]. Із цього аналізу випливає розрізненість та невідповідність сучасним вимогам існуючих положень щодо підготовки фахівців згаданого профілю. Пошук відповіді на ці питання було здійснено за допомогою аналізування низки праць [4-7]. На підставі вищезазначеного у роботі було проведено дослідження у реабілітаційному центрі м. Львів хворих на спектри аутизму. Робота проводилась у відповідності до програми досліджень, узгодженої із головним психологом даного центру, доктором психологічних наук, професором Островською К. О. [2]. Отримані результати дають змогу стверджувати наступне:

• основним моментом діяльності психолога з реабілітації дорослих осіб, ушкоджених аутизмом є вміння пробуджувати прояви людської доброти, поваги, розуміння і відчуття власної людської гідності та вміння знаходити повагу, діяльність серед оточуючого людського середовища;

• у суспільній національній психології мають бути усунуті сформовані впродовж останніх десятиліть положення людських цінностей, серед яких губилася, нівелювалася людська особистість та її гармонія із суспільством, як його базовою одиницею з одного боку і продуктом – з іншого, оскільки усталені положення суспільної психології не в стані виробити людське ставлення до дорослої особи зі спектром аутизму як до повноцінної повноправної людини;

• обмежене належною увагою ставлення громади до осіб з особливими потребами, серед яких є безліч обдарованих, потрібних для користі, підвищення інтелектуального рівня розвитку суспільства, але не задіяних не через певні особливі індивідуальні потреби, а через неправильно сформований, закостенілий стереотип оточення засвідчує про багато недоліків в розвитку українського суспільства, та психологічного здоров’я нації;

• турбота, людська доброта і щирість у ставленні до осіб з особливими потребами є генетичною особливістю української нації і формування стану психології, який не зміг виробити належне ставлення до людей з розладами є чужим, привнесеним і має бути зміненим. Що і відбувається на новому витку в розвитку психології суспільства, нації.

Висновки до праці сконцентровано формують сутність її наукової новизни, яка полягає у приведенні психологічного ставлення як до інвалідів з розумовою відсталістю, так і самих страждаючих осіб до суспільства загалом, у відповідність до національної моралі, її чеснот та норм християнської моралі.

1. Шульженко Д. І. Аутизм – не вирок / Д. І. Шульженко. – Львів : Кальварія, 2010. – 224 с.

2. Островська К. О. Аутизм: проблеми психологічної допомоги. Навчальний посібник, 2006. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка. – 110 с. 3. Бистрова Ю.Я. Система психолого-педагогічного

97

забезпечення професійно-трудової соціалізації осіб з психологічними порушеннями. Автореферат докт психологічних наук. Луганськ, 2013. 46 ст. 4. Гуменюк Н. Я. Цілеспрямованість професійної підготовки студентів ВТНЗ до вирішення психологічних проблем трудової діяльності / Н.Я.Гуменюк // Педагогічна майстерність як система професійно-мистецьких спеціальностей: матеріали звітної наукової конференції ІПООД НАПН України. – К., 2009. – С. 90–91. 5. Либин А. В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций. 2 изд.-М.: Смысл; Per Se, 2000. – 549 с. 6. Морозов С. М. Психометричний контроль та конструювання психодіагностичних тестів: Навч. посібник. – К.: РВЦ „Київський ун-т”, 1999. – 95 с. 7. Robert K. Cooper, Ayman Sawaf. EQ inteligencia emocionalna w organizacii i zarzadzaniu. – Warszawa. – 2000. – 423 s.

98

УДК 378.015.31:338.48-051

СПЕЦІАЛІЗОВАНА ПІДГОТОВКА У СЕРЕДНІЙ ОСВІТІ ЯК СКЛАДОВА ФОРМУВАННЯ МЕНЕДЖЕРА МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ

© А. Лук’янець, 2015

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, Київ, Україна

Ринок праці своїми специфічними умовами функціонування примушує більшість молодих людей змінити свою поведінку у сфері професійної діяльності, інакше відноситися до освіти і професійної підготовки.

Аналіз показує, що недостатня правова, економічна, психологічна готовність до життєдіяльності в умовах ринкових відносин, відсутність або низький рівень кваліфікації призводять до того, що саме молодь виявляється найменш соціально захищеною групою і потенційно ризикують залишитися безробітними. При цьому безробіття в нашій країні характеризується витісненням з сфери виробництва тих, чия професія або рівень кваліфікації не відповідає зростаючим потребам економіки.

Усе вище викладене посилює значення і роль початкового професійного і допрофесійного навчання, підготовки майбутніх випускників школи до підприємницької діяльності у сфері туризму і є важливою складовою економічного мислення і соціально-економічної підготовки.

На думку вчених бути гарним підприємцем, менеджером не означає бути ощадливим і удачливим, здатним будь-якими шляхами „обійти” партнера, а мати високий професіоналізм у справі. Для досягнення економічної самостійності і соціальної захищеності особистості необхідно провести аналіз педагогічної практики, шляхів, засобів і методів підготовки до підприємництва у сфері туризму.

Значний теоретичний потенціал для досліджуваної проблеми закладений у фундаментальних положеннях концепцій: культури і її формування (П. С. Гуревич, Э.С Маркарян та ін.); формування мотивації в процесі спілкування, професійної і інтелектуальної діяльності (Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, Б.Ф. Лом та ін.). Крім того, в роботах вчених-педагогів визначені цілі, зміст, шляхи, форми, засоби і методи, а також умови підготовки випускників до професійної діяльності з урахуванням економічних, соціальних, національних, педагогічних і інших чинників.

В основній структурі (загальноосвітні школи) підготовка до підприємницької діяльності у сфері туризму здійснюється або за рахунок економії навчально-виховного процесу, або за рахунок спеціальних курсів по основах економіки, бізнесу, підприємництва, менеджменту, маркетингу, або в рамках освітньої програми „Технологія”, при цьому, в якості паралельних структур виступають форми підготовки на підприємствах і установах під час практики, підготовчі курси, різні структури альтернативної освіти, клуби, наукові товариства. Додатковими структурами підготовки до підприємницької діяльності у сфері туризму служать форми організації по інтересах в позашкільних і додаткових освітніх установах і дитячих туристичних об'єднаннях.

Загальноосвітня школа зазнаючи сьогодні значних труднощів в здійсненні підготовки учнів до ринку, забезпечує принаймні пропедевтичну готовність до підприємницької діяльності у сфері туризму. В навчальні плани загальноосвітніх шкіл введені курси предметів „Основи ринкової економіки” та „Основи підприєм-ництва”, де вивчають фундаментальні основи економіки і бізнесу.

Аналіз навчально-методичних документів показує, що педагогами використовуються авторські програми „Основи економіки і підприємництва”, „Основи підприємницької діяльності”, „Основи економіки і бізнесу”, „Основи рекреаційної діяльності” для старших класів загальноосвітніх шкіл.

Залучаються викладачі або фахівці з вищою економічною освітою, або педагоги школи, що намагаються „освоїти суміжну спеціальність”, це звичайно, відбивається на результативності підготовки до підприємницької діяльності у сфері туризму[5]

В деяких освітніх установах сьогодні відкриті спеціалізовані класи поглибленого вивчення дисциплін економічного блоку „Основи ринкової економіки”, „Менеджмент”, „Маркетинг”, „Основи бухгалтерського обліку” та інші.

Для якісного вирішення проблем підготовки до підприємницької діяльності у сфері туризму необхідно, на мій погляд, рішення цілого ряду ключових питань серед яких:

• розробка науково-методичних основ і адекватних педагогічних технологій; • при розробці і відборі змісту підручників врахування вікових особливостей, традицій народної

педагогіки, зв'язків з культурно-історичними джерелами, передового зарубіжного і вітчизняного досвіду підприємницької діяльності;

99

• розробка моделі особистості здатної до підприємницької діяльності у сфері туризму; • включення в навчальні плани факультативів, спецкурсів, дисциплін, які впливають на формування

елементів професійної культури майбутнього менеджера туризму; • використання можливостей позакласної і позашкільної роботи (клуби, профільні дитячі об'єднання) і

додаткової освіти по формуванню професійної культури майбутнього менеджера туризму; • підготовка комплексу програм, що забезпечують підготовку до підприємницької діяльності у сфері

туризму з врахуванням світоглядних, філософських, управлінських, економічних, соціальних, правових аспектів;

• підготовка навчальних посібників, методичних рекомендацій на основі наукового аналізу та власного досвіду;

• включення студентів в підприємницьку діяльність у сфері туризму, що сприятиме формуванню необхідних вмінь і особистісних якостей;

• підвищення компетентності педагогів, фахівців, які беруть участь в підготовці до підприємницької діяльності у сфері туризму.[2]

Адаптація системи освіти до нових вимог виражається, у появі різного типу класів і шкіл з економічним, підприємницьким і управлінським нахилом, молодіжних бірж праці, клубів ділового спілкування та інше. [1] Ці системи мають у порівнянні з масовою освітньою школою ряд істотних переваг і можливостей для глибокої і цілеспрямованої роботи з підготовки до підприємницької діяльності в сфері туризму. Серед переваг варто виділити матеріально-технічну базу для підготовки, більш широкі матеріальні можливості, фінансову підтримку підприємницьких структур сфери туризму, зацікавлених у випускниках та інше. Широке залучення і використанні фахівців різних галузей знань, викладачів вузів, дозволяє ефективно здійснювати початкову професійну і допрофесійну підготовку майбутніх фахівців сфери туризму, цілеспрямовано використовувати їх знання. [3]

Спеціальною підготовкоюдопідприємницької діяльності у сфері туризму займаються географічні факультети, фінансово-економічні коледжі і економічні ліцеї, навчання в яких закладає основу для підготовки різних фахівців ринкової економіки (менеджерів, маркетологів, комерсантів, бухгалтерів-фінансистів).

1. Національна доктрина розвитку освіти // Офіційний вісник України: Щотижневий збірник актів за-

конодавства. – № 16. – 2002. – С.11-24. 2. Безпалько О. В. Соціальна педагогіка: схеми, таблиці, коментарі / О. В. Безпалько – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 208 с. 3. Вудкок М. Раскрепощенный менеджер. Для руководителя-практика / М. Вудкок, Д. Фрэнсис. – М. : „Дело”, 1991. – 320 с. 4. Зорин И. В. Менеджмент персонала. Планирование карьеры в туризме : Учебник. – М. : РМАТ, 1997. – 232с. 5. Зязюн И. А. Профес-сиональное развитие личности в контексте культурных ценностей / И. А. Зязюн // Проблемы постсекундарного профессионального образования – К. : Вища школа, 1998. – 236 с. 6. Малиновська М.П., Антонюк Н.В., Н.М. Ганич Міжнародний туризм і сфера послуг : Підручник. – К. : Знання – 2008. – 661с. 7. Кузьмина Н. В. Методы исследования педагогической деятельности / Кузьмина Н. В. – Л. 8. Розин В.М. Философияобразования: предмет, концепции, основныетемы и направления изучения // Философия образования для ХХI века. – М., 1992. 9. Болотов В.А., Сериков В.В. Компетентностная модель: от идеи к образовательной парадигме. М.: „Педагогика”, 2003, № 10 с. 8-14. 10. Гуревич П.С. Философиякультуры. – М.: АО „Аспект-Пресс”, 1994. – 315 с.

100

УДК: 378+ 331

ПРІОРИТЕТНІ ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОДІЇ У СИСТЕМІ „ВИЩА ОСВІТА – РИНОК ПРАЦІ”

© В. Малєєв, В. Безпальченко, 2015

Херсонський національний технічний університет, Херсон, Україна

Як відомо, освіта була і буде залишатися пріоритетною галуззю соціально-економічного поступу у різні періоди суспільних трансформацій. Цьому процесу зараз характерний перехід від індустріального до збалансованого розвитку з прискоренням інформатизації, інтеграції та глобалізації. Інформатизація пов’язується з розбудовою нових підходів в освіті, а саме кардинальних змін її змісту, форм, методів, що означає досягнення принципово нового рівня якості підготовки випускників вищої школи [1]. Сьогодні варто ставити питання не про вдосконалення системи вищої освіти, а про новий її статус у розбудові нашої держави як частини європейського простору. На зміну когнітивно-орієнтованій в Україні запроваджується компетентнісна парадигма навчання зі збереженням креативного підходу. Компетентність у певній галузі – це наявність у людини необхідних знань і здібностей, які дають змогу аналізувати, робити висновки й приймати ефективні рішення, а також раціонально діяти, реалізуючи прийняті рішення. Саме прийняття ефективних управлінських рішень – є однією зі слабких ланок при підготовці спеціалістів. Це підтверджується реаліями сьогодення – відсутністю в країні кризис-менеджерів найвищої категорії. Як приклад: при формуванні уряду були запрошені фахівці з інших країн (міністр фінансів, міністр охорони здоров’я тощо). В цілому, систему „вища освіта – ринок праці” необхідно розглядати комплексно з урахуванням світових тенденцій, закордонного досвіду та розробок вітчизняної науки. Взаємозв’язок у системі „вища освіта – ринок праці” є доволі складним. У ринковій економіці завжди є безробітні, тому досягти ідеальної взаємодії у системі „вища освіта – ринок праці” практично неможливо. З іншої сторони, держава повинна активно корегувати цю взаємодію, не допускаючи явних перекосів при підготовці певних категорій спеціалістів. В той же час, необхідно зберегти наукові школи за несприятливих умов ринку праці. Як приклад, для Херсонщини це збереження відомих наукових шкіл з технології та дизайну текстилю, машинобудування (ХНТУ), ліхеноіндикації (ХДУ) зрошуваного землеробства, рибництва, селекції тварин (ХДАУ) тощо. Треба враховувати ще одну обставину: в ринкових умовах не доцільно жорстко регламентувати кількісну підготовку фахівців окремих спеціальностей (тим більше в одному навчально-науковому закладі), що погіршує конкурентне середовище. Ще однією з проблем взаємодії є відсутність дієвого „зворотного зв’язку”. Мова йде про недостатній вплив з однієї сторони університетів на підприємства чи організації; так і замовників у сфері ринку праці – на вищі навчальні заклади з іншої. Насамперед, це стосується фінансової сторони питання. Для багатьох вітчизняних підприємств, організацій є звичним бажання отримати фахівця за невеликі гроші. Американський досвід свідчить: підготовка кваліфікованого фахівця обходиться в межах 50-300 тис. доларів. „Азіатська” форма оплати праці фахівцям стає нормою нашого суспільства. Переглянувши 1032 вакансії (м. Херсон), ми встановили: максимальна запропонована заробітна плата – 4000, мінімальна – 800 грн.(відповідно за офіційним курсом національної валюти 160-35 доларів); абсолютна більшість зарплат – 1500-2000 грн. У таких умовах зрозуміло, що більшість фахівців будуть шукати роботу за кордоном. Інша больова точка – проблема фінансування науково-дослідних робіт. Наша пропозиція – зобов’язати підприємства відраховувати певні кошти на проведення науково-дослідних робіт, але при цьому дозволити активно формувати їм тематичний портфель. Наступна нагальна проблема сьогодення при підготовці фахівців – адаптація до законодавчої бази Євросоюзу. Це стосується системи стандартів, законів, технологій, технічних умов, систем безпеки тощо. Це потребує колосальних зусиль. Таким чином, пріоритетні проблеми взаємодії у системі „вища освіта – ринок праці” вміщують: а) розробку та впровадження дієвого адміністративно-ринкового механізму „зворотного зв’язку” у системі „вища освіта – ринок праці”, б) адаптацію змісту вищої освіти у відповідність до законодавства ЄС з метою інтеграції у європейський науково-виробничий комплекс, в) удосконалення методичних підходів до формування фонду оплати праці.

1. Особливості організації навчально-виховного процесу підготовки фахівців за напрямом „Екологія, охорона навкол. середовища та збалансоване природокористування”: Матеріали семінару. – Херсон : Олді-плюс, 2009. – С.14.

101

УДК 371

СУЧАСНИЙ ПІДРУЧНИК – СПЕЦИФІЧНА КОМПЛЕКСНА ІНФОРМАЦІЙНА МОДЕЛЬ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

© Л. Онищук, 2015

Інституту педагогіки НАПН України, Київ, Україна

ХХІ століття світовою спільнотою проголошено інформаційним. Саме тому сучасний підручник, як специфічна комплексна інформаційна модель освітнього процесу, має жваво реагувати на його виклики, щоб виконати соціальне замовлення на освічену людину.

Аналіз літературних джерел і результатів наукових досліджень показав, що сучасний підручник є ефективним засобом управління самоосвітньою діяльністю суб’єктів навчально-виховного процесу (Н. Басай, С. Капран, М. Солдатенко та ін.); формування предметних і професійних компетентностей (Н. Бібік, О. Ов-чарук, О. Пометун, О. Савченко та ін.); має задовольняти дидактичні вимоги до підручників з освітньої галузі „Технології” (В. Вдовченко, П. Левін, Н. Левченко, Т. Мачача та ін.); створювати передумови для всебічного розвитку учнів, формування логічних прийомів доказового викладу ними отриманих знань і сприяти розвитку їхнього мислення й пам’яті (Д. Зуєв, І. Лернер та ін.).

Ключовим поняттям досліджуваної проблеми є загальновідоме, формалізоване поняття „підручник”. Його тлумачення досить широко представлено в довідковій і науково-методичній літературі. Воно вказує на його двоєдину сутність, яка актуалізується в контексті означеної проблеми. Підручник залишається важливим джерело знань, носієм змісту освіти; засобом навчання, що сприяє засвоєнню навчального матеріалу [1].

Ознайомлення з теорією підручника, теоретичним доробком вітчизняних і зарубіжних учених, практикою створення сучасних підручників, посібників, довідкової літератури тощо дало можливість з’ясувати, що їх педагогічні функції ускладнюються й урізноманітнюються. Зокрема, реалізація інформаційної функції тісно пов’язана з дотриманням нормативної вимоги щодо наукового викладу змісту навчального матеріалу в поєднанні з його доступністю; формуванням ставлення суб’єктів учіння до навчальної діяльності, що проявляється в їхніх емоціях і розкривається через сутність поняття „мотиваційна функція”.

У контексті заявленого слід відмітити, що мотиваційна функція пов’язана з необхідністю виховання в суб’єкта учіння пізнавального інтересу до навчального предмета та матеріалу підручника. Окрім того, в процесі забезпечення мотиваційної функції важливу роль відіграє не лише відбір і методичні прийоми викладу навчального матеріалу, а й мова і стиль підручника.

Надзвичайно актуальною функцією підручника є функція управління засвоєнням знань та інших компонентів змісту освіти. Це пояснюється тим, що сучасний підручник є прообразом, моделлю процесу навчання. Його пріоритетним завданням залишається не лише виклад основ наукових знань, але й забезпечення управління навчально-пізнавальною діяльністю суб’єктів учіння в процесі засвоєння знань та оволодіння ними прийомами розумової й практичної діяльності [2].

Сучасний підручник – опосередкована ланка між учителем і учнем. При цьому викладач (учитель) є посередником між підручником і суб’єктом учіння. У цій системі простежується три групи відносин, які являють собою три підсистеми: викладач (учитель) -підручник; викладач (учитель)-cуб’єкт учіння; суб’єкт учіння-підручник. Перша підсистема підпорядковується двом наступним. Учитель працює з підручником для того, щоб, по-перше, організувати навчальний процес, по-друге, – спрямовувати самоосвітню діяльність суб’єктів учіння на роботу з підручником, який є другим джерелом знань після (викладача) вчителя. Отже, підручник у системі викладач (учитель)-підручник-суб’єкт учіння є водночас провідним знаряддям праці. За цієї обставини ставлення суб’єктів освітньої діяльності до підручника має ґрунтуватися на загальній закономірності щодо ефективності використанні знарядь праці: чим більше вивчені знаряддя праці, тим більше від них буде користі.

У цьому контексті виникає цілком закономірне питання: як має будуватися робота викладача (вчителя) з підручником, щоб виявити та використати закладені в ньому можливості. Як свідчать результати освітньої практики, виявлення закладених можливостей підручника відбувається на двох рівнях. На першому рівні викладач (учитель) є посередником між суб’єктом учіння і підручником. Основною його задачею є вчити суб’єктів учіння роботі з матеріалами підручника. Підручник – опора викладача (вчителя) при розробленні складових педагогічного процесу на всіх його стадіях – від розроблення його задуму до його вирішення [3].

102

Основними джерелами, що актуалізують означену проблему та визначають цільові настанови щодо функціонального призначення підручника, є: навчально-програмна документація; законодавчо-нормативні засади освітнього процесу; результати вибіркового аналізу підручників і навчальних посібників; результати досліджень проблем сучасного підручника, які сьогодні носять міждисциплінарний характер.

„Стратегія створення підручника, як компонента науково-методичного забезпечення цілісного змісту освіти” [4], передбачає творчу співпрацю його автора з учителями, метою якої є виявлення труднощів, які вони зазнають у роботі з підручником. Опитування суб’єктів освітньої діяльності засвідчило: серед масиву проблем є так звані щоденні, які їм приходиться вирішувати. Це такі, як: проблема виявлення і використання можливостей підручника та проблема підвищення результативності процесу навчання.

Результативність освітнього процесу зумовлюється і залежить від кваліфікованого розроблення його етапів: від теоретичного задуму до його логічного завершення. Його реалізація процесу передбачає дотримання алгоритму таких дій, як: аналіз матеріалів підручника, його текстових і позатекстових компонентів; виявлення підтексту, який закладено в матеріалах підручника, та осмислення „логічної структури навчального матеріалу” [5].

Ґрунтовний аналіз матеріалів підручника спрямовується на виявлення можливостей матеріалів підручника з використанням таких питань: що дано? як дано? для чого це дано? чому саме так, а не інакше дано? що й як із матеріалів підручника необхідно використати, а що має бути видозміненим? чи є достатнім матеріал підручника? чи потребує доповнення, зміни? якщо так, то якою мірою?

Ефективність використання суб’єктами навчально-виховного процесу підручників обумовлюється і залежить від кваліфікованого розроблення вченими супровідної до них документації у формі додатків (йдеться про розроблення методики виявлення й використання матеріалів підручника, навчальних посібників, методичних рекомендацій тощо). Вона може бути підготовлена авторами підручників за іншою редакцією, наприклад: теоретичні і методична інтерпретація матеріалів підручника з певного навчального предмета; принципи, методи і прийоми розкриття змісту навчального матеріалу з певного навчального предмета; аналіз навчального матеріалу як цілісного утворення в поєднанні з аналізом окремих його елементів з певного навчального предмета; методика роботи з додатковими текстами; дослідницька робота над підручником тощо.

Саме така науково-методична допомога вчених дасть можливість кваліфіковано виявляти ієрархічну структуру тексту; виділяти його головні та провідні положення; з’ясовувати значення кожного елементу, їх характер – обов’язковий чи ознайомлювальний; визначати засоби впливу на особистість; виявляти передбачувані труднощі та розробляти способи щодо їх подолання.

Аналіз результатів освітньої практики показав, дотримання вчителями настанов щодо аналізу матеріалів підручника дають можливість виявити методологічні засади та дидактичні цілі вивчення питання (підтеми, теми, навчального предмета); способи логічного й методичного оброблення матеріалів підручника; місце теми в системі навчального предмета та загальній системі навчання; труднощі для учнів, що виникають у роботі над підручником.

Щоб підручник залишався ефективним знаряддям праці, вчені мають спрямувати свої зусилля на забезпечення доступності змісту підручника через вилучення надмірно складного та другорядного матеріалу; розроблення супровідної документації (додатків) до підручників; розроблення тематики фундаментальних і прикладних досліджень, присвячених проблемам сучасного дослідження.

1. Грицевський И.М., Грицевская С.Э. От учебника – к творческому замыслу урока / И.М. Грицевський, С.Э. Грицевская: Кн. для учителя. – М.: Просвещение, 1990. – 207 с. 2. Маркушевич А.И. Размышления о судьбах ученика / А.И. Маркушевич. – В. кн.: Проблемы школьного учебника. – М., 1974, вып. 1, с. 9-10. 3. Розенберг Н.М. Учебник для средних ПТУ: структура, содержание, пути совершенствования / Н.М. Розенберг.: Метод. пособие. – М.: Высш. шк., 1986. – 127 с. 4. Сігіда Т.В. Стратегія створення підручника як компонента науково-методичного забезпечення цілісного змісту освіти [Текст] / Т.В. Сігіда // Проблеми сучасного підручника: зб. наук. праць. – К.: Пед. думка, 2011. Вип. 11. – С. 73-79. 5. Сохор А.М. Логическая структура учебного материала / А.М. Сохор. – М., 1974. – 216 с. 6. Терехов И.М. Учебник. – БСЭ, 1977. – т. 27, с. 151-152.

103

УДК 006.91

МЕТОД КОНТРОЛЮ САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНОГО СТАНУ НАРОДНОГОСПОДАРСЬКИХ ОБ’ЄКТІВ

© К. Поперека, В. Костенко, 2015

Одеський національний політехнічний університет, Одеса, Україна

Сьогодні у світовій практиці серед сучасних методів контролю, важливе місце відводиться автоматизації контролю пов'язаним з санітарно-гігієнічним обстеженням робочої зони на наявність шкідливих факторів [1]. Особливо актуальні ці проблеми проявляються на народногосподарських об'єктах. Тому необхідність у розробці та дослідженні, застосуванні на практиці автоматизованого контролю санітарно-гігієнічних параметрів і їх метрологічного забезпечення для профілактики профзахворювань на народногосподарських об'єктах, велика. Разом з тим, в існуючих методах контролю є деякі неузгодженості з міжнародними та європейськими стандартами, що ускладнює метрологічне забезпечення методів і засобів для запобігання профзахворювань від впливу шкідливих факторів.

В роботі поставлена мета створення та дослідження методу контролю санітарно-гігієнічних параметрів із застосуванням сучасних інформаційних технологій на базі інформаційно-вимірювальної системи типу „Дельфін-1М” [2].

У таблиці представлені найбільш відомі, на наш погляд, вимірювальні прилади та системи контролю санітарно-гігієнічних параметрів.

Таблиця Вимірювальні прилади та системи контролю та їх метрологічні характеристики

Вимірювання параметрів мікроклімату. Діапазони, похибки

Вимірювання вібрації Модель приладу, виробник, країна

Темпера-тура

повітря, °С

Відносна вологость повітря, %

Швидкість руху

повітря, м/с

Теплове опромінення, Вт/м2

Вібро-швидкість, мм/с

Вібро-приско-рення, м/с2

Вимірю-вання

шуму, дБ

Наявність автома-тизації контролю

Психрометр аспіра-ційний МВ-4М, Росія 25 ÷ 50 10 ÷ 100 ±

1 -

Радіометр енергетич-ної освітленості РАТ-2П-Кварц-41, Україна

- 10 ÷ 2000 ± 6 -

Вимірювач вібрації та шуму ВШВ-003-М2, Росія

3 10-2 ÷ 5 104; 1 ÷ 10000Гц

± 10%

3 10-3 ÷ 103; 1 ÷ 10000Гц

± 10%

22 ÷ 140 ± 0,7дБ

2 ÷ 18000 Гц

-

Інформаційно-вимірювальна система типу „Дельфин-1М”, Україна

-10÷+80 ± 0.3

0 ÷ 100 ± 1 0÷20 ± 0,1 10÷2000 ±

6 5 ÷12600 Гц ±

10% 5 ÷ 12600 Гц

± 10%

25 ÷ 40 кГц ± 0,7дБ

+

На основі аналізу відомих вимірювальних приладів та систем контролю нами запропонований метод

контролю який полягає в послідовному застосуванні відповідного давача і системи комп’ютерної обробки сигналів з нього, що дозволило оперативно контролювати та управляти санітарно-гігієнічним станом в режимі реального часу. Метод включає також отримання інформації з мережі давачів з подальшим розрахунком сукупного санітарно-гігієнічного параметру з метою оцінювання інтегрального санітарно-гігієнічного стану народногосподарських об’єктів.

Отримані в роботі результати дозволяють автоматизувати контроль санітарно-гігієнічного стану для забезпечення безпеки праці на народногосподарських об'єктах та охорони довкілля.

1. Санітарні норми виробничих приміщень”: ДСН 3.3.6.042-99 – [Чинний від 99.01.12] – К.: Головний

державний санітарний лікар України 99- 10 с – (Санітарно – гігієнічні норми). 2. В. Л. Костенко, А. О. Ніколенко, К. Д. Поперека, М. В. Ядрова, К. С. Тиманюк. Інформаційно-вимірювальна система контролю нормованих пара-метрів промислових факторів // Східно-європейский журнал передових технологій. – 2014. – № 3. – Стр.51-56.

104

UDC 378:37.04

A FRAMEWORK OF CORE COMPETENCES FOR LLL COURSE PROVIDERS © I. Revenchuk, T. Shatovska, 2015

Kharkiv National University of Radioelectronic, Kharkiv, Ukraine

The current Tempus project A Network for Developing Lifelong Learning in Armenia, Georgia and Ukraine (LeAGUe) 543839-TEMPUS-1-2013-1-SE-TEMPUS-SMHES entitled LeAGUe developed under the framework of the Tempus programme is committed to strengthening the quality and professional excellence of LLL course provision in the three partner countries – Armenia, Georgia and Ukraine. This Framework of Core Competences for LLL Course Providers forms a significant part of the project’s team efforts in the promotion of the reform and modernization of higher education in partner countries and its opening to continuous professional and LLL pathways.

The LeAGUe project consortium recognizes that higher educational institutions in Armenia, Georgia and Ukraine strive to improve the quality of education and the outcomes for their students in line with the needs of the labour market on national and international level. In this respect lifelong learning is considered a key means for ensuring that all individuals will have the opportunity to acquire key competencies and skills (at all levels of education and training) needed for their employability. Therefore, the Framework of Core Competences for LLL Course Providers has been developed to foster the capacity of higher educational institutions in the three partner countries to continually modernize by providing LLL courses that are developed, managed, administered and implemented in line with clear, mutually recognized and up-to-date professional standards.

This Framework articulates the competence standards for LLL course providers working within the higher education sectors in Armenia, Georgia and Ukraine. The competence standards describe the varying degrees of effectiveness of LLL course personnel – Course Managers, Course Administrators, Lecturers, and Quality Assurance coordinators which need to be demonstrated when they apply their knowledge and professional skills to set up, maintain and promote a rich spectrum of LLL courses in their specific institutional contexts.

The LLL Expert Network comprises of higher education institutions, education providers and relevant key players in the field of LLL learning within EU and the partner countries – Armenia, Georgia and Ukraine. Its main purpose is to provide a forum for exchange of professional expertise on the development of high quality LLL courses.

The methodological level underlying the creation of the LLL Expert Network involves the following steps: • searching for and establishing contacts with LLL course providers in the partner countries (Armenia,

Georgia and Ukraine) and within the EU; • collecting, analyzing and preparing a framework with the set of competences that all LLL course providers

(higher education institutions in particular) need to possess to successfully design, manage, implement and improve LLL course in the areas of Agriculture, IT education, Public Health and Nursing, Teacher Training;

• producing the final version of the framework with the set of competences. In order to successfully approach this line of development of the LLL Expert Network activities, it is necessary

to reach a common understanding of the set of competences and the key areas they will cover. One of the primary aims of the LLL Expert Network is the development of a Framework of core competences

for creating, managing, implementing and improving LLL courses within the higher education environment in Armenia, Georgia and Ukraine. This framework is written from the perspective of LLL course practitioners and providers and places a special emphasis on those core skills that educationalists, educational programme managers and administrative staff need to possess to successfully react to unexpected social and economic changes on local, national and European level.

LLL course providers need to be able to offer courses that will take account of the local, national and EU priorities in the field of education, as well as the changing economic and social circumstances. In order to do so, they need to possess skills in the specific areas, namely:

• Change leadership. The ability to balance change and continuity by integrating key local, national and EU LLL programme priorities and objectives in order to improve LLL course performance, governance, financial stability and market orientation;

• Human resource leadership. The ability to design and implement strategies which maximize LLL course teaching and administrative staff potential for working in conditions which require urgent changes of the institutions’ framework of work and / or policy, goals and mission;

• Strategic planning. The ability to execute effective and timely decisions which lead to the implementation and evaluation of LLL courses thus enhancing their continuous improvement and accountability;

105

• Business orientation. The ability to administer the human and financial resources used for the implementation of LLL courses within the institution, as well as to cater for the successful promotion of information about the courses in such a way which attracts new learners, ensures the good reputation of the institution and creates conditions for public trust;

• Partnership building communication. The ability to establish new partnerships with relevant educational institutions. It also involves the ability to identify and involve key stakeholders in the creation of LLL courses that correspond to the economic, professional and social needs at local, national and European level.

The Framework of core competence of LLL course providers has two components: • the core competence area and sub-competences; • the performance indicators of each sub-competence – the set of statements describing the key characteristics

of a person possessing the sub-competence. These general competence areas need to be spilt into sub-competences which need to be described by

formulating performance indicators. The possible sub-competences are summarized in Fig.

Fig. Sub-competences of LLL course providers

The list of competences and sub-competences could be enriched depending on the expertise shared as a result of

the development of the LLL Expert Network. More detailed information see http://lll.wild-code.com/index.php/site/info?competenceKey=conditinous-

learning).

106

УДК 504.064:637.1

ДЕЯКІ АСПЕКТИ РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТУ У ДІЯЛЬНОСТІ ЛАБОРАТОРІЇ © Н. Cілонова, 2015

Національний університет біоресурсів і природокористування України, Київ, Україна

Досягнення, підтримання та покращення точності, своєчасності та надійності результатів – це головні завдання ефективної роботи лабораторії. Для досягнення належного рівня правильності та надійності, дуже важливо виконувати всі лабораторні процеси та процедури найкращим чином. Лабораторія являє складну систему, в якій проводять багатоступеневі операції і де перебуває багато людей. Складність системи передбачає правильне виконання великої кількості процесів та процедур, відповідно, модель системи управління якістю, яка розглядає систему вцілому є важливим компонентом для якісного виконання роботи.

Ризик є складовою діяльності будь-якої організації в умовах ринкової економіки. Для максимізації позитивних і мінімізації негативних наслідків настання ризикових ситуацій підприємству необхідна ефективна система управління ризиками. Для певних галузей створення системи управління ризиками є вкрай важливим, особливо, коли мова йде про підприємства, що належать до сфери послуг.

Головний технічний ризик у випробувальній лабораторії – отримання недостовірних результатів. Він тісно пов'язаний з рештою ризиків лабораторії: ризиками відмови устаткування, використання недоброякісних реактивів, помилки випробувача тощо. Ризик отримання недостовірного результату зростає у разі застосування невідпрацьованих, трудомістких або тривалих методик. Для досягнення належного рівня якості надаваних послуг і гарантування його стабільності лабораторіям необхідно забезпечити низку вимог до управління , що містять комплекс організаційних заходів і перелік технічних вимог. Важливе значення мають чинники, які визначають точність та вірогідність вимірювань (випробувань) та калібрувань, виконаних лабораторією[1].

Модель управління якістю у лабораторіях відповідно до вимог стандарту ISO/IEC 17025:2005, в основному, реалізується у вимогах щодо їх компетентності та охоплює організацію, технічні операції із забезпечення якості, моніторинг, вимоги до персоналу, забезпечення з боку вищого керівництва встановлення і функціонування відповідних комунікаційних процесів, безперервне покращення системи управління, аналізування політики якості, цілей, результатів аудитів, даних, коригувальних та запобіжних дій, тощо. Ступінь їх впливу на загальну невизначеність вимірювань значно різниться залежно від видів випробувань та калібрувань. Ці чинники повинні враховуватися під час розроблення методів і процедур випробувань під час підготовки та оцінювання персоналу, а також під час вибору та калібрування використовуваного лабораторією обладнання [2].

Ключовим стандартом для управління ризиками є ISO 31000 „Загальні керівні вказівки щодо принципів та втілення ризик-менеджменту”. До основоположних стандартів з ризик-менеджменту відносять також: стандарт, розроблений Федерацією Європейських Асоціацій Ризик Менеджерів („FERMA”); деякі постулати закону „Сарбейнса-Окслі”; стандарт „COSO II”; південно-африканський стандарт – „KING II”[3].

Відповідно до моделі COSO („Internal Control Integrated Framework”, „Інтегрована концепція внутрішнього контролю”), існує чотири способи (форми) реагування на ризик:

1. зменшення (заходи щодо зменшення, усунення ймовірності виникнення ризиків або їх впливу); 2. прийняття (відсутність будь-яких дій, що зумовлюють зниження ризику); 3. розділення (поділ ризику із іншими сторонами); 4. уникнення (часткове або повне припинення діяльності процесу чи операції, що зумовлює підвищення

ризику. При визначеності суті управління ризиками необхідно враховувати, що це процес, який повинен мати

переважно попереджувальний характер та управління ризиками має розглядатися як цілісна система, що складається із виявлення видів ризику, їх оцінки та відповідних методів реагування на них, впровадження заходів та рекомендацій, що забезпечать зменшення можливих негативних наслідків.

Відповідно до „Інтегрованої концепції внутрішнього контролю” COSO, „управління ризиками – це процеси ідентифікації критичних ризиків, оцінки їхнього впливу, розробки та реалізації комплексного рішення з управління ними, які поєднують стратегію, персонал, та процеси.

Отже, системи управління у випробувальних лабораторіях згідно міжнародного стандарту ISO/IEC17025:2005 вимагає від компетентної лабораторії не лише дотримання методик з метою отримання достовірних результатів, а й поліпшення управління, збільшення результативності системи управління

107

якістю, виявлення тенденцій під час впровадження внутрішньолабораторного контролю якості. Згідно концепції контролю, орієнтованого на ризик, кожному виду діяльності властиві специфічні ризики і повністю уникнути їх практично неможливо, але необхідно вчасно ідентифікувати ці ризики і створити механізми управління ними. Тому, внутрішній контроль – це частина процесу, що забезпечує прийнятний рівень контрольованого ризику та спрямована на зведення до мінімуму або усунення взагалі можливих ризиків, які загрожують досягненню поставлених цілей.

1. Організація внутрішньолабораторного контролю якості та аналізування керівництвом в рамках вимог ISO/IEC 17025:2005 /В.М. Новиков, О. А. Никитюк, В.В. Новиков [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.novikov.biz.ua/ua/Articles/QualityControl/QualityControl.html. 2. Сколоздра М.М., Байцар Р.І. Аналіз вимог до компетентності персоналу випробувальних лабораторій згідно зі стандартами ДСТУ ISO/IEC 17025:2006/ Матеріали конференції „Системи – 2008: Метрологія, стандартизація, сертифікація”. – Львів:ДП НДІ „Система”, 2008. – С.208–210. 3. Гиниятов Р. Риск и контроль (модель COSO) / Институт внутренних аудиторов; Р. Гиниятов [Электронный ресурс] Режим доступа: http://www.iia-ru.ru/inner_auditor/publication/member_articles/risk_and_control_gniyatov/

108

УДК 378.147:81’25

УДОСКОНАЛЕННЯ ПІДГОТОВКИ ПЕРЕКЛАДАЧІВ: ВІДПОВІДЬ ВИКЛИКАМ РИНКУ ПРАЦІ

© К. Скиба, 2015

Хмельницький національний університет, Хмельницький, Україна

До сьогодні оцінка якості вищої професійної освіти обмежувалась встановленням державних вимог до навчального процесу не завжди з урахуванням умов сучасного рівня розвитку суспільства та його потреб у тих чи інших фахівцях. Підготовка сучасних перекладачів повинна здійснюватись з урахуванням потреб ринку перекладацьких послуг та тих нових вимог, які виникли у зв’язку з глобалізаційними та інформатизаційними процесами у світі. Зміни у законодавстві України про вищу освіту сприяють запровадженню нових підходів до організації навчального процесу та орієнтації на підготовану таких фахівців, які б в повній мірі відводили вимогам суспільства, ринку праці та вимогам часу.

Розвиток нових інформаційних і комунікаційних технологій впливає на дуже мінливий ринок праці, який постійно потребує оновлення. Вимоги ринку повинні обов'язково враховуватись в практиці викладання, що допоможе підготовці фахівців необхідного рівня. На сьогоднішній день ситуація на ринку перекладацьких послуг України свідчить про недоліки у програмах професійної підготовки перекладачів.

Вимоги професійного ринку перекладацьких послуг передбачають, що майбутні фахівці повинні мати великий багаж знань з предмету, про який йде мова у тексті, вміло використовувати велику кількість комп'ютерних технологій і вміти чітко та продуктивно організувати процес перекладу. Нові технології полегшили роботу перекладачів, але для того, щоб задовольнити потреби ринку, інформаційні і комунікаційні технології повинні займати своє гідне місце в процесі навчанні студентів [1, 2].

Оскільки переклад – це багатогранна дисципліна, навчальні програми підготовки майбутніх перекладачів повинні забезпечити оволодіння мовами оригіналу і перекладу на високому рівні, і, що не менш важливо, а й познайомити студентів з такими дисциплінами як документалістика, термінологія, комп’ютерна верстка, редагування перекладів. Знання цих предметів є важливими для подальшої успішної професійної діяльності.

Комерційні ініціативи вийшли за межі геополітичних кордонів і в даний час будь-яка компанія, яка прагне процвітання повинна перетинати кордони, рекламувати свою продукцію за межами країни і брати участь у міжнародній торгівлі. Це не один з варіантів, а єдиний шлях досягнення конкурентоспроможності. У міжнародній торгівлі відбувається постійне зростання разом із загальним економічним зростанням [3]. Оскільки міжнаціональна комунікація зростає, переклад електронних та інших засобів спілкування став необхідністю для компаній, задіяних у промисловості, торгівлі тощо. Обсяг документів, які повинні бути перекладені для різних цільових груп за межами національних кордонів, зріс в рази. Ми повинні також брати до уваги швидкість надходження і розповсюдження інформації в результаті розвитку технологій. Тому ще у процесі навчання майбутніх перекладачів слід адаптовувати до постійно змінного потоку інформації, вчити швидко реагувати ті якісно виконувати переклади із максимально ефективним залученням допоміжних САТ технологій.

Перекладачам стає все важче знайти чітке визначення їхньої спеціалізації і, в кінцевому рахунку, на що потрібно звертати увагу під час навчання. У професійному середовищі тематика текстів оригіналу, в принципі, необмежена; робота часто включає в себе незвичні мовні одиниці і комп'ютерні засоби, необхідні для виконання цієї роботи можуть бути досить різноманітні. У решті решт, усі без винятку перекладачі з різних країн світу змагаються між собою. Ми підтримуємо думку, що за таких мов важливим у ході навчання є розвиток такої соціально важливої якості майбутнього перекладача, як конкурентоспроможність. Конкурентоспроможність відображає властивості майбутнього фахівця у сфері перекладу, як активного, соціально зрілого й свідомо діючого суб’єкта ринку перекладацьких послуг, здатного до успішного працевлаштування з урахуванням його мінливої кон’юктури, завойовування в сфері перекладацького сервісу бажаного фінансового статусу, місця і ролі, створення інновацій і підтвердження позитивного іміджу серед колег, клієнтів, кар’єрного зростання у виробничих об’єднаннях в умовах конкуренції[4].

Звичайно, завжди є попит на переклад фінансових, комерційних і промислових текстів, але завдяки значним досягненням в галузях телекомунікації та програмного забезпечення серед іншого також збільшилась затребуваність перекладу у цих сферах. Переклад матеріалів, пов'язаних з програмним забезпеченням і веб-сайтами, та його адаптація до різних мов і культур являє собою локалізацію – поняття,

109

що включає в себе набагато більше, ніж просто переклад змісту, меню, он-лайн довідки та інструкції [5]. Потреба ринку програмного забезпечення та веб-сайтів у локалізації є поштовхом для створення оригінальних методів роботи під час навчання майбутніх перекладачів, розвитку нових спеціальних навичок. На даний час, щоб бути професійним перекладачем і працювати чи то у видавництві, чи укладати договори для Європейського союзу необхідно мати доступ до бази даних пам’яті перекладів і програмного забезпечення для комп’ютерної верстки. Без навичок роботи з такими технологіями сьогодні неможливо заробляти на життя у сфері перекладацьких послуг. Розвиток таких навичок має бути обов’язково передбачений у освітньо-професійній програмі майбутнього фахівця у сфері перекладу.

Революційні досягнення в галузях Інтернету й інформаційних та комунікаційних технологій змінили умови праці перекладачів у тому числі відносини між перекладачами і клієнтами, і у якості посередників і, як користувачів. Раніше перекладачі мали змогу надавати свої послуги в певній географічній області. Таких обмежень більше не існує. Насправді, більшість перекладацьких послуг пропонують і надають через Інтернет. Для багатьох перекладачів з вільним графіком роботи Інтернет є основним і, іноді, єдиним шляхом пошуку клієнтів. Деякі агентства вважають за краще існувати виключно у віртуальній реальності, в той час, як інші мають „фізичні” координати з метою організації роботи їхньої команди перекладачів, але, незважаючи на це, ця команда, здебільшого, надає клієнтам послуги он-лайн. Навчити студентів в майбутньому правильно організувати пошук робочого місця теж знаходиться серед основних завдань навчання.

Ринок перекладацьких послуг встановлює все менш реалістичні і дуже короткі терміни та строки виконання замовлень, щоденний обсяг перекладу росте з неймовірною швидкістю. Отже, завдання навчального закладу, який здійснює підготовку перекладачів, – швидко реагувати на запити ринку перекладацьких послуг та нові вимоги клієнтів, щоб своєчасно вносити відповідні корективи у освітні програми підготовки майбутніх перекладачів і випускати фахівців відповідного рівня.

1. Archer, J. (2002). Internationalisation, TechnologyandTranslation. Retrieved 26.03.2015 from: http://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/0907676X.2002.9961437#.VRR8GfmsXHU. 2. Askehave, I. (2000). The Internet forTeachingTranslation. Retrieved 26.03.2015 from: http://vbn.aau.dk/en/publications/the-internet-for-teaching-translation(5e622e40-b4f9-11da-aeca-000ea68e967b).html. 3. Оrsted, J. (2001). QualityandEfficiency: IncompatibleElementsinTranslationPractice? Retrieved 26.03.2015 from: http://www.erudit.org/revue/meta/2001/v/n2/003766ar.html. 4. Беседіна Є. В. Модернізація професійної підготовки майбутніх перекладачів в умовах диверсифікації університетської освіти [Текст] : автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.04 / Беседіна Євгенія Володимирівна ; РВНЗ „Крим. гуманіт. ун-т” (м. Ялта). – Ялта, 2010. – 20 с. : рис., табл. 5. Corte, N.(2002). Localización e InternacionalizacióndeSitiosweb. Retrieved 26.03.2015 from: http://www.fti.uab.es/tradumatica/revista/articles/ncorte/ncorte.PDF

110

УДК 351.821

ГАЛУЗЕВА ІНЖЕНЕРІЯ ЯКОСТІ – ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИБІР © П. Столярчук, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

В сучасних умовах євроінтегрування України, розвитку ринкових відносин, нових форм власності та конкуренції обґрунтований вибір молоддю професії, а також навчального закладу набуває дедалі більшого значення. Адже від успішного вибору майбутнього фаху залежать не лише результати праці, а й реалізація особистого потенціалу особистості з врахуванням потреб держави. Особливо актуальним сьогодні для України є розширення торгівельних зв’язків з Європейськими країнами, що вимагає високоякісної, конкурентоспроможної продукції, виготовленої у відповідності з міжнародними стандартами. Базою для підготовки фахівців, що забезпечуватимуть належну якість товарів та послуг, є кафедра „Метрологія, стандартизація та сертифікація”, яка входить до складу інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології (ІКТА) Національного університету „Львівська політехніка”. Кафедра готує випускників зі спеціальностей „Метрологічне забезпечення випробувань та якості продукції” і „Якість, стандартизація та сертифікація”, потреба в яких є не лише в Україні, але й за кордоном. Це такі фахівці, як: аудитори з якості, системні інженери з якості, аналітики якості, керівники з управління, контролю та забезпечення якості. Після завершення навчання випускники кафедри набувають вмінь та знань необхідних для: формування та обґрунтовування вимоги до якості, моделювання процесів контролю якості, розробляння та викорис-товування необхідного технічного інструментарію для забезпечення якості, застосовування на практиці основних засобів управління якістю, проведення аудиту якості відповідно до встановлених критеріїв.

Сферою наукових інтересів і науковим напрямом кафедри є розроблення теоретичних основ і технічних засобів для забезпечення якості продукції та сертифікаційних випробувань при виробництві і експлуатації промислової продукції, тобто галузева інженерія якості. Метою інженерії якості є практичне застосування наукових та технічних розробок, економічних та соціальних знань для забезпечення якості в різних галузях промисловості. Інженерія якості спрямована на аналіз виробничої системи різних галузей виробництва на всіх його етапах з метою поліпшення якості процесу виробництва і його продукції. Інженерія якості базується на двох основних складових – технічний контроль якості та забезпечення якості. Згідно з міжнародним стандартом ISO 9000, контроль якості визначається як сукупність операцій, що містить проведення вимірювань, випробувань, оцінювання однієї чи декількох характеристик продукції, процесів і послуг та порівняння отриманих результатів з встановленими вимогами. Контроль якості реалізується із застосуванням технічних методів і засобів та дозволяє кількісно оцінити відповідність продукції, процесів та послуг вимогам нормативних документів, зокрема вимогам безпеки. Забезпечення якості – це всі види діяльності, які заплановані та систематично реалізуються та підтверджуються в рамках системи якості, необхідні для створення достатньої впевненості в тому, що продукція, процес або послуга буде вироблятися згідно з вимогами до якості.

Найкращим індикатором необхідності формування фахівців в цій галузі є орієнтація на освітній досвід світової спільноти. На сьогодні у вищих технічних навчальних закладах розвинутих країн світу, таких як США, Канада, Франція, Англія, Італія, Польща, Сінгапур та ін. завдання формування фахівців з інженерії якості реалізують спеціальності “Quality Engineering” та „Manufacturing Engineering” для різних галузей промисловості. Ці спеціальності є аналогами напряму підготовки „Метрологія, стандартизація та сертифікація” та спеціальності „Якість, стандартизація та сертифікація”, що підтверджується високою збіжністю навчальних дисциплін, вмінь та навичок випускників.

Галузева інженерія якості забезпечена міжнародними стандартами, зокрема: ISO 9000 (загальні засади), ISO 14000 (в галузі охорони довкілля), ISO 22000 (в галузі харчової промисловості), ISO 10012 (в галузі вимірювань), ISO 50001 (в галузі енергетики) та ін., дослідження та застосування яких є пріоритетними напрямами наукової та навчальної діяльності кафедри метрології, стандартизації та сертифікації.

Отже, на сьогоднішній день фахівці з інженерії якості в різних галузях промисловості стратегічно необхідні нашій державі для входження підприємств України на європейський та світовий економічних простір.

111

УДК 339.972:378+331.5

ІННОВАЦІЙНІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНІЧНИХ ЗАСОБІВ НАВЧАННЯ ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАКТИК

ПРИ ПІДГОТОВЦІ БАКАЛАВРІВ ЕКОНОМІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ © Л. Струтинська, Н. Любомудрова, С. Андрусів, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Однією із специфічних особливостей сучасного соціально-економічного стану України є невпинні процеси доволі стрімкого зменшення кількості підприємств державної форми власності та перехід їх у тим чи іншим чином завуальовану приватну власність. Приклади провідних держав світу відображають, що жодного негативу для їх економічного розвитку в цьому немає – в умовах наростаючої тут жорсткої конкуренції підвищується якість продукції підприємств, формується середовище для здорової конкуренції та покращення наданих послуг, у тому числі і освітніх, наростає кількість робочих місць тощо.

Однак, специфікою вищої освіти на теренах України в минулому була, і залишається у переважаючій більшості і на сьогодення, зорієнтованість на підготовку кадрів у відповідності держзамовленням для державних підприємств, організацій та установ. Парадоксальність ситуації полягає саме в тому, що кількість державних підприємств невпинно зменшується, а кількість підготовлених державними ВНЗ фахівців для них, у тому числі і економічних спеціальностей, наростає. Соціальні негативи даної ситуації, зумовлені браком для випускників робочих місць, незаперечно відчуємо у майбутньому. Тепер же заклади вищої освіти болісно відчувають проблему належної організації практичної підготовки студентів.

Слід відзначити, що неаби-яку лепту в погіршення якості навчання практично у всіх ВНЗ, особливо державної форми власності, вносять і зумовлені занепадом виробничих галузей труднощі належної організації практичної підготовки сгудентів-бакалаврів. І ці труднощі притаманні як при втіленні навчальних планів підготовки бакалаврів гуманітарних, так і підготовки студентів технічних спеціальностей. Мова йде про складнощі у організації для студентів різноманітних форм практик – ознайомчої, виробничої або технологічної, переддипломної тощо. Зрозуміло, що якими досконалими не були б теоретичні знання, якою не була б наповненість лабораторних та практичних робіт, без практичного бодай ознайомчого досвіду виробничої діяльності випускника-фахівця не підготувати. І поодинокі приклади успішної виробничої кар'єри випускників ВНЗ із досвідом передуючої навчанню практичної роботи лише зайве цьому підтвердження. Адже у переважаючій більшості теперішнім випускникам ВНЗ притаманні лише наступні етапи на стезі набуття фаху: школа – коледж – інститут або університет. Де ж тут взятися виробничому досвіду!

Єдиний шлях покращення даної ситуації – збільшення номінальної кількості та годин практичної підготовки студентів. Слід відзначити, що доволі позитивний досвід належної практичної підготовки студентів у державі був у недалекому минулому. Йдеться про фахову підготовку так званої^ „середньої керівної ланки” підприємств, тобто про підготовку випускників технікумів, Вдало збалансовані у контексті теорія-практика навчальні програми їх підготовки, значна кількість годин виробничих практик дозволяли випускникам безболісно, а головне, без додаткової перепідготовки та адаптації, якісно увійти у виробничу діяльність.

І хоч сучасна вища освіта в Україні перейшла від професійно- орієнтованої у минулому до загальноосвітньої за своєю .суттю у сьогоденні, якість надаваних ВНЗ освітніх послуг не повинна понижуватись, а навпаки зростати. І запорукою цьому може бути відродження у системі підготовки студентів фаховості та виробничої складової, тобто налагодження належного рівня та фахової наповненості виробничих практик.

Звичайно працівники навчально-методичних управлінь та деканатів закладів освіти будуть непохитними у своєму споконвічному бажанні не змінювати будь-що, Стверджуватимуть, що не вистарчає годин на предмети фахової та професійно орієнтованої групи дисциплін, у студентів і так надмірна кількість іспитів та заліків, переобтяжений аудиторною роботою робочий тиждень студента і т.д., і т.п. Все це може і так, от тільки належного рівня якості підготовки майбутнього фахівця не забезпечує. Підкреслимо – саме фахівця! Дуже сумнівно, що вже із перших днів виробничої діяльності їм доведеться зіштовхнутися із складними теоретичними проблемами, а от простих завдань практичного характеру не оминути. І саме тут болісно відчується брак практичної підготовки, саме тут під сумнів буде поставлено забезпечувану конкретним ВНЗ якість підготовки студентів, його престижність.

Переважаюча більшість викладачів закладів освіти глибоко переконані, що для загальної і незаперечної користі від збільшення кількості годин практичної підготовки студентів абсолютно безболісно можна об'єднати у спільні оглядові курси декілька дисциплін. Інший варіант – забрати по 2 – 4 години із кожної з

112

десятка дисциплін, що слухаються студентами впродовж навчального року, зменшити в решті-решт для їхньої ж таки користі міжсеместрові канікулярні періоди тощо. І кількість виробничих практик на бакалаврському рівні підготовки (не залежно від їх напрямів!) у жодному випадку не повинна обмежуватись однією-єдиною переддипломною, а має проводитись після кожного року навчання. І тривати не один ознайомчий тиждень, а три-чотири із повноцінними восьмигодинними робочими днями, із виконанням студентом-гірактикантом конкретних виробничих завдань. Тільки за таких умов виробничі практики нададуть студентові можливість бодай наближено відчути виробничі проблеми і ритми, вагомість для майбутньої виробничої діяльності набутих у навчальному закладі знань. Цілком не виключено, що відчувши усе це студент більш настирливо та цілеспрямовано оволодіватиме знаннями, відповідальніше відноситиметься до власного навчального процесу.

На заміну реальному проходженню практики студентами на підприємстві у таких факс-мажорних обставинах можна скористатись відео матеріалами про діяльність даного підприємства чи установи. Наприклад, можна завчасно відзняти низку навчальних мікрофільмів про технологічні процеси чи організаційні аспекти конкретних виробництв чи установ, про специфіку роботи того чи іншого підрозділу або відділення, про особливості діяльності, наприклад, керівника середньої ланки чи менеджера тощо. При цьому це не повинен бути кількахвилинний оглядовий фільм про установу загалом, а конкретизований матеріал, що відповідає меті та задачам конкретної практики студентів. А ще краще – низка мікрофільмів, кожен із яких відображатиме специфіку конкретної діяльності працівника підприємства, фахова спрямованість якого відповідає напряму підготовки студента-практиканта. Доречі, пробні зйомки таких фільмів можуть здійснювати ті ж таки студенти-практиканти. І технічних засобів для цього тепер більш, ніж достатньо. Навіть школярики молодших класів тепер цілком якісно фільмують цікаві для них ситуації та обставини на свої засоби мобільного зв'язку!

Специфікою даної ситуації є те, що з метою максимального наближення суті навчальних відеофільмів до виробничих- умов, до розробки сюжетів та смислового наповнення даних навчальних відео матеріалів неодмінно повинні бути долученими провідні працівники організацій, у яких їх відзнято. Вони ж повинні і супроводжувати демонстрації таких матеріалів. Тобто до провадження практик неодмінно повинні залучатися фахівці- виробничники із відповідною оплатою (а значить і контролем якості !) їхньої праці. А кошти для оплати їх праці, як і оплати праці інших фахівців, залучених до провадження практик на підприємствах, можна використати із фондів комерційного навчання, із зароблених закладом освіти коштів за надані освітні послуги тощо. Адже і студентам-комерційникам необхідна якісна виробнича підготовка, тож від належної її організації будуть у виграші і вони. Як виграє у віддаленій перспективі і сам навчальний заклад у цілому, підвищуючи свою престижність завдяки всесторонній якісній підготовці студентів.

Зрозуміло, що одномоментно „за помахом чарівної палички” перекрояти навчальні плани підготовки бакалаврів з метою нарощування в них професійної складової не реально. Найсприятливіший момент для цього – період ліцензування, акредитації чи переакредигації напрямів підготовки студентів. Період між ними, як правило, чотири-п'ять років і підготувати відповідні програми та матеріально-організаційне забезпечення виробничих практик, підібрати місця їх проведення та корово забезпечити навчально- виробничий процес за такий період цілком реально. Головне – це усвідомлення адміністрацією навчального закладу потреби та переваг поглибленої професійної підготовки студентів, яка неможлива і нездійсненна без належної організації виробничих практик. 1 це вартує і часових затрат, і витрат відповідних коштів. Бо що може бути вагомішим для закладу освіти, як забезпечувана ним якість підготовки майбутніх фахівців-професіоналів!

113

УДК 378.147.88

THE APPLICATION OF THE TEST TECHNOLOGY TO MONITOR KNOWLEDGE OF TECHNICAL SUBJECTS IN SHIPBUILDING SCIENCES

© S. Terlych¹, D. Nesin2 1National university of shipbuilding after admiral Makarov, Kherson;

²Sevastopol State University, Sevastopol

General development of digital technologies stipulates rapid growghr of modern educational methods. The condition of high efficiency of general educational methods nowadays is increasing of total amount of time for independent and individual work of a student [1].

Quality of self education, first of all, depends on the ways of supplying students with training appliances, controlling their work and contacting with the teacher.

The features of subjects of shipbuilding direction are interconnection with modern computer progammes of ship designing, investigation of their seafaring qualities, working out of building technologies, repairs and industrial management [2].

The integration of Ukraine into the educational space provides for continuous improvement the national education system, the search for effective ways to improve its quality, tested and introduction of innovative teaching methods.

The rapid development of information technology in modern society leads to Informatization of higher education.

One of the priorities in modern pedagogical science is research aimed at studying the implementation and impact of information and communication technologies in education process.

Research problems of implementation of information and communication technologies in system higher education, which is also closely connected with the question of teachers and researchers the latest technology, dedicated work Bykov M., Breskinoyi L., A. Zvyagin, M. Zhaldak, N. Morse and others.

Integrated use of information and communication technologies will contribute developing creative and cognitive abilities of students in ad hoc training, develop the speed of thought, flexibility of thinking and divergent thinking skills that contribute ambiguous view of things and scientific problems and make better correct decision.

The organization of this information-rich environment requires the need use of systems, determination, completeness and feedback. Under the environment also need to understand the purposeful creation of the educational environment, that would adequately meet the current state of information technology and to satisfy the information needs of the participants in this educational process in art productive activity and task information stage of social development.

Great volume of information does not give the opportunity to evaluate quality of students` preparation workin full measure because off diversity but, at the same time, similarity of some modules of home and foreing CAD/CAM/CAE systems.

The authors suggest a series of electronic testing tasks which cover a number of questions of computer ships designing and modeling of their dynamics in different existing computer programs which give the opportunity not only evaluate students` knowledge but at the same time to define a number of advautages and disadvantages of soft wear in every definite case. The tests may be useful not only for students` knowledge evaluation but also for independent and individual work.

1. Воропаева, В.Я. Сравнительный анализ использования открытого и комерческого ПО в библиотеке ДонНТУ [Электронный ресурс] /В.Я.Воропаева, Н.А. Ткаченко, А.Ю. Клочко// VIII Міжнар. наук.-практ. конф. „Informatio-2011”: Інформаційні ресурси: створення, використання, доступ: матеріали конф., 4-8 жовт. 2011 р. – Електрон. дан. – Севастополь, 2011. – 1 електрон. оптич. диск (CD). – Назва з тит. екрана. 2. Локарев, В.И. Ресурсосбережение в электротехнических комплексах и системах [Текст] / В.И. Локарев Я.Б. Бережницкая (Волянская) // – Херсон: Автоматика. Автоматизация. Электротехнические комплексы и системы. – 1998. – № 2(3). – С. 135-143.

114

УДК 004.9:006:60

ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ Й ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ СИСТЕМ ДІАГНОСТУВАННЯ В МЕДИЦИНІ ТА ТЕХНІЦІ

О. Чабан1, В. Юзевич2,3, 2015 1Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львів, Україна,

2Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна, 3Фізико-механічний інститут ім. Георгія Карпенка НАН України, Львів, Україна

До медичної інформатики належать пошук, обробка, аналіз та зберігання медичної інформації, яка характеризує закономірності процесів обміну між структурованими медичними базами даних. Досвід показує, що рівень ефективності використання медичної інформатики в лікувальному закладі на 80 % залежить від підготовки медичного персоналу, і на 20 % відсотків – від технічної бази конкретного закладу. Технічна база (вимірювальні прилади, нормативно-технічна документація, комп'ютерна техніка) – з кожним роком удосконалюється. Медичні заклади і лікарі в тому числі користуються комп'ютерами (зокрема, персональними електронними обчислю-вальними машинами (ПЕОМ)), з року в рік удосконалючи методи та засоби діагностування.

Але увесь потенціал інформаційних технологій (ІТ) медичної галузі (МГ) в наш час використовується неповністю і переважно неефективно. Цьому є певні причини: розрізненість стандартів аппаратного і програмного забезпечення у сфері інформаційних комп’ютерних технологій (ІКТ) МГ, відсутність єдиного стандарту для зберігання і передачі медичної інформації в Україні, слабка система навчання та перенавчання медичного персоналу для роботи з конкретними видами медичних інформаційних комп’ютерних систем тощо [1].

В даний час можливо виконувати локальні проекти з інформатизації медицини, але при їх реалізації потрібно дотримуватись єдиних вимог щодо підбору апаратного та створення програмного забезпечення, що дасть змогу поступово розширювати впровадження інформаційних технологій і дозволить об’єднати всі раніше створені локальні проекти в інформаційну комп’ютерну систему лікувального закладу (ІКСЛЗ) [1]. Для формування загального уявлення про ІКСЛЗ потрібна розробка проектів по комплексному впровадженню інформаційних комп’ютерних технологій у медичному закладі, яка ґрунтується на світових стандартах. Зокрема, в Канаді створюється єдина інформаційна система охорони здоров’я, яка передбачає створення електронного паспорту здоров’я, відповідної інфраструктури, телемедицини, національних реєстрів, довідників та класифікаторів, системи діагностичної візуалізації та зберігання графічної інформації [1].

Суть медичного діагностування полягає у визначенні (розпізнаванні) різних станів пацієнта з кінцевого набору його станів, серед яких є стани „здоровий”, „хворий” та ряд проміжкових. Це розпізнавання здійснюється за результатами спостережень інформативних ознак із заданої сукупності ознак, зв’язаних із станами пацієнта.

У простих випадках такий зв'язок детермінований, тобто кожному стану пацієнта відповідає визначене значення спостережуваних ознак. Це означає, що між станами пацієнта і ознаками існує чітка функціональна залежність, яка дозволяє однозначно встановлювати тип хвороби (чи її відсутність серед заданого переліку).

У багатьох практичних ситуаціях зв'язок між станами пацієнта і спостережуваними ознаками має ймовірний характер, а сукупність ознак являє собою вектор, що має для різних станів пацієнта різні розподіли ймовірностей. При цьому доцільно уважати, що ці розподіли ймовірностей отримано в результаті опрацювання великих обсягів даних і тому достовірно відомі (виконання цієї умови обґрунтовується експертним методом).

Перехід до ймовірнісних моделей діагностування в медицині і техніці приводить до появи кінцевих ймовірностей помилкових рішень, при яких висновок про стан пацієнта чи технічного об’єкту виявляється неправильним. Наша задача полягає в побудові ймовірнісних моделей, в яких ймовірності прийняття таких помилкових висновків мінімальні.

Позначимо n число класів можливих альтернативних станів пацієнта (об’єкта), які відповідають множині n – 1 різних эахворювань і один стан „здоровий” (у техніці „якісний”), n ≥ 2. Для цієї множеини і

його елементів (класів) уведемо позначення { }niiHH 1== (H1 – стан об’єкта (пацієнта) – „здоровий”).

Вимірювальні інформативні параметри об’єкта Y1,…, Ym створюють (у загальному випадку – векторну) ознаку Y = (Y1,…, Ym)′. Склад компонент вектора Y для всіх об’єктів приймемо однаковим (це завжди можна реалізувати, створюючи узагальнений вектор – ознаку). Разом з тим, розглядаючи Y як випадковий вектор, уважаємо, що розподіли ймовірностей його компонент для різних типів об’єктів не співпадають.

115

Враховуємо що вектор Y може містити неперервні і дискретні компоненти. Для простоти припускатимемо, що вектор Y для кожного классу Hi має неперервний розподіл, тобто густина розподілу f(y|Hi), i = 1,2, …, n.

До підготовки даних для математичного аналізу і оцінювання характеру розподілів компонент вектора Y необхідно реалізувати [2]: 1) перевірку однорідності вибраних груп спостереження, у тому числі контрольних, що може бути проведено або експертним методом, або методами багатовимірної статистики (наприклад, за допомогою кластерного аналізу); 2) нормалізацію змінних, тобто усунення аномалій показників в матриці даних (узгодження думок); 3) зниження розмірності простору ознак (формальними методами на основі оцінювання інформативності); 4) стандартизований опис ознак; 5) побудова класифікаційних шкал ознак, тобто процедуру ідентифікації і встановлення фізичних меж параметрів, що вивчаються, і представлення інформації у квантованій формі (згідно якої кожному значенню ознаки відповідає певне кодове число).

Для оптимізації інформаційних потоків Рk(Xi) і поліпшення конфігурації проекту в медицині використаємо аналогічно як у праці [3] функціонал якості з урахуванням коефіцієнта чутливості K оберненого зв’язку:

)),(),(( ;),,,(0

iikQ

t

tQ XFBXPJJoptdtKsuyfJ

k

=⇒= ∫ (1)

Тут Xi – параметри станів і процесів (i = 1, 2, …, ns); y – вектор заданих впливів (yj(t) – компоненти вектора,

j = 1,2,…,nv); u – вектор керувань; s – вектор невизначених збурень; [t0, tZ] – інтервал часу, в якому розглядається процес (формування оптимальних значень інформаційних потоків Рk(Xi), k=1,2,…,m); m – загальне число інформаційних потоків, які розглядаються в даному проекті; ),,( suyf – функція, відповідна показнику якості; FB(Xi) – функція, що характеризує обернений зв'язок (Feed-back) між потоками Рk і оточенням проекту з урахуванням коефіцієнта чутливості K і рішень експертів.

Використання засобів телемоніторингу – постійного, „дистанційного” спостереження стану людини за допомогою віртуальних систем діагностики з використанням мережі Internet, дає змогу проводити своєчасну діагностику та контроль за станом здоров'я людини без відвідування спеціалізованих медичних закладів [4].

Висновки. Проведено огляд інформаційного забезпечення процесів, які характеризують особливості використання інформаційних технологій в системах діагностування медицини та техніки.

З допомогою критерію (1) можна оцінити якість інформаційних технологій в управлінні проектами системи діагностування в медицині та техніці. На основі (1) розроблено концептуальну модель і на її основі розширено структуровану модель об'єкту діагностування, яка враховує функціональний і структурний базис, непевності статистичних оцінок функціонального базису, систему приладів, нормативне та комп’ютерне забезпечення. Виконано формалізацію етапів перетворення інформації при побудові систем підтримки прийняття рішень у медичній діагностиці. Розроблено структуру, елементи інформаційного та програмного забезпечення системи, виконана перевірка адекватності інформаційних технологій при обробці реальних медичних даних.

1. Супруненко О. О. Стандартизація проектів впровадження інформаційних комп’ютерних систем та технологій в медицину / О. О . Супруненко, Б. О . Онищенко // Східно-Європейський журнал передових технологій. – 2012. – Т. 5, № 2. – С. 42-45. 2. Колесникова С. И. Методы анализа информативности разнотипных признаков / С. И. Колесникова // Вестник Томского государственного университета. – Томск, 2009. – № 1 (6). – С. 69-80. Россия. 3. Чабан О. П. Формулювання засад для ймовірнісного моделювання та оцінювання якості медичних послуг / О. П .Чабан // Технологический аудит и резерві производства. – 2014. – № 5/1(19). – С. 51-55. 4. Власюк A. I. Вибір базової медичної технології для систем телемоніторингу / A. I. Власюк, С. А. Яремко, Б. А. Власюк // Вісник Вінницького політехнічного інституту. – 2005. – № 1. – С. 69-75.

116

УДК 006:378

ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ НАВЧАННЯ З ДИСЦИПЛІНИ „ВЗАЄМОЗАМІННІСТЬ, СТАНДАРТИЗАЦІЯ І ТЕХНІЧНІ ВИМІРЮВАННЯ”

© Є. Штефан, О. Литвіненко, С. Кадомський, 2015

Національний університет харчових технологій, Київ, Україна

Нормативні документи Міністерства освіти і науки України націлюють у відповідності з вимогами часу на постійне вдосконалення навчального процесу в навчальних закладах III-IV рівня акредитації при підготовці фахівців із вищою освітою.

Навчальний процес при вивченні будь-яких дисциплін, особливо технічних, повинен забезпечити наближення набутих теоретичних і практичних знань до майбутньої виробничої діяльності. Це вимагає особливої уваги до профорієнтаційних та мотиваційних аспектів діяльності студентів. Саму мотивацію до навчання можна поділити на два різновиди: свідому (внутрішню) і силову (зовнішню). Безумовно, найбільш бажаною і ефективною є перша.

Найбільш ефективною робота викладача може бути за умов, які заохочують студентів до активної роботи протягом усього терміну вивчення дисципліни й усвідомлення значущості в навчальному процесі власних зусиль. Тобто вихід врешті-решт на рівень внутрішньої мотивації. Але, на жаль, в сучасних умовах лише менше половини учнівської молоді має внутрішню мотивацію до навчання, а зовнішня мотивація потребує певної організації і відповідних форм ведення навчального процесу, серед яких чільне місце посідає самостійна робота студентів.

Продумана і чітко спланована організація самостійної роботи студентів, методологія навчання – один з тих важелів, який поліпшує якість навчального процесу при підготовці фахівців різного профілю. Організація самостійної роботи студентів повинна вирішувати такі завдання: закріпити знання студентів, виробити власні підходи і методи вивчення дисципліни, розвинути навики з організації свого часу. Значну роль з організації самостійної роботи студентів має визначення нормативів самостійної роботи, завдання яких полягає не тільки в тому, щоб студент витрачав певний час, а і в контролі змісту самостійної роботи.

Самостійна робота студентів тільки тоді стає ефективною, коли забезпечується й систематичний контроль. В цьому аспекті досить актуальною є робота із вдосконалення засобів і методів контролю самостійної роботи студентів. При значній завантаженості і дефіциті часу, від якої потерпають як викладачі, так і студенти, дуже важливим є збереження часу, який відведено на контроль, без зниження його якості. Одним із важливих шляхів вирішення цього питання є належне методичне забезпечення та використання комп'ютерних технологій.

Дисципліна „Взаємозамінність, стандартизація і технічні вимірювання” посідає важливе місце в підготовці фахівців-механіків широкого профілю, зокрема, харчових, переробних і фармацевтичних виробництв. Навчальним планом передбачено лекційний курс (34 години) практичні і лабораторні заняття (по 18 годин) і курсова робота. Виконання і захист курсової роботи, складання іспитів здійснюється в одному семестрі. Така форма організації навчального процесу дозволяє щотижнево не тільки зустрічатись із студентами, але і постійно контролювати рівень їх самостійної підготовки. Лабораторні і практичні заняття взаємопов'язані та взаємодоповнюють один одного, теоретичні знання одразу знаходять своє застосування. Крім того, на практичних заняттях із використанням комп’ютерної техніки і ДСТУ здійснюються розрахунки, аналогічні завданню курсової роботи, а найбільша ефективність сприйняття навчального матеріалу забезпечується в тому випадку, коли один викладач проводить практичні заняття і керує курсовим проектуванням. Тобто, для залучення студентів до самостійної роботи потрібен постійний контакт „викладач-студент” на всіх етапах і формах навчального процесу.

Курсова робота з дисципліни „Взаємозамінність, стандартизація і технічні вимірювання” зміцнює теоретичні знання, одержані студентами під час вивчення лекційного курсу надає практичних навичок з їх використання, які в подальшому застосовуються при різних видах занять та курсовому проектуванні з дисциплін „Деталі машин”, „Технологічні основи машинобудування”, „Обладнання харчових виробництв”, дипломному проектуванні тощо.

Пояснювальна записка до курсової роботи з ВСіТВ складається з розрахункової та підсумкової графічної частин, в яких подаються результати отриманих розрахунків і креслення. Вона складається з таких розділів:

1. Завдання для розрахунку посадки з зазором і натягом, складальне креслення вузла і його стисла характеристика (опис роботи), яке видається консультантом індивідуально кожному студенту.

117

2. Розрахунок і вибір посадки з зазором. Ескіз схеми полів допусків. 3. Розрахунок і вибір посадки з натягом. Ескіз схеми полів допусків. 4. Розрахунок гладких граничних калібрів для контролю заданого з’єднання. Ескіз схеми полів

допусків, ескізи калібру-пробки і калібру-скоби. 5. Вибір посадок кілець підшипників кочення. 6. Креслення вузла з проставленими на ньому вибраними посадками. 7. Креслення трьох-чотирьох різнотипних деталей з різноманітних матеріалів: вал, кришка, стакан,

втулка тощо з проставленими на них розмірами з допусками, параметрами шорсткості, відхиленнями форми та розташування, технологічними вимогами. Креслення оформлюються відповідно до вимог стандартів.

8. Схема розмірного ланцюга з проставленими на ньому розмірами і його розрахунок одним із методів: „максимуму-мінімуму”, імовірнісному та ін. Саме при виконанні курсової роботи виявляються здібності студента до самостійного вирішення поставлених задач, вміння користуватися прикладними програми, ДСТУ та літературою.

Чіткий поділ завдання з курсової роботи на окремі модульні елементи і систематичний контроль з боку педагога дозволяє зменшити ризик несамостійного виконання курсової роботи. Тому на нашій кафедрі практикується поетапна видача завдання після виконання і здачі попереднього етапу, при якій значно ефективніше контролюється самостійність виконання роботи. Виконуючи курсову роботу, студент набуває навичок роботи з літературою, ДСТУ, тобто засвоює певні методи. Внаслідок цього у нього формуються навички роботи з науково-технічною документацією, а найбільш часто вживані засоби вимірювань і контролю, формули та залежності тощо залишаються у пам'яті. При цьому, у студента напрацьовується алгоритм виконання роботи, який включає теоретичну підготовку, практичне застосування з використанням інформаційних і комп'ютерних технологій і чітко сплановану послідовність виконання етапів курсової роботи, кожний з яких є окремою, але логічно послідовною інженерною задачею. Для успішного засвоєння дисципліни можна дати такі загальні рекомендації.

Стосовно лекційного курсу: починаючи з другої лекції регулярно і самостійно опрацьовувати кожну нову тему за підручниками і основною літературою; знайомитись з ДСТУ у бібліотеці. При підготовці до лабораторних занять необхідно: закріпити теоретичні знання за конспектом і підручниками; завчасно підготувати протокол чергової лабораторної роботи; підготуватись до усного опитування за темою роботи; під час лабораторної роботи всі вимірювання робити самостійно; правильно і акуратно оформляти протокол. При підготовці до практичних занять необхідно: закріпити теоретичні знання; підготуватись до усного опитування або контрольної роботи; завчасно продивитись методичні вказівки з практичних занять; спланувати алгоритм розрахунку; вибрати прикладну комп'ютерну програму; всі розрахунки виконувати самостійно і у визначений термін з використанням комп'ютерних програм.

Під час курсового проектування приступати до виконання роботи одразу після одержання завдання і дотримуватись графіку виконання курсової роботи; не пропускати консультацій, адже співбесіда з викладачем, це також форма самостійної роботи студентів; використовувати ДСТУ, іншу довідкову літературу, користуватись програмними продуктами МаthCAD, АutoCAD, КОМПАС (АСКОН) у комп'ютерному класі. Отже, під самостійною роботою студентів потрібно розуміти не тільки діяльність студентів із засвоєння нових знань у поза аудиторний час, але й активність під час лекцій, практичних і лабораторних занять, участь у олімпіадах І та ІІ туру. Тобто самостійна робота включає не тільки поза аудиторну роботу студента, а й будь-яку самостійну роботу, спрямовану на засвоєння нових знань і набуття навичок їх творчого застосування. Всі складові цього комплексу поряд з елементами поточного контролю забезпечують систематичність роботи над курсом і успішне втіленні рейтингової системи оцінювання знань. Саме впровадження цієї системи виявилось найбільш ефективним для прояву зовнішньої мотивації і ефективного засвоєння дисципліни. Впровадження поточного контролю потребує значних методичних зусиль. Ретельний облік усіх нюансів роботи студента під час семестру полегшується використанням пристосованих до навчального процесу комп'ютерних програм.

Співставлення запланованих і фактичних витрат на самостійну роботу студентів підтверджує необхідність узгодження роботи загальнонаукових (загально інженерних) і випускових кафедр. Комплексне вирішення питань підготовки і забезпечення самостійної роботи студентів сприяє формуванню технічно обізнаного спеціаліста.

118

УДК 004.9:006:60

ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В УПРАВЛІННІ ПРОЕКТАМИ ТА ОЦІНЮВАННІ ЯКОСТІ СИСТЕМ ТРУБОПРОВІДНОГО ТРАНСПОРТУ

В. Юзевич1,2,3, Н. Стащук4, 2015 1Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

2Фізико-механічний інститут ім. Георгія Карпенка НАН України, Львів, Україна 3Куявсько-Поморська школа вища в Бидгощі, Бидгощ, Польща

4Львівський університет бізнесу та права, Львів, Україна

Традиційні методи управління та планування не забезпечують збалансованості інноваційних проектів щодо розроблення оптимальних умов функціонування та розвитку систем і підприємств трубопровідного транспорту. Тому необхідно, з урахуванням умов невизначеності, розробити сучасні інформаційні технології (ІТ) стратегічного і тактичного прогнозування та планування виробничих процесів, ядром яких повинні бути відповідні економіко-математичні моделі. При цьому виникає необхідність ефективного управління проектами за допомогою сучасних ІТ для досягнення високої якості проекту, пов’язаної з підвищенням складності проектів.

Невід'ємною складовою діяльності сучасного підприємства є управління інноваційним проектом. Відповідно, інноваційний проект повинен враховувати етапи: техніко-економічного обґрунтування (від визначення мети до вибору найефективнішого варіанту його досягнення), охоплювати всі стадії інноваційної діяльності, пов'язаної з трансформацією науково-технічних ідей у новий чи удосконалений продукт, впроваджений на ринку, науково-дослідні розробки, освоєння виробництва, фінансові заходи, а також організацію та маркетинг нових конкурентних продуктів.

При створенні та управлінні проектами необхідно враховувати: а) ресурсні обмеження, b) контроль засобів ІТ, с) ризики, d) тривалість і терміни вчасного завершення, які прогнозуються, зокрема, науково-дослідними інститутами (НДІ) та організаціями (наприклад, кафедрами ВНЗ (вищих навчальних закладів)).

З деякого часу в НДІ інформаційні технології перетворюються з допоміжного елементу науково-проектної діяльності в основний інструмент впровадження проектів і отримання доходів [1]. Важливим чинником, що піднімає значущість IТ для фірм трубопровідного комплексу (ТПК), є те, що впровадженням ІТ займаються синхронно в усіх бізнес-сегментах фірм ТПК, створюючи тим самим єдиний її інформаційний простір. Економічний ефект від такого глобального впровадження може бути відчутним у певних осередках (і оцінений, наприклад, коректно відділами НДІ), залежно від того, де ці дані консолідуються й аналізуються [1]. Віддача від ІТ на підприємствах зв'язується з підвищенням якості управління і зниженням рівня управлінських витрат [1].

Розглянемо співвідношення для оцінювання ефективності впровадження ІТ на підприємствах ТПК [1]: Еz = E1 + E2 + E3, (1)

де E1 – ефект від обліку додаткової інформації (завдяки впровадження облікових інформаційних систем різних класів). Другий E2 – ефект від нормування і обліку процесів. Облік організаційних, виробничих процесів робить відчутнішими результати, оскільки дозволяє бачити картину в динаміці, робить „прозорим” завантаження персоналу та інших ресурсів. Третій E3 – ефект від планування, оптимізації, управління процесами і ресурсами. Це найбільш важливий та прямий ефект, оскільки полягає у безпосередньому скороченні ресурсів, що простоюють, і прискоренні процесів за рахунок їх коректної організації. Сумарний ефект Ez, зокрема, включає: зниження ризику помилок; скорочення часу, що витрачається співробітниками на збір, обробку, пошук, передачу інформації; зниження ризиків із-за своєчасного доступу до інформації.

Для оптимізації інформаційних потоків Рk(Xi) і поліпшення конфігурації проекту використаємо аналогічно як у праці [2] функціонал якості з урахуванням коефіцієнта чутливості K оберненого зв’язку:

)),(),(( ;),,,(0

iikQ

t

tQ XFBXPJJoptdtKsuyfJ

k

=⇒= ∫ (2)

Тут Xi – параметри станів і процесів (i = 1, 2, …, ns); y – вектор заданих впливів (yj(t) – компоненти вектора,

j = 1,2,…,nv); u – вектор керувань; s – вектор невизначених збурень; [t0, tZ] – інтервал часу, в якому розглядається процес (формування оптимальних значень інформаційних потоків Рk(Xi), k=1,2,…,m); m – загальне число інформаційних потоків, які розглядаються в даному інноваційному проекті; ),,( suyf –

119

функція, відповідна показнику якості; FB(Xi) – функція, що характеризує обернений зв'язок (Feed-back) між потоками Рk і оточенням проекту з урахуванням коефіцієнта чутливості K і рішень экспертів.

Застосування ієрархічного методу дозволяє отримати дендрограму кластерів конфігурації інформаційних потоків [2]. Це дає можливість встановити структуру об'єктів усередині кластера і взаємозв'язок кластерів між собою, що дозволить приймати обґрунтовані управлінські рішення для однорідних груп потоків. Метод дозволяє проводити розрахунки при різному характері вхідної інформації.

Слід звертати увагу на оновлення програмних продуктів (ПП). Особливо інтенсивно оновлюються ПП у сфері програмного забезпечення, що вимагає відповідної комунікаційної підтримки [3]. Ринок ІТ з погляду небезпеки втрати інформації, безпеки, ризиків є особливо динамічним та перспективним для позиціонування на ньому високотехнологічних інформаційних ПП [3]. Саме діалог через сайт дає змогу користувачам отримувати вичерпну інформацію відносно параметрів інсталяції та використання ПП [3].

Для реалізації методики оцінювання ризику на основі статистичного підходу введемо параметр Ψ та запропонуємо інтегральний критерій, що дає змогу порівняти ризики діяльності різних суб’єктів господарювання за аналітичним співвідношенням [4], яке розраховується за результатами перевірки:

min)()()S()( 2ex

2as

2ZV

2Z ⇒δ+δ++δ=Ψ . (3)

Тут для оцінювання складових інтегрального ризику Ψ уведено коефіцієнти: варіації δZ = fZ(R), семіваріації SZV = fZV(R), варіації асиметрії δas = fas(R), варіації ексцесу δex = fex(R). Використовуючи формули для перевірки значень ймовірності порушень Рi та витрат Zi , локальні складові ризику Ri визначаємо за бальною шкалою експертним методом. Ризик Ri від невиконання i-ої (i = 1,2,…, n) вимоги законодавства записуємо у вигляді [4]:

∑∑==

=⋅⋅=⋅=n

iiiiiii

n

ii jZPRRR

11,1 ; ; αα (4)

де αi – коефіцієнти вагомості; ji – індекс порушення і-ї вимоги законодавства, ji набуває значень 0 або 1. Висновки. Проведено огляд інформаційного забезпечення процесів, які характеризують особливості

використання інформаційних технологій в управлінні проектами для трубопровідного транспорту. Розв’язуючи систему рівнянь (1), (2) з урахуванням (3), (4) можна оцінити якість інформаційних

технологій в управлінні проектами, які функціонують у системах трубопровідного комплексу. Система співвідношень (1)-(4), параметри та фізичні характеристики, які присутні в ній, становлять основу інформаційного забезпечення для вимірювальних та трансформаційних процесів, що допоможуть модифікувати та удосконалити інноваційні проекти з метою зменшення втрат продукції трубопровідного комплексу у процесах транспортування.

1. Зиннатуллин Д. Ф. Стратегический подход к оценке эффективности внедрения информационных технологий в нефтегазодобывающих компаниях / Д. Ф. Зиннатуллин // Новые информационные технологии в нефтегазовой отрасли и образовании: материалы V Всероссийской научно-технической конференции с международным участием; под ред. О. Н. Кузякова. – Тюмень: ТюмГНГУ, 2012. – С. 99-104. 2. Крап-Спісак Н. Управление конфигурациями туристических потоков в системе управления проектами / Н. Крап-Списак, В. Юзевич // Sustainable Development (Устойчиво развитие). – Варна: Технический университет, 2014. – № 21. – С. 66-70. 3. Касян С. Я. Маркетингова взаємодія підприємств у площині глобальних інформаційних потоків [Текст] / С. Я. Касян // Вісник Національного університету „Львівська політехніка”. Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку. – 2012. – № 748. – С. 160-166. 4. Качанов С. О. Розробка механізму побудови нормативної документації з системної реалізації державного нагляду і контролю: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. техн. наук: спец. 05.01.02 „Стандартизація, сертифікація та метрологічне забезпечення” / С. О. Качанов. – Львів, 2009. – 20 с.

120

СЕКЦІЯ 3. АТЕСТАЦІЯ, АКРЕДИТАЦІЯ, СТАНДАРТИЗАЦІЯ, СЕРТИФІКАЦІЯ ТА ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ

У ВИЩІЙ ШКОЛІ Й ПРОМИСЛОВОСТІ

УДК 621.311.13

КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ НА ОСНОВІ WAVELET-ПЕРЕТВОРЕННЯ

© В. Ванько, Н. Клепач, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Електрична енергія (ЕЕ) – один із найважливіших матеріальних продуктів суспільства, який знайшов застосування у всіх сферах людської діяльності. Покращення якості ЕЕ у будь-якій галузі промисловості гарантує нормальний перебіг технологічних процесів, а це в свою чергу сприяє випуску запланованої кількості продукції належної якості. Крім того, підвищення якості ЕЕ безпосередньо відображається на умовах життя та діяльності людей. Проблема якості ЕЕ знаходиться у центрі уваги багатьох дослідників і працівників сфери електроенергетики. За встановлених режимів експлуатації енергооб’єктів, які забезпечують ЕЕ відповідне коло споживачів, причинами виникнення погіршень якості ЕЕ вважаються різкозмінні навантаження в електричних мережах. Вони призводять до появи відносно повільних у часі коливань напруги мережі, котрі описуються групою показників якості (ПЯ) ЕЕ: встановлене відхилення середньоквадратисного значення (СКЗ) напруги вuϑ , розмах зміни напруги tuϑ , доза флікера дФP , частота

повторення змін напруги UtF , відхилення частоти змінної напруги f∆ [1]. Характерною особливістю таких змін напруги мережі є випадковість, порушення періодичності і стаціонарності перебігу, що не дозволяє використовувати традиційні методи дослідження цих сигналів, наприклад, за допомогою трансформації Фур’є. Тому важливе значення має пошук нових рішень цієї актуальної наукової задачі.

Метою роботи є вдосконалення моніторингу якості електроенергії через аналіз групи ПЯ ЕЕ на основі wavelet-перетворення, а також отримання більшого обсягу інформації про досліджуваний об’єкт, що дасть змогу детальніше аналізувати причини погіршення якості ЕЕ.

За даними [2] реальний сигнал напруги у мережі слід сприймати у вигляді суми гармонік: основної (біля 50Гц), вищих, цілочислено кратних до основної, а також інтергармонічних складових, не кратних основній із частотами, які вищі і нижчі за значеннями за 50 Гц. При цьому останні гармоніки можна розглядати як повільні коливання СКЗ напруги. Враховуючи особливості змін у часі цих сигналів, доцільно застосовувати новітній математичний апарат – wavelet-перетворення, котрий було запропоновано у 80-ті роки минулого століття. З того часу почався бурхливий розвиток цього методу і широке застосування у різноманітних областях науки і техніки. Wavelet-перетворення сигналу x(t) це інтегральне перетворення виду

( ) ( )∫+∞

∞−

⋅= dtttхtW ss ττ ψ ,, )( , (1)

де ( )

−

=s

ttsτ

ψψ τ, – wavelet-функція, що характеризується двома параметрами s та τ ; ( )tψ – так звана

материнська функція [3,4]. Параметр s (scale) визначає масштаб материнської функції у часі, тобто, змінюючи цей параметр можна

розтягувати, або стискати материнську функцію. Розтягування чи стискання материнської функції за часом еквівалентне зміщенню частоти аналізу у частотній області. Таким чином, параметр s забезпечує роздільну здатність wavelet-аналізу за частотою.

Параметр τ забезпечує зсув материнської функції у часі і локалізацію на певній ділянці сигналу, тобто забезпечує роздільну здатність wavelet-аналізу за часом. Таким чином у wavelet-аналізі досягнуто оптимальне співвідношення між роздільними здатностями за частотою та часом [4].

121

У зв’язку із бурхливим розвитком мікроелектронної техніки, призначеної для опрацювання цифрових сигналів, будемо застосовувати дискретне wavelet-перетворення (ДВВП). При цьому дискретний сигнал

( ){ }kx почергово рокладається на пари сигналів: низькочастотну (згладжену) і високочастотну

(деталізовану), для чого з материнської функції формують родини базових wavelet-функцій – масштабуючої ( )tmnϕ

та деталізуючої ( )tmnψ :

( ) ( )τϕτ

ϕϕ nts

tst jm

mn −⋅⋅=

−

⋅= −−−22 22

1

, (2)

( ) ( )τψτ

ψψ nts

tst jm

mn −⋅⋅=

−

⋅= −−−22 22

1

, (3)

де j – рівень розкладу ДВВП, 0ma a= і 0n aττ τ= ⋅ ⋅ – параметри масштабу та зміщення даних wavelet-

функцій, що визначаються здебільшого цілими числами ,m nτ , а 0 2a = і 0 1τ = .

Слід відзначити, що найчастіше у вигляді ( )mn tϕ і ( )mn tψ застосовують ортонормальні бази функцій.

Згідно [3,4] кожній базовій функції ставлять у відповідність фільтри розкладу: низькочастотний з n ваговими коефіцієнтами { }ng і високочастотний з – { }nh . Внаслідок проведенного на кожному рівні ДВВП, наприклад

на ( )1+j -у, отримуємо масиви коефіцієнтів апроксимації aj+1,k та деталізуючих коефіцієнтів dj+1,k :

( )( ) ∑ +++ ⋅==n

pnjnpjpj agkxa 2,,1,1 ,ϕ , (4)

( )( ) ∑ +++ ⋅==n

pnjnpjpj ahkxd 2,,1,1 ,ψ , (5)

де p – параметр інтервалу τn контролю на кожному рівні ДВВП досліджуваної функції ( ){ }kx .

Це досягається завдяки наявній інформації з попереднього j -го перетворення – { }pja , . Як правило,

застосовують варіант ДВВП, коли кількість коефіцієнтів на j -у рівні jj

j

kk

21−= , причому Jj ,...,2,1= ( J –

останній рівень перетворення). Таким чином, внаслідок ДВВП ( ){ }kx отримують матрицю, котра складається з

сукупності деталізуючих коефіцієнтів jkjd , та останнього рядка апроксимаційних коефіцієнтів

jkJa , [3,4].

Показано, що у випадку ДВВП сигналу напруги ( ){ }kx з частотами інтергармонічних складових у

межах f=0,1…10 Гц, доцільно здійснювати 9=j . Для аналізу досліджуваних сигналів пропонують різні види материнських функцій – Морлі, Мейера, Добеші тощо. Вибір тієї чи іншої материнської функції диктується специфічними вимогами, які ставляться до аналізу сигналів з огляду на точність визначення відповідних ПЯ ЕЕ, необхідний час вимірювання та оптимальну складність програми реалізації алгоритму вимірювання.

Застосування нового способу опрацювання інформації на основі wavelet-перетворення дало змогу реалізувати єдиний підхід до аналізу якості ЕЕ з огляду на моніторинг повільних коливань і збурень напруги контрольованої мережі.

1. Ванько В.М. Проблеми контролю якості електроенергії в електричних мережах / В.М. Ванько, П.Г. Столярчук // Вимірювальна техніка та метрологія. – 2001. – № 58. – С. 47-56. 2. Ванько В.М. Вимірювання показників якості електроенергії на основі дискретного wavelet-перетворення / В.М. Ванько. // Вісник НУ „Львівська політехніка” „Автоматика, вимірювання та керування”. – 2006. – №551. – С. 13-19. 3. Добеши И. Десять лекций по вейвлетам. – Ижевск: РХД, 2001. – 464 с.

122

УДК: 636.2 616. 391:43

СУЧАСНІ ПІДХОДИ В ОЦІНЦІ БЕЗПЕЧНОГО РІВНЯ КАДМІЮ © Н. Васерук, М. Паска, 2015

Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького, Львів, Україна

Токсичний вплив кадмію на організм в цілому викликає скорочення тривалості життя, порушення динаміки змін ваги [1]. Численні дані літератури доводять, що великі концентрації кадмію сприяють ураженню центральної нервової системи, проявляють ембріотоксичну дію . Виявлено токсичний вплив кадмію на статеву систему тварин і репродуктивну функцію. Гострий та підгострий експерименти мали виражений гонадотоксичний ефект. Встановлено канцерогенну дію кадмію на живі організми [2]. Низкою досліджень виявлено, що найбільш вразливими до дії кадмію є нирки та печінка [3, 4, 5]. У організмів вищих тварин механізм дії металів складний, що обумовлено неоднаковими умовами резорбції, транспорту і розподілу різних металів, різноманітністю та взаємопов’язаністю багаточисельних і складних біохімічних процесів, а також нервовою та гуморальною реакцією у організмі вищих тварин. Проте, порівняльна токсичність різних металів для теплокровних тварин мало відрізняється від такої для найпростіших організмів [5]. Тому, при вивченні патогенезу різних захворювань та інтоксикацій дослідження патологічних процесів проводять на рівні клітини їх мембранних та ферментних систем [5,6,7].

Отже, визначення доз у яких кадмій проявляє токсичну дію на організм має важливе значення для встановлення МДР його у продуктах харчування.

Мета роботи. Пошук методів оцінки токсичності металів для встановлення МДР у харчових продуктах без використання для досліджень на лабораторних тваринах.

Для дослідження in vitro впливу кадмію на інтенсивність споживання кисню культурою клітин гранульози (полярографічно; нг-атом О/0,1 мл суспензії клітин за хв у корів, після забою, відбирали яєчники та шляхом аспірації фолікулів, отримували суспензію клітин. Процес лабораторного опрацювання полягав у наступному: центрифугували (2000 об хв), декантували, суспендували у фосфатно-сольовому буфері. Потім інкубували відмиті клітини 10-12 год разом з хлоридом кадмію у середовищі RPMI – 1640 ( Flow Laboratories). Для вивчення впливу кадмію на кисеньзалежні процеси вносили в середовище CdCl2 у дозах з розрахунку на кінцеву концентрацію чистого металу 1 нг/мл, 10 нг/мл, 100 нг/мл, 1 мкг/мл, 10 мкг/мл. Використовували інгібітори: гліколізу – натрію фторид (NaF) 10–3 М; НАД-залежної ділянки дихального ланцюга – амітал 5.10–3 М; термінальної (цитохромоксидази ) – натрію азид (NaN3 5.10–3 М; вільнорадикальне окислення жирних кислот інгібували NаЕДТА 6 . 10 – 4 М.

Дихання культури клітин гранульози інкубованої 12 год становило 6,3+ 0,27 нг атом О/0,1 мл суспензії за хв.

Присутність кадмію в середовищі інкубації впливала на споживання кисню. При цьому дози 1, 10, і 100 нг стимулювали дихальну активність, порівняно з контролем, на 11,1; 38,1 та 58,7 %, 1 мкг не змінював величину показника (6,6 + 0,78 нг атом О/0,1 мл суспензії нм за хвилину), а при 10 мкг встановлено його зниження на 9,2 %. Для виявлення частки реалізації кисню культурою клітин гранульози у окремих ланках дихального ланцюга використані інгібітори. Так, у контролі, ціанідчутливе дихання становило 47,6 %, немітохондріальне – 52,4 %

При цьому, із загальної кількості кисню, що реалізувалася в мітохондріях, 15,8 % припадало на гліколіз, 24,5 % на НАД- і 23,3 % на ФАД-залежний шляхи. Величина ПОЛ (перекисне окиснення ліпідів) складала 24,2 % від загальної кількості немітохондріального дихання. Інкубування клітин гранульози протягом 12 год в присутності 1 нг кадмію забезпечувало однакову активність мітохондріального та ціанрезистентного шляхів дихання – по 50 % від загальної кількості спожитого кисню. При цьому зросла до 65,7 % частка дихання яка була чутлива до натрію фториду. За рахунок НАД- та ФАД-залежних ділянок дихального ланцюга реалізувалося відповідно 20 і 14 % кисню. Додавання кадмію у більших дозах (10, 100 нг та 1 і 10 мкг) змінювало величину дихальної активності клітин у бік зменшення мітохондріальної та зростання ціанрезистентної компоненти. Так, при 10 нг відношення споживання кисню мітохондрії : ціанрезистентний шлях було 44,8 : 55,2, при 100 нг 43 : 57; 1 мкг 36,5 : 63,5 і 10 мкг 35,1 : 64,9. Із загальної кількості кисню, що реалізувалась, при 10 нг кадмію натрію фторид чутливе дихання високе – 69,2 %, знижувалось при 100 нг до 30, 2 % і було в межах 35-43 % при більшій (1 і 10 мкг). Одночасно за рахунок НАД- та ФАД-залежних ділянок дихального ланцюга використовувалось кисню : при 10 нг кадмію у пробі,

123

відповідно, 7,7 і 23,1 % , при 100 нг – 39,5 і 30,2 %, 1 мкг – 26,1 і 30,4 % і при 10 мкг – 50 і 15 %. Додавання у проби наростаючих доз кадмію, порівняно з контролем, підвищувало інтенсивність перекисного окислення ліпідів. Частка NаЕДТА-чутливого дихання у його ціанрезистентній компоненті при дозі металу 1 нг – максимальна (42,8 %), при 10,100 і 1 мкг – майже однакова (27,28 і 32 %). Особливістю культури клітин, яка інкубувалася в присутності 1 мкг кадмію була повна втрата чутливості до інгібітора перекисного окислення ліпідів.

Отримані результати дослідження показали вплив кадмію на інтенсивність та особливості споживання кисню за рахунок зростання частки процесів, що не пов’язані з диханням мітохондрій. Кореляційне відношення складає 0,66. Незважаючи на приріст поглинання кисню культурою клітин при дозах 1нг, 10нг та 100 нг виявлено перерозподіл споживання кисню за рахунок зростання частки процесів, що не пов’язані з диханням мітохондрій, що підтверджено експериментами.

Виняток становить культура клітин, інкубована з 1 нг кадмію. Виявлено як зростання загальної інтенсивності дихання, так і частки мітохондріального дихання. Проте, показник зростав за рахунок збільшення використання гліколітичних субстратів при одночасному суттєвому зниженні НАД- та ФАД-залежної ланки дихального ланцюгу. Слід відзначити, що кадмій у всіх дозах стимулював процеси перекисного окислення ліпідів, але при дозі 1 мкг найбільше. Показник частки ПОЛ від ціанрезистентного дихання становив 42,8 %, що майже в два рази вище ніж у контролі. При дозі 10 мкг основним джерелом постачання субстратів у дихальний ланцюг є гліколіз, що складає 69,2 % від ціанідчутливого дихання, проте рівень використання НАД-залежних субстратів надзвичайно низький (7,7 %). Вищі концентрації кадмію у пробі (100 та 1 мкг) знижували величину показника ціанідчутливого дихання до 43 та 36,5 % відповідно. При дозі елементу 1 мкг найбільше кисню реалізується за рахунок гліколізу (43,5), найменше за рахунок НАД-залежної ланки (26,1%).

Інкубування культури разом з 10 мкг кадмію викликало зростання процесів, не пов’язаних з диханням мітохондрій до 64,9%. Внесення азиду не значно змінювало інтенсивність споживання кисню культурою. Реакція на внесення NаЕДТА взагалі відсутня. Крім того, якщо у контролі та пробах із нижчим вмістом кадмію величина параметра рН змінювалася в кислий бік, що пов’язано з життєдіяльністю клітин, то при внесенні в середовище інкубації 10 мкг кадмію через 12 год зміни рН не виявлено. Можна вважати, що метал у даній дозі проявляє згубну дію на життєдіяльність та розвиток клітин гранульози, а споживання кисню може бути обумовлене процесами розпаду.

Висновки. Культура клітин гранульози чутлива до впливу кадмію в дозах від 1 нг/мл до 10 мкг/мл – встановлено зміну дихальної активності. Для вивчення впливу кадмію на кисеньзалежні процеси ефективне використання інгібіторів: гліколізу – натрію фторид (NaF) 10–3 М; НАД-залежної ділянки дихального ланцюга – амітал 5.10–3 М; термінальної (цитохромоксидази ) – натрію азид (NaN3 5.10–3 М. Вільнорадикальне окислення жирних кислот інгібували NаЕДТА 6 . 10 – 4 М.

Дихальна активність культури залежала від дози кадмію. Виявлено перерозподіл споживання кисню у бік зростання частки ціанідрезистентного дихання. Кадмій стимулював процеси перекисного окислення ліпідів.

1. Swerczek TW.Chronic environmental cadmium toxicosis in horses and cattle Journal of the American Veterinary Medical Association. 211(10):1229-30,1997 Nov. 2. Comments on chronic environmental cadmium toxicosis in horses and cattle.Journal of the American Veterinary Medical Association. 212(3):340-1, 2013 Feb 1. 3. Lauwerys RR. Bernard AM. Roels HA. Buchet JP. Cadmium: exposure markers as predictors of nephrotoxic effects. Clinical Chemistry. 40(7 Pt 2):1391-4, 2004 Jul. 4. Kaizu K. Kidney diseases caused by heavy metals Nippon Naika Gakkai Zasshi – Journal of Japanese Society of Internal Medicine. 83(10):1758-61, 2008 Oct 10. 5. Alexidis AN. Rekka EA. Kourounakis PN.Influence of mercury and cadmium intoxication on hepatic microsomal CYP2E and CYP3A subfamilies. Research Communications in Molecular Pathology & Pharmacology. 85(1):67-72, 1994 Jul. 6. Determinants of cadmium cytotoxiciti: Studies of acute and chronic effects in mammalian cells in vitro : Abstr. Pap.Congr., Dtsch. Ges. Hyg/ and Mikrobiol., Leipzig, 28.-30. Sept., 1993 / Fischer A.B.

124

УДК 005:65.012.32+65.018

НЕЙРОМЕНЕДЖМЕНТ ОРГАНІЗАЦІЙ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ЖИТТЯ ЛЮДЕЙ У СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

© С. Бондаренко, 2015

Київський національний університет технологій та дизайну, Київ, Україна

Останні відкриття нейробіології змінили розуміння того, як працює мозок людини і у результаті цього кинули виклик існуючому світогляду і системі знань нашої цивілізації. Нейробіологія – наука, що вивчає пристрій, функціонування, розвиток, генетику, біохімію, фізіологію, і патологію нервової системи. Вивчення поведінки людини є також розділом нейробіології [5].

Дослідження людського мозку є міждисциплінарною наукою і включає багато рівнів вивчення, від молекулярного до клітинного рівня (окремі нейрони), від рівня відносно невеликих об'єднань нейронів, до великих систем, таких як кора головного мозку або мозочок, і на найвищому рівні нервової системи в цілому. Тому на сьогоднішній день у світі з’явились науки з приставкою „нейро”, що означає симбіоз класичної науки і вивчення роботи головного мозку людини.

Поштовхом для розвитку нейронаук стало винайдення електроенцефалографії (ЕЕГ) та магнітно-резонансної томографії (МРТ). Використовуючи їх вчені нарешті змогли побачити, як працює мозок людини. Прослідковуючи потік крові, яка несе глюкозу та кисень до активних зон мозку, прилад дає його активне зображення у роботі. Це дало змогу поділити мозок на окремі зони, які відповідають за емоції, пам'ять, раціональність, вірування, очікування та мораль людини. Такі дослідження дали змогу також виявити, що викликає у людей емпатію, робить їх здатними до навчання і дає можливість отримувати задоволення від роботи.

Нові знання про роботу мозку необхідно використовувати для ведення бізнесу. Найбільш доцільно досягнення в сфері вивчення мозку людини використовувати в менеджменті як специфічному виді людської діяльності, результатом якої є прийняття управлінських рішень. Тому на сьогоднішній день виник нейроменеджмент організацій – синтез менеджменту та науки про людину. Управлінські інструменти, які з’являються у результаті використання цих знань, допоможуть отримати кращі результати у бізнесі, що позитивно позначиться на якості життя людей у сучасному суспільстві. Нестандартні підходи нейроменеджменту дадуть змогу значно покращити якість управління підприємствами та організаціями. Якщо людьми управляють, враховуючи їх природні здібності і таланти, вони працюють найбільш продуктивно і креативно, є внутрішньо мотивованими та більше цінують свою роботу. А це має позитивні результати як для самого бізнесу, так і для людей, які в ньому задіяні. При цьому підвищується якість продукції та послуг, які пропонує організація для споживання суспільством, що призводить до поліпшення якості життя сучасних людей.

У відповідності до нейроменеджменту, світ, який ми пізнаємо дослідницьким шляхом, існує тільки в наших головах, тобто є ментальним, наше мислення суб'єктивне, а до кращих рішень призводить не логіка, а емоції. Не відкидаючи існування світу поза людиною, нейронаука говорить нам про те, що єдиний світ, який ми можемо знати – це ментальний світ, створений імпульсами наших нейронів і він виключно суб’єктивний [4].

Дослідники мозку довели, що люди мислять історіями. Велика частина досвіду, знання і образ мислення працюють по принципу історій. Використання історій є ефективним і в бізнесі. Треба відчути, які історії люди розповідають самі собі, тоді стане зрозуміло, як потрібно їх мотивувати. З точки зору нейроменеджменту, метафори – ще один з найсильніших способів змінити сприйняття людини. Це розкриття сутності одного предмета чи явища через особливості іншого. На глибинному рівні метафори і історії діють як парадигми і визначають те, що люди бачать, як думають і працюють. Вони є рамками, за допомогою яких відбувається природний відбір ідей. Через підсвідомість людини проходить неймовірна кількість ідей, але на рівень свідомості переходять лише ті з них, які може сприйняти наше ментальне середовище. Тому люди будуть сприймати ті чи інші ідеї, якщо їх ментальне середовище буде до цього готове.

Вести бізнес згідно із законами нейробіології набагато складніше, оскільки менеджери повинні враховувати те, що думають підлеглі. У мозку існує особливий вид нервових клітин, які називаються дзеркальними нейронами. Це клітини, які відповідають за емпатію і копіюють не лише дії інших людей, але також їх емоції і ментальний стан. Відкриття цих клітин доводить, що люди можуть „відчувати” інших осіб і з певною точністю передбачати їх бажання, наміри і цілі. У якійсь мірі людина може дивитися на світ очима інших, що допомагає ефективніше співробітничати з оточуючими. Проте, у роботі дзеркальних нейронів є

125

слабке місце – перш ніж викликати у людини емпатію, їй треба поставити себе на місце іншого. Але часто одній особі досить важко зрозуміти, що версія ментального світу інших індивідуумів відрізняється від її власної версії, тому дуже часто людина зосереджується на своєму баченні, проектує його на інших, тому іноді і не може їх зрозуміти.

Складність взаємин у бізнесі посилюється тим, що в ньому існують різні типи зв'язків: з постачальниками, споживачами, підлеглими, керівниками тощо. Причому майже в усіх цих стосунках закладений конфлікт, зокрема споживачі хочуть отримати більше, витративши менше грошей, а компанія – зробити менше і отримати великий прибуток. Головне правило тут – прийняти бачення партнерів. Важливо співробітничати зі стекйкхолдерами, фокусуючись на довгостроковій перспективі, але не забувати про один важливий момент: не можна бути довірливими настільки, щоб цим могли скористатися інші. Стосовно задоволення потреб споживачів, треба звертати увагу на те, що ці потреби не завжди лежать на поверхні, іноді важко зрозуміти, чого насправді прагнуть споживачі. Тому потрібно передбачити трохи більше того, що вони хочуть. Таке перевищення потреб та очікувань має бути ментальним, а не фізичним. Для цього треба розуміти, якими історіями мислить споживач.

Люди за своєю природою завжди борються за першість і не хочуть нікому підкорятися. Виникає питання: як краще управляти людьми, які не люблять, щоб ними управляли? Бізнес-організації дозволяють людям досягти цілей, яких вони не можуть досягти поодинці. Чим більше менеджери прагнуть змусити підлеглих що-небудь зробити, тим більше втрачають потенціал їх мозку. Бачиться, що забезпечення демократії і ініціативи на робочому місці корисні як для працюючих, так і для бізнесу. Хоча люди егоїстичні за природою, вони все ж усвідомлюють цінність співпраці. Співробітники будуть ефективно працювати на благо групи, якщо це дасть їм можливість досягти того, чого вони бажають, але не можуть здійснити поодинці.

Численні дослідження довели, що покарання та заохочення людини майже не відображаються на її продуктивності. Метод „батога та пряника” у сучасному світі перестає функціонувати. Сьогодні працювати з максимальною самовіддачею працівники будуть лише тоді, коли вони мотивовані внутрішньо, а це, у першу чергу, означає, що менеджери повинні визнати у кожному з них думаючу істоту, і надати достатню свободу та можливість діяти за власним розсудом. Гуру нейроменеджменту Чарльз С. Джейкобс вважає, що менеджеру стосовно підлеглих треба використовувати метод Сократа – задавати питання [4]. Важливо запитати у підлеглого його думку стосовно його роботи. Замість того, щоб надати алгоритм вирішення проблеми, краще запитати у співробітника, як він сам міг би це зробити. Набагато швидше і простіше дати співробітнику прямий наказ, а використання стратегії питань вимагає більше часу і сил. Але в цьому випадку співробітники беруть на себе відповідальність і стають менеджерами самих себе. Необхідно надати співробітнику максимум відповідальності. Співробітники не працюють на менеджера – це він працює на них. Менеджерам треба припинити думати, що вони можуть контролювати чию-небудь поведінку за допомогою заохочення або покарання. Краще, що може зробити управлінець – це створити середовище, в якому співробітники самостійно вибирають необхідну поведінку [1].

Отже, нейроменеджмент організацій дає можливість, знаючи особливості людського мозку, досягати успіху в бізнесі. Нестандартні підходи нейроменеджменту призводять до підвищення якості управління організаціями, що в свою чергу, позитивно відображається на якості їх пропозиції та задоволеності споживачів, співробітників і всіх заінтересованих сторін, а це є основою для підвищення якості життя людей у сучасному суспільстві.

1. „Київстар Бізнес” Дайджест. Выпуск № 10. 2. Мартин Линдстром Buyology: увлекательное путешествие в мозг современного потребителя. Пер. с англ. Е. Фалюк. – М.: Эксмо, 2010. – 240 с. 3. Прокопенко О. В., Троян М. Ю. Поведінка споживачів: навч. посібн. – К.: ЦУЛ, 2008. – 176 с. 4. Чарльз С. Джейкобс Нейроменеджмент. К.: Companion Group, 2011. – 208 с. 5. Інтернет ресурс. Режим доступу: http: uk.wikipedia.org/wiki/Нейробіологія.

126

УДК 658.562.012.7

ВПРОВАДЖЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТАНДАРТІВ ТА ДИРЕКТИВ ДО ВНУТРІШНЬОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ

В НАЦІОНАЛЬНОМУ АЕРОКОСМІЧНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ © Г. Бондаренко, Н. Чернобай, В. Сіроклин, 2015

Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковского „ХАІ”, Харків, Україна

Вступ України до Болонського процесу передбачає виконання певних вимог, що реалізуються за допомогою системи якості освітньої установи [1].

Разом із впровадженням системи управління якістю відповідно до ДСТУ ISO 9001, в Національному аерокосмічному університеті ім. М.Є. Жуковського – „ХАІ” проведено аналіз вимог діючої системи порівняно з директивами ENQA [2].

1) Політика та процедури гарантування якості У Національному аерокосмічному університеті ім. М.Є. Жуковського – „ХАІ” розроблена і затверджена

політика у сфері якості. За основу при розробці політики університету брались до уваги перспективні потреби особистості, держави і суспільства, що відповідає стандартам і директивам ENQA. Політика спрямована на досягнення поставлених цілей шляхом вирішення завдань, що впливають на якість освітнього процесу, наукової та інноваційної діяльності та їх результатів.

2) Затвердження, моніторинг та періодичний перегляд програм та сертифікації В університеті мають бути розроблені офіційні механізми для затвердження, періодичного рецензування

та спостереження за програмами і сертифікацією. Ці процеси перебувають у стадії розробки. 3) Оцінка студентів Процедури оцінки студентів складено відповідно до передбачуваних результатів навчання, доведено до

відома студентів, прийняті до уваги можливі наслідки екзаменаційних вимог, гарантована надійність процесу оцінювання, відповідно до затверджених документованих процедур.

4) Забезпечення якості викладацького складу Кадрова політика університету повністю узгоджена зі стратегією та цілями у сфері забезпечення якості

підготовки фахівців. У 2015 році впроваджена рейтингова система науково-педагогічних працівників. 5) Матеріальне забезпечення навчального процесу та підтримка студентів Університет гарантує доступність до ресурсів процесу навчання (бібліотечні ресурси, комп'ютерна

техніка, Інтернет-ресурси, викладачі, куратори тощо). 6) Система інформування В університеті розробляється система збору та обробки інформації. 7) Інформування громадськості Велику інформаційну складову має офіційний сайт університету, де можна отримати дані та відомості

практично щодо будь-якої діяльності ВНЗ. Інформація на сайті університету постійно оновлюється. Вона використовується як усередині університету, так і зовнішніми користувачами.

Слід зауважити, що критерії гарантії якості тісно пов'язані зі стратегічними цілями університету, що відповідають потребам суспільства та ринку праці.

Передбачається, що використання загальноприйнятих стандартів і рекомендацій ENQA поліпшить узгодженість процедур гарантування якості в європейському просторі вищої освіти (ЕНЕА), підвищить рейтинг університету.

1. Карпенко М. Система забезпечення якості вищої освіти у Болонському процесі та механізми її імплементації в Україні / М.Карпенко // [Електрон. ресурс] Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/Monitor/juni08/16.htm. 2. Стандарты и рекомендации для гарантии качества высшего образования в европейском пространстве. – Йошкар-Ола: Аккредитация в образовании, 2008.

127

УДК 621.317

КАЛІБРУВАННЯ ЗАСОБУ ВИМІРЮВАННЯ АКТИВНОСТІ ІОНІВ КАЛІЮ © О. Васілевський1, В. Дідич2, 2015

1Вінницький національний технічний університет, Вінниця, Україна, 2Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова, Вінниця, Україна

Одним із стандартизованих, добре апробованих методів визначення калію є метод Маслової. Цей метод заснований на вилученні із ґрунтів обмінного калію розчином уксусно-кислого амонія при співвідношенні ґрунт-розчин, як 1:10, відповідно. Таким способом вилучається із ґрунтів в середньому 75 % від загальної кількості обмінного калію. Для калібрування засобу вимірювання (ЗВ) активності іонів калію готується головний зразковий розчин з вмістом 1 мг/мл К2О. При цьому зважується на аналітичних вагах 1,583 г КCl, який поміщують мірну колбу з 1 л дистильованої води і доводять до мітки [1]. З цього еталонного розчину готують серію робочих розчинів. Для цього відміряють бюреткою головний зразковий розчин в мірні колби по 250 мл такі об’єми: 1,0; 1,85; 2,5; 5; 10; 15; 20; 25,0 мл. Потім доводять до мітки уксусно-кислим амонієм і перемішують. Ці значення відповідають таким концентраціям Сст1 = 0,21·10-3 (3,68 рК); Сст2 = 0,39·10-3 М (3,42 рК); Сст3=0,53·10-3 М (3,28 рК); Сст4=1,05·10-3 М (2,98 рК); Сст5= 2,11·10-3 М (2,68 рК); Сст6= 3,16·10-3 М (2,5 рК); Сст7=4,21·10-3 М (2,38 рК); Сст8=5,26·10-3 М (2,28 рК) К2О на 1 л. На основі стандартних розчинів отримано градуювальну характеристику для ЗВ активності іонів калію із урахуванням розрахованого значення електродної функції [2] при температурі 22 ºС, що представлена на рис. В результаті досліджень встановлено, що комбінована непевність вимірювання активності іонів калію в діапазоні вимірювання від 0,3 до 6 рК складає 16,95·10-3 рК, а розширена непевність – 3

96,0 106,35 −⋅=pKU при ймовірності р = 0,96 [3].

∆

∆

Рис. Результати калібрування PВ активності іонів калію

1. Почвы. Определение обменного калия по методу Масловой: ГОСТ 26210-91. – [Действует от 1993-07-01]. – М.: Комитет стандартизации и метрологии СССР, 1991. – 4 с. – (Межгосударственный стандарт). 2. Васілевський О. М. Елементи теорії побудови потенціометричних засобів вимірювального контролю активності іонів з підвищеною вірогідністю : [монографія] / О. М. Васілевський, В. М. Дідич. – Вінниця: ВНТУ. – 2013. – 176 с. – ISBN 978-966-641-505-2. 3. Васілевський О. М. Метрологічне забезпечення вимірювань активності іонів / О. М. Васілевський, В. М. Дідич // Вимірювальна та обчислювальна техніка в технологічних процесах. – 2014. – № 2. – С. 54 – 58.

128

УДК 663.951

ІДЕНТИФІКАЦІЯ ЧАЮ ЗА ВМІСТОМ ФЕНОЛЬНИХ СПОЛУК © М. Герман, М. Гавриляк, 2015

Львівська комерційна академія, Львів, Україна

Найважливішою групою речовин, що містяться в чайному листі і визначають його особливості як напою, є фенольні сполуки, представлені широким спектром різних складових: поліфенолами, дубильними речовинами, таніно-катехіновим комплексом. Вміст фенольних сполук у чаї залежить від сорту чаю та регіону його вирощування, сезону збору, віку листя, ступеня ферментації, умов зберігання. Найбільш багатий на фенольні сполуки є чай зелений байховий. У вищих сортах чаю вміст таніну може досягати до 18%, причому зменшується в основному катехінова фракція зеленого листа, переходячи у більш складні сполуки танінної фракції, які в подальшому ущільнюючись, утворюють речовини, нерозчинні у воді [1]. Чайний танін володіє високою Р-вітамінною активністю, сприяє кращому засвоєнню організмом вітаміну С, підсилює опір до інфекційних захворювань. Окисленні під час ферментації лимонно-жовті таніни надають настою чаю характерне темно-зелене забарвлення, доповнюють аромат, надають напою специфічну терпкість і міцність [6]

Метою нашої роботи було дослідження показників якості чаю за виходом фенольних сполук – їх кількістю, яка переходить у водний екстракт при звичайних умовах заварювання чаю. Для досягнення мети перед нами були поставлені завдання: визначення фенольних сполук в екстракті чаю фотоколориметричним методом за допомогою реактиву Фоліна-Чокальтеу, підбір оптимальних режимів аналізу, співставлення результатів, отриманих фотоколориметричним і стандартним методами.

Об’єктами дослідження було вибрано чай зелений байховий від провідних виробників. Слід зазначити, що для визначення фенольних сполук в біологічних об'єктах використовуються ряд методів, сутність яких полягає у вимірюванні оптичної густини забарвлених продуктів реакції фенольних сполук із реактивами Фоліна-Дениса або Фоліна-Чокальтеу [3, 4, 5]. Різні автори пропонували індивідуальні варіанти аналізу залежно від досліджуваного об'єкта. При цьому відзначали високу чутливість реактиву, точність результатів, простоту виконання. Міжнародними стандартами рекомендовано колориметричне визначення фенольних сполук [2].

В роботі було використано реактив Фоліна-Чокальтеу (торгової марки „DC Раnrеас”), танін із молярною масою 1701,23 г/моль. Водні екстракти чаю готували відповідно до стандартних умов заварювання: 1г готового чаю заливали 50 мл води (дистильованої), нагрітої до кипіння, суспензію настоювали 10 хв при кімнатній температурі, потім фільтрували через паперовий фільтр в суху колбу. Таким чином, отримували екстракт чаю з реальним виходом фенольних сполук.

Для визначення фенольних сполук фотоколориметричним методом використовували розбавлений екстракт чаю. На початковому етапі досліджень було встановлено необхідне співвідношення реагентів для фарбування фенольних сполук екстракту чаю: 0,4 мл досліджуваного розчину, 2 мл 0,5М розчину Na2CO3 і 0,2 мл розведеного реактиву Фоліна-Чокальтеу. Оптичну густину забарвлених розчинів вимірювали при 720 нм. Подальші дослідження включали визначення тривалості реакції таніну з реактивом Фоліна-Чокальтеу, тривалості фарбування екстракту чаю, вивчення взаємодії білків, присутніх в екстракті, з реактивом Фоліна-Чокальтеу.

Встановлено, що танін забарвлюється реактивом Фоліна-Чокальтеу практично миттєво. Оптична густина розчину таніну стабілізується протягом перших хвилин реакції і не змінюється в наступні 30 хв. Дослідження проведені з екстрактом чаю, показали, що забарвлені продукти також утворюються в перші хвилини реакції. У цьому випадку спостерігається невелике збільшення оптичної густини зафарбованого розчину в часі. Приріст величини оптичної густини зафарбованого екстракту чаю від 5 до 30 хв реакції становив 3-4% (табл. 1). На підставі цього проводити реакцію (фарбування) більше 5-10 хв недоцільно.

Враховуючи наявність в екстракті чаю водорозчинних білків, що містять тирозин, перевіряли динаміку їх фарбування реактивом Фоліна-Чокальтеу. Розчин білка готували з концентрацією, рівною концентрації розчину таніну – 0,15 мг/мл. При однакових умовах білок забарвлювався реактивом Фоліна-Чокальтеу значно слабше, ніж танін. Величина оптичної густини розчину білка становила в середньому 6% від цього показника для таніну (табл. 1).

Знаючи, що вміст білків у водному екстракті чаю в декілька разів менший, ніж таніну, то можна вважати, що роль білків у фарбуванні екстракту незначна.

Далі, використовуючи обрані режими екстракції чаю і фарбування фенольних сполук реактивом Фоліна-Чокальтеу, визначали вихід фенольних сполук у зразках чаю зеленого різних торгових марок. З цією метою була побудована калібрувальна крива залежності оптичної густини від концентрації розчину таніну (взятого в

129

якості еталону), що дозволяє визначати концентрації фенольних сполук у розбавленому екстракті чаю в діапазоні 50-500 мг/л. На підставі результатів визначення концентрації фенольних сполук в екстракті розраховували вихід фенольних сполук чаю, у % сухої речовини взятого зразка (табл. 2).

Таблиця 1

Зміна оптичної густини забарвлених розчинів таніну, білка і екстракту чаю залежно від часу реакції

Оптична густина зафарбованих розчинів Час реакції, хв

танін, 0,15 мг/л екстракт чаю, білок 0, 15 мг/л 1 0,580 0,400 0,030 3 0,580 0,400 0,035 5 0,580 0,405 0,035 10 0,580 0,410 0,035 15 0,580 0,410 0,035 20 0,580 0,420 0,040 25 0,580 0,420 0,040 30 0,580 0,420 0,040 60 0,580 0,420 -

Таблиця 2

Вихід фенольних сполук чаю різних торгових марок

Вихід фенольних сполук, % маси сухих речовин наважки, вимірювань Торгова марка чаю

Фотоколориметричним методом Титрування 0,1 н. KМnО4 Чай зелений байховий „Економі”, ТМ „Принцеса Ява” 11,1 11,8 Зелений Ароматизований чай ”Манговий рай”, ТМ „Чайна країна”

10,2 10,9

Крупнолистовий зелений чай „AKBAR GOLD”, ТМ „AKBAR”

10,4 11,9

ЧАЙ „Англійський зелений з жасмином, ТМ „HYLEYS” 10,8 12,3 Чай зелений „Сніговичок”, ТМ „TARLTON” 9,4 10,5

Результати загалом співпадають із даними про вміст фенольних сполук в чаї, отриманими іншими

методами. Достовірність результатів фотоколориметричного методу була перевірена нами шляхом титруванням екстрактів чаю 0,1 н. розчином KМnО4 в присутності індигокарміну. Співвідношення реагентів при титруванні відповідали методу ГОСТ 19885-74 [4]. На підставі результатів титрування розраховували вихід фенольних сполук.

Порівняння двох методів визначення фенольних сполук показує, що їх результати добре узгоджуються, але титрування марганцевокислим калієм дає більш точні результати. Ця особливість може бути пов'язана із взаємодією титрованого розчину не тільки з поліфенолами, а й іншими сполуками чаю, а також із суб'єктивністю визначення закінчення титрування. Фотоколориметричне визначення фенольних сполук із застосуванням реактиву Фоліна-Чокальтеу дозволяє отримувати більш достовірні дані.

Проведені дослідження якості зразків зеленого чаю за виходом фенольних сполук у пропонованій нами модифікації дозволяє рекомендувати їх для ідентифікації видів чаю.

1. Ермаков А. И. Методы биохимического исследования растений / А. И. Ермаков, В. В. Арасенович. - Л.: Агропромиздат, 1987. – 430 с. 2. Определение содержания веществ в зеленом и черном чае. Часть 1. Содержание общих полифенолов в чае. Колориметрический метод с применением реактива Фолина-Чокальтеу: ISO 14502-1:2005. 3. Чай. Метод определения водорастворимых экстрактивных веществ : ГОСТ 28551–90. – [Чинний зі змінами від 30.06.1980] – М.: Стандартинформ, 2009. – 5 с. – (Национальные стандарти). 4. Чай. Методы определения содержания танина и кофеина : ГОСТ 19885-74. – [Чинний зі змінами від 30.06.1980] – М.: Стандартинформ, 2009. – 5 с. – (Национальные стандарти). 5. Щеголева И. Д. Определение выхода фенольных соединений чая фотоколориметрическим методом / И. Д. Щеголева, И. А. Ла-гутин // Сб. докл. ІІІ межведомств. научн.-практич. конф. „Товароведение, экспертиза и технология продовольственных товаров”. – М., 2010. – С. 422-428. 6. Як визначити якість чаю та не помилитися в його виборі. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ua.fito-tea.com/pro-chaj/yak.

130

УДК 621.91:681.5

АНАЛІЗ НОРМАТИВНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ CALS © О. Гонсьор, 2015

Львівський національний аграрний університет, Дубляни, Україна gonsor.oksana@gmail.com

Концепція CALS (Continuous Acqusition and Life cycle Support) – це побудова роботи підприємства таким чином, щоб забезпечити ефективний обмін даними між замовником, виробниками та споживачами продукції, а також підвищення рівня керованості підприємства, скорочення паперового документообігу та пов’язаних з ним затрат. Впровадження CALS – складний, багатогранний процес, пов’язаний з різними аспектами діяльності організації. Тому для його реалізації мають бути певні передумови, а саме:

1. Наявність нормативної і методичної документації різних категорій; 2. Ринок апробованих і сертифікаційних рішень та послуг у сфері CALS- технологій; 3. Системи підготовки і перепідготовки кадрів; 4. Наявність досвіду і результатів науково-дослідних робіт, спрямованих на вивчення і розроблення

рішень у сфері CALS-технологій; 5. Інформаційні джерела (Інтернет-сервер, періодичні видання тощо), які знайомлять науково-технічну

громадськість з існуючими рішеннями і роботами, що проводяться у сфері CALS [1]. Основний зміст концепції CALS, що принципово відрізняє її від інших, становлять інваріантні поняття,

які реалізуються (повністю або частково) протягом життєвого циклу (ЖЦ) виробу (рисунок) [2].

Вибір стандартів є частиною стратегії. CALS-технології утворюють самостійний напрям в області ІТ. Міжнародною спільнотою створена нормативно-правова база цього напряму, яку становлять серії міжнародних стандартів ISO, державні стандарти і нормативні документи військового міністерства США, НАТО, Великобританії і багатьох інших країн. Міжнародна нормативна документація включає стандарти загального призначення, спрямовані на розвиток CALS-технологій (таблиця). Серія стандартів ІSО серії 10303 (Standard for Exchange of Product data (STEP)) описує комплексну технологію управління даними про виріб. Ці дані подаються у вигляді репозиторію (сховища), роль якого може виконувати база даних або електронний документ. Стандарт містить опис комплексу типових інформаційних моделей, що стосуються різних аспектів виробу: його складу і структури, геометричної форми, матеріалів, вимог до точності тощо. Ці типові моделі називаються інтегрованими ресурсами (integrated resources). Крім інтегрованих ресурсів, стандарт містить типові інформаційні моделі об’єктів (виробів) для багатьох наочних областей (суднобудування, автомобілебудування тощо). Ці моделі побудовані переважно на базі інтегрованих ресурсів і називаються протоколами застосування (application protocol) [3].

Базові CALS-принципи

Маркетинг Проектування

Виробництво Постачання

Експлуатація

Базові технології управління даними

Життєвий цикл

виробу

Інтегроване інформаційне середовище

Базові технології управління процесами

Рис. Базові принципи CALS-технологій

131

Таблиця Міжнародні нормативні документи, спрямовані на розвиток CALS-технологій

Номер Назва стандарту Призначення

ISO 11179 Information Technology. Basic Data Element Attributes.

Стандарт визначає правила і керівні вказівки формулювання визначень даних, принципи привласнення імен і ідентифікацію елементів даних, реєстрацію елементів даних

MIL-STD-1840 Automated Interchange of Technical Information.

Стандарт описує методи обміну технічними даними в різнорідному комп’ютерному середовищі. Під терміном „технічні дані” вважається інформація, що використовується системами CAD/CAM/CAE

MIL-STD-1840C Іnterface standard automated interchange of technical information

визначає формат і структуру даних, що використовуються для перетворення і зберігання технічної інформації в електронному вигляді

MIL-STD-1808A System Subsystem Sub-subsystem Numbering.

Стандарт містить вимоги з нумерації (кодування) систем, підсистем, агрегатів під час підготовки технічного керівництва та інших документів для здійснення логістичної підтримки авіаційною, космічною та іншою військовою технікою.

MIL-STD-974 Contractor Integrated Technical Information Service (CITIS).

Стандарт визначає вимоги до інтегрованої системи інформаційно-технічного обслуговування виконавців замовлень (склад інформації, права доступу), функціями якої є сумісне ведення контрактів і надання доступу до інформації про контракти

MIL-HDBK-61 Configuration Management Guidance.

Керівництво з управління конфігурацією

ISO/IEC 10303 Standard for the Exchange of Product Model Data

Представлення інформації про продукт

В Україні у 2007 році впроваджено серію стандартів ДСТУ ISO 10303 „Системи промислової

автоматизації та інтеграції. Представлення даних щодо виробу та обміну даних”. Серія представлена великою кількістю стандартів, причому в світі їх розроблення триває й надалі. Стандарти серії не тільки містять готові протоколи для різних наочних областей, але і описують методику створення, тестування і атестації нових протоколів.

Як бачимо, впровадження CALS-технологій призводить до підвищення рівня якості продукції, а отже, й до суттєвої економії і отримання додаткового прибутку. Тому ці технології та їх окремі компоненти широко застосовуються в промисловості розвинутих країн.

1. Хайрнасов К.З. Применение стандартов, норм и правил при создании конструкторской, технологической и программной документации: Учебное пособие / Хайрнасов К.З., Сокольский М.С. – М.: Изд-во МАИ, 2002. – 104 с. 2. В.В. Ступницький Ефективність впроваджених CALS-технологій на машинобудівних підприємствах України (Електронний ресурс) / Ступницький В.В. // Електронний науковий архів Науково-технічної бібліотеки Національного університету „Львівська політехніка” , 2009. С. 80-89. Режим доступу: http://ena.lp.edu.ua:8080/ 3. С.М. Степаненко К вопросу о стандартах интегрированной логистической піддержки жизненного цикла изделий / Степаненко С.М., Головинова М.С., Харченко В.Г. // Авиационно-космическая техника и технология, № 8 (75), 2010. – С. 196 – 199.

132

УДК 637.1

ЯКІСТЬ ТА БЕЗПЕЧНІСТЬ МОЛОЧНИХ ПРОДУКТІВ © Л. Горшкова, 2015

Житомирський державний технологічний університет, Житомир, Україна

На заміну важким „зимовим” стравам ми намагаємось наситити наш організм чимось легким, проте корисним. У таку пору збільшується попит і на молочні продукти. Молоко в харчуванні населення займає особливе значення оскільки містить необхідні для організму людини сполуки і вживається різними групами населення: від дітей до людей похилого віку. В цьому контексті хотілось би нагадати про те, що в 1 л міститься в середньому 32 г білка, що відповідає 3-4 курячім яйцям, 32 г молочного жиру, 42 г молочного цукру (лактози), мінеральні солі, майже всі відомі вітаміни, що необхідні людині будь якого віку [3].

Покуштувавши кефіру чи йогурту, випивши склянку молока сподіваємось, що і необхідною енергією організм заряджаємо, і користь від цих продуктів отримуємо. Корисність молочних продуктів для дитячого та дорослого організму вже ні в кого не викликає сумніву. Та й реклама щодня нам сповіщає про їх чудодійність.

Тільки постає питання чи довіряти тій яскравій рекламі, яка обіцяє, що молочні продукти саме певної фірми перетворять ваше життя на яскраве і здорове? Як показує життєвий досвід, рекламу потрібно брати до уваги, проте ретельно оцінювати подану інформацію. При виборі молочних продуктів (як і будь-яких інших) треба оцінювати подану виробником інформацію для визначення не тільки якості продукту, але і його користі.

Перш за все, зауважимо, що на державному рівні якість та безпечність молочних продуктів регламентується цілою низкою державних стандартів на кожен вид молочної продукції. Крім того, молоко дедалі більше стверджує себе на міжнародному рівні як стратегічний товар, який здатний суттєво впливати на економіку країни. Звичайно, корисні та цілющі властивості молока можуть проявлятися лише за умови відповідності його показникам якості та безпеки, які на рівні нашої держави визначені в ДСТУ 3662-97 „Молоко коров’яче незбиране. Вимоги при закупівлі” [4].

Сьогодні на полицях магазинів можна побачити продукцію більше десятка фірм, що виробляють молоко. За словами експертів, першим критерієм вибору має бути упаковка – треба уважно роздивитися, яку саме інформацію вона має. Згідно з державними стандартами, на упаковці має бути чітко вказано інформацію про виробника з його юридичною та фактичною адресою. Окрім цього, варто вчитатися у склад товару, який також обов’язково має бути на упаковці. Там має бути зазначено харчову і поживну цінність продукту та маса нетто. Ну звісно, коли купуєте молоко, треба подивитися на термін придатності, а також зважати на загальний зовнішній вигляд упаковки – якщо упаковки здута або пошкоджена, таке молоко краще не купувати.

Однак, навіть бездоганна упаковка не є запорукою того, що всередині якісний продукт. „Зіпсувати” якісне молоко доволі легко, якщо чітко не дотримуватися усіх правил на різних етапах виробництва – від забору сировини до зберігання вже готової продукції [4]. За словами експертів, великою проблемою нині є те, що 80% сировини – це молоко з приватного сектору, а не ферм. Кожного разу ретельно контролювати його якість дуже складно, адже на якість молока і молокопродуктів впливає дуже багато чинників: стан здоров`я дійної корови, умови утримання, годівлі, доїння та зберігання молока. Багатьох помилок виробники припускаються і під час виробництва чи транспортування молока. Свою лепту неякісного молока на ринку додає і свідоме фальшування виробників. За результатами численних тестів і перевірок, сьогодні найбільше обманюють споживачів щодо показника жирності молока. За словами фахівців, у більшості випадків фактична жирність відрізняється від заявленої на 0,1–0,2%. І це тоді, як жирність в основному формує ціну молока, оскільки саме вона визначає енергетичну та харчову цінність продукту.

На сьогодні у покупців можуть виникати труднощі навіть при виборі молока, адже національними виробниками виробляється понад 20 видів питного молока. Вони відрізняються вмістом жиру, сухого знежиреного молочного залишку, наповнювачів, способом теплової обробки. Часто люди не знаючи, як відрізнити хороший продукт від поганого, шкодять своєму здоров’ю, купуючи неякісний товар.

Якщо ви бажаєте спожити йогурт чи кефір із користю для здоров'я, тоді особливу увагу звертайте на термін придатності. Адже термін придатності „живого” йогурту (тобто з живим вмістом корисних бактерій) та збереження при цьому його лікувальних властивостей становить 14 діб при температурі не більше +6. А термін придатності кефіру – від 3 до 5 діб. Якщо на упаковці йогурту вказано значно більший термін, тоді до Вас потрапив пастеризований продукт. Такий продукт проходить спеціальну теплову обробку (пастеризацію

133

чи стерилізацію), що дозволяє зберігати такий молочний продукт доволі довгий час навіть при кімнатній температурі [5]. Лікувальні властивості такого йогурту втрачаються, та й різних добавок в ньому істотно більше. Отже, обираючи для себе йогурт чи кефір, варто запитати себе – хочете ви спожити продукт корисний чи привабливий.

Важливими є і належні умови реалізації молочних продуктів. Дуже часто неналежний стан продукту може бути зумовлений порушеннями з боку продавця. А безпосередньо перед вживанням молочних продуктів зверніть увагу і на їх консистенцію [5]. У кефіру вона має бути однорідною, в'язкою, з порушеним або непорушеним згустком (це залежить від технології виробництва), можливе відокремлення сироватки. Консистенція йогурту повинна бути також однорідна, проте ніжна, у міру щільна, без газоутворення [4].

Питання посилення контролю за якістю молочних продуктів є актуальним на загальнодержавному рівні. Зокрема, з метою підвищення захисту прав споживачів, Держспоживстандартом України прийнято розпорядження „Про забезпечення підвищення якості м'ясо-молочної продукції”. Згідно з цим розпорядженням центрами стандартизації, метрології та сертифікації у кожній області проводитимуться постійні перевірки та приведення зареєстрованих технічних умов молочної групи товарів на відповідність вимогам чинного законодавства та діючих національних стандартів.

Проведені досліди Інституту гігієни і медичної екології Академії медичних наук України довели, що жирність, заявлена на упаковках молочних продуктів, не відповідає фактичній. Так, фактична жирність практично всієї сметани, що пройшла тестування, відрізнялася від заявленої на 1 %. У сметані марок „Кремез”, „Фанні” і „7-Я” жирність склала 19 % замість 20 % [1].

Із трьох біокефірів, що пройшли тестування, жоден не відповідав стандартним вимогам до показників жирності 1 % або 2,5 %. Кефір марки „Літній день” („Кремез”) при заявленій жирності 1 % показав фактичну 0,7 %, „Яготинський” при маркуванні 2,5 % містить 1,3 %, а „Біо-баланс” („Галактон”) – 1,8 % замість 2,5 % [3].

Не співпадають з маркуванням і показники жирності в молоці. В більшості випадків фактична жирність відрізнялася від заявленої на 0,1–0,2 %. Жирність у більшості протестованих марок сиру в середньому відрізнялася від вказаної на упаковці на 1 %. Жирність молочного продукту відіграє велику роль, оскільки вона є носієм харчової й енергетичної цінності, показником, який виноситься на маркування, а також тому, що за нею формується ціна [5].

Отже, нині в молочній промисловості є дві тенденції. Перша – це повніше використання усіх складових молока завдяки вдосконаленню технологій виробництва окремих груп молочних продуктів, а також розширенню їх асортименту та підвищенню якості шляхом збагачення вітамінами, макро- та мікроелементами, смаковими та ароматичними компонентами. Друга – створення нових видів продуктів спеціального оздоровчого призначення для різних вікових груп, різних форм зайнятості населення, екологічних умов проживання та стану здоров’я людини введенням до складу рецептур функціональних інгредієнтів.

1. Якість продукції як ключовий чинник забезпечення конкурентоспроможності підприємства / Оксана Білан / Соціально-економічні проблеми і держава. – № 2 (11), 2014. – с. 55-61. 2. Молочна галузь України: тенденції та перспективи розвитку /С.В.Дідур, Д.Б.Лозовик / Вісник КрНУ імені Михайла Остроградського „Економіка і управління підприємствами, галузями, національним господарством”. – № 3, 2012. – с. 148-151. 3. Управління якістю молокопереробних підприємств як рушійна сила підвищення конкурентоспроможності / О.О.Савченко/ Економіка та управління. – № 3, 2012. – с.82-86. 4. ДСТУ 3662-97 „Молоко коров’яче незбиране. Вимоги при закупівлі”. Закон України про молоко і молочні продукти №1870-IV, 2004. 5. Сучасні вимоги до якості та безпеки молока // [Електронний ресурс] Режим доступу: http://1snau.ru/suchasni-vimogi-do-yakosti-ta-bezpeki-moloka/.

134

УДК 615.849 – 614.7:613

РАДІОЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА ЯКОСТІ ВИРОБНИЦТВА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ В УМОВАХ ЗРОШЕННЯ

© Л. Григор’єва, Ю. Томілін, 2015

Чорноморський державний університет імені Петра Могили, Миколаїв, Україна

Основна частина сільськогосподарського виробництва півдня України (Запорізька, Херсонська, Миколаївська, Одеська області, Крим) функціонують в зоні ризикового землеробства, тому збільшення врожайності сільськогосподарських культур і інтенсифікація землеробства цього регіону є головним фактором у розвитку зрошення на півдні України, що і задекларовано рішеннями нашого Уряду за 2014 р.

Формування вищої врожайності культур потребує великого обсягу додаткової вологи. Саме для зони південного Степу в Україні характерні максимальні показники водоспоживання більшості сільськогосподар-ських культур, що накладає певні вимоги на якість води, яка подається на сільськогосподарські угіддя. На підставі багаторічних досліджень переходу радіонуклідів зі зрошувальної води та ґрунту у сільськогосподарські культури [1,2] проведений аналіз формування та чинників змін радіоекологічної ситуації у трьох зрошувальних системах: Південо-Бугській, Інгулецькій, Білоусівській, радіоекологічний стан яких загалом може охарактеризувати радіоекологічний стан зрошувального землеробства Миколаївщини. Показано, що при проведенні радіоекологічного оцінювання зрошувальної системи необхідно застосовувати комплексно-регіональний підхід. Факторами, які визначають необхідність проведення комплексного радіоекологічного оцінювання кожного зрошуваного масиву є:

• широкий спектр та залежність від природних умов факторів впливу на перехід радіонуклідів у сільськогосподарські рослини зі зрошувальної води;

• наявність додаткового шляху переходу радіонуклідів з ґрунту, яким характерна різноманітність та варіабельність завдяки багатофакторності властивостей ґрунту по накопиченню радіоактивності;

• наявність численних особливостей міграційних властивостей радіонуклідів у водному середовищі та індивідуальних шляхів надходження радіонуклідів для кожного водного об’єкту;

• водосховища зрошувальної системи виступають проміжними об’єктами акумулювання радіоактивності, у разі чого, за рахунок переходу радіонуклідів, сорбованих раніше органічними з’єднаннями водосховищ (водорості, мули), можливе вторинне радіоактивне забруднення поливної води;

• різноманіття природничо-кліматичних факторів впливу на процеси накопичення радіонуклідів сільськогосподарською продукцією у сукупності з регіональними особливостями ведення зрошення у кожній місцевості.

На прикладі Інгулецької та Південно-Бузької зрошувальних систем, продемонстровано, як комплекс факторів (гідрогеологічні умови, властивості ґрунтів, хімічний склад зрошувальних вод) по-різному впливає на перехід радіонуклідів у сільськогосподарські культури.

Основні положення методики радіоекологічної оцінки якості зрошувальної системи полягають у наступному:

1. Для оцінки і прогнозу розміру переходу радіонуклідів у зрошувані сільськогосподарські культури необхідно встановити наступні характеристики та параметри:

1.1. хімічний склад зрощувальної води; 1.2. гідрогеологічні умови: • рельєф території, наявність природних стоків, • наявність шляху надходження радіонуклідів через змив з території водозбору, • наявність шляхів накопичення радіоактивності у водосховищах зрошувальних систем в зв’язку з тим,

що вони є проміжними об’єктами акумулювання радіоактивності, у разі чого можливе вторинне додаткове забруднення поливної води радіонуклідами – за рахунок переходу радіонуклідів, які сорбувалися раніше органічними з’єднаннями водосховищ (водорості, іли).

1.3. специфіку формування радіаційного стану в водному середовищі, пов’язаного зі зрошуванням: • поглинання і перерозподіл радіонуклідів між компонентами водних екосистем, • осадження на дно водоймищ нерозчинних сполук радіонуклідів і акумуляція їх донними

відкладеннями, • включення розчинних сполук радіонуклідів у біологічний кругообіг водоймища, поглинання

радіонуклідів водною біотою і перенесення їх за течією річки,

135

• міграційні властивості конкретного радіонукліду та здатність його включатися у біологічні цикли, • властивості самого водного середовища, в якій знаходиться радіонуклід (рН середовища, солевий

склад води, температура, наявність макроаналогів). 1.4. хіміко-фізичні та сорбційні властивості грунтів; 2. При плануванні отримання зі зрошувальних земель сільськогосподарської продукції потрібно

враховувати інтенсивність накопичення радіонуклідів різними видами сільськогосподарських рослин. Зменшення здатності сільськогосподарських рослин до накопичення радіонуклідів виглядає так:

• по 90Sr: морква (буряк) > томати > цибуля, • по 137Cs: морква (буряк) > салатний перець > капуста > томати, • по 3H: картопля > томати > морква (буряк). Врахування усіх цих факторів є надійним засобом запобігти додатковому дозовому навантаженню на

людину та покращити радіоекологічну якість агропромислового виробництва в умовах зрошення.

1. Григор’єва Л.І., Томілін Ю.А. Радіоекологічні та радіобіологічні аспекти зрошуваного землеробства півдня України: Монографія. / Л. Григор’єва, Ю. Томілін. – Миколаїв: Видавничий центр МДГУ ім. Петра Могили, 2006. – 264 с. 2. Томілін Л.І., Григор’єва Л.І. Радіонукліди у водних екосистемах південного регіону України: міграція, розподіл, накопичення, дозове навантаження на людину і контрзаходи: Монографія / Ю. Томілін, Л. Григор’єва. – Миколаїв: Видавничий центр МДГУ ім. Петра Могили, 2008. – 270 с.

136

УДК 634. 363

АВТОМАТИЗОВАНА ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНА СИСТЕМА МАШИННОГО ДОЇННЯ КОРІВ

© В. Дмитрів, 2015

Львівський національний аграрний університет, Львів, Україна

Продуктивність молочного тваринництва, як параметр біотехнічної системи „тварина-машина-людина” в цілому, що характеризує кількість одержаного молока за одиницю часу при оптимальному рівню його виробництва, складається з двох основних складових цієї системи: 1 – продуктивності корів, як біологічного об’єкта (біологічна продуктивність); 2 – продуктивності технологічного обладнання і зокрема доїльної установки (технічна продуктивність).

Технічна продуктивність обумовлюється двома складовими: це людський фактор – організаційна взаємодія оператора машинного доїння на доїльний апарат і через нього на корову; технічний фактор – рівень технічної досконалості проведення технологічного процесу машинного доїння корів. Обидва ці фактори безпосередньо впливають на технічну продуктивність, тобто продуктивність доїльної установки, що у свою чергу впливає на формування біологічної продуктивності корови, а відтак на продуктивність молочного тваринництва в цілому.

Тому в структурі біотехнічної системи технічна продуктивність є найважливішою складовою, що формує і технічний рівень галузі і технологічний процес, зокрема машинне доїння корів.

Підвищення технічної продуктивності на сучасному рівні механізації і автоматизації виробництва можливе при вилученні з технологічного процесу суб’єктивних чинників, що можуть негативно вплинути: перетримка доїльних апаратів на вимені корови, невиконання операцій машинного додоювання корів, невідповідність режиму роботи доїльного апарата інтенсивності молоковіддачі корови.

Вилучення даних чинників можна тільки на основі повної інформатизації про технологічний процес машинного доїння корів та заміна механічної праці при його виконанні на роботизовану. [1]

На європейському ринку техніки для тваринництва представлено значну кількість і типів доїльних роботів ведучих зарубіжних виробників обладнання для тваринництва, що можна розцінювати як новий етап впровадження високих технологій в молочне тваринництво. Лідерами ринку автоматизованих систем доїння як за технічним рівнем, так і за об’ємом виробництва є фірми „Lely” і „Prolion” (Нідерланди). Виробництво доїльних роботів налагодили ряд ведучих виробників обладнання для молочного тваринництва „Fullwood” (Великобританія), „Delaval” (Швеція), „Westfalia Landtechnik” (Німеччина), „Gascoiqne Melotte” (Нідерланди) і ін.

Кожний із доїльних роботів, що виготовляються фірмами, має свої конструктивні відмінності. Але всіх їх умовно можна об’єднати в дві групи: один доїльний бокс з одною рукою робота; роботизована система, яка складається з декількох доїльних боксів, змонтованих один за одним (тандемного типу) і обслуговуються одною рукою робота (рис. 1). Ведучий виробник роботизованих доїльних систем – „Lely” виготовляє доїльний робот Astronaut, що складається з одного доїльного боксу. Такий робот виконує всі технологічні операції доїння: миття та сушіння дійок та вим’я, надівання доїльних стаканів, здоювання перших цівок молока, доїння, додоювання, знаття доїльних стаканів; регулює техно-логічні параметри роботи відповідно фізіології молоковіддачі.

Використання доїльних роботів формує нову технологію виробництва молока. Так корова приходить самостійно доїти через 1-2 год після роздачі кормо-суміші. Доїння може відбуватись 3-5 разів на добу.

На сьогодні кафедрою автоматизації тваринництва, якості та стандартизації розроблені і впроваджуються у виробництво основні складові вузли автоматизованої системи управління технологічним процесом (АСУ ТП) машинного доїння корів.

Розроблені принципово нові електронно-механічні вузли модульного типу із застосуванням мікро-процесорної техніки об`єднані в систему, яка здійснює виконавчі, інформаційні, контролюючі і діагностичні функції та складає одне ціле АСУ ТП і АІАС машинного доїння корів. При розробці системи реалізовані нові підходи синтезу розроблених елементів з можливістю автономного функціонування (з використанням однокристальних ЕОМ та мікропроцесорів АТ8335 (фірми Atmel) на рівні самоаналізу як технічної системи, так і біологічного об`єкту, з якими вони взаємодіють, а також можливістю функціонування в режимі установки граничних режимів від ЕОМ.

Рис. 1. Багатобоксова роботизована система

доїння Galaxy

137

Розроблений вакуумний насос забезпечує в точці прилягання пластини до обертового статора рівність лінійних швидкостей. Частота приводу ротора – до 6000 об/хв, лінійна швидкість пластини – до 42 м/с.

Використання такого вакуумного насоса забезпечить широкі можливості вакуумної системи щодо її оптимізації до різних типорозмірів доїльних установок, дозволить знизити енерговитрати на 15...30 %, підвищити продуктивність на вакуумної установки на 25…30 %, термін служби вакуумного насоса у 2 рази.

Конструкція адаптивного пневмоелектромагнітного пульсатора незалежної дії, який монтується безпосередньо на кожний доїльний стакан. Працює такий пульсатор в поєднанні з однокристальною мікро-ЕОМ автономно або в складі АСУ ТП машинного доїння.[5; 6].

Наступним елементом АСУ ТП машинного доїння корів є проточний термоанемометричний вимірювач витрати рідин (рис. 2) в поєднанні з однокристальною мікро-ЕОМ дозволяє: вимірювати швидкість і витрату потоку в режимі реального часу; облік часу вимірювання; цифрову індикацію потокового значення витрати, швидкості і часу на робочому місці оператора; видачу необхідних сигналів для управління об'єктом; передачу інформації до ЕОМ. [7–10]

Проточний термоанемометричний вимірювач витрати рідин, в т. ч. молока, може працювати автономно і в складі АСУ ТП; застосовувати для пульсуючих потоків, ламінарних і турболентних режимів руху, багатофазних середовищ (рідина + повітря,...), рідин і газів. Передбачено програмне тестування.

Важливим елементом автоматизованої системи є кондукто-метричний перетворювач призначений для діагностики захворювання маститом шляхом одночасного вимірювання температури та провідності молока, яке надходить від чотирьох дійок корови, а також середніх значень цих же параметрів.[11-13]

Висновки. Модульний принцип АСД дозволить зменшити затрати при експлуатації та модернізації, а також уможливить оперативну зміну технології і алгоритмів функціонування як окремих складових та всієї автоматизованої системи керування технологічними процесами виробництва молока. Дана система підвищує середньорічний надій в розрахунку на одну корову на 235 кг, або на 6 %, вміст жиру в молоці – на 0.11%, знизує витрату концкормів на 1 кг молока на 6,4%, а собівартість 1 л молока – на 8%.

1. Фененко А.И. ХІІІ Международный симпозиум по вопросам машинного доения сельскохозяйственных животных / А.И. Фененко, Н.А. Остапенко, В.Т Дмитрив // Молочное дело. Ежемесячный производственно-практический, рекламный журнал. – 2006, № 8. – С. 48-49. 2. Дмитрів В.Т. Вакуумний насос з обертовим статором / В.Т. Дмитрів // Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої пам’яті професора Євгена Храплива „Теорія і практика розвитку агропромислового комплексу” Львів – 1999. С. 125-126. 3. Дмитрів В.Т. Мікропроцесорний модуль програмного управління вакуумною системою доїльної установки / В.Т. Дмитрів // Вісник Львівського держагргоуніверситету: Агроінженерні дослідження.- 1999 .- № 3.- С. 50-56 . 4. Дмитрів В.Т. Математична модель роботи вакуумного насоса з обертовим статором / В.Т. Дмитрів // Вісник аграрної науки /Науково-теоретичний журнал. Спеціальний випуск. – 2006, серпень. -С.110-113. 5. Дмитрив В.Т. Модель энергоэкономного электромагнитнотго пульсатора / В.Т. Дмитрив // Механизация и электрификация сельского хозяйства [Текст]: межведомственный тематический сборник / РУНИП „ИМСХ НАН Беларуси”; под общ. Ред. В.Н. Дашкова.- Мн.,2006.- 332 с.-Вып. 40.- (научное издание). – С. 280-283. 6. Пат. № 23873 Україна, МПК А01J5/14. Електромагнітний пульсатор доїльного апарата / Дмитрів В.Т., Ткачишин Р.С., Жинчин Я.С. і ін. Опубл. 11.06.2007 р. Бюл. №8. 7. Дмитрів В.Т. Математична модель проточного термоанемометричного вимірювача інтенсивності молоковіддачі / В.Т. Дмитрів //Вісник Львівського держагроуніверситету: Агроінженерні дослідження. 1997. – №1. – С. 49-58 . 8. Дмитрів В.Т. Уніфікований термоанемометричний ви-мірювач інтенсивності молоковіддачі стосовно АСК ТП машинного доїння корів / В.Т. Дмитрів // Механізація та електрифікація сільського господарства // Міжвідомчий тематичний науковий збірник. – Випуск №49. – Глеваха: ННЦ ІМЕСГ, 2005.- С. 368-373. 9. А.с. 1783303 СССР, МКИ G01F1/68. Тепловой измеритель количества молока / В.М. Сиротюк, В.Ю. Воробкевич, В.Т. Дмытрив и др. – № 4872042-10; Заявл. 12.07.90; Опубл. 23.12.92, Бюл. №47. -17с. 10. Патент України № 65285А Термоанемометричний витратомір / Дмитрів В.Т., Форнальчик Є. Ю, Качмар Р.Я.Опубл.15.03.2004 р. Бюл. № 3. 11. А.С.№1693510 Измерительный кондуктометрический преобразователь Якимець В.Т. Сиротюк В.М. Воробкевич В.Ю., Дмитрів В.Т. Опубл.23.11.1991 р. Бюл. 43. 12. Дмитрів В.Т. Автоматизована система управління технологічними процесами виробництва / В.Т. Дмитрів, В.М. Сиротюк, С.М. Кондур і ін. // Науково-технічний журнал „Інформаційні технології і системи” – 1999. Том 2, № 1. С. 162-170. 13. А.С.№1692416 А1 Устройство для диагностики мастита. Якимець В.Т., Сиротюк В.М., Воробкевич В.Ю, Дмитрів В.Т. Опубл.23.11.1991 р. Бюл. 43.

Рис. 2. Термоанемометричний вимірювач

молоковідддачі

138

УДК 631.363

КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ ЗМІШУВАННЯ НА ОСНОВІ ТЕОРІЇ РОЗМІРНОСТЕЙ © В. Дмитрів., Р. Городняк, 2015

Львівський національний аграрний університет, Львів, Україна

Підтвердженням основних теоретичних положень є експеримент. Сучасні технічні засоби дозволяють проводити багатофакторні плановані експерименти в режимі реального часу, а програмне забезпечення провести регресійний аналіз одержаних даних та оптимізувати критерії відгуку конкретного технологічного процесу.

Однак не завжди вдається в багатофакторному планованому експерименті забезпечити варірування всіх факторів та їх виміряти, що унеможливлює забезпечення достовірного відтворення експерименту.

Причиною цьому є значна трудомісткість досліджень, коли кількість факторів перевищує три і більше, а також складність графічного представлення експериментальних даних.

Використання теорії розмірностей забезпечує групування факторів за фізичним змістом кожного конкретного параметра і отримання комплексного фактора, який безпосередньо впливає критерій відгуку при експериментальному дослідженні технологічного процесу.

Мета роботи. Розроблення методики використання теорії розмірностей для зменшення кількості факторів шляхом виведення критеріїв, як нових факторів багатофакторного планованого експерименту, що зменшить затрати на проведення планованого експерименту та підвищить достовірність експериментальних досліджень.

В процесі вивчення технологічного процесу змішування мікрокомпонентів кормової суміші було досліджено, що можна досягнути найкращого змішування матеріалу, провівши оптимізацію окремих конструкційно-технологічних параметрів. При аналізі робочого процесу змішування використали методи теорії розмірності і планованого експерименту [1-4]. За конструкційно-технологічними особливостями технологічного процесу змішування запишемо в загальному вигляді залежність однорідності і енергетичної ефективності від визначальних параметрів:

),,,,,,,,,( 1010 pQmdhgf лллзм µραων = ; (1)

),,,,,,,,,( 1010 pQmdhgfN лллзм µραω= , (2) де ω – кутова частота обертання дозуючо-змішувального диска, с-1; g – прискорення вільного падіння, м/с2; hл – висота лопатки, м; dл – діаметр лопаток, м; α – кут нахилу твірної диска, град; mл – кількість лопаток на диску, шт.; ρ10 – густина шару сипучого матеріалу (основного), кг/м3; μ10 – динамічна в’язкість сипучого матеріалу, кг/(м∙с); Q – продуктивність основного компоненту, кг/с; p – розрідження (вакуумметричний тиск) в камері змішування компонентів, кг/м2.

Складемо таблицю розмірності параметрів процесу змішування мікрокомпонентів (таблиця). Таблиця

Розмірність параметрів змішувача мікрокомпонентів кормової суміші

Параметри νзм Nзм ω g hл dл α mл ρ10 μ10 Q p М 0 1 0 0 0 0 0 0 1 1 1 1 L 0 0 0 1 1 1 0 0 -3 -1 0 -2 T 0 0 -1 -2 0 0 0 0 - -1 1 0

З таблиці вибираємо основні одиниці вимірювання для нашого технологічного процесу. В якості

основних параметрів ми взяли ω, ρ10, р. Правильність вибору даних параметрів дозволяє підтвердити визначник, що складається з розмірності цих параметрів, який не повинен дорівнювати нулю. Розв’язавши такий визначник,отримаємо:

01

001230

11010

≠−=

−−−

=∆

p

TLM

ρω

.

З врахуванням вибору основних одиниць рівняння (1) можна записати у вигляді: )1;)(;1;)(;)();(;1( 10

λµγµβµλγβλγβλγβ ρωµρωρωρων ppdphpgФ dddл

hhhл

gggзм = . (3)

139

Значення коефіцієнтів βg, γh,…λμ визначаються з умови, що кожен комплекс є безрозмірною величиною. Значення βg, γg, μg визначаємо так:

1)(

)(

23122321

2131121

=⋅⋅=⋅⋅⋅=

=

⋅⋅⋅=

++−−+−−−+−−

−−−−

gggggggggg

gggggg

LMTLMTTL

LMLMTTLpg

λγλγβλγλγβ

λγβλγβ ρω ;

02 =+− gβ , звідки βg = 2;

0=−− gg λγ , звідки γg = -1; 0231 =++ gg λγ , звідки λg = 1.

Відповідно, цей критерій подібності визначиться відношенням:

10

2

ρωg

pП g = . (4)

Аналогічно розраховуємо інші критерії:

10ρphП л

h = ; 10ρpdП л

d = ; 10

210

ρωµ

µ

рП = . (5)

Враховуючи одержані критерії (4) і (5) рівняння (1) можна записати в наступному вигляді: ),,,,,( лdhgзм mППППФ αν µ= . (6)

Добуток критеріїв (4) і (5), або ділення їх дають нові критерії, користуючись цим правилом, одержимо:

л

лdh d

hПП =: , pg

QwППQ g10

:µµ =⋅ .

Після перетворень одержимо нове критеріальне рівняння

= л

л

лзмзм m

dh

pgQwФN ;;;,10

αµ

ν , (7)

де pg

Qw10µ

– безрозмірний фактор подачі основного компонента на змішування; л

л

dh - масштабний фактор; α, mл –

безрозмірні фактори. Таким чином, кількість факторів, які впливають на якість процесу змішування зменшиться, що

дозволить провести планований експеримент дослідження якості змішування, при цьому врахувати всі фактори, які впливають на однорідність суміші та енергозатрати процесу.

Висновок. Застосування теорії розмірностей при планованому експерименті забезпечує узагальнення факторів з збереження фізичного змісту параметрів і зменшує затрати часу на проведення багатофакторного планованого експерименту при експериментальних дослідженнях технологічних процесів .

1. Седов П.М. Методы подобия и размерности в механике / Седов Л. И. – 8-е изд., перераб. – М.: Наука, 1977. – 440 с. 2. Бродский В.З. Таблицы планов эксперимента для факторных и полиномиальных моделей: спра-вочное издание / В.З. Бродский, Л.И. Бродский, Г.И. Голикова. – М.: Металлургия, 1982. – 752 с. 3. Грачев Ю.П. Математические методы планирования экспериментов: учебное пособие / Ю.П. Грачев. – М.: Пищевая промышленность, 1979. – 520 с. 4. Гусейнов Ф.Г. Планирование эксперимента в задачах электроэнергетики: учебное пособие / Ф.Г. Гусейнов, О.С. Мамедяров. – М.: Энергоматиздат, 1988. – 151 с. 5. Мельников С.В. Планирование эксперимента в исследованиях сельскохозяйственных процессов: учебное пособие / С.В. Мель-ников, В.Р. Алешкин, П.М. Рощин. – 2-е изд., перераб. и доп. – Л.: Колос, 1980. – 160 с.

140

УДК 62-5.007.005.1

ОЦІНЮВАННЯ ІНЕРТНОСТІ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ НА СТАДІЯХ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ ВИРОБІВ

© К. Дядюра, О. Федоришин, 2015

Сумський державний університет, Суми, Україна

Багато компаній і організацій розробляють програми по скороченню витрат та підвищенню якості продукції та послуг. При цьому умови прийняття рішення повинні бути достатньо визначеними. Маючи повну інформацію, менеджери можуть вибирати альтернативу, яка щонайкраще відповідає потребам організації. Проте на практиці на процес прийняття рішень впливають чисельні обмежуючі та суб’єктивні фактори (зміни нормативної бази, невизначеність економічних умов роботи на ринку, зміна попиту і пропозиції, інфляція, світова економічна і внутрішня політична кризи і т.д.). Сукупність таких факторів у процесі прийняття рішень враховує поведінкова модель. При цьому можуть бути сформульовані наступні поняття поведінкової моделі при прийнятті рішень:

• поняття „обмеженої раціональності”, яке означає, що персонал (менеджери), задіяний для управління процесами, може тільки намагатися прийняти раціональне рішення, але їх раціональність завжди буде обмеженою (теоретично завжди існує рішення краще за прийняте);

• поняття „досягнення задоволеності”. Оскільки досягти „повної раціональності” неможливо, менеджери бажають аби їх „страх” щодо прийняття не найкращого рішення пересилив намагання досягти оптимального рішення.

Інформацію, що використовують при прийнятті рішень на стадіях життєвого циклу продукції (ЖЦ), можна умовно розділити на три види [1]: дані про продукцію (виріб); дані про виконувані процеси; дані про ресурси, потрібні для виконання процесів. Існує очевидний взаємозв'язок між управлінням якістю (прийняття рішення щодо значень характеристик продукції та процесів їх ЖЦ) і результативністю та ефективністю функціонування кожного процесу. Важливо зрозуміти причинно-наслідкові зв'язки і можливі побічні наслідки зміни внутрішнього (перетворення ресурсів у продукцію) і зовнішнього (джерело ресурсів для підприємства) середовища. Проведений порівняльний аналіз [2] доводить, що найбільшу увагу заслуговує створення спеціальної методології якісної і кількісної оцінки забезпечення ресурсами підприємств для виконання вимог замовників. Ця інформація, завдяки структурі сформованих зворотних зв’язків, може бути використана в багатьох інформаційних системах, включаючи системи, що впроваджені у споживачів і зацікавлених сторін.

Традиційним показником оцінки ефективності функціонування процесів ЖЦ є рентабельність, яка відображає загальний рівень отриманого прибутку та виробничої собівартості під час управління процесом формування виробничих витрат і використання виробничих ресурсів. Час виконання певного процесу, звичайно характеризує його ефективність, але у ряді випадків (наприклад, коли тривалість процесу є вимогою замовника), його відносять до характеристик результативності. Моніторинг цих характеристик дозволяє визначити, наскільки необхідно поліпшити характеристики продукції та процесу.

У роботі по аналогії з методикою розрахунку масово-інерційних характеристик (МІХ) для оцінювання результативності та ефективності виконання замовлень запропоновано використовувати цільову функцію – тензор інерції. Даний критерій є сумарною оцінкою, яка показує наскільки ефективно досягаються результати залежно від рівня вимог до продукції при її проектуванні, виготовленні та експлуатації (на стадіях життєвого циклу). Чим більший рівень вимог сконцентровано далі від рівня можливостей організації, тим більшою є інерція при прийнятті рішень щодо виконання вимог замовників. При зміні системи процесів ЖЦ складові тензора інерції змінюються. Тензор інерції є функцією узгодженості вимог щодо продукції та послуг з цілями і можливостями конкретного підприємства: термін виконання замовлень, рентабельність, ризик.

1. Залога В. О. Моделювання синергетичної інтеграції процесів проектування, виготовлення і експлуатації в проектах машинобудування: монографія / В. О. Залога, К. О. Дядюра, О. В. Ющенко. – Суми : Вид-во СумДУ, 2010. – 279 с. 2. Залога В. О. Спадкові принципи формування якості складних машинобудівних виробів : монографія / В. О. Залога, К. О. Дядюра, В. В. Нагорний – Суми: Вид-во СумДУ, 2012. – 347 с.

141

УДК 006.1

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ КРИТЕРІЇВ ОЦІНЮВАННЯ СИСТЕМ СТАНДАРТИЗАЦІЇ

© Є. Калінський, 2015

Херсонський національний технічний університет, Херсон, Україна

Стандартизація є однією із найважливіших складових процесу технічного регулювання. Основні результати діяльності із стандартизації – підвищення ступеня відповідності продукту, послуги, процесу їх функціональному призначенню, усунення технічних бар'єрів в міжнародному товарообміні, сприяння науково-технічному прогресу і співпраці у різних сферах. Чинна сьогодні система стандартизації на перше місце ставить оцінювання якості об'єкта стандартизації і методи його оцінювання.

Розширення єдиного європейського ринку, перехід до ринкової економіки України, а також низка подій і процесів останнім часом ведуть до глобалізації відносин у різних сферах промисловості. Процеси організації міжнародних транспортних коридорів, розширення співробітництва у високотехнологічних сферах промисловості до цих пір стримуються технічними бар'єрами. Питання подолання цих бар'єрів стають пріоритетними в міжнародних відносинах.

Саме тому актуальною проблемою є розробка інструментів ефективного аналізу системи стандартизації, які дозволять прискорити процес інтеграції України в європейську систему і стати базою для розроблення програми гармонізації вітчизняної системи технічного регулювання.

Порівняльний аналіз систем стандартизації України і більшості європейських країн показує, що одна із основних відмінностей полягає в принципах стандартизації. Отже це і може стати одним із критеріїв-індикаторів. До принципів стандартизації відносять:

• консенсус • залучення всіх зацікавлених сторін • баланс інтересів • прозорість і відкритість Консенсус. В Україні нові стандарти рекомендуються до затвердження департаменту технічного

регулювання та метрології Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (ДТРМ) на основі голосування в технічному комітеті (ТК), причому для позитивного рішення необхідна проста більшість (понад 50%). Це правило закріплено в положенні про ТК. Втім, ТК надається право використовувати інші критерії для голосування. На противагу способу затвердженням більшістю голосів, консенсус є більш складною процедурою і віднімає більше часу, тому що знайти порозуміння всіх залучених сторін набагато важче. Але значимість цього процесу в тому, що стверджуючи стандарт консенсусом, досягається більш просте і швидке використання стандарту більш широкими колами бізнесу та суспільства.

Залучення всіх зацікавлених сторін. Принцип залучення всіх сторін веде до рівності та справедливого підходу в процесі створення стандартів. У правильно побудованій системі відбувається залучення до стандартизацію безлічі зацікавлених сторін: державних органів усіх рівнів, представників промисловості та бізнесу, дослідницьких центрів,громадських та недержавних організацій.

В Україні є період публічних консультацій, коли кожен може внести пропозиції та коментарі щодо винесеного на обговорення стандарту. Втім, ТК не зобов'язаний надавати докладні обґрунтування у разі відмови у прийнятті пропонованих поправок або пропозицій. На практиці в Україні відсутня ясна процедура оцінки внесених пропозицій. Не описана формально процедура забезпечення суспільства інформацією прохід робіт. У реальності українські ТК посилаються, як правило, на абстрактне „Експертна думка”, без надання переконливих доказів.

Принцип балансу інтересів. Принцип балансу інтересів означає, що всі зацікавлені сторони, залучені в процес стандартизації, можуть впливати на процес (і на результат – стандарт) в однаковій мірі, незалежно від розміру інвестицій у даний процес і фінансових можливостей.

В Україні принцип балансу інтересів знаходиться в протиріччі з принципом прийняття стандарту більшістю голосів. Важливим наслідком прийняття стандарту більшістю голосів є автоматичне домінування інтересів найбільш представленої групи. Більш того, як сказано в пунктах, державні органи фінансують до 90% робіт зі стандартизації і мають великий вплив на розробку стандартів через створення Технічного Завдання. Все це дозволяє, у всякому разі, припустити, що принцип балансу інтересів не дотримується і вимагає уваги і додаткового аналізу.

142

Прозорість і відкритість. Прозорість і відкритість означають, що процес стандартизації повинен бути організований таким чином, щоб вся інформація про хід робіт і аргументах була загальнодоступна і був заздалегідь відомий план майбутніх робіт.

В даний час, ДТРМ в своїй роботі не керується будь-якої визнаною системою забезпечення якості, як наприклад ISO 9001. В законах чітко не прописані процедури обробки громадських звернень та апеляцій. Отже існує велика ступінь свободи для ТК як встановлювати робочі процедури, процедури обробки публічних коментарів і т. ін. Це істотно знижує відкритість і прозорість процесів розробки стандартів.

Таблиця

Порівняльний аналіз систем стандартизації України та ЄС на основі обраних критеріїв

Критерії-індикатори Україна ЄС консенсус ні (принцип більшості ) так залучення всіх зацікавлених сторін ні (в основному залучені представники держави) так баланс інтересів ні (в основному захист інтересів держави) так відвертість і прозорість ні (закриті засідання) так

Як видно із проведеного аналізу, обрані критерії для порівняльного аналізу систем стандартизації

України та ЄС дозволяють виявити критичні напрямки, за якими необхідно проводити реформування. На даний час гармонізація системи стандартизації України можлива лише за умови внесення змін в законодавчі документи, що стосуються сфери технічного регулювання, реструктуризації (а в деяких випадках розформування) всіх державних установ і організацій, що займаються стандартизацією. Враховуючи те, що за основними принципами стандартизації в Україні та ЄС існують абсолютно різні підходи, таке реформування вимагає повного руйнування існуючою системи стандартизації.

1. Декрет Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. № 48-93 „Про стандартизацію і сертифікацію”. 2. Про затвердження Державної програми стандартизації на 2006—2010 роки : постанова Кабінету Міністрів України від 01.03.2006 р. № 229. 3. Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами від 14.09.1994/ Ратиф. Законом України від 10.11.1994 № 237/94-ВР.

143

УДК 504.5:628.4.047

ОБГРУНТУВАННЯ ПРИНЦИПІВ ВДОСКОНАЛЕННЯ НОРМАТИВІВ ЩОДО ВИКИДІВ ТА СКИДІВ ТИТРІЮ

© А. Кльосова, К. Літвінова, Л. Григор’єва, 2015

Чорноморський державний університет імені Петра Могили, Миколаїв, Україна

Тритій (3Н) за рядом причин займає особливе місце в питаннях забезпечення радіаційної безпеки АЕС. По-перше, вміст 3Н в рідких скидах при нормальній роботі АЕС набагато перевищує за абсолютним значенням вміст всіх інших нуклідів, а у газоподібних викидах в навколишнє середовище кількість 3Н поступається лише кількості радіоактивних благородних газів. По-друге, на відміну від хімічно інертних РБГ, інкорпорований 3Н ефективно включається до складу біологічної тканини, викликаючи мутагенні порушення, як за рахунок бета-випромінювання середньої енергії 5.8 кеВ, так і за рахунок порушення молекулярних зв’язків, викликаних заміною ізотопу водню нейтральним гелієм, утворився в результаті розпаду тритію. По-третє, 3Н володіє великим періодом напіврозпаду (12,4 років), і тому є глобальним забруднювачем природних комплексів [1,4, 8].

Як відомо, до організму людини радіонуклід потрапляє з їжею, повітрям і питною водою. Радіаційна небезпека тритію обумовлена його здатністю легко проникати в органічні молекули. Тритій, як ізотоп водню, проникає в цитоплазму будь-якої клітини, а β-випромінювання, що утворюється при розпаді ядер атомів тритію, пошкоджує генетичний апарат організмів. Біологічна дія тритію посилюється через утворення, при розпаді, інертного газу гелію, в результаті чого відбувається розрив водневих зв’язків молекул ДНК живих клітин, порушується процес синтезу органічних структур і змін організмів на генетичному рівні. [1-3, 11].

Завданням системи контролю тритію є визначення тритію, який може міститися в об’єктах довкілля у вигляді: оксиду тритію (НТО – 3Н2О), органічно зв’язаного тритію (ОЗТ – 14(12)Сх3НуОz

1Н), газу тритію (3Н2); аерозолей, що містять тритіди металів (тритід тітану та ін., що входять до складу мішеней) [9]. У діючих сьогодні нормативних документах, які обмежують дозове навантаження від тритію на людину [10], встановлені вимоги до надходження радіонукліду з повітрям та питною водою (100 Бк/м3, 3.107 Бк/м3 відповідно).

Нами раніше були проведені дослідження з визначення та оцінки рівнів дозового навантаження від 3Н2О на населення, яке мешкає у зоні впливу викидів та рідких скидів Южно-Української АЕС [5-7]. За результатами радіоекологічних досліджень, проведених на угіддях зрошувальних систем, які живляться водою з поверхневих водойм, вміст 3Н у складі 3Н2О у зрошувальній воді істотно залежав від його вмісту у ставках-відстійниках АЕС, а для людей, задіяних у зрошуваних роботах (в першу чергу, операторів дощувальних машин), крім надходження 3Н з сільськогосподарськими культурами, існує ризик і від інгаляційного надходження радіонукліду до людини: ефективна доза складала (0,5 – 4,0 мкЗв.рік-1).

Визначено, що у районі ЮУАЕС і ЗАЕС, де для охолодження реакторів використовується вода відкритих водойм, ще одним шляхом формування радіаційного навантаження на людину від тритію у вигляді 3Н2О є випаровування води з поверхні технологічних водойм. Тут також ідентифіковано групи людей, які підвернені підвищеному ризику опромінення від 3H: це рибалки, спортсмени, що займаються греблею – ті, які проводять тривалий час у районі ставка-охолоджувача ЮУ АЕС. Інгаляційна доза склала рівні (0,06 – 0,16).10-6 Зв.рік-1, які, у порівнянні, вище інгаляційної дози від газоаерозольного викиду цього радіонукліду з АЕС майже на 5 порядків.

Гарні міграційні властивості 3Н у водному середовищі та постійна фільтрація вод з технологічних водойм АЕС (ставка-охолоджувача, ставків-відстійників каналізаційних споруд АЕС) сприяють підвищенню його рівня у підземних водоносних горизонтах і створюють умови формування додаткового дозового навантаження на людину. На підставі встановленої лінійності зв’язку між вмістом радіонукліду у технологічних водоймах ЮУ АЕС та підземних водних джерелах, розташованих на відстані до 10-15 км нижче за природним стоком від цих водойм, диференційовано територію навколо ЮУАЕС за дозовим навантаженням від надходження 3Н з питною водою, межі якого склали (0,1 – 2,2).10-6 Зв.рік-1.

Ця різноманітність шляхів потрапляння техногенного тритію до організму людини обумовлює актуальність та необхідність перегляду сучасних принципів обмеження дозового навантаження на людину від техногенного тритію. В основі має лежати інтегральний підхід, що враховував би усі можливі шляхи міграції техногенного тритію при його викидах та скидах АЕС.

Також слід враховувати, що у загальноприйнятих дозиметричних методиках, основаних на вимірі 3Н2О, може значно недооцінюватися небезпека ОЗТ, бо період напіввиведення ОЗТ з організму людини становить

144

більше року, а Н2О – 10 днів [9]. Дози опромінення за рахунок зв’язаної в молекулах ДНК фракції тритію можуть вносити додатково 60 % і більше до величини дози, обумовленої надходженням тритированої води. Але саме ці 60 %, за сучасними даними, відповідальні за ті шкідливі наслідки для здоров’я населення, які змушують посилювати нормативи вмісту його у вигляді 3Н2О в екологічних об’єктах. Тому, оскільки в пробах зовнішнього середовища поблизу ядерних установок міститься, в основному, ОЗТ, то нормування тритію слід проводити також і для ОЗТ.

1. Baeza A., Garcia E., Miro C. A procedure for the determination of very low activity levels of tritium in water samples // Journal of Radioanalytical and Nuclear Chemistry/ – Vol. 241, No. 1 – 1999 – Pp. 93-100. 2. Turner A., Millward G. E., Stemp M. Distribution of tritium in estuarine waters: role of organic matter // Journal of Environment Radioactivity/ – 2009. – Vol. 100. – P. 890-895. 3. Momoshima N., Poppy I.T., Inoue N., Tkashima Y. Tritium concentrations of river water on northern and southern islands of Japan // Journal of Radioandytical and Nuelear Chemistry, Articles / – Vol. 150, No. 1 – 1991 – Pp.163-169. 4. Бондарева Л. Г. Новые данные по содержанию трития в одном из притоков реки Енисей / Л. Г. Бондарева, А. Я. Болсуновский // ДАН. – 2002. – Т.385. – №5. – С. 714 – 717. 5. Григорьева Л. И. Эффективная доза внутреннего облучения человека от 3Н в районе АЭС с ВВЭР // Экологический вестник. – 2010. – № 1(11). – Минск, Беларусь. – С. 70-76 . 6. Григор’єва Л. І. Формування радіаційного навантаження на людину в умовах півдня України: чинники, прогнозування, контрзаходи. / Л. І. Григор’єва, Ю. А. Томілін. – Миколаїв: Видавничий центр ЧДУ імені Петра Могили, 2009. – 356 с. 7. Григор’єва Л. І. Формування дози внутрішнього опромінення людини від скидів 3Н АЕС / Л. І. Григор’єва // Український радіологічний журнал. – 2009. – Т. XVII. – Вип. 4. – С. 479-485. 8. Иваницкая М. В., Малафеева А. И. Источники поступления трития в окружающую среду / М. В. Иваницкая, А. И. Малафеева // Тритий – это опасно. – Челябинск, 2001. – С. 22-38. 9. Кабанов Д. И., Кочетков О. А., Фомин Г. В., Вайзер В. И., Веселов В. М. К обоснованию контроля органически связанного трития в окружающей среде ядерных установок //Вопросы атомной науки и техники. Сер. Термоядерный синтез, 2012, вып. 1, с. 17 – 22. 10. Норми радіаційної безпеки України (НРБУ – 97/Д-2000). – Київ: МОЗ України, 2000. – 135 с. 11. Усачев В. Л. Тритий в промышленных водоемах ПО „Маяк // Тритий – это опасно. – Челябинск, 2001.

145

УДК 006.91:658.5

ПРО АДЕКВАТНІСТЬ ВИМІРЮВАННЯ ЯКОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ © О. Ковальов, 2015

ПАТ „Хмельницькобленерго”, Хмельницький, Україна

Якість діяльності підприємства в контексті вимог стандартів ISO серії 9000 може характеризуватися сукупністю параметрів його стану (ефективність, результативність, сталий успіх). Адекватність вимірювання якості діяльності підприємств передбачає використання достовірної вимірювальної інформації – показників властивостей і параметрів стану підприємства. Гарантія виключення помилок і невідповідностей через отримання та використання недостовірної вимірювальної інформації необхідна в зв'язку з тим, що стандарти ISO серії 9000 не визначають конкретні характеристики, які можуть бути виміряні з урахуванням необхідних граничних значень і допусків, а також методи контролю певних показників.

Якщо для сумарної помилки не можна дати точної кількісної оцінки, то треба дати їй хоча б наближену оцінку, або вказати порядок її величини. Для визначення наближеної величини загальної помилки може бути використано експертне оцінювання. Експертні оцінки показників носять імовірнісний характер, оскільки залежать від безлічі факторів. Припускаємо, що розподіл випадкових значень показників описується бета-розподілом за аналогією з методами мережевого планування та управління. Часто застосовуються дві експертні оцінки: цільове і неприйнятне значення показників ( −+ xx , ). Для такої (двооціночної) методики

очікуване значення j-го показника ( )jочx (математичне очікування бета-розподілу) і дисперсія 2

jσ :

( ) ( ) ( ) ( ) ( )( )25

,5

23 22

jj

j

jj

очxxσxxjx +−−+ −

=⋅+⋅

= , (1)

де ( )jx+ , ( )jx− – середні значення, розраховані за експертними оцінками. Обробка результатів експертного опитування проводиться в такій послідовності.

1) Розрахунок величин ( )ji

jiоч σx ;, ( j – номер показника, nj ,1= ; i – умовний номер експерта, mi ,1= ; m –

кількість експертів) – за формулами (1). 2) Визначення усередненої думки експертів для встановлення середнього очікуваного значення кожного

показника ( )jочx .

3) Щоб перейти до оцінки правильної ідентифікації якості діяльності підприємства необхідно здійснити квантифікацію показників, оскільки порівнювати за перевагою можна лише однорідні показники:

( ) ( ) ( )( ) ( ) [ ]1,0; ∈= jjjj yxφy , де ( )jφ – спеціальні нормуючі функції. Отримуємо послідовність незалежних

випадкових величин ( ) ( ) ( )nyyy ...,,, 21 з дисперсіями відповідно ( ) ( ) ( )nsss ...,,, 21 . Тоді величина ξ при великих n матиме згідно центральній граничній теоремі нормований нормальний

розподіл, які б не були закони розподілу величин ( )jy :

( ) ( )

z

очn

jj

n

j

jоч

n

j

j

szzsyyξ −

=

−= ∑∑∑

=== 1

2

11, (2)

де ( )jy – значення показників ідентифікованої міри якості діяльності; ( )jочy – середні значення показників

очікуваної за експертними оцінками міри якості діяльності. Розглянемо наступні показники якості діяльності на прикладі електропостачальних підприємств: ( )1x –

відносна величина матеріальних витрат у собівартості корисно відпущеної споживачам електроенергії, визначена до загальної собівартості (витратам) виробництва; ( )2x – додатковий дохід від виконання нетарифних видів робіт (за рік); ( )3x – середня тривалість перерв в електропостачанні в системі на рік; ( )4x – коефіцієнт задоволеності споживачів якістю обслуговування – на основі анкетування; ( )5x – сумарний річний дохід за звітний період; ( )6x – рентабельність власного (акціонерного) капіталу; ( )7x – величина зниження втрат електроенергії, за рахунок заміни перевантажених, а також введення в експлуатацію додаткових силових трансформаторів на діючих підстанціях (на рік). Індивідуальні оцінки п'яти залучених експертів

146

наведено в табл. 1. Якщо допустити, що розподіл експертних оцінок показників описується бета-розподілом, можна розрахувати за формулами (1) їх очікувані значення ( )j

очx на підставі усереднених даних табл. 1 (табл. 2).

Таблиця 1 Вихідні експертні дані

Цільове значення Неприйнятне значення Показник ( )jx+ ( )jx+ ( )jx− ( )jx−

( )1x , % 57 65 82 75 ( )2x , тис. грн. 23 20 13,5 15 ( )3x , хв. 650 750 1050 950 ( )4x , від. од. 0,7 0,5 - 0,2 0,0 ( )5x , тис. грн 1000 800 480 600 ( )6x , % 8,5 7,5 2,0 3,5 ( )7x , тис. кВтïгод 50 40 18 25

Таблиця 2

Розраховані очікувані значення показників

Номер показника ( j ) Очікувані значення 1 2 3 4 5 6 7

( )jочx 69 18 830 0,3 720 5,9 34 ( )jочy 0,52 0,47 0,55 0,65 0,46 0,60 0,50

Рішення про ступінь якості діяльності приймається на основі обчислення деякої функції відстані

багатовимірного показника ( ) ( ) ( )( )Tyyyy 721 ,...,,= , що характеризує якість діяльності підприємства за рік, до еталонних класів у просторі вимірюваних показників. Класифікаційна міра відстані:

( ) ( )( ) ( ) ( )( ) ( ) ( )( )∑∑∑+=

∗+=

∗=

∗ −++−+−=5

4

2

1

1

1

225

1

222

1

221 ...

n

nj

jg

jn

nj

jg

jn

j

jg

jg yywyywyywL , де 521 ,...,, nnn – кількість ідентифікованих

показників по кожному з п'яти аспектів діяльності (табл. 3).

Таблиця 3 Дані для аналізу

Значення показників

Нормативні ( )jgy ∗ Нового об'єкта

g s Аспект діяльності

Ваговий коефіцієнт

sw 1 2

( )jx ( )jy

0,68 0,28 68,62 0,54 1 Ресурсний 0,10 0,68 0,16 17,399 0,41

2 Операційний 0,34 0,75 0,25 793,40 0,64 3 Споживчий 0,21 0,91 0,54 – 0,06 0,50

0,62 0,23 792,276 0,60 4 Фінансовий 0,23 0,85 0,23 7,23 0,80

5 Оновлення та вдосконалення 0,12 0,69 0,22 34,6 0,52

Таким чином, здійснюється вибір раціональної номенклатури показників, що підлягають оцінці при визначенні властивостей та стану підприємства, а також вибір норм достовірності результатів оцінювання та форм їх подання. Оцінка ризику неправильної ідентифікації міри якості діяльності проводиться на основі експертного оцінювання: будується випадкова величина ξ . Розраховуємо 01,4,76,3 == zzоч ,

147

( ) ( )( )25

2212

jj

jyys ∗∗ −

= . Тоді 062,0009,0015,0006.0005,0010,0011,0006,01

2 =++++++=∑=

n

jjs ; 249,0=zs ; 00,1=ξ . По

таблиці функції розподілу нормованого нормального розподілу отримуємо 8413,0=P .

Таблиця 4

Класифікація якості діяльності підприємства ( ) ( )( )22 j

gj

s yyw ∗−

s 1 2 3 4 5

j

g

1 2 3 4 5 6 7

gL

1 0,0002 0,0007 0,0014 0,0074 0,0000 0,0001 0,0004 0,010 2 0,0007 0,0006 0,0176 0,0000 0,0072 0,0172 0,0013 0,045

Таким чином, ймовірність правильної ідентифікації якості діяльності дорівнює 0,8413, інакше кажучи, мається 84 шанси з 100 за те, що якість діяльності буде ідентифіковано адекватно. Представлене рішення дозволяє оцінювати достовірність з теоретико-пізнавального погляду: достовірні показники не спотворюють, але принципово правильно відображають об'єктивну реальність.

148

УДК 631.11:330.322 (477.46)

НАПРЯМИ ПОЛІПШЕННЯ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

© І. Комарова, 2015

Уманська філія Приватного вищого навчального закладу, „Київський інститут бізнесу та технологій” ТОВ, Умань, Україна

На організацію фінансового забезпечення інвестиційної діяльності в сільськогосподарських підприємствах різних організаційно-правових форм суттєво вплинув процес формування ринкової інфраструктури інвестування, який характеризується такими особливостями:

• зниження фінансових можливостей здійснення інвестиційної діяльності аграрними підприємствами, що було зумовлено значним скороченням власних коштів в зв'язку з погіршенням результатів господарювання та втрату можливості формування фінансових ресурсів не тільки інвестиційної, але й операційної діяльності;

• перехід від великих підприємств (колгоспів, радгоспів, КСП) до значно менших за розмірами і фінансовими можливостями підприємств різних форм господарювання (малі та фермерські підприємства, різні товариства, виробничі кооперативи, тощо);

• створення інтегрованих аграрних формувань, що реалізують масштабні за вкладанням коштів, інвестиційні проекти;

• підвищення ефективності господарювання за рахунок кооперування; • перехід від планово-адміністративних методів фінансування інвестицій до змішаних підходів інвесту-

вання, що здійснюється за рахунок самофінансування, акціонування, позикового фінансування та прямих іноземних інвестицій, в результаті яких частку бюджетного фінансування було скорочено до кількох відсотків;

• починають працювати форвардні контракти, що забезпечують сільськогосподарським підприємствам часткове фінансування посівів та збут продукції за домовленою ціною [3].

У зв'язку з цим значний відсоток фінансового забезпечення інвестиційної діяльності сільсько-господарських підприємств здійснюється за рахунок зовнішнього позикового фінансування [4]. Що здійснюється через:

• довгострокове банківське кредитування; • банківське іпотечне кредитування; • облігаційне позикове фінансування; • фінансовий лізинг. Щоб змінити таку негативну ситуацію в кращу сторону, пропонуємо підтримати ідею створення

спеціалізованих кооперативних кредитних установ [1]. Найбільш оптимальна модель системи сільської кредитної кооперації є західна система сільської кредитної кооперації, яка має складатись із 3-х рівнів, кожен з яких має відповідні функції. Установами першого рівня мають стати сільські кредитні кооперативи, які для забезпечення більш ефективного функціонування мають створити організації вищого другого рівня. Для яких головним завданням має стати підтримка ліквідності, розробка нових фінансових продуктів, внутрішні платежі, забезпечення розрахункових, валютних та інвестиційних операцій тощо, організацій першого рівня.

Через третій рівень проходить формування повноцінної кредитної кооперативної системи національного рівня. Вона має бути заснована установами другого рівня з метою забезпечення проведення міжнародних платежів, вихід на міжбанківський ринок капіталів, діяльність на валютному і фондовому ринках, страхування тощо. Звичайно, що швидкість розвитку кооперативної кредитної системи на селі буде залежати від підтримки держави, через внесення необхідних змін до законодавства і сприяння з боку держави [2]. Однак кінцевий успіх формування такої системи буде залежати від самих сільськогосподарських товаро-виробників, особливо малих і середніх.

Найбільш складною проблемою розвитку підприємств – виробників сільськогосподарської продукції, є нестача фінансових ресурсів для ведення бізнесу. Виходячи із складної макроекономічної ситуації в країні, фінансова стратегія сільськогосподарських підприємств має бути такою, при якій:

149

• доходи підприємства повинні формуватися та використовуватися відповідно до реально поставлених завдань, з урахуванням залежності надходження фінансових ресурсів із зовнішніх і внутрішніх джерел;

• витрати мають враховувати їх економічну обґрунтованість і мінімізацію, підтверджену відповідними фінансовими розрахунками та диференціацію за ступенем їх важливості й напрямками використання.

Формування сільської кредитної кооперації дасть можливість диверсифікувати джерела фінансування інвестиційної діяльності сільськогосподарських товаровиробників.

1. Підтримка фінансової діяльності на селі, контроль кредитних союзів та стабілізація [Електронний ресурс]. – Режим доступу :www.rfr- project.net.ua. 2. Про схвалення Концепції розвитку системи кредитної кооперації [Електронний ресурс] : розпорядження Кабінету Міністрів України № 321-р від 7.06.2006 року. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua. 3. Сільське господарство України [Електронний ресурс] : посібник для виробника. – Режим доступу: www.lol.org.ua. 4. Стратегія розвитку фінансово-кредитного забезпечення агропродовольчої сфери України: [монографія] / [Іртищева І.О., Крамаренко І.С.]; Миколаїв: Дизайн та поліграфія, 2012. – 172 с.

150

УДК 658.562

ВИКОРИСТАННЯ КОНЦЕПЦІЇ ІЄРАРХІЧНИХ СИСТЕМ ПРИ ОЦІНЮВАННІ ЯКОСТІ

© С. Кондрашов, Т. Дроздова, 2015

Національний технічний університет „Харківський політехнічний інститут”, Харків, Україна

Відповідно до процесного підходу при побудові системи управління якістю вищого навчального закладу необхідною умовою її функціонування є забезпечення процесу вимірювання, аналізу та поліпшення [1].З іншого боку, до головних причин, що ушвидчують впровадження інтегрованих систем управління освітою, слід віднести розмір, складність, широкий спектр часу відгуку в системі, постійно зростаючі вимоги з боку споживачів тощо. Тому для дослідження якості вищої освіти та її основних складових доцільно представити її, як ієрархічну систему зі складним та динамічним розвитком. Модель досліджуваної системи з точки зору загальної теорії систем [2] має вигляд трирівневої системи з ієрархією організаційного типу. Вся система складається із сукупності взаємодіючих, ієрархічно розташованих елементів, наділених правом приймати рішення. Узагальнена блок-схема рівнів досліджуваної системи наведена на рисунку – Структура управління передбачає наявність зворотного зв'язку.

Рис. Блок-схема ієрархічної системи вищої освіти

Із загальносистемної точки зору, система, що розглядається, повинна виконувати три головні функції: а) управління освітнім процесом на локальному рівні (факультету або кафедри); б) управління на рівні координації (вищого навчального закладу); в) управління на рівні оптимізації (Міністерства освіти і науки України). Кожному із рівнів ієрархії притаманний свій рівень якості, якого (завдяки емергентним властивостям)

набуває уся система освіти загалом. Серед значимих функцій автоматизованої системи контролю та управління якістю (АСКУЯ) є наступні: • контроль та управління якістю параметрів системи; • передача експертних оцінок одиничних показників в систему вимірювання; • ідентифікація статичних та динамічних характеристик, що впливають на оцінку та управління якістю

для підвищення точності вимірювання; • відновлення та поліпшення значень показників якості шляхом їхнього контролю і введення поправок; • оцінювання ступеня досягнення глобальної мети АСКУЯ з урахуванням впливу зовнішніх факторів. Перші чотири функції поєднаємо в оперативне управління якістю процесу з урахуванням координації

АСКУЯ. Рішення задач координації здійснюється шляхом використання „образів якості”, які визначаються деякою кількістю одиничних показників якості. Остання функція визначає оцінювання ступеня досягнення глобальної мети керування АСКУЯ заданого рівня з урахуванням впливу зовнішніх факторів, що відповідає функції оптимізації. Такий розподіл функцій зумовлює необхідність створення підсистеми системи якості вишу − „спостерігача якості”.

1. Системи управління якістю. Вимоги : ДСТУ ISO 9001:2009. – Офіц. вид. − К. : Держ-споживстандарт України, 2009. – VII, 26 с. 2. Месарович М. Теория иерархических систем / Месарович М., Мако Д., Такахара И. – М.: Мир, 1973. –344 с.

Міністерство освіти і науки України

Вищий навчальний заклад

Факультет (кафедра)

Рівень оптимізації

Рівень координації

Рівень локальних систем

Споживачі освітніх послуг

151

УДК 687.5

РОЗВИТОК НОРМАТИВНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОСМЕТИЧНОЇ ГАЛУЗІ

© Ю. Кордіяка, Р. Байцар, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Практичний досвід щодо обігу косметичної продукції в Україні засвідчує наявність проблем у сфері державного регулювання при розробленні, виробництві та реалізації косметичних виробів; невизначеність правил контролю та нагляду за обігом косметичної продукції на внутрішньому ринку, а також відсутність суттєвих вимог щодо безпечності косметичної продукції [1].

Швидкі темпи розвитку інноваційних розробок у косметичній галузі, їх поширення у світі, зокрема і на українському ринку вимагають постійного оновлення нормативної бази, адже більшість із ДСТУ та ГОСТ є застарілими. З метою забезпечення їх гармонізації з документами ЄС вони потребують перегляду. Актуальним постає питання про встановлення вимог, які повністю відповідатимуть сучасним потребам до косметичної продукції, зменшать кількість неякісних та небезпечних косметичних продуктів, що перебувають в обігу на території України. Без сучасної, надійної нормативної бази технічне регулювання даної галузі та захист прав споживачів є неможливими.

Відповідно до Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу 20 листопада 2013 року на сайті Міністерства охорони здоров’я України був оприлюднений проект постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Технічного регламенту щодо безпеки косметичної продукції”. Запропонованим проектом постанови передбачається встановлення основних вимог щодо розроблення, виробництва, оцінювання безпечності та ефективності косметичної продукції та введення її в обіг, а саме: визначення повноважень призначених компетентних органів із зазначених питань; принципи та умови виробництва, порядок введення в обіг, процедури оцінки безпечності косметичної продукції; здійснення контролю та нагляду за вже виготовленою продукцією; запровадження максимально тісної взаємодії між суб'єктами господарювання та регулюючими органами; покладання на виробників, імпортерів та розповсюджувачів обов'язку у разі виявлення небезпечності власної продукції повідомити відповідні органи та вжити усіх можливих заходів для зменшення негативних наслідків від поширення та використання таких косметичних засобів.

Цей регулятивний акт відповідає потребам технічного регулювання та принципам державної регуляторної політики. У ньому чітко встановлені права та обов’язки суб'єктів господарювання, повноваження призначених компетентних органів щодо контролю за обігом косметичної продукції в Україні, упорядковуються відносини між державними органами та суб'єктами господарювання з питань впровадження косметичної продукції в обіг.

Вітчизняна косметична галузь має низку проблем, котрі будуть вирішені шляхом впровадженням даного регламенту. Наприклад, часто в маркетингових заявах вживається термін „лікувальна косметика”. Однак згідно європейського законодавства немає такої категорії косметичної продукції, як „лікувальна косметика”.

Особливу увагу приділяють маркуванню, адже це одне з найважливіших для споживачів джерел інформації про продукцію на ринку. Обираючи товар, ми вивчаємо його етикетку. Саме з маркування на етикетках та упаковках ми отримуємо усю необхідну інформацію, котра повинна надаватися згідно із законодавством про державну мову. Косметична продукція може бути доступна на ринку тільки тоді, коли на упаковку нанесена інформація незмивним, легко читаним і добре видимим шрифтом. Згідно Закону України „Про захист прав споживачів” та ДСТУ 2010:2008, інформація споживачеві повинна надаватися згідно із законодавством про мови, її подають державною мовою, за винятком заголовку та переліку складників. Проте реальний стан речей показує, що маркування практично усієї імпортної продукції не відповідає вимогам законодавства. На імпортні товари наносять лише маленьку „наклейку” українською мовою з найнеобхіднішою інформацією. На противагу, в країнах ЄС імпортний товар маркується повністю мовою країни споживача.

Згідно з проектом зазначеного регламенту однією з вимог безпечності парфумерно-косметичної продукції та мила є відповідність виробництва принципам належної виробничої практики GMP (Good Manufacturing Practice), котрі передбачають: чітку регламентацію всіх виробничих процесів і контроль процесу випуску готової продукції; проведення перевірки тих стадій виробництва, які можуть впливати на якість; наявність необхідних приміщень та обладнання; забезпечення сировиною, пакувальними і іншими матеріалами необхідної якості, їх правильне зберігання та транспортування; наявність чіткої і однозначної нормативної документації для кожного конкретного виробництва; навчений персонал. Також практика GMP

152

регламентує реєстрацію всіх етапів виробництва і зберігання поточної виробничої документації, включаючи документацію з реалізації готового продукту [2].

Важливо, що технічним регламентом не передбачається сертифікація косметичної продукції та нанесення знака відповідності.

Згідно законодавства, обов'язковій сертифікації підлягають лише ті товари, актами законодавства або нормативною документацією на які встановлені вимоги, що забезпечують безпеку розглянутої продукції для життя, здоров'я і майна громадян. Особливістю є те, що підтвердженню підлягають тільки показники безпеки, а не показники функціональної придатності, що визначають якість продукції. Згідно [3] , лише парфумерно-косметична продукція, що вміщує поверхнево-активні речовини підлягає обов’язковій сертифікації .

В Україні основним документом, що регулює обіг косметичної продукції є Державні санітарні правила та норми 2.2.9.027-99 „Санітарні правила та норми безпеки продукції парфумерно-косметичної промисловості” [4].

Щоб реорганізована система технічного регулювання працювала ефективно, необхідний правильно організований контроль. Державний нагляд та інспекційний контроль за запровадженням системи контролю відповідності косметичної продукції вимогам технічного регламенту буде здійснюватися державними органами виконавчої влади у межах їх компетенції [5]. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 №573 „Про затвердження переліку органів державного ринкового нагляду та сфер їх відповідальності”, Держспоживінспекція та її територіальні органи здійснюють державний ринковий нагляд за близько 90 % продукції, котра введена в обіг на ринку України. Серед цієї продукції виділяють мийні засоби та інші види продукції, що не є об'єктами технічних регламентів та не включені до сфери відповідальності інших органів державного ринкового нагляду [6]. Тут мова йде і про косметичні засоби.

Потрібно зауважити, що в технічному регулюванні косметичної галузі зараз відбуваються значні зміни. Запропонований Проект Технічного регламенту відповідає потребам та принципам державної політики. У ньому чітко встановлені права та обов’язки суб'єктів господарювання та повноваження призначених компетентних органів щодо контролю за обігом косметичної продукції в Україні. Дивно, як косметична галузь досі могла розвиватися і випускати продукцію належної якості без дотримання правил безпеки і організації технічного регулювання згідно відповідних директив ЄС. Вітчизняне виробництво косметичних засобів до цього часу користувалося ще колишньою науково-технічною базою. Для випуску продукції, котра відповідає вимогам світового ринку та захисту прав споживачів, необхідно централізовано, з особливим контролем та наглядом стежити за виконанням положень Технічного регламенту щодо безпеки косметичної продукції та інших подібних нормативно-правових актів. За стабільний розвиток вітчизняної косметичної галузі несуть спільну відповідальність виробники цієї продукції, споживачі та відповідні органи державної влади. Правильні і перспективні норми та правила лише написані на папері нічого не змінюють. Проте організоване та свідоме їх виконання і постійне опрацювання відкриє нові можливості для вітчизняної косметичної галузі. Україна, безумовно, зробить крок уперед на шляху гармонізації вітчизняного законодавства з законодавством ЄС, однак вітчизняна косметична галузь потребує перехідного періоду підготовки до виконання нових вимог.

1. Зеліско Ю., Байцар Р. Забезпечення якості косметичних товарів// Варна, Болгарія. Материалы VI Междунар. конф. „Стратегия качества в промышленности и образовании”, 2010. 2. Державний навчальний центр з належної виробничої/дистриб’ютерської практики”[Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://gmpcenter.org.ua/posilannja/ . – Назва з екрана. 3. Наказ Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 р. №28 про Перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні. 4. Державна санітарно-епідеміологічна служба. Державні санітарні правила і норми безпеки продукції парфумерно-косметичної промисловості № 27/ Видання офіційне, – 1999р. 5. Верховна Рада України; Закон від 02.12.2010 № 2735-17 „Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції”. 6. Державна інспекція україни з питань захисту прав споживачів[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dsiu.gov.ua. – Назва з екрана.

153

УДК 006.83.003.12:338.46:61(043.2)

ОСОБЛИВОСТІ ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ © Л. Кошева, С. Собова, 2015

Національний авіаційний університет, Київ, Україна bikam_nau@mail.ru

Проблеми управління і оцінки якості та безпеки медичної допомоги населенню є одними з найважливіших для cистеми охорони здоров’я. Серед цінностей, покладених в основу охорони здоров'я і задекларованих Уставом ВООЗ (1946), Європейською соціальною хартією країн-членів Ради Європи (1996), Декларацією тисячоліття ООН (2000), положеннями європейської політики „Здоров‘я-2020” (2012), поряд з доступністю, соціальною справедливістю і солідарністю, визначено максимально високу якість медичної допомоги, орієнтованої на пацієнта та чутливої до його індивідуальних потреб.

Системне бачення управління якістю медичної допомоги вперше висвітлив в своїх роботах A.Donabedian [1], який адаптував підходи до менеджменту якості в сфері товарного виробництва у медичну діяльність і запропонував трикомпонентну модель забезпечення якості:

• якість структури; • якість процесу; • якість результату. Структурний компонент якості означає врахування усіх ресурсних складових у процес медичної

допомоги. Інструментами його реалізації стали ліцензування і акредитація медичного закладу, атестація спеціалістів. Процесуальний компонент засновано на положенні про те, що результати медичної діяльності будуть тим кращі, чим повнішою мірою застосовуються медичні знання і технології безпосередньо під час медичного обслуговування. Забезпечення якості на основі процесного підходу належить здійснювати методами внутрішньої (персоналом) і зовнішньої (представники структур поза межами медичної організації, що надає послуги) оцінки з використанням результатів експертної оцінки історій хвороб та статистичних даних.

Врахування результатів медичного обслуговування відповідає основній меті діяльності системи охорони здоров’я – вилікувати хворого, відновити нормальний функціональний стан організму, зменшити біль і страждання, знизити смертність і захворюваність населення. Зазначені підходи до забезпечення якості тривалий час використовувались в охороні здоров‘я, але згодом були переглянуті, оскільки не відображали динамічність категорії якості і необхідність її орієнтації на постійне поліпшення. У світовому вимірі організаційні моделі управління якістю медичної допомоги представлені, за висновками експертів ВООЗ і науковців, зразками на основі базової індустріальної: моделі управління якістю, викладеною в міжнародних стандартах ISO серії 9000 на системи управління якістю, моделями ділової (організаційної) досконалості, а також акредитацією [2].

Якість медичної допомоги є неоднозначним, багатогранним і комплексним поняттям. Відповідно до Положення ДСТУ ISO 9000:2007, вимоги до характеристик якості можуть висуватися різними зацікавленими сторонами: пацієнтами, медичними працівниками, керівниками різних рівнів галузі і закладів охорони здоров’я, постачальниками ресурсів для медичних установ, суспільством, державою [3, 4], що і обумовило існування численних визначень поняття якості.

Сьогодні якість медичної допомоги визначено, як рівень досягнення системами охорони здоров‘я суттєвих цілей у поліпшенні здоров‘я і відповідності справедливим очікуванням населення, а основними її критеріями можна вважати, по-перше, ефективну і своєчасну медичну допомогу, по-друге, ефективне використання ресурсів, і по-третє, задоволення потреб пацієнтів і результативність лікування. Крім того, важливими характеристиками якості медичної допомоги є оперативність її надання, застосування технологій лікування, заснованих на принципах доказової медицини, і ефективність, наголошуючи на необхідності відповідного розвитку інфраструктури систем охорони здоров'я, оснащення медичних закладів необхідними матеріалами і персоналом, способу застосування медичними працівниками сучасних знань для діагностики, лікування, профілактики, особливостей спілкування лікаря і пацієнта, які обумовлюють дотримання або ігнорування рекомендацій лікаря, а отже, результативність лікування [5]. В Україні на нормативно-правовому рівні якість медичної допомоги визначена як „належне (відповідно до стандартів, клінічних протоколів) проведення всіх заходів, які є безпечними, раціональними, прийнятними з точки зору засобів, що використовуються в даному суспільстві, і впливають на смертність, захворюваність, інвалідність” [6].

154

Одним із компонентів оцінювання якості медичних послуг є оцінювання стану біологічного об’єкту після медичного втручання. Біологічний об’єкт включено до контуру системи забезпечення якості і утворює у такий спосіб біологічну систему. Використання поняття „біологічна система” найбільш доцільне при вивченні загальних підходів дослідження біологічних об’єктів, за яких виділяють три основні етапи системного аналізу:

• вивчення ступеня організованості біологічного об’єкту, тобто отримання морфологічного опису (структура, елементний склад);

• вивчення законів його функціонування в умовах реального існування, тобто отримання функціонального та інформаційного опису;

• вивчення шляхів розвитку біологічного об’єкту, тобто отримання генетико-прогностичного опису. Живим організмам властивий ряд особливостей, що ускладнюють їх повний математичний опис через

відсутність адекватного математичного апарату, що характеризує часово-просторовий стан біосистеми. По-перше, будь-яка біологічна система надзвичайно складна, має багато підсистем з рухомим зв’язками

та функціями, які у більшості випадків описані лише якісно; По-друге, для біосистем характерна якісна неоднорідність складових підсистем з різною характерною

тривалістю протікання та керуючими сигналами ; По-третє, стан біологічної системи описується набором фізіологічних процесів з різнорідними медико-

біологічними показниками, кількість яких до кінця не встановлена. Крім того, слід зауважити, що .при вивченні біологічної системи доводиться враховувати комплекс

безперервно змінюваних факторів, що значно викривлює результати досліджень Одним із перспективним напрямків сучасних досліджень, спрямованих на розробку оптимальних

(ефективних, адекватних, найбільш точних) моделей управління якістю в медичній галузі та визначення проблем в досягненні якісного медичного обслуговування, є моделі, які б враховували особливості пацієнта як „біологічної системи”. Оскільки на практиці пацієнт є не тільки об’єктом надання медичної послуги, на якого покладено завдання оцінити задоволеність якістю її надання, а і її суб’єктом, оскільки саме пацієнт є особою, що у більшості випадків приймає остаточне рішення щодо доцільності, інтенсивності та тривалості лікування, тобто є повноцінною ланкою технологічного процесу лікування.

Відсутні на теперішній час механізми (методики, методи та засоби) реєстрації, оцінки та управління діями пацієнтів вносять невизначеність у результат оцінки якості всього процесу надання медичної допомоги, що робить неможливим ефективне управління нею. Тому ефективна система управління якістю повинна включати механізми управління цією ланкою впродовж всього технологічного процесу.

1. Donabedian A. Promoting quality through evaluation the process of the patient care / A. Donabedian // Medical care. – 1968. – № 6. – Р. 181 – 201. 2. Комаров Ю. М. Лицензирование и аккредитация как основа обеспечения качества медицинской помощи / Ю. М. Комаров // ГлавВрач. – 2011. – № 2. – С. 64 – 69. 3. Белов Л. А. Пути повышения качества медицинской помощи / Л. А. Белов // Здравоохранение. – 2009. – № 1. – С. 62 – 63. 4. Москаленко В. Ф. Удосконалення якості медичної допомоги як передумова реалізації права на здоров’я та його охорону / В. Ф. Москаленко, Л. І. Галієнко, Т. С. Грузєва // Східноєвропейський журнал громадського здоров‘я. Спеціальний випуск: матеріали V з’їзду спеціалістів з соціальної медицини та організації охорони здоров‘я, 11 – 12 жовтня, 2012 року. – С. 75 – 77. 5. Приоритеты в области здравоохранения. Международный банк реконструкции и развития / Всемирный банк. – 2006. – 232 с. 6. Про Порядок контролю та управління якістю медичної допомоги [Електронний ресурс] / МОЗ України. – Офіц. вид. – К., 2009. – 189. (Нормативний документ МОЗ України. Наказ). – Режим доступу: http://www.moz.gov.ua/ua/portal/dn_20090326_189.html.

155

UDC 658.562

OPTIMIZE THE WASTEWATER QUALITY IN CEMENT PRODUCTION © Ch. Krachunov, E. Kindzhakova, 2015

Technical University of Varna, Varna, Bulgaria

For comparison of the systems of environmental management in the Republic of Bulgaria and the Slovak Republic in the field of industrial wastewater are discussed ISO standards, BGS EN ISO 14031 and STN EN ISO 14031. The aim of the development is to determine which of the management systems of industrial waste water act more effectively and reliably for the protection of the water, environment and its other components. For convenience is selected by a company that manufactures construction materials – in Bulgaria is Italchementi Group and in Slovakia is Holcim Group. Performed a number of studies, comparisons and surveys to the companies with which it has chosen to work. Based on all of them are made several conclusions: Italchementi Group is putting a lot more effort in the field of water management. For this company the main target is to reduce the water consumption and to reduce its pollution. The Group performs projects that will soon reduce their consumption of water. Italcementi has no environmental impacts by its generated industrial wastewater, because their whole amount is returned to the production cycle. This showed that the management system of industrial wastewater in Italchementi Group and accordingly in Bulgaria act more effectively and reliably for the protection of the water, environment and its other components. With this conclusion is fulfilled the main aim of this development.

Introduction: The paper deals with a very topical issue in recent years – a problem related to water management and in particular with the management of industrial waste water (IWW). The main priority in water management enshrined in the European and Bulgarian environmental policy is the provision of sufficient quantity and good quality of surface water and groundwater for sustainable water use. One way to achieve a good quality of the receiving water is to reduce the discharges of waste water (WW) in water bodies through the introduction of horizontal measures that include legislation, standards for environmental protection (EP), procedures for preventive control, systems for monitoring, permitting and more.

The focus of the article is the management of industrial waste water which are major emitters of pollutants in surface water and groundwater and mechanisms to reduce the negative impact seen through a series of internationally recognized standards – ISO 14000.

The aim is to compare the applicability of ISO 14000 in a company Italhcementi Group – Republic of Bulgaria and Holcim Group – Slovak Republic in the field of management of industrial wastewater and establish which of these systems operate more efficiently and reliably for water conservation and respectively the environment and its components.

For comparability are selected two companies with the same activity – production of building materials and were studied their effect on the components of the environment. The period of study is three years.

To achieve the objective are established the following tasks: comparison of systems for environmental management (EMS) in the Republic of Bulgaria and Slovak Republic, while focusing the attention on the management of industrial wastewater; studying of environmental policies, including methods and tools that companies implement and use for reducing and preventing pollution and against the very contamination; analysis of the generated industrial wastewater in the production of both companies; studying the impact of industrial wastewater of both companies on the other components of the environment; analysis of indicators that legislation about water field requires to be monitored, as well as indicators that the companies themselves monitor and regulate.

Conclusion: Based on all studies, comparisons, surveys of both companies and the findings can be summarized that Italhcementi Group is putting a lot more effort in the field of water management. The main objective of the Group is the reduction of the water consumption and reducing its pollution. Italhcementi Group not affects the environment through its generated industrial wastewater, as their whole amount is returns to the production cycle.

Management system of industrial wastewater in Italhcementi Group and accordingly in Republic of Bulgaria acts more effectively and reliable for water protection, as for protection of environment and its other components.

1. WEIß, P., BENTLAGE, J. 2006. Environmental Management Systems and Certification. The Baltic University Press, BeraCon Unternehmensentwicklung, Cologne, Germany, 2006. p. 15 – 76, ISBN 91-975526-3-1. 2. STN EN ISO 14031: 1999, Environmental management – Environmental performance evaluation – Guidelines.

156

УДК 621.317:621.37:612.84

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДЛЯ ОРГАНОЛЕПТИЧНОЇ ОЦІНКИ ЯКОСТІ ХАРЧОВОЇ ПРОДУКЦІЇ

© Т. Кривко, С. Зенкіна, В. Годік, А. Зенкін, 2015

Київський національний університет технологій та дизайну, Київ, Україна

В наш час методичні вказівки були розроблені на основі нормативно-технічної і технологічної документації, дослідженні в цій області, а також вітчизняного і зарубіжного досвіду оцінювання якості харчової продукції.

Методика проведення органолептичного аналізу продукції є обов’язковою і єдиною для використання на підприємствах громадського харчування, в тому числі службою контролю якості для фахівців харчових лабораторій, що здійснюють контроль якості продукції громадського харчування, а також для інших організацій і встановлює основні вимоги до приміщення, використовуваним приладів, до матеріалів і фахівців. Органолептичний аналіз являє собою дослідження якості продукції зо допомогою органів чуття – зору, нюху, смаку, дотику. При дотриманні науково обґрунтованих правил результати органолептичної оцінки якості продукції по точності і відтворюваності рівноцінні результатам, отриманим при використанні інструментальних методів контролю.

Завдяки даному методу аналізу можна швидко і просто оцінити якість сировини, напівфабрикатів і кулінарної продукції, виявити порушення рецептури, технології приготування. Точність, відтворюваність і можливість порівняння результатів органолептичного аналізу залежить від виконання певних вимог, а саме: порядок та умови проведення аналізу; кваліфікація і навички фахівців; системи оцінки результатів аналізу.

Як згадувалося раніше в продуктів існують показники якості, вибір цих показників при органолептичному аналізі залежить від виду продукції та її особливостей. Основними показниками такого аналізу є: зовнішній вигляд, колір, запах, консистенція, смак. Зовнішній вигляд – комплексний показник, який характеризує загальне зорове враження від виробу, і включає в себе ряд одиничних показників, як форма, стан поверхні, однорідність за розміром, і т. д. Колір (забарвлення) – показник зовнішнього вигляду, що характеризує виріб відбитими світловими променями видимого кольору. Запах – показник якості, який визначається за допомогою органів нюху. Інтенсивність запаху залежить від кількості летких речовин, що виділяються з продуктів та їх хімічної природи. Консистенція – показник якості продуктів харчування, який характеризує суму властивостей продукту, відтворюваних візуально і дотиково. При оцінці консистенції визначають: агрегатний стан (рідке, тверде і т.д.); ступінь його однорідності (однорідний, пластівчастий, сирнистий і т.д.); механічні властивості (крихкість, в’язкість, пружність, пластичність). Смак – найважливіший показник якості продукції, який має вирішальний вплив на оцінку її якості. Смак викликають речовини, розчинні у воді або слині. На смакові відчуття впливають консистенція і запах страв і виробів. При оцінці смаку характеризують його якісні ознаки (гіркий, кислий, солодкий, солоний смак) і інтенсивність.

Аналітичні методи органолептичного аналізу засновані на кількісній оцінці показників якості і дозволяють встановити кореляцію між окремими ознаками. До аналітичних відносять методи парного порівняння, трикутний, дуо – тріо, ранговий, бальний та ін. Серед аналітичних методів можна виділити групи якісних і кількісних розпізнавальних тестів. Методи якісних відмінностей дозволяють відповісти на питання, чи є різниця між оцінюваними зразками по одному з показників якості (смаку, запаху, консистенції, зовнішнього вигляду) або загальному враженню про якість, але не відповідають на питання, яка різниця між зразками. До цієї групи належать методи порівняння: парного, трикутного, два з трьох, два з п’яти. Вони засновані на порівнянні двох подібних зразків зі слабко вираженими відмінностями. Зразки можуть бути представлені у вигляді пари (парний метод), у вигляді проб з трьох зразків (два з яких ідентичні) або у вигляді проб з п’яти зразків (один зразок повторюється в пробі два рази, інший – три рази). Проби повинні бути закодовані. Методи застосовуються в тих випадках, коли слід переконатися у відмінностях між двома зразками продукту. Ці тести змінюються також при відборі дегустаторів. До якісних розпізнавальних тестів ставляться методи індексу розбавлення і метод scoring. Ці методи дозволяють кількісно оцінити інтенсивність певної властивості або рівень якості продукту в цілому.

157

УДК 681.586.73

ОЦІНЮВАННЯ СТАНУ ТВАРИН НА ОСНОВІ РЕЗУЛЬТАТІВ КОНТРОЛЮ ЇХ ЗООТЕХНІЧНИХ ПАРАМЕТРІВ

© П. Кулаков, 2015

Вінницький національний технічний університет, Вінниця, Україна

У теперішній час неможливе ефективне функціонування тваринницьких ферм з великою кількістю тварин без систем автоматичного управління технологічним процесом отримання молока, до складу яких входять інформаційно-вимірювальні системи параметрів технологічного процесу та інформаційно-вимірювальні системи зоотехнічних параметрів тварин (ІВСЗПТ). За допомогою вищевказаних систем здійснюється загальний облік удою на фермі, визначаються параметри молока, здійснюється облік удою кожної тварини, вимірюються її зоотехнічні параметри, забезпечується ефективне управління стадом та тваринницькою фермою в цілому [1]. За допомогою відповідних технічних засобів та обслуговуючого персоналу ферми, у ручному режимі проводяться контрольні доїння, планові перевірки стада на наявність маститу, виявлення травмованості тварин, інші зоотехнічні та ветеринарні процедури. Отримані результати цих операцій також використовуються системами автоматичного управління технологічним процесом отримання молока. ІВСЗПТ для доїльно-молочних відділень тваринницьких ферм використовуються у технологічному процесі отримання молока при усіх способах утримання тварин та усіх видах доїльних установок, що значно підвищує ефективність молочного господарства.

Доїльна установка має у своєму складі доїльні станки, розташування яких визначається типом доїльної установки та її структурою. Кожний доїльний станок обладнаний звичайним доїльним апаратом, якщо до складу доїльної установки не входить ІВСЗПТ. У випадку використання ІВСЗПТ, усі доїльні станки обладнуються блоками забезпечення процесу доїння, які здійснюють керування процесом доїння, забезпечують вимірювання та контроль певних зоотехнічних параметрів тварин, за допомогою RFID-рідерів отримують ідентифікаційну та вимірювальну інформацію від транспондерів, які встановлюються на тваринах. Після закінчення процесу доїння уся отримана вимірювальна та службова інформація передається до серверу ІВСЗПТ.

Актуальним завданням є розробка способу автоматичного оцінювання стану тварини та встановлення причин відхилення його від норми за допомогою ІВСЗПТ на основі результатів вимірювального контролю зоотехнічних параметрів. Вимірювальний контроль стану тварини на основі результатів вимірювання одного зоотехнічного параметра має низьку вірогідність внаслідок наявності великої кількості факторів, які впливають на його значення. У відповідності з [2], відхилення стану тварини від норми супроводжується одночасною зміною певної кількості зоотехнічних параметрів. Підвищити вірогідність контролю стану тварини доцільно шляхом використання багатопараметричного вимірювального контролю на основі результатів вимірювання певної кількості залежностей зоотехнічних параметрів тварин від дня лактації. Пропонується для кожної тварини, за допомогою відповідних ІВСЗПТ, визначати залежності від дня лактації таких зоотехнічних параметрів, як разовий удій, добовий удій, температура тіла тварини, електропровідність молока, тривалість доїння, інтенсивність молоковиділення, час припуску, активність, чесальна активність, румінація. На основі аналізу отриманих залежностей, встановлюється, які параметри не відповідають нормі, або які параметри мають тенденцію виходу за межі норми. В залежності від комбінаціїї таких параметрів встановлюється невідповідність стану тварини нормі і попередньо визначається причина цього відхилення. Остаточна діагностика здійснюється за допомогою відповідних лабораторних та ветеринарних досліджень. Впровадження цього способу дозволяє підвищити ефективність функціонування доїльно-молочного відділення тваринницької ферми. Запропонований спосіб виявлення відхилень стану тварин від норми на основі результатів багатопараметричного вимірювального контролю зоотехнічних параметрів тварин дозволяє завчасно виявити певні захворювання та неналежну якість роботи персоналу ферми.

1. Кучерук, В. Ю. Статистичні моделі тривалості машинного доїння [Текст] / В. Ю. Кучерук, Є. А. Па-ламарчук, П. І. Кулаков, Т. В. Гнесь // Восточно-Европейский журнал передовых технологий. – 2014. – Т. 3, № 1 (67). – С. 4–7. 2. Berry, D. P. Factors associated with milking characteristics in dairy cows [Text] / D. P. Berry, B. Coughlan, B. Enright, S. Coughlan, M. Burke // Journal of Dairy Science. – 2013. – Vol. 96, № 9. – p. 5943 – 5953.

158

УДК 621.822.5

ЗБІЛЬШЕННЯ ЕКСПЛУАТАЦІЙНОГО ТЕРМІНУ УПОРНИХ ПІДШИПНИКІВ НА ОСНОВІ КВАЛІМЕТРИЧНОГО ПІДХОДУ

© В. Куриляк, Г. Хімічева, 2015

Київський національний університет технологій та дизайну, Київ, Україна

Головною проблемою підшипників є міцність. Найчастіше вона пов’язана з початковим навантаженням, яке важко точно встановити. Момент опору перед навантаженого підшипника в період приробітку швидко знижується. [1] Тому, початкове навантаження можливо контролювати тільки у нових підшипників, але пошкодження можуть відбуватися і при невеликих навантаженнях, оскільки кульки і ролики мають схильність до ковзання замість кочення. Упорний підшипник сприймає упор створюваний гребним гвинтом. Існують різні конструкції головних упорних підшипників, але значного поширення набули одногребенчаті упорні підшипники.

На сьогоднішній день існує ряд причин, які призводять до передчасного виходу із ладу упорних підшипників та впливають на термін їх експлуатації: в 70% випадків – це погане мастило підшипника, недостатність, неприйнятність мастильного матеріалу; у 18% випадках – це забруднення підшипника; у 10% неправильний монтаж; 2% інші причини. Це в свою чергу призводить до розцентровки, прогину, деформації валопроводу, а в деяких випадках до капітального ремонту всієї валопроводної установки. А капітальний ремонт валопроводу потребує значних грошових, трудових та часових витрат.

Кожний підшипник має свій розрахунковий ресурс. Проте, дослідження показали, що з деяких причин, далеко не кожний підшипник свій ресурс повністю виробляє. Протягом життєвого циклу підшипника можна виокремити важливі етапи, які суттєво впливають на його ресурс: монтаж та змазування, вивірка, повторне змащування, моніторинг стану і демонтаж [2, 3].

Розрахунковим показником довговічності підшипників слугує базовий ресурс L10, який відповідає 90%-й надійності. Мається на увазі, що використовуються звичайні матеріали, технологію виробництва і умови експлуатації. Але, в багатьох випадках бажано вирахувати ресурс для більш високих рівнів надійності або з урахуванням спеціальних властивостей підшипників в умовах експлуатації. В таких випадках виконують розрахунок скоректованого ресурсу [7].

Базовий розрахунковий ресурс L10, в мільйонах обертів визначають при 90%-й надійності, звідси в позначенні індекс 10 = 100 – 90, L10 = (C/P)k , де С – базова динамічна вантажопідйомність підшипника (радіальна Сr або осьова Са), Н; Р – еквівалентне динамічне навантаження (радіальне Рr або осеве Ра). Н; k – показник степені рівний в відповідності з результатами експериментів: k = 3 для кулькових і k = 10/3 для роликових підшипників. Формула розрахунку ресурсу справедлива, якщо Рr (або Ра), а при змінних навантаженнях Рr max (або Ра mах), не перевищує 0,5Сr (або 0,5Са). Застосування формули обмежено частотами обертання від 10 об/хв до граничних по каталогу [3].

При наведеній формулі вираховують базовий розрахунковий ресурс L10 для підшипників, виготовлених із звичайних підшипникових сталей і експлуатованих при нормальних умовах (правильне встановлення підшипника, правильно вибраний спосіб змащування, захист від проникнення стороннього тіла та ін.).

При відмінності властивостей матеріалу або умов експлуатації від звичайних, а також при підвищених вимогах до надійності визначають скорегований розрахунковий ресурс Lsa в мільйонах обертів:

Lsa = a1 а2 а3 L10 (1) де а1 – коефіцієнт корегуючий ресурс в залежності від надійності; a2 – коефіцієнт, корегуючий ресурс в залежності від спеціальних властивостей підшипника; а3 – коефіцієнт корегуючий ресурс в залежності від умов роботи підшипника. Скорегований розрахунковий ресурс підшипника в годинах

Lsah = 106Lsa / (60n) (2) де n – частота обертання кільця, об/хв.

Розрахунок роликових підшипників при підвищеній ймовірності безперебійної роботи виконують для відповідальних вузлів при необхідній надійності 91-99%. Замість індексу s в позначенні ресурсу записують значення різності (100 – Pt), де Pt – надійність при визначенні ресурсу. Так при 90%-й надійності – L10a (L10ah), при 97%-й – L3a(L3ah).

Таблиця Значення коефіцієнта а1

Надійність Р1, % 90 95 96 97 98 99 Позначення ресурсу L10a L5a L4a L3a L2a L1a

Значення коефіцієнта a1 1 0,62 0,53 0,44 0,33 0,21

159

Підшипник набуває особливих властивостей, які виражаються в зміні ресурсу внаслідок застосування спеціальних матеріалів (наприклад: сталі з особливо низьким вмістом неметалічних включень) або спеціальних процесів виробництва, або спеціальної конструкції. Значення коефіцієнта а2, встановлює виробник підшипників.

Експлуатаційні умови, які додатково враховують за допомогою коефіцієнта a3, – це відповідність в’язкості мастильного матеріалу необхідному значенню (з урахуванням частоти обертання і температури), наявність в змащувальному матеріалі сторонніх часток, а також умов, що викликають зміну властивостей матеріалу деталей підшипника (наприклад, висока температура викликає зниження твердості) [7].

Обчислення базового ресурсу засноване на тому, що товщина масляної плівки в зоні контакту тіла кочення – доріжка кочення дорівнює або трохи більше сумарної шорсткості поверхонь контакту. При цьому а3 = 1. Рекомендації за значенням коефіцієнта а3 для інших умов дає виробник підшипників. При виборі типорозміру підшипників і розрахунку скорегованого ресурсу для конкретних умов експлуатації вважають, що підшипники відповідають необхідному класу точності і забезпечують необхідні міцність і жорсткість валів і корпусів. Застосування у формулі розрахунку скорегованого ресурсу значень a2 > 1 і а3 > 1 має бути суворо обґрунтовано.

Для того, щоб упорні одногребенчаті підшипники витримали вкладений в них розрахунковий ресурс, необхідно контролювати їх протягом всього терміну експлуатації. Це можливо зробити на основі кваліметричного підходу оцінювання якості готової продукції. Існує декілька методів оцінювання готової продукції, таких як: вимірювальний, реєстраційний, розрахунковий, органолептичний, експертний та соціологічний методи визначення якості готової продукції [4, 6].

Для контролю якості технічної продукції, такої як упорні роликові підшипники пропонується до існуючих методів оцінювання якості додати контрольно-експлуатаційний метод. Суть методу полягає в тому, що є можливість проконтролювати якість виробу не тільки при виході з виробництва відділом якості, але й на протязі всього експлуатаційного терміну. Цей метод повинен зацікавити власників судно будівництва. Оскільки вартість упорних підшипників велика, і це надасть можливість покупцеві суднового обладнання, яке коштує дорого, продовжити термін роботи деталей валопроводу.

Для підтвердження ефективності використання контрольно-експлуатаційного методу були взяті упорні підшипники серії 32 2RS [5] вони були встановлені на швидкісний катамаран в систему валопроводу. Контроль за життєвим ресурсом підшипників здійснювався за трьома параметрами: вчасне змащування, вивірка та моніторинг стану. Показники контрольних нормативів вносилися до спеціального контрольного бланку. Ресурс підшипників даної серії складає 5000 годин [8]. Попередні демонтовані упорні підшипники відпрацювали 4500 годин. А підшипники, які контролювалися експлуатаційним методом на 250 годин більше.

Для збільшення експлуатаційного терміну підшипників було запропоновано контролювати їх робочий ресурс за відпрацьованими годинами з інтервалом в 300 годин. Тобто здійснювати контрольну перевірку роботи підшипників за основними параметрами дієвості та аналізувати отримані дані з подальшим застосуванням отриманих результатів. Наприклад: якщо отримані дані показали, що на протязі 300 робочих годин температура в зоні тертя робочих поверхонь підшипників була вище норми, значить необхідно додати мастила або якщо на робочі поверхні виникли пошкодження необхідно перевірити вузол на наявність сторонніх частинок і т.д.

Результати досліджень показали, що використання контрольно-експлуатаційного методу збільшує життєвий цикл упорних підшипників на 5% і заощаджує власникам мореплавних суден кошти на передчасну заміну деталей суднового валопроводу. Також, переваги даного методу дозволяють виробникам упорних підшипників для суднового валопроводу використовувати для розрахунку надійності підшипників скорегований розрахунковий ресурс, який виконується тільки для відповідальних вузлів та застосовується у випадку, якщо його необхідність суворо обґрунтована.

1. Якунин, Н.Н. Теоретическое исследование условий работоспособности подшипников скольжения машин / Якунин Н.Н., Калимуллин Р.Ф. – М.: Трение и износ, 1999. – 363 с. 2. Сологуб, В.А. Разработка параметра и метода контроля приработанности подшипников коленчатого вала автомобильных двигателей по показателям смазочного процесса / Сологуб В.А, Калимуллин Р.Ф. //Вестник Оренбургского государственного университета, 2005. – №12 (Приложение „Прогрессивные технологии в транспортных системах”). – 120 с. 3. Ребрин, Ю.И. Управление качеством. Учебное пособие [Текст] / Ребрин Ю.И. – Таганрог: ТРТУ, 2004. – 174 с. 4. Басовс-кий, Л.Е. Управление качеством [Текст]/ Л.Е. Басовский, В.Б. Протасьев. – М.: ИНФРА, 2001. – 212 с. 5. ГОСТ 7872 – 1989. Издания. Государственый стандарт союза СРСР [Текст]. – Государственый комитет СРСР по управлению качеством продукции и стандартам; Москва: Изд-во стандартов, 1989. – 27 с. 6. Фомин В.Н. Квалиметрия. Управление качеством. Сертификация. [Текст]/ В.Н. Фомин. Курс лекций. – М.: Ассоциация авторов и издателей „ТАНДЕМ”. Издательство „ЭКМОС”, 2000. – 320 с. 7. Федюкин В.К. Основы квалиметрии [Текст] / Федюкин В.К.. – М.: Изд-во „ФИЛИН”, 2009. – 320 с. 8. Карасик, И.И. Прирабатываемость материалов для подшипников скольжения: монография / И.И. Карасик. – М: Наука, 1978. – 136 с.

160

УДК 006.063:677.011

АНАЛІЗ СИСТЕМИ НОРМАТИВНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ТА БЕЗПЕЧНОСТІ ПРОДУКЦІЇ ОВОЧІВНИЦТВА

© І-М. Мідик, П. Столярчук, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Овочі є невід’ємною складовою раціону людини, що забезпечують її організм вітамінами, вуглеводами, білками, корисними мінералами. Людина споживає овочі і у свіжому вигляді, і у вигляді продуктів переробки. Овочі підлягають процесу зберігання, транспортування. І кожен з цих процесів: вирощування, зберігання транспортування, переробка – вимагає додержання стандартів якості. Тому актуальним питанням є дослідження українських нормативних документів щодо якості та безпечності овочів та продуктів їх переробки, їх аналіз та порівняння з чинними міжнародними нормативними документами і нормативними документами, які діють у країнах Європейського Союзу.

Мета дослідження – проаналізувати міжнародні, європейські та українські стандарти та інші нормативні документи щодо овочів та продуктів їх переробки, методики контролювання показників їх якості з метою приведення української нормативної бази у відповідність до європейського та міжнародного рівня, що сприятиме підвищенню якості продукції овочівництва для задоволення потреб споживачів та успішній конкуренції українських підприємств на міжнародних ринках.

На даний момент чинними нормативними документами контролю якості та безпечності овочів та продуктів їх переробки (код за ІС8 67.080.20) в Україні є 55 Національних стандартів України, 4 Галузеві стандарти України, 4 Національні стандарти України сформовані на підставі відповідних стандартів СРСР або його правонаступниці Російської Федерації, 34 республіканські стандарти УРСР – застарілі, але все ще чинні, які поступово замінюють, 31 Національний стандарт України гармонізований з міжнародними стандартами – текст ідентичний з ISO, 2 Національні стандарти України гармонізовані з європейськими стандартами – текст ідентичний з ЕN і 3 Національні стандарти України гармонізовані з попередніми версіями європейських стандартів, 21 Національний стандарт України гармонізований з відповідними стандартами Європейської економічної комісії, що стосуються збуту і контролю товарної якості свіжих овочів та фруктів, які поступають у міжнародну торгівлю між країнами-членами ЄЕК ООН і які ними імпортуються [1,2]. Як бачимо, рівень гармонізації українських нормативних документів з європейськими та міжнародними на даний час є недостатнім, залишаються ще чинними застарілі стандарти, які мають істотні відмінності від європейських та міжнародних щодо класифікації продукції по якості, показників безпечності та методів контролю якості та безпечності продукції.

Сьогодні чинними нормативними документами для оцінки якості продукції „Овочі та продукти їх переробки” (код за ІС8 67.080.20) є 12 стандартів Європейського Союзу [3], 26 міжнародних стандартів [4], 21 стандарт Європейської економічної комісії, що стосуються збуту і контролю товарної якості свіжих овочів та фруктів, які поступають у міжнародну торгівлю між країнами-членами ЄЕК ООН і які ними імпортуються та 6 Європейських маркетингових стандартів.

Стандарти ЄС стосуються не конкретного виду овочі, а безпеки всіх харчових продуктів категорії 67.080.20. Дані стандарти регламентують допустимі норми шкідливих речовин у харчових продуктах та методи їх визначення. EN 12014-2:1997 (ч. 2) регламентує визначення вмісту нітратів і нітритів в овочах та продуктах їх переробки методом із застосуванням рідинної хроматографії високої роздільної здатності. В Україні чинний ДСТУ EN 12014-2:2001 повністю гармонізований з вищезгаданим європейським стандартом. EN 12393-1:2008, EN 12393-2:2008, EN 12393-3:2008 стосуються методів багатокомпонентного аналізу для газохроматичного визначення залишків пестицидів (ч.1 – загальні положення, ч.2 – методом екстракції і очистки, ч.3 – визначення і дослідження на відповідність технічним умовам). В Україні чинні ДСТУ EN 12393-1:2003, EN 12393-2:2003, EN 12393-3:2003, проте вони гармонізовані із попередніми версіями цього європейського стандарту.

EN 12955:1999 регламентує визначення вмісту афлатоксину B1 і суми афлатоксинів B1, B2, G1 і G2 в зернових, горіхах і продуктах їх переробки методом рідинної хроматографії високої роздільної здатності з постколонковою деривацією і очищенням по імунноафінній колонці. Межа кількісного для афлатоксину В1 і на суму афлатоксин В1, В2, G1 і G2, становить 8 мікрограмів на кілограм. В Україні діє гармонізований ДСТУ EN 12955-2001, що регламентує визначення вмісту афлатоксину B1 і суми афлатоксинів B1, B2, G1 і G2 у зернових культурах, фруктах із твердою шкірою та похідних від них продуктах методом

161

високоефективної рідинної хроматографії за допомогою постколонкової дериватиції та очищення на імунній колонці. Цей український стандарт гармонізовано з європейським. EN 14177:2003 регламентує визначення патуліну в освітленому та неосвітленому яблучному соці та пюре методом високоефективної рідинної хроматографії з розподілом очищеної рідини. В Україні аналогічного стандарту немає.

EN 14333-1:2004, EN 14333-2:2004 та EN 14333-3:2004 стосуються визначення вмісту карбендазима бензимидазольних фунгіцидів, тіабендазолу і беномілу (у вигляді карбендазиму) у харчових продуктах з очищення методом високоефективної рідинної хроматографії з твердофазною екстракцією (ч. 1), з гельфільтрацією (ч. 2) та з виділеною рідкою фазою (ч. 3). В Україні аналогічних стандартів, на жаль, немає. А ці сполуки є токсикантами – дуже шкідливими сполуками для організму людини. І доцільно мати стандарт, який би регламентував методи їх визначення та допустимий вміст у харчових продуктах. Це сприяло б вилученню з ринку харчових продуктів із наявними у них токсикантами. EN 15054:2006 регламентує визначення вмісту хлормеквату і мепиквату методом LC-MS (рідинної хроматографії і мас-спектрометрії) у харчових продуктах. Ці сполуки шкідливі для людського організму, проте в Україні немає аналогічного стандарту.

Сьогодні чинними є 26 Міжнародних стандартів категорії 67.080.20. Вони стосуються, в основному, вимог та рекомендацій щодо зберігання та транспортування різних овочів. Із чинних в Україні Національних стандартів категорії 67.080.20 25 стандартів гармонізовано із міжнародними, тобто рівень гармонізації українських стандартів з міжнародними є досить високим (96%).

Європейські стандарти представлені стандартами країн Європейського Союзу (EN), стандартами Європейської економічної комісії, що стосуються збуту і контролю товарної якості свіжих овочів та фруктів, які поступають у міжнародну торгівлю між країнами-членами ООН, Європейськими маркетинговими стандартами. Щодо гармонізації українських стандартів із стандартами країн Європейського Союзу, то із 12 стандартів ЄС в Україні гармонізовано лише 2 і 3згармонізовано із застарілими версіями стандартів. Європейські стандарти, на відміну від українських, стосуються не конкретного виду овочі, а безпеки всіх харчових продуктів категорії 67.080.20. Дані стандарти регламентують допустимі норми шкідливих речовин у харчових продуктах та різні методи їх визначення. 21 Національний стандарт України повністю гармонізований із стандартами Європейської економічної комісії, що стосуються збуту і контролю товарної якості свіжих овочів та фруктів, які поступають у міжнародну торгівлю між країнами-членами ООН і які ними імпортуються. Щодо гармонізації українських стандартів з Європейськими маркетинговими стандартами, то спостерігається низький ступінь відповідності. Зокрема, допустимі дози забруднень важкими металами у європейських стандартах є значно нижчі, ніж в українських. А забруднення овочів ртуттю, міддю, цинком та миш’яком згідно європейських стандартів взагалі не допускається, тоді як згідно українських – допускається. Спостерігаються відмінності по упаковці, відмінності щодо поділу на класи. Європейський стандарт стосується тільки овочів для їх споживання у свіжому вигляді, український – для споживання у свіжому вигляді й для промислової переробки.

Крім того в Україні чинні стандарти, що регламентують технічні умови виробництва овочів та продуктів їх переробки. Багато з них є застарілими. Отож, надалі доцільно гармонізувати українські стандарти із Європейськими маркетинговими стандартами, а також розробляти нові українські стандарти, враховуючи вимоги європейських стандартів щодо максимально допустимого рівня забруднення важкими металами, методів визначення шкідливих речовин, поділу на класи, вимоги до упаковки. Це допоможе Україні вийти та успішно конкурувати із нашою продукцією на європейському ринку.

1. http://www.ukrndnc.org.ua/index.php?option=com_ushop&Itemid=69&grp=920&pgrp=925&lstdssu=928 2. Інтернет ресурс: http://www.leonorm.com/Default.php?Page=stlist&ObjId=927&CatId=1&code=&TableNum=9 3. Законо-дательно -нормативные акты Европейского Союза (ЕС) в отношении пищевой промышленности http://www.icc-iso.ru/upload/information_system_27/6/1/0/item_610/ Zakonodatelno_normat_akty_ES.pdf 4. Інтернет ресурс: http://www.iso.org/iso/ru/products/standards/catalogue_ics_browse.htm?ICS1=67&ICS2=080&ICS3=20&

162

УДК 687.17:519.24

ВИКОРИСТАННЯ ЧИСЕЛЬНОГО МОДЕЛЮВАННЯ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ РАДІАЦІЙНО-ЗАХИСНИХ ХАРАКТЕРИСТИК МАТЕРІАЛІВ

ДЛЯ СТВОРЕННЯ РОБОЧОГО ОДЯГУ © В. Моргунов, О. Черняк, Н. Діденко, 2015

Українська інженерно-педагогічна академія, Харків, Україна

Сучасне життя важко уявити без атомної енергетики та радіаційних технологій. Так, радіаційні технології за останні десятиліття широко проникли в різні сфери життєдіяльності людини: у виробництво матеріалів – поліпшення властивостей матеріалів; в медицину – для діагностики і терапії онкологічних захворювань, стерилізації медичних матеріалів і виробів; екологію – очищення димових газів і промислових стоків; в геологорозвідку та видобуток корисних копалин; в сільське господарство – знезараження продуктів харчування та ін. А на атомних електростанціях виробництво електроенергії в світі складає 14% від її загального обсягу. Кількість працюючих в цих галузях оцінюється десятками мільйонів. Так, за даними МАГАТЕ [1], більше 7,4 мільйонів чоловік працюють тільки в галузі радіаційної медицини. І кількість працюючих у цих галузях буде тільки збільшуватися, що призводить до необхідності розробки нових і вдосконалення існуючих радіаційно-захисних матеріалів (РЗМ) для створення робочого одягу, у тому числі і тих, до складу яких не входить токсичний свинець, що вимагає особливої утилізації після закінчення терміну експлуатації. Для цього необхідне розуміння природи іонізуючого випромінювання, процеси взаємодії заряджених частинок, фотонів і нейтронів з речовиною, залежності цих взаємодій від типу іонізуючого випромінювання, його енергії і характеристик речовини. Нерозуміння цього призвело до створення безсвинцевих РЗК, які при дії на них іонізуючого випромінювання були джерелами характерного рентгенівського випромінювання [2].

Одним з перспективних методів розрахунку сучасних радіаційно-захисних матеріалів є чисельне моделювання. Серед розрахункових методів найбільшого поширення набув метод Монте-Карло. Метод Монте-Карло має особливе значення в моделюванні проходження іонізуючого випромінювання через речовину. Частинки створюються відповідно до правил, які визначають їх тип, енергію і початковий напрямок. Їх взаємодія з електронами і ядрами в матеріалі описуються імовірнісною функцією за допомогою випадкових чисел, і дозволяють простежити історію частинки, як вона втрачає енергію в межах модельованого середовища, або створює інші частинки, й в остаточному підсумку „вмирає”, чи не виходить за межі зацікавленої геометрії та чи не падає її енергія нижче заданого порогу. Метод Монте-Карло на даний момент один з найбільш потужних методів розрахунку карти доз, поглиненої дози, пробігу заряджених частинок, нейтронів і гамма-випромінювання в речовині, радіаційного захисту і т.п.

Існує кілька програмних комплексів, що реалізують метод Монте-Карло. Найбільшого поширення набули такі програмні комплекси: EGSnrc [3], Geant4 [4], MCBEND [5], MCNP [6] та ін. Всі програмні пакети, що реалізують метод Монте-Карло, складаються з наступних основних блоків:

• блок введення геометрії і матеріалів; • фізичний модуль, за допомогою якого визначають фізичну модель і який виконує розрахунки; • блок виводу результатів (у текстовому або графічному вигляді). Основне завдання при імплементації програмних пакетів, що реалізують метод Монте-Карло – це

введення геометрії джерела випромінювання, геометрії та складу опромінюваного продукту. Історично склалося, що ця інформація вводиться за допомогою текстових файлів, що може призвести до помилок. Деякі пакети (наприклад, Geant4) дозволяють програмно вводить цю інформацію. Даний спосіб потужніший у порівнянні з введенням за допомогою текстових файлів, так як дозволяє використовувати мови програмування високого рівня і одержуваний код може бути дуже компактним і легше піддається верифікації.

Фізичний рушій, який є центральною частиною методу Монте-Карло, повинен бути параметризований користувачем перед початком розрахунків. У ці параметри входять: розмір кроку трекінгу, мінімальна межа, енергія частинки, а також задаються фізичні ефекти взаємодії частинок з речовиною.

Порівняльна характеристика комп'ютерних пакетів, що реалізують метод Монте-Карло і дозволяють моделювати проходження іонізуючого випромінювання через речовину, представлені в таблиці.

163

Таблиця Порівняльна характеристика комп'ютерних пакетів, що реалізують метод Монте-Карло

і дозволяють моделювати проходження іонізуючого випромінювання через речовину

EGSnrc Geant4 MCBEND MCNP Загальні відомості

Розробник National Research Council, Canada

CERN Serco Assurance ANSWERS

Software Service

USA – Radiation Safety Information Computational

Center (RSICC) Тип ліцензії Безкоштовна для

некомерційного використання

безкоштовна безкоштовна безкоштовна

Операційна система Linux/Windows Linux/Windows Linux/Windows Linux/Windows Знання мови програмування

Mortran C++ - -

Документація Добра Інтенсивна Інтенсивна Інтенсивна Технічна підтримка Добра Інтенсивна Інтенсивна Інтенсивна

Застосування Електронний пучок + + + + Гамма + + + + Рентгенівське випромінювання

+ (без фотонейтронів)

+ + +

Розрахунок радіаційного захисту

+ (без нейтронів) + + +

Фізика Електрони/протони Всі частки Електрони/протони/нейтрони

Електрони/протони/ нейтрони

Діапазон енергій 1 кеВ – 10 ГеВ 250 еВ – 10 ТеВ 10 кеВ – 14 МеВ 1 кеВ – 100 МеВ Моделювання об’єктів що рухаються

- + + -

Аналіз даних - + - - Проаналізувавши характеристики комп'ютерних пакетів, що реалізують метод Монте-Карло і

дозволяють моделювати проходження іонізуючого випромінювання через речовину, визначили, що пакет Geant4 має більшу кількість модельованих часток, більший діапазон енергії та можливість моделювати рухомі об’єкти.

1. IAEA. The IAEA Promotes Radiation Protection of Patients and Health Professionals // International Atomic Energy Agency. [Электронный ресурс]. Режим доступа: https://www.iaea.org/sites/default/files/55405812728.pdf. 2. Schmid, E., Panzer, W., Schlattl, H., and Eder, H. Emission of fluorescent x-radiation from non-lead based shielding materials of protective clothing: a radiobiological problem [Text] // Journal of Radiological Protection, No. 32, 2012. pp. 129-139. 3. EGSnrc: software tool to model radiation transport [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nrc-cnrc.gc.ca/eng/solutions/advisory/egsnrc_index.html. 4. Geant4 A toolkit for the simulation of the passage of particles through matter [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://geant4.web.cern.ch/geant4/ 5. MCBEND – A Monte Carlo Program for General Radiation Transport [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.answerssoftwareservice.com/mcbend/ 6. A General Monte Carlo N-Particle (MCNP) Transport Code [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://mcnp.lanl.gov/

164

УДК 006.83:533.1:658.56

ПРОБЛЕМАТИКА ТЕОРЕТИЧНИХ ЗАСАД ТА НОРМАТИВНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ ВУГЛЕВОДНЕВИХ ГАЗІВ

А. Мотало, 2015

Газопромислове управління „Львівгазвидобування”, Львів, Україна

Вуглеводневі гази (ВГ) – це суміші природних аліфатичних вуглеводнів різної будови, які знаходяться в порах і пустотах гірських порід, розчинені у нафті і пластових водах або розсіяні у ґрунті. Завдяки своїй енергетичній та хімічній цінності ВГ поза всяким сумнівом відносяться до стратегічних видів сировини, що обумовило їх широке використання як у комунально-побутовій сфері, так і в багатьох галузях промисловості, а також привернуло велику увагу спеціалістів різного профілю до газів як до об’єкта дослідження. Важливість газового аналізу сьогодні підкреслюється тим, що такі питання, як об’єми використання ВГ, ціна та можливості постачання газу від джерел добування до споживачів стали елементами міжнародної політики. Одними із ключових та актуальних питань в цьому аналізі є вимоги до якості ВГ та потреба встановлення ціни на газ в залежності від його енергетичної цінності, що, у свою чергу, потребує досконалих та достовірних методик визначення якості ВГ [1]. Слід зазначити, що незважаючи на велику увагу дослідників до питання оцінювання якості ВГ у сучасній газовій кваліметрії є низка теоретичних проблем та проблем метрологічного й нормативно-технічного забезпечення оцінювання якості газу, що і зумовило тематику даної роботи та її актуальність.

Як видно із проведеного автором аналізу, ВГ, що сьогодні використовуються у народному господарстві України, в залежності від їх агрегатного стану та умов використання можна розділити на такі види: природні вуглеводневі гази; зріджені вуглеводневі гази; скраплені вуглеводневі гази.

Природні вуглеводневі гази або природні гази (ПГ) (англ. – natural gas або NG) – це, власне, природна суміш різних газових компонентів, які знаходяться в газоподібному агрегатному стані. ПГ залежно від компонентного складу поділяються на сухі, які складаються переважно із метану (від 90% і більше), та жирні, в яких метан також, є основним компонентом, але крім нього у суттєвій кількості наявні важкі вуглеводні, зокрема, етан, пропан, бутан і пентан. Сухі ПГ у свою чергу поділяться на гази із чисто газових родовищ і гази із вугільних родовищ, які відрізняються від перших відсутністю в них важких вуглеводнів і підвищеною кількістю азоту і вуглекислого газу. ПГ широко використовується як у побуті, так і в багатьох галузях промисловості.

Зріджений вуглеводневий газ (ЗВГ) – це природний вуглеводневий газ, який за нормальних значень тиску і температури навколишнього середовища (рс = 0,101325 МПа, tc = 20 oC) перебуває в газоподібному стані, але при пониженні температури до t = -160 оС і підвищенні тиску переходить у рідинний стан, що полегшує його зберігання і перевезення. При зрідженні об’єм природного газу зменшується у 600 разів. Сьогодні дослідження у сфері газометрії ЗВГ є особливо актуальними, оскільки транспортування ЗВГ не потребує газопроводів.

Скраплений вуглеводневий газ (СВГ) – пропан-бутанова газова суміш, яка за нормальних значень тиску і температури навколишнього середовища (рс = 0,101325 МПа, tc = 20 oC) перебуває в газоподібному стані, але за певної зміни умов: незначному збільшенні тиску і сталій температурі або незначному зниженні температури і сталому тиску переходить у рідинний стан. Сировиною для виготовлення СВГ є попутні нафтові гази та гази процесів стабілізації нафти і конденсату, а також, в невеликій мірі, природні гази, а основними компонентами СВГ є пропан і бутан. СВГ має широку сферу використання – у комунально-побутовому споживанні, як паливо для двигунів внутрішнього згоряння, як сировина хімічної промисловості тощо.

Незважаючи на певні відмінності між різними видами ВГ оцінювання їх якості, доцільно здійснювати на основі узагальненої методології. Методика визначення якості ВГ повинна бути комплексною і враховувати співвідношення таких найважливіших його характеристик, як калорійність (теплотворна здатність), вологість, густина, компонентний склад, наявність і кількість негорючих і шкідливих компонентів тощо. Також доцільно здійснювати сортування газу за рівнем якості і встановлювати відповідну ціну на газ залежно від його енергетичної цінності.

На основі аналізу чинних стандартів та інших нормативних документів (НД), в яких регламентовані вимоги до фізико-хімічних властивостей ВГ та до методик їх визначення [2-4], а також інших літературних джерел щодо властивостей ВГ автором встановлено структуру проблематики теоретичних засад та

165

нормативно-технічного забезпечення визначення якості ВГ і розроблено методологію їх розв’язання, тобто сформульовано основні завдання сучасної кваліметрії вуглеводневих газів. Ефективне вирішення задач кваліметрії ВГ, як і кваліметрії загалом, доцільно здійснювати на трьох рівнях: теоретичному, практичному та законодавчому.

Основними теоретичними задачами кваліметрії ВГ доцільно вважати такі: • удосконалення поняттєво-термінологічного забезпечення у галузі газової кваліметрії з метою

однозначного розуміння і трактування задач щодо визначення якості ВГ; • обґрунтування вибору, встановлення складу та систематизація показників якості ВГ; • розроблення теоретичних основ методології комплексного оцінювання якості ВГ та розроблення

методики визначення рівня якості досліджуваного ВГ; • розроблення методики оцінювання точності отриманих оцінок рівня якості досліджуваного ВГ з

метою забезпечення єдності кваліметричних вимірювань у газометрії; До практичних задач кваліметрії ВГ відносяться: • розроблення методів вимірювань показників якості ВГ відповідно до необхідної точності; • вибір засобів вимірювальної техніки (ЗВТ), необхідних для реалізації розроблених методів

вимірювань показників якості ВГ; • розроблення програмного забезпечення для автоматизації проведення досліджень щодо визначення

рівня якості досліджуваного ВГ. На законодавчому рівні слід вирішити наступні задачі: • розроблення і впровадження необхідних НД (стандартів, технічних регламентів, методик тощо) для

регламентації вимог щодо показників якості ВГ та методик їх визначення; • гармонізацію Державних стандартів України, які регламентують вирішення поставлених вище задач,

з відповідними Міжнародними стандартами. Вирішення зазначених вище завдань газової кваліметрії доцільно здійснити за методологією

кваліметричних вимірювань [5]. Вибір даної концепції створення методики визначення якості ВГ обумовлений такими міркуваннями. Кваліметричні вимірювання – непрямі вимірювання рівня якості продукції, значення якого знаходять шляхом опрацювання результатів вимірювань її властивостей за методологією багатовимірного шкалювання. Рівень якості продукції – відносна характеристика якості продукції, яка ґрунтується на порівнянні значень оцінюваних показників якості продукції з базовими значеннями відповідних показників. Отже, методологія кваліметричних вимірювань дозволяє визначити рівень якості ВГ, що є комплексною оцінкою його якості, з урахуванням усіх чинників, що впливають на якість газу, тобто всіх його фізико-хімічних властивостей газу та компонентного складу. За методологією кваліметричних вимірювань вирішена одна з актуальних задач газової кваліметрії, а саме визначення рівня якості ПГ як джерела енергії [5], а результати експериментальних досліджень підтверджують справедливість теоретичних засад розробленої методики визначення рівня якості досліджуваного газу.

1. Теоретичні та практичні задачі кваліметрії природного газу / [Б.І. Стадник, А.В. Мотало, В.П. Мо-тало, І.Є. Петровська] // Вимірювальна техніка та метрологія. – 2005. – Вип. 65. – С. 81-86. 2. Газы горючие для промышленного и комунально-бытового назначения. Технические условия: ГОСТ 5542-87. – [Дата введения 01.01.88]. – М.: Издательство стандартов, 1987. – 4 с. – (Государственный стандарт Союза ССР). 3. Гази вуглеводневі скраплені паливні для комунально-побутового споживання. Технічні умови: ДСТУ 4047-2001. – [Чинний від 2002-01-01]. – К.: Держстандарт України, 2001. – 12 с. – (Державний стандарт України). 4. Газы углеводородные сжиженные. Метод определения углеводородного состава: ГОСТ 10689-76. – [Дата введения 01.01.77]. – М.: Издательство стандартов, 1976. – 15 с. – (Государственный стандарт Союза ССР). 5. Мотало А.В. Определение качества природного газа как источника энергии по методологии квалиметрических измерений / А.В. Мотало, В.П. Мотало // Мир измерений. – 2014. – №5. – С. 37-44.

166

УДК 389.659:658.56

КВАЛІМЕТРІЯ, МЕТРОЛОГІЯ ТА КВАЛІМЕТРИЧНІ ВИМІРЮВАННЯ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА

В. Мотало1, А. Мотало2, Б. Стадник1, 2015 1 Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

2Газопромислове управління „Львівгазвидобування”, Львів, Україна

Насиченість сучасних ринків різноманітними видами продукції і послуг надає споживачам можливість вибору, що призвело до підвищення вимог до якості продукції. Такий стан світового ринку у свою чергу призвів до того, що забезпечення високої якості продукції стало одним із визначальних напрямів соціально-економічного розвитку багатьох країн. Відповідно зросли вимоги до методів та методик оцінювання якості продукції.

Методологія та проблематика кількісного оцінювання якості продукції є предметом вивчення кваліметрії – наукової галузі, яка виникла на рубежі 60-70-х років минулого століття як результат вимог науково-технічного прогресу та інноваційних технологій у сфері пізнання фізичних явищ і процесів. Підгрунтям для виникнення кваліметрії стала необхідність встановлення методологічної спільності способів кількісного оцінювання якості цілком різнорідних об’єктів та необхідність теоретичного узагальнення цих способів. Сучасна кваліметрія має широку сферу діяльності як в природничих, так і в гуманітарних науках, в оцінюванні якості об’єктів будь-якої природи – конкретних і абстрактних, продуктів природи і продуктів праці, матеріальних та ідеальних, живих і неживих, товарів і послуг, предметів і процесів тощо [1]. Однак, слід зазначити, що незважаючи на очевидні успіхи у сучасній кваліметрії через специфічність об’єкта дослідження – продукції – є низка теоретичних і методологічних проблем та проблем нормативного забезпечення оцінювання якості продукції [2]:

♦ проблеми теоретичного характеру: а) проблеми забезпечення однакового (уніфікованого) підходу до оцінювання якості однотипної

продукції, виготовленої різними виробниками і в різних умовах з метою взаємного визнання отриманих оцінок якості продукції;

б) проблеми забезпечення єдності і метрологічної простежуваності результатів оцінювання якості продукції;

в) проблеми оцінювання точності та достовірності отриманих оцінок якості продукції; ♦ методологічні проблеми – проблеми реалізації процедури оцінювання якості продукції, зокрема,

метрологічного забезпечення оцінювання якості продукції; ♦ проблеми нормативного забезпечення оцінювання якості продукції – розроблення і впровадження

необхідних НД (стандартів, технічних регламентів, методик тощо) для регламентації вимог щодо оцінювання якості продукції та гармонізація Державних стандартів України із відповідними Міжнародними стандартами.

Розв’язання цих проблем можливе тільки у комплексному поєднанні методології кваліметрії та метрології, яка володіє потужним науковим, практичним та законодавчим інструментарієм для досліджень у будь-якій сфері пізнання. Одним із шляхів поєднання методології кваліметрії та метрології є використання у теорії і практиці кваліметрії концептуального поняття „кваліметричні вимірювання”, тобто вимірювання у кваліметрії, як одного із видів вимірювань, означення його суті і мети, а саме: кваліметричні вимірювання – непрямі вимірювання рівня якості продукції, значення якого знаходять шляхом опрацювання результатів вимірювань її властивостей за методологією багатовимірного шкалювання. Рівень якості продукції – відносна характеристика якості продукції, яка ґрунтується на порівнянні значень оцінюваних показників якості продукції з базовими значеннями відповідних показників.

Кваліметричне вимірювання, загалом, як і будь-яке інше вимірювання, складається з двох основних етапів:

♦ проведення вимірювального експерименту, під час якого вимірюють різні властивості досліджуваної продукції – механічні, просторові, електричні, магнітні, теплові, компонентний склад тощо;

♦ опрацювання результатів вимірювального експерименту, під час якого знаходять значення рівня якості досліджуваної продукції Q, що і є результатом кваліметричного вимірювання.

Загалом перший етап кваліметричних вимірювань є їх експериментальною частиною і його можна означити як технологічні вимірювання, а другий етап – це опрацювання результатів проведених експериментів з метою визначення результату вимірювання, тобто рівня якості Q досліджуваної продукції.

167

Такий підхід до означення суті і мети кваліметричних вимірювань дає підстави вважати їх одним із видів вимірювань і дозволяє використати для їх аналізу основні положення репрезентативної теорії вимірювань [3]. На основі проведеного аналізу проблематики оцінювання якості продукції і виходячи із концептуальних положень теорії вимірювань, встановлено, що основними проблемами розвитку теорії кваліметричних вимірювань та їх практичної реалізації є такі:

♦ проблеми аналізу і розвитку загальної теорії кваліметричних вимірювань продукції, зокрема, означення вимірюваної величини у кваліметричних вимірюваннях;

♦ проблеми методології реалізації процедури кваліметричних вимірювань; ♦ проблеми аналізу і розвитку теорії міри якості продукції, зокрема, синтезу віртуальної міри якості

продукції; ♦ проблеми аналізу і розвитку теорії багатовимірного шкалювання у кваліметричних вимірюваннях,

зокрема, проблеми синтезу кваліметричних шкал на основі методології багатовимірного шкалювання та реалізації процедури кваліметричних вимірювань;

♦ проблеми оцінювання точності результатів кваліметричних вимірювань та забезпечення єдності кваліметричних вимірювань;

♦ проблеми оцінювання якості кваліметричних вимірювань; ♦ проблеми метрологічного та нормативно-методичного забезпечення кваліметричних вимірювань. Вирішення цих проблем дозволило суттєво вдосконалити методологію визначення оцінок якості

досліджуваної продукції і підвищити точність та достовірність отриманих оцінок якості, що і обумовлює актуальність даної роботи. Розроблена методологія кваліметричних вимірювань дає змогу розв’язати ряд теоретичних і практичних задач сучасної кваліметрії в різних областях і напрямах визначення якості продукції. Зокрема, авторами розроблено методику комплексного оцінювання якості природного газу як джерела енергії шляхом визначення рівня якості газу за методологією кваліметричних вимірювань з урахуванням компонентного складу газу та всіх його фізико-хімічних властивостей [4]. Рівень якості природного газу як джерела енергії, який є комплексною оцінкою його якості, визначено за методологією кваліметричних вимірювань із урахуванням всіх чинників, що впливають на його якість, тобто всіх фізико-хімічних властивостей газу і компонентного складу, для чого розв’язано такі завдання:

♦ розроблено концепцію побудови методики комплексного оцінювання якості природного газу як джерела енергії;

♦ проведено аналіз впливу фізико-хімічних властивостей і компонентного складу природного газу на його енергетичну цінність і встановлено номенклатуру показників для визначення рівня якості природного газу як джерела енергії;

♦ розроблено методику визначення рівня якості природного газу як джерела енергії; ♦ проведено експериментальні дослідження проб природного газу за розробленою методикою

визначення рівня його якості як джерела енергії. Використання методології кваліметричних вимірювань в теорії і практиці кваліметрії дає змогу

здійснити процедуру сортування досліджуваної продукції за рівнем якості та встановлення відповідної ціни на продукцію в залежності від рівня її якості, що показано дослідженнями в галузі кваліметрії природного газу.

1. Куць В.Р. Кваліметрія: [навчальний посібник] / В.Р. Куць, П.Г. Столярчук, В.М. Друзюк. – Львів: Вид-во Національного університету „Львівська політехніка”, 2012. – 256 с. 2. Мотало В.П. Актуальні проблеми розвитку теорії кваліметрії / В.П. Мотало, А.В. Мотало. // Вісник НУ „Львівська політехніка”. – 2011. – №695. – С. 115-121. 3. Мотало В.П. Аналіз основних проблем теорії кваліметричних вимірювань / В.П. Мо-тало, А.В. Мотало // Стандартизація, сертифікація, якість. – 2011. – №.1 – С. 60 -64. 4. Мотало В.П. Опре-деление качества природного газа как источника энергии по методологии квалиметрических измерений / В.П. Мотало, А.В. Мотало // Мир измерений. – 2014. – №5. – С. 37-44.

168

УДК 657.1:336.732

ОСОБЛИВОСТІ ЗАПРОВАДЖЕННЯ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ ОБЛІКУ ТА ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ У КРЕДИТНИХ СПІЛКАХ УКРАЇНИ

© В. Мохняк, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Відповідно за Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” з 1 січня 2015 року кредитні спілки зобов’язані складати фінансову звітність відповідно до міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ) [1,2]. Це вимагає відповідної організації обліку активів, капіталу та зобов’язань кредитної спілки.

Більшість кредитних спілок України співпрацюють з різними іноземними як асоціаціями кредитних спілок, так і окремими кредитними спілками. Проте ця співпраця зводиться більше до правової допомоги, консультацій. Українське законодавство на даний час не дає можливості залучати іноземні фінансові ресурси у діяльність кредитних спілок [3].

Впровадження міжнародних стандартів фінансової звітності є досить складним і трудомістким процесом, який вимагає наявності певних знань та досвіду працівників кредитних спілок.

На сьогоднішній день виділяють два основних методи підготовки фінансової звітності за МСФЗ: • ведення паралельного обліку та складання за його даними звітності – метод паралельного обліку

(конверсії); • коригування (трансформація) фінансової звітності, складеної за національними положеннями

(стандартами) бухгалтерського обліку . Метод паралельного обліку ведення подвійного обліку – одного, для формування звітності за П(С)БО,

другого – для складання звітності згідно МСФЗ. Процес трансформації – це сукупність процедур перетворення фінансової інформації, складеної за

одними правилами, у дані, складені за іншими правилами. Для трансформації звітності до вимог МСФЗ використовують готову фінансову звітність, складену за П(С)БО, та аналітичні пояснення до неї за окремими статтями балансу і звіту про фінансову результати, а також оборотно-сальдові відомості за рахунками бухгалтерського обліку. Трансформацію проводять шляхом здійснення відповідних коригувань та складання додаткових бухгалтерських проведень з метою приведення суми активів, капіталу та зобов’язань до величини, за якою вони повинні відображатись у звітності згідно МСФЗ.

Єдиної методики проведення трансформації фінансової звітності чи даних бухгалтерського обліку у звітність згідно вимог МСФЗ не існує. У кожному окремому випадку на процес трансформації впливає специфіка фінансово-господарської діяльності, особливості організації бухгалтерського обліку та облікова політика, наявність фінансових ресурсів і кваліфікованих працівників у кредитних спілках.

На відміну від трансформації, метод конверсії при підготовці фінансової звітності є більш достовірним і оперативним, проте більш трудомістким.

Суттєвою перешкодою у впровадженні МСФЗ у кредитних спілках є відсутність законодавчої регламентації прямого застосування МСФЗ для ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності і у кредитних спілках. Існуюча нормативно-правова база щодо визнання, класифікації, оцінки фінансових інструментів та формування звітності не відповідає нормам МСФЗ тощо. Тому для складання фінансової звітності відповідно до МСФЗ кредитні спілки України використовують метод періодичної трансформації, за яким спілки проводять відповідні коригування при формуванні фінансової звітності відповідно до вимог міжнародних стандартів фінансової звітності. Всі коригування фінансової звітності, які виникають при застосуванні МСФЗ, відображають у трансформаційних таблицях з врахуванням вимог МСФЗ та подій, які відбулись після дати складання балансу.

1. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України від 16.07.1999 р. № 996-XIV. 2. Порядок подання фінансової звітності: Постанова КМУ від 28.02.2000 р. № 419. 3. Про кредитні спілки:Закон України від 20.12.2001 р. № 2908-ІІІ. 4. Практичні аспекти застосування МСФЗ для кредитних спілок: Матеріали навчально-практичного семінару. –Львів, 1 жовтня 2014р.

169

УДК 620.93

МЕТОДОЛОГІЯ РЕГРЕСІЙНО-СТАТИСТИЧНОГО АНАЛІЗУ ОПЕРАТИВНОГО ВИЗНАЧЕННЯ ЯКІСНИХ ХАРАКТЕРИСТИК ПРИРОДНОГО ГАЗУ

О. Середюк, В. Малісевич, Т. Лютенко, Н. Малісевич, 2015

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, Івано-Франківськ, Україна

Стратегічно важливим аспектом існування будь-якої держави є наявність у неї енергетичних ресурсів, одним із основних серед яких для України є природний газ. При цьому все більшої актуальності набуває питання вдосконалення і підвищення точності його обліку, насамперед із застосуванням не тільки нових точніших засобів вимірювальної техніки, але і на базі нових концептуальних підходів до практичної реалізації обліку, зокрема визначення енергетичної цінності природного газу. Тому важливим завданням поряд з вимірюванням об’єму природного газу є необхідність визначення його якісних характеристики, наприклад, теплоти згорання і густини. При такому підході до обліку газу розрахунок за його споживання повинен вестися в одиницях енергії, що регламентується новим національним стандартом України [1].

Для вирішення цього завдання обліку енергетичної цінності природного газу запропоновано нове технічне рішення витратомірів [2, 3], які є конструктивним поєднанням напірного перетворювача витрати і термоанемометричного перетворювача, що опосередковано враховує якісні характеристики природного газу за інтенсивністю конвективного теплообміну між перетворювачем і робочим середовищем [4]. Однак для практичної реалізації витратомірів такого типу необхідно розробити функціональні залежності між коефіцієнтом тепловіддачі термоанемометричного перетворювача і теплотою згорання або густиною природного газу.

Метою роботи є розроблення методології регресійно-статистичного аналізу оперативного визначення якісних характеристик природного газу.

Для встановлення емпіричним шляхом регресійного зв’язку між коефіцієнтом тепловіддачі термоперетворювача витратоміра αС і теплотою згорання HС природного газу використаємо методологію статистичного аналізу відомої бази даних компонентного складу природного газу, що сформована на основі реальних даних, які отримані хімічною лабораторією ПАТ ”Івано-Франківськгаз” впродовж 2008-2010 рр. при проведенні хроматографії природного газу. База даних містить відомості про компонентний склад, нижчу теплоту згорання та густину кожного із 97 різних складів природного газу за стандартних умов, діапазон зміни компонентного складу яких становить: метан (92,5…98,1) %, етан – (0,6…3,3) %, пропан – (0,2…1,5) %, азот – (0,5…1,2) %, вуглекислий газ – (0…0,9) %.

Для кожного складу природного газу за методикою композиційного аналізу розраховувалися коефіцієнти теплопровідності, теплоємності та динамічної в’язкості складів природного газу, на основі яких обчислювався коефіцієнт тепловіддачі αС для діаметру металевої дротини термоперетворювача 30 мкм. Для кожного складу газу також за відомими методиками розраховувалася нижча теплота згорання.

Отримані значення коефіцієнта αС у функціональній залежності від значення нижчої теплоти згорання для різних компонентних складів природного газу (рис. 1) свідчать про наявність регресійного зв’язку між нижчої теплотою згорання HС за стандартних умов від коефіцієнта тепловіддачі αС за таких же умов. Здійснивши апроксимацію отриманих експериментальних даних можна записати таку функціональну залежність:

610732,141145205)( ⋅−α⋅=α CCH , Дж/м3 (1) Для застосування (1) необхідно перерахувати значення коефіцієнта α, визначеного за робочих умов [4]

до його значення за стандартних умов αС. Для цього застосуємо формулу:

( )( )430612500,1472084

+⋅αα⋅

=αvTpa

Ñ , (2)

де αа(p, T) – експериментально визначені апроксимаційні значення коефіцієнта тепловіддачі за робочих умов природного газу, тобто при конкретній абсолютній температурі T і абсолютному тиску p.

Для визначення густини природного газу в процесі вимірювання витрати напірним витратоміром використовувати запропоновану методику можна лише при технічній реалізації згідно [3], що забезпечує проведення вимірювань густини за відсутності потоку робочого середовища. Це досягається за рахунок конструктивного розміщення термоанемометричного перетворювача в оснащеному перекривними вентилями додатковому обвідному трубопроводі, що дає можливість перекривати потік робочого середовища. Такий

170

підхід дозволяє підвищити точність визначення коефіцієнта тепловіддачі термоанемометричного перетворювача внаслідок відсутності потреби врахування зміни швидкості потоку в математичній моделі функціонування витратоміра.

Методологія визначення густини природного газу базується на використанні тієї ж бази даних відомих складів природного газу, на основі даних якої визначається кількісне значення коефіцієнта тепловіддачі термоанемометричного перетворювача α0С. за умови відсутності потоку робочого середовища і використання термоанемометричного перетворювача з чутливим елементом того ж діаметру.

В результаті проведених досліджень та апроксимації даних встановлено таку регресійну залежність (рис. 2) за умови відсутності потоку робочого середовища:

262,7234024,0108268,3 02

04 +α−α⋅=ρ −

CCС , кг/м3. (3) де α0С – коефіцієнт тепловіддачі при нерухомому робочому середовищі, приведений до стандартних умов.

Рис. 1. Графічна залежність нижчої теплоти згорання

природного газу від коефіцієнта тепловіддачі термоанемометричного перетворювача

Рис. 2. Графічна залежність густини природного газу від коефіцієнта тепловіддачі термоанемометричного

перетворювача Для практичного застосування залежностей (1) і (3) потрібно визначений безпосередньо за робочих умов

витратоміра коефіцієнт теплопровідності α0 привести до його значення за стандартних умов, використовуючи формулу:

( )7,6510316,2681,110785,810061,206,429

752120

0−⋅−+⋅+⋅−

α=α

−−− pTTppC . (4)

Таким чином, розроблена методологія дозволяє експериментально визначений при функціонуванні витратоміра коефіцієнт тепловіддачі α або α0 приводити до його значення за стандартних умов за формулами (2) або (4) і на базі цього опосередковано визначати теплоту згорання або густину природного газу за алгоритмами (1) або (3) відповідно. Проведені результати досліджень свідчать про можливість застосування цієї методології для оперативного визначення якісних характеристик природного газу, в тому числі і при його обліку.

1. Природний газ. Визначення енергії: ДСТУ ISO 15112:2009. – [Чинний від 2011-01-01]. – К.: Держспоживстандарт України, 2010. – 48 с. 2. Пат. 99887 С2 Україна, МПК (2012.01) G 01 F 1/00. Парціальний витратомір / Середюк О.Є., Малісевич В.В. – № а201114278; заявл. 02.12.11; опубл. 10.10.12, Бюл. № 19. 3. Пат. 91778 U Україна, МПК (2014.01) G 01 F 1/00. Парціальний витратомір / Середюк О.Є., Малісевич В.В. – № u201402428; заявл. 11.03.2014; опубл. 10.07.2014, Бюл. № 13. 4. Середюк О.Є. Теоретичні засади застосування напірного витратоміра для визначення енергетичної цінності природного газу / О.Є. Середюк, В.В. Малісевич // Метрологія та прилади. – 2014. – № 5. – С. 38-47.

171

УДК 504.0.54(064):502.5:628.515

ОБОРОТНА БІОРЕМЕДІАЦІЯ – КОМПЛЕКСНА ТЕХНОЛОГІЯ ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ РОЗЛИВІВ НАФТИ

© О. Сємака, 2015

Чернігівський національний технологічний університет, Чернігів, Україна

На сьогоднішній день велика кількість нафтопереробних, зберігальних та добувальних підприємств та організацій знаходяться в незадовільному стані. При виникнені техногенної аварії частина нафтопродуктів потрапляє в природне середовище забруднюючи його. Тому виникає загроза для здоров’я та майна громадян, довкілля (водного та грунтового середовища) та народногосподарських об’єктів [1-3].

В сучасній практиці використовуються різноманітні методи боротьби з наслідками розливу нафти та нафтопродуктів, зокрема механічні, фізико-хімічні, біологічні та поєднані у єдиний комплекс. На першому етапі очищення виконується локалізація нафтопродуктів (обвалування небезпечної ділянки та внесення сорбентів), на другому – збір забрудника (в рідкому або зв’язаному стані сорбуючими матеріалами) і на останньому етапі зниження вмісту нафтопродуктів в грунті до залишкового рівня (захоронення відходів, очистка сучасними комплексами, внесення біопрепаратів) [4].

Відомо [1], що в результаті господарської діяльності об’єкта „Нафтобаза” ВАТ „Чернігівнафтопродукт” на прилеглих територіях виникло малорухливе підземне озеро суміші нафтопродуктів (СН) і забруднило понад встановлені гранично допустимі концентрації (ГДК) землі (ґрунти) на глибинах від 2 до 30 метрів.

Основні рекомендації по запобіганню розширення меж ареалу і його ліквідації були визначені і розроблені у 2004 році ДП „Водземпроект” ВАТ „Чернігівводпроект” [2, 3] , які зводяться до організації перехвату потоку ґрунтових вод, над яким сформувалася „пляма” СН, системою дрен, що будуть почергово діяти в залежності від положення ареалу у вертикальній площині.

Проаналізувавши результати власних спостережень та експериментальних досліджень щодо забруднення грунтових вод [5-7] та результати дослідження, які виконані у 2004 році ДП „Водземпроект” ВАТ „Чернігівводпроект” [2, 3] і використання сучасної біотехнології із застосуванням препаратів біодеструкторів нами була розроблена схема оборотної біоремедіації. Блок-схема представлена на рисунку.

Рис. Блок-схема очищення території від СН методом оборотної біоремедіації Відповідно до [2, 3] ліквідація ареалу поширення суміші нафтопродуктів над горизонтом ґрунтових вод

відбувається через дренажну систему до колодязів, потім в резервуар. Знешкодження грунтово-водно-нафтопродуктової суміші потребувало допоміжних заходів по знешкодженню небезпечних речовин, зокрема вивезення небезпечного забруднення на подальшу очистку.

Так як основний шар СН малорухливого підземного озера на території знаходиться не на великій глибині (до 2-ох метрів), було запропоновано поєднати подачу суміші води та сорбентів-біодеструкторів

Ареал поширення суміші нафтопродуктів

Система дренажів

Система колодязів

Насос подачі активної суміші

Сорбент-біодеструктор

Збірно-забірний колодязь (резервуар перемішування СН і забруднених поверхневих вод із сорбентом)

Поверхневі води

172

насосами в грунт (існуючі шурфи) після дренажу. Сорбент подається дозами (в залежності від регулюючого об’єму резервуару) в перший період та подальше очищення. Насосне обладнання перекачує активну суміш із резервуара до кожного існуючого шурфу за допомогою системи трубопроводів з розприскувачами. Використавши природну гравітацію, просочення та ухил території грунтово водно-нафтопродуктова суміш потрапляє до дренажної системи утворюючи оборотну біоремедіації. Також для пришвидшення процесу біоремедіації та створення напору води в шурфах є необхідність використання забруднених поверхневих водойм в процесі очищення.

Запропонована комплексна технологія ліквідації наслідків розливів нафти (див. рисунок) дозволяє візуально побачити механізм якісної очистки забрудненої території від нафтопродуктів, не завдаючи шкоди навколишньому середовищу і не потребуючи допоміжних заходів по знешкодженню небезпечних речовин.

Зважаючи, що приплив грунтових вод до приймального резервуару складає 20,0 м3/добу з максимально виявленою концентрацією СН=13050 мг/дм3 [5-7], а витрата існуючого загальнодоступного препарату становить 1:4÷1:8 (тобто 100кг препарату абсорбують 400÷800кг забруднення), то біопрепарат потрібно поповнювати приблизно по 33 кг щодобово до повного знешкодження забруднення, що є оптимальним вибором зважаючи на масштаби ареалу. В залежності від припливу забруднення, дозування може бути збільшено та зменшено, за умови стабілізації ситуації.

Отже, розвинуто уявлення щодо оперативного відновлення екосистеми, реабілітації грунту і підземних вод від забруднення пов’язаного з аварійними розливами нафтопродуктів на основі методу оборотної біоремедіації не завдаючи шкоди навколишньому середовищу (не призводить до механічної виїмки грунту), транспортування відходів на великі відстані і подальшому очищенню.

1. Доповідь про стан навколишнього природного середовища в Чернігівській області за 2007 р. Державне управління екології та природних ресурсів в Чернігівській області. – Чернігів, 2008. – 205 с. 2. Ліквідація ареолу поширення суміші нафтопродуктів над горизонтом ґрунтових вод в районі вул. Кропивницького в м. Чернігові : [Пояснювальна записка 164.04-00] / Дочірнє підприємство „Водземпроект” відкритого акціонерного товариства „Чернігівський проектно-вишукувальний інститут „Чернігівводпроект”. – 2005. – Т. 1.– 17 c. 3. Ліквідація ареолу поширення суміші нафтопродуктів над горизонтом ґрунтових вод в районі вул. Кропивницького в м. Чернігові: [Звіт про інженерно-геологічні вишукування 164.04-00] / Дочірнє підприємство „Водземпроект” відкритого акціонерного товариства „Чернігівський проектно-вишукувальний інститут „Чернігівводпроект”. – 2005. – Т. 1.– 19 c. 4. Гринчишин Н. М. Реабілітація ґрунтів, забруднених аварійними виливами нафтопродуктів [Електронний ресурс] / Н. М. Грин-чишин, О. Ф. Бабаджанова // Науковий вісник Національного лісотехнічного університету України : Збірник науково-технічних праць. – Львів : РВВ НЛТУ України. – 2012. – Вип. 22.07. – С 43-49. – Режим доступу до журн. : http://archive.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/22_7/43_Gry.pdf. 5. Сємака О. М. Дослідження мігра-ції нафтопродуктів після техногенної аварії в м. Чернігів [Текст] / Сємака О. М., Іванова І. М., Дзюба В. А. // Екологічна безпека та природокористування: Зб. наук. праць / М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т буд-ва і архіт., НАН України, Iн-т телекомунікацій і глобал. інформ. простору; редкол.: О.С. Волошкіна, О.М. Трофимчук (голов. ред.) [та ін.]. – Київ: 2009. – Вип. 3. – С. 108-116. 6.Сємака О. М. Моніторинг локального забруднення грунту нафтопродуктами нафтобазою в м. Чернігів : зб. наук. праць за матеріалами IX міжнародної науково – практичної конференції [„Новітні досягнення геодезії, геоінформатики та землевпорядкування – Європейський досвід”], (Чернігів, 8-11 травня 2013 р.) [Текст] / Сємака О. М., Іванова І. М., Дзюба В. А. – Чернігів, 2013. – 7 с. 7. Сємака О.М. До питання дослідження міграції суміші нафтопродуктів після техногенної аварії в м. Чернігів [Текст] / О.М. Сємака // Збірник наукових праць: „Вісник Національного університету водного господарства та природокористування” („Вісник НУВГП”). – Рівне: НУВГП, 2013 – Вип. 4(64). – С. 143-149.

173

УДК 658.8:621:6375

БЕЗПЕКА ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ – ВАЖЛИВА УМОВА ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ

© Ж. Сіднєва, 2015

Національний університет харчових технологій, Київ, Україна

Глобалізація ринку харчової продукції ставить новітні вимоги до якості та безпечності продуктів харчування. Нині ця проблема набуває пріоритетного значення і особливої актуальності. Адже від безпечності та якості продуктів харчування в значній мірі залежить життя і здоров’я людей.

Збільшення виробництва харчових продуктів не завжди супроводжується високою якістю. Згідно з даними Світової організації охорони здоров’я 2,2 млн. людей щорічно гинуть через небезпечні продукти харчування. Уряди багатьох країн ведуть активний пошук шляхів зменшення ризиків негативного впливу харчування на здоров’я людини. У Законі України „Про безпечність та якість харчових продуктів” підкреслюється, що безпечний харчовий продукт – це харчовий продукт, який не створює шкідливого впливу на здоров’я людини безпосередньо чи опосередковано за умов його виробництва та обігу з дотриманням вимог санітарних заходів та споживання за призначенням [1]. Тобто небезпечний харчовий продукт – це продукт, показники якості та споживчі властивості якого не відповідають вимогам нормативних документів і/або містить небезпечний фактор (хімічний, фізичний, біологічний), що може негативно впливати через харчування на здоров’я людини. Адже відомо, що до 80 % шкідливих речовин надходить до організму людини з їжею та напоями. Не випадково експерти Всесвітнього банку саме продовольство і воду відносять до найбільш важливих загроз національній безпеці країн. Якість харчового продукту формується зусиллями галузей агропромислового комплексу, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою, зберіганням і реалізацією, визначається в основному хімічними, фізичними і біохімічними показниками. Ідентифікація показників якості продукції показникам діючих стандартів не рідко свідчить про зниження поживної цінності харчових продуктів і перевищення максимального вмісту забруднюючої речовини в продукті, що не дозволяє віднести його до класу безпечної продукції.

Досягнення необхідної якості продуктів харчування потребує відповідних умов виробництва, врахування впливу різних факторів на забезпечення та поліпшення якості З метою захисту споживачів від небезпечних харчових продуктів, зменшення ризиків негативного впливу неякісного харчування на здоров’я людини сьогодні практично у всьому світі застосовуються системи безпечності продукції на основі принципів НАССР. У багатьох країнах світу ведуться інтенсивні розробки нових концепцій ефективного контролю якості і безпечності харчових продуктів. Найвідомішими концепціями є: НАССР – аналіз ризику, за критичними контрольними точками, Hurble Technology – бар’єрна технологія, Predictive Microbiology – прогнозуюча мікробіологія. На міжнародному рівні найбільше визначення і поширення отримала концепція „Аналіз небезпечних чинників та критичні точки контролю” („Hazard Analysis and Critical Control Poіnts” – НАССР). В останні роки зростає кількість країн, законодавство яких вимагає впровадження на підприємствах-виробниках систем управління безпечністю харчових продуктів, що базується на концепції НАССР.

НАССР була розроблена в США у 1960 р. і застосовувалась для контролю якості і безпеки продуктів харчування для космонавтів. Після 10-річного практичного використання Національним аерокосмічним агентством США вона почала впроваджуватися на підприємствах харчової промисловості під девізом „від ферми до столової виделки” (from farm to fork). У країнах Європейського Союзу ця концепція почала застосовуватися з 1990 р., причому спочатку в рамках дослідницького проекту. Сертифікація НАССР третьою стороною на добровільній основі існує в Австрії, Новій Зеландії, деяких країнах Європи, Індії, Бразилії тощо. Вона також впроваджується в деяких країнах Середнього Сходу, Південної Азії та Латинської Америки. Широкому застосуванню концепції НАССР сприяла її ефективність при вирішенні конфліктів щодо безпечності продукції.

В Україні впровадження системи управління безпечністю харчових продуктів на основі концепції НАСCР розпочато ще у 2002 році. Через рік введено в дію національний стандарт України ДСТУ 4161-2003 „Систем управління безпечністю харчових продуктів. Вимоги” [2]. Вимоги стандарту призначені для застосування організаціями харчової та переробної промисловості, громадського харчування та іншим організаціям, діяльність яких пов’язана з харчовими продуктами. Цей стандарт можна використовувати як для впровадження систем управління безпечністю харчових продуктів (продовольчої сировини) так і для сертифікації цих систем.

174

НАССР – це концептуально проста система, за допомогою якої підприємства, які виробляють харчові продукти, можуть встановлювати і оцінювати ризики, що впливають на безпечність і якість продукції, запроваджувати механізми технологічного контролю, необхідні для профілактики виникнення або зменшення ризиків у допустимих межах, слідкувати за функціонуванням механізмів контролю і вести поточний облік з метою виявлення невідповідностей від моменту отримання сировини до виробництва готової продукції і реалізації її споживачеві.

В основі системи НАССР лежить управління небезпечними факторами різного походження (біологічного, хімічного або фізичного), які впливають на безпечність продукції в процесі виробництва, шляхом створення механізмів контролю в кожній точці виробничої системи. Таким чином, система управління якістю на основі концепції НАССР переносить контроль із лабораторії безпосередньо на виробництво, тим самим контроль стає безперервним. Звичайно, НАССР не може бути абсолютною гарантією безпечності харчових продуктів, але надає впевненості у тому, що підприємство успішно управляє безпечністю своєї продукції. Система дає змогу підтримувати високий рівень безпечності і якості продуктів харчування та попереджувати невідповідності. Крім того, робота підприємства за системою НАССР, що унеможливлює потрапляння неякісної продукції кінцевому споживачеві, суттєво підвищує конкурентоспроможність підприємства, сприяє проведенню державного контролю і нагляду за дотриманням обов’язкових вимог стандартів у процесі виробництва.

В Україні на кінець 2005 р. введено в дію міжнародний стандарт ISO 22000:2005 „Система менеджменту безпечності харчових продуктів – вимоги до організацій ланцюга виробництва і поставок” (Food safety management systems – Requirements for any organization in the food chain). Окрім цього стандарту в міжнародній практиці використовують ряд схем і стандартів, загально відомі як стандарти Глобальної ініціативи щодо безпечності харчових продуктів (GFSI).

Міжнародний стандарт ISO 22000 призначається для використання організаціями усього ланцюга виробництва продуктів харчування: виробниками кормів і харчової сировини; підприємствами харчової промисловості; транспортними і складськими організаціями; субпідрядниками; підприємствами роздрібної торгівлі і сфери обслуговування, включаючи організації, які виготовляють обладнання, пакувальні матеріали, харчові добавки та інгредієнти. Цей стандарт об’єднує принципи системи НАССР та етапи впровадження, розроблені Комісією Кодекса Аліментаріус. Міжнародний стандарт ISO 22000 встановлює вимоги до систем управління безпечністю харчових продуктів на основі наступних чотирьох елементів: взаємне інтерактивне інформування; системне управління; програми-передумови; принципи НАССР. Даний стандарт вимагає, що ці небезпечні фактори, які можуть з'явитися у ланцюгу виробництва продуктів харчування, були ідентифіковані та проаналізовані. Інформування учасників харчового ланцюга щодо факторів ризику дозволить адекватно управляти небезпечними чинниками.

Таким чином, можна констатувати, що проблема якості і безпечності продуктів харчування реально існує. Її вирішення має комплексний характер, потребує врахування галузевих особливостей формування якості на всіх етапах виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки, зберігання, транспортування і реалізації готової продукції. З метою підвищення якості і безпечності продуктів харчування необхідне подальше вдосконалення нормативно-правової бази, яка регулює питання параметрів якості та безпечності продуктів харчування, продовження гармонізації міжнародних стандартів, особливо на методі контролю показників якості і безпеки продукції; забезпечення відповідності ТУУ чинним законодавчим нормам та стандартам; врахування показників якості та безпечності харчових продуктів при обґрунтуванні системи індикаторів продовольчої безпеки.

1. Про безпечність та якість харчових продуктів: закон України від 06.09.2005 р. № 2809-ІV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http//www.rada.gov.ua. 2. Системи управління безпечністю харчових продуктів. Вимоги до будь-яких організацій харчового ланцюга (ІSО 22000:2007, ІDТ): ДСТУ ІSО 9004:2012. – [Чинний від 2007-04-02]. – К.: Держспоживстандарт України, 2007. – (Національний стандарт України).

175

УДК 614.31.001

АНАЛІЗ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ ЩОДО УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕЧНІСТЮ ХАРЧОВОЇ ПРОДУКЦІЇ ЗАСТОСОВНИХ ДО ВИРОБНИЦТВА

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ТА ХАРЧОВОЇ ПРОДУКЦІЇ © Ю. Слива, І. Тавлуй, 2015

Національний університет біоресурсів і природокористування України, Київ, Україна

За дослідженням Світового банку, відповідність стандартам – це другий після накопичення капіталів фактор росту підприємства, тобто вхідний квиток на глобальний ринок міжнародних торговельних мереж. Безпечна продукція є кращим бізнесом, оскільки при цьому спостерігається зростання продажів і просування продукції на нові ринки, скорочення витрат через оптимізацію внутрішніх ресурсів, управління ризиками та залучення інвестицій.

Всі вищевказані проблеми можна вирішити тільки за допомогою впровадження систем менеджменту, тому що саме такі системи охоплюють всі процеси на підприємстві. Розробка та впровадження систем менеджменту безпечності харчової продукції – це інвестиція в стабільне сьогодення і в прогнозоване майбутнє бізнесу для харчовиків та сільськогосподарських виробників .

Згідно з різними міжнародними джерелами, оптимізація внутрішніх ресурсів підприємства при впровадженні таких систем становить 25% рентабельності, а кожен витрачений долар окупається 4-5 разів протягом року.

Згідно з інформацією International Finance Corporation (IFC), в 2013 році з 20000 підприємств сектора виробництва харчових продуктів сертифіковані на відповідність різним стандартам, що містять вимоги до системи управління безпечністю харчових продуктів (СУБХП), тільки 3%. Для порівняння, у Польщі сертифіковано понад 60% підприємств харчового сектора, в країнах Прибалтики – 57-62%, в КНР – до 70%.

Нині більшість торговельних мереж та великих харчових компаній (Unilever, Nestle і т.п.) пред'являють до своїх постачальників вимоги щодо наявності сертифіката відповідності системи менеджменту одному з визнаних GFSI (Глобальна ініціатива з безпечності харчових продуктів) стандартам і схемами сертифікації.

Глобальна ініціатива з безпечності харчових продуктів (GFSI) – результат співпраці провідних світових експертів у сфері забезпечення безпечності харчових продуктів з боку гуртових торгових мереж, виробників продуктів харчування, компаній, що надають послуги в ланцюзі харчування, міжнародних організацій та урядів.

Ідея GFSI „Сертифікований одного разу – визнаний скрізь” полягає в тому, що компанії, яка пройшла сертифікацію на відповідність одному із стандартів, визнаних GFSI, немає необхідності додатково сертифікуватися за іншим рівнозначним стандартом. Місією GFSI є забезпечення постійного вдосконалення систем управління безпечністю харчових продуктів для забезпечення впевненості в наданні безпечних харчових продуктів споживачам в усьому світі.

Регулювання стандартів і схем сертифікації та їх визнання GFSI здійснюється на основі положень Керівного документа GFSI (GFSI Керівний документ, версія 6):

• частина I – Процес бенчмаркінгу; • частина II – Вимоги до стандартів і схем управління безпечністю харчових продуктів; • частина III – Сфера поширення схем та ключові елементи; • частина IV – Перелік використовуваних термінів і визначень. На сьогодні визнані GFSI стандарти і схеми сертифікації наступні: • FSSC 22000 (версія від жовтня 2011); • IFS Food Standard (версія 6); • BRC Global Standard (версія 6); • SQF CODE (7 видання, 2 рівень); • Global Red Meat Standard (GRMS) (4 видання, версія 4.1); • GLOBAL GAP (версія 4); • Canada GAP Scheme (версія 6); • Global Aquaculture Alliance Seafood Processing Standard (2 видання від серпня 2012); • PrimusGFS Standard (версія 2.1 від грудня 2011); • IFS PACsecure.

176

Крім того, слід зазначити, що провідні компанії з виробництва харчових продуктів та інгредієнтів визнають схвалені GFSI стандарти і схеми сертифікації, а саме: McDonald’s Corporation, Hormel Foods Corporation, AEON Co., The Coca-Cola Company, Carrefour SA Auchan, Wal-Mart Stores Inc., Campbell’s Cargill Inc., Kraft Foods Inc. Migros, Burger King Corporation, METRO Groupe, Danone, Sodexo та інші.

Серед визнаних GFSI універсальних стандартів і схем сертифікації за можливістю застосування до певного етапу життєвого циклу продукції слід виділити такі:

• Стандарти для виробників сільськогосподарської продукції, яка придатна до вживання у необробленому вигляді або слугує сировиною для виробництва кінцевих харчових продуктів – GLOBAL GAP;

• Стандарти для переробників сільськогосподарської продукції на кінцеві харчові продукти – FSSC 22000, IFS Food Standard, BRC Global Standard.

Впровадження будь-якої СУБХП, яка відповідає вимогам зазначених стандартів дозволяє: • Гарантувати відповідність продукції підприємства вимогам національних і міжнародних

нормативних документів у сфері продовольчої безпеки для гарантованого захисту здоров'я людей і сільськогосподарських тварин;

• Відповідати потребам споживачів і сприяти зростанню їхньої довіри; • Розвивати експортний потенціал і стати інвестиційно привабливим підприємством.

1. Improving Food Safety in Ukraine [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ifc.org/wps/wcm/connect/region__ext_content/regions/europe+middle+east+and+north+africa/ifc+in+europe+and+central+asia/countries/improving+food+safety+in+ukraine. 2. GFSI Guidance Document Sixth Edition Issue 3 Version 6.3 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mygfsi.com/schemes-certification/benchmarking/gfsi-guidance-document.html. 3. Слива Ю.В. Вимоги європейських торгових мереж до національної сільськогосподарської та харчової продукції, що імпортується в ЄС [Електронний ресурс]. – Режим доступу: file:///C:/Documents%20and%20Settings/User/Рабочий%20стол/Материалы%20экспорт/Vimogi%20jevropejskix%20torgovix%20merezh%20do%20nacionalnoji%20silskogospodarskoji%20ta%20xarchovoji%20produkciji,%20scho%20importujetsja%20v%20JeS.pdf

177

УДК 364.444

МЕДИКО-СОЦІОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЯК ФОРМА ОЦІНКИ ЗАДОВОЛЕНОСТІ СПОЖИВАЧІВ ЯКІСТЮ НАДАННЯ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ

О. Чабан, О. Бойко, 2015

Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львів, Україна

Стратегічний курс України на вступ до Європейського Союзу вимагає від організацій готовності до конкурентної боротьби в умовах європейської ринкової економіки. Жорстка конкуренція серед медичних клінік пред'являє не тільки високі вимоги до якості послуг, що надаються, а й вимагає більш гнучкого відношення персоналу до потенційних і реальних пацієнтів. Щоб послуга користувалась попитом потрібно, насамперед, змінити відношення до хворого як до споживача наданої послуги. Система охорони здоров'я повинна відповідати, насамперед, потребам і вимогам споживачів (пацієнтів) і бути при цьому ефективною, адекватною і економічною.

Під час реформування системи охорони здоров'я слід звернути увагу на досвід розвинутих країн, зокрема на десять цілей „Подолання розриву в якості” запропонованих і розроблених у США. Ці тези повинні стати фундаментом для вироблення пріоритетів у медичних закладах України:

• система медичної допомоги має реагувати на індивідуальний вибір і уподобання пацієнта; • пацієнтам необхідно забезпечити можливість одержувати інформацію, яка потрібна для контролю

над рішеннями, що їх стосуються; • система охорони здоров'я повинна пристосовуватися до відмінностей в уподобаннях пацієнтів; • пацієнти повинні мати безперешкодний доступ до власної медичної інформації та клінічних даних; • медики і пацієнти повинні також мати можливість ефективно спілкуватися і ділитися інформацією; • система охорони здоров'я повинна зменшувати ризик та гарантувати безпеку, звертаючи більшу

увагу на системи, що допомагають попередити та ліквідувати помилки; • система охорони здоров'я повинна надавати пацієнтам та їхнім сім'ям інформацію, необхідну для

прийняття рішень стосовно плану лікування та вибору лікарні, а також стосовно альтернативних методів лікування;

• система охорони здоров'я має передбачати потреби пацієнта, а не просто реагувати на події; • система охорони здоров'я повинна продуктивно витрачати ресурси і час пацієнта; • медики та наукові інститути повинні активно співпрацювати і спілкуватися для забезпечення обміну

інформацією та координації процесу лікування. Одним із методів досягнення вищого рівня задоволеності пацієнтів медичними послугами є проведення

соціологічних досліджень серед пацієнтів щодо якості надання медичних послуг. Проведення таких досліджень дозволить отримати своєчасну і оперативну інформацію, придатну для управління якістю медичних установ, яка необхідна для врегулювання можливих розбіжностей між очікуваннями пацієнта і тим, що лікувально-профілактична установа фактично може йому надати.

Для вивчення вимог споживачів (пацієнтів) можна застосовувати наступні методи і прийоми [1] : • комплексний аналіз усіх звернень (скарг, заяв, пропозицій, претензій, подяк і т.п.), що надходять від

пацієнтів як в усній, так і у письмовій формі; • безпосереднє спілкування з пацієнтом і персоналом, що контактує з ним; повідомлення в ЗМІ і на сайті; • проведення маркетингових досліджень і рекламних заходів, конференцій та семінарів за участю

споживачів. Оцінювання задоволеності пацієнтів якістю медичних послуг доцільно проводити шляхом

інтерв'ювання або анкетування. Кожен із цих методів має свої переваги і недоліки, проте незалежно від того, який буде використовуватись варіант опитування, необхідно забезпечити виконання низки умов.

Під час розробки анкет необхідно орієнтуватись на трьохкомпонентний підхід забезпечення якості надання медичної допомоги, запропонований американським вченим А.Донабедіаном [2], який відповідає трьом критеріям: структурі, процесу та результату. Відповідно до цих критеріїв структура включає в себе: матеріально-технічну базу, кваліфікацію лікарів, фінансування, організацію і планування, медичні технології, процес, у свою чергу, містить елементи стандартизації, діагностики, лікування та процедури взаємовідносин медичного персоналу і пацієнтів, а результат повинен відображати стан здоров'я населення та задоволеність потреб і очікувань пацієнтів. Тому і розроблена анкета повинна включати у себе три блоки запитань. Окрім того, окремим блоком, на нашу думку, повинні висвітлюватись запитання щодо доступності медичної допомоги.

178

Для того щоб анкета могла досить точно і коректно відбивати суб'єктивно-об'єктивний компонент сприйняття пацієнтами якості медичної послуги, необхідно забезпечити ряд основних вимог щодо досліджень колективної думки. А саме: забезпечити орієнтаційний характер анкети (тобто під час формування анкети необхідно чітко визначити ціль досліджень). Адже скринінгові дослідження також базуються на обробці та аналізі анкетних даних, однак призначені вони для виявлення і формування груп ризику. Також необхідно мотивувати пацієнтів щодо оцінки якості наданої медичної послуги (тобто розрізняти задоволеність якістю надання медичних послуг і суб'єктивну оцінку стану свого здоров'я). Проводити багаторазове анкетування (повторне дослідження і опитування тих самих пацієнтів). Наступним важливим етапом повинно бути співставлення анкетування з експертними оцінками роботи медичного закладу. І врешті, необхідно забезпечити надійність, чутливість, достовірність і репрезентативність анкетних даних, оскільки усі анкети відбивають суб'єктивний характер сприйняття, тобто здійснити процедуру валідації.

Для обробки і аналізу даних проведеного анкетування слід використовувати програмні засоби медичних інформаційних систем. Практично всі новітні медичні інформаційні системи розраховані на ведення електронної історії хвороби і забезпечують доступ через web-інтерфейс. Тому є можливість проведення анкетування пацієнтів (споживачів) on-line, у зручний для них час. Одним з сучасних програмних засобів, який можна використовувати для проведення комп’ютерного анкетування в системі охорони здоров’я є програмний продукт LimeSurvey – програмний комплекс з відкритим кодом на основі мови PHP та бази даних MySQL, який дозволяє користувачам розробляти та проводити опитування респондентів за допомогою зручного Веб-інтерфейсу [4]. LimeSurvey дає можливість замість безлічі анкет для різних груп чи умов опитування використовувати одну універсальну анкету, яка в процесі опитування буде самостійно адаптуватись під опитуваного та умови проведення опитування. Тому введення в медичні інформаційні системи модуля для проведення анкетування пацієнтів щодо якості надання медичної послуги забезпечить врахування думки споживачів (пацієнтів), і дозволить більш продуктивно використовувати реальні можливості лікувально-профілактичних установ.

1. Новик А.А. Исследование качества жизни в медицине / А.А. Новик, Т.И.Ионова //Учебное пособие под ред. Ю.Л. Шевченко. М.: ГЭОТАР-МЕД., 2004. 304 с. 2. Donabedian A. Evaluating the quality of medical care // Milbank. Mem. Fund., 1996. Vol. 44. P. 153–166. 3. Назаренко Г. И., Полубенцева Е. И. Управление качеством медицинской помощи. – М., Медицина, 2000. – 368 с. 4. Руководство LimeSurvey. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.limesurvey.org

179

УДК 658.562.012.7

ПОЛІПШЕННЯ ПІДГОТОВКИ МАГІСТРІВ ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ „ЯКІСТЬ, СТАНДАРТИЗАЦІЯ ТА СЕРТИФІКАЦІЯ”

У НАЦІОНАЛЬНОМУ АЕРОКОСМІЧНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ © Н. Чернобай, В. Сіроклин, Г. Бондаренко, 2015

Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковского „ХАІ”, Харків, Україна

Для забезпечення конкурентоспроможності випускників за спеціальністю „Якість, стандартизація та сертифікація” у Національному аерокосмічному університеті з урахуванням змін у вищій освіті згідно з новим законом „Про вищу освіту” [1] та передбаченими реформами освіти виникла необхідність перегляду та поліпшення навчальних програм підготовки магістрів.

Було проаналізовано зміст навчальних курсів за цією спеціальністю у вищих навчальних закладах інших країн (Шотландії, Англії, Китай, Нова Зеландія та ПАР) [2-7]. Аналізування проводилось за наступними критеріями:

• назва курсу; • термін навчання; • кваліфікація, яка присвоюється по закінченню навчання; • зміст навчальних програм. У результаті аналізування було виявлено, що назви курсів у вищих навчальних закладах різних країн

дещо відрізняють між собою, але відображають однакову направленість підготовки. Термін навчання складає від 1 року до 5 років залежно яка форма навчання обрана студентом: денна (full time) або заочна (party time). По закінченню навчання випускникам присвоюється кваліфікація MSC Quality Management.

Навчальні програми розглянутих курсів загалом базуються на принципах управління якістю, міжнародних стандартах на системи управління (ISO 9001, ISO 14001, ISO 17021, ISO 27001, OHSAS 18001, ISO 19011), статистичних методах поліпшення якості, управління якістю проектів й ризиками та ін.. Але слід визначити, що кожний курс має свої особливості.

В результаті порівняння змісту начальних програм за спеціальністю „Якість, стандартизація та сертифікація” у Національному аерокосмічному університеті з програмами курсів, що було розглянуто, можна зроби висновок, що вони мають схожі базові основи (ISO 9001, ISO 14001, ISO 9004, ISO 19011, ISO 10006). На підставі отриманих результатів для поліпшення конкурентоспроможності підготовки магістрів пропонується наступне:

• ввести у навчальні програми основи управління ризиками; • збільшити перелік систем управління які розглядаються у процесі навчання; • переглянути перелік статистичних методів управління якістю, що викладаються студентам. Наведені пропозиції доцільно врахувати при формуванні навчальних програм на наступний навчальній

рік.

1. Закон України „Про вищу освіту” від 01.07.2014 № 1556-VII. 2. 2. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.uws.ac.uk 3. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.polyu.edu.hk/web/en/home/index.html 4. Електронний ресурс. Режим доступу: http://port.ac.uk 5. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.abdn.ac.uk 6. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.dut.ac.za 7. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.massey.ac.nz/massey/home.cfm

180

УДК 658.562

ВСТАНОВЛЕННЯ РІВНЯ ПОЛІПШЕННЯ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ

© О. Шпак, А. Гунькало, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Підвищення технічного рівня та якості продукції визначає темпи науково-технічного прогресу та ріст ефективності виробництва загалом, суттєво впливає на інтенсифікацію економіки, життєвий рівень населення країни та конкурентоспроможність вітчизняних товарів. Завдання поліпшення якості є довготерміновим і безперервним, тому що її рівень не може бути постійною величиною. Для поліпшення якості продукції доцільно здійснювати оцінювання рівня якості цієї продукції, яке повинно базуватися передовсім на старанному вивченні поточного та перспективного попиту на продукцію, аналізуванні відгуків споживачів тощо. Зважаючи на це, сформовано алгоритм, який передбачає встановлення комплексного показника якості з урахуванням процесів і показників поліпшення якості продукції [1].

Для встановлення рівня поліпшення якості продукції слід порівняти поточні значення комплексного показника якості із запланованими з урахуванням меж якості (рисунок). Такі межі встановлюють кваліфіковані експерти з використанням статистичних даних щодо поліпшеної якості продукції.

Рис. Межі якості продукції

Розглянемо на прикладі дизельного палива, яке реалізується на автозаправних станціях [2]. Віднести рівень якості палива до однієї із запропонованих меж можна у такий спосіб:

1 – низький поліпшений рівень якості (Qпот < Qзапл – Δ1); 2 – середній поліпшений рівень якості (Qзапл – Δ1 < Qпот < Qзапл + Δ1); 3 – високий поліпшений рівень якості (Qпот > Qзапл + Δ1), де Qпот, Qзапл – відповідно поточне та

заплановане значення комплексного показника якості дизельного палива, Δ1 – відхилення, яке встановлюється експертами.

Якщо поліпшений рівень якості не належить до запропонованих умов, тоді відбувається новий збір даних. Далі при виборі меж якості та рішення береться до уваги модель Кано [3]. Якщо поліпшений рівень якості дизельного палива відноситься до нижньої межі, тобто до 1, то це свідчить про недостатній рівень задоволеності споживачів і приймається рішення про необхідність застосувати посилений контроль за визначенням показників якості продукції. Якщо поліпшений рівень якості дизельного палива відноситься до середньої межі, тобто до 2, то це свідчить про задоволеність очікувань споживачів і приймається рішення про допустимий рівень якості дизельного палива. Якщо поліпшений рівень якості дизельного палива відноситься до верхньої межі, тобто до 3, то це свідчить про рівень перевершення очікувань споживачів (рівень захоплення) і приймається рішення про достатній рівень поліпшення якості й надання дизельному паливу приставки „Євро”.

1. Гунькало А. Формирование алгоритма оценки и повышения качества продукции / Гунькало А.В., Шпак О.И. // Устойчиво развитие. – Варна. – 2014.- № 20 – С. 114 – 119. 2. Шпак О. Производственный менеджмент дизельного топлива / Шпак О.И., Столярчук П.Г. // Устойчивое развитие. – Варна.- 2012. № 5. – С. 109 – 113. 3. Гунькало А. Определение удовлетворенности потребителей качеством продукции или услуг / Гунькало А.В., Чыкальская Н.Р. // Устойчиво развитие. – Варна. – 2012.- № 4 – С. 89 – 94.

181

УДК 620.193

ФОРМУВАННЯ ЯКОСТІ ВОДОПРОВІДНИХ ТРУБ, ВИГОТОВЛЕНИХ ІЗ МОДИФІКОВАНИХ ПОЛІМЕРНИХ МАТЕРІАЛІВ

© О. Шунькіна, Н. Доманцевич, Б. Яцишин, 2015

Львівська комерційна академія, Львів, Україна

Формування якості полімерних водопровідних труб значною мірою залежить від вихідних сировинних матеріалів і технології виробництва. Розвиток інфраструктури водопостачання зумовлює зростання потреб у матеріалах для труб із полімерів, які володіють комплексом нових властивостей. Труби з поліетилену або його сополімерів найчастіше використовують при будівництві та реконструкції зовнішнього водопроводу. Оскільки, вони володіють високими фізико-механічними показниками та характеризуються високою еластичністю, що забезпечує монтаж трубопроводу з мінімальною кількістю фітингів. Однак, результати експертного опитування показали про існування проблеми крихкого або змішаного типу руйнування поліетиленової труби після ударних навантажень при низьких температурах під час монтажу та експлуатації, що вимагає створення нових модифікацій полімерних матеріалів з метою покращення споживних властивостей виробу.

Метою нашої роботи було створення полімерної композиції для водопровідних труб з покращеними фізико-механічними показниками. Об’єктом нашого дослідження було обрано водопровідні труби для подачі холодної води із модифікованих полімерних матеріалів. Для модифікації марки ПЕ2НТ11-285Д застосовували наступні складові: термостабілізатор Іrganox В225FF, процесингову добавку Dynamar FX5911, ПЕВТ 15803-020, технічний вуглець ПМ-100.

Одним, з важливих фізичних показників полімерних труб є крихкість, який визначає можливість їх експлуатації в умовах ударних навантажень. Крихкість пов’язана з границею вимушеної високоеластичності. Даний показник є вагомим для полімерних труб, оскільки монтажні роботи можуть проводитися при низьких температурах та відповідно існує велика імовірність ударних навантажень [1]. Для полімерних труб існує велика кількість ударних випробувань, однак найбільшого поширення набуло ударне випробування падаючого вантажу, що найвдаліше відтворює умови зовнішнього ударного впливу і в цьому відношенні має перевагу перед іншими методами стандартних випробувань полімерів.

Нами було розроблено дві полімерні композиції для водопровідних труб. З метою виявлення композиції, яка володіє вищими фізико-механічними показниками у порівнянні з прототипом було проведено порівняння фізико-механічних показників двох композицій різних за складом. Результати досліджень фізико-механічних показників водопровідних труб із модифікованих полімерних матеріалів подано в табл. 1.

Таблиця 1

Фізико-механічні показники труб для подачі холодної води із модифікованих полімерних матеріалів

№ Склад композиції Границя текучості при розтягу, МПа

Відносне подовження при розриві, %

Опір удару падаючого вантажу, кількість зруйнованих зразків (показник TIR), %

1 ПЕ2НТ11-285Д, технічний вуглець 22,0 620 9

2 ПЕ2НТ11-285Д, ПЕВТ 15803-020, технічний вуглець 22,0 620 5

3 ПЕ2НТ11-285Д, ПЕВТ 15803-020, Іrganox В225FF, Dynamar FX5911, технічний вуглець

23,0 660 3

Результати дослідження свідчать, що композиція яка включає у свій склад ПЕ2НТ11-285Д, ПЕВТ 15803-020,

Іrganox В225FF, DynamarFX5911 та технічний вуглець володіє найвищою стійкістю до удару, а саме у три рази вище порівняно з прототипом.

Поліетиленові труби з модифікованого полімерного матеріалу для подачі холодної води (склад композиції №3 згідно табл. 1) досліджували на відповідність вимогам ДСТУ Б В.2.7-151:2008 „Труби поліетиленові для подачі холодної води. Технічні умови” [2]. Дослідження відповідності фізико-механічних показників встановленим нормам проводиться з метою прогнозування поведінки матеріалу підчас

182

експлуатації та впливу різних факторів на трубопровід. Фізико-механічні характеристики полімерних труб не ототожнюються з фізико-механічними характеристиками їхньої сировини тому, що факторами формування властивостей труб крім сировини є склад рецептурної композиції та технологічний режим їх виготовлення [3].

Під час виробництва якість поліетиленових труб контролюється системою показників: зовнішній вигляд поверхні, відносне подовження при розриві, границя текучості при розтягу, зміна довжини після прогрівання, стійкість при постійному внутрішньому тиску та термостабільність труб. Визначення даних фізико-механічних показників поліетиленових труб проводять з метою оцінки пластичності полімеру, здатності тримати постійний внутрішній тиск протягом гарантованого терміну експлуатації, реагувати на критичні навантаження пластичним деформуванням, а не розломами та крихкістю, виявляти достатню стійкість до транспортованої рідини та зовнішнього середовища.

Фізико-механічні властивості поліетилену визначаються його молекулярною і надмолекулярною структурою: молекулярною масою та кристалічністю. Границя текучості зростає зі зменшенням числа коротких бічних ланцюгів в макромолекулі і з підвищенням кристалічності та густини полімеру. Міцність при розтягу, відносне подовження при розриві, стійкість до поширення тріщин у значній мірі визначається молекулярною масою ніж ступенем кристалічності.

Результати досліджень фізико-механічних показників труб виготовлених із модифікованого полімерного матеріалу на відповідність ДСТУ Б В.2.7-151:2008 „Труби поліетиленові для подачі холодної води. Технічні умови” подано в табл. 2.

Таблиця 2

Показники споживних властивостей труб для подачі холодної води із модифікованих полімерних матеріалів

№ Показники якості Вимоги ДСТУ

для ПЕ100

Модифікований полімерний матеріал

1 Відносне подовження при розриві, %, не менше 350 660 2 Границя текучості при розтягу, МПа, не менше 21,0 23

3 Стійкість при постійному внутрішньому тиску при 20 °С, при початковому напруженні в стінці труби при 12,4 МПа, годин не менше 100 109

5,4 МПа 165 180 4 Стійкість при постійному внутрішньому тиску при 80°С, годин не

менше, при початковому напруженні в стінці труби: 5,0 МПа 1000 1090

5 Зміна довжина труб після прогрівання, %, не більше 3 1,5 Таким чином, труби для подачі холодної води з полімерної композиції яка включає у свій склад

ПЕ2НТ11-285Д, ПЕВТ 15803-020, Іrganox В225FF, Dynamar FX5911 та технічний вуглець відповідають вимогам ДСТУ Б В.2.7-151:2008 „Труби поліетиленові для подачі холодної води. Технічні умови” та володіють вищою стійкістю до ударів.

Якість полімерних труб для питного водопостачання оцінюється сукупністю споживних властивостей. Доцільним є застосування комплексного показника фізико-механічних значень для полімерних труб. Подальшим нашим завданням є розрахунок комплексної оцінки розробленої полімерної композиції з врахуванням найважливіших споживних показників для полімерних труб для подачі холодної води.

1. Полиэтилен высокого давления / за ред. А. И. Попова. – Ленинград : Химия, 1988. – 199 с. 2. Труби поліетиленові для подачі холодної води. Технічні умови : ДСТУ Б В.2.7.-151:2008. – [Чинний від 01-06-2009]. – К. : Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, 2009. – 33 с. 3. Крупак І. М. Інженерні мережі з полімерів: Посібник / І. М. Крупак. – Львів : ЕКОінформ, 2008. – 372 с.

183

СЕКЦІЯ 4. МЕТРОЛОГІЯ ТА МЕТРОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

УДК 621.317

ОЦІНЮВАННЯ ПОХИБОК ВИМІРЮВАННЯ RC-ПАРАМЕТРІВ ЕЛЕМЕНТІВ СХЕМ ЗАМІЩЕННЯ БІОЛОГІЧНИХ ОБ’ЄКТІВ

© О. Антонюк, Є. Походило, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Для реалізації біоімпедансних вимірювань у медицині використовують схеми заміщення біологічних об’єктів, які подані на рисунку [1] та описуються відповідними математичними моделями [2].

R1

С

R2

R1

С R2

а б

Рис. Електричні схеми заміщення біологічних об’єктів

Аналіз математичних моделей наведених схем заміщення показує, що за крайніх умов, а саме при ω=0 та ω=∞ є можливість виміряти їхні RC-параметри. У такому разі активна ( )ZRe та реактивна ( )ZIm складові імпедансу Z схеми на рис.1а визначатимуться за формулами:

( ) 210Re RRZ +==ω , ( ) 2Re RZ =∞=ω , ( ) CZ ωω 1Im −=∞= . (1) Однак, зазначені умови відрізняються від реальних умов вимірювання суттєвим звуженням частотного

діапазону. Тому доцільно проаналізувати похибки вимірювань параметрів елементів схеми саме за таких умов. З урахуванням математичних моделей за реальних умов [2] та виразів (1) відносні похибки вимірювання суми опорів 1R та 2R , опору 2R , ємності C визначатимуться за виразами

( )( ) %10011 2

122

21

21

22

21⋅

++−=+ RCRR

RCRR ω

ωδ , %100

11

21

222

12

⋅+

⋅=RCR

RR ω

δ , %1001

121

22 ⋅+

−=RCC ω

δ . (2)

Для схеми на рис.1б активна ( )YRe та реактивна ( )YIm складові адмітансу Y за крайніх умов матимуть наступний вигляд:

( ) 10 1Re RY ==ω , ( ) 21 11Re RRY +=∞=ω , ( ) CZ ωω ==0Im . (3)

Відповідно, відносні похибки вимірювання провідності 11 1 RG = , провідності 2112 11 RRG += , ємності C оцінюватимуться за формулами:

%1001 2

222

2122

1⋅

+=

RCRRC

G ωω

δ , %1001

122

2221

112

⋅+

⋅+

−=RCRR

RG ω

δ , %1001 2

222

22

22

⋅+

−=RC

RCC ω

ωδ . (4)

Отже, отримано аналітичні вирази для оцінювання похибок вимірювання RC-параметрів елементів схем заміщення біологічних об’єктів, що дає змогу для заданої точності вимірювання вибрати частоту тестового сигналу і навпаки – оцінити точність на заданій частоті вимірювання.

1. Sverre Grimnesand and Orjan G. Martinsen Cole Electrical Impedance Model–A Critique and an Alternative / Sverre Grimnesand and Orjan G. Martinsen // IEEE. – Trans. Biomed. – January 2005. – Vol. 52. – № 1. – P. 132–135.2. Антонюк О.О. Вимірювання параметрів імітансу живих тканин з відомими схемами заміщення / О. Антонюк, М. Довгань, Є. Походило // Вимірювальна техніка та метрологія. – Львів: НУ ЛП, 2014, № 75. – С. 69-72.

184

УДК 658.562

НАУКОВО ТЕХНІЧНІ ЗАСАДИ ПОЛІПШЕННЯ КОНТРОЛЮ ЯКОСТІ ТА УТИЛІЗАЦІЇ ВІДХОДІВ НА М’ЯСОПЕРЕРОБНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

© Л. Баль-Прилипко, О. Сокирко, 2015

Національний університет біоресурсів і природокористування України, Київ, Україна

Безпечність харчової продукції і продовольчої сировини є однією з вирішальних складових економічної безпеки кожної держави і визначається спроможністю країни ефективно контролювати виробництво, ввезення якісного продовольства на загальновизнаних у світі засадах. Ця сфера діяльності у людському суспільстві має надзвичайно важливі гуманітарний, соціальний, економічний і політичний аспекти. Будь-яка господарча діяльність є потенційно небезпечною і генерує ризики погіршення стану середовища існування людини через утворення неконтрольованої кількості відходів.

Через зростання техногенного навантаження на довкілля, деградацію природного середовища, у світі стабільно зростає інтерес до природозахисної діяльності, відповідно впровадження і сертифікації систем „екологічного менеджменту” процесів виробництва і перероблення продукції. Одним з актуальних питань у цій діяльності є контроль стічних вод виробничих процесів і утворених через потрапляння атмосферних осадів фільтратів з полігонів та звалищ, які зрештою потрапляють у використовувані для потреб питного водопостачання відкриті водойми та підземні води. [1]

Рис. Принципова блок-схема очищення стічних вод Миронівського МПЗ „Легко”

Наявні у них домішки умовно класифікували за наступними ознаками: хімічні речовини, які переважно зустрічаються у природній воді: натрій, калій, магній, кальцій, сульфат, хлорид, карбонат, гідрокарбонат, залізо, фтор, мідь, цинк, ртуть, свинець, молібден, нітрати, сірководень та ін.; які залишаються у воді, що піддавалася очищенню реагентними методами: коагулянти, алюміній, залізо, флокулянти (поліакриламід у більшості випадків), реагенти, що додаються до води з метою запобігання корозії водопровідних труб (триполіфосфат), залишковий хлор або гіпохлорит-іон ;які потрапляють у поверхневі води із стічними водами: побутовими, промисловими, поверхневим стоком оброблених хімічними засобами захисту рослин, гербіцидами, мінеральними добривами сільськогосподарських угідь та ін. [2]

Таким чином, одним з напрямків досліджень стало розроблення технології очищенні стічних вод підприємств харчової промисловості, перед скиданням у водойми. Нами при виконанні робіт за об’єкт

185

дослідження з цією метою були обрані стоки м’ясопереробних підприємств. Незважаючи на численність підприємств та існуючі відмінності у технологіях їхнього функціонування, усі вони характерні практично однаковим переліком схильних до швидкого розкладення та загнивання забруднювачів органічної природи. [3] Джерелами їхнього надходження є залишкові кількості крові, внутрішностей, м’язових і жирових тканин, гній, земля, пісок, бруд. Зазвичай вони мають нейтральну реакцію і у них відсутні токсичні домішки 1 та 2 класу небезпеки а з фізичної точки зору вони являють собою емульсії та суспензії, де забруднення знаходяться у грубодисперсній, колоїдній та розчинній формі. [4]

На підставі отриманих даних для реалізації на підприємстві запропонована послідовність операцій та блок-схема очищення стічних вод Миронівського МПЗ „Легко” .

1. Закон України від 20.10.2011 р. № 3933-VI „Питна вода України на 2011-2020 роки”. 2. Система управления отходами в странах ЕС, – [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.waste-nn.ru/sistema-upravleniya-othodami-v-stranah-es. 3. Стан сфери поводження з побутовими відходами в Україні за 2012 рік. – [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://minregion.gov.ua/zhkh/Blagoustriy-terytoriy/styan-sferi-povodzhennia-z-pobutovimi-vidhodami-v-ukraini-za-2012-rik. 4. ДСТУ 3273-95 Безпечність промислових підприємств. Загальні положення та вимоги.

186

УДК 536.532

НЕДОСТОВІРНІСТЬ ЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТА ВИПРОМІНЮВАННЯ – ОСНОВНИЙ ФАКТОР ВИНИКНЕННЯ МЕТОДИЧНИХ ПОХИБОК В ПІРОМЕТРІЇ

© І. Брао, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна ivt@polynet.lviv.ua

На відміну від багатьох інших галузей вимірювальної техніки безконтактна термометрія характеризується доволі великою кількістю систематичних похибок – як інструментальних, так і методичних. Виникнення інструментальних похибок зумовлене недосконалістю самих пірометрів. Саме ця похибка вважається основною похибкою пірометра і саме її часто розглядають при оцінці точності пірометра та при його виборі, що призводить до значного зниження точності вимірювання температури безконтактними методами. Для того щоб об’єктивно визначити точність вимірювання температури пірометрами, слід обов’язково враховувати методичну похибку.

Виникнення методичних похибок в пірометрії є наслідком того, що сигнали, що виробляються приймачами випромінювання пірометрів, визначаються не тільки температурою вимірюваної поверхні, але і її випромінювальною здатністю. Вона в свою чергу характеризується коефіцієнтом випромінювальної здатності поверхні. Ускладненням характеристики випромінювальної здатності є взаємна функціональна залежність температури і коефіцієнта випромінювання об'єкта, де оцінка значення одного параметра вимагає інформації щодо значення іншого [1]. Тому визначення дійсної температури об'єкта неможливе без достовірної інформації про коефіцієнт випромінювання його поверхні. Значення коефіцієнта випромінювальної здатності поверхні непрозорого об'єкта залежить від наступних факторів: значення його температури, агрегатного стану речовини, типу поверхні, довжини хвилі випромінювання або ділянки спектру, наявності дифузно-випромінювального характеру поверхні, кута випромінювання ділянки поверхні об'єкта щодо нормалі [2]. Також, при визначенні коефіцієнта випромінювання на його значення впливає робочий спектральний діапазон і спектральна чутливість пірометра, яким здійснюється вимірювання температури. На практиці інформацію про значення коефіцієнта випромінювання можна отримати на підставі апріорного експериметального методу звірення оптимальних умов повірки пірометра з конкретними умовами вимірюваного об'єкта. У тому випадку точність визначення коефіцієнта випромінювання складе близько 10%, що в пірометрії вважається задовільним [3]. Таке твердження справедливе для радіаційної та оптичної пірометрії. Що ж стосується пірометрії спектрального відношення, то вплив випромінювальної здатності вимірюваного об'єкта ε на точність вимірювання температури є менш значним, точніше не є безпосереднім. Це означає що результат вимірювання пірометрів спектрального відношення залежить не стільки від абсолютного значення випромінювальної здатності чи від її зміни від об'єкта до об'єкта, скільки від спектральної залежності ελ = f(λ) [4]. А саме, для більшості типових матеріалів спостерігається зниження спектральної випромінювальної здатності ελ з ростом довжини хвилі. Це призводить до того, що сигнал довгохвильового приймача пірометра спектрального відношення виявляється заниженим порівняно з короткохвильовим. Внаслідок цього покази пірометра спектрального відношення виявляються завищеними нерідко більш ніж на 10 % [5]. Отже, можна зробити висновок що коефіцієнт випромінювальної здатності є основним чинником впливу на точність вимірювання температури безконтактними засобами. І якщо в галузях радіаційної та оптичної пірометрії знизити його вплив поки що є неможливим внаслідок відсутності достовірних його значень, то в галузі пірометрії спектрального відношення можна впливати на зменшення методичної похибки, удосконалюючи математичні моделі пірометрів.

1. Куинн Т. Температура/ Пер. с англ. – М.: Мир, 1985. 2. Michalski, L., Eckersdorf, K. Temperature Measurement Second Edition. West Sussex: John Wiley & Son Ltd. 3. Беленький А.М., Дубинский М.Ю., Ладыги- чев М.Г. и др. Измерение температуры: теория, практика, эксперимент: Справочное издание. В 3 томах. Т.2 – М.: Теплотехник, 2007. 4. Магунов А.Н. Спектральная пирометрия (обзор). Приборы и техника эксперимента, 2009, № 4. 5. Фрунзе А. Пирометры спектрального отношения. Преимущества, недостатки, пути их устранения. Фотоника 4/2009.

187

УДК 621.317.73

ОПЕРАТИВНИЙ МОНІТОРИНГ СТАНУ ҐРУНТІВ ШЛЯХОМ АДМІТАНСНОГО КАРТОГРАФУВАННЯ

© Т. Бубела, О. Воробець, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

У наш час захист навколишнього середовища висувається на перший план, а охорона ґрунтів стає нині особливо актуальною в зв'язку із зростаючим приростом населення Землі та продовольчою проблемою, яка для багатьох країн і, насамперед для країн, що економічно розвиваються, є досить гострою. Тому охорона ґрунтів, раціональне використання, збереження та підвищення їх родючості – неодмінна умова подальшого економічного прогресу суспільства, що стає все більш актуальною. У результаті взаємодії багатьох складних процесів формується хімічний склад ґрунту. У ґрунті містяться різноманітні мінеральні, органічні та органо-мінеральні сполуки. Хімічний склад ґрунту суттєво впливає на його родючість, на його фізичні та біологічні властивості, а також він постійно видозмінюється під впливом життєдіяльності організмів, клімату, діяльності людини.

Одним з найважливіших показників якості ґрунту є його кислотність, джерелом якої є органічні кислоти. Вони утворюються при розкладанні рослинних залишків мікроорганізмів, а також нагромаджуються в ґрунті від систематичного застосування так званих фізіологічних кислотних добрив (сульфат амонію, хлористий амоній тощо). Кислотність ґрунту обумовлена іонами водню, які утворюються при дисоціації кислот і гідролітичних кислих солей. Підвищення кислотності негативно впливає на ріст і розвиток більшості культурних рослин, заважає сприятливому протіканню мікробіологічних процесів у ґрунті. Також, серед негативних хімічних явищ, пов'язаних з ґрунтом, виділяють процес засолення ґрунтів. Дане явище являє собою збільшення переважного вмісту легкорозчинних солей в ґрунті (понад 0,25%), що призводить до утворення солонцюватих і солончакових ґрунтів [1]. Виходячи з вищенаведеного, можна зробити висновок, що контроль показників, що характеризують якість та стан ґрунтів, а також їх моніторинг є надзвичайно важливим завданням. Тому, для оптимізування процесу збору інформації про показники якості ґрунтів пропонується концепція, яка базується на використанні адмітансного методу для оперативного контролю стану ґрунтів, згідно з якою, об’єкт контролю неелектричної природи (ґрунти), поміщений в електричне коло змінного струму, розглядається як складний двополюсний об’єкт, елементи якого містять інформацію про відповідні фізико-хімічні властивості контрольованого об’єкта. Тобто, за результатами вимірювання параметрів двополюсника на основі встановлення залежностей між електричними та відповідними фізико-хімічними характеристиками можна визначити необхідні показники якості ґрунтів в польових умовах. Зокрема, незадовільні результати оперативного контролю сигналізували б про невідповідність цих показників встановленим нормам та необхідність уточнення даних вже в межах лабораторії стандартними методами [2].

Крім цього, використання адмітансного методу могло б оптимізувати процедуру картографування ґрунтів за адмітансом (комплексною електропровідністю), тобто сприяти введенню нового поняття „адмітансне картографування” ґрунтів. Це дозволило б запровадити технологію, що дозволяє з високою точністю визначити ділянки поля, які потенційно обмежуватимуть загальну продуктивність тих чи інших сільгоспкультур. Карта адмітансу ґрунту висвітлюватиме контрастні зони за структурою ґрунту, використання якої дозволить оптимізувати процес відбору проб ґрунту та внесення добрив. Хоча абсолютні значення адмітансу збільшуватимуться з підвищенням вологості ґрунту, але відносні значення залишатимуться послідовними і через певний проміжок часу. Значення адмітансу інтерпретуватимуться по всьому профілю ґрунту до глибини, наприклад, 1м і тому менше залежатимуть від тимчасових явищ, таких як нерівномірне випадання дощових опадів по полю перед вимірюванням. Отже, запропонована системна технологія дозволяє моніторити просторово-функціональні відмінності ґрунтової поверхні залежно від ґрунтово-кліматичних умов, типу ґрунту, мікроклімату, технологій вирощування культур та інших факторів.

1. Величко О.М., Зеркалов Д.В. Контроль забруднення довкілля: Навч. посіб. – К.: Основа, 2002. – 256 с. 2. Походило Є.В., Столярчук П.Г. Способи імітансного контролю якості // Методи та прилади контролю якості. – 2003. – №.11. –С. 105 – 108.

188

УДК 658.62:658.562

ЕЛЕКТРИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ М’ЯСА © О. Вікович, Є. Походило, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

М’ясо – один із найважливіших продуктів у харчуванні людини, тому що має високу харчову цінність. Тому, надзвичайно важливо забезпечувати високу якість м’яса та м’ясопродуктів. Існує безліч способів фальсифікації м’яса та м’ясної продукції, найчастіше це: недоброякісна м’ясна сировина, що реалізується як продукт першого сорту; видова фальсифікація м’яса, – при заміні частини м’ясної сировини на не м’ясну, якщо це не передбачено рецептурою. Виявити таку фальсифікацію органолептичним методом важко навіть експертам, а пересічному споживачу зробити це просто неможливо. Сучасний аналіз якості м’яса і м’ясопродуктів потребує спеціальної кваліфікації персоналу, складного та дорогого лабораторного обладнання, великої тривалості процесу контролю, що не відповідає вимогам широкого кола споживачів [1,2]. Електричні методи контролю якості продукції реалізуються простими технічними засобами [3], забезпечують при цьому оперативність контролю, високу чутливість, точність і простоту в експлуатації. Дослідження електричних властивостей м’яса сприятимуть їхній правильній інтерпретації при оцінюванні якості.

Завданням дослідження є проаналізувати електричні властивості м’яса та можливість їхнього використання для ідентифікації різних частин туші та оцінювання якості.

Електричні властивості будь-якого матеріалу, в тому числі біологічної тканини, загалом можна розділити на дві категорії: провідник та ізолятор. У провіднику електричні заряди вільно рухливі та чутливі до електричного поля, в той час в ізоляторі заряди не мають таких властивостей [4]. Біологічні м’язи мають високу провідність, але жир має високий опір. Це пояснюється тим, що м’язи мають безперервний лабіринт електролітів в той час як в жирах переважає подвійний шар ліпідів зорієнтованих один до одного неполярними залишками [5]. Електрофізичні властивості залежать від структурно-механічних та біохімічних характеристик м’яса. Структурно-механічні характеристики, крім природних, залежать від вологості і ступеня подрібненості (також впливають на електрофізичні характеристики).

Нами досліджувались зразки свіжого м’яса з різних частин туші в електромагнітному полі різної частоти та вимірювались їхні складові (активна та реактивна) комплексної провідності. Окрім цього аналогічно досліджувалися зразки м’яса в процесі зберігання при сталій пониженій температурі (охолоджене м’ясо) протягом тривалого часу. За результатами аналізу отриманих графічних залежностей складових від частоти для різних видів м’яса одної туші встановлено характерні тільки для кожного з них межі значень електричних параметрів. Зазначені межі можуть бути використані для порівняння з отриманими в результаті експресного контролю м’яса значеннями відповідних електричних параметрів. Це забезпечить оперативно ідентифікувати м’ясо різних видів, спростити виявлення неякісного та сфальсифікованого м’яса. За отриманими залежностями електричних параметрів м’яса від тривалості зберігання є можливість кількісно оцінити тривалість його зберігання для заданої температури.

1. Якубчак О.М. Порівняльна оцінка методів дослідження якості м’яса: Наукові доповіді НАУ / О.М. Якубчак, В.В. Кравчук // Науковий електронний журнал. – 2008. – № 10. – С. 1—8. – Режим доступу до журн.: http://nd.nubip.edu.ua/2008-2/08yomgrm.pdf 2. О. Любчик, М. Микийчук, О. Гонсьор Аналіз шляхів удосконалення методів ідентифікації видів м’яса // Вимірювальна техніка та метрологія. – 2014. – №75. – С.63-68. – Режим доступу до журн.: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/metrolog_2014_75_15.pdf 3. Походило Є.В. Розвиток теорії та принципів побудови засобів вимірювання імітансу об’єктів кваліметрії: Автореф. дис. д-ра техн. наук: 05.11.05 / Національний ун-т „Львівська політехніка”. 4. On-line Evaluation of Meat H. J. Swatland CRC Press, 1995 – 347 с. 5. Electrical properties of meat Elena Prokopyeva: [Electronic resource] Access: http://www.feec.vutbr.cz/EEICT/2013/sbornik/03doktorskeprojekty/05teoretickaelektrotechnikafyzikaamatematika/06-elena.pdf – 5 с.

189

UDC 658.562

ROBUST „S-ALGORITHM” – METHOD APPLICATION IN THE EVALUATION OF PRECISION OF THE INTER-LABORATORY MEASUREMENTS

© E. Volodarsky1, Z.Warsza2, L. Kosheva3, A. Idzkowski4, 2015 1National Technical University of Ukraine „KPI”, Chair of Experimental Studies Automation, Kiev, Ukraine,

2Industrial Research Institute of Automation and Measurement (PIAP), Warszawa, Poland, 3National Aviation University, Department of Biocybernetics and Aerospace Medicine, Kiev, Ukraine,

4Bialystok University of Technology, Faculty of Electrical Engineering, Bialystok, Poland

Product quality assessment is now commonly made on the basis of the results of reliable studies in various authorized laboratories, even located in different countries. To obtain comparable results, a study with the same method of testing and according to a uniform procedure of its use with known accuracy is conducted. The research is carried out in a certain way and under certain conditions and it should include also the multi-stage preparation of the tested object. During the process of certification and validation of test methods and its procedures, the dependence of the accuracy on the changing conditions of measurement and on the specific organization of the experiment in each laboratory must be taken into account. This task usually cannot be solved analytically, because a mathematical model is not complete to describe the dependence of the measured values on all properties of the object, the conditions and the measurement method. The solution is to carry out the same measurements of homogenous objects in several acredytated laboratories and to calculate the mean precision of all results. This inter-laboratory comparisons are, in fact, an experimental implementation of a physical model by specific test procedures in certain conditions. This model is created on the basis of the measurement results obtained in laboratories of a similar essential level of the competence which are specialized in a particular type of testing.

The measurement result is represented by the following statistical model [1] åÂòy

ó++= , (1)

where: δµ +=ó

ò – mean value of the measurement results from all laboratories; δ – component of the correctness

of the result, i.e. moving average value (bias) due to the imperfections of the test procedure; B – validation results component (under reproducibility conditions); e – random measurement error component (under repeatability conditions).

The relationship between parameters of the model (1) is shown in Fig. 1. This model formalizes the test procedure.

Reproducibility variance 2Rσ represents the results of the inter-laboratory test, conducted with the controlled measuring

method, according to certified procedures. It is the sum of variances which defines repeatability, i.e. 222rLR σσσ += . (2)

Figure 1. Basic statistical model of the measurement result

a B

b

у

e

ут y

B + e

σr

σL

р(е)

р(В)

190

Component 2Lσ is a between-laboratory variance which describes a dispersion of the mean results of

measurements the homogeneous objects in individual laboratories when using the same measuring procedure. These

spreads result from permission able differences in the organization of laboratory process. Repeatability variance 2rσ

is the component which expresses repeatability of the scattering of results and describes the average impact of changes in size of the quantities which randomly interacting within the limits allowed by the applicable standards.

When an inter-laboratory experiment is conducted, it is assumed that all laboratories have the same repeatability. However, for objective reasons some of them may have the worse repeatability. This occurs particularly when a new method is used in all laboratories and experience in its implementation is not yet sufficient.

The statistical data analysis is based traditionally on the assumption that the scattering of data is normally distributed. It is also the basis for making a decision in statistical inference. Significant percentage of measurement results in practice can include data outliers. In particular this concerns the data sets with a small number of samples. The reason of outlier values in datasets are: failure of measuring instruments, non-compliance with the principles of an experiment, errors in the estimation of results, the impact of external factors. Rejecting these data in the calculations can significantly affect accuracy and reliability of the statistical evaluation of research precision.

Classic parametric evaluation of the experimental results based on normal distribution and theory of statistical inference are firmly settled in practice. Cancellation of this approach would have been inadequate. Thus emerged a need of adaptation of the „old” model to the new challenges. It can be realized by developing such methods of estimation which, under certain conditions, include „data outliers” or allow sufficiently to assess the parameters of results on the basis of acquired data. Several methods, named as robust, were developed by Tukey, Huber and others [2] – [4], [8]. Some of them are applied in the acredytated laboratory practice and inter-laboratory comparisons [1, part 5], [4] -[8].

The method of determining a precision of the measurement method is briefly presented. If the full model is not known then tests are conducted on homogeneous objects by the same procedure in several laboratories with similar competencies. It can be assumed that the scattering is modeled by random variable with normal distribution. On the basis of the results of this research a statistical model is created and its accuracy is determined.

In practice the outliers in results may occur. Rejecting them from further processing, when there is a small number of experimentally acquired data, diminishes the credibility of the assessment. Thus a robust statistical method should be applied. For illustration, a numerical example was presented.

The standard deviation as a result of research in the one of nine laboratories was an outlier. An evaluation test of precision in a conventional way with outlier rejection and robust method called „S-algorithm” [1], [8] was executed. The method uses all the experimental data. A joint assessment of the standard deviation for all results was achieved. It was slightly larger than the traditional assessment (with rejection of the outlier), however more statistically reliable.

Evaluation of reproducibility of a particular method carried out by a specific procedure (assessment of precision) is derived from results of research of inter-laboratory tests. If in this study heterogeneous experimental data (with outliers) is obtained then their evaluation should be estimated using robust „S-algorithm” as more reliable than traditional methods.

1. ISO 5725- . 2002: Accuracy (trueness and precision) of measurement methods and results.-2. Part 2: Basic method for the determination of repeatability and reproducibility of a standard measurement method.; -5. Part 5. Alternative methods for the determination of the precision of standard measurement methods. 2. Willinik R.: What is robustness in data analysis? Metrologia 45, pp. 442-447, (2008). 3. Huber P. J., Ronchetti E. M.: Robust Statistics. 2nd edition. J. Wiley – (2011) pp. 380. 4. Wilrich P.T.: Robust estimates of the theoretical standard deviation to be used in interlaboratory precision experiments. Accreditation and Quality Assurance (2007), Vol. 12,Issue 5, pp. 231-240. 5. Volodarsky E.T., Warsza Z.L., Koshevaya L.A.: Odporna ocena dokładności metod pomiarowych (Robust evaluation of the accuracy of measurement methods). Pomiary Automatyka Kontrola – PAK (2012) vol. 58, no 4, pp. 396-401, (in Polish). 6. Volodarski E., Warsza Z.: Zastosowanie statystyki odpornościowej na przykładzie badań między-laboratoryjnych. (Applications of the robust statistic estimation on the example of inter-laboratory measurements) Przegląd Elektrotechniczny-Electrical eview. (2013) n.11 pp. 260 – 267. 7. Volodarsky E.T., Warsza Z. L., Koshevaya L.A.: System oceny statystycznej w badaniu biegłości laboratoriów badawczych (Statistical system for ensuring the evaluation of technical competences of testing laboratories). PAK (2014) n. 10, pp. 816 -821, in Polish. 8. ISO 13528:2005 Statistical methods for use in proficiency testing by inter-laboratory comparisons (IDT), attachment C 2.

191

УДК 006.91+536.5

ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ МЕТОДИКИ ПРОВЕДЕННЯ ТЕПЛОВІЗІЙНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

© Н. Гоц, Ю. Дзіковська, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Забезпечення точності та відтворюваності результатів проведених тепловізійних вимірювань градієнта температури особливо гостро постає при реалізації досліджень теплового поля об’єктів у промисловості та медицині. Зважаючи на це, у результаті проведення дослідження чинних на території України нормативно-технічних документів із питань вимірювань розподілу температури теплового поля об’єктів промисловості та медицини визначено їх застарілість, охоплення лише окремих сфер діяльності, відсутність єдиних підходів до реалізації вимірювань, недоопрацювання питань зменшення методичної похибки та відсутність методик опрацювання результатів вимірювання з використанням поняття непевність. Таким чином, враховуючи ці недоліки доцільним є розроблення методики виконання тепловізійних вимірювань та аналізування їх результатів.

Відомо, що до об’єктива тепловізора потрапляє потік інфрачервоного випромінення, що складається із власного випромінення контрольованого об’єкта та відбитого від поверхні досліджуваного об’єкта випромінення [1]. Безумовно інформативною складовою у даному випадку є лише перша складова потоку випромінення, а іншу за допомогою розробки відповідної методики проведення вимірювань та аналізування їх результатів необхідно усунути. Отже, за основу розробки методики повинна слугувати наступна формула вихідного сигналу окремого елемента приймача випромінення в робочих умовах:

λλλλελτλλλ

λ

λ dTLeCTTTRTS ФВРУijT

C

ОВПСРУijij ∫

+−⋅⋅= −−

2

1

2

),()1(),(),(),(),( 151 ,

де ),( TRij λ – спектральна чутливість оптико-приймальної системи тепловізора в спектральній смузі λ1÷λ2;

),( TПСРУ λτ – коефіцієнт пропускання проміжного середовища в робочих умовах; ),( TОВ λε – коефіцієнт випромінення об’єкта вимірювання; ),( ФВРУij TL λ – відбите від об’єкта дослідження фонове випромінення оточуючих предметів у робочих умовах; С1 та С2 – сталі.

Згідно з РМГ 29-99. п.7.11 під методикою виконання вимірювань розуміємо встановлену сукупність процедур і правил під час вимірювань, виконання яких забезпечує отримання результатів вимірювань з гарантованою точністю. Загальний порядок розробки та затвердження методики виконання вимірювань [2] наступний:

1. Розробка та затвердження технічного завдання із формуванням вихідних даних (формування бюджету непевності, вимоги до умов проведення вимірювань та об’єкта контролю тепловізійного дослідження).

2. Вибір (розробка) методу та засобів вимірювання, інших допоміжних технічних засобів (зокрема, використання еталонного протяжного випромінювача, який є сірим випромінювачем).

3. Розробка алгоритму підготовки та виконання вимірювань, обробки проміжних та визначення кінцевих результатів вимірювання (точність визначення градієнта температури).

4. Встановлення характеристик точності вимірювань, розробка нормативів і процедур контролю точності отриманих результатів вимірювань (враховуючи інструментальну, методичну та суб’єктивну похибки).

5. Розробка документа на методику виконання вимірювань, метрологічна експертиза проекту документа, атестація та стандартизація методики вимірювань.

Методика повинна стосуватися особливостей застосування тепловізорів у робочих умовах експлуатації із врахуванням потреби у додатковому їх калібруванні безпосередньо перед застосуванням, що дозволить врахувати вплив умов, відмінних від умов, які забезпечуються у калібрувальних лабораторіях.

1. Копп В.Я. Анализ внедрения инфракрасной термографи в диагностике высоковольтного оборудования / В.Я. Копп, Н.И. Кузнецова, Н.В. Серова // Збірник наукових праць СНУЯЕтаП. – 2009. – С. 106-113. 2. ГОСТ 8.010-99. ГСИ. Методики выполнения измерений. Основные положения. – Введ. 01.05.2002. – К.: Гостстандарт Украины, 2002. – 26 с.

192

УДК 658. 334:006:60

ЧАСОВИЙ РОЗПОДІЛ ХАРАКТЕРИСТИК ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ Л. Демчук1, В. Юзевич1,2, Р. Байцар1, 2015

1Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна 2Фізико-механічний інститут ім. Г. В. Карпенка НАН України, Львів, Україна

Визначальні характеристики виробничого процесу можуть змінюватись з плином часу. Аналізуючи і прогнозуючи їх, може бути прийняте рішення про те, чи процес керований чи ні, адже передумовою для цілеспрямованого поліпшення виробничого процесу є встановлення умов та норм керованості.

Процес можна вважати керованим, якщо йому властива стійка поведінка (режим роботи). З плином часу ця поведінка характеризується попередньо визначеною закономірністю, а якщо і змінюється, то ці зміни не виходять за встановлені межі [1]. Критерії оцінювання виробничого процесу деталізовано, зокрема, у праці [1].

Зміни параметрів процесу з плином часу можуть бути описані з використанням статистичних показників розташування та дисперсії миттєвого розподілу значень, миттєвого середнього значення µm і миттєвого стандартного відхилення σm.

Якщо процес налагоджений і контролюється, то розподіл значень спостережуваного параметра якості буде близьким до закону Гауса (нормального закону). Нормальний закон має місце, якщо сумарна похибка вимірювання утворюється кількома незалежними складовими випадковими величинами за умови, що серед них відсутні величини зі стандартними відхиленнями, які різко відрізняються від інших. При цьому кожна з випадкових величин, що впливають на параметр якості, може підкорятися будь-якому іншому закону розподілу ймовірностей [2].

Як відомо, площа під функцією густини розподілу f(x) ймовірностей випадкової величини, відповідно до правила нормування, дорівнює одиниці, тобто відображає ймовірність усіх можливих значень випадкової

величини (рисунок). Якщо задатися певним інтервалом значень

випадкової величини, можна визначити ймовірність її появи у цьому інтервалі (рисунок). Зазначені характеристики відповідно називають довірчим інтервалом і довірчою ймовірністю, а разом вони складають інтервальну оцінку випадкової величини.

У практиці контролю і вимірювань часто користуються довірчим інтервалом від -3σ до +3σ (рисунок), для якого довірча ймовірність Р = 0,9973 або 99,73% [3]. Зі зменшенням довірчого інтервалу знижується ймовірність появи випадкової величини в ньому. Так, в інтервалі ±2σ випадкова величина знаходиться з ймовірністю Р = 0,954, а в інтервалі ±σ – з ймовірністю Р = 0,683. Інтервальні оцінки вико-

ристовуються у вибірковому контролі при заданні границь допуску контрольованого параметра, а також у технічних вимірюваннях для визначення випадкової похибки результату вимірювання.

У тих випадках, коли поява значень контрольованого параметра за границями довірчого інтервалу може привести до істотних витрат або виробник приймає зобов'язання з підвищення якості продукції (послуг), довірчий інтервал розширюють, наприклад до ±4σ. При цьому ступінь довіри до такого результату відповідно підвищується до Р = 0,999936 (99,9936 %).

Згідно національного стандарту ”Статистичні методи. Статистики функціонування та потужності процесу для виміряних характеристик якості” [4] з плином часу поведінка процесу змінюється. В стандарті описано чотири основні моделі розподілу, в залежності від того чи параметри розподілу статистичних показників та дисперсія миттєвого розподілу значень є сталими чи змінюються (таблиця).

Таблиця Поведінка процесу з плином часу

Розподіл µm (t) постійний (сталий) Розподіл (розташування) µm (t) змінний Дисперсія Dm(t), постійна A C Дисперсія Dm(t), змінна B D

Рис. Інтервальна оцінка випадкової величини

193

Модель А – описує процес, в якому параметри розподілу і дисперсія є постійними в часі. Тільки в цьому випадку всі миттєві розподіли співпадають з розподілом вибірки.

Модель В – описує процес, в якому параметри дисперсії процесу змінюються в часі, а параметр розподілу залишається сталим.

Модель С – описує процес, в якому параметр дисперсії є сталим, а параметри розподілу змінюються з часом.

Модель D – параметри дисперсії процесу і параметри розподілу змінюються в часі, процес є некерованим.

Для аналізу реальних виробничих процесів у швейній промисловості доцільно використати експоненціальний розподіл, а нормальний вибрати як тестовий. Це зв’язано з тим, що миттєві характеристики і профіль процесу відповідають односторонньому розподілу функції f(x). Для більш детального аналізу сформульовано оптимізаційну задачу для параметрів нормального і експоненціального розподілів. Критерій оптимізації і функція мети враховують непевність параметра, який характеризує хід експоненціальної залежності.

Також враховано елементи теорії ризиків, оскільки можуть змінюватись параметри сировини. Плануючи застосування статистичних методів для управління процесом, слід провести ретельне

дослідження, щоб переконатися у необхідності таких методів. Доки не проаналізовані статистичні дані, не вжито необхідних коригувальних дій, статистичні методи як такі не дають поліпшення якості виробничих процесів.

Ефективність застосування статистичного управління виробничого процесу підвищується, якщо розроблена система управління якістю передбачає постійне накопичення даних про хід процесу та його вплив на якість продукції. Виявлення систематичних впливів у поведінці контрольованих параметрів і факторів, що визначають цей вплив, дає необхідні відомості для оптимізації виробничого процесу.

1. Л. Демчук, В. Юзевич, Р. Байцар // Стандартизація. Сертифікація. Якість. – 2014. – № 6. – С. 60-65. 2. Дорожовець М. Опрацювання результатів вимірювань: навч. пос. / М. Дорожовець. – Львів : НУ „Львівська політехніка”, 2007. – 624 с. 3. Метрологія та вимірювальна техніка / Поліщук Є.С., Дорожовець М.М., Яцук В.О. – Львів: Видавництво „Бескид Бід”, 2003. – 544 с. 4. ДСТУ ISO 21747:2009 „Статистичні методи. Статистики функціонування та потужності процесу для виміряних характеристик якості”.

194

THERMAL SOLAR COLLECTOR WITH ALUMINIUM LAMELLAS – ORIGINAL SOLUTION

© M. Dobrnjac1, G. Ilić2, S. Dobrnjac3, 2015 1University of Banja Luka, Mechanical Engineering Faculty, Banja Luka, Bosnia and Herzegovina

2University of Nis, Mechanical Engineering Faculty, Nis, Serbia 3Projekt” Banja Luka, Banja Luka, Bosnia and Herzegovina

1. Using solar energy – conditions and possibilities There are many reasons why solar energy is gaining in importance and the main ones are that this free energy is

easily accessible to all, where its use does not pollute the environment. This paper focuses on an innovative technical solution of a solar collector designed for heat conversion, primarily for hot water preparation.

The time period during which solar energy can be efficiently and effectively used in our climatic area is from March through October and especially during the summer months when the abundance of the Sun is great and ranges from 1100–1800 kWh/m2/year. According to the PVGIS database, the average yearly global irradiation on horizontal plane in Europe is 1096 kWh/m2/year. If we consider only built up areas, than the average is 1130 kWh/m2/year. This time period is adequate with naturally increased needs for water consumption due to bigger individual consumption, the summer season of bathing in outdoor pools, etc. That fact inevitably leads to the idea and the need for more intensive utilization of free and ecologically clean solar energy during that period, which can be efficiently solved by

using solar collectors. The collectors have already found their place and application and are present in a number of different versions and technical solutions.

From the point of view of transformation technology, solar receivers, as devices that receiving the radiation energy of the Sun, can be divided into two basic groups: collectors designed for thermal conversion, and photovoltage panels for conversion solar into electric energy. Recently, many teams are involved in the design of new technical solutions for efficient transformation of solar energy, They are aware of the need and importance of using „free“ energy, especially having in mind that energy, being a strategically important resource is becoming more and more expensive every day. In addition to that, in recent years there has been a major change in overall attitude toward preserving the environment, and this has also been given a legal form in many countries and international organizations. The fact that classic energy sources, like coal and oil, are inevitably polluters, and that they incur additional expenses in terms of maintenance of the systems within permitted limitations of work, leaves more and more space for utilization of alternative, ecologically clean systems that use free energy of the Sun, the wind, etc. This context was borne in mind while designing our technical solution of low-temperature flat solar collector (Figure 1). The aim was to achieve the biggest possible level of

efficiency of heat conversion, decreasing the weight and the price, to accomplish longer duration of the device, as well as the simplest possible installation and operation.

2. Technical and geometric characteristics of the absorber Having in mind that the absorber (Figures 2. and 3.) is the basic and the most important part of any solar

receiver, it should be paid special attention during its constructive design. The efficiency of the entire device mostly depends on the absorber, but during the design process itself attention should be paid to technological possibility of making and installation of the elements, mass, price as well as to other factors.

Figure 2. The layout of the lamella of solar absorber

Figure 3. Lamella of absorber (cross-section)

Figure 1. Thermal solar collector

with aluminium lamellas – original solution

195

In connection with that, aluminum was chosen as a material for making the absorber. It is significantly lighter than copper, material normally used for making this type of solar collectors. Weight is certainly something that should be taken into account, not only because of the price, but primarily because of the load on the roof structure, which can be significant, especially if a considerable number of collectors are placed on the roof, and having in that this type of load is frequently overlooked by civil engineers. Besides its being lighter, aluminum is also much cheaper material than copper and has good technical characteristics in the sense of heat conducting, the possibility of applying appropriate long-term surface protection, all of which provides the ground for expectation that this type of product can last longer.

The idea around the construction of the absorber itself was to assemble it of elements – lamellas, which are actually a substitute for usual classic collector pipes. The internal cross-section of the lamella through which the medium flows has a shape of a stretched circle; on the external cross-section two ribs from the left and the right side can be seen. The main task of the ribs is to directly conduct the collected energy of radiation from the surface which they cover to the medium. The edge of the rib is adjusted and shaped for fitting into and connecting with the adjacent rib, so that after assembling all necessary ribs the final surface of the absorber is obtained, of a slightly wavy shape, but of quite satisfactory external appearance. In this way the laying of the cover upper sheet metal board has been avoided, which is in classic pipe collectors usually placed over the pipes and which serves as an absorber, but first of all as a mask – curtain. That role has been assumed here by lamellas. In this way, there is one less position in the assembly, and better conditions for transfer of heat to the medium are created by avoiding the contact resistances that inevitably appear with classic collectors on the place of contact of the upper board and the pipe. In this case the beams fall directly on the lamellas in which water flows.

Two aluminum collector pipes that have a role of a distributer, that is to say collector of the medium (most frequently water with addition of an anti-freeze agent), are connected from the upper and lower side of the lamella, thus ensuring circulation of the medium through the collector. However, if more than one passage through the same collector needs to be provided, then not all the lamellas are connected with a single collector pipe, but only a certain number of lamellas, whereby the medium is returned back through the collector by the subsequent same number of lamellas thus making more passages through the collector. This can be done thanks to the fact that the number of lamellas installed in one collector is not limited, nor is their length which is obtained by cutting lamellas to the desired length from the finished profile. This ensures the projected speed of circulation through the collector, and an influence is made on the ratio of heat transmission from the wall to the fluid, as well as on the overall circulation resistance, output temperature of the fluid, etc. Also, the frame of the collector box does not limit forming of the size of the collector, because the frame itself is formed according to the requirements of the collector dimensions from custom-made Al profiles. Therefore, during designing of a concrete solar system (e.g. water heating for the needs of hotels, multistory buildings, pools, etc.), it is easy to form a collector of certain dimensions adjusted to that specific requirement.

The surface protection of the absorber itself has a key role in absorption of the radiation of the Sun; having said that, it is necessary to achieve the goal of the biggest possible absorption and the smallest possible emission and reflection of radiated energy on the surface of the absorber. A selective coating was applied by way of an electrochemical process; it was kept during a certain time period in the solution of exactly determined concentration in order to obtain a coating of necessary chemical composition and thickness. Besides good absorption characteristics, this coating also shows good persistence during the exploitation conditions, unlike classic coatings that most frequently peel and decay with time. Protection of the box-frame of the absorber has also been done by way of electrochemical protection with parameters that underline more permanent resistance to atmospheric influences. Thermal isolation and protection of the absorber against external influences has been done in the aluminum box which is isolated with polyurethane foam from the bottom side, and from the upper side with one glass board. Dimensions of the box, as well as of the thermal isolation and the glass board are reduced to minimum, having in mind that the operation of this absorber is preferred during the summer time as well as the transitional period when maximum energy effects are obtained.

3. Installation and use of the collector The collector has been designed for assembling in classic solar installations for preparing hot water in individual or

joint containers for several consumers, for supplementary heating of the facilities, as a support to classic heating system, for supplementary heating of water in outdoor or indoor swimming pools, etc. The hot water container should also be equipped with the pipe heater through which exchange of heat from the fluid-carrier of the heat to the consumer hot water is carried out. Besides standard components, the pump, the expansion receptacles and the pipe installations, there should be also automation installed in the system that will perform regulation of processes, that is to say, start and end of circulation, in order to prevent the loss of already accumulated heat in the container and increase the efficiency of the entire system. If there are more collectors installed in the system, their connecting can be done in a series, in parallel or in a combined manner, depending on the requirement of the project itself. The support structure is being adapted and delivered depending on the characteristics of the place of installation (gable roof, flat surface, etc.).

196

УДК 621.317

ОПРАЦЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ СПОСТЕРЕЖЕННЯ НА ОСНОВІ НАБЛИЖЕНОГО МЕТОДУ ПОРЯДКОВИХ СТАТИСТИК

© М. Дорожовець, І. Попович, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Статистичне опрацювання результатів спостережень використовують для підвищення точності вимірювань [1]. При цьому найкраща оцінка результату і його стандартної непевності типу А залежить від моделі густини розподілу генеральної сукупності (інформація про частість появи тих чи інших результатів спостережень), з якої отримана вибірка результатів спостережень [1]. Різним моделям густини розподілу відповідає різне взаємне розміщення результатів спостережень на числовій осі. У [2, 3] представлено метод, який базується на основі порядкових статистик у якому безпосередньо використовується інформація про розподіл p(x). В [4] доведено, що в цьому методі для дисперсії ( )µ̂var оцінки положення µ̂ і дисперсії

середнього значення ( )xvar існує така нерівність: ( ) ( )xn varˆvar 2 =≤ σµ , де рівність x=µ̂ має місце тільки для нормального розподілу. Проте необхідною умовою для визначення найкращого результату з найменшою стандартною непевністю є точно відомий розподіл ймовірності спостереження p(x). Принцип визначення найкращої оцінки параметра положення результатів спостереження μ і параметра ширини розподілу σ вибірки за допомогою цього методу полягає в попередньому впорядкуванні спостережень ( ) ( ) ( )nxxx ...,,, 21 , а потім у

мінімізації суми квадратів 2RS відхилень [ ] ( ) ( )kkkkk xfxrexsEv −′=−⋅+= σµ , де σµ ⋅+=′ kk xreffxre , xrefk –

впорядковані зразкові спостереження. Для кожної моделі ( )xp j (j = 1, 2, …, J) густини розподілу генеральної

сукупності розподілу ймовірностей параметри μj i σj вибірки визначаються на підставі вагового методу найменших квадратів (ВМНК), яка у матричному представленні має вигляд [5]-[8]:

( ) ( ) sjsjTjjj

Tj

Tjj X⋅=⋅⋅⋅⋅=

−RECXWAAWA

1,σµ , (1)

де ( ) jTjjj

Tjj WAAWAREC ⋅⋅⋅=

−1 є так звана реконструктивна матриця;

=

njjj

Tj xrefxrefxref ,2,1,

111LL

A ,

1−= jj COVW – є вагова матриця, яка є зворотною до коваріаційної матриці COVj порядкових статистик,

елементи якої визначають з обчислення подвійного інтегралу: ( ) ljkj

xxlkjlkj xrefxrefdsdzzspzsCov

kl

;;,;,; ,2 −⋅⋅= ∫∫>

, (2)

де ( ) ( ) ( )[ ] ( ) ( )[ ] ( )[ ] ( ) ( )zpspzFsFzFsFlknCzsp jjln

jkl

jjk

jlkj−−−− −−⋅= 1,,,2 11

,; є сумісним розподілом ймовірностей k-тої (s) i l-тої

(z) порядкових статистик [9]; ( )xF j – функція розподілу; ( ) ( ) ( ) ( )( )!1!1!!,, −⋅−−⋅−= kkllnnlknC .

Значення для положення і ширини ( )σµ ˆ;ˆ вхідної (досліджуваної) вибірки, для яких спостереження в найкращий спосіб (за ВМНК) допасовуються з відповідною зразковою вибіркою розраховуються на основі аналізу суми квадратів відхилень 2

,2

,2

2,2

1, ,..,,...,, JRjRRR SSSS , де

( )( ) ( )( ) ( )2ˆ,ˆˆ,ˆ2, −

⋅−⋅⋅⋅−= nS T

jjjsjTT

jjjsjR σµσµ AXWAX .

Основною проблемою практичного застосування вищевказаного методу є складність розрахунку коваріаційної матриці COV. Крім того, точність розрахунку коваріаційної матриці, а далі оберненої до неї, зменшується зі збільшенням числа спостережень n. Тому для значного спрощення розрахунку коваріаційної матриці запропоновано використовувати асимптотичне наближення для дисперсії і коефіцієнтів кореляції між двома позиційними статистиками для більше ∞→n [9]. При визначенні значення квантиля для nk ≤≤1 , як

( )1+= nkkλ , для якого ( ) ( ) ( )kjkjkjkj FqFxxref λλλ1

;,;−==≈ наближені значення коефіцієнтів коваріаційної

матриці можуть бути обчислені відповідно до співвідношення [9-10]:

( )( ) ( )( ) ( )( )ljjkjj

ljkjlklkj xpxpnnlnkCov

;,;,2,,,,;

111

λλσσρ

⋅⋅

+

−+⋅=⋅⋅≈ , nlk ≤<≤1 . (3)

197

В даній роботі виконано розробку методики опрацювання результатів спостережень на основі наближеного методу порядкових статистик, а також досліджено ефективність методики методом Монте-Карло.

Дослідження проводилося у два етапи. У першому порівнювались очікувані значення порядкових статистик і значення елементів автоковаріаційної матриці, які розраховані на основі точних і наближених залежностей, а також значення коефіцієнтів точної і наближеної дворядкової реконструктивної матриці REC. Дослідження були зроблені для кількості спостережень n = 21, 41 i 61 і для вибраних ймовірнісних розподілів: Лапласа, нормального і типу арксинусоїдного. Рівномірний розподіл було розглянуто на другому етапі. Виявилося, що значення матриці REC коефіцієнтів, які розраховані на основі наближеної коваріаційної матриці (3) менш відмінні від теоретичних значень, ніж розрахунок на основі „точної” коваріаційної матриці (2).

Зокрема, досліджено вплив наближення на точність розрахунку матриці реконструкції REC на основі наближеної коваріаційної матриці. Оскільки неточність матриці REC безпосередньо впливає на неточність обчислюваних у (1) параметрів ( )σµ ˆ;ˆ , то цей факт має важливе значення і з досліджень випливає, що при збільшенні кількості спостережень точність обчислюваних значень є кращою в наближеному методі.

На другому етапі ефективність наближеного методу була протестована за допомогою метода Монте-Карло з кількістю симуляцій (реалізацій) М = 105. Результати дослідження стосувалися значення параметрів положення μ0 = 5,000 і ширини σ = 0,200. Ефективність цих двох методів порівнювали за допомогою

статистичного аналізу значень похибок 0)()( ˆ µµ −=∆ n

jnj параметра положення і його стандартної непевності

( ) ( )µ̂,n

jAu .

З одержаних даних зроблено висновок, що при відхиленні розподілу ймовірностей нормального розподілу обидва методи дають менше стандартне відхилення похибок і стандартна непевність результату (параметр положення) порівняно зі стандартним відхиленням похибки та стандартної непевності середнього значення. Із збільшенням кількості спостережень ефективність точних і наближених методів зростає причому тим більше, чим більше параметр положення відрізняється від середнього значення.

Різниця між середніми значеннями стандартних відхилень похибок визначає параметр положення в обох методах не перевищує декількох відсотків. Вона становить: для розподілу Лапласа: 4.0% (n=21), 2.5% (n=41), 1.7% (n=61); для нормального: 0.26% (n=21), 0.25% (n=41), 0.02% (n=61); для типу арксинусоїдного: 9.9% (n=21), 3.4% (n=41), 0.4% (n=61). Різниця між середніми значеннями стандартної непевності параметра положення в обох методах трохи більша, а саме: для розподілу Лапласа: 4,5% (n=21), 2.6% (n=41), 0.3% (n=61); для нормального: 4. 6% (n=21), 2.7% (n=41), 1.7% (n=61); для типу арксинусоїдного: 12,5% (n=21), 4.9% (n=41), 11.7% (n=61).

Ці дані підтверджують ефективність запропонованого наближеного методу порядкових статистик.

1. Guide of the Expression of Uncertainty in Measurement. International Organisation for Standardisation. Switzerland, 1993, 1995. 2007, s. 1-13. 2. Lloyd E.H. Least-squares estimation on location and scale parameters using order statistics. Biometrika, 39 (1952).88. 3. Downton F. A note of ordered least-squares estimation. Biometrika, 40 (1953). 457. 4. M. G. Kendal l and A. Stuart . The Advanced Theory of Statistics, Vol. 2. Charles Griffin and Co Ltd, London, 3-d edition, 1973. 5. Dorozhovets M. Investigation of the Test Samples Method, Used for the Evaluation of Measurement Result and its Uncertainty. Proc. of Int. Conf. on Precision Measurement. TU Ilmenau. 08–12 Sept. 2008. 91-92. 6. Дорожовець М. Дослідження заcтосування зразкових вибірокдля оцінювання результату вимірювання а його стандартної непевності. Відбір і обробка інформ. 2008. Вип. 28 (104). 7. Dorozhovets M. Metoda opracowania wyników obserwacji bazująca na ich porównaniu z próbami referencyjnymi. Pomiary. Automatyka. Kontrola. 55 (2009), nr.9, 754-757. 8. Dorozhovets M., Kochan O. Estimation of the best measurement result and its standard uncertainty by input observations processing using the method of reference samples based on order statistics. Proc. of the 5-th IEEE International Workshop on Intelligent Data Acquisition and Advanced Computing Systems: Technology and Applications. 21-23 September 2009, Rende (Cosenza), Italy. 351-354. 9. Fisz M. Probability Theory and Mathematical Statistics. John Willey & Sons, London, 1963. 10. Дорожовець М., Попович І. Опрацювання результатів спостереження на основі наближеного методу порядкових статистик. Вимірювальна техніка та метрологія.-2014.- № 75.- С. 8-12.

198

УДК 621.317.08

РАНЖУВАННЯ ЗАСОБІВ ВИМІРЮВАЛЬНОЇ ТЕХНІКИ ЗА ПОКАЗНИКАМИ СТАБІЛЬНОСТІ

Р. Дяк, М. Микийчук, Ю. Паращич, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Одним із основних факторів, що визначає ефективність метрологічного забезпечення виробництва є система забезпечення метрологічної надійності засобів вимірювальної техніки (ЗВТ) промислового застосування. Основу загальноприйнятого підходу гарантування метрологічної надійності ЗВТ складає призначення одного міжкалібрувального інтервалу для всіх ЗВТ одного типу шляхом рішення задачі оптимізації міжкалібрувального інтервалу за критерієм мінімізації сукупних витрат [1]:

• на перевірку і вимушений простій ЗВТ (спонукаючи до збільшення міжкалібрувального інтервалу); • від невірогідних результатів вимірювань (спонукаючи до зменшення міжкалібрувального інтервалу). На жаль, початкових даних для коректного і однозначного вирішення цієї задачі зазвичай недостатньо.

Так, відповідно до РМГ 74 рекомендується використовувати залежність середніх економічних втрат від похибок ЗВТ. Але де узяти таку залежність для більшості типів ЗВТ, за умови, що різні екземпляри ЗВТ одного і того ж типу можуть використовуватися для різних цілей, а тому наслідки від невірогідних результатів вимірювань, виконаних за допомогою таких ЗВТ, можуть відрізнятися в тисячі разів [2]. В умовах відсутності науково обгрунтованого методичного забезпечення оцінювання метрологічної надійності важливо здійснювати оперативний контроль метрологічної справності ЗВТ в період між плановими калібруваннями та здійснювати їх групування за показниками стабільності. Тому розроблення підходу до ранжування ЗВТ за показниками стабільності в реальних умовах експлуатації є гострою потребою підвищення якості вимірювальних процесів у сучасних виробництвах.

Стан метрологічної надійності ЗВТ визначається стабільністю його функції перетворення. Оскільки в багатьох технологічних процесах експлуатуються групи однотипних ЗВТ, то за результатами оперативного контролю їх похибок, можна на протязі одного року визначити середню частоту метрологічних відмов для груп однотипних ЗВТ.

Для підвищення ефективності робіт із оперативного моніторингу метрологічної надійності ЗВТ на різних етапах їх експлуатації доцільно здійснювати їх групування за рівнем їх метрологічної стабільності. Аналіз результатів експериментальних досліджень довготривалої стабільності ЗВТ показав, що для однотипних ЗВТ розкид часової стабільності може змінюватися в широких межах – (0,05…0,5) ∆доп [2]. Тому доцільно здійснювати ранжування ЗВТ промислового застосування за стабільністю на три категорії: високої стабільності, середньої стабільності та низької стабільності. Можна запропонувати такі умови поділу ЗВТ на категорії за стабільністю: високої стабільності – Θ∆ ⋅= )1,0...0(П , середньої стабільності – Θ∆ ⋅= )3,0...1,0(П , низької стабільності – Θ∆ ⋅= )7,0...3,0(П .

Впровадження методів оперативного контролю похибок ЗВТ в умовах їх експлуатації відкриває широкі можливості використання методів прогнозування метрологічної надійності конкретних ЗВТ з використанням простих лінійних моделей. Впровадження методології ранжування ЗВТ промислового застосування за стабільністю на три категорії: високої, середньої та низької стабільності створить додаткові можливості підвищення ефективності вимірювань на етапі виготовлення продукції. Реалізація запропонованого підходу до оцінювання індивідуальної метрологічної надійності промислових ЗВТ дозволить забезпечити оперативний моніторинг процесів вимірювань і контролю, підвищить ефективність і результативність метрологічної діяльності на підприємстві та сприятиме мінімізації втрат якості продукції на етапі виготовлення.

1. Данилов Е.А. Хорош ли продолжительный межповерочный интервал для теплосчётчиков при расширенном диапазоне измерения расхода / А.Е. Данилов, И.Н. Бригаденко, Г.Н. Иванова, Е.Ю Парамонова // Энергосбережение, 2003, №5 – С. 17. 2. Новицкий П.В. Динамика погрешностей средств измерений / П.В. Новицкий, И.А. Зограф, B.C. Лабунец //. 2-е изд., перераб. и доп. – Л.: Энергоатомиздат.- 1990. – С.192.

199

УДК 006.91; 621.3; 620.11

ВДОСКОНАЛЕННЯ СТРУКТУРИ ГАЛЬВАНІЧНО РОЗДІЛЕНИХ БАГАТОКАНАЛЬНИХ ПРОМИСЛОВИХ ЗАСОБІВ ВИМІРЮВАННЯ

© В. Здеб1, А. Польчин2, Т. Проявко2, Ю. Яцук1, 2015 1 Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

2 ТОВ „АНТАП УКРАЇНА”, Київ, Україна vyatsuk@polynet.lviv.ua, v.zdeb@gmail.com

На сьогодні вимірювання розглядається як цілісний процес від сприйняття і перетворення вимірювальної інформації з об`єкту до її опрацювання, зберігання, передавання і використання для вироблення зворотної дії на контрольовані технологічні об`єкти. Тому в сучасних умовах одним із найважливіших параметрів засобів вимірювань (ЗВ) є їх метрологічна надійність, для забезпечення якої на практиці постійно контролюють процеси вимірювань [1]. Фундаментом забезпечення високої якості продукції є автоматизація процесів вимірювання та регулювання багатьох параметрів технологічних процесів її виготовлення у реальному масштабі часу в умовах інтенсивної дії дестабілізуючих факторів. Особливо важливого значення набуває задача багатоканального вимірювання сигналів низьких рівнів в умовах дії суттєвих міжканальних завад та необхідності дотримання вимог іскро- та вибухобезпеки, наприклад, нафтогазові, енергетичні та хімічні виробництва. Використання з цією метою гальванічно розділених підсилювачів призводить не тільки до суттєвого здорожчання усього тракту вимірювань, але й до необхідності коригування адитивної складової похибки (АСП) в кожному з вимірювальних каналів. У ряді випадків гальванічно розділені підсилювачі мають недостатню електричну міцність ізоляції, що в сукупності з вимогами вибухобезпеки вимагає використання бар’єрів іскрозахисту в кожному з вимірювальних каналів. В промислових умовах з`єднувальні лінії, особливо при великій їх довжині, можуть вносити в результат вимірювання доволі значні і, що особливо важливо, не контрольовані похибки. Ці похибки спричиняються і контактними е.р.с., що можуть виникати в місцях з`єднань дротів, і зміною їх опору, і завадами нормального і спільного виду, та погіршенням опору їх ізоляції тощо.

Традиційні процедури калібрування резистивних вимірювальних каналів, пов’язані з їх демонтажем та повторним монтажем, призводять до значних економічних затрат [2]. Вони взагалі стають некоректними в багатоканальних засобах вимірювання з відносно довгими лініями зв’язку, оскільки жодним чином не перевіряються їх основні параметри.

Окрім традиційних факторів похибок в багатоканальних вимірювальних засобах (БЗВ) проявляються такі специфічні як впливи залишкових параметрів комутаційних елементів, міжканальних завад, пов’язаних як з обмеженістю вхідних опорів комутаторів, так і з завадами спільного виду, залишкових і розподілених параметрів ліній зв’язку. В умовах експлуатації фактори похибок можуть інтенсивно змінюватись, змінюються також загалом непрогнозованим чином й параметри елементів вимірювального кола, що в результаті призводить до суттєвого зменшення достовірності та метрологічної надійності результатів вимірювань, отже, й суттєво зростає невизначеність (непевність) отримуваних в практичних вимірюваннях результатів.

Еквівалентне значення похибки вхідної напруги j-того увімкненого каналу ∆Uвxj визначимо за співвідношенням

∆Uвxj=Zexj(Iвх+ ∑≠=

n

jii

івI1

1 )+Zexj-rkj )Ic1j+Ic2j∙rk2j+eeвх+Uji+Ujicв = eei+eeвх+Uji+Ujicв (1)

де Iвх – вхідний струм АЦП БЗВ; еевх=е1j+e2j+eл1j+eл2j+eз1j+eз2j+eвх – еквівалентне значення залишкових напруг у вхідному колі j-го каналу; е1j, e2j – залишкові напруги замкнених ключів j-го каналу; eл1j, eл2j, eз1j, eз2j – залишкові напруги, що можуть виникати у, відповідно, лініях зв’язку та бар’єрах іскрозахисту j-го каналу; евх – еквівалента АСП, зведена до входу АЦП БЗВ; Uji – сумарна напруга, що виникає через проникнення вимірюваних напруг Uxj решти n-1 розімкнених вимірювальних каналів (в даний момент увімкнений j-й канал); Ujicв – сумарна напруга, що виникає через проникнення напруг спільного виду Uei+Uoi решти n–1 розімкнених каналів до входу j-го замкненого каналу; n – кількість вимірювальних каналів;

eei=Zexj(Iвх+ ∑≠=

n

jii

івI1

1 )+(Zexj-rkj)Ic1j+Ic2j∙rk2j – еквівалентне значення залишкових напруг у вхідному колі j-го

каналу, зумовлене струмами витоку КМДН ключів.

200

Вираз для визначення сумарної напруги Uji, що виникає через проникнення вимірюваних напруг Uxi усіх решти n-1 розімкнених вимірювальних каналів в j-й увімкнений подамо як

(2)

де Uxi – вимірювана напруга і-го каналу; Rkxi=Rk1i+Rk2i+Zл1i+Zл2i+Zз1i+Zз2i – еквівалентний вихідний опір сенсора розімкненого і-го каналу; Rk1i, Rk2i – опори розімкнених ключів і-го каналу; Zл2i, Zз1i – опори ліній зв’язку і-го каналу; Zз1i, Zз2i – прохідні опори блоку іскрo- та вибухозахисту і-го каналу.

З аналізу виразу (2) можна зробити висновок, що мінімальне значення сумарної напруги Uxj визначатиметься за умов, що еквівалентний вихідний опір сенсорів j-го та і-го каналів прагнутиме до нуля Zxi, Zл1i, Zл2i, Zз1i, Zз2i→0, Zxj, Zл1j, Zл2j, Zз1j, Zз2j →0 та вибрано високоякісні ключові елементи.

Вираз для сумарного значення напруги Ujicв, що виникає через проникнення напруг Uei+Uoi спільного виду n-1 розімкнених каналів в j-тий увімкнений подамо як

(3)

де Z12j=Zej+ZBE+ZejZBE/ZEK; Z13j=Zej+ZEK+ZejZEK/ZBE; Z23j=ZBE+ZEK+ZEKZBE/Zej; Zej – опір

лінії зв’язку екрану в j-му каналі; ZBE, ZEK – опори ізоляції, відповідно, вимірювальної схеми БЗВ відносно аналогового екрану та аналогового екрану відносно корпуса; Uei – напруга спільного виду відносно точки заземлення електричних апаратів об’єкту, де встановлено і-й сенсор; Uoi – напруга спільного виду, що виникає через наявність струмів розтікання між точками заземлення вимірюваного об’єкту в і-му каналі та безпосередньо БЗВ.

Аналіз поданих співвідношень показав, що для коригування АСП БЗВ в каналах для роботи з сенсорами з вихідними сигналами напруги постійного струму перевагу слід віддати методу комутаційного інвертування, а в каналах для роботи з сенсорами з вихідними сигналами у вигляді зміни опору – методу комутації вимірювальних струмів. Найменших апаратних затрат під час забезпечення іскро- або вибухозахисту в БЗВ можна досягти шляхом розміщення бар’єру іскро- або вибухозахисту (БІ) на входах комутаторів каналів КМТ. Принциповим недоліком відомих методів і засобів побудови БЗВ є практична відсутність можливостей їх калібрування на місці експлуатації із врахуванням впливу залишкових параметрів власне ліній зв’язку між сенсорами та вторинним приладом.

Адитивна складова похибки багатоканальних засобів вимірювання параметрів резистивних сенсорів визначатиметься як залишковими напругами та е.р.с. вхідного вимірювального кола, так і струмами витоку ключів комутаторів каналів і зростатиме із збільшенням кількості вимірювальних каналів. Для її зменшення доцільно використовувати методи автоматичного коригування. Це дасть можливість забезпечити задану метрологічну надійність засобів вимірювання, проводити оперативне контролювання протікання вимірювальних процесів, уможливити процедуру метрологічної перевірки вимірювальних засобів безпосередньо на місці експлуатації.

1. ДСТУ ISO 10012:2005. Вимоги до процесів вимірювання і вимірювального обладнання. (ISO 10012:2003, IDT). – Чинний від 25.07.2005. – К.: Держстандарт України. – 2007. – 19 с. 2. Яцук В.А., Здеб В.Б., Яцук Ю.В. Калибровка многоканальных цифровых измерителей сопротивления в рабочих условиях // Международный журнал „Устойчивое развитие”. – Евро-експерт ЕООД, Варна, Болгария. – №18 – Апрель, 2014. – Сс. 86-92.

201

УДК 621.317

ОПТИМІЗАЦІЯ РОЗМІРІВ ЄМНІСНОГО ПЕРВИННОГО ПЕРЕТВОРЮВАЧА ДІЕЛЬКОМЕТРИЧНОГО ВОЛОГОМІРА

Р. Івах, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Первинний перетворювач є першим елементом у колі вимірювального перетворення, від точності, чутливості, швидкодії, стійкості до зовнішніх впливів, стабільності якого вирішальним чином залежить повнота та достовірність отримуваної інформації про стан досліджуваних об’єктів і процесів.

Діелектричний метод вимірювання вологості сипких матеріалів, який є найперспективнішим для використання при експрес-аналізі вологості матеріалу. Переваги даного методу вимірювання детально описані в [1–3]. Цей метод можна зреалізувати за допомогою ємнісних первинних перетворювачів (ЄПП) певної визначеної конструкції.

Для більшої відтворюваності вологості та меншого впливу висоти заповнення міжелектродного простору первинного перетво-рювача сипким матеріалом (СМ) рекомендується використовувати ЄПП циліндричної форми, внутрішнім електродом якого є конус (рисунок).

Суттєвою перевагою запропонованої конструкції ЄПП є підви-щення щільності самоукладення СМ в міжелектродному просторі порівняно з іншими конструкціями первинних перетворювачів, оскільки об'єм верхніх шарів досліджуваного матеріалу є більшим, ніж нижніх, тим самим верхні шари матеріалу „тиснуть” на нижні, що призводить до кращого ущільнення сипкого матеріалу і відповідно постійного та рівномірного контакту матеріалу з електродами.

Після проведених досліджень встановлено, що для портативних вимірювачів вологості сипких матеріалів висоту зовнішнього циліндра та висоту внутрішнього конуса доцільно вибирати в межах (0,1 – 0,3 м), радіус зовнішнього циліндра вибирати 0,08 м, а радіус основи конуса приблизно на 0,005 м меншим за радіус циліндра. При рекомендованих співвідношеннях між параметрами перетворювача забезпечується мінімальна відносна зміна значення ємності при незначній зміні висоти заповнення та найбільша відтворюваність вологості сипкого матеріалу.

1. Берлинер М. А. Измерения влажности / Берлинер М. А. – Москва: Энергия, 1973. – 400 с. 2. Форейт Й. Емкостные датчики неэлектрических величин / Й. Форейт ; [пер. с чешского В. И. Дмитриева]. – Москва-Ленинград: Энергия, 1966. 3. Роман Івах. Систематизація методів вимірювання вологості сипких матеріалів / Роман Івах, Михайло Дорожовець, Іван Питель // Вимірювальна техніка і метрологія. – 2003. – № 62. – С. 97 – 101. 4. Івах Р. Математична модель ємнісного первинного перетворювача з внутрішнім електродом складної конструкції // Комп’ютерні науки та інформаційні технології. – 2010. – № 663. – С. 95–99.

h

r

R

Рис. Досліджувана конструкція ЄПП

202

УДК 621.317.08

ОЦІНЮВАННЯ МЕТРОЛОГІЧНОЇ НАДІЙНОСТІ ЗАСОБІВ ВИМІРЮВАЛЬНОЇ ТЕХНІКИ ПРОМИСЛОВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Л. Костенко, М. Микийчук, В. Яцук, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна mykolamm@ukr.net

Аналіз сучасних тенденцій в галузі забезпечення метрологічної надійності ЗВТ дасть можливість запобігти виходу з ладу промислових засобів вимірювальної техніки та виготовленню не якісної продукції, що в свою чергу не призведе до втрат, а наявність метрологічних характеристик виявляє специфіку надійності вимірювальної систем. Теорія надійності вивчає закономірності виникнення метрологічних відмов – події пов’язані з порушенням робочої здатності [1].

Останніми роками все більш помітною стає неефективність прийнятих традиційних методів контролю похибок промислових ЗВТ. Це роз'яснюється специфікою застосування промислових ЗВТ, яка полягає в тому, що вони використовуються в умовах, відмінних від умов в яких була здійснена їх перевірка, внаслідок цих відмінностей виникає перелік додаткових похибок [2]. Проблема підвищення ефективності процесів вимірювання не нова, однак сьогодні ще не вирішена. Це зумовлено складністю процесів метрологічного забезпечення, які містять велику кількість нормативно-правових, організаційно-технічних та науково-методичних факторів, що визначають умови досягнення необхідної точності [3].

Зв’язок проблеми з науковими та практичними завданнями: Практичне завдання: доцільно доповнити систему існуючої нормативної документації уточненою

інформацією щодо вимог оцінювання індивідуальної метрологічної надійності ЗВТ промислового призначення які експлуатуються в умовах відмінних від умов перевірки.

Наукове завдання: з метою удосконалення існуючої нормативно-технічної документації та підвищення метрологічної надійності потрібно розробляти нові методи та методики оцінювання індивідуальних характеристик ЗВТ.

Аналіз досліджень. Загальноприйнятий підхід гарантування метрологічної надійності ЗВТ є призначення одного між

калібрувального інтервалу для всіх ЗВТ одного типу розв'язання задачі оптимізації міжкалібрувального інтервалу за критерієм мінімізації сукупних витрат [4]:

• на перевірку і вимушений простій ЗВТ; • від невірогідних результатів вимірювання. На жаль, початкових даних для коректного і однозначного вирішення завдання недостатньо. Відповідно

до [5] рекомендується використовувати залежність середніх економічних втрат. Основний недолік прийнятих підходів до оцінювання метрологічної надійності промислових ЗВТ полягає у відсутності нормативного та методичного забезпечення для нормування показників індивідуальних характеристик.

Формулювання задачі. В основі лежить процес оцінювання індивідуальної метрологічної надійності ЗВТ промислового призначення, алгоритм дій для підвищення надійності.

Алгоритм оцінювання індивідуальної метрологічної надійності засобів вимірювань промислового застосування. У метрології для нормування метрологічної надійності використовують ймовірність метрологічної справності, коефіцієнт метрологічної справності та ймовірність безвідмовної роботи. Такий підхід є наслідком нормування метрологічної надійності для типу ЗВТ і не враховує індивідуальні показники надійності. Для оцінювання індивідуальної метрологічної надійності ЗВТ потрібно вибирати характеристики , які можуть відображати значення та дрейфові властивості реальної похибки ЗВТ.

Аналізуючи похибки її представляють у вигляді стаціонарного процесу зі сталим законом розподілу. Метрологічно справний стан залишається до моменту, поки миттєве значення випадкової зміни похибки знаходиться в межах допустимих значень, а вихід процесу за межі є метрологічною відмовою.Недоцільність пояснюється тим, що ймовірність виходу за допустимі межі є однаковим, як на початку часу експлуатації, так і через певний період часу.

Аналіз результатів експериментальних досліджень характеру метрологічних відмов [6] дав змогу визначити та узагальнити межі зміни частоти метрологічних відмов та її прискорення для різних видів ЗВТ. Дані наведені в [6], отримані в умовах калібрувальних лабораторій, то можна очікувати, що для реальних застосування частота метрологічних відмов є значно вищою через негативний вплив реальних умов використання ЗВТ.

203

Запровадження методів оперативного без демонтажного контролю похибок відкриває можливості використання методів прогнозування індивідуальної метрологічної надійності ЗВТ.

Час до метрологічної відмови залежить від значення і частоти метрологічних відмов. Для збільшення між калібрувального інтервалу необхідно збільшити коефіцієнт метрологічного запасу та зменшити частоту метрологічних відмов.

Застосування запропонованого алгоритму для оцінювання індивідуальної метрологічної надійності має позитивну особливість, а саме, що дає змогу оцінювати метрологічну надійність конкретного ЗВТ без проведення багаторічних спостережень.

Висновки. Забезпечення метрологічної надійності у промисловості є важливим аспектом, тому необхідно запроваджувати методи індивідуальної метрологічної надійності. Впроваджувати методи без демонтажного контролю похибок та контроль за дрейфом похибок. Методи оперативного контролю похибок на місцях експлуатації відкриває дає широкі можливості для прогнозування метрологічної надійності конкретних ЗВТ.

1. Фридман А. Э. Теория метрологической надежности средств измерений и других технических средств, имеющих точностные характеристики: дис. ... докт. техн. наук: 05.11.15 / Фридман А. Э. – Москва, 1994. – 423 с. 2. Микийчук М. Алгоритм оцінювання індивідуальної метрологічної надійності засобів вимірювальної техніки // Вимірювальна техніка та метрологія,№ 74,2013р. 3. Микийчук М., Столярчук П., Бубела Т. Основні завдання та ознаки метрологічного забезпечення якості продукції // Вимірювальна техніка та метрологія,№ 74,2013р. 4. Данилов Е.А., Бригаденко И.Н., Иванова Г.Н., Парамонова Е.Ю. Хорош ли продолжительный межповерочный интервал для теплосчётчиков при расширенном диапазоне измерения расхода? – Энергосбережение, 2003, №5 – с. 17. 5. РМГ 74 ГСИ. Методы определения межповерочных и межкалибровочных интервалов средств измерений 6. Новицкий П.В. Динамика погрешностей средств измерений: учебн. пособ. / Новицкий П.В., Зограф И.А., Лабунец В.С. – Л.: Энергоатомиздат, 1990. – 192 с.

204

УДК 536.521.2

БЕЗКОНТАКТНИЙ КОНТРОЛЬ ТЕМПЕРАТУРИ В ПРОЦЕСІ ТЕРМОВАКУУМНОГО ОСАДЖЕННЯ ТОНКИХ ПЛІВОК

© Ю. Кривенчук, І. Питель, П. Скоропад, П. Гамула, І. Микитин, О. Сегеда, І. Петровська, У. Кривенчук, А. Ліхновська, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Сучасна електроніка зробила крок в напрямку зменшення базового елемента. З’явились мікро- та нано-транзистори, які виконують в рази більшу кількість операцій аніж, їх попередники [1]. Основним методом виготовлення таких як макро- так і мікроелементів є нанесення тонкої плівки. В таких методах почесне місце посідає термовакумне осадження. Термовакуумний метод отримання тонких плівок заснований на нагріванні у вакуумі речовини до її активного випаровування і конденсації випарів атомів на поверхні підложжя. До переваг методу осадження тонких плівок термічним випаровуванням відносяться висока чистота матеріалу який осаджується (процес проводиться при високому і надвисокому вакуумі), універсальність (наносять плівки металів, стопів, напівпровідників, діелектриків) і відносна простота реалізації. Обмеженнями методу є нерегульована швидкість осадження, низька, непостійна і нерегульована енергія випаруваних частинок [2-4].

Рис. 1. Спрощена схема устави

для термовакуумного осадження тонких плівок

Випаровувана речовина поміщається у випарник (1), у якому матеріал розігрівається до температури переходу в газоподібний стан та інтенсивно випаровується. У вакуумі, який створюється всередині устави вакуумними помпами, молекули випаруваної речовини вільно і швидко поширюються в навколишній простір, досягаючи, зокрема, поверхні підложжя (2), на яке і осаджується тонка плівка випаровуваної речовини. Якщо температура підложжя не перевищує критичного значення, зазначеного в технічних умовах, відбувається конденсація випаровуваної речовини на підложжі, тобто формування тонкої плівки. На початковому етапі випаровування задля уникання забруднення плівки за рахунок домішок, адсорбованих поверхнею випаровуваної речовини, а також для виводу випарника на робочу температуру використовується заслона (4), яка тимчасово перекриває потік речовини на підложжя. Після досягнення заданого значення параметра заслона знову перекриває потік речовини та процес росту плівки припиняється. Нагрівання підложжя за допомогою нагрівника (3) перед напиленням сприяє десорбції адсорбованих на її поверхні атомів, а в процесі осадження створює умови для поліпшення структури отримуваної плівки. Безперервно працююча система відпомповування підтримує вакуум порядку 10-4Па [5-8]. У залежності від функціонального призначення плівки в процесі осадження контролюється час нанесення, товщина, електричний опір або який-небудь інший параметр, проте найважливішим контрольованим параметром є

205

температура. Оскільки, якщо температура підложжя буде надто високою, то буде збільшуватися адгезія, а якщо надто низькою, то не буде відбуватися осадження, та як наслідок не буде отримано плівку з потрібними характеристиками.

Провівши дослідження запропоновано систему для безконтактного контролю температурного режиму в уставі для термовакумного осадження тонких плівок (рис. 2).

Рис. 2. Запропонована схема для безконтактного контролю температури в процесі термовакуумного осадження тонких плівок

Система контролю температурного режиму, включає в себе два пірометри (5), що працюють за

спеціально розробленим алгоритмом, які візуються через візирні віконця із системи кварцових трубочок (8) на підложжя для осадження тонкої плівки. Товщина осаджених плівок настільки незначна, що можна стверджувати, що температура тонкої плівки дорівнює температурі підложжя. Вимірювальна інформація передається на персональний комп’ютер (6), де проводиться її опрацювання. В разі перевищення допустимих меж темпетаруного режиму, комп’ютер дає команду блоку керування уставою (7), який в свою чергу відповідним чином впливає на температуру підложжя, керуючи нагрівником (3). Така система контролю температурного режиму термовакуумного осадження тонких плівок дозволяє зменшити кількість браку в процесі нанесення тонких плівок.

1. Малишева І. А. Технологія виробництв інтегральних мікросхем. – М.: Радіозвязок. – 2001. 2. Григор'єв Ф.І. Плазмохимическое та іонно-хімічне травлення в технології мікроелектроніки. Навчальний посібник. М.: 2003. 3. С . Зн. Технология СБИС. – М.: „Мир”, 1991.-133с. 4. Л. Холлэнд. Пленечная технология. – М.: „Мир”, 1989.-254с. 5. И. С. Ефимов, И. Я. Козырь, Ю. И. Горбунов. Микроэлектроника. – М.: „Высшая школа”, 1994. 6. Парфенов О. Д. Технология микросхем. – М.: „Высшая школа”. – 1999. 7. Ю. Панфілов. Нанесення тонких плівок у вакуумі. ”Технології в електронній промисловості, № 3'2007”, С 76-80.

206

УДК 621.3.083

ДОСЛІДЖЕННЯ ЧУТЛИВОСТІ RL-ДІОДНОГО ГЕНЕРАТОРА ДЕТЕРМІНОВАНО-ХАОТИЧНИХ КОЛИВАНЬ

© В. Кучерук, В. Маньковська, 2015

Вінницький національний технічний університет, Вінниця, Україна

При створенні параметричних резистивних вимірювальних перетворювачів для забезпечення необхідних метрологічних (зокрема, роздільної здатності) характеристик досить часто доводиться перетворювати досить малі зміни вихідного опору, наприклад, при тензометричних вимірюваннях.

Це в свою чергу призводить до підсилення випадкових завад на корисний сигнал, внаслідок чого збільшується випадкова похибка вимірювань. Тому підвищення чутливості резистивних вимірювальних перетворювачів із одночасним забезпеченням низького рівня випадкових шумів є актуальним завданням.

Одним із методів вирішення цієї задачі є використання RL-діодного генератора детерміновано-хаотичних коливань (ГДХК) [1-7].

Розглянемо схему RL-діодного ГДХК. Електричне коло (рис. 1) буде поводитись по-різному в двох різних режимах: перший режим – коли струм через діод протікає в прямому напрямку (рис. 2), другий режим – коли струм через діод протікає у зворотному напрямку (рис. 3).

Рис. 1. Схема RL-діодного ГДХК Рис. 2. Еквівалентна схема RL-діодного

ГДХК при прямому напрямку струму Рис. 3. Еквівалентна схема RL-діодного ГДХК при зворотному

напрямку струму

Протягом часу протікання струму через діод у прямому напрямку (рис. 2) діод діє як фіксоване зміщення напруги. За законом Кірхгофа для напруг записується перше диференційне рівняння

fVtVIRdtdIL +⋅=⋅+ ωsin0 , (1)

де 0V – пікова амплітуда змінної вхідної напруги; fV – пряме падіння напруги діода.

Протягом часу протікання струму через діод у зворотному напрямку (рис.3) діод поводиться як конденсатор із ємністю, рівною його ємності переходу )( jc . Використовуючи закон Кірхгофа для напруг,

можна отримати друге диференційне рівняння

tVIcdt

dIRdt

IdLj

ωω sin102

2⋅⋅=⋅+⋅+⋅ . (2)

Дані рівняння можна розв'язати відносно напруг RU . При цьому рівняння запишуться відповідно як

⋅⋅=++⋅

+⋅=+⋅

)4(.)sin(

)3(;sin

02

2

0

ωω

ω

tVRc

Udt

dUdtUd

RL

VtVUdt

dURL

j

RRR

fRR

Чутливість вимірювального перетворення відносно вхідного параметру R визначиться:

)].sin()21())sin()cos([()]sin(

))sin()cos((2)sin()cos([

2222

0

2222

01

tRRtRtLLR

VtR

tRtLRtRtLLR

VdR

dU R

ωωωωω

ω

ωωωωωωω

+−⋅+⋅+

=+

++−+⋅+

= (5)

207

].))2(1(

))cos()sin()1((2

)2(1)cos([

222422

2

2242222

02

LcLcRc

tRctLcRc

LcLcRctcV

dRdU

jjj

jjj

jjjj

R

ωω

ωωωω

ωωω

ω

+−+

−−+

++−+

⋅−=

(6)

Порівняльний аналіз отриманих рівнянь чутливості (5) і (6) показав, що dt

dUdt

dU RR 21 > , тому для

подальших досліджень вибране рівняння (5). На рис. 4 побудовані графіки чутливості напруги до змінення опору.

Рис. 4. Графіки чутливості:

а – при L=1500 мкГн, б – при L=1000 мкГн, в – L=800 мкГн, г – при L=500 мкГн (RL-діодного генератора детерміновано-хаотичних коливань);

д – схема для вимірювання опорів [8]

З графіків чутливості напруги до змінення опору видно, що при зменшенні опору чутливість збільшується. Виявлено, що чутливість вимірювального перетворення схеми RL-діодного генератора детерміновано-хаотичних коливань вища за чутливість порівнюваної схеми.

Встановлено, що використання вимірювального перетворювача на основі RL-діодного генератора детерміновано-хаотичних коливань дозволяє збільшити чутливість при вимірюванні малих значень опорів. Значне підвищення чутливості відбувається при вимірюванні опорів менше 200 Ом.

1. V. Kucheruk, Z. L. Warsza, V. Sevastyanow, W. Mankowska Generator oscylacji chaotycznych o układzie RL-dioda jako przetwornikrezystancja-napięcie. Рrzegląd elektrotechniczny, ISSN 0033-2097, R. 89 NR 10/2013. 2. Aissi C., Kazakos D.A., Review of Chaotic Circuits, Simulation and Implementation. Proceeding of the 10th WSEAS International Conference on Circuits, Vouliagmeni, Athens, Greece, July 10-12, (2006), 125-131. 3. Кучерук В.Ю., Севастьянов В.Н., Маньковськая В.С.: Об основных принципах создания измерительных устройств с использованием генераторов хаотических колебаний. 4. Alam J., Anwar S.: Chasing Chaos with an RL-Diode Circuit. LUMS School of Science and Engineering. – March 24, 2010. 5. Azzonz A., Hasler M.: Orbits of the RL-Diode. Circuits and Systems, Vol. 37, (1990), n. 11, 1330-1338. 6. Korotkii V.P.: Transducer in a Dynamic Chaos Regime. Measurement Techniques October 2001, Volume 44, n. 10, 989 -92 Transl. from Izmieritel’naja Tekhnika (2001) n.10, 17-19. 7. Satoshi Tanaka, Jun Noguchi, Shinichi Higuchi, Takashi Matsumoto. Bifurcation Analysis of a Driven RL-Diode Circuit. Математический анализ (1991). n. 760, 111-128. 8. Кучерук В.Ю. Перетворювач опору в напругу з використанням RL-діодного генератора хаотичних коливань / Кучерук В.Ю., Севастьянов В.М., Маньковська В.С. // Електротехнічні та комп’ютерні системи. – 2012. № 6(82). – С. 129-133

208

УДК 621.3.088.2

АПРОКСИМАЦІЯ ГУСТИНИ РОЗПОДІЛУ ЙМОВІРНОСТЕЙ ВИПАДКОВИХ ПОХИБОК ВИМІРЮВАНЬ

© В. Кучерук, Д. Мостовий, 2015

Вінницький національний технічний університет, Вінниця, Україна

Визначення та аналіз випадкових похибок вимірювань широко поширений при вирішенні різноманітних інженерних задач. Але відомо, що загальна кількість законів, яким підпорядковуються вимірювання та їх випадкові похибки, порівняно велика. Для їх опису допускається використання нормального зрізаного, трикутного, рівномірного, трапецеїдального, Релея усікненого, антимодального І та ІІ законів розподілу (вибір закону проводиться за критерієм потрібної точності апроксимації). Якщо припустити, що всі сім вищеперерахованих законів мають місце, то кількість пар комбінацій складе 72=49. Тому знаходження реального закону розподілу може бути трудомісткою задачею.

Пропонується для аналітичного опису функції густини розподілу ймовірності використати функцію Іордана [1] )^2y (sin +1y cos=(y)f ⋅εε

. Основна властивість цієї функції полягає в тому, що із зміною її

параметра ε в діапазоні ∞≤ +<1- ε при 2y2- ππ +≤≤ форма функції змінюється від прямокутної до дельта-функції Дірака (рис. 1).

Рис. 1. Просторове зображення функції Іордана

Для того, щоб функцію Іордана можна було використовувати для аналітичного опису функції густини

розподілу ймовірності, необхідно її перетворити, так як при будь-якому значенні середньоквадратичного відхилення випадкової величини визначений інтеграл функції густини ймовірності в безкінечних межах повинен дорівнювати одиниці. Можна довести, що необхідним умовам відповідає така функція, що залежить від параметрів c та ε:

y))^2(c(sin +1)cos(=, ⋅⋅

⋅⋅ε

ϕ εyck

c,

де

++⋅

=

<≤−⋅⋅=

));1ln(2/(с

0, 2/

,01 ))arcsin(2/(

εεε

ε

εεε

приc

приck

σεσ )/(c = ; ∫+

⋅=/2

/2-

2 )()(π

π εϕεσ dxxx , )()( , yy cεε ϕϕ = при 1=c

σ – реальне СКВ похибки при будь-якому виді закону розподілу. Вид закону розподілу визначається значенням ε.

Проведено ряд досліджень за допомогою пакету програм TableCurve, який призначений саме для апроксимації ряду даних певною функцією. Отримані залежності значення ε від реального СКВ σ заданих

209

функцій розподілу густини ймовірності, а також залежності похибки апроксимації відσ . Досліди проведені для нормального, прямокутного та трикутного (Сімпсона) законів розподілу (рис. 2).

Залежність ε(σ) Відносна похибка апроксимації

Для нормального закону розподілу

)2

exp(21)( 2

2

σπϕ

xx −⋅= при 0=xM

Для прямокутного (рівномірного) закону розподілу

∉∈

=−

);(- при ,0);(- при ,

)(1

aaxaaxa

xϕ

0.1% у всьому діапазоні σ

Для трикутного (Сімпсона) закону розподілу

∉

∈−=

);(- при ,0

);(- при ),1(1)(

aax

aaxax

axϕ

Рис. 2. Результати апроксимації нормального, трикутного і прямокутного законів розподілу функцією Іордана 1. Земельман М.А. О классификации погрешностей измерений // Измерительная техника, 1985, №6, с. 3-5.

%

%

210

УДК 621.317

АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ МЕТРОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ХАРЧОВОЇ ПРОДУКЦІЇ

© О. Любчик, М. Микийчук, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Від споживання якісних та безпечних продуктів харчування залежить здоров’я дітей та родин, збільшення тривалості життя та підвищення продуктивності праці.

Сучасний етап розвитку України характеризується зростанням потоків інформації в усіх сферах діяльності, а успіхи науки впливають на темпи її соціального та економічного розвитку. Високі стандарти та їх дотримання забезпечують домінування продукції певних країн на міжнародному ринку продуктів харчування та відіграють першочергову роль у забезпеченні якості життя населення.

Важливим чинником при забезпеченні необхідної якості харчової продукції є наявність об’єктивної інформації про значення показників якості. Така інформація отримується шляхом вимірювань значень показників якості харчової продукції за допомогою відповідних методів та засобів вимірювань. Правильність вибору методу та засобів вимірювань є важливою умовою забезпечення адекватності інформації про реальний рівень якості харчової продукції. Добре розроблена та організована система може і повинна забезпечувати високу якість і безпечність харчових продуктів, умови для підвищення взаємної довіри і створення цивілізованого ринку в Україні.

Основою забезпечення єдності вимірювань є метрологічна діяльність, яка пов'язана із створенням та постійним удосконаленням метрологічного забезпечення.

Проблема якості та безпеки продуктів харчування останнім часом набула особливої важливості у міжнародній торгівлі. Ці показники також виступають суттєвим елементом конкурентоспроможності держави на міжнародному ринку [1].

В Україні питання якості та безпеки продуктів харчування дуже актуальне, особливо з огляду на те, що смертність від отруєння небезпечними продуктами харчування перевищує смертність від нещасних випадків на виробництві. Висока якість життя без дотримання безпеки харчових продуктів та гарантування їх якості не можлива [1]. Основними пріоритетами щодо якості та безпеки продуктів харчування є:

• контроль за якістю та безпекою продовольчої сировини і супутніх матеріалів, харчових продуктів, особливо дитячих;

• контроль за безпекою імпортної продукції, особливо виготовленої на основі генетично модифікованих організмів (обов’язкове маркування такої продукції);

• подальше удосконалення нормативно-правової бази, зокрема розроблення національних медико-біологічних вимог і санітарних норм якості продовольчої сировини та харчових продуктів;

• надання громадянам юридичної підтримки у відшкодуванні їм матеріальних і моральних збитків у разі заподіяння шкоди від вживання небезпечних продуктів харчування;

• організація санітарної просвіти населення щодо профілактики харчових отруєнь та аліментарної профілактики негативного впливу дії чинників довкілля.

Основна мета впровадження вказаних пріоритетів полягає в забезпеченні умов створення та споживання в Україні екологічно чистої харчової продукції.

Відсутність ефективної системи аналізу та контролю за якістю харчових продуктів спричиняє низьку відповідальність виробників перед споживачем, масовий випуск фальсифікованої, неякісної та небезпечної продукції. Найбільше випадків фальсифікації спостерігається на рівні продукції, що випускається за технічними умовами (ТУ), згідно яких виробники самі можуть коригувати її рецептуру.

1. Любчик О.С. Комп’ютеризована база даних нормативно-правового забезпечення якості харчової продукції / Любчик О.С. Микийчук М.М., Бубела Т.З. – Вісник НУ „ЛП” „Комп'ютерні системи та мережі”. – 2014 – №733 – С. 68 – 74.

211

УДК 004.4, УДК 621.317.089.6

ПРОБЛЕМАТИКА ТА ПЕРСПЕКТИВИ МЕТРОЛОГІЧНОЇ ПЕРЕВІРКИ КІБЕР-ФІЗИЧНИХ СИСТЕМ

© О. Олеськів, І. Микитин, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна olha.oleskiv@ukr.net

На сьогоднішній час інформаційні технології проникають практично у всі сфери людської діяльності і вони є найважливішим фактором інновацій. З кожним роком реальний і віртуальний світи стають все ближчі один до одного, утворюючи технічну базу кібер-фізичних систем (КФС) [1]. КФС, як правило, є складними системи, компоненти яких можуть знаходитися на великій відстані один від одного. Левову частку інфраструктури КФС становлять різноманітні первинні перетворювачі (ПП) та програмне забезпечення. Враховуючи вищесказане, для забезпечення правильного функціонування компонент КФС, актуальним є забезпечення віддаленої метрологічної перевірки первинних перетворювачів, засобів вимірювання та їх програмного забезпечення.

Елементну базу КФС складають електронні, оптичні, механічні та інші фізичні компоненти [2]. Основними особливостями КФС вважаються: робота в реальному масштабі часу; різні, часто важкі, умови експлуатації; автономність роботи; високі вимоги до надійності і безпеки функціонування; обмежені ресурси; критичні умови застосування, пов'язані зі здоров'ям і життям людини. Складність і питома вага програмного забезпечення КФС стрімко зростає. В перспективі компоненти КФС, використовуючи можливості Інтернету, можуть змінювати свою конфігурацію та об’єднуватися в єдину систему для виконання певної задачі, а отже, змінюються функції КФС та використовуються інші блоки та програмні засоби. Тому для коректної роботи такої системи після конфігурації потрібно проводити метрологічну перевірку засобів вимірювання КФС. Завдяки Інтернету такі системи можна перевіряти через віддалений доступ. КФС переважно використовують інтелектуальні ПП, які виконують ряд функцій без використання зовнішніх ресурсів. Інтелектуальні первинні перетворювачі КФС [3] мають мати: здатність до самоналаштування, тобто зміни діапазону вимірювання, динамічних характеристик і т.д. у відповідності до значення та швидкості зміни вхідної величини; можливість адаптуватися до умов навколишнього середовища; можливість самодіагностики та алгоритмічної корекції результатів вимірювань, тощо.

Враховуючи результати проведеного аналізу функціональних характеристик КФС, виявлено основні вимоги до метрологічної перевірки КФС, а саме: забезпечення віддаленої метрологічної перевірки інтелектуальних ПП та засобів вимірювання КФС; можливість інтегрування зразкових засобів перевірки у компоненти КФС; створення програмних протоколів та методик віддаленої перевірки КФС, тощо.

Метрологічна перевірка КФС має відбуватися на всіх етапах функціонування, розпочинаючи з самоперевірки інтелектуальних первинних перетворювачів і закінчуючи загальною, або вибірковою перевіркою системи в цілому, або окремих компонентів, яка задається оператором, чи контролюючою особою.

На основі проведеного аналізу запропоновано багаторівневий процес перевірки КФС: самоперевірка інтелектуальних первинних перетворювачів КФС; перевірка інтелектуальних ПП контролюючими елементами підсистеми КФС; самоперевірка підсистеми КФС; перевірка підсистеми контролюючими елементами КФС; самоперевірка КФС та правильності виконання поставленого завдання; часткова або загальна перевірка КФС оператором, якщо є сумніви щодо правильності функціонування КФС або її компонентів.

1. Cyber-physische Systeme. [Електронний ресурс] – Режим доступу до інформації:http://www.enzyklopaedie-der-wirtschaftsinformatik.de/wi-enzyklopaedie/lexikon/informationssysteme /Sektorspezifische-Anwendungssysteme/cyber-physische-systeme. 2. Проектування вбудованих комп’ютерних систем. Одеса 2008 – 89 с. 3. Интеллектуальные датчики – Режим доступу до інформації: http://ukrefs.com.ua/page,10,155462-Intellektual-nye-datchiki.html

212

УДК 502.3

ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ ЛЬВІВСЬКИМ ПОЛІГОНОМ ТПВ © В. Погребенник, І. Подольчак, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Львівський полігон твердих побутових відходів (ТПВ), який експлуатує Львівське комунальне підприємство „Збиранка”, є об’єктом підвищеної екологічної небезпеки, входить до 100 екологічно небезпечних об’єктів України. За 54 роки інтенсивної експлуатації Львівського полігону накопичено мільйонні тони твердих побутових та токсичних промислових відходів, що призводить до порушення екологічної рівноваги регіону. У праці [1] вперше розглянуто питання екологічного аудиту ЛКП „Збиранка”.

Метою дослідження є аналізування негативного екологічного впливу Львівського полігону ТПВ на атмосферне повітря регіону.

Львівський полігон ТПВ забруднює атмосферне повітря, поверхневі, підземні води та ґрунти. Екологічна інспекція у Львівській області проводить різноманітні перевірки та веде систематичний моніторинг за станом полігону та його впливу на різні компоненти довкілля.

У процесі захоронення ТПВ на полігонах в атмосферне повітря виділяються забруднювальні речовини, що є продуктом розкладання органічної складової відходів (харчові та рослинні відходи, макулатура та текстиль). Відповідно до цього міською владою Львова було укладено договір з компанією „ГАФСА” про дегазацію Грибовицького сміттєзвалища. Товариство з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) „ГАФСА” – виконувало такі роботи для покращення стану довкілля на території Львівського полігону: очищення ґрунтових вод, буріння свердловин, дегазація газу на сміттєзвалищах, оцінювання газоносності, складання моделей.

ТзОВ „Гафса” 22.06.2009 року одержала дозвіл на відбір звалищного газу – викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря, відповідно до якого планувалося провести дегазацію Львівського міського полігону обсягом 15 млн. м3/рік. Система дегазації на полігоні ТПВ у селі Грибовичі Жовківського району Львівської області забезпечувалася мережею 150 газовідвідних свердловин, яка охоплювала територію 26,5 га, 21 колектором з гребінками-газозбірниками, які влаштовані в районі розташування свердловин, викидними газозбірними, магістральними та центральними газопроводами, прокладеними на звалищі.

За даними департаменту екології та природних ресурсів Львівської обласної державної адміністрації, дегазація здійснювалася до 2011 року. На сьогодні мережу газовідвідних свердловин зруйновано, дегазація не проводиться. Відповідно за період 2012-2013 рр. та по теперішній час викиди забруднювальних речовин в атмосферне повітря з тіла сміттєзвалища здійснюються несанкціоновано, без утилізації біогазу обсягом приблизно до 40 млн. м3. Це такі забруднювальні речовини: метан, толуол, ксилол, аміак, формальдегід, сірководень та інші, які негативно впливають на здоров’я людей, навколишнє природне середовище та сприяють загорянню сміттєзвалища особливо у літній період [2].

Отже, нині, коли енергетичні ресурси в Україні є вкрай обмежені, необхідно відновити утилізацію біогазу Львівського полігону ТПВ. Це також зменшить викиди забруднювальних речовин в атмосферне повітря і покращить екологічний стан прилеглих територій.

1. Шибанова А.М. Екологічний аудит ЛКП „Збиранка” / А.М. Шибанова, А.С. Войціховська, І.І. Подольчак // 3-ій Міжн. Конгрес „Захист навколишнього середовища. Енергоощадність. Збалансоване природокористування. Збірник матеріалів”, 17–19 вересня 2014 р., Львів: Націон. ун-т „Львівська політехніка” – С. 56. 2. Акт Державної екологічної інспекції Львівської області від 02.10.2013 р.

213

УДК 621.317

ЕЛЕКТРИЧНА МОДЕЛЬ ЕТИЛОВОГО СПИРТУ В ЧАСТОТНОМУ ДІАПАЗОНІ © Є. Походило, В. Юзва, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Метрологічне забезпечення електричних методів оперативного контролювання якості спирту та речовин на його основі (переважно горілчані вироби, медичні препарати тощо) залежить від їхньої електричної моделі (схеми заміщення) та електричної схеми, за якою здійснюються вимірювання параметрів такої моделі. Якщо схема заміщення відома, то за математичною моделлю, що її описує можна проаналізувати метрологічні характеристики як засобів контролю, так і методик виконання вимірювань. Для побудови електричної моделі авторами проведено дослідження етилових спиртів різної якості з допомогою вимірювача параметрів імітансу в широкому частотному діапазоні з використанням сенсора плоско паралельної конструкції. Оскільки спирт відноситься до високоомних об’єктів, то доцільно використовувати для вимірювання режиму заданої напруги, вимірюючи при цьому активну ( )YRe та реактивну ( )YIm складові

комплексної провідності Y (адмітансу) [1]. Отримані результати (залежності складових від частоти тестового сигналу) подані на рисунку.

1000 10000 100000

4E-5

5E-5

6E-5

7E-5

8E-5

F, Hz

G1 G2 G3

1000 10000 100000

1E-7

1E-6

1E-5

F, Hz

B1 B2 B3

а б

Рис. Залежності активної та реактивної складових адмітансу від частоти

Аналізування графічних залежностей показує наступне. Активна складова (рис.1а) спиртів майже не залежить від частоти ω вибраного частотного діапазону. Залежність реактивної складової є різною для певних діапазонів частоти. Так, до 1кГц маємо нелінійну залежність, а від 1кГц до 100кГц реактивна складова має залежність близьку до лінійної. У такому разі етиловий спирт в колі змінного струму зазначеного частотного діапазону вимірювань можна подати двоелементною схемою заміщення, а саме паралельним з’єднанням опору R та ємності С, тобто адмітанс такої електричної схеми описується відомим

виразом CjR

Y ω+=1 . Нелінійність залежностей реактивної складової до частоти 1кГц частоти зумовлена

приелектродними ефектами, що породжують приелектродний імпеданс ємнісного характеру [2]. У даному разі схема заміщення додатково містить RC - параметри такого імпедансу. Характерним при цьому є те, що абсолютні значення складових змінюються для фіксованої частоти аналогічно до змін абсолютних значень активної складової. Тобто, вибравши фіксовану частоту цього діапазону, можна розрізняти спирти різного рівня якості як за активною, так і за реактивною складовими.

1. Імітансний контроль якості / Походило, Є. В. // Є. В. Походило, П. Г. Столярчук. – Львів: Вид-во Львівської політехніки, 2012. – 164 с. 2. Герасим М. Р. Математичне моделювання складових адмітансу контактних первинних перетворювачів / М. Р. Герасим, Є.В. Походило// Комп'ютерні науки та інформаційні технології: міжвідомчий науково-технічний збірник / Національний університет „Львівська політехніка”; відповідальний редактор Ю. М. Рашкевич. – Львів : Видавництво Національного університету „Львівська політехніка”, 2013. – №751. – С. 193-198.

214

УДК 621.317.765

ОПТОВОЛОКОННИЙ ІМПУЛЬСНИЙ ВИМІРЮВАЛЬНИЙ ГЕНЕРАТОР ДЛЯ ВИСОКОТЕМПЕРАТУРНИХ ТЕРМОПЕРЕТВОРЮВАЧІВ

© В. Рак, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

При високих температурах контактні металеві високотемпературні термоперетворювачі окислюються, що негативно впливає та їх метрологічні характеристики та скорочує термін служби . Платинородієві термопари та терморезистори менше піддаються окисленню, можуть працювати довше, однак є досить дорогими. Крім того, вихідні сигнали терморезистивних та термоелектричних перетворювачів є аналоговими і мають малу потужність, тому вимірювальна інформація від таких перетворювачів піддається впливу завад, що негативно позначається на їх точності [1]. Пошук матеріалів, що не окислюються при високих температурах, є безпечними щодо впливу високих напруг, з вихідним інформативним сигналом стійким до впливу електромагнітних завад є актуальною задачею. Це дасть можливість збільшити термін використання термоперетворювачів, підвищить стабільність їх номінальних статичних характеристик (НСХ) та усуне втрати інформації в умовах високого рівня електромагнітних завад.

Ще одним шляхом підвищення точності високотемпературних термоперетворювачів є створення методів вимірювання з безпосереднім перетворенням вхідної вимірювальної інформації у вихідний сигнал високої потужності, представлений у частотній формі. Це дасть можливість мінімізувати втрати вимірювальної інформації та спростити її подальше опрацювання направлене на лінеаризацію та представлення у формі зручній для споживача. Матеріалом, що задовольняє вказані вимоги є кварц, вірніше не сам кварц, а оптичні волокна виготовлені з нього. Такі волокна мають кварцове осердя та кварцову оптичну оболонку, що покриває осердя. В кварц додають домішки, щоб отримати потрібний показник заломлення. Наприклад германій та фосфор збільшують показник заломлення, а бор та фтор його зменшують. Оптичні волокна є одномодові та багатомодові, ступінчасті та градієнтні. В ступінчастих оптичних волокнах світло розповсюджується прямолінійно, відбиваючись від поверхні, що лежить на межі між осердям та оптичною оболонкою. В градієнтних оптичних волокнах світло розповсюджується в осерді, плавно змінюючи свій напрям.

Високі температури прискорюють процес окислення металів, що стосується кварцових волокон, то їх важко окислити сильніше, оскільки кварц є діоксидом кремнію. В порівнянні з іншими матеріалами кварц є найстійкішим до впливу температури. У [2] сказано, що температурна стійкість нагріванню кварцового скла дорівнює 1500 оС, температура розм’якшення 1750 оС, а температура плавлення приблизно 1900 оС [3]. Крім того, оптичні волокна з кварцу є набагато дешевші ніж платина та родій, з яких виготовляють термопари для вимірювання високих температур.

На основі цього запропоновано схему оптоелектронного імпульсного вимірювального генератора для термоперетворювача з частотним вихідним сигналом, в якій чутливим елементом є оптичне кварцове волокно. Схема побудована як генератор, у якій електричні імпульси за допомогою напівпровідникового лазера перетворюються у світлові. Вихідна частота генератора визначається швидкістю пробігання світлових імпульсів у оптичному волокні. Створено математичну модель такого генератора, за допомогою якої зроблено висновок, що ця швидкість, в основному, визначається лінійним розширенням волокна при зростанні температури, а зміною коефіцієнта заломлення, який також впливає на швидкість пробігання, можна знехтувати. Також оцінено його можливу вихідну частоту та чутливість, яка становить 0,2оС/Гц. На основі проведених досліджень можна зробити висновок, що запропонований матеріал та метод перетворення є перспективним з точки зору створення дешевих і досить точних вимірювальних перетворювачів, здатних тривалий час працювати при високих температурах.

1. Луцик Я. Т., Буняк Л. К., Рудавський Ю. К., Стадник Б. І. Енциклопедія термометрії//Львів: Видавництво Національного університету „Львівська політехніка”, 2003. – 428 с. 2. Гофман Ю. В. Законы, формулы, задачи физики// Справочник. Киев: „Наукова думка”, 1977. – 576 с. 3. Гуртов В. А. Опто-электроника и волоконная оптика // Учебное пособие. Петрозаводск: Изд во ПетрГУ, 2005. – 100 с.

215

УДК 389:621

ОБОВ’ЯЗКОВІСТЬ ПОВІРКИ ЗАСОБІВ ВИМІРЮВАЛЬНОЇ ТЕХНІКИ, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ В НАУКОВО-ДОСЛІДНІЙ РОБОТІ

© О. Редько, В. Мокійчук, 2015

Національний авіаційний університет, Київ, Україна sgm-nau@nau.edu.ua

При веденні метрологічної діяльності у вищих навчальних закладах та науково-дослідних установах (далі – Організаціях) дуже часто у дослідників постає питання про необхідність повірки (атестації) або навіть калібрування засобів вимірювальної техніки (ЗВТ), що використовуються при науково-дослідній роботі (НДР). На перший погляд, для НДР прикладного характеру, вважається абсурдним не забезпечення єдності і простежуваності вимірювань, але роз’яснення цього питання стосується більше нормативно-правової сторони, ніж метрологічної.

Відповідно до статті 20 Закону України „Про метрологію та метрологічну діяльність” [1] (далі – Закон), до сфери державного метрологічного контролю та нагляду не входять ЗВТ, що використовуються при науково-дослідних роботах. Таким чином метрологічні служби Організацій (ст. 17 п.2) не виконують організацію роботи з встановлення придатності ЗВТ.

Відповідно до п. 4.2.1 ДСТУ 3008-95 „Документація. Звіти у сфері науки і техніки” [2] до суті звіту відноситься розкриття сутності даної роботи (опис: теорії; методів роботи; характеристик і/або властивостей створеного об’єкта; принципів дії об’єкта та основних принципових рішень, що дають уявлення про його устрій; метрологічного забезпечення та ін.) та її результатів. Згідно п. 5.2.1 цього нормативного документу (НД) у додатки можуть бути включені протоколи випробувань; висновок метрологічної експертизи та опис нової апаратури і приладів, які використовувались під час проведення експерименту, вимірювань та випробувань.

Згідно з п. 5.3.9 ДСТУ 3973-2000 „Система розроблення та поставлення продукції на виробництво. Правила виконання науково-дослідних робіт. Загальні положення” [3] під час проведення випробувань повинні виконуватися вимоги нормативних документів з метрології щодо засобів вимірювальної техніки. Випробувальне обладнання повинно бути атестоване за встановленим порядком. Результати випробувань оформляють актом або протоколом, форму яких визначає головний виконавець. Також згідно п. 6.3.2 цього НД у загальному випадку технічне завдання на НДР підписують і керівники підрозділів стандартизації і метрології, якщо це встановлено замовником. Якщо стосовно випробувального обладнання все чітко зрозуміло – атестувати, то чіткості розуміння виразу „повинні виконуватися вимоги НД з метрології щодо ЗВТ” не має – сюди відноситься тільки вимоги до інструкцій з експлуатації ЗВТ чи, крім цього, мається на увазі виконання метрологічних робіт поза сферою державного метрологічного контролю та нагляду – добровільна повірка (калібрування) ЗВТ, що використовується при НДР.

Для прикладу, в Стандарті ЛНУ ім. Івана Франка СТУ 73.1-02070987.03:2009 „Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення” [4], розробленого на основі ДСТУ 3008-95 та на відміну від нього наведений Додаток В Відомості про метрологічну повірку засобів вимірювальної техніки, які використовували під час виконання держбюджетної теми. В якому зазначається інформація про періодичність повірки та термін використання ЗВТ протягом всього терміну НДР, а не лише на час оформлення звіту.

Крім вище зазначеного, в Нормах часу на проведення метрологічної експертизи та нормоконтролю науково-технічної документації, що виконуються в науково-дослідних інститутах та вищих медичних навчальних закладах МОЗ України затверджених Наказом МОЗ №120 від 27.03.2001 [5] встановлюється перелік виконуваних робіт по метрологічній експертизі звітів з НДР та дисертацій. Він включає в себе: відповідності номенклатури отриманих результатів дослідження меті та задачам НДР; правильності вибору ЗВТ для визначення фізичних величин; правильності вибору методик виконання вимірювань; відповідність фактичних і допустимих похибок вимірювання; правильності методів розрахунків похибок та оцінки вірогідності числових даних; правильності застосування метрологічних термінів та визначень та встановлення правильності вибору методів обробки експериментальних даних. Тоді, стає не зрозумілим, яким чином оцінювати відповідність фактичних і допустимих похибок вимірювання, якщо відсутні дані про повірку (калібрування) ЗВТ.

216

Якщо в Організації впроваджена та сертифікована система менеджменту якості (СМЯ) за стандартом ДСТУ ISO 9001:2009 [6], то за п. 7.5.1 цього міжнародного стандарту повинно проходити планування та виробництво й обслуговування із застосуванням придатного устаткування і засобів моніторингу вимірювального устаткування та впровадженням заходів, пов’язаних з моніторингом і вимірюванням. Відповідно до проекту ISO 9001:2015 свідомо змінено „продукт” на „продукція і послуга”, для полегшення застосування стандарту компаніями, які надають послуги. В даному випадку мається на увазі надання освітніх та наукових послуг. Відповідно до п.7.6. Організація повинна визначити моніторинг і вимірювання, що їх здійснюватимуть, а також засоби моніторингу та вимірювальне устаткування, необхідні для забезпечення доказу відповідності продукції встановленим вимогам. Також Організація повинна визначити моніторинг і вимірювання, що їх здійснюватимуть, а також засоби моніторингу та вимірювальне устаткування, необхідні для забезпечення доказу відповідності продукції встановленим вимогам. Якщо необхідно забезпечити вірогідні результати, вимірювальне устаткування потрібно калібрувати та/чи перевіряти в установлені проміжки часу чи перед його застосуванням згідно з еталонами, простежуваними до міжнародних або національних еталонів; якщо таких еталонів немає, потрібно зареєструвати базу, застосовувану для калібрування чи перевіряння.

Виходячи з вище наведеного можна зробити висновок, що якщо НДР фундаментального напрямку виконуються в зазначених Організаціях, то повірку (калібрування) ЗВТ здійснюють виходячи з власних потреб виконавця НДР та вимог керівника організації-виконавця і керівників підрозділів стандартизації і метрології організації виконавця НДР. Але якщо ж НДР фундаментального напрямку виконуються в Організаціях, що здійснюють послуги в галузі освіти і науки та в яких СМЯ сертифікована за ДСТУ ISO 9001:2009, тоді повірка (калібрування) ЗВТ виконується в обов’язкову порядку і її організація та моніторинг здійснюється згідно розроблених внутрішніх процедур та положень.

1. Про метрологію та метрологічну діяльність: Закон України від 11.02.1998 № 113/98-ВР із змінами від 28.12.2014 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/113/98-%D0%B2%D1%80/page. 2. Документація. Звіти у сфері науки і техніки: ДСТУ 3008-95 [Електронний ресурс]. – [Чинний від 1996-01-01]. – К.: Держстандарт України, 1995. – 86 с. – (Державний стандарт України). – Режим доступу: http://www.dnu.dp.ua/docs/ndc/standarts/DSTU_3008-95.pdf. 3. Система розроблення та поставлення продукції на виробництво. Правила виконання науково-дослідних робіт. Загальні положення: ДСТУ 3973-2000 [Електронний ресурс]. – [Чинний від 2007-07-01]. – К.: Держстандарт України, 2001. – 44 с. – (Державний стандарт України). – Режим доступу: http://www.dnu.dp.ua/docs/ndc/standarts/DSTU_3973-2000.pdf. 4. Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення: СТУ 73.1-02070987.03:2009 [Електронний ресурс]. – [Чинний від 2009-11-01]. – Львів.: ЛНУ ім. Івана Франка, 2009. – 29 с. – (Стандарт университету). – http://www.lnu.edu.ua/Geninf/STU_73-03.doc. 5. Норми часу на проведення метрологічної експертизи та нормоконтролю науково-технічної документації, що виконуються в науково-дослідних інститутах та вищих медичних навчальних закладах МОЗ України затверджених Наказом МОЗ №120 від 27.03.2001 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uazakon.com/document/spart32/inx32609.htm. 6. Системи управління якістю. Вимоги: ДСТУ ISO 9001:2009 (ISO 9001:2008, IDT). [Електронний ресурс]. – [Чинний від 2009-09-01]. – К.: Держспоживстандарт України, 2009. – 34 с. – (Національний стандарт України). – Режим доступу: http://www.plitka.kharkov.ua/certs/433_iso9001.pdf.

217

УДК 681.7.08; 536.6.081

СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПРЕЦИЗІЙНИХ ВИМІРЮВАЧІВ ТЕМПЕРАТУРИ ДЛЯ ВИПРОБУВАНЬ СОНЯЧНИХ КОЛЕКТОРІВ

© Х. Серкез1, Ю. Лапченко2, В. Яцук1, 2015 1 Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

2 ТОВ „Рівнетеплоенерго”, Рівне, Україна vyatsuk@polynet.lviv.ua , serkez.kristina5@gmail.com

Сонячне випромінювання – це екологічно чисте та відновлюване джерело теплової енергії, що не створює шкідливих викидів і потребує мінімального обслуговування енергетичних установок та систем. Сонячні батареї та колектори – це найрозповсюдженіші установки для перетворення сонячної енергії з її подальшою електро- або термоакумуляцією, що робить їх дуже привабливими для завтрашніх енергетичних устав. Тому актуальним є завдання удосконалення існуючих технологій перетворення сонячної енергії та методик їх дослідження з метою збільшення їх ефективності та зниження вартості.

На даний час метрологічне забезпечення випробувань сонячних колекторів здійснюється на базі комплексу стандартів ДСТУ ISO 9806-1:2005, ДСТУ ISO 9806-2: 2005, ДСТУ ISO 9806-3: 2005 [1]. Аналітичний огляд існуючих методів та засобів випробувань сонячних колекторів показав, що для досягнення високої точності і чутливості приймачів випромінення доцільним є використання прецизійних вимірювачів температури та різниці температур в діапазоні кімнатних температур з похибкою не більшою ніж ±0,1 0С [1].

Проведений аналіз показав, що є принаймні три основні напрямки вдосконалення забезпечення необхідних метрологічних параметрів засобів вимірювання температури під час випробувань сонячних колекторів. Це напівпровідникові перетворювачі температури (НПТ), плівкові платинові термоперетворювачі опору (ТО), сенсори, виготовлені за мікроелектронними технологіями.

За результатами зробленого аналізу підтверджено, що найкращих метрологічних результатів під час вимірювання параметрів приймачів сонячного випромінення можна досягнути з використанням відкаліброваного радіометра з електричним заміщенням (калориметра). При цьому інформативним сигналом у кінцевому підсумку можна вважати різницю температур приймача випромінювання і довкілля [2]. Очевидно, що з метою забезпечення якомога більшої швидкодії вимірювань енергетичної освітленості ця різниця температур повинна бути якомога меншою. Водночас надто малі її значення суттєво ускладнюють досягнення необхідних точності, чутливості та порогу чутливості вимірювань температури та різниці температур в околі кімнатних значень [3].

Враховуючи те, що мінімальне значення температурного перепаду не повинно перевищувати ΔθХ≤±1,5 0С, то для відносної похибки вимірювання температури δθХ≤±2 %, абсолютна похибка вимірювання цієї різниці температур ΔΔθХ≤±0,03 0С, а одиниця молодшого розряду 0,01 0С [3]. Таке значення похибки вимірювання різниці температур можна забезпечити якщо здійснити калібрування температурних сенсорів в термостаті, наприклад, типу ТСР-НО [2, 5].

Високу часову стабільність, на рівні кількох сотих Кельвіна протягом року, мають напівпровідникові перетворювачі температури, серед яких найбільш використовувані транзисторні діоди. При паралельному або послідовному з’єднанні транзисторних діодів відкривається можливість усереднення технологічних розкидів. Для зменшення впливу розкиду пропонується використовувати сенсори у вигляді послідовно-паралельно з'єднаних НПТ, що одночасно дозволяє й збільшити їхню чутливість. Наприклад, у випадку використання десяти НПТ, чутливість вимірювання температури і різниці температур становитиме εn=20 мB/К, а похибка різниці температур спричинена розкидами НПТ не перевищуватиме ΔΔθХ≤±0,35 0С. Таке значення розкиду потребуватиме налаштування функції перетворення усього термометра. Однак, залишковий розкид параметрів НПТ стоїть на заваді подальшому підвищенню точності й стабільності вимірювача різниці температур та в практичному використанні потребуватиме доволі частих калібрувань.

Аналіз показав, що найдоцільніше використовувати діодні сенсори з модуляцією вимірювального струму з використанням трьох значень струму, відповідно, І1, І2, І3. За виконання умови 2І1- І2 –І3=0 забезпечуватиметься інваріантність результату вимірювання до впливу опорів бази, виводів бази, емітера та з’єднувальних ліній. В такому випадку чутливість десяти послідовно з’єднаних НТП εnм≈2 мB/К.

Промислові серійні діодні сенсори температури, наприклад, типів LM3911, LM135H фірми National Semiconductor, мають діапазон вимірювання від –55 0С до +150 0С, межу допустимих значень похибки ±1 0С,

218

чутливість 10 мВ/К, сталу часу 80 мс та вартість приблизно $1,80 [4]. Однак їх недоцільно використовувати, оскільки вони не забезпечують встановлених вимог та не мають можливості коригування похибок.

Для прецизійного вимірювання різниці температур та температури доцільно використовувати плівкові платинові ТО. Конструктивно у приймачі сонячного випромінення на зовнiшнiй поверхні рiвномiрно можуть бути розташовані n послідовно з’єднаних ТО та нагрівачів, за допомогою яких проводиться електричне заміщення в приймачі. Наприклад, проаналізуємо технічні можливості вимірювача різниці температур з використанням десяти послідовно сполучених ТО, з такими параметрами R0Н=1000 Ом, класу А, з температурним коефіцієнтом опору ε≈4∙10-3 1/0С, ΔΘmax=10 0С, ІХ=0,2 мА. Якщо значення опорів ліній зв’язку становитиме навіть 10 Ом, то при та максимальному значенні різниці між опорами обох пар з’єднувальних проводів ±10 %, отримаємо значення відносної похибки +0,1∙10/(10∙1000)= ±10-4=±0,01 %, або ±10-4∙100С =±0,001 0С, що є меншим від одиниці молодшого розряду. Еквівалентна чутливість вимірювача температур становитиме εΣ≈8 мВ/К, що є набагато більшим від порогів чутливості операційних підсилювачів та АЦП [5].

Для вимірювання температури застосовують термістори, що виготовлені з окисних напівпровідників, і забезпечують вимірювання у широкому діапазоні температур (-80 … 300) °С [6]. Проте, вони мають дуже обмежене практичне використання через великий розкид значень температурного коефіцієнту опору термісторів до ±20%.

Аналіз показав, що для прецизійного вимірювання температури з допомогою сенсорів, виготовлених за різними технологіями, найдоцільніше використовувати діодні сенсори, виготовлені в єдиному технологічному циклі, з модуляцією вимірювального струму, що підвищить точність і стабільність вимірювання температури, забезпечить інваріантність до впливу опорів бази і виводів бази та емітера вимірювального діода.

Показано також, що для реалізації приймача сонячного випромінення з електричним заміщенням доцільно використовувати плівкові безкорпусні платинові термоперетворювачі опору як чутливі елементи, так і нагрівачі. Вибираючи ТО з великими значеннями R0, наприклад, 1000П, можна забезпечити практичну незалежність показів від впливу опорів з’єднувальних проводів.

Використання запропонованих пропозицій до вдосконалення сенсорів, виготовлених за мікроелектронними технологіями, дасть змогу отримати ряд переваг для вимірювання температури та різниці температур під час випробувань сонячних колекторів: довгострокову стабільність; високу надійність; великий термін служби; високу точність; високу чутливість до вимірюваного параметра і нечутливість до інших факторів, що впливають; малі габаритні розміри, масу й енергоспоживання; інформаційну, конструктивну і технологічну сумісність з мікроелектронними засобами обробки інформації.

1. ДСТУ ISO 9806: 2005. Методи випробувань сонячних колекторів. Частина 1, 2, 3. Теплові характеристики та перепад тиску засклених сонячних колекторів для нагрівання рідини. – Введ. 2007-04-02. – Державний комітет стандартизації метрології та сертифікації України, – 55 с. 2. Серкез Х.В., Яцук В.А. Метрологическое обеспечение измерений энергетических параметров солнечного излучения при испытаниях солнечных коллекторов. // Международный журнал „Устойчивое развитие” (ISSN 1314-4138), техн. ун-т Варна, май, 2013. – №7. – С. 45-49. 3. Столярчук П.Г. Розробка математичної моделі ефективності сонячних перетворювачів / П.Г. Столярчук, М.М. Микийчук, В.О. Яцук, Міхалєва М.С., О.І. Шпак, Т.М. Олеськів // Східно-європейський журнал передових технологій. – 5/8(71) 2014. – Харків, 2014. – С. 30-36. 4. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.nxp.com/National-semiconductor . 5. Серкез Х.В., Яцук В.О., Яцук Ю.В. Покращення характеристик приймачів сонячного випромінення з електричним заміщенням // Вісник Національного університету „Львівсьна політехніка” „Автоматика, вимірювання та керування” // Вип. 753. – 2013. – С. 25 – 30. 6. В. С. Осадчук, О. В. Осадчук, Н. С. Кравчук. Мікроелектронні сенсори температури з частотним виходом. Монографія. – Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2007. – 163 с.

219

УДК 536.55

ВИМІРЮВАННЯ ТЕМПЕРАТУРИ ПОЛУМ’Я (ОГЛЯД)

© Б. Стадник, О. Сегеда, В. Герасименко, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна herasymenkoveronika@gmail.com

Вимірювання температури гарячих газів і полум’я різноманітних видів лежить в основі розуміння процесів горіння і, тому є необхідним при вирішенні багатьох наукових і технічних завдань, таких, як дослідження та оптимізації процесів горіння у металургійних печах, двигунах внутрішнього згоряння, реактивних двигунах тощо. Досягнення у цій галузі також є важливими для розвитку таких нових напрямів використання полум’я як перероблення природніх газів, нафти і вугілля в органічні напівпродукти та рідинне паливо, надання вогнестійкості полімерним матеріалам, а також роботи дослідників всього світу у галузі вибухо- та пожежобезпеки, боротьби із забрудненням атмосфери продуктами горіння.

Успішне вимірювання температури, де під успішним розуміємо високу достовірність результатів та їхню точність, залежить від правильного вибору методу вимірювання. Метою даної роботи є огляд та аналіз існуючих методів.

Основні фактори, якими керуватимемось для вибору методу вимірювання, є діапазон вимірювання температури, динаміка досліджуваного процесу, чутливість та точність вимірювання. Незважаючи на актуальність даної проблематики, станом на сьогоднішній день не знайдено універсального методу вимірювання температури полум’я, який здатний справитись з усіма труднощами. Це зумовлено як надзвичайно широким діапазоном та градієнтом температури полум’я, руйнівними впливами високих температур, так і великою різноманітністю видів полум’я (ламінарне і турбулентне; полум'я газоподібних, рідких, твердих і аеродисперсних реагентів; полум’я як результат горіння, рекомбінації атомів, екзотермічних реакцій розпаду речовини тощо) та явищ пов’язаних з ним (напр.. хемілюмінесценція, висока задимленість), які є перешкодами на шляху якісного вимірювання.

Термоелектричні пристрої-термопари, термометри опору і інші, які широко використовуються для вимірювання температури твердих тіл, не є ефективними при вимірювання температури полум’я, оскільки більшість з них не витримує температури вищої за 1500°С. Деякі термопари з тугоплавких сплавів застосовують у вимірюваннях до 3000°С, проте при таких високих температурах виникають додаткові похибки у порівнянні з вимірюванням температури твердого тіла. Ці похибки пов’язані зі значними радіаційними втратами, каталітичним впливом на процес горіння, спотворенням температурного поля, значною інерційністю пристрою тощо [1]. Крім цього з допомогою цього методу можна виміряти локальну температуру в об’ємі пропорційному приблизно десяти діаметрам спаю. Для дослідження поля температур необхідно використовувати матрицю термопар, що призводить до ускладнення вимірювання, збільшення витрат і похибок [2]. Подібні недоліки мають всі контактні методи вимірювання температури, що зумовило розвиток безконтактних методів, зокрема, оптичних.

Значний розвиток у області вимірювань температури полум’я знайшли методи спектральної пірометрії, оскільки вони не вимагають використання даних про випромінюючу здатність об’єкта порівняно з яскравісною пірометрією. Проте даний метод можна вважати ефективним лише при однорідності температури, при неоднорідності виникає проблема правильної інтерпретації результатів температурних та теплових вимірювань, тобто зв’язку між отриманим значенням і значеннями, якими оперують для характеристики полум’я: середньоарифметичне і максимальне [3].

Ще одним достатньо ефективним оптичним методом вимірювання температури полум’я є візуалізація досліджуваних процесів з допомогою мікро-, макрозйомки та фотографування. Проте опрацювання результатів вимагає великих витрат часу і є виправданим для дослідження швидких короткочасних процесів (напр. вибух) [2].

Відносно новим у даній області є метод комбінаційного розсіювання світла заснований на використанні одного з видів непружного розсіювання світла. Комбінаційне розсіювання відбувається при взаємодії світла (променя лазера) з молекулами досліджуваної речовини, яке супроводжується переходами молекул з одного енергетичного рівня на другий. При цьому частота розсіяної хвилі змінюється на величину частоти власних коливань молекули. Утворюється два типи розсіяного випромінювання. Якщо молекула поглинула фотон і частина цієї енергії йде на збудження її коливань, виникле випромінювання буде меншої частоти від частоти падаючої хвилі. Воно називається стоксовим. Якщо молекула віддала електромагнітному полю енергію свого

220

коливання, випромінювання буде більшої частоти за падаючу хвилю. Називається воно антистоксовим. За класичним методом температуру можна визначити з допомогою співвідношення стоксової та антистоксової компонент [4]. Вимірювання температури полум’я є відносно новою областю його застосування. Він володіє рядом переваг порівняно з іншими існуючими методами частково розглянутими вище [5]:

• даний метод дає можливість вимірювати як „обертальну” так і „коливну” температури молекул; • на виході системи опрацювання виміряних даних ми отримуємо значну кількість інформативних

параметрів, зокрема, цим методом можна проводити одночасне вимірювання не лише температури, а й кількісних та якісний аналіз складових речовин горіння;

• можливим є вимірювання через захисне скло, що є важливим для захисту апаратури; • здатен працювати у широкому діапазоні частот хвиль від УФ до ближньої ІЧ області; • не потребує використання додаткових величин, які інколи дуже важко точно виміряти (напр.

коефіцієнт випромінюючої здатності у пірометрії); • вимірювання проходять у режимі реального часу. Дані переваги можна використати як при вимірюванні температури твердих тіл, так і при вимірюванні

високих температур горіння. На рисунку представлено принцип вимірювання температури полум’я методом комбінаційного розсіювання світла. Падаюче світло (1) розсіюється від полум’я у всіх напрямах (2). Спектр розсіяного світла реєструє детектор (3). У цей спектр (4) потрапляє як світло на початковій частоті лазера, так і унікальні спектральні лінії, які характеризують складники і їх концентрації у полум’ї та їхню температуру. При збільшенні температури антистоксова складова стрімко зростає.

Рис. Принцип вимірювання температури полум’я методом комбінаційного розсіювання світла

Оскільки у полум’ї знаходиться невелика кількість частинок речовин, які могли б відбити падаюче

світло, зсув частот раманівського випромінювання на фоні випромінювання полум’я важко буде ідентифікувати або і взагалі помітити. Тому, обґрунтованим є використання резонансного комбінаційного розсіювання. Його інтенсивність на відміну від нерезонансного методу співмірна з інтенсивністю релеївського (пружнього) розсіювання.

Таким чином, проаналізувавши декілька методів вимірювання температури полум’я, нами було вирішено використовувати для подальших вимірювань метод комбінаційного розсіювання світла як найбільш ефективний та інформативний на сьогодні.

1. А.Е. Кадышевич 1962 Современное состояние и пути развития оптической пирометрии пломени. 2. М. В. Теплинский, ДА.Ягодников 2005 Цифровая обработка и анализ визуализации результатов огневых испытаний модельного ракетного двигателя на твердом топливе. 3. А.Н. Магунов 2009 Спектральная пирометрия объектов с неоднородной температурой. 4. D S Moore* and S D McGrane 2014 Raman temperature measurement. 5. О. Сегеда 2012 Вимірювання температури мікрооб’єктів за допомогою спектру комбінаційного розсіювання світла 40 167.

221

УДК 62-97, 614.841.33

СИСТЕМА КОМПЛЕКСНОГО ОЦІНЮВАННЯ ЗМІН ТЕПЛОВОГО ПОТОКУ

© Б. Стадник, С. Прохоренко, Ю. Лещишин, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Швидкий розвиток прогресу цивілізації збільшує ризики пов’язані із безпекою. Дані про руйнування конструкцій будівель та споруд, руйнування WTC, пожежі в тунелях свідчать про потребу вдосконалення існуючих методик розрахунку конструкцій на вогнестійкість. Одним із важливих факторів при оцінюванні вогнестійкості є визначення сценарію пожежі та визначення температурного впливу на конструкції. Існуючі моделі розвитку пожеж для оцінювання вогнестійкості будівельних конструкцій (номінальні криві температура-час, зонові моделі, модель CFD-цифрової газодинаміки) мають свої певні визначенні області застосування, але в окремих випадках недостатньо точно описують розвиток пожеж в приміщеннях, що відповідно приводить до некоректної оцінки вогнестійкості.

Відомі пристрої для вимірювання температурних полів газових потоків у вигляді контактних зондів на основі термоприймачів, в яких перетворювачами температури, тобто термочутливими елементами, є термопари або термометри опору. Такий пристрій (вимірювальний зонд) встановлюється в точку виміру у газовому потоці і проводиться вимір температури методами, що відповідають типу чутливого елемента. Потім зонд переміщається в наступну точку і цикл вимірювання повторюється. Такі пристрої мають недоліки.Вони є контактними, тому-що розміщені в потоці зонди подразнюють його, порушують характер течії і тим самим спотворюють результати вимірювання температурного поля. При проведенні замірів поля температури в безлічі точок газового потоку, дослідження стають затяжними в часі і трудомісткими. Крім того, необхідно мати додаткове і досить складне устаткування, що забезпечує переміщення і точне позиціонування зондів в просторі.

Розробка методики визначення температури газових потоків під час пожежі безконтактним методом за допомогою температурних маркерів та 3D сіток їх розміщення дозволить отримати інформацію щодо нестаціонарних температурних полів в приміщеннях різних геометричних розмірів та за різних умов вентиляції.

Застосування кераміки для формування термоконтрастних маркерів в кисневмісних газах є можливим при їх належній хімічній стійкості. Найбільш стійкими є кераміка на основі оксидів металів, наприклад цирконій з добавками рідкісноземельних елементів, робоча температура яких до 2350°С.

Формування топологічно-впорядкованої матриці із термоконтрастних маркерів, яка вимірюватиме температурний баланс досліджуваного газового струменя, та сформованої у вигляді топологічно-впорядкованої матриці, є доцільним при розташуванні принаймні в один шар у перетині низькошвидкісного струменя теплоносія (газового або газодимової суміші) або у щільному тепловому контакті з поверхнею конструкції. Це дасть змогу досягти доречної візуалізації навіть за умов хаотичних змін оптичної прозорості простору на шляху до реєстратора, зокрема для середовища забрудненого газовими або газодимовими сумішами, оперативно отримати профілограму температурного поля поверхні конструкції та області досліджуваного перетину струменю теплоносія, оцінити рівень темпоральних девіацій термодинамічних характеристик поверхні конструкції та низькошвидкісного струменя теплоносія. Також можливим є виявлення невпевнено-контрольовані девіації коефіцієнту теплового випромінювання у використовуваному при вимірах спектральному діапазоні поверхні конструкції зі зміною температури, спрощення обробки результатів випробувань, що дасть змогу підвищити рівень оперативності контролю.

1. Ефимова А. В. Патент 2362151.RU „Способ создания оптического контраста на поверхности объекта для тепловизионных приборов” МПК G01N25/00, опубл. 2009 р. 2. Жилкин Б.П. Патент на винахід 2230300.RU „Устройство для измерения температурного поля газового потока” G01K13/02, опубл. 2004 р. 3. Прохоренко С., Шналь Т., Данкевич І., Возний М., Бардаков О. Пат. UA 89421 U, МПК G 01 J 5/60. „Спосіб Створення Оптичного Контрасту для Тепловізійних Приладів ” заявник НУ „Львівська політехніка”– № U 2013 105932; опубл. 25.04.2014, Бюл. № 8.

222

УДК 681.787.2

ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДУ ПРОНІ ДЛЯ РЕКОНСТРУКЦІЇ ТОПОЛОГІЇ ПОВЕРХНІ ІЗ ІНТЕРФЕРОГРАМИ БІЛОГО СВІТЛА

© Б. Стадник, А. Хома, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Використання інтерферометрії білого світла (ІБС) для вимірювання тиску забезпечує високу чутливість та не вимагає контакту із мембраною сенсора [1,2]. Цей метод належить до непрямих вимірювань, оскільки значення тиску розраховується за топологією поверхні мембрани, яка у свою чергу реконструюється із інтерферограми. Особливістю поставленої задачі реконструкції є нелінійний характер поверхні мембрани, що змінюється в часі.

В основі методів реконструкції топології поверхні лежить математична модель ІБС. Сигнал інтенсивності одного рядка інтерферограми описується виразом [3]:

{ }44 344 2144444 344444 21

несучаогинаюча

M nhnhIInhFnI

⋅

⋅⋅

⋅∆⋅−⋅+== )(4cos)(4exp)()(

040

22

0 λπ

λ

λ, (1)

де I0 і IM – відповідно стала складова та амплітуда огинаючої сигналу інтенсивності інтерферограми; h – оптична різниця ходу; λ0 і Δλ – центральна довжина хвилі та ширина спектральної густини джерела світла, n – номер вибірки інтерферограми.

Задача реконструкції зводиться до визначення оптичної різниці ходу { })()( 1 nIFnh −= , що однозначно пов’язана із висотою поверхні для кожної вибірки n. Рівняння (1) є нелінійним транцедентним і не має аналітичного розв’язку. Найпростішим способом отримання шуканої величини h є визначення повної фази несучої інтерферограми, але слід мінімізувати вплив огинаючої на точність результату. Відомо декілька методів, зокрема, Гільберта, Фур’є, що забезпечують інваріантність результатів [4, 5]. Проте у випаду нелінійної поверхні, спектри огинаючої та несучої сигналу інтерферографи накладаються, що унеможливлює коректну реконструкцію топології поверхні.

У роботі проаналізовано можливість застосування методу Проні до визначення повної фази несучої. Метод Проні у загальному випадку передбачає розклад сигналу на комплексні згасаючі експоненти. У випадку дійсних дискретних відліків, сигнал апроксимується згасаючими косинусоїдами [6]:

( )∑=

∆− +∆−⋅⋅=p

kkk

nk nfeAny k

1

)1( )1(2cos)( ϕπσ (2)

де Ak – амплітуда, fk – частота, φk – початкова фаза, σk – коефіцієнт згасання, Δ– період дискретизації сигналу, p – порядок моделі Проні, k – номер окремої згасаючої косинусоїди.

Безпосередньо застосувати метод Проні не вдається, оскільки модель (1) інтерферограми не представлена набором згасаючих косинусоїд. Тому апроксимуємо огинаючу інтерферограми косинусним вікном [7]. У загальному випадку вираз косинусних вікон порядку L описується рівнянням:

∑=

⋅⋅⋅=

L

ii N

nianw0

2cos)( π (3)

де N – число вибірок сигналу, аi – сталі коефіцієнти, що залежать від типу вікна. Збільшення порядку L зменшує похибку апроксимації. Задовільні результати одержуємо при L=2,

наприклад, вікно Блекмена (а0 = 0,42, а1 = -0,5, а2 = 0,08), отже, огинаюча Гауса апроксимується виразом:

))(2cos())(cos()( 210)( 2

nhanhaaenE nh ⋅+⋅+== − ααα (4) Із врахуванням (4), сигнал інтерферограми репрезентується сумою косинусів:

))(cos())(cos())(cos())(cos())(cos()( 5544332211 nhbnhbnhbnhbnhbnI βββββ ++++= (5) де bi та βi – сталі коефіцієнти, що визначаються параметрами джерела світла.

Зміст апроксимації сигналу інтерферограми (5) методом Проні полягає у підборі чотирьох параметрів (згасання σk, частот fk, амплітуд Ak і фаз φk), які б мінімізували середньоквадратичне значення похибки:

[ ]22 )()(min nynI −=ε (6)

223

Знаходження коефіцієнтів і параметрів косинусоїд рівняння (2) за методом Проні відбувається за такою послідовністю [7]:

1. Розв’язання матриці Тепліца утвореної вибірками сигналу для визначення коефіцієнтів характеристичного рівняння.

2. Знаходження коренів характеристичного рівняння та визначення часозалежних параметрів моделі (згасання σk та частот fk).

3. Знаходження амплітуд Ak і фаз φk косинусоїд із матриці Вандермонда. На підставі цих параметрів визначається повна фаза несучої ІБС, а відтак і шукана величина – оптична

різниця ходу h(n). В роботі описано підхід, який відкриває можливість застосування методу Проні для визначення повної

фази несучої інтерферограми білого світла. Результати моделювання показують хорошу стабільність методу для реконструкції складних поверхонь навіть за присутності шумів. Проте реалізація методу Проні на практиці вимагає значних обчислювальних ресурсів.

1. K. Totsu, Y. Haga, et al., „125gm diameter fiber-optic pressure sensor system using spectrometer-based white light interferometry with high-speed wavelength tracking”, in Conference on Microtechnologies in Medicine and Biology, pp.170-173, 2005. 2. G. Keulemans, F. Ceyssens, R. Puers, „Absolute fiber-optic pressure sensing for high-temperature applications using white light interferometry” in Transducers, pp.2325-2328, 16-20 June 2013. 3. Th. Seiffert. Schnelle Signalvorverarbeitung in der Weißlichtinterferometrie durch nichtlineare Signalaufnahme, DGaO-Proceedings, Stuttgart, 2004. 4. Li Mingzho. Development of fringe analysis techniques in white light interferometry for micro-component measurement, Ph.D. thesis, National University of Singapore, 2008. 5. Хома А.В. „Розроблення та дослідження методу реконструкції поверхні на основі інтерферограми білого світла”, Technical Using of Measurement – 2015, с.141-143. 6. Г. Митрофанов, В. Прийменко, „Основы и приложения метода Прони-фильтрации”, Технологии сейсморазведки, № 3, 2011, с. 93–108. 7. А. Б. Сергиенко. Цифровая обработка сигналов, 2-е изд.: Питер,2006.-751с.

224

УДК 658.62:658.562

ДОСЛІДЖЕННЯ ХАРАКТЕРИСТИК МОЛОКА ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ ЙОГО СВІЖОСТІ

© П. Столярчук, О.Малик, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Молоко єдиний натуральний продукт, що містить майже повний набір необхідних поживних речовин, які знаходяться в такому співвідношенні, що відповідає потребам людини [1]. При купівлі молока органолептично складно визначити свіже воно чи вже почало псуватися. Під час зберігання молока виникають структурні зміни основних компонентів молока – білків, жиру. Можуть змінюватися і інші складові молока (солі, лактоза, вітаміни, ферменти), а також його фізико-хімічні, органолептичні та технологічні показники.

Враховуючи те, що молоко – це продукт швидкого псування, важливим є контроль показників, що визначають його свіжість. Стандартним показником свіжості молока є його кислотність [2], який є одним з основних критеріїв оцінки його якості. Свіжовидоєне молоко не тільки від окремої тварини, а й від декількох, може мати підвищену кислотність, що залежить, як від індивідуальних особливостей тварин, так і від складу кормів. Під час тривалого зберігання молока, у ньому відбуваються зміни майже усіх основних складових і його властивостей. Більш значні зміни відбуваються з білками та жиром, менш значні – з вітамінами і солями [3]. Протягом певного часу зберігання молока змінюється склад оболонок жирових кульок, тим самим порушуючи їх цілісність, відбувається скупчення жирових кульок тощо. Частково дестабілізується емульсія жиру та з’являється дестабілізований (вільний) жир. Він сприяє зниженню стійкості молочних продуктів при зберігання. Як наслідок, змінюється агрегатний стан жиру, підвищується густина, в’язкість, кислотність молока. Тривале зберігання молока призводить до утворення продуктів розпаду казеїну, які негативно впливають на технологічні та органолептичні властивості молока.

Лабораторні методи визначення свіжості молока є тривалими (підготовка проби включає процес змішування, термостатування, кипятіння, титрування), вимагають лабораторії та кваліфікованого персоналу [4]. Особливо актуальною ця проблема є при закупівлі сировини для виготовлення молочної продукції або при придбанні його на стихійних ринках, оскільки несвіже молоко може зіпсувати кінцевий продукт. У період зберігання молока змінюється вміст у ньому бактерій і їх співвідношення, а характер цих змін залежить від температури, терміну зберігання і складу мікрофлори при отриманні молока.

Під час зберігання у молоці відбуваються процеси відповідно до чотирьох фаз розвитку (бактерицидна фаза, фаза змішаної мікрофлори, молочнокисла фаза і фаза дріжджів та плісені) мікрофлори у молоці. У бактерицидній фазі молоко є „майже стерильним” і свої натуральні властивості зберігає залежно від умов отримання молока. Фаза змішаної мікрофлори, молочнокисла та фаза дріжджів і плісені ідентифікується органолептично, таке молоко вважається не придатним для вживання [5].

Метою роботи є створення швидкого способу ідентифікації свіжості (придатності) молока з допомогою визначення електричних параметрів молока.

Cуть способу полягає у тому, що через перетворювач, який заповнений досліджуваним молоком, пропускають електромагнітні коливання високої частоти (2-10 МГц), визначають та аналізують частотні залежності різниці фаз та амплітуди вихідних та вхідних сигналів перетворювача.

Досліджувалися п’ять зразків молока (1-свіже молоко; 2-один день зберігання; 3-два дні зберігання; 4-три дні зберігання; 5-чотири дні зберігання та 6-девять днів зберігання у холодильнику). В результаті аналізу залежностей значень амплітуди від частоти для молока різного терміну зберігання, бачимо, що зміни є незначними, тому на наш погляд, амплітудно-частотна характеристика не є інформативним параметром для визначення свіжості молока (рис. 1а).

Фазочастотна характеристика для свіжого молока має відмінність від фазочастотної характеристики для не свіжого молока (рис. 1б), яка полягає у зміні характеру залежностей. Для свіжого молока (крива 1) фазочастотна характеристика зростає наприкінці частотного діапазону та має декілька максимальних значень. Для не свіжого молока у залежностях відсутні максимальні значення у тому ж частотному діапазоні, а характер зміни кривих залежностей є майже лінійним (криві 2-6).

225

а)

б)

Рис. 1. Амплітудно-частотна характеристика (а) та фазочастотна характеристика (б) первинного перетворювача для свіжого молока і молока тривалого часу зберігання

Отже, даний спосіб можна використовувати для визначення свіжості молока за таким параметром, як

фазочастотна характеристика. Для реалізації способу можна створити засіб на основі вимірювача різниці фаз та двоелектродного первинного перетворювача.

1. Якубчак О.М. Ветеринарно – санітарна експертиза з основами технології і стандартизації продуктів тваринництва / О.М. Якубчак, В.І. Хоменко та ін. За ред. О.М. Якубчака, В.І. Хоменка. – Київ, 2005. – 800 с. 2. Молоко коров’яче незбиране. Вимоги при закупівлі: ДСТУ 3662-97. – [Чинний від 01.01.1998]. – К.: Держстандарт України, 1998. – 13 с. 3. Горбатова К.К. Химия и физика молока: Учебник для вузов / К.К. Горбатова. – СПб.: ГИОРД, 2004. – 288 с. 4. Инихов Г.С. Методы анализа молока и молочных продуктов / Инихов Г.С., Брио Н.П. – М.: Изд. „Пищевая промышленность”, 1971. – 423 с. 5. Міхалєва М.С. Дослідження електричних методів визначення характеристик якості молока та можливостей бактерицидних контрольних заходів/ М.С. Міхалєва, О.В.Кутенська // Вимірювальна техніка та метрологія, – 2011. – №72. – С. 117 – 120.

226

УДК 621.317.1

ОБҐРУНТУВАННЯ ВИБОРУ СЕНСОРІВ ДЛЯ РОЗРОБКИ ПОРТАТИВНОГО ГАЗОАНАЛІЗАТОРА АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ ПРИ ОЦІНЦІ ВПЛИВУ

ТЕХНОЛОГІЇ ВИДОБУТКУ СЛАНЦЕВОГО ГАЗУ © К. Терентьєва, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Актуальністю даного дослідження є розробки в подальшому портативного газоаналізатора для визначення хімічних складників суміші, з метою моніторингу екологічного стану атмосферного повітря, яке підпадає під вплив всіх процесів пов’язаних із видобутком сланцевого газу. Для кількісної оцінки забруднювачів повітряного середовища використовують різні методи газового аналізу, які засновані на різноманітності хімічних і фізичних властивостей визначених компонентів. За способом визначення цих властивостей виділяють три групи методів: хімічні, фізико-хімічні та фізичні.

Прилад, призначений для вирішення поставленого завдання, повинен володіти експлуатаційною надійністю, невисокою вартістю і простотою в обслуговуванні, показання приладу повинні бути незалежні від наявності в аналізованої газової суміші невимірюваних компонентів. Такі вимоги задовольняють прилади, принцип дії яких заснований на термохімічному, оптичному, електрохімічному або напівпровідниковому методах аналізу.

Відомі методи, що дозволяють за допомогою математичної обробки вихідного сигналу одного сенсора визначати концентрації кількох компонентів газової суміші, до таких методів можна віднести інфрачервону спектроскопію, хроматографію і мас-спектроскопію. Однак прилади, що реалізують вказаними методами, мають високу вартістю і володіють досить складною конструкцією. Тому розробка нових методів, що дозволяють за допомогою одного недорогого сенсора одночасно вимірювати концентрації декількох компонентів газової суміші, є перспективною і актуальною темою. Першим етапом вирішення даного завдання є вибір типу сенсора, який буде використовуватись в аналізаторі.

Сенсор, призначений для одночасного вимірювання концентрацій декількох газів повинен відповідати таким вимогам: сенсор повинен бути чутливий до всіх типів аналізованих газів; чутливість сенсора до газів повинна залежати від будь-якого регульованого параметра, яким можна керувати; сенсор повинен працювати без використання витратних матеріалів; сенсор повинен володіти низькою вартістю, великим терміном служби, надійністю, простотою експлуатації та обслуговування.

Розглянемо, які вже з існуючих сенсорів відповідають зазначеним вимогам. У зв'язку з тим, що дане дослідження базується на вивченні можливості визначення концентрацій декількох компонентів за допомогою одного сенсора, об'єкт, дослідження може не володіти, високої чутливістю тільки до одного виду газу. Можливість визначення одним сенсором концентрацій декількох компонентів, передбачає його чутливість до всіх компонентів , які присутні в газовій суміші. Тому газові сенсори з принципом дії – заснованому на термохімічних і теплових методах вимірювання, не відповідають першій вимозі.

Відповідно до другої та третьої вимогам – можливостями до лінійно незалежного регулювання чутливості сенсора до вимірюваних газам не володіють такі методи газового аналізу: теплові, електрохімічні, титрометрія і гравіметрія.

Відповідно до четвертої вимоги не допустимі витратні матеріали, тому можна відкинути такі методи: електрохімічні та хімічні, газова хроматографія. Велику кількість сучасних приладів створено на базі електрохімічного, термохімічного або напівпровідникового сенсорів. Основна причина широкого розповсюдження; подібних сенсорів пов'язана з їх компактністю, простотою технічної, реалізацією та невисокою вартістю. Таким чином, ці сенсори задовольняють п'яту із запропонованих вимог.

Сформульованим вимогам найкраще відповідають напівпровідникові сенсори (таблиця) Висока чутливість до вмісту в атмосфері цілого ряду токсичних і вибухонебезпечних газів роблять напівпровідникові сенсори особливо привабливими для використання в якості чутливих елементів газоаналізаторів. Невеликі розміри, низька вартість при масовому виробництві, простота обслуговування роблять їх перспективними елементами для застосування в приладах газового аналізу.

Способи підвищення вибірковості вимірювання, пов'язаного з періодичною зміною температури нагріву чутливого елемента, можна реалізувати з допомогою малоінерційних сенсорів. Причому швидкодія сенсора, визначається з одного боку швидкостями хімічних реакцій, що відбуваються на його поверхні, а з іншого боку за допомогою швидкостей нагрівання та охолодження чутливого шару. Найбільшою швидкісною

227

реакцією на зміну приповерхневих концентрації аналізованого газу володіють тонкоплівкові сенсори. Висока швидкість та рівномірність нагріву чутливого шару можуть бути досягнуті за допомогою зниженням габаритів та мінімізацією відстані до нагрівача. Швидкість охолодження цього шару залежить від величини тепловідведення, яке забезпечується переважно теплопровідністю між ним і корпусом сенсора.

Таблиця

Вимоги до сенсорів газового аналізу

Методи газового аналізу Вимога № 1

Вимога № 2

Вимога № 3

Вимога № 4

Вимога № 5

Фізичні методи Оптичні + + + + - Теплові - - - + - Мас-спектроскопія + + + + - Фізико-хімічні методи Електрохімічні + - - - + Напівпровідникові + + + + + Газові хроматографія + + + - - Хемілюмінісценція + + + - - Термохімічні - + + + + Хімічні методи Титрометрія + - - - - Гравіметрія + - - - - Фотоколорометричні + + + - -

На основі проведеного огляду літератури можна зробити висновок, що створення малогабаритних

простих приладів, що відрізняються відсутністю витратних матеріалів, низькою вартістю, великим терміном служби, надійністю, простотою експлуатації та обслуговування, здатних аналізувати багатокомпонентні газові суміші є актуальним завданням.

Враховуючи всі вимоги було зазначено, що найбільше для реалізації підходить напівпровідниковий газовий сенсор. Регульованим параметром, який можна змінювати для підвищення вибірковості вимірювання, є температура нагріву чутливого елемента сенсора. На основі напівпровідникового методу можливе створення простого і недорогого газоаналізатора, що дозволяє за допомогою одного сенсора вимірювати концентрації кількох газів.

228

УДК 621.317; 621.38

КОРИГУВАННЯ АДИТИВНОЇ СКЛАДОВОЇ ПОХИБКИ КОДО-КЕРОВАНИХ КАЛІБРАТОРІВ НАПРУГИ

© В. Яцук, Р. Янович, Ю. Яцук, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна vyatsuk@lp.edu.ua, romanyanovych@rambler.ru, jurij.jazuk@gmail.com

Для здійснення оперативного контролювання за протіканням вимірювальних процесів засобів вимірювання (ЗВ), що вже експлуатуються, доцільно використовувати переносні кодо-керовані міри (калібратори) електричних величин [1, 2]. Завдяки сучасній елементній базі кодо-керовані міри електричних величин легко можуть бути виготовлені малогабаритними і переносними.

В робочих умовах експлуатації калібратори електричних величин потребують періодичного ручного коригування адитивної складової похибки (АСП), що збільшує трудомісткість метрологічних робіт, а також час їх проведення. Зважаючи на це, калібратори електричних величин пропонуємо забезпечувати системою автоматичного коригування АСП за методом комутаційного інвертування (рисунок).

Рис. Схема калібратора напруги з корекцією АСП за методом комутаційного інвертування

На рис. є такі умовні позначення: EN – джерело опорної напруги; ПП1, ПП2 – перемикачі полярності; f –

частота управління перемикачів полярності; ЦАП – цифро-аналогвий перетворювач; μ – значення коду керування ЦАП; ОП1, ОП2, ОП3 – операційні підсилювачі; e1, e2, e3 – напруги зміщення операційних підсилювачів; Uk – вихідна напруга калібратора.

Принцип автоматичного коригування АСП полягає у використанні двох синхронних перемикачів полярності, розташованих на вході ПП1 та виході ПП2 калібратора напруги, з подальшим усередненням вихідної напруги (УВ) калібратора. Таке усереднення може здійснюватись як в аналоговій формі під час використання ФНЧ [3, 4], так і в цифровій формі під час підсумовування парної кількості результатів перетворень вихідних сигналів калібратора. В одному з положень перемикачів ПП1 та ПП2 вихідна напруга калібратора Uk1і дорівнюватиме

( )[ ] 3211 )1( eeeEU EiNHiHik +++++= δδµ µ , (1)

а в протилежному положенні Uk2і: ( )[ ] 3212 )1( eeeEU EiNHiHik −+++−= δδµ µ , (2)

де µіН – номінальне значення коду керування ЦАП; ЕNН – номінальне значення джерела опорної напруги (ДОН); δμі, δЕ – відносні похибки коду керування та ДОН відповідно; e1, e2, e3 – АСП ОП1, ОП2 та ОП3 відповідно.

ЦАП EN

e1

e2

e3

μ

ОП1

ОП2

ОП3

Uk

ПП1 ПП2

f

УВ

229

Під час усереднення значення вихідної напруги калібратора Ukі для поточного і-го значення коду µі визначається як:

)1(2

21EiNHiH

ikikki EUUU δδµ µ ++=

+= . (3)

Результати математичного моделювання розробленої схеми калібратора добре співпали із результатами експериментальних досліджень його макета.

Для макету було вибрано ДОН з EN = 100 мВ, а значення коду ЦАП змінювалося від 0 до 1 з кроком 0,25. Щоб перевірити вплив АСП на результати досліджень, подавали напруги е1, е2, е3 із значенням 15 мВ від окремого джерела живлення. Результати мали вигляд, поданий в таблиці.

Значення АСП апріорно було вибрано більшим від можливих значень еквівалентних напруг зміщення підсилювачів. Імітатор еквівалентної напруги АСП розміщувався в різних характерних точках макету калібратора напруги, а саме в колах зворотного зв’язку усіх операційних підсилювачів.

Таблиця

Результати дослідження макету кодо-керованого калібратора напруги

Значення коду ЦАП, µН Вихідна напруга без завад, UК1, мВ Вихідна напруга із завадами, UК2, мВ 0 -0,003 -0,003

0,25 25,007 25,007 0,5 50,015 50,014 0,75 75,023 75,022

1 100,031 100,031 Як видно з результатів досліджень, запропонована схема практично дозволяє скорегувати АСП кодо-

керованої міри до значень дискретності показів волтьметра. Але все ж таки залишається МСП, яку можна оцінити шляхом математичного аналізу функції перетворення калібратора і за допомогою додаткових схемотехнічних рішень зменшити її вплив.

Отже, в результаті розроблено макет кодо-керованої міри напруги з коригуванням АСП за методом комутаційного інвертування і проведено його дослідження. Після проведеного аналізу і опрацювання результатів перетворень за методом комутаційного інвертування достатньо легко провести калібрування промислових вимірювачів напруги і оцінити їх метрологічні параметри в робочих умовах експлуатації. Результати експериментальних досліджень показали, що сидліговане значення АСП є співмірним з одиницею молодшого розряду показів усереднювального вольтметра.

1. Метрологія та вимірювальна техніка: Підручник / Поліщук Є.С., Дорожовець М.М., Яцук В.О. та ін.; За ред. проф. Поліщука Є.С. – Львів: Вид-во Національного університету „Львівська політехніка”, 2012. – 544 с. 2. Яцук В. Підвищення метрологічної надійності засобів вимірювань у робочих умовах експлуатації // Вимірювальна техніка та метрологія. – 2002. – №60. – С. 98–102. 3. Meijer G.C.M. Smart Sensor System [Text] / G.C.M. Meijer – Delft: SensArt, 2008. – 385 p. 4. Яцук В., Янович Р., Здеб В. Можливості оперативного калібрування промислових вимірювачів напруги // Управління якістю в освіті та промисловості: досвід проблеми та перспективи. Тези доповідей – Львів – 2013. – С. 260–261.

230

СТУДЕНТСЬКА СЕКЦІЯ

УДК 006.015.5; 621.317

ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ МЕТРОЛОГІЇ ДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ НА МІРИ КРИМСЬКОГО ХАНСТВА

© Н. Бейтуллаєва, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Коли люди почали порівнювати себе з іншими; порівнювати предмети, товари, рослини, звірів тощо, вони також розпочали порівняння з частинами людського тіла, такі як палець, долоня, стопа, лікоть та інші – майбутній прототип мір довжини.

Згодом виникла потреба в мірі об’єму, для обчислення кількості і обліку сипких, рідких матеріалів – спочатку горсть, а потім інвентар – гарнец і похідні. Мабуть, виміри почалися з часу, до чого спонукала зміна дня і ночі, закономірностей в цих явищах. Обмір віддалей, поверхні землі теж виникає на поєднанні різних понять, наприклад, площу, що можна було зорати парою волів за світловий день.

Зазвичай, міри встановлювала влада – король, князь, феодал, сейм, бургомістри, магістрати тощо. Але змінювалась влада, отже і змінювались міри. Суспільство почало вимагати порядку, оскільки є взірцеві міри, яких потрібно дотримуватись і встановлювати контроль за ними [1].

На теренах сучасної України найдавніші відомості про вимірювання, міри і ваги маємо з археологічних досліджень пів берегу Криму – Херсонесу, Боспору, Керкиштиду. Ці міста-держави засновано грецькими колоністами ще IV-V століттях до н.е.; вони мали демократичні форми правління, колективні органи влади, власне законодавство. Наприклад в Херсонесі, міська Рада, яка збиралася , готувала проекти законів і контролювала діяльність виконавчих органів влади. Колегія стратегів відповідала за обороноздатність, номофілаки зберігали державні документи та слідкували за виконанням законів. Спеціальні урядовці контролювали чинність метрологічної системи. Як відомо, саме слово „метрологія” походить від грецьких „метрон” – міра і „логос” – вчення і відрізняється від інших природничих наук тим, що її базові положення приймаються за угодами, а не диктуються об`єктивними закономірностями.

З другої половини IV століття до н.е.в Херсонесі було запроваджено інститут магістрів, які наглядали за дотриманням мір та їх регулюванням. Спершу з`явились монетні магістрати, а потім був запроваджений інститут астиномів, які таврували стандартну торговельну тару, мірний посуд, черепицю і контрольні гирі. Астином запрошувався гончарем до його майстерні, де здійснював перевірку мірного посуду, черепиці на відповідність еталонам [2]. Також існував інститут агрономів – ринкових наглядачів, зобов’язаних слідкувати за правильним застосуванням ринкових мір торговцями та карати шахраїв.

Використовувані міри наведені в табл. 1–6. Таблиця 1

Міри довжини

Назва Предмети і поняття, використовувані для встановлення значень мір Приблизне значення Stadion Стадій 178,60 м Plethron Плетр 29,60 м Orgyia Махова сажень 1,79 м Bema diplun Двійний крок 1,48 м Pechys Лікоть 44,40 см Pus Фут 29,62 см Palaiste Ширина долоні 7,40 см Daktylos П`ядь 1,85 см Рarasanges Парасанг (30,40 або 60 стадіїв) 5-6 км

Таблиця 2

Міри площі

Назва Предмети і поняття, використовувані для встановлення значень мір Приблизне значення plethron 10 000 кв.футів 876,00 м2

arura 50 кв.футів 43,80 м2

231

Таблиця 3 Міри об’єму сипких тіл

Назва Предмети і поняття, використовувані для встановлення значень мір Приблизне значення medimnos четверик 52,50 л choinix добовий пайок 1,09 л

Таблиця 4

Міри об’єму рідких тіл

Назва Предмети і поняття, використовувані для встановлення значень мір Приблизне значення metretes мірка 39,46 л chus кувшин 3,28 л

Таблиця 5

Міри маси

Архаїка Предмети і поняття, використовувані для встановлення значень мір Приблизне значення talanton талант 36000 г mina міна 600 г drachme драхма 6 г obolos обол 1 г

Таблиця 6

Міри ваги

Вагові одиниці Греції Егінська система Аттіко-евбійська система Обол 1,04 г 0,73 г Драхма 6,237 г 4,366 г Міна 623,7 г 436,6 г Талант 37,142 кг 29,196 кг

Необхідність вимірювань виникла разом з розвитком суспільних відносин між людьми, тоді і виникла

потреба в мірах одно подібних, справедливих щоб унеможливити ошукування.

1. Величко О.М. Всесвітня історія метрології: від давнини до кінця XIX століття. – Київ: Основа, 2006. – 424с. 2.Грицко Б.А. Нариси з історії метрології на теренах. – Львів: Афіша, 2005. – 267с.

Науковий керівник: д.т.н., доц. Гоц Н.Є.

232

УДК 621.316.1; 658.652

ПРЕЦИЗІЙНІ КАНАЛИ ВИМІРЮВАННЯ ТЕМПЕРАТУРИ ДЛЯ ВИПРОБУВАНЬ ЕНЕРГЕТИЧНИХ ОБ’ЄКТІВ

© Г. Білозір, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Під час випробувань перетворювачів сонячної енергії нормативні документи серії ISO 9806 вимагають забезпечення похибки вимірювання температури не більшої ∆≤±0,1 0C в діапазоні 0…+100 0C. Основною технічною трудністю при цьому є необхідність врахування індивідуальної статичної характеристики перетворення (ІСХ) прецизійних сенсорів температури, оскільки навіть найточніші платинові термоперетворювачі опору (ПТО) класу А мають в цьому діапазоні межу допустимих значень похибки ∆ГД≤±(0,15+0,002│ӨХ│) 0С, де ӨХ – значення вимірюваної температури [1]. Це змушує використовувати прецизійні багатоканальні системи вимірювання температури із використанням прецизійних та стабільних калібрувальних резисторів, що суттєво ускладнює та піднімає вартість реалізації температурних каналів [2].

Суттєво спростити реалізації прецизійних вимірювачів температури можна з використанням сучасних Σ∆ АЦП, до входу яких під’єднується незрівноважений міст з ПТО в одному з плеч [2]. Однак, діапазон вимірюваних температур цього термометра обмежений не лінійністю незрівноваженого моста та не перевищує 25 0С [2]. Завдяки використанню прецизійних Σ∆ АЦП , які містять на чіпі два генератори струму (ГС), температурні коефіцієнти дрейфу струмів яких складають декілька одиниць ppm (10-6), вдається реалізувати широкодіапазонні вимірювачі різниці температур із коригуванням як адитивної (АСП) так і мультиплікативної (МСП) складових похибки [3].

Під час побудови прецизійних вимірювачів температури для досліджень сонячних перетворювачів слід враховувати необхідність під’єднання ПТО з допомогою чотиридротової лінії зв’язку. Окрім того у відносно вузько діапазонних вимірювачах доцільно віднімати сигнал, пропорційний до початкового опору R0 ПТО, безпосередньо на вході АЦП. З урахуванням цього прецизійний вимірювач температури для випробувань сонячних перетворювачів пропонуємо реалізувати на основі структурної схеми (див. рисунок) з використанням прецизійного 24-розрядного двоканального Σ∆ АЦП типу AD7713 фірми Analog Devices [4].

Рис. Структурна схема прецизійного вимірювача температури для випробувань сонячних перетворювачів Код результату вимірювання температури NӨX визначатиметься як

( )( )

( ) ( ) ( )[ ]ПNN

ПNXPGAADC

ПNN

ПNPGAADCX rR

rRRIIKKrRI

rRIRIKKN±

±−+=

±±−

= 00021

2

0021 1 αθθθ , (1)

де KADS, KPGA – коефіцієнти перетворення АЦП та підсилювача з програмованим коефіцієнтом підсилення (ПКП) відповідно; RӨ та R0 – опір ПТО за вимірюваної температури ӨХ та 0 0С відповідно; α – температурний

RC1 RП2 ADC

AGND AIN- AIN+ REF- REF+ RTD2

RTD1

NX

RП1

RN R

ПN

RӨ

RПО RON

RC2

׀_000_׀

DA1

233

коефіцієнт опору ПТО; RON, RN – відповідно, опори резисторів для віднімання початкового опору R0 ПТО та масштабувального (для формування опорної напруги АЦП); rПО, rОN – частини змінних резисторів між їх бігунками та відповідно резисторами RON і RN для встановлення нульових та калібрувальних показів термометра.

Якщо подати значення величин Рі у виразі (1) через їх номінальні значення Рін та відносні похибки δРі, ( )PiHii PP δ+= 1 то знехтувавши членами другого та вищого порядків точності, вираз для абсолютної похибки

∆NX вимірювача температури представимо у вигляді:

ДKРNH

ПNAPNXN

H

ПN

NH

HADHNX R

rNRr

RRK ∆+

±+++

±−=∆ 2012

0

00012

0αδδδδδ , (2)

де PGAHADCHADH KKK = ; 210012 δδδδ −+= ; NPAAPN δδδδ −+= ; δ0, δ1, δ2 – відносні похибки, відповідно, підгонки початкового опору R0 ПТО та задання струмів I1 та I2 в мікросхемі АЦП; δА, δР, δN – відносні похибки відповідно коефіцієнтів перетворення АЦП, підсилення ПКП та масштабувального резистора RN; δα – відносна МСП ПТО; KADCH, KPGAH, ROH, RONH, RNH, αN – номінальні значення величин, відповідно, KADC, KPGA,

RO, RON, RN, α; δОN – відносна похибка резистора RON; XHNH

NADHXN R

RKN θα0= ; ΔДКР – похибки дискретності

встановлення певних значень опору під час калібрування термометра. Для калібрування термометра доцільно використати прецизійний термостат, наприклад, типу ТСР-НО з

максимальним значенням об’ємного градієнта температури що не перевищує ±0,02 0С. Тоді, встановивши у термостаті значення температури 0 0С, з допомогою змінного резистора rПО встановлюються нульові покази термометра. При цьому перша складова виразу з похибкою дискретності дорівнюватиме нулю. З метою коригування МСП у термостаті слід встановити значення температури в околі (0,7…0,8)Өxm, де Өxm – максимальне значення вимірюваної температури [5].

Зміною опору змінного резистора на цифровому табло встановлюється показ, що відповідає показу індикатора температури у термостаті з урахуванням похибки дискретності. При цьому коригуватиметься еквівалентне значення адитивної складової похибки, зумовлене інструментальними похибками резистора RON, похибкою підгонки початкового опору ТО, похибками задавання значень струмів I1 та I2 в мікросхемі АЦП. Еквівалентне значення мультиплікативної складової похибки, зумовлених похибкою температурного коефіцієнта чутливості платинового ТО, інструментальними похибками масштабувального резистора RNта коефіцієнтів перетворення АЦП і підсилювача ПКП.

Отже, після виконання таких калібрувань похибка вимірювання температури практично визначатиметься тільки можливими змінами параметрів вимірювача температури під час зміни умов довкілля. Оскільки параметри АЦП можуть незначно змінюватись, то фактично похибка вимірювання температури визначатиметься лише часовими та температурними змінами резисторів RON та RN.

1. V. Yatsuk, P. Stolyarchuk, M. Mykyjchuk et all, Metrological Assurance of the Sun Energy Collectors

Testing, Pomiary. Automatyka. Kontrola, 9-2013 – Vol.59-2013. – P. 901-904. 2. В. Яцук, П. Бугайцова, Ю. Яцук. Засоби моніторингу та реєстрації послуг із теплопостачання / Метрологія та прилади. – Науково-виробничий журнал. – №4(42)2013. – Харків, 2013. – С. 38-44. 3. Столярчук П.Г., Микийчук М.М., Яцук В.О. та ін. Розробка математичної моделі ефективності сонячних перетворювачів / Східно-Європейський журнал передових технологій. – 5/8(71)2014. – Харків, 2014. – С. 30-36. 4. Loop-Powered Signal Conditioning ADC AD7713, available [www.analog.com]. 5. В. Яцук, П. Малачівський. Методи підвищення точності вимірювань. – Львів: Видавництво „Бескид-біт”, 2008. – 358 с.

Науковий керівник: д.т.н., проф. Яцук В.О.

234

УДК 37.012: 378.4(477.43)

МОНІТОРИНГ ЯКОСТІ ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА У ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ

© О. Бурбас, 2015

Хмельницький національний університет, Хмельницький, Україна

На сьогодні великого значення набуває підготовка високоосвічених фахівців з відповідним рівнем знань, умінь та компетенцій. Відтак, актуальним є питання підвищення якості вищої освіти. Для вирішення цієї проблеми можуть слугувати моніторингові дослідження.

У науковій літературі значна увага приділяється моніторингу навчального процесу та навчальних досягнень студентів у ВНЗ [1]. Натомість питання моніторингу складових освітнього середовища студентами, як основними суб’єктами навчального процесу ВНЗ, недостатньо розглядається.

Метою досліджень є розгляд інструментарію моніторингу складових якості освітнього середовища студентами ВНЗ.

За період з вересня до листопаду 2014 року нами була розроблена анкета для студентів п’ятого курсу, як інструментарій освітнього середовища ВНЗ. Тема анкети: „Якість освітнього середовища Хмельницького національного університету очима студентів”. Складові освітнього середовища формувалися на підставі попередніх досліджень [2]. До складу анкети увійшли запитання, що стосувалися основних напрямів: навчальний процес; матеріально-технічна база; навчально-методичне забезпечення; організація навчального процесу; соціальні умови; управління та керуючі органи.

Анкетування проводилось у два етапи. Перший етап проведено самоврядуванням студентів, у якому було опитано 461 студент. За результатами першого питання анкети, можна сказати, що наповненістю модульного середовища найбільше задоволені студенти п’ятого курсу, а найменше – першого. Результати відповідей на друге запитання свідчать, що об’єктивністю оцінювання викладачами знань студентів найбільше задоволені студенти п’ятого та першого курсів, а найменше – третього.

Студенти внесли й власні пропозиції щодо підвищення якості навчання в університеті, зокрема: переведення занять на п’ятиденну форму навчання; інноваційні форми лекційних занять; можливість самостійно обирати варіативні дисципліни; навчання проводити виключно в першу зміну; своєчасне використання викладачами електронного журналу; покращення матеріального стану лабораторій; можливість вільного відвідування лекцій; проведення навчання за сучасними посібниками.

Другий етап анкетування проводився із студентами п’ятого курсу таких факультетів як: механічний та програмування комп’ютерних і телекомунікаційних систем. Аналіз підсумків другого етапу анкетування показав, що найбільше студенти п’ятого курсу задоволені організацією навчального процесу, навчально-методичним забезпеченням та соціальними умовами. В той же час, їх не влаштовує управління та керуючі органи університету. Навчальним процесом та матеріально-технічною базою студенти задоволені частково.

Проаналізувавши відповіді на відкриті запитання можна сказати, що чинниками, які знижують рівень якості освіти в університеті на думку студентів є: непрофесійне спрямування дисциплін; прояви неуставних відносин; стан матеріально-технічної бази.

Також студенти виділили й чинники, які підвищують рівень якості освіти в університеті. Ними виявилися: висококваліфіковані викладачі; наявність інформаційного освітнього середовища.

Отже, розроблення і застосування інструментарію моніторингу дає можливість здійснювати постійний зворотний зв'язок із основними учасниками освітнього процесу – студентами та дізнаватися про проблеми, що впливають на якість освітнього середовища вищого навчального закладу.

1. Майоров А.Н. Мониторинг в образовании. Книга 1 / А. Н. Майоров. – Спб. : Издательство

Образование – Культура, 1998. – 344 с. 2. Скиба М. Є., Костогриз С. Г., Красильникова Г. В. Моніторинг якості навчального процесу у вищому навчальному закладі освіти: монографія / М. Є. Скиба, С. Г. Костогриз, Г. В. Красильникова. – Хмельницький : ХНУ, 2009. – 219с.

235

УДК (663.551.5:006.83):338.439.5(477)

ПРОБЛЕМИ КОНТРОЛЮ ЯКОСТІ ГОРІЛЧАНИХ ВИРОБІВ © І. Вдовиченко, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Горілка є одним sз видів харчової продукції, а до харчової продукції слід ставитись з підвищеною увагою з огляду на гарантування її показників якості. На даний момент вимоги щодо основних значень показників якості для горілчаної продукції викладено у чинному національному стандарті [1]. Йдеться про відсутність шкідливих для людського організму речовин, наприклад таких як: органічні та мінеральні домішки і розчинені гази. Природна вода, яка входить до складу будь-якої горілки, ніколи не буває хімічно чистою та завжди містить, залежно від ґрунтових, кліматичних та інших умов, різні речовини − нерозчинні (глина, пісок, частинки рослин, водорості, мікроорганізми) та розчинні (вапно, гіпс, магнезія, глауберова сіль, кухонна сіль, кремнекислий натрій, солі заліза та алюмінію, гумінові речовини (продукти розкладу залишків рослин) та ін. Крім того, як було вже зазначено, горілка може містити також розчинні гази: кисень, вуглекислий газ, сірководень тощо.

Відомі фізико-хімічні методи дослідження харчової продукції, такої як горілка, займають багато часу та потребують використання великої кількості обладнання та хімічних речовин для здійснення подібних досліджень.

На сучасному етапі перспективним виглядає застосування експрес-методу аналізу якості харчової продукції за допомогою електричного методу .

Нами було використано ємнісний площинний сенсор для аналізу (моніторингу) електрохімічних параметрів розчину горілки в дистильовані воді. При цьому для підготованих розчинів застосовувалась скляна мірна посудина, в яку поміщались вимірювальні електроди зі спеціальної сталі з антикорозійним покриттям. Площини вимірювальних електродів були практично повністю поміщені у досліджуваний розчин. Даний сенсор під’єднувався до RCL-метра типу BR 2827 (виробник − Китай), котрим фіксувались значення вимірюваних ємностей Сх та еквівалентних активних провідностей Gx у залежності від частоти тестового сигналу f, що вироблявся вимірювальним приладом.

На рис. 1 наведено графік Сх = F(f), а на рис. 2 − графік Gx = F(f). При цьому, спочатку використовувалась безпосередньо дистильована вода об’ємом 150 мл , а потім, почергово, додавалась до неї рівномірними порціями (по 5 мл) горілка „Львівська” міцністю 400.

Рис. 1. Зміни ємності Сх в залежності від частоти f під час зміни концентрації горілки „Львівська” міцністю 400

Як видно з першого графіка, зміна концентрації горілки у розчині не призводить до зміни Сх у межах

варіації f = 1…100 кГц .

Вісь абсцис – частота, kHz Вісь ординат – ємність, pF

236

Рис. 2. Зміни еквівалентної активної провідності Gx в залежності від частоти f під час зміни

концентрації горілки „Львівська” міцністю 400

Вимірювальними даними ділянки f = 0,1…1,0 кГц нехтуємо, оскільки на дані результати мали вплив зміни повітряного середовища над досліджуваним розчином у посудині та впливи електричних і магнітних наведень від потужного електричного і електронного устаткування.

Слід зазначити, що, у першому наближенні, наведені залежності Gx = F(f) у вибраному діапазоні частот мають лінійний характер. Це можна пояснити тою обставиною, що вміст ймовірних інших домішок у розчинах з встановленими рівнями концентрацій, у порівнянні із концентраціями спирту (С2Н5ОН) та дистильованої води вважатимемо нехтовно малим. Тому звичайно вплив цих домішок на графік (рис. 1) є несуттєвим.

Аналізуючи дані другого графіка (рис. 2), можна спостерігати пропорційні зміни Gx = F(f) в залежності від наявної концентрації горілки у розчині. Так само, як і на рис. 1, нехтуємо ділянкою f = 0,1…1,0 кГц значень Gx .

Таким чином, використовуючи подібний спосіб контролю, по-перше, можна перевіряти досліджуваний вид горілки на міцність − чи відповідає вона задекларованому на етикетці значенню (тут 400).

По-друге, перспективним виглядає застосування таких вимірювань безпосередньо для контролю якості горілки, тобто без наявності дистильованої води. Можна стверджувати, що кожен сорт горілки матиме свій, індивідуальний „паспорт” − криву залежності Gx = F(f).

Висновок. Запропоновано оригінальний спосіб моніторингу горілчаних виробів різноманітних сортів за допомогою електричного методу, з використанням сенсора у вигляді ємнісного площинного первинного перетворювача, що дозволить налагодити швидкий експрес-аналіз горілки, придатний для умов промислового виробництва.

1. Державний стандарт України ДСТУ 4165: 2003. Горілки і горілки особливі. Правила приймання і методи випробування. Київ: Держспоживстандарт, 2004. – 20 с.

Науковий керівник: д.т.н., проф. Ванько В.М.

Вісь абсцис – частота, kHz Вісь ординат – ємність, pF

237

УДК 006.91+536.5

АНАЛІЗ ЗАСТОСУВАННЯ ТЕРМОМЕТРІВ ІНФРАЧЕРВОНОГО ВИПРОМІНЕННЯ В ПРОМИСЛОВОСТІ

© І. Волощук, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Термометр інфрачервоного випромінення – прилад для безконтактного вимірювання температури тіл за їхнім випроміненням в оптичному діапазоні спектра. Термометр інфрачервоного випромінення вимірює температуру за принципом реєстрації теплового випромінення об’єкту в температурному діапазоні від -30 до +150 ⁰ та спектральному діапазоні 8-14 мкм.

Актуальність. У промисловості часто потрібні вимірювання температури різних поверхонь, сировини та промислових механізмів. Для таких цілей використовують термометр інфрачервоного випромінення. Основними перевагами застосування термометрів інфрачервоного випромінення є:

1. Технологія вимірювання температури за інфрачервоним випроміненням забезпечує зручну та швидку реєстрацію температурних даних навіть при швидких і динамічних процесах.

2. Системи оснащені надійними сучасними фотоелектричним сенсорами з високою спектральною і температурною чутливістю.

3. Завдяки відсутності впливу на об'єкт вимірювання, термометр випромінення не впливає на температурне поле об’єкту.

4. Завдяки можливості дистанційного вимірювання, термометр випромінення може контролювати температуру рухомих об’єктів та у важкодоступних місцях.

5. Можливість вимірювання в агресивному, радіоактивному середовищі та в умовах потужного електромагнітного поля.

Мета дослідження. Провести аналіз застосування термометрів інфрачервоного випромінення в промисловості для безконтактного вимірювання температури різних об’єктів.

Основною характеристикою будь-якого термометра інфрачервоного випромінення є діапазон температури та коефіцієнт візирування. Термометр інфрачервоного випромінення треба вибирати відштовхуючись від об'єктів, температуру яких Ви будете вимірювати. Варто вибирати прилад з діапазоном температур з якими вам доведеться працювати, оскільки чим вище такий діапазон, тим вища вартість термометра інфрачервоного випромінення. Крім безпосереднього вимірювання температури можуть виконувати функції регуляторів теплового режиму роботи нагрівальних пристроїв. Стаціонарні термометри інфрачервоного випромінення відрізняються великими розмірами, високою точністю і досить складним управлінням. Як правило, вони „заточені” під певну сферу виробництва і використовуються в промисловості: для контролю виробничих процесів у металургії, нафтохімії, целюлозно-паперової промисловості, у виробництві скла і пластмаси, для перевірки температури при виготовленні друкованих плат та ін. Виділяють також окремий клас автомобільних стаціонарних пірометрів для контролю технологічних процесів на автомобільних заводах. Через особливість умов застосування до стаціонарних пірометрів пред'являються особливі вимоги, такі прилади коштують чималих грошей і в більшості випадків є корпоративною власністю.

Портативні термометри випромінення менш точні, зате більш доступні, компактні і прості в роботі, а тому мають дуже широкою сферою застосування. Вони застосовуються в таких галузях як:

• електроенергетика. Низькотемпературні портативні пірометри активно використовуються для діагностики контактних з'єднань, а також для оцінки стану ліній електропередач, трансформаторів, радіаторів та ізоляторів. За допомогою пірометра можна легко виявити ділянку перевантаження кабелю та інших елементів електропроводки, і швидко локалізувати це місце;

• теплоенергетика. У теплоенергетиці пірометри застосовуються для температурного контролю теплотрас, визначення місць порушення теплоізоляції, проходження теплотраси, а також визначення місця поломки – якщо, приміром, прорвало трубу з гарячою водою. Також ці прилади незамінні при перевірці якості теплоізоляції приміщень;

• будівництво. Якщо говорити про будівництво, тут за допомогою компактних переносних термометрів випромінення визначають тепловтрати в житлових будинках, а також різних будовах промислового призначення. Крім того, з ними зручно знаходити розриви в теплоізоляційної оболонці стін;

• металургія та машинобудування. Безконтактний спосіб вимірювання температури чудово підходить для контролю над металургійними процесами – куванні, пресуванні, правці та ін.;

238

• наукові дослідження. При проведенні лабораторних досліджень активних речовин в агресивних середовищах, а також у тих випадках, коли контактний спосіб вимірювання температури може порушити чистоту експерименту, без пірометрів не обійтися (наприклад, контактний метод вимірювання температури може пошкодити об'єкт вимірювання, якщо він надто крихкий, або ж призвести до значних тепловтрат). Також компактні пірометри використовуються космонавтами для контролю і при проведенні дослідів.

Робочий діапазон температур пірометра визначається довжиною хвилі, на якій він працює, і також багато в чому визначає сферу його застосування. Тому дуже важливо знати, який спектральний діапазон найкращим чином підходить для конкретної вимірювальної задачі – це дозволить максимально знизити похибку і, як наслідок, підвищити достовірність показів.

Нижче наведена таблиця відповідності спектрального та температурного діапазону термометра випромінення за сферою його застосування

Таблиця

Відповідність спектрального та температурного діапазону термометра випромінення

Використання Спектральний діапазон, мкм

Діапазон температур, °С

В металургії, в якості заміни оптичних термометрів з зникаючою ниткою

0,65 600..4000

В металургії для вимірювання температури розплавлених металів через захисні скла

0,7..1,1 300..4000

Вимірювання температури поверхності матеріалів (метали, напівпровідники)

1,0..1,6 200..2000

В металургії для вимірювання температури металів як чорних так і кольорових

2,0..2,6 150..1800

Для вимірювання температури поліетилена, поліуретана, поліпропілена 3,4..3,45 50..600 Вимірювання температури через вогонь і газ 3,8..3,9 300..2500 Вимірювання температури кераміки і скла 4,8..5,2 100..2500 Вимірювання температури тонкого пластику, а також контроль низької температури при виробництві виробів з скла

7,9 0..600

Вимірювання температури через фтористий кальцій і кремній 7..10 0..600 Для вимірювання температури вогню і розплавлених газів 2,7;4,3 300..2200 Для вимірювання при низькотемпературних процесах 7..20 -40..800 Для вимірювання низьких і середніх температур різних матеріалів 8..14 -50..1100

Безконтактне вимірювання температури дає змогу контролювати температурні режими різних

технологічних процесів на всіх етапах виготовлення продукції та визначати невідповідності встановленим вимогам. Тому доцільним є розширення застосування цих засобів вимірювання в промисловості.

1. Походун А.И., Матвеев М.С., Моисеева Н.П. Стандартная функция платинового термометра сопротивления при температуре выше точки затвердевания серебра. „Измерительная техника”, 1993, 9, с.39-42

Науковий керівник: д.т.н., доц. Гоц Н.Є.

239

УДК 37.012:378.1

ВПРОВАДЖЕННЯ МОНІТОРИНГУ ОСВІТНІХ ПРОГРАМ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ У ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ

© А. Гавадзюк, 2015

Хмельницький національний університет, Хмельницький, Україна

Згідно із новим Законом України „Про вищу освіту” [1], освітня програма (ОП) – це система освітніх компонентів у межах спеціальності, що визначає вимоги до рівня освіти осіб, які можуть розпочати навчання за цією програмою: перелік навчальних дисциплін і логічна послідовність їх вивчення, кількість кредитів ЄКТС, необхідних для виконання цієї програми, а також очікувані результати навчання (компетентності), якими повинен оволодіти здобувач відповідного ступеня вищої освіти. Підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітньо-професійними, освітньо-науковими чи науковими програмами.

Процес, під час якого задовольняється необхідність контролю якості ОП та її покращення для підвищення якості освіти загалом, називають моніторингом. Майоров О. М. визначає моніторинг, як систему збору, обробки, зберігання і поширення інформації, яка орієнтована на інформаційне забезпечення управління, дозволяє робити висновки про стан об’єкта у будь-який момент часу і дає прогноз його розвитку [2]. Інструментарієм, тобто сукупністю засобів, механізмів, приладів, пристосувань, що застосовуються для різноманітних дослідницьких операцій, було обрано анкетування. Анкетування – засіб опитування, що містить в собі формулювання питань і можливі варіанти відповідей, з яких респондент повинен вибрати ті, що на його думку найбільше відповідають дійсності або дати розгорнуту відповідь на питання [3].

Розроблена анкета містить п’ятнадцять питань, які стосуються різних аспектів освітньої програми та її реалізації в умовах ВНЗ, зокрема: змісту дисциплін та вибору їх студентами; обсягів та якості практичної підготовки; логіки викладання дисциплін та дублювання навчального матеріалу.

В опитуванні взяли участь студенти спеціальності „Технологічна освіта”, гуманітарно-педагогічного факультету ХНУ. Із результатів анкетування стало відомо, що майже всі студенти вважають зміст освітньої програми, за якою вони навчаються, лише частково достатнім для успішної роботи за фахом. Більшість опитаних засвідчують, що не всі дисципліни, які вивчаються, актуальні для їхньої майбутньої професійної діяльності. Опитані запропонували вилучити з їх ОП низку дисциплін науково-природничого блоку та окремі спеціальні дисципліни, що не висвітлюють сучасний стан розвитку предметної галузі спеціальності. Майже одноголосно опитані стверджують, що вибір курсів не реалізовується в повній мірі. Студенти висловили бажання вивчати більше спеціальних дисциплін та іноземну мову за професійним спрямуванням.

Думки студентів щодо дублювання змісту навчального матеріалу та логіки викладання дисциплін розділились. Частина опитаних вважає, що відбувається дублювання змісту та порушена логіка викладання певних дисциплін, інша частина з цим не погоджується. Тематика і кількість курсових робіт, передбачених ОП, а також розподіл годин на вивчення дисциплін для теоретичної та практичної частин, на думку респондентів, однозначно не потребують корегування. Усі опитані визнали освітню програму, за якою навчаються посильною.

Загалом враження від навчання за ОП у респондентів позитивне, але вони запропонували: змінити терміни навчання: бакалавр – 3 роки, магістр – 1,5 роки; зменшити цикл загальних дисциплін та дати можливість студентам обирати дисципліни для вивчення; збільшити термін проходження навчально-педагогічної практики.

Отже, після аналізу дослідження стає зрозуміло, що існує необхідність удосконалення ОП щодо змісту, логіки, послідовності викладу навчального матеріалу. Недосконалим є і сам процес проведення моніторингу. Надалі планується удосконалити інструментарій проведення моніторингу та залучення нових категорій респондентів: керівників деканатів, викладачів, навчально-допоміжного персоналу.

1. Закон України „Про вищу освіту” / [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18. 2. Майоров А.Н. „Мониторинг в образовании”. Книга 1 / А.Н. Майоров. – Спб. : Издательство Образование – Культура, 1998. – 344 с. 3. Пілов П.І.; Свіжевська С.А. Анкетування як механізм моніторингу задоволеності внутрішніх споживачів освітнього процесу / [електронний ресурс] – Режим доступу: http://ir.nmu.org.ua/bitstream/handle/123456789/3393/70-76.pdf.

240

УДК 658.562

ДОСЛІДЖЕННЯ СИГНАЛІВ ЕЛЕКТРОХІМІЧНИХ СИСТЕМ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ВИМОГ ДО ПОБУДОВИ ЕЛЕКТРОХІМІЧНИХ ПРИСТРОЇВ

© М. Гаврилів, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Імпедансний метод є одним з перспективних методів визначення параметрів якості об’єктів неелектричної природи. Проте для різних типів електродних систем (напр. різний матеріал-платина,нержавіюча сталь,графіт) під час дослідження одного і того самого об’єкта можна отримати імпедансні спектри, які будуть відрізнятись між собою. Отже для правильної інтерпретації результатів імпедансного контролю, а також розуміння процесів, що відбуваються на межі досліджуваний об’єкт –первинний перетворювач необхідно здійснювати аналіз цих спектрів.

Важливим є дослідження цієї системи з точки зору електрохімії, а отже представлення її у вигляді пасивного двополюсника. За імпедансними частотними спектрами можна відтворити внутрішню структуру двополюсника, тобто синтезувати еквівалентну схему. Проте під час контролю об’єктів неелектричної природи трапляються випадки, коли в системі розчин – електрод протікають процеси, які не можна описати скінченною кількістю елементів. Так на межі електрод – розчин утворюється приелектродний електричний шар, відбуваються явища дифузії заряду. Тоді треба переходити на вищий рівень синтезу двополюсників, а саме використовувати спеціальні електрохімічні елементи. Такі як елемент постійної фази СРЕ та елемент Варбурга. Адже електричні властивості поверхні контакту електроду та досліджуваного об’єкта, представленого у вигляді розчину, є дуже важливими при побудові приладів для визначення електрохімічних показників якості, оскільки виникає можливість під час моделювання виявити паразитні явища (наприклад, приелектродну паразитну ємність, додатковий імпеданс внаслідок не ідеальності поверхні електродів, додатковий імпеданс внаслідок утворення фракталів та інше).

Виявлення цих особливостей дасть можливість здійснити відповідні коригувальні дії щодо мінімізації впливу несприятливих явищ у системі Первинний перетворювач – Об’єкт контролю під час контролю показників якості розчинів – об’єктів неелектричної природи електрохімічними приладами.

На основі комп’ютерного моделювання спектрів імпедансу, проведеного за допомогою програми EIS Spectrum Analyzer, були синтезовані схеми заміщення (рис. 1) та розраховані значення їх елементів та похибки їх відтворення для системи первинний перетворювач – низькоомний та високоомний об’єкт на прикладі розчину солі (табл. 1) та цукрового розчину (таблиця 2) різних концентрацій та у різних частотних діапазонах.

а) б)

Рис. 1. Схема заміщення: а – системи електрод – електроліт; б – системи електрод – неелектроліт

Наявність у схемі заміщення елементу СРЕ (рис. 1а) характеризує ступінь шорсткості поверхні

електроду, а також протікання електрохімічної реакції на електроді. Наявність елементу СРЕ в другому випадку (рис. 1б) пояснюється врахуванням неоднорідності поверхні

електродів, що може бути обумовлена вибірковою адсорбцією цукру на електродах, або ж наявністю навіть невеликої кількості газу (кисню, що потрапив з повітря).

Встановлено, що похибка відтворення опору об’єкта дослідження зростає з ростом концентрації. Це може бути свідченням того, що для різних концентраційних областей еквівалентні схеми теж можуть відрізнятись як і у випадку різних частотних під діапазонів.

С1 СРЕ R1

R2

С1 СРЕ

R1

241

Таблиця 1 Відтворення значень елементів схеми заміщення (рис. 1а)

у різних частотних діапазонах для різних значень концентрації водного розчину солі

С, г/л

F, Гц

R1, Ом

δR1

% С1, мкф

δС1,

% R2, Ом

δR2,

% P δP,

% n δn,

% 1 50÷1000 151,7 1,07 147 21,8 139,2 14,6 0,00048286 6,79 0,55 1,76

1 1000÷105 151,54 0,14 27 12,9 39,76 11,9 0,00045057 3,81 0,53 0,72 1 50÷105 50,47 0,95 177 13,05 46,94 7,23 0,0004654 6,76 0,61 1,37 5 50÷105 16,13 1,63 251 12,9 29,48 8,47 0,00050497 6,87 0,65 1,22 5 50÷1000 16,33 4,16 257 17,8 29,99 10,50 0,00050103 9,61 0,65 1,89 5 1000÷105 15,70 0,48 55 13,1 9,52 7,88 0,00048743 7,02 0,61 1,11 9 50÷105 8,33 3,02 274 17,96 20,59 9,65 0,00050500 10,79 0,65 1,70 9 50÷1000 7,40 16,8 219 67,35 18,85 23,32 0,00050499 52 0,62 8,87 9 1000÷105 8,07 0,79 75,78 9,33 7,76 5,78 0,00037555 3,39 0,65 0,48

Таблиця 2

Відтворення значень елементів схеми заміщення (рис. 1б) у різних частотних діапазонах для різних значень концентрації водного розчину цукру

С,г/л F, Гц R1, Ом δR1, % С1, пкф δС1, % P δP, % n δn, % 20 50÷105 189170 0,24 7,6 0,7 0,0000031 11,9 0,68336 4,1 30 50÷105 122720 0,25 7,4 0,9 0,000010 11,1 0,49843 3,2 40 50÷105 80065 1,31 7,2 1,4 0,000004 10,7 0,67296 2,2

0,2

0,22

0,24

0,26

0,28

0,3

0,32

20 25 30 35 40

С,г/л

похибка,%

F=(50-100000)Гц

Рис. 2. Залежність відносних похибок відтворення значень опору водного розчину цукру відповідно до схеми заміщення

на рис. 1б від значень його концентрації.

Під час виконання даного дослідження: було здійснено синтез еквівалентних схем електрохімічної системи низькоомних та високоомних об’єктів та проведено аналіз похибок відтворення елементів; на основі моделювання інтерпретовано електрохімічні процеси, що можуть відбуватись у досліджуваній системі з використанням елементів вищого ієрархічного рівня побудови двополюсників; аналіз імпедансних спектрів дасть можливість правильно інтерпретувати результати імпедансного контролю та підбирати тип і матеріал первинного перетворювача.

Науковий керівник: д.т.н., доц. Бубела Т.З.

242

УДК 658.562

НЕБЕЗПЕЧНІ ЧИННИКИ І ЇХ РИЗИКИ В ХАРЧОВОМУ ЛАНЦЮЗІ БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ ДОБАВОК (НА ПРИКЛАДІ ВІТАМІННИХ

ДОДАТКІВ, ЩО МІСТЯТЬ АСКОРБІНОВУ КИСЛОТУ) © Х. Дух, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Біологічно активні добавки (БАД) – спеціальний харчовий продукт (ХП), який застосовується для корекції структури харчування людини та для профілактики певних захворювань [1]. Однією з найбільш поширених БАД є вітамінні додатки. Існують ситуації, коли виникає нестача вітаміну в організмі і людині рекомендовано вживати їх у вигляді БАД. Тому вітамінні додатки є досить важливими ХП, які потребують відповідального ставлення до оцінювання їх якісних властивостей і в першу чергу безпеки та небезпечних чинників (ризиків), як цього вимагає [2], що зумовлює актуальність тематики. Отже, метою дослідження є розробити підходи до отримання ризиків, що супроводжують харчовий ланцюг БАД на прикладі вітамінних додатків, що містять аскорбінову кислоту.

Регламентування вимог до БАД. Впливовою міжнародною організацією, яка регламентує правила поводження з БАДами є Комісія Кодексу Аліментаріус (надалі CAC), яка була спеціально створена для впровадження спільної FAO/WHO програми стандартів на продукти харчування. Зокрема ця комісія підготувала:

• Codex Alimentarius – збірник міжнародносхвалених і поданих в однаковому вигляді стандартів на харчові продукти, розроблений під керівництвом FAO/WHO, спрямованих на захист здоров'я споживачів і гарантування чесної практики в торгівлі ними;

• спеціально для харчових добавок стандарт CODEXSTAN 146-1985. Отримання ризиків небезпечних чинників в харчовому ланцюзі вітамінних додатків. Зупинимось

детальніше на вимогах, що їх встановлює CAC. Оскільки комісія визнає БАДи, які містять вітаміни і мікроелементи, за ХП, то очевидно, що на них повинен поширюватися [3]. Згідно стандарту, поняття безпечність харчових продуктів (англ. food safety) означає, що ХП не спричинить шкоди споживачеві, якщо його приготовлено та/або спожито в їжу відповідно до його використання за призначенням. ХП, як і будь-якій іншій продукції, властивий так званий „життєвий цикл” або інакше харчовий ланцюг (англ. food chain), яким є послідовність стадій і певних операцій виготовлювання, оброблювання, розподіляння, зберігання харчових продуктів та їхніх інгредієнтів і користування ними, починаючи з первинного виробництва та до споживання.

Безпечність ХП слід контролювати на всіх стадіях харчового ланцюга. Вона пов’язана, в першу чергу, з наявністю в ХП небезпечних чинників. Тому основним поняттям, за яким визначатиметься безпечність ХП є небезпечний чинник харчового продукту – небезпека ХП (англ. food safety hazard). Це біологічний, хімічний або фізичний агент у ХП, або такий його стан, що потенційно може спричинити негативний вплив на здоров’я. Термін „небезпечний чинник” не слід плутати з терміном „ризик”. Це близькі поняття, але не тотожні. [4] визначає ризик як комбінацію вірогідності виникнення шкоди та істотності наслідків цієї шкоди. У контексті безпечності ХП ризик визначатиметься як функція вірогідності виникнення негативного впливу на здоров’я (наприклад, ймовірність захворювання) та істотності наслідків такого впливу (наприклад, важкість захворювання). В свою чергу важкість, наприклад може опосередковано визначатися через тривалістю втрати працездатності працівника у разі ураження цим небезпечним чинником, а вірогідність визначатиметься за характеристиками закону розподілу ймовірності, отриманого на основі статистичного опрацювання випадків втрати працездатності за певний період.

Отже ризик є кількісною мірою (оцінкою) небезпеки (небезпечного чинника) і отримується як комбінація вірогідності виникнення небезпеки та розміру втрат. В цьому контексті поняття оцінювання ризиків позбавлене сенсу (оцінювання оцінки).

Для оцінювання небезпеки, а точніше отримання значення розміру втрат – першої складової ризику пропонується використати оцінку так званої „втрати якості”. Введене поняття потребує пояснення. Нехає є об’єкт, який за певних обставин може стати джерело потенційної небезпеки. Якщо його якість, як сукупність тих властивостей, які відповідають за безпеку об’єкту, прямує до „одиниці”, то небезпека такого об’єкту прямує до нуля і навпаки. Якість, як відомо, можна оцінити за методологією кваліметрії використовуючи показники якості, якими в нашому випадку будуть показники безпеки [5]. Внесок кожного показника в загальну оцінку традиційно виражають через коефіцієнти вагомості. Ризик небезпеки буде знаходитись як втрата якості, тобто відхилення отриманої кваліметричної оцінки від „одиниці”.

243

Вірогідність небезпеки (друга складова ризику) слід визначати базуючись на так званій програмі-передумові – ПП (англ. prerequisite programme – PRP) безпечності харчових продуктів, якою є базові умови та діяльність, необхідні для підтримання потрібної гігієни довкілля протягом всього харчового ланцюга. Окрема ПП є специфічною в кожній окремій галузі і залежить від сегмента харчового ланцюга, в якому працює організація, та типу організації. Наприклад, нею може бути: Належна сільськогосподарська практика (GAP), Належна ветеринарна практика (GVP), Належна виробнича практика (GMP), Належна гігієнічна практика (GHP), Належна практика первинного виробництва (GPP), Належна дистриб’юторська практика (GDP) і Належна торговельна практика (GTP).

Конкретизована для певної конкретної продукції так звана операційна програма-передумова (англ. Operational prerequisite programme) це ПП, що містить ідентифікацію та аналіз небезпечних чинників, які суттєво важливі для керування вірогідністю їх привнесення до харчового продукту чи його забруднення в процесі виробництва або оброблення. Ідентифікація, аналіз і встановлення значень ймовірності відбувається експертним шляхом з залученням, наприклад, методу безпосереднього оцінювання. Метод полягає в тому, що діапазон зміни певної кількісної змінної, в нашому випадку ймовірності виникнення небезпеки, розбивається на кілька інтервалів, кожному з яких присвоюють певний безрозмірний розрахунковий бал в діапазоні від 0 до 1.

Оскільки безпека ХП безпосередньо залежить від наявності в них небезпечних чинників на момент споживання, а сам небезпечний чинник може з’явитися на будь-якій ділянці харчового ланцюга, то для адекватного керування в кожній ланці харчовому ланцюзі необхідно мати конкретні значення всіх можливих ризиків. Відповідно до вимог НАССР слід формувати операційну ПП для ідентифікації та аналізу небезпечних чинників, які суттєво важливі для керування вірогідністю їх привнесення до ХП, а також для забезпечення проведення контрольних заходів та моніторингів. Потрібно ідентифікувати у продукті небезпечні чинники з високим ризиком (оцінкою). І для кожного з них встановити критичні точки контролю, критичні межі, процедуру моніторингу і коригувальні дії.

1. Закон України „Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини” № 191—IV від 24 жовтня 2002 р. 2. Закон України „Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів„ № 771/97-ВР від 23.12.1997 (Редакція станом на 01.01.2015, підстава 67-19). 3. Системи керу-вання безпечністю харчових продуктів. Вимоги до будь-яких організацій харчового ланцюга (ІSO 22000:2005, ІDT): ДСТУ ІSO 22000:2007. – [Чинний від 2007-08-01]. – К.: Держспоживстандарт України, 2007. – 39 с. – (Національний стандарт України). 4. ISO/IEC Guide 51:2014 Safety aspects – Guidelines for their inclusion in standards. 5. Бойко Т.Г. Формування теоретичних та нормативно-технічних засад оцінювання якісного рівня продукції: автореф. дис. док-ра. техн. наук: 05.01.02 / Т.Г. Бойко; [Національний університет „Львівська політехніка”]. – Львів, 2010. – 34 с.

Науковий керівник: д.т.н., проф. Бойко Т.Г.

244

УДК 004.738.5

РОЗВИТОК НОРМАТИВНО ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ В УКРАЇНІ

© А. Зеліско, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Під терміном „комерція”, в основному, розуміють торгівлю та пов’язану з нею діяльність. Але фактично електронна комерція – це операції з продажу товарів, надання послуг та виконання робіт. Крім того, обов’язковими елементами цієї діяльності є реклама, пошук клієнтів, системи електронних платежів, організація процесу доставки товарів тощо [1]. Здійснення електронної комерції відбувається за допомогою інтернет-магазину – це спеціалізований сайт в Інтернеті, на якому розміщується інформація про товари та проводиться замовлення товару.

Спеціального нормативного документа, який би повністю регламентував торгівлю через інтернет-магазин, немає. Отже, інтернет-торгівля по суті регламентується тими самими документами, що й інші види торгівлі, за винятком кількох спеціальних нормативних актів, якими намагаються врегульовувати окремі питання. На сьогоднішній день так і не узгоджено положення цивільного та господарського законодавства щодо порядку правового регулювання відносин в сфері електронної комерції, а також законодавчо не закріплено поняття „електронна комерція”.

Першим кроком у галузі розвитку міжнародного права щодо регулювання електронної комерції став прийнятий Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН у 1997 році Типовий закон „Про електронну торгівлю”. Даний документ призначений насамперед для використання державами, як основа для розробки національного законодавства. Для розвитку Типового закону „Про електронну торгівлю” держави-учасниці ООН розробили проект міжнародної Конвенції „Про електронні угоди”. Європейським Союзом була прийнята Директива „Про деякі аспекти електронної торгівлі на внутрішньому ринку”. Основним завданням її є забезпечення умов належного функціонування міжнародної електронної комерції між державами-членами ЄС. Іншим важливим документом є Директива ЄС „Про правові основи Співдружності для використання електронних підписів”.

В Україні законодавство, що регулює електронну комерцію, лише починає формуватися, і здійснюється в двох напрямках – вдосконалення чинного законодавства та прийняття нових нормативних актів. У системі законодавства України про електронну комерцію можна виділити загальне законодавство та спеціальне.

До загального законодавства відносяться нормативні акти, які регулюють право на зайняття господарською діяльністю, створення відповідного суб’єкта господарювання, правовий режим майна таких суб’єктів, обліку та звітності, відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, господарські зобов’язання, господарсько-правову відповідальність тощо. До таких нормативних актів можна віднести: Конституцію України, Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, Закон України „Про ліцензування окремих видів господарської діяльності”, інші нормативні акти. Спеціальне законодавство повинно врегулювати особливості, пов’язані із використанням мереж електрозв’язку, зокрема Інтернет, при вчиненні правочинів, а саме: укладання договорів, умови договору, що вчиняється через мережі електрозв’язку, порядок використання електронних документів, їх оригінали, підтвердження одержання електронних документів тощо [2].

Початок правового регулювання діяльності у сфері високих технологій було закладено прийняттям Закону України „Про Національну програму інформатизації”. Тоді ж була схвалена Концепція Національної програми інформатизації та прийнято Закон України „Про затвердження завдань Національної програми інформатизації на 1998-2000 роки”. Наступним кроком став Указ Президента України від 2000 р. „Про заходи з розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпеченню широкого доступу до цієї мережі в Україні”. Постановою НБУ у 1999 році затверджено Правила організації захисту електронних банківських документів. У травні 2003 року Верховна Рада прийняла Закон України „Про електронні документи та електронний документообіг”, який визначає поняття електронного документа та електронного документообігу, закріплює світові тенденції щодо визнання юридичної сили електронного документа, вказує на права та обов'язки суб'єктів електронного документообігу, їх відповідальність. Одночасно був прийнятий і Закон України „Про електронний цифровий підпис”. У вересні 2003 року був прийнятий Закон „Про телекомунікації”, яким вперше в українському законодавстві визначено терміни „Інтернет”, „адреса мережі Інтернет”, „адресний простір мережі Інтернет”, „домен UA” тощо. Одним із

245

найважливіших для розвитку електронної комерції в Україні був Закон України „Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”, прийнятий у 2007 році. Закон передбачав підготовку та прийняття Інформаційного кодексу України, який повинен включати, зокрема, розділ про засади електронної комерції.

Варто зауважити, що на державному рівні неодноразово ставилось завдання щодо розробки законопроекту „Про електронну комерцію”. У 2006 році було розроблено проект Закону України „Про електронну торгівлю”. Цей закон має встановити засади використання новітніх технологій у різних галузях суспільного життя України. Насамперед, це стосується фінансових та юридичних взаємовідносин юридичних і фізичних осіб з банківськими установами, технологій електронної торгівлі товарами та послугами тощо.

Спроби систематизації діючого законодавства у цій сфері проходять через подання до Верховної Ради України законопроектів. Можна виділити останні два, що були подані нещодавно. Перший був поданий народним депутатом Полунєєвим Ю.В. від 18.02.2010 р. №6086. В основу цього законопроекту покладено прагнення забезпечити в Україні правовий порядок дистанційного укладання й виконання правочинів із застосуванням електронних інформаційно-комунікаційних засобів і технологій. Цей законопроект неодно-разово доопрацьовувався, однак не був прийнятий і відправлений на подальше доопрацювання.

Другою спробою законотворчої діяльності був законопроект „Про електронну комерцію” від 17.06.2013 р. №2306а. Головною метою зазначеного законопроекту є створення організаційно-правових засад здійснення електронної комерції в Україні та регулювання відносин, що виникають під час укладання й виконання правочинів, вчинених в електронній формі із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Основною проблемою електронної комерції є те, що ані покупець, ані продавець не можуть бути абсолютно впевнені в чесності відносно один одного. Відправляючи товар на умовах післяплати, продавець наражається на ризик відмови покупця оплатити товар, що спричинить додаткові витрати на повернення товару на склад. В разі ж, якщо товар купується на умовах передоплати, існує ризик шахрайства з боку продавця. Очевидно, що за таких умов розвиток електронної комерції майже неможливий. Тому важливим завданням є вдосконалення чинних та розробка нових нормативно-правових актів, що регулювали б відносини в сфері електронної торгівлі.

З вищевикладеного випливає, що незважаючи на наявність наведених нормативно-правових актів, які містять окремі аспекти діяльності у сфері електронної комерції, на сьогодні важливим є прийняття спеціального нормативно-правового акту, цілком присвяченого регулюванню електронної комерції, такого що узагальнить, систематизує та визначить основні елементи електронної комерції, і сприятиме гармонізації законодавства України з законодавством Європейського Союзу. При цьому виконання вищевикладених завдань може бути покладено на закон про електронну комерцію. Цей закон повинен: визначити склад учасників таких відносин, роль та значення електронних договорів та електронного підпису в процесі здійснення електронної комерції, відповідальність учасників електронної комерції, а також закріпити поняття електронної комерції. Варто звернути увагу на те, що Україна, щонайменше, на десять років відстає у правовому регулюванні даних відносин від країн Європейського союзу, адже Європейська директива про електронну комерцію була прийнята ще в 2000 році.

Розвиток цієї галузі є пріоритетним на сьогодні, оскільки вона має неабиякий потенціал для вітчизняної економіки. Якщо галузь електронної комерції в Україні буде чітко законодавчо врегульована, то це автоматично покращить інвестиційну привабливість країни для іноземних підприємств, що здійснюють електронну торгівлю, допоможе на шляху інтеграції до світової спільноти. Наявність законопроектів, які покликані систематизувати норми права, що регулюють відносини електронної комерції є першим і найважливішим кроком до перспективного майбутнього. Не менш важливою є розробка вітчизняних стандартів у цій сфері.

1. Трубін І.О. Правове регулювання електронної комерції в Україні / І.О. Трубін // Науковий вісник Національної академії державної податкової служби України (економіка. право). – 2007. – № 2. – С. 192–198. 2. Чучковська А.В. Правове регулювання електронної комерції в Україні: Навчальний посібник: Видавництво „Центр учбової літератури” м. Київ, 2006. – 46 с.

Науковий керівник: д.т.н., проф. Байцар Р.І.

246

УДК006+621.317.1+543.3+658.562

СПОСІБ ЗНАХОДЖЕННЯ ТОЧКИ ЕКВІВАЛЕНТНОСТІ ЗА РЕАКТИВНОЮ СКЛАДОВОЮ АДМІТАНСУ

© І. Коваль, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Дослідження присвячені електрофізичним властивостям рідин під час проходження в них хімічних реакцій. Цілий ряд стандартних лабораторних досліджень продукції використовує хімічні перетворення для визначення концентрацій контрольованої речовини. Один з них – стандартний аналітичний об’ємний аналіз складу, як характеристики якості продукції. Даний метод вимагає лабораторії, спеціально вивчений персонал та довготривалий час. Тому метою наукових пошуків в галузі метрології є удосконалення таких стандартних методів шляхом пришвидшення, забезпечення високою точністю та можливістю автоматизації. Увага до таких досліджень посилюється завдяки появі нової експериментальної техніки [1]

Об’ємний метод – це метод кількісного хімічного аналізу, який полягає у вимірюванні об’єму розчину реагента з відомою концентрацією, витраченого на взаємодію з досліджуваним розчином. Він ґрунтується на титруванні – додаванні невеликих порцій одного з розчинів до відомого об’єму досліджуваного розчину. Титрування виконують до тих пір, поки кількість титранту не стане еквівалентною за хімічною реакцією кількості реагуючої з ним досліджуваної речовини. Момент титрування, коли титрант додано в кількості еквівалентній досліджуваній речовині, називається точкою еквівалентності.

Точку еквівалентності можна визначити за зміною забарвлення розчину (за допомогою індикатора), за зміною фізико-хімічних властивостей розчину (зміна рН). Об’єми розчинів речовин, що вступають в хімічну реакцію, обернено пропорційні їх еквівалентним концентраціям. Формула для розрахунків в об’ємному аналізі наступна: N1 V1 = N2 V2.

Титриметричні методи широко застосовують у фармації для визначення складу різних сполук неорганічної та органічної хімічної природи, для визначення якості питної та стічних вод, для визначення кислотності харчових продуктів, визначення вмісту гідроген карбонату натрію в питній соді, визначення тимчасової твердості води та ін.

Мета даного дослідження полягає у: виконанні об’ємного аналізу для визначення кислотності з допомогою розробленої устави, що складається з бюретки для титрування, ємнісного перетворювача та RLC-метра; виміряти електричні властивості у широко частотному електромагнітному полі під час виконання титрування рідин з відомою концентрацією контрольованої речовини (0,5%). Тобто, виконуючи паралельно стандартний метод та отримуючи залежності реактивної складової від частоти електричного сигналу фіксується точка еквівалентності. Точкою еквівалентності (т.е.) називають момент титрування, коли кількості визначуваної речовини А і доданого титранту Т еквівалентні.

Дослідження виконувалися з використанням ємнісного первинного перетворювача з квадратними електродами із нержавіючої сталі. Робоча поверхня електродів повністю занурена у рідину для того, щоби електричні параметри досліджуваних рідин не залежали від об’єму досліджуваної рідини, яка постійно змінюється.

Устава для досліджень складалася з бюретки із вмістом лугу відомої концентрації; перетворювача з вмістом води та оцтової кислоти; RLC-метра та комп’ютера для реєстрації результатів вимірювання. Температура розчинів підтримувалася однаковою у 200С.

В результаті експериментальних досліджень отримано графічні залежності реактивної складової від частоти електромагнітного поля під час хімічної реакції між лугом (гідроксидом натрію) та оцтовою кислотою до аналітичної точки еквівалентності. При інтерпретації отриманих графічних залежностей використовувався вже відомий науковий факт, що існують такі частоти електромагнітного поля, при яких значення реактивної складової іммітансу не залежать від концентрації речовини.[2]

Під час аналізування таких залежностей отримано новий науковий факт: існують такі частоти електромагнітного поля, при яких в умовах виконання титрування, значення реактивної складової не змінюється, а при витраті певного вимірюваного об’єму робочої речовини необхідного для фіксуванні точки еквівалентності, – відбувається зміна цього значення.

Отже, розроблений алгоритм знаходження точки еквівалентності (в даному випадку об’єму розчину NaOH, який повністю хімічно зв’язався з всією кількістю оцтової кислоти) полягає у наступному. Досліджувана рідина з невідомим вмістом оцтової кислоти, тобто досліджуваний об’єкт, титрується розчином

247

лугу відомої концентрації та досліджується при частоті 5000 Гц до точки еквівалентності, коли значення реактивної складової змінюється (рисунок). Що свідчить про фіксацію точки еквівалентності, після чого по бюретці зчитується об’єм NaOH (мл). Далі концентрацію оцтової кислоти розраховується за відомою формулою об’ємного аналізу.

Рис. Ілюстрація способу контролю точки еквівалентності

Згідно з результатів досліджень розроблений спосіб дає можливість фіксувати точку еквівалентності за

електричними параметрами за кілька секунд (на відміну від методу з допомогою рН метра) та удосконалити стандартний аналітичний об’ємний аналіз шляхом його автоматизації. Стандартний об’ємний аналіз є одним з візуальних аналізів, при якому точку еквівалентності знаходять при перебільшенні лугу після точки еквівалентності і фіксуванні цього перебільшення зміною кольору індикатора. За електричним методом, що пропонується – точка еквівалентності фіксується при зміні значення реактивної складової та при одній встановленій експериментально частоті, що спрощує аналіз до кондуктометричного.

1. Походило, Є. В. Іммітансний контроль якості [Текст]: монографія / Є. В. Походило, П. Г. Сто-

лярчук. – Львів: Львівська політехніка, 2012. – 164 с. 2. Міхалєва, М. С. Результати експериментальних досліджень модельних водних розчинів новим електричним імпедансним методом [Текст] / М. С. Міхалєва // Вісник Національного університету „Львівська політехніка”. – Автоматика, вимірювання та керування. – 2010. – № 665. – С. 169-173.

Науковий керівник: к.т.н., доц. Міхалєва М.С.

248

УДК 658:562

ОЦІНЮВАННЯ ЗАДОВОЛЕНОСТІ СПОЖИВАЧІВ ЗАКЛАДІВ РЕСТОРАННОГО ГОСПОДАРСТВА

© Л. Ковальчук, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Сфера послуг сьогодні динамічно розвивається. Виникає багато нових видів послуг та організацій, які їх надають. Таким чином, зростає конкуренція та все частіше постає питання щодо якості надання цих послуг, яка є важливою для споживача та є гарантом стабільності і розвитку підприємства.

Для сучасних закладів ресторанного господарства важливим є забезпечення належного рівня сервісу послуг під час обслуговування споживачів. Це пов’язано з тим, що у галузі відбуваються значні зміни: розвиваються сучасні форми обслуговування, стають популярними європейські стандарти та технології, зростають вимоги до рівня сервісу обслуговування споживачів у ресторанах, барах, кафе.

Якісне обслуговування у ресторані на сьогоднішній день не лише одна з конкурентних переваг, але і новий стандарт, за яким клієнти визначають якість послуги або товару. Асортимент, смакові властивості страв, ціни, дизайн, імідж, місце розташування важливі, але вони ніколи не компенсують в очах споживача неуважного і недбалого ставлення з боку персоналу. Стандарти обслуговування є фундаментом, на якому будується система навчання персоналу. За основу програми навчання приймаються певні стандарти надання якісних послуг, і навіть форми навчання можна підбирати виходячи зі змісту цих стандартів. Та навіть добре вивчений персонал та досконалі стандарти сервісу не гарантують якісного обслуговування споживачів. Для ефективної роботи цієї сфери потрібна програма контролю виконання стандартів та наявність зворотного зв’язку клієнта і персоналу. При цьому контроль повинен бути системним і об’єктивним.

Пропонується здійснювати оцінювання рівня якості послуг закладів ресторанного господарства та задоволеності споживачів якістю цих послуг методом „таємного покупця”. Під поняттям „таємний покупець” розумітимемо людину, яка бере участь в оцінюванні, моніторингу якості надання послуг (зокрема обслуговування) задля підвищення їх якості в інтересах споживачів.

Метод „таємного покупця” – це метод анонімного оцінювання якості обслуговування споживачів, роботи обслуговуючого персоналу, дотримання персоналом стандартів роботи та вимог до якості продуктів і послуг за допомогою спеціальних перевіряючих, які виступають в ролі покупців / споживачів („таємний покупець”). Методи отримання інформації під час роботи „таємного покупця” можуть бути різними: індивідуальні візити до об’єкту перевірки, контрольні закупівлі, спостереження за точками продажу тощо.

„Таємний покупець” може відвідувати підприємства замовника і за заздалегідь складеною анкетою перевіряти наявність працівників на робочих місцях, якість товару, чистоту в залі, увагу до кожного клієнта, якість обслуговування тощо. Інструментами на які може спиратися „таємний покупець” – уважність і знання вимог до вищезазначених критеріїв перевірки. Після відвідування об’єкту перевірки „таємний покупець” заповнену анкету із результатами перевірки надає замовнику дослідження.

Для забезпечення максимальної об’єктивності та достовірності результатів оцінювання якості надання ресторанних послуг доцільно його проводити комбінованим методом з використанням інформації, отриманої як від таємного споживача так і від споживачів даних закладів. Цей метод порівняно з відомими методами спеціалізований лише в галузі ресторанного господарства, а це дає змогу урахувати специфіку діяльності ресторанних закладів. Він простий у застосуванні, не потребує особливих ресурсів чи затрат часу для реалізації.

Науковий керівник: к.т.н., доц. Гунькало А. В.

249

УДК 621.398

СИСТЕМИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ НА ОСНОВІ СЕЙСМІЧНИХ ХВИЛЬ РЕЛЕЯ © Н. Ляшок, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Для розпізнавання об’єктів вночі використовують прилади нічного бачення. Однак, вони мають вузький сектор огляду і потребують неодмінної присутності людини під час неперервного спостереження. Тому актуальним є створення таких систем попередження, які можуть працювати цілодобово, в автоматичному режимі, передаючи інформацію про координати порушників, що переміщаються по поверхні землі.

Сейсмічні хвилі розповсюджуються в глибині Землі та по її поверхні, передаючи при цьому енергію коливань. Джерелами такої енергії можуть бути землетруси, підземні та поверхневі вибухи, вібруючі механізми, танки, гармати та міномети під час пострілів, люди під час переміщення. Чим масивніше джерело, що збуджує сейсмічні хвилі (вібрації), тим більша їх амплітуда, тим з більшої відстані їх можна відчути. Хвилі Релея і хвилі Лява розповсюджуються по поверхні землі і практично не несуть інформації про глибинні властивості геологічного середовища [1]. Такі хвилі передають енергію від коливань (вібрацій) землі, які виникають під час переміщення по її поверхні. З точки зору використання поверхневих хвиль у системах попередження вони мають такі переваги у порівнянні з глибинними: енергія цих хвиль не зникає у землі, а розповсюджується по її поверхні; оскільки на їх утворення йде більш ніж 60 % енергії джерела, а на утворення глибинних хвиль тільки 8%, то такі хвилі мають більшу енергію [2], [3]; зі зростанням відстані r від джерела їх енергія зменшується пропорційно до 1/r, а не до 1/r2 . З цього можна зробити висновок, що навіть при незначних енергіях джерела збудження, хвилі Релея можна відчути зі значно більшої відстані ніж глибинні. Знаючи швидкість розповсюдження хвиль та виміряні сенсорами відношення амплітуд і часові затримки, з якими вони приходять, можна визначити координати джерела вібрацій. Вихідна напруга існуючих сенсорів (сейсмоприймачів) є функцією як частоти сейсмічних хвиль так і їх амплітуди. Це може бути причиною похибок, тому запропоновано інший принцип роботи сенсорів, вихідний сигнал яких буде функцією тільки амплітуди.

За відомим порогом чутливості сенсорів, з певними допущеннями, у роботі оцінено відстані з якої запропонований ємнісний сейсмоприймач відчує сейсмічні хвилі, збуджені як переміщенням військової техніки (танки, БТР, гармати, міномети) так і сейсмічними хвилями які виникають під час ведення вогню з використанням цієї техніки. Також оцінювалась відстань з якої вказані сенсори відчують крокуючу людину [4]. Оцінювання проводились при різних значеннях коефіцієнта поглинання енергії сейсмічних хвиль геологічним середовищем.

Для сейсморозвідки поверхневі хвилі є завадами. Скоріше всього, цим можна пояснити недостатність інформації про кількість енергії, яка припадає на утворення поверхневих хвиль та залежність цієї кількості від потужності джерела. Зона чутливості може бути обмежена так званими мікросейсмами, які виникають від вібрацій грунту, викликаних коливаннями дерев, роботою транспорту, та промислових підприємств. Для обмеження впливу мікросейсмів буде доцільно застосувати фільтри. Тому, перед тим, як зробити висновок про доцільність практичної реалізації таких систем, дані які відносяться до зони чутливості сейсмоприймача потребують додаткової експериментальної перевірки у польових умовах. Необхідно експериментально дослідити: яка кількість енергії джерела припадає на хвилі Релея та Лява; розподіл енергії між поверхневими хвилями; за відношенням амплітуд визначати коефіцієнт поглинання поверхневих хвиль для місцевості, де буде використовуватись система попередження.

1. Манштейн А. К. Малоглубинная геофизика// Пособие по спецкурсу. Новосибирск: Новосибирский государственный университет, 2002. – 135 с. 2. Інтернет ресурс: http://www.kscnet.ru/ivs/publication/tutorials/geophys_studies/chapter1.pdf. 3. Фальшинский В. В. Пара-лельная обработка данных многокомпонентных сейсмических наблюдений//Кибернетика и системный анализ – 2011.-№2. – С 181 – 186 . 4. Микулин А. А. Активное долголетие// Москва: Физкультура и спорт, 1977.–197 с.

Науковий керівник: к.т.н., доц. Рак В.С.

250

УДК 381:006.1

ОЦІНКА ЯКОСТІ І БЕЗПЕЧНОСТІ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ ЗА ВИМОГАМИ СПОЖИВАЧА

А. Михалко, Г. Хімічева, 2015

Київський національний університет технологій та дизайну, Київ, Україна

В умoвaх жoрсткoї кoнкуренцiї одним iз гoлoвних питaнь туристичнoї гaлузi є зaбезпечення якoстi пoслуг, якa базується на вимoгaх дiючих мiжнaрoдних стaндaртiв. Слiд зaзнaчити, щo якiсть і безпечність туристичних пoслуг являє сoбoю сукупнiсть взaємoпoв’язaних пoкaзникiв: признaчення, естетичнoстi, кoмфoртнoстi, технoлoгiчнoстi, нaдiйнoстi, унiфiкoвaнoстi, ексклюзивнoстi, екологічності та ін. При цьoму, як сьогодні дoвoдить мiжнaрoдний дoсвiд, oсoблива увaга приділяється безпеці, якa дoсягaється шляхoм вдoскoнaлення трaнспoртних перевезень, рoзширенням геoгрaфiї турпoїздoк, a тaкoж стрaхувaнням. Безпекa в гaлузi туризму хaрaктеризується сукупнiстю фaктoрiв, якi мaють сoцiaльнi, екoнoмiчнi, прaвoвi aспекти тa зaкoннi iнтереси грoмaдян, юридичних oсiб тa держaви в гaлузi туризму [1].

Якiсть пoслуги визнaчaється вимoгaми ст. 6 Зaкoну Укрaїни „Прo зaхист прaв спoживaчiв” [2], згiднo з яким „прoдaвець (вирoбник, викoнaвець) зoбoв'язaний передaти спoживaчевi прoдукцiю (рoбoту, пoслугу), якa зa якiстю вiдпoвiдaє вимoгaм нoрмaтивних дoкументiв, умoвaм дoгoвoру, a тaкoж iнфoрмaцiї прo прoдукцiю (рoбoту, пoслугу), щo нaдaється прoдaвцем (вирoбникoм, викoнaвцем)”.

В таблиці наведена класифікація споживчої цінності туристичних послуг. Таблиця

Клaсифiкaцiя спoживчoї цiннoстi туристичних пoслуг

Групa пoкaзникiв зa хaрaктеристикaми Пoкaзники Спoживчi влaстивoстi oкремих пoкaзникiв

Якoстi 1. Гaрaнтiї нaдaння рiзних видiв туристичних пoслуг пiд чaс пoдoрoжi. 2. Кoмфoртнiсть умoв перебувaння (прoживaння, хaрчувaння, трaнсферу тoщo). 3. Якiсть прoцесу oбслугoвувaння, oргaнiзaцiї тa прoсувaння туру (екскурсiйнi бюрo й iншi суб’єкти, щo нaдaють пoслуги супрoвoду й iнфoрмaцiйнoгo зaбезпечення туристiв)

Признaчення 1. Кoмплекснiсть туру. 2. Iнфoрмaцiйнa пiдтримкa пoшукoвoї системи турiв. 3. Aнiмaцiйне супрoвoдження туру. 4. Мaркетингoвi хaрaктеристики туристичнoгo прoдукту. 5. Тaйм-менеджмент

Функцioнaльними

Безпеки 1. Нaявнiсть прoгрaм стрaхувaння. 2. Кoмплекснa безпекa туру. 3. Стaндaртизaцiя туристичних пoслуг. 4. Сoцiaльнa aдaптaцiя спoживaчa

Екoнoмiчними Цiни 1. Цiнoвi прoпoзицiї турпрoдуктiв. 2. Системa знижoк нa турпрoдукти. 3. Сезoннa диференцiaцiя цiн нa турпрoдукти

Прoфесiйними Прoфесiйнoї компетенції персoнaлу

1. Рiвень квaлiфiкaцiї тa прoфесioнaлiзму менеджерiв. 2. Прoфесiйнa етикa, культурa, сaмoстiйнiсть, старанність

Немaтерiaльними Немaтерiaльних aктивiв

1. Бренд туристичнoгo пiдприємствa. 2. Кoмунiкaцiйнa пoлiтикa (фoрмувaння прoгрaм лoяльнoстi, тривaлiсть вiднoсин зi спoживaчaми). 3. Нaявнiсть клiєнтськoї бaзи. 4. Системи мoнiтoрингу лoяльнoстi спoживaчiв

Екoлoгiчними Екoлoгiчнoстi 1. Екoлoгiчнa унiкaльнiсть туру. 2. Екoлoгiчнa стiйкiсть турiв у кoнтекстi зaбезпечення збaлaнсoвaнoгo рoзвитку прирoднo-екoлoгiчнoї системи

Як видно із таблиці, для споживача важливі наступні ознаки туристичних послуг: обґрунтованість,

надійність, ефективність, цілісність, якість, гнучкість, корисність.

251

Вирішальним резервом поліпшення якості та безпеки туристичних послуг є додаткові вимоги, які формують потреби та очікування споживачів, що змінюються під дією різних факторів, мають характерні особливості відповідно до контингенту споживачів [3]. Врaхoвуючи те, щo вимoги це динaмiчнa кaтегoрiя, в ході досліджень було побудовано структурнo-лoгiчну модель фoрмувaння вимoг споживача (див. рисунок).

Рис. Структурнo-лoгiчнa мoдель фoрмувaння вимoг спoживaчiв

Зaстoсувaння даної мoделi дoзвoляє встaнoвити етaпи фoрмувaння вимoг, зoвнiшнi i внутрiшнi фaктoри,

що впливають нa змiну вимoг тa вiдпoвiднi спoсoби i метoди визнaчення пoтреб i oчiкувaнь спoживaчiв.

1. Закон України „Про туризим” від 15 вересня 1995 року №325/95-ВР http://search.ligazakon.ua 2. Зaкoн Укрaїни „Прo зaхист прaв спoживaчiв” http://www.min.gov.ua. 3. Хімічева Г.І., Шеховцова Я. І. Удоско-налення методики оцінки якості та безпеки туристичних послуг / Г. І. Хімічева, Я. І. Шеховцова // Всник Національного технічного університету „ХПІ”. – 2014. – №26. – с. 116-121.

Спoстереження Aналiз дaних персoнaлу з oбслугoвувaння, визнaчення пoбaжaнь, прoпo-зицiй, зaувaжень

III етaп фoрмувaння вимoг (пiсля oтримaння туристичних пoслуг) Вiдпoвiднo дo ступеня зaдoвoлення вимoг спoживaчa фoрмуються вдячнiсть, прoпoзицiї тa зaувaження, пoстaє пoвне уявлення вимoг спoживaчa

II етaп фoрмувaння вимoг (в прoцесi oтримaння турис-тичних пoслуг) Кoнкретизують вимoги дo всiх кoнтaктних елементiв пoслуг (прoдукцiї, персoнaлу тoщo)

I етaп фoрмувaння вимoг (пoявa пoтреби oтримaти пoслугу) Фoрмуються вимoги зaгaльнoгo хaрaктеру щoдo прoживaння, oбслугoвувaння

Спoсoби тa метoди визнaчення вимoг Aнкетувaння Aнaлiз дaних книг вiдгукiв i прoпoзицiй

Oпитувaння Aнaлiз хaрaктерних oсoбливoстей рiзних груп спoживaчiв

Внутрiшнi

фaкт

oри впливу

нa зм

iну вим

oг

функцioнaльнi

чaсoвi

грoшoвi

психoлoгiчнi

ситуaцiйнi

сoцiaльнi

Зoвнiшнi фaктoри впливу Сoцiaльнo-культурнi Нaукoвo-технiчнi Прирoднo-геoгрaфiчнi Екoнoмiчнi Мiжнaрoдний дoсвiд Пoлiтичнo-прaвoвi

252

УДК 006+621.317.1+543.3+658.562

ПРОБЛЕМИ КОНТРОЛЮ ЯКОСТІ ГОМЕОПАТИЧНИХ ПРЕПАРАТІВ © В. Осколіп, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Гомеопатія – вид альтернативної медицини, що використовує сильно розведені препаратів, які (імовірно), викликають у здорових людей симптоми, подібні до симптомів хвороби пацієнта. Основоположник і автор терміну гомеопатія- німецький лікар Самюель Ганеман (нім. Christian Friedrich Samuel Hahnemann; 1755-1843). Сучасні гомеопатичні лікарські препарати, що пропонують до застосування у аптечних мережах – однокомпонентні або багатокомпонентні препарати, приготовлені за правилами гомеопатичної фармації й призначені для перорального, сублінгвального, ректального, ін’єкційного та місцевого застосування з метою лікування або профілактики захворювань. Процес розбавлення, тобто зменшення концентрації вихідної речовини, в гомеопатії називається потенціюванням або динамізацією. У гомеопатії застосовуються „десяткові” (1:10) і „сотенні” (1: 100) розведення, що позначаються римською цифрою X (або буквою D) і римською цифрою C, відповідно. Ці розведення повторюються багато разів, кількість повторень при цьому позначається цифрою перед символом розведення. Наприклад, повторене тричі десяткове розведення (1: 1000) позначається „3D”, а повторене дванадцять разів „сотенне” (1: 1024) – „12С”. Іноді застосовують розведення 1: 50000, які позначаються „LM”. Більшість препаратів сьогодні представлені разведеннями від 3X до 30X, але зустрічаються і більші розведення. Розведення чистого препарату до концентрації 1: 6,022·1023 (за класифікацією гомеопатів 11,89С або 23,78D – округлення ступенів до сотих часток) теоретично буде містити тільки одну молекулу вихідної речовини. Таким чином, вірогідність того, що 1 моль розчину розведення 13C містить хоча б одну молекулу вихідної речовини, дорівнює 1%, для 14С 0,01% і т. д, ймовірність того, що ця молекула міститься в одній дозі препарату, – відповідно, є ще меншою. Розведення з індексом 40С приблизно відповідають 1 молекулі на весь спостережуваний Всесвіт, а з індексом 200С (Анаферон, Оціллококцінум) 1 молекулі на, відповідно, 10320 Всесвітів. Тривіальні обчислення показують, що в препаратах з разведеннями 12C і вище ймовірність наявності хоча б однієї молекули діючої речовини близька до нуля. Але, оскільки такі препарати складаються з речовин, які є у певних кількостях токсичними речовинами, то контроль їх безпеки ми вважаємо необхідним. Також, для безпеки гомеопатичних препаратів необхідно їх класифікувати як фармацевтичні, та контролювати за стандартами.

Розглянемо проблеми контролю безпеки гомеопатичних препаратів. У гомеопатії застосовується понад 40 елементів, що разом з їхніми сполуками складають близько 200 речовин. Відповідно до патогенетичної їх дії побудоване і їхнє терапевтичне застосування в гомеопатії. Сполуки цих елементів у великих дозах є протоплазматичними отрутами. Для гомеопатичного лікування застосовуються надто небезпечні речовини: миш'як і вісмут, сурма, нітрогліцерин, радіоактивний фосфор, хром, молібден, вольфрам і уран золото, мідь, платина, ртуть, свинець. З 150 найменувань гомеопатичних лікарських речовин тільки 40%, що є офіційно встановленими та дозволеними МООЗ України [1]. Стандартний контроль якості гомеопатичних препаратів виконується відповідно до вимог Державної Фармакопеї України та поділяється на два етапи: а) дослідження фізико – хімічних властивостей і технологічних параметрів; б) аналітичний контроль діючих речовин. Для виконання аналітичного контролю використовують: капілярно-люмінесцентний аналіз, якісні реакції; хроматографічний аналіз у різних системах розчинників; кількісне визначення інструментальними (газорідинна хроматографія, ІЧ- спектроскопія). Отже, жодний з перелічених методів та способів контролю безпеки гомеопатичних препаратів є недостатньо точними та об’єктивним для контролю саме таких слабко розведених препаратів (з малою концентрацією). Тому актуальним є створювати такі методи, які відрізняються від стандартних точністю та селективністю.

1. Український науковий фармакопейний центр якості лікарських засобів. Державна фармакопея України (2009) [Текст] / Український науковий фармакопейний центр якості лікарських засобів // Український науковий фармакопейний центр якості лікарських засобів. – 2010. С. 279.

Науковий керівник: к.т.н., с.н.с. Міхалєва М.С.

253

УДК006+621.317.1+543.3+658.562

МЕДИЧНІ ЛАБОРАТОРІЇ НА ШЛЯХУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАДАННЯ ЯКІСНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

© І. Пецух, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Метою даної роботи є визначення основних підходів до створення і функціонування системи управління якістю клінічних лабораторних досліджень, яка спрямована на підвищення ефективності лікувально-діагностичного процесу, зменшення невиправданих витрат та ризиків для пацієнтів, зниження захворюваності та смертності, збільшення очікуваної тривалості життя серед населення України.

Основним завданням медичної лабораторної діагностики є отримання об'єктивних даних про стан здоров'я окремо взятого пацієнта, виділеної групи або населення регіону в цілому.

Якість результатів лабораторних досліджень та ефективність їх використання для надання пацієнту якісної медичної допомоги найбільш глибоко відображають суть та призначення клінічної лабораторної діагностики та все частіше розглядаються крізь призму доказової медицини. Головна ідея доказової медицини – використання на практиці тільки тих методів діагностики та лікування, ефективність яких доведена на основі строгих наукових принципів та клінічних досліджень.

Під якістю в лабораторній діагностиці розуміють наявність впевненості в тому, що правильно та своєчасно призначений пацієнту тест виконаний на достатньому аналітичному рівні та супроводжується необхідною інформацією для його інтерпретації.

Питання підвищення якості медичної допомоги та якості результатів лабораторних досліджень є актуальним не тільки для нашої країни, але і в цілому у світі. В багатьох країнах створені національні програми по забезпеченню якості медичної допомоги. Основними причинами, що спонукають уряди розвинутих країн широко фінансувати науковий пошук по даній проблемі, є стрімке інфляційне зростання вартості медичної допомоги без адекватного підвищення його якості та безпеки для пацієнта. Отже, для стримування вартості медичної допомоги необхідно або пожертвувати її якістю, що неприпустимо, або розробити систему, що дозволяє об'єктивно знизити собівартість шляхом впровадження сучасних мінімально-достатніх та максимально-ефективних технологій. Ці вимоги в повній мірі відносяться до клінічної лабораторної діагностики.

Визначення оптимального варіанту розв'язання проблеми передбачає розробити методологічні підходи до практичного впровадження системи управління якістю клінічних лабораторних досліджень в вітчизняній лабораторній діагностиці. Управління якістю клінічних лабораторних досліджень передбачає планування, забезпечення та контроль якості.

Планування якості клінічних лабораторних досліджень передбачає встановлення національних норм точності досліджень та планування заходів щодо забезпечення безперервного підвищення якості.

Забезпечення якості лабораторних досліджень поділяється на гарантію якості та безперервне підвищення якості, яке передбачає орієнтацію на пацієнта, зацікавлену творчу участь всього колективу в роботі з вдосконалення технологічних процесів, можливість максимально ефективної організації лабораторного процесу при мінімально достатніх затратах матеріальних та людських ресурсів.

Контроль якості передбачає постійнодіючу систему внутрішньолабораторного контролю та зовнішньої оцінки якості лабораторних досліджень. Основний стратегічний напрямок розвитку сучасної лабораторної діагностики – зміщення акцентів в сторону безперервного підвищення якості. Це передбачає комплексний, інтегрований та динамічний підхід до поліпшення якості, спрямований на постійне вдосконалення самої системи.[1]

Першочерговими завданнями є: • встановлення національних вимог до якості та компетентності медичних лабораторій у відповідності

до вимог міжнародних стандартів; • стандартизація лабораторних процесів, досліджень та технологій; • удосконалення системи контролю якості лабораторних досліджень; • удосконалення системи підготовки фахівців лабораторної служби; • уосконалення матеріально-технічної бази лабораторної служби; • перегляд номенклатури лабораторних досліджень і розширення її до сучасного рівня з урахуванням: • пріоритетів і потреб щодо забезпечення виконання відповідних національних програм;

254

• пріоритетів і потреб щодо розвитку сімейної медицини; • підвищення рівня підготовки лікарів клінічних спеціальностей з питань клінічної лабораторної

діагностики та інтерпретації результатів досліджень; • впровадження принципів доказової медицини в практику роботи медичних лабораторій. Для оцінки якості медичної допомоги були виділені адекватні критерії і показники, що визначали

ефективність заходів щодо забезпечення якості медичної допомоги відповідно до державної моделі системи охорони здоров'я.

Принципи і види контролю якості, механізми його забезпечення не відповідають потребам сьогодення і не можуть задовольнити як споживачів, так і надавачів медичної допомоги. Виникла нагальна необхідність розробки нових, відповідних сучасному стану розвитку галузі форм гарантування якості медичної допомоги на основі сертифікації (акредитації і ліцензування) та стандартизації медичної допомоги. Насамперед це стосується обгрунтування, створення і впровадження нових механізмів контролю якості діяльності медичного закладу, розробки формалізованих технологій та уніфікованих принципів оцінки якості надання медичної допомоги в нових умовах діяльності галузі. Саме такий підхід вирішення проблеми забезпечує інтенсивний розвиток сис-теми охорони здоров'я і дозволяє вирішувати медичні питання взаємодії суб'єктів охорони здоров'я.

Акредитація медичних закладів використовується для оцінки їх діяльності та поліпшення якості надання медичної допомоги. Але цей механізм потребує постійного коригування з метою його удосконалення та адаптації до змін, що виникають в системі охорони здоров’я. Необхідно здійснити роботу з удосконалення стандартів акредитації по відповідних розділах (управління закладом, економіка і фінанси, кадри, організація роботи закладу, якість лікувально-профілактичної допомоги, амбулаторно-поліклінічна служба, стаціонарна допомога тощо).

З метою удосконалення процесу державної акредитації та отримання об'єктивної оцінки діяльності медичного закладу доцільно не тільки враховувати одержану суму балів за стандартами акредитації, але й використовувати інші способи оцінки діяльності закладу. Для цього потрібно розробляти і апробувати комплексну оцінку діяльності медичного закладу, що має включати:

• самооцінку якості, яку здійснює апарат управління лікарні на основі стандартів акредитації; • оцінку міської (обласної) комісії з акредитації медичного закладу (на основі стандартів акредитації); • оцінку споживачів медичної допомоги стосовно якості медичної допомоги; • професійну оцінку медичних працівників (лікарів, медичних сестер); • визначення рангового місця кожного медичного закладу серед інших, однакових за рівнем закладів

(за даними протоколів висновків регіональних акредитаційних комісій).[2] Очікувані результати: суттєвому підвищенню рівня якості лабораторної інформації, необхідної для

діагностики, контролю за лікуванням, а також профілактики захворювань, відповідно, і якості надання медичної допомоги пацієнтам; підвищенню рівня діагностики патологічних процесів, особливо на доклінічному етапі; суттєвому зменшенню недоцільних витрат на необґрунтовані та повторні лабораторні обстеження; створенню умов для своєчасного запобігання ускладнень хронічних захворювань (цукровий діабет, серцево-судинна патологія тощо); зменшенню ризиків для пацієнта; зменшенню захворюваності населення;зниженню рівня смертності та подовженню очікуваної середньої тривалості життя; зменшенню соціальної напруги у суспільстві, пов'язаної з низьким рівнем доступності для населення якісної лабораторної діагностики.

1. ISO 15189:2003. Medical laboratories- Particularreguirementsforguality-andcompetencе (Медичні лабораторії. Особливі вимоги до якості та компетентності). 2. Рекомендація щодо вдосконалення системи управління якістю медичної допомоги в Україні: акредитація медичних закладів. -Посібник, Представництво Європейського комітету в Україні, Київ, 2009 р. – 64 с.

Науковий керівник: д.т.н., проф. Столярчук П.Г.

255

УДК 004.738.5

ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ФАЛЬСИФІКАЦІЇ ТОВАРІВ © М. Попович, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Фальсифікація товарів існує дуже давно, якщо раніше фальсифікований товар можна було виявити дуже легко, то сьогодні це зробити значно важче. В Україні підробляють і продають товари відомих вітчизняних і закордонних виробників.

Кожен трактує поняття фальсифікації по своєму, як правило, під цим поняттям розуміють дії, які спрямовані на обдурювання споживача шляхом підробки товару з корисливою метою.

Відповідно до Закону України „Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини” [1] неякісними, небезпечними для здоров'я і життя людини та фальсифікованими є харчові продукти і продовольча сировина, якщо:

1) вони містять будь-які шкідливі чи токсичні речовини екзогенного або природного походження, небезпечні для здоров'я мікроорганізми або їх токсини, гормональні препарати та продукти їх розкладу;

2) вони містять харчові добавки, які не отримали в установленому порядку висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи і не дозволені для використання за призначенням, або не визначено умови, додержання яких забезпечує безпечне використання харчових продуктів і продовольчої сировини, чи їх вміст перевищує встановлені гранично допустимі рівні;

3) вони містять будь-які сторонні предмети чи домішки; 4) для їх виготовлення використовуються продовольча сировина чи супутні матеріали, які не властиві

найменуванню і виду харчового продукту, зіпсована чи непридатна за іншими ознаками продовольча сировина; 5) тара, пакувальні чи супутні матеріали, які використовуються у процесі виробництва харчових

продуктів, повністю або частково виготовлені із матеріалів, що не відповідають вимогам безпеки чи відсутні в переліку матеріалів, дозволених для контакту з харчовими продуктами;

6) порушено визначені нормативними документами рецептуру, склад, умови виробництва чи транспортування, реалізації і використання;

7) приховується небезпека їх споживання або їхня низька якість; 8) порушено умови зберігання чи строк придатності до споживання; 9) з метою збуту споживачам або використання у сфері громадського харчування виробником

(продавцем) навмисне надано зовнішнього вигляду чи окремих властивостей певного харчового продукту, але які не можуть бути ідентифіковані як продукт, за який видаються. Факт фальсифікації харчового продукту встановлюється у процесі його ідентифікації.

Поняття „фальсифіковані товари” іноді плутають з поняттями „товари-замінники” (сурогати, імітатори) і „дефектні товари”. Це невипадково, оскільки замінники і дефектні товари широко використовуються для цілей фальсифікації, при цьому споживачу навмисне не надається необхідна інформація про них. Замінники і дефектні товари не відносяться до фальсифікатів, якщо на маркуванні або в товаросупровідних документах зазначено їх справжнє найменування, а ціна відповідає їх якості.

Фальсифікація може бути різною, починаючи від обману продавцем покупця, закінчуючи підробленням характеристик товару.

Об’єктами фальсифікації можуть бути: товари, послуги, документи, інформація, фінансові та бухгалтерські звіти і різного виду документація, ідентифікаційні знаки, матеріали, тощо [2].

При фальсифікації продовольчих товарів зазвичай піддається підробці одна чи кілька характеристик товару. Види фальсифікації продовольчих товарів та їх опис наведено в таблиці.

Таблиця Види фальсифікації продовольчих товарів

Вид фальсифікації Опис фальсифікату

Асортиментна

Підробка, яка здійснюється шляхом повної заміни замінниками другого сорту, виду або найменування із збереженням подібності (схожості) однієї або декількох ознак. При асортиментній фальсифікації використовують замінники, які підрозділяють на харчові та нехарчові. Ці замінники мають деяку схожість із натуральними продуктами за одним чи декількома показниками, вони дешевші і відрізняються зниженою харчовою цінністю

256

Продовження табл.

Вид фальсифікації Опис фальсифікату

Якісна

Підробка товарів за допомогою харчових та нехарчових добавок для покращення органолептичних властивостей при зберіганні або втраті інших споживчих властивостей. Об'єктом даного виду фальсифікації є харчові продукти з різними добавками або порушеними рецептурами

Кількісна

Обман споживача за рахунок значних відхилень параметрів товару (маси, об'єму, довжини тощо), що перевищують гранично допустимі норми відхилень. У стандартах України є зазначені допустимі відхилення від маси нетто у відсотках або грамах

Вартісна Обман споживача шляхом реалізації товарів низької якості за цінами якісних товарів або товарі з меншими кількісними характеристиками за цінами товарів з більшими кількісними показниками

Інформаційна Обман споживача за допомогою неточної або спотвореної інформації про склад або властивості товару

Для запобігання реалізації фальсифікованих товарів необхідно на державному рівні розробити та затвердити нормативні документи, які б враховували інтереси споживачів, захищали їх від недобросовісних виробників та визначали процедуру відповідальності не тільки за вже нанесену шкоду від фальсифікату, а й ризики від потенційно можливої шкоди.

1. Закон України „Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини” від 23. 12. 1997 р. № 77197-ВР. 2. Дубініна А. А., Овчиннікова І. Ф., Дубініна С. О. Методи визначення фальсифікації товарів. Підручник. – К.: „Видавничий дім „Професіонал”, 2010. – 272 с.

Науковий керівник: к.т.н., доц. Гунькало А. В.

257

УДК 378

ОЦІНЮВАННЯ ВАГОВИХ КОЕФІЦІЄНТІВ РИЗИКІВ КОМУНІКАЦІЙ ПІД ЧАС НАДАННЯ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ

© О. Сищук, 2015 Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Сьогодні освіта є важливим показником розвитку особистості. Надзвичайно важливо щоб вона була якісною, адже в цьому зацікавлені не тільки самі студенти і викладачі певного навчального закладу, але й держава та підприємство, яке працевлаштує майбутнього фахівця. Для того щоби усі особи, які мають відношення до навчального процесу були задоволені результатами наданих та отриманих освітніх послуг потрібно якнайкраще його організувати, тобто забезпечити його якість. Відомо щоб усунути недоліки, потрібно знати їх причини, вміти їх виявляти і вчасно усувати. Це правило є базовим для всіх всі актуальних підходів до управління якістю.

У навчальному процесі можуть виникати фактори чи ситуації, які спричиняють негативний вплив на засвоєння знань слухачем. Це порушення дисципліни, відсутність зацікавлення у слухача, неналежний обсяг викладеного матеріалу, відсутність практичних прикладів, методичних матеріалів, особиста неприязнь або надмірна офіційність у стосунках, монотонність мови, невідповідне оцінювання отриманої інформації слухачем, надто складна інформація та ін. Ситуації такого типу породжують ризики комунікації.

Під поняттям ризику комунікації будемо розуміти вплив можливих небажаних чинників, що супроводжують процес і учасників обміну інформацією, на досягнення цілей комунікації. В процесі виконання роботи було визначено 5 основних ризиків, які найбільш істотно впливають на кінцевий результат начального процесу, тобто здобуття знань слухачем, ступінь їх належного засвоєння і відповідне оцінювання засвоєних знань. До найважливіших ризиків, що супроводжують освітній процес належать: ризик не сприйняття інформації слухачем, ризик помилки (дезінформації), ризик транспорту (отримання слухачем неналежного обсягу інформації), ризик гальмування (засвоєння слухачем неналежного обсягу інформації) і ризик невірного оцінювання.

Для оцінювання вагомості кожного з названих ризиків у роботі використано матричний метод, в основі якого лежить попарне порівняння 5-ти ризиків, для встановлення найбільш важливого у кожній парі. Для цього формують матрицю та заповнюються тільки ті клітинки, що розташовані справа від низхідної діагоналі. У кожній клітинці експерт ставить номер того з двох ризиків, який, на його думку, може призвести до більш істотних наслідків. В опитуванні участь прийняло 8 експертів, безпосередніх учасників навчального процесу. Кожен з них незалежно заповнив свою окрему матрицю. Після здійсненого опитування отримані результати використано для обрахунку частоти виникнення ризиків і їх коефіцієнтів вагомості. Для знаходження частоти виникнення ризику у крайньому стовпці справа підраховуються значення E1

ij– частоти переважання ризику у вказаному рядку – над ризиком, який вказаний у стовпці, що перетинається з цим рядком. Також рахується значення E2

ij– частоти переваги ризику, вказаного у стовпці над ризиком у рядку, що перетинається з цим стовпцем. Для кожного ризику знаходиться значення сумарної частоти eij. Отже, за даними опрацьованих результатів отримано такі вагові коефіцієнти досліджуваних ризиків і послідовність у порядку спадання: ризик гальмування B – 0,25; ризик помилки L – 0,24; ризик невірного оцінювання G – 0,20; ризик транспорту T – 0,16; і ризик не сприйняття P – 0,15.

Проаналізувавши ризики, що виникають у процесі надання освітніх послуг, з допомогою методу попарних порівнянь, виділено ті, які мають найбільшу вагомість і вплив на кінцевий результат, а саме ризик гальмування та ризик помилки. Причинами, які породжують ризик гальмування B є відсутність зацікавленості у слухача, або ж його недостатній рівень підготовки; для ризику помилки L – це погана підготовка викладача, монотонність, боязнь аудиторії, т. п. Відповідно необхідно мінімізувати ці ризики, або усувати причини, що можуть їх спричинити.

Науковий керівник: д.т.н., проф. Бойко Т.Г.

258

УДК 65.011.3:547

АНАЛІЗ РИЗИКІВ ПРОДУКЦІЇ ОРГАНІЧНОГО ПОХОДЖЕННЯ ТА МЕТОДИ ЇХ ОЦІНКИ

Ж. Сокотун, Г. Хімічева, 2015

Київський національний університет технологій та дизайну, Київ, Україна

Згідно із Постановою ЄС 834/2007, органічне виробництво – це цілісна система господарювання та виробництва харчових продуктів, яка поєднує в собі найкращі практики з огляду на збереження довкілля, рівень біологічного розмаїття, збереження природних ресурсів, застосування високих стандартів належного утримання (добробуту) тварин та метод виробництва, який відповідає певним вимогам до продуктів, виготовлених з використанням речовин та процесів природного походження [1]. В свою чергу, органічна продукція – це продукція, отримана в результаті сертифікованого виробництва, суть якого полягає в тому, що кожен етап виробництва знаходиться під суворим контролем органу сертифікації, який засвідчує дотримання вимог та стандартів органічного виробництва шляхом видачі відповідного сертифікату.

Сільськогосподарське виробництво є одним із найбільш ризикованих видів підприємницької діяльності. Ризики аграрного бізнесу обумовлює ряд факторів, зокрема сезонність виробництва, залежність від погодних та кліматичних умов, тривалий період роботи капіталу, велика складність зміни асортименту продукції та технології тощо. Процес переходу України на виробництво продукції органічного походження супроводжується низкою ризиків. Проведений аналіз літературних джерел [2, 3] доводить, що ризики поділяються на дві групи: ризики виробничої діяльності та ринкові ризики. До першої групи відносяться ризики, пов'язані з технологічними, ресурсними, природничо-кліматичними, людськими факторами, а до другої – ризики прогнозування продукції на ринку, зокрема цінові, маркетингові, фінансові, інформаційні, законодавчі. Одним із найбільш суттєвих і впливових ризиків є маркетингові. Це пов'язано з тим, що органічна продукція для українського ринку є новою і не дуже відомою споживачу. Крім того, при органічному виробництві зазначені ризики посилюються, оскільки зовнішній вигляд натурально вирощеної продукції дещо поступається звичайній, а терміни її зберігання зменшуються. Для зменшення ризиків потрібно мати спеціальний інструментарій. Наприклад, вплив технологічних ризиків можна зменшити шляхом застосування суворого внутрішнього контролю і визнанням якості сировини і матеріалів, що застосовуються. За підсумками опитування американських фермерів, ризики органічної виробництва сільськогосподарських культур поділяються на три категорії, залежно від їх схожості з традиційними ризиками сільського господарства: ризики, аналогічні тим, що є в звичайному сільському господарстві; ризики, які відрізняються від звичайного сільського господарства; ризики, які значно відрізняються від звичайних через інший характер виробництва та іншу систему збуту. До першої групи було віднесено ризик втрати врожаю через несприятливі кліматичні умови, ризик втрати доступу до виробничих ресурсів, субсидій, до кращих страхових полісів. До другої групи віднесено ризик тимчасового зниження врожайності сільськогосподарських культур внаслідок переходу на застосування біологічно небезпечних засобів захисту від шкідників та органічні добрива. До третьої групи віднесені ті ризики, що зберігаються протягом довгого часу та потребують нових інструментів управління ними. Наприклад, пріоритетом органічного виробництва є здорова агросистема. І, з огляду на даний факт, потрібно висувати спеціальні вимоги до будь якого звичного процесу (зберігання, реалізація). Управляти ризиками доцільно шляхом застосування методу попередження ризикової події через додаткові освітні заходи для персоналу, обмін досвідом і т.д. Під час досліджень встановлено, що найбільш ефективними інструментами управління ризиками є страхування, хеджування, фінансові гарантії, доручення тощо.

1. Council Regulation (EC) No. 834/2007 of 28 June 2007 on organic production and labelling of organic products and repealing Regulation (EEC) No. 2092/91. – [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.organicstandard.com.ua/ua/services/standard. 2. Risk and Risk-Management In Organic Agriculture: View of Organic Farmers by James C. Hudson, Robert Dismukes, Williams Chambers, Catrine Greene? And Amy Kremen. – [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ageconsearch.umn.edu. 3. Колібаба Р.О. Класифікація ризиків сільськогосподарського виробництва. Інструменти мінімізації ризиків // Р. О. Колібаба. – [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua

259

УДК 657

СУТТЄВІСТЬ ЯК ЯКІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБЛІКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ © І. Табінська, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Ефективність управління підприємством значним чином залежить від якості та достовірності інформації, яка повинна надавати менеджерам можливість приймати оптимальні управлінські рішення. Для задоволення потреб стейкхолдерів необхідна якісна облікова інформація, яка має високий рівень придатності для управління досягненням визначених цілей і вирішення конкретних завдань, що стоять перед користувачами. Однією із найважливіших якісних характеристик облікової інформації є її суттєвість.

Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку (МСБО), національними П(С)БО, а також міжнародними стандартами аудиту (МСА) передбачено визначення суттєвості інформації. В Україні згідно із нормативно-правовими актами суттєвість не є принципом бухгалтерського обліку, проте інформація, що надається у звітності, зокрема фінансовій, обов’язково повинна відповідати критерію суттєвості. Несуттєву інформацію, або нематеріальну, у фінансовій звітності не відображають, оскільки її вважають такою, що не впливає на прийняття рішень користувачами звітності. Визначення рівня (порогу) суттєвості є доволі суб’єктивним, оскільки значним чином залежить від судження бухгалтера. Досліджуючи рівень суттєвості, необхідно розуміти, що вона не є самостійним економічним явищем чи процесом, а лише певною характеристикою інформації щодо того, чи може ця інформація впливати на прийняття рішень її користувачами.

Суттєвість облікової інформації може бути визначена не лише кількісними, але й якісними характеристиками. Згідно з вимогами П(С)БО 1 „суттєвість” є саме якісною, а не кількісною характеристикою фінансової звітності. В положенні передбачено включення до фінансової звітності відомостей про будь-яку господарську операцію чи іншу подію господарського життя за умови, що така інформація є суттєвою з позиції певного користувача (або групи користувачів) звітності незалежно від кількісної (вартісної) оцінки відповідного показника звітності. Суттєвість, насамперед, визначають користувачі інформації (фінансової звітності), інформаційні потреби яких можуть істотно відрізнятись. Тому стаття, яка не є суттєвою для окремого подання її у фінансовому звіті, може бути достатньо суттєвою для окремого розкриття її в примітках до фінансової звітності [1].

Концепція суттєвості існує як у бухгалтерському обліку, так і в аудиті. „Дослідження рівня суттєвості є необхідною складовою застосування ризико-орієнтованого підходу до аудиту, який вимагає від аудиторів визначення та контролю за рівнем аудиторського ризику. Аудиторський ризик Міжнародні стандарти аудиту трактують як ризик того, що аудитор висловить невідповідну аудиторську думку, коли фінансові звіти суттєво викривлені. Тому необхідною умовою визначення аудиторського ризику є дослідження питання суттєвості” [2].

Суттєвість в аудиті також має як якісний, так і кількісний аспекти. Зокрема, якісний аспект суттєвості полягає в тому, що викривлення фінансової звітності може бути суттєвим не зважаючи на його величину в грошову вимірі, наприклад, шахрайство, порушення законодавства.

Отже, підприємства при формуванні облікової інформації можуть встановити свої критерії порогу суттєвості. Тим більше, що в п. 3 П(С)БО 1 вказано: „суттєвість інформації визначається відповідними П(С)БО та керівництвом підприємства”. Поріг суттєвості щодо окремих господарських операцій і об’єктів обліку є невід’ємним елементом облікової політики, який для кожного підприємства може бути різним, залежно від обсягів його діяльності.

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку „Загальні вимоги до фінансової звітності”, затв. наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87, із змінами та доповненнями. 2. Загородній А.Г. Ризики аудиторської діяльності: методика виявлення й оцінювання: [монографія] / А.Г. Загородній, Л.М. Пилипенко. – Львів: ЗУКЦ, 2010. – 232 с.

Науковий керівник: к.е.н., доц. Пилипенко Л.М.

260

УДК 006.015.5; 621.317

ДОСЛІДЖЕННЯ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ (НЕПЕВНОСТІ) ЕКСПЕРТНИХ МЕТОДІВ ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ

© Т. Федишин, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Процес визначення показників якості об’єктів супроводжується виникненням невизначеностей (непевностей), зумовлених різними причинами, що може суттєво відобразитись на формуванні остаточної оцінки якості об’єкта. З метою забезпечення єдності оцінювання показників якості необхідно чітко встановити вимоги щодо точності визначення цих показників, значення яких дуже часто отримують, використовуючи експертні методи. Серед багаточисельних різновидів експертних методів найбільш відомими вважаються метод Дельфі і ПАТТЕРН. Однією з важливих відмінностей між ними є спосіб опитування експертів, і з цієї точки зору більшість інших методів експертної оцінки можна розцінювати як їх модифікації. В методі Дельфі відсутнє безпосереднє спілкування між експертами, в методі ПАТТЕРН таке спілкування є складовим елементом їх опитування. Слід зауважити, що загальною проблемою під час реалізації експертних методів є відсутність методики обчислення невизначеності (непевності) експертних оцінок якості та важливості об’єктів. Запропоновано експертну оцінку ототожнювати з результатом вимірювань, для якого має бути розрахована оцінка його точності у вигляді невизначеності (непевності). Невизначеність (непевність) експертного вимірювання включає в себе багато складових. Деякі з них можуть оцінюватися невизначеністю (непевністю) типу А, виходячи з статистичного розподілу значень величини, які отримані в серії вимірювань, і можуть бути охарактеризовані стандартними відхиленнями. Інші складові можуть бути оцінені невизначеністю (непевністю) типу В, розрахунок якої базується на інформації, отриманій з довідкових даних. Для кращого розуміння різниці між класичним поняттям похибки та невизначеності (непевності) проаналізовано їх сутність та узагальнено відмінності. В роботі запропоновано методику оцінювання стандартної невизначеності (непевності) експертних оцінок, відповідно до якої невизначеність (непевність) типу А слід розраховувати через середньоквадратичне відхилення оцінок експертів від середнього значення як для нерівноточних оцінювань показників якості різними експертами (що є прототипом нерівноточних спостережень за вимірюваною величиною за допомогою різних приладів у метрології):

2

1

експерт

( ( ) )

(K 1)

експертК

іj jіj

Aі

Q x x

uQ=

⋅ −

=⋅ −

∑, (1)

експерт

1( )

Q

K

j jіj

i

Q х

х =⋅

=

∑, (2)

∑=

=експерт

1

K

jjQQ , (3)

де jiх – результат експертного оцінювання, тобто експертна оцінка j-го експерта для і-го об’єкта; ix –

середнє арифметичне експертних оцінок для всіх Кексперт експертів для і-того об’єкта; Qj – ступінь досконалості кожного j-го експерта, який визначає ступінь його вагомості. Пропонується розраховувати ваговий коефіцієнт Qj як комбінований показник якості кожного експерта, що може формуватись шляхом комбінованого сумування показників якості експерта, оскільки саме недосконалість експерта є основним джерелом невизначеності (непевності) експертної оцінки. В роботі методику обчислення невизначеності (непевності) експертної оцінки було апробовано на прикладі конкретного експертного дослідження, під час якого було розкрито проблеми формалізації експертних знань та необхідність враховувати невизначеність (непевність) в сформульованій оцінці.

Науковий керівник: д.т.н., доц. Т. Бубела

261

УДК 658.562

ВИКОРИСТАННЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ МЕТОДІВ ДЛЯ ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ

© Н. Ханенко, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Метою роботи є аналіз використання соціологічних методів при оцінюванні якості продукції та задоволеності споживачів.

Соціологічне дослідження передбачає 6 етапів: проблема, програма, гіпотеза, планування і організація дослідження, операційна частина дослідження (збір, обробка матеріалу і аналіз обробки), висновки. Щоб опитування було ефективним потрібно правильно вибрати вибірку і правильно скласти питання в анкеті. Вибірка повинна бути репрезентативна, тобто вона має максимально наближено відображати генеральну сукупність, а саме, при опитуванні в залежності від процесу, продукції чи послуги (ППП) людей поділяють на групи за віком, статтю, територією проживання, соціальними доходами. Такі групи повинні містити однакову кількість людей.

Соціологічний метод широко використовують на стадії виконання маркетингових досліджень, при вивченні попиту, для визначення показників якості, оцінювання якості. Наприклад, для з'ясування вимог, яким повинна задовольняти електрична праска, розробляється опитувальний лист із зазначенням її параметрів. Опитувальні листи пересилаються поштою або розповсюджуються при спілкуванні з покупцями в торгових точках.

Органи, що керують якістю ППП приймають певне рішення, після чого формують склад експертної комісії. Ця комісія одночасно проводить анкетування, опрацювання анкет, визначення коефіцієнтів вагомості і окремо визначає експертну оцінку якості ППП. Все це складає оцінку якості ППП, на основі якої органи, що керують якістю ППП приймають певні управлінські рішення та формують рекомендації, які ґрунтуються на цій оцінці.

При опрацюванні анкет дотримуються певної послідовності дій. Встановлювати цю послідовність має право комісія, посилаючись на зручність та можливість прискорення завершення оцінювання. Визначення коефіцієнтів вагомості можна виконати одразу після завершення анкетування, тобто перед експертним оцінюванням. Оскільки градація важливості, як правило, має сім ступенів, то, відповідно, обирається семибальна шкала оцінювання вагомості. Для зручності рекомендується заносити всі дані у таблицю і визначати загальну суму балів кожного показника. Далі знаходиться суму рангів кожного показника якості. Згідно з основними принципами кваліметрії сума коефіцієнтів вагомості дорівнює одиниці, тому потрібно визначити частку суми балів кожного показника від одиниці.

Для підвищення об’єктивності оцінювання якості доцільно поєднувати соціологічні і експертні методи оцінювання показників якості. Особливо ефективне таке поєднання методів при оцінюванні естетичних властивостей товарів, яке здійснюється в такій послідовності:

• виділяється конкретна група споживачів та специфіка естетичних переваг, яку передбачається виявити;

• проводяться соціологічні опитування споживачів з використанням номенклатури естетичних показників якості або сукупності якісних ознак, що побічно характеризують ці показники;

• здійснюється експертне оцінювання естетичних показників якості товарів відповідно до прийнятих правил і процедур;

• отримані результати соціологічних опитувань і експертних оцінювань опрацьовуються і порівнюються;

• за підсумками порівняння визначається узагальнена оцінювальна думка про естетичний рівень виробів.

Соціологічний метод оцінювання споживчих показників якості товарів заснований на використанні думок споживачів про якість виробів Для повнішого обліку смаків і переваг конкретних груп споживачів при винесенні експертами оцінюваних думок про якість слід поєднувати соціологічні і експертні методи оцінювання показників якості. Особливо ефективне таке поєднання методів при оцінюванні естетичних властивостей товарів.

Науковий керівник: к.т.н., доц. Куць В.Р.

262

УДК 006+621.317.1+543.3+658.562

ІДЕНТИФІКАЦІЯ ФАРМАЦЕВТИЧНИХ ОЛІЙ ЗА АКТИВНОЮ СКЛАДОВОЮ ПРОВІДНОСТІ

© Г. Чурко, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Ефірні олії найчастіше використовують для лікування та індивідуального догляду у косметології, фармацевтиці та аромотерапії. На жаль ринок фармацевтичних олій складається не лише із натуральних, а також із синтетичних олій. Досить часто виробники ефірних олій замінюють натуральні ефірні олії синтетичними. Також для здешевлення продукту виробники в нього підмішують різні добавки, або ж витягають найбільш цінні компоненти. Звичайно, якість ефірних олій, склад яких змінено, не може рівнятися з справжніми натуральними оліями. При фальсифікації використовуються продукти органічного синтезу, рослинні та мінеральні масла. Також виробники часто обманюють покупців, вказуючи на етикетці, що це натуральний продукт, навіть якщо він штучний. Людина вважає, що купляє якісну ефірну олію, тоді як насправді вона користується штучно виробленою речовиною. Відповідно, що і якість таких ефірних олій, які подаються як натуральні, буде відповідною. Для лікування такі ефірні олії непридатні. тому що вони не лише не допоможуть, а навпаки можуть завдати шкоду здоров’ю людини. На жаль, за запахом і кольором натуральні і фальсифіковані ефірні масла практично ідентичні, чого не можна сказати про якість ефірних масел. Тому виникла необхідність ідентифікувати фармацевтичні олії за електричними параметрами для швидкого визначення їх складу.

Пропонуємо ідентифікувати фармацевтичні олії за активною складовою комплексної провідності у електромагнітному полі змінної частоти [1]. Електричні параметри ефірних олій визначаються наявністю у них зарядів і можливістю їх руху у електромагнітному полі. Всі фармацевтичні олії проводять електричний струм. Діелектрична проникність фармацевтичних олій на різних частотах залежить від їх індивідуального хімічного складу. Результати вимірювання активної складової комплексної провідності в частотному діапазоні електромагнітного поля багатокомпонентної рідини, якою є ефірна олія, містять інформацію про склад ефірних олій та про їхні окремі фізико-хімічні властивості [2,3].

У результаті досліджень було ідентифіковано за активною складовою комплексної провідності фармацевтичні олії бергамоту, розмарину, евкаліпту та мигдального горіху. Вибірка для кожного виду досліджуваних олій складала 14 промислових одиниць. Дослідження виконували з використанням ємнісного первинного перетворювача, який складається з скляного резервуара з фіксованими вуглецевими електродами (d=1,5мм) з малою контактною робочою площею (h=3мм). Частина електродів ізольована (покрита лаком) для зменшення похибок, які пов’язані з вимірюванням об’єму рідини у перетворювачі. Робоча поверхня електродів знаходиться на кінці електродів, тому електричні параметри досліджуваних рідин не залежать від об’єму рідини.

Вимірювання активної складової провідності ємнісної комірки з фармацевтичними оліями здійснювалися вимірювачем іммітансу в діапазоні частот 50 Гц – 100к Гц при рівні тестового сигналу 1,0В. За результатами дослідження активної складової комплексної провідності у даному частотному діапазоні було отримано залежності складу фармацевтичних олій від їх електричних параметрів. Результати досліджень подано на рис. 1, 2, 3, 4.

Рис. 1. Експериментальні результати дослідження олії бергамоту

263

Рис. 2. Експериментальні результати дослідження олії розмарину

Рис. 3. Експериментальні результати дослідження олії евкаліпту

Рис. 4. Експериментальні результати дослідження олії мигдального горіху

Дане дослідження дало можливість ідентифікувати фармацевтичні олії за активною складовою

комплексної провідності. Це дає можливість удосконалити швидкі методи ідентифікацій натуральних олій (визначення виду рослини при всіх можливих фальсифікацій) та контролю їх якості. А також це дасть змогу використовувати отримані частотні залежності активних складових фармацевтичних олій для вдосконалення (автоматизації) процесу сертифікаційних досліджень і контролю у торгівельних мережах та на митниці.

1. Походило, Є. В. Імітансний контроль якості: монографія / Є. В. Походило, П. Г. Столярчук. – Львів: Львівська політехніка, 2012. – 164 с. 2. Міхалєва М.С. Контроль безпеки харчових продуктів за спектральними електричними характеристикам / М.С. Міхалєва // Технологічний аудит та резерви виробництва – 2014. – № 1/4(15). – С.4–8. 3. Міхалєва М.С. Визначення та контроль концентрації складника багатокомпонентної рідини за одним електричним параметром / М.С. Міхалєва // Технологічний аудит та резерви виробництва – 2014. – № 2/1(16). – С.41–45.

Науковий керівник: к.т.н., с.н.с. Міхалєва М.С.

264

УДК 006:004.9:60

КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ КАТОДНОГО ЗАХИСТУ ПІДЗЕМНИХ ТРУБОПРОВОДІВ З УРАХУВАННЯМ ПОЛЯРИЗАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

Л. Юзевич, 2015

Національний університет „Львівська політехніка”, Львів, Україна

Підземні трубопроводи (ПТ) функціонують у специфічних корозійних умовах агресивного впливу ґрунтового середовища. Задачі оцінювання ресурсу металу (сталі) та захисної ізоляції ПТ є досить складними, оскільки залежать від багатьох причин. Основні з них – якість ізоляції, катодного захисту і особливості взаємодії ПТ з оточуючим ґрунтом.

Вимірювання різниці потенціалів U „труба – ґрунт” дає змогу отримати інформацію про поляризаційний потенціал трубопроводу UP у конкретній точці і вздовж траси, про катодну захищеність труби, про дефекти ізоляційного покриття, про наявність блукаючих струмів [1].

Доцільно доповнити систему існуючої нормативної документації уточненою інформацією щодо вимог до засобів вимірювання та методик оцінювання поляризаційного потенціалу.

З метою удосконалення наявної науково-технічної документації необхідно розробляти нові методи i засоби вимірювання поляризаційного потенціалу, оскільки недоліками традиційних компенсаційних способів є складність вимірювальних схем та копітка процедура регулювання. Розуміння відповідних операцій нових методів дозволить оцінювати якість процедур діагностування стану металоконструкцій і коректно прогнозувати умови їх корозійного розтріскування під напругою (КРН) або стрес-корозійного руйнування (СКР).

Ступінь корозійної агресивності середовища (ґрунту) і режими експлуатації ПТ встановлюють для конкретних об'єктів (трубопроводів) залежно від макрокліматичного району і категорії розміщення конструкцій за ГОСТ 15150-69 та СОУ ЖКГ 41.00-35077234.010:2008 з урахуванням технологічного характеру і марки матеріалу конструктивних елементів [2,3].

Новий метод вимірювання поляризаційного потенціалу з урахуванням коефіцієнта гармоніки змінного струму, що натікає у трубопровід із металу в корозійному середовищі на даній ділянці, проаналізовано у [4]. У праці [5] запропоновано методику урахування нерівномірності розподілу захисного потенціалу для труби.

Проаналізувавши наукові дослідження з даної галузі, можна сказати, що у праці [4] не враховано особливості методики вимірювання поляризаційного потенціалу, яка би допомогла визначати коефіцієнт гармоніки змінного струму, що натікає у трубопровід із металу.

Об’єкт досліджень – більш якісний метод вимірювання поляризаційного потенціалу ПТ. Предмет досліджень – нормативні документи, які з урахуванням нерівномірності розподілу захисного

потенціалу допоможуть зменшити складність допоміжних схем і відповідну процедуру вимірювання поляризаційного потенціалу ПТ.

В основі досліджень – аналіз вимірювальної процедури щодо визначення поляризаційного потенціалу металу ПТ. Вважається, що труба покрита ізоляційним покриттям і знаходиться в умовах катодного захисту при одночасному впливі механічних навантажень і агресивного середовища.

Розглядаємо корозійне розчинення металу (сталі) на зовнішній поверхні труби, покритій тонким ізоляційним шаром, в умовах катодного захисту при одночасному впливі механічного навантаження і корозійно-активного середовища. Як основний критерій ступеня захищеності ПТ в умовах катодного захисту і електрохімічної корозії використовуємо поляризаційний UP потенціал [1].

Виміряний при постійно працюючих (не менше 3-4 тижнів) засобах електрохімзахисту потенціал „труба – ґрунт” складається з суми різниць потенціалів [1]:

UTZ = Uе +∆U= Uе + ∆UP +∆UOM= UP +∆UOM; UP = Uе + ∆UP . (1) Тут UTZ – потенціал „труба – ґрунт”, виміряний приладом, В; Uе – природна різниця потенціалу між

металом трубопроводу і середовищем при відсутності поля зовнішніх джерел струму, В; ∆U – зміщення різниці потенціалів від природного значення під дією поля зовнішніх джерел струму засобів електрохімзахисту, В; ∆UP – поляризаційна складова виміряної різниці потенціалів „труба – земля”, яка зумовлена стрибком потенціалу на фазовій границі метал-ґрунтовий електроліт у результаті протікання струму засобів електрохімзахисту, В; ∆UOM – oмічна складова виміряної різниці потенціалів, яка зумовлена падінням напруги при протіканні струму засобів електрохімзахисту в порах ізоляційного покриття і ґрунті між трубопроводом і точкою розміщення електрода порівняння, В.

265

Враховуючи різницю між падінням напруги при постійному струмі і падінням напруги на змінному струмі, використано вираз для визначення поляризаційної складової [4]:

UP =UG − kUL , (2) де UG , UL – складові для визначення UP; k – коефіцієнт гармоніки змінного струму, що натікає у трубопровід на даній ділянці, який визначається відношенням змінної і постійної напруг у ґрунті впоперек траси.

Класифіковано нерівномірності напруженості електричного поля навколо трубопроводу, які створю-ються катодним струмом, і характеризують його поляризаційний потенціал [5]: I типу – по довжині трубопроводу; II типу – по колу трубопроводу; III типу – екрануюча дія межі „ґрунт – повітря”. Встановлено, що перші два типи нерівномірностей найбільшою мірою впливають на UP у точці трубопроводу. Запропоновано вказані нерівномірності І, ІІ, ІІІ типів ураховувати при уточненні числових значень поляризаційного потенціалу.

ГОСТ 9.015–74 (Единая система защиты от коррозии и старения. Подземные сооружения. Общие технические требования) передбачає виміри поляризаційного потенціалу трубопроводу в зоні дії засобів електрозахисту з використанням допоміжного електроду. Електрод тривалої дії, що не поляризується використовується для порівняння вимірів поляризаційних потенціалів трубопроводів, а також при визначенні корозійної агресивності ґрунтів за вимірами густини катодного струму.

При цьому вимірюють: різницю потенціалів між трубопроводом і землею, стаціонарний потенціал трубопроводів в умовах наявності блукаючих струмів, поляризаційний потенціал трубопроводу в зоні дії засобів електрозахисту, загальний захисний струм електрохімічного захисту, напругу на виході установок електрохімічного захисту, питомий опір ґрунту, опір анодного заземлення при катодному захисті, опори гальванічних анодів.

Висновки. Розроблено рекомендації щодо підвищення якості процедури вимірювання поляризаційного потенціалу з урахуванням коефіцієнта гармоніки змінного струму, що натікає у трубопровід із металу в корозійному середовищі на даній ділянці.

Запропоновано для коректного вимірювання та оцінювання поляризаційного потенціалу UP ПТ використовувати: а) метод, згідно з яким омічну складову ∆UOM вилучають за вимірами постійної та змінної напруг між металом і електродом порівняння з урахуванням коефіцієнта гармоніки, визначеного шляхом міряння постійної та змінної напруг у середовищі з використанням допоміжного електрода; б) урахування нерівномірностей напруженості електричного поля навколо труби, які створюються катодним струмом. Вказані нововведення допоможуть удосконалити нормативні документи, зокрема, стандарт [3].

1. Технічна експлуатація систем захисту від підземної корозії магістральних трубопроводів / В. В. Роз-гонюк, Ю. П. Гужов, Ю. О. Кузьменко, В. А. Шишківський. – К. : Росток, 2000. – 286 c. 2. ГОСТ 15150-69. Машины, приборы и другие технические изделия. Исполнения для различных климатических районов. Категории, условия эксплуатации, хранения и транспортирования в части воздействия климатических факторов внешней среды. 3. Стандарт житлово-комунального господарства України. СОУ ЖКГ 41.00-35077234.010:2008. Захист протикорозійний. Загальні вимоги та методи контролювання. 4. Джала Р. М. Контроль поляризаційного потенціалу підземних металевих споруд / Р. М. Джала, Б. Я.Вербенець, М. І. Мель-ник // Збірник доповідей 7-ї Національної науково-технічної конференції „Неруйнівний контроль та технічна діагностика” – UkrNDT-2012. – К.: УТ НКТД, 2012. – С. 221-223. 5. Агиней Р. В. Разработка методов повышения эффективности противокоррозионной защиты объектов газотранспортной системы: автореф. дисс. на соискание научн. степени докт. техн. наук: спец. 25.00.19 „Строительство и эксплуатация нефтегазопроводов, баз и хранилищ”/ Р. В. Агиней. – Ухта, 2009. – 43 с.

Науковий керівник: д.т.н., проф. Столярчук П.Г.

266

НАУКОВЕ ВИДАННЯ

УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ В ОСВІТІ ТА ПРОМИСЛОВОСТІ: ДОСВІД, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

ТЕЗИ ДОПОВІДЕЙ ІІ МІЖНАРОДНОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

Львів, 28–30 травня 2015

Здано у видавництво 12.05.2015. Підписано до друку 17.05.2015. Формат 60×841/8. Папір офсетний. Друк на різографі.

Умовн. друк. арк. 30,9. Обл.-вид. арк. 25,1. Наклад 170 прим. Зам. 150163.

Видавець і виготівник: Видавництво Львівської політехніки

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 4459 від 27.12.2012 р.

вул. Ф. Колесси, 4, Львів, 79013 тел. +380 32 2582146, факс +380 32 2582136

vlp.com.ua, ел. пошта: vmr@vlp.com.ua