2. РІШЕННЯ ЄСПЛ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯ СТ. 2 ЄКПЛ І...

204

2. РІШЕННЯ ЄСПЛ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯ СТ. 2 ЄКПЛ

І КОМЕНТАР(початок1)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

(ВЕЛИКА ПАЛАТА)

СПРАВА «МАК-КАНН ТА ІНШІ

ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА»

(Заява № 18984/91)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

27 вересня 1995 року

205

2. Рішення ЄСПЛ із застосування ст. 2 ЄКПЛ і коментар

У справі «Мак-Канн та інші проти Сполученого Королівс-тва»1,

Європейський суд з прав людини, засідаючи, відповідно до Правила 51 Регламенту Суду А2, Великою Палатою у складі:

Р. Ріссдаль (R. Ryssdal), Голова, Р. Бернгардт (R. Bernhardt), Тур Вільхьяльмссон (Thór Vilhjálmsson), Ф. Ґьольджюклю (F. Gölcüklü), К. Руссо (C. Russo), А. Шпільманн (A. Spielmann), Н. Валтікос (N. Valticos), Е. Палм (E. Palm),Р. Пекканен (R. Pekkanen), Х. М. Моренілья (J.M. Morenilla),Джон Фріленд (Sir John Freeland), А. Б. Бака (A.B. Baka), М. А. Лопес Роха (M.A. Lopes Rocha), Ґ. Міфсуд Боннічі (G. Mifsud Bonnici), Й. Макарчик (J. Makarczyk), Б. Репік (B. Repik),П. Ямбрек (P. Jambrek), П. Куріс (P. Kuris), У. Ломус (U. Lohmus), судді,та Г. Петцольд (H. Petzold), секретар, після наради за зачиненими дверима 20 лютого та 5 вере-

сня 1995 року, виносить таке рішення, ухвалене в останній із зазначених днів:

1 Справа має номер 17/1994/464/545. Перше число — це місце справи в переліку справ, поданих до Суду у відповідному році (друге число). Останні два числа вказу-ють на місце справи серед справ, поданих до суду з моменту його утворення, та серед відповідних первісних заяв, адресованих Комісії. 2 Регламент А застосовується до всіх справ, переданих до Суду до набрання чинності Протоколом № 9 (П-9), а після набрання ним чинності — лише до справ, які стосуються Держав, не зв’язаних зазначеним Протоколом (П-9). Вони відповідають Регламентові, що набрав чинності 1 січня 1983 року з кількома подальшими поправками.

206

Європейський суд з прав людини. Судова практика

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було передано до Суду Європейською комісією з прав людини («далі — Комісія») 20 травня 1994 року впродовж тримісячного періоду, передбаченого пунктом 1 статті 32 та статтею 47 (ст. 32-1, ст. 47) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод («далі — Конвенція»). Її було пору-шено за заявою (№ 18984/91) проти Сполученого Королівс-тва Великої Британії та Північної Ірландії, поданою в Комісію згідно зі статтею 25 (ст. 25) 14 серпня 1991 року пані Маргарет Мак-Канн, п. Даніелем Фарреллом та п. Джоном Севіджем, які всі є громадянами Ірландії та Сполученого Королівства. Вони є представниками спадкоємців п. Деніела Мак-Канна, пані Ма-рейд Фаррелл та п. Шона Севіджа (див. пункт 23 нижче).

У своєму запиті Комісія посилалася на статті 44 та 48 (ст. 44, ст. 48) та на декларацію, якою Сполучене Королівство визнало обов’язкову юрисдикцію Суду (стаття 46) (ст. 46). Предметом запиту було винесення рішення щодо того, чи вказують об-ставини справи на порушення Державою-відповідачем своїх зобов’язань за статтею 2 (ст. 2) Конвенції.

2. У відповідь на запит, поданий згідно з пунктом 3(d) Пра-вила 33 Регламенту Суду А, заявники заявили про своє бажан-ня взяти участь у провадженні й призначили своїх юридичних представників (Правило 30).

3. До Палати у складі семи суддів увійшли за посадою сер Джон Фріленд, виборний суддя, що має британське грома-дянство (Стаття 43 Конвенції) (ст. 43) та п. Р. Рюссдаль, голо-ва Суду (пункт 3 (b) Правила 21). 28 травня 1994 року Голова у присутності Секретаря за результатами жеребкування виз-начив імена інших семи членів палати — п. Тура Вільхьяльмс-сона, п. Ф. Ґьоль джюклю, п. А. Шпільманна, пані Е. Палм, п. А. Н. Лоїзу, п. М. А. Лопес Роха та п. П. Ямбрека (стаття 43 Конвенції та пункт 4 Правила 21) (ст. 43).

4. Як Голова Палати (пункт 5 Правила 21), п. Рюссдаль, діючи через Секретаря, провів консультації з Повіреним Уряду Спо-лученого Королівства («Уряд»), представниками заявників та

207


Делегатом Комісії з питань організації провадження (пункт 1 Правила 37 та Правило 38). Згідно з відданими за результата-ми консультацій наказами, меморандум Уряду був поданий до реєстру 3 та 4 листопада 1994 року, меморандум заявників — 22 листопада, а їхні вимоги про справедливу компенсацію за статтею 50 (ст. 50) Конвенції — 18 та 25 січня 1995 року. Після цього Секретар Комісії повідомив Секретаря про те, що Деле-гат не побажав надавати письмових відгуків на подані мемо-рандуми.

5. Голова, згідно з пунктом 2 Правила 37, надав 21 вере-сня 1994 року «Емнесті Інтернешнел» час на подання письмо-вих відгуків щодо конкретних обставин справи. У той самий день, на певних умовах, час було надано організаціям «Лібер-ті», Комітетові зі здійснення правосуддя, «Інквест» та «Брітіш-Айріш Райтс Вотч» для подання спільних письмових відгуків. Відповідні відгуки були отримані 16 листопада та 2 груд-ня 1994 року.

6. 21 вересня 1994 року Палата, згідно з Правилом 51, ухва-лила рішення про негайну відмову від юрисдикції на користь Великої Палати. Згідно з пунктами 2(a) та (b) Правила 51 голо-ва та заступник голови Суду (п. Рюссдаль та п. Р. Бернгардт), а також інші члени первісної Палати є членами Великої палати. Водночас, п. Лоїзу на його прохання був звільнений від участі в розгляді справи (пункт 3 Правила 24). 24 вересня 1994 року Го-лова у присутності Секретаря визначив шляхом жеребкування імена додаткових суддів, а саме — п. К. Руссо, п. Н. Валтікоса, п. Р. Пекканена, п. Х. М. Моренілью, п. А. Б. Бака, п. Г. Міфсуд Боннічі, п. Й. Макарчика, п. Б. Репіка, п. П. Куріса та п. У. Ло-муса.

7. 15 лютого 1995 року Уряд подав записку у справі з різних питань, порушених заявниками та третіми сторонами в їхніх меморандумах.

8. Згідно з рішенням Голови у Палаці прав людини у Страс-бурзі 20 лютого 1995 року відбулися публічні слухання. Вели-ка Палата перед ними провела підготовчу нараду й вирішила погодитися на представлення записки Уряду.

208


9. Перед Судом виступили: (a) від Уряду п. М. Р. Ітон, заступник консультанта з юридичних питань, Міністерство закордонних справ та у справах Співдруж-

ності, Повірений,п. С. Річардз, баррістер, п. Дж. Іді, баррістер, п. Н. Лавендер, баррістер, адвокат,п. Д. Сеймур, Міністерство внутрішніх справ, пані С. Емблер-Едвардз, Міністерство оборони, п. Д. Пікап, Міністерство оборони, радники;(б) від Комісії сер Безіл Голл, делегат;(в) від заявників п. Д. Корфф, адвокат,п. Б. Мак-Ґрорі, соліситор.Суд заслухав звернення сера Безіла Голла, п. Корффа,

п. Мак-Ґрорі та п. Річардза. 10. На прохання Суду Уряд 9 березня 1995 року подав різні

рішення судів Англії та Північної Ірландії з питань застосуван-ня смертоносної сили представниками сил безпеки.

11. 23 березня 1995 року заявники подали свою відповідь на записку Уряду.

ФАКТИ

12. Викладені нижче факти, що були визначені Комісією в її доповіді від 4 березня 1994 року (див. пункти 132 та 142 нижче), взяті, головним чином, із протоколу дослідження до-казів, представлених під час розслідування на Гібралтарі (див. пункт 103 нижче).

I. КОНКРЕТНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

13. До 4 березня 1988 року та, ймовірно, принаймні від по-чатку року органи влади Сполученого Королівства, Іспанії

209


та Гібралтару знали, що Тимчасова ІРА (Ірландська респуб-ліканська армія — «ІРА») планує терористичний напад на Гібралтар. Із отриманих розвідувальних даних та результатів спостережень, проведених поліцією Гібралтару, випливало, що мішенню нападу мала бути зона зосередження на південь від Інс-Голл, де для здійснення зміни караулу щовівторка об 11.00 годині збирався Королівський Англійський полк.

14. У період до 4 березня 1988 року було сформовано кон-сультативну групу для надання консультацій та підтримки п. Джозефу Канепі, Комісару поліції Гібралтару («Комісар»). Вона складалася з Військовослужбовця F (старшого військо-вого радника та офіцера Спеціальної повітряної служби або «САС»), Військовослужбовця E (командувача САС), Вій-ськовослужбовця G (радника зі знешкодження вибухових пристроїв), п. Коломбо (виконуючого обов’язки заступника комісара поліції), головного інспектора-детектива Алджера, закріпленого за Особливою службою, та офіцерів Служби без-пеки. Комісар віддав розпорядження про підготовку директи-ви про порядок дій на випадок ситуації.

А. Військові правила застосування збройної сили 15. Військовослужбовець F та його група, включаючи Війсь-

ковослужбовця E та низку інших військовослужбовців САС, прибули на Гібралтар до 4 березня 1988 року. Попередні інструк-тажі були проведені Міністерством оборони в Лондоні. Згідно з військовими правилами застосування збройної сили (під назвою «Правила застосування збройної сили для військового коман-дувача під час Операції „Флавіус«»), які були надані Військово-службовцеві F Міністерством оборони, метою перебування групи військ на Гібралтарі було надання допомоги поліції Гібралтару у проведенні арешту бойового осередку («БО») ІРА у випадку звернення поліції про таке військове втручання. Правила також вимагали від F діяти згідно з розпорядженнями Комісара.

16. Крім того, правила вказували обставини, за яких засто-сування сили військовослужбовцями вважатиметься дозволе-ним, у такий спосіб:

210


«Застосування сили 4. Ви та ваш підрозділ не застосовуватимете силу, якщо стар-

ший офіцер поліції, призначений комісаром поліції Гібралтару, не звернеться з відповідним проханням про це, або якщо застосуван-ня сили не є необхідним для захисту життя. Ви та ваш підрозділ не повинні застосовувати силу в обсязі, більшому, ніж треба для захисту життя… Відкриття вогню

5. Ви та ваш підрозділ маєте право відкривати вогонь по особі лише в тому разі, якщо ви або ваш підрозділ маєте розумні під-стави вважати, що така особа вчиняє або готовиться до скорого вчинення діяння, яке, ймовірно, поставить під загрозу ваше жит-тя або життя членів вашого підрозділу, або життя будь-якої іншої особи, та якщо іншого способу запобігти такому діянню немає.

Відкриття вогню без попередження 6. Ви та ваш підрозділ маєте право відкривати вогонь без по-

передження, якщо попередження або затримка у відкритті вогню можуть призвести до смерті або тілесного ушкодження вас або членів вашого підрозділу, або будь-якої іншої особи, або якщо на-дання такого попередження є явно нездійсненним.

Попередження перед відкриттям вогню 7. За відсутності обставин, описаних у пункті 6, перед відкрит-

тям вогню має бути зроблене попередження. Попередження має бути максимально зрозумілим та містити вимогу здатися, і чітке повідомлення про те, що у випадку невиконання вимоги буде від-крито вогонь».

B. Директива Комісара 17. У директиві Комісара, яка була складена 5 берез-

ня 1988 року, було згадано про наявність підозр щодо плану-вання терористичного нападу на Гібралтарі й про те, що мішен-ню нападу з високим ступенем імовірності є оркестр та караул Першого батальйону Королівського Англійського полку під час церемонії зміни караулу в Інс-Голлі 8 березня 1988 року. Було заявлено, що існують «ознаки того, що як метод нападу буде застосовано вибухівку, ймовірно, у вигляді автомобіля з вибуховим пристроєм». Було зазначено, що метою операції є

«(a) захист життя; (b) зрив спроби;

211


(c) арешт злочинців; (d) забезпечення надійної охорони та утримання під вартою

затриманих осіб». 18. Серед методів, що мали застосовуватися, було зазначено

поліцейський нагляд і наявність достатньої кількості персона-лу, належним чином оснащеного для дій у випадку будь-яких нештатних ситуацій. Було також заявлено, що підозрювані під-лягають арешту з використанням мінімально можливої сили, що їх необхідно роззброїти і що необхідно отримати докази для судового процесу. До директиви додавалися, зокрема, переліки функцій службовців поліції, правила застосування вогнепаль-ної зброї та настанови щодо застосування вогнепальної зброї поліцією (див. пункти 136 та 137 нижче).

C. План евакуації19. План евакуації з місця очікуваного нападу був розроб-

лений 5 березня 1988 року головним інспектором Лопесом. Він мав набрати чинності в понеділок або вівторок (7–8 берез-ня). Він передбачав заходи зі здійснення евакуації та відгород-ження території в радіусі 200 м навколо Інс-Голлу, визначення під’їзних шляхів, які підлягали перекриттю, зазначення необ-хідних змін шляхів дорожнього руху та осіб, відповідальних за реалізацію плану. Цей план, однак, не був наданий іншим полі-цейським.

D. Об’єднаний оперативний штаб20. Керівництво операцією на Гібралтарі, спрямованою за

запобігання очікуваному терористичному нападові, здійсню-валося з об’єднаного оперативного штабу в центрі Гібралтару. В оперативному штабі діяли три окремі групи — армійська або військова група (у складі представників САС та вибухотех-ніків), поліцейська група та група спостереження або служби безпеки. Кожна з цих груп мала власні засоби зв’язку з пер-соналом на місцях, управління яким здійснювалося з окремо-го командного пункту. Водночас, двома основними засобами зв’язку, що використовувалися, були дві мережі радіозв’язку, відомі як «мережа спостереження» та «тактична» або «військо-

212


ва мережа». Існувала також вибухотехнічна мережа, яка не була зайнята; при цьому, попри те, що поліція мала власну мережу, вона вважалася незахищеною та, як здається, для необхідного зв’язку з центральним поліцейським відділком використову-вався телефон.

E. Перше виявлення підозрюваних в Іспанії 4 березня 1988 року

21. 4 березня 1988 року надійшли повідомлення про вияв-лення БО у Малазі в Іспанії. Оскільки Комісар не мав упев-неності щодо способу та строків його прибуття на Гібралтар, нагляд було посилено.

F. Оперативний інструктаж 5 березня 1988 року22. Опівночі з 5 на 6 березня 1988 року Комісар провів інс-

труктаж, у якому взяли участь офіцери служб безпеки (у тому числі, представники групи спостереження, Свідки H, I, J, K, L, M та N), військовослужбовці (у тому числі, військовослуж-бовці A, B, C, D, E, F та G) й представники поліції Гібралтару (Поліцейські P, Q та R, і головний інспектор-детектив Алджер, керівник Особливої служби та детектив-констебль Віаґас).

Комісар провів поліцейську частину інструктажу, представ-ники служб безпеки провели інструктаж із розвідувальних ас-пектів операції, керівник групи спостереження розповів про операцію зі спостереження, а Військовослужбовець E пояснив роль військових на випадок звернення до них по допомогу. Піс-ля цього, схоже, інструктаж проводився в менших групах, а E продовжив інструктувати військовослужбовців, що перебува-ли під його командуванням, але в тому ж самому місці.

Комісар також роз’яснив правила застосування збройної сили та вогнепальної зброї й пояснив важливість збирання поліцією доказів для подальшого суду над терористами.

23. Під час інструктажу представником служб безпеки були зроблені, зокрема, такі оцінки:

(a) ІРА має намір здійснити напад під час церемонії зміни караулу в зоні зосередження ззовні Інс-Голлу вранці у вівторок 8 березня 1988 року;

213


(b) для здійснення нападу буде вислано БО у складі трьох осіб — Деніела Мак-Канна, Шона Севіджа та третьої особи, яка пізніше була достовірно впізнана як Марейд Фаррелл. Мак-Канн раніше був засуджений до двох років позбавлення волі за володіння вибухівкою. Фаррелл раніше була засуджена до чотирнадцяти років позбавлення волі за здійснення вибухів. Вона під час перебування в ув’язненні була визнаним лідером того крила ув’язнених, які належали до ІРА. Севіджа було опи-сано як експерта з виготовлення вибухових пристроїв. Були показані фотографії трьох підозрюваних;

(c) ці три особи вважалися небезпечними терористами, які майже безсумнівно будуть озброєні та які, ймовірно, вико-ристають зброю у випадку зіткнення з силами безпеки;

(d) напад буде здійснено за допомогою автомобіля з вибухо-вим пристроєм. Вважалося, що вибуховий пристрій буде пере-везений через кордон у транспортному засобі й залишатиметь-ся схованим усередині транспортного засобу;

(e) можливість використання «блокувального» автомобіля (тобто автомобіля без вибухового пристрою, поставленого на стоянку в зоні зосередження для утримання місця для автомо-біля з вибуховим пристроєм) була розглянута, але вважалася малоймовірною.

Згідно зі свідченнями старшого офіцера служб безпеки O, наданими під час слідства, цю можливість було відкинуто, ос-кільки (1) для цього знадобилося б дві поїздки; (2) у цьому не було б потреби, оскільки в ніч напередодні або у вівторок уранці були б наявні вільні місця для стоянки; (3) існувала можливість блокування самого блокувального автомобіля внаслідок необережної постановки на стоянку. За оцінками передбачалося, що БО прибуде в останній момент у понеді-лок уночі або у вівторок уранці. З другого боку, головний інс-пектор Лопес, який не був присутнім на інструктажі, заявив, що він би не завозив вибуховий пристрій у вівторок, оскільки там було б багато людей, а місце для стоянки було б знайти важко.

214


1. Метод підривання вибухового пристрою

24. На інструктажі згадувалися різні методи підривання вибухового пристрою: за допомогою годинникового механіз-му, RCIED (керованого по радіо саморобного вибухового пристрою) або з використанням дротового зв’язку. Останній варіант, який вимагав би розміщення вибухового пристрою, приєднаного до детонатора дротом, було відкинуто як нездій-сненний за наявних обставин. Використання годинникового пристрою, за словами O, вважалося дуже малоймовірним у світлі того, що ІРА нещодавно підривала вибуховий пристрій за допомогою годинникового механізму в Енніскіллені, і ви-бух призвів до великої кількості жертв серед цивільних. Ви-користання пристрою дистанційного управління вважалося набагато ймовірнішим, оскільки з точки зору терориста такий варіант був безпечнішим і надавав йому змогу віддалитися від вибухового пристрою до вибуху, а також більш керованим, ніж годинниковий пристрій, котрий практично неможливо зупи-нити після приведення в дію.

25. Спогади інших осіб, що були присутніми на інструкта-жі, з цього питання є різними. Поліцейські свідки згадали про обговорення як годинникового механізму, так і пристрою дис-танційного управління. Комісар та його заступник очікували застосування будь-якого з цих пристроїв. Головний інспектор Алджер згадав про конкретну думку про більшу ймовірність застосування пристрою дистанційного управління. Представ-ники служби спостереження також вважали, що основний на-голос було зроблено на застосуванні пристрою дистанційного управління.

26. На відміну від них військові свідки, схоже, були пере-конані в тому, що це неодмінно буде пристрій дистанційного управління. Військовослужбовець F не згадував про годинни-ковий механізм, але зазначив, що під час інструктажу було за-значено, що напад буде здійснений «натисненням кнопки» за допомогою радіо, тобто вибуховий пристрій буде підірваний шляхом натискання кнопки. Він вважав, що ІРА видала розпо-

215


рядження не повторювати криваву бійню, яка сталася під час недавнього застосування вибухового пристрою в Енніскіллені, та звести до мінімуму кількість жертв серед невинного цивіль-ного населення. Вважалося, що терористи знали про те, що у випадку дощу парад буде скасований, а у цьому разі у випадку застосування годинникового механізму вибуховий пристрій спрацює без розбору.

Військовослужбовець E також заявив, що під час інструк-тажу їх було повідомлено про те, що вибуховий пристрій буде приведений у дію «кнопкою». У відповідь на запитання при-сяжного він заявив, що під час обговорення військовослуж-бовці дійшли висновку про те, що їм доведеться стріляти на враження з огляду на дуже малу кількість часу, обумовлену ви-користанням «кнопки».

27. Військовослужбовці A, B, C та D заявили, що на інструк-тажі їм було сказано про те, що пристрій буде радіокерованим. Військовослужбовець C сказав, що E підкреслював під час інс-труктажу, що йтиметься про «натискання кнопки».

2. Можливість підривання вибухового пристрою терористами у випадку зіткнення

28. Як заявив військовослужбовець O, вважалося, що у ви-падку зіткнення підозрювані можуть спробувати підірвати при-стрій, якщо засобом його підривання є управління по радіо.

Військовослужбовець F також згадав про те, що за оцінка-ми пристрій міг нести будь-хто з них трьох. У відповідь на за-питання про невідповідність цієї заяви судженням про те, що ІРА бажає звести до мінімуму число жертв серед цивільного населення, F заявив, що терористи могли підірвати пристрій для того, щоб попри все добитися певного пропагандистсько-го успіху. Він заявив, що представники розвідки згадували під час інструктажу про ймовірність того, що терористи можуть спробувати підірвати вибуховий пристрій, якщо їх заженуть у глухий кут.

Військовослужбовець E підтвердив, що їм було сказано про те, що троє підозрюваних є безжальними та що у випадку

216


зіткнення вони можуть вдатися до будь-якої зброї чи «кнопок», які будуть у них. Він привернув увагу своїх військовослужбов-ців до високої ймовірності того, що як мінімум один із підозрю-ваних нестиме «кнопковий пристрій».

29. Про це, по суті, згадали Військовослужбовці C та D. Вій-ськовослужбовець B не пам’ятав, чи йому було сказано, що пі-дозрювані спробують підірвати пристрій у разі арешту, але ус-відомлював таку можливість. Їх було попереджено про те, що підозрювані є дуже небезпечними, цілеспрямованими та фана-тичними.

30. Схоже, що під час інструктажу питання ймовірного розміру, методу приведення в дію або очікуваної дальності дії пристрою дистанційного управління не обговорювалися. Вій-ськовослужбовці, схоже, отримували інформацію на власних інструктажах. Військовослужбовець не знав конкретний розмір радіо-детонатора, але йому було сказано про те, що пристрій буде достатньо малим для того, щоб особа могла його схова-ти на собі. Військовослужбовцеві D було сказано, що пристрій буде малим і що його може бути підірвано натисканням лише однієї кнопки.

31. Що стосується дальності дії пристрою, Військовослуж-бовець F заявив про те, що, як сказали військовим, обладнан-ня, наявне в розпорядженні ІРА, може підірвати радіокерова-ний вибуховий пристрій з відстані у півтори милі (приблизно 2,4 км. — прим. перекладача).

G. Події 6 березня 1988 року 1. Розгортання Військовослужбовців A, B, C та D

32. Оперативний штаб відкрився о 8.00. Комісар чергував там з 10.30 по 12.30. Коли він пішов, його місце зайняв заступник комісара Коломбо. Представники групи спостереження чергу-вали на вулицях Гібралтара так само, як і Військовослужбовці A, B, C та D й представники поліції, залучені до операції. Вій-ськовослужбовці A, B, C та D були одягнуті в цивільне; кожен із них був озброєний пістолетом «Браунінг» 9 мм, який знахо-дився ззаду за поясом брюк. Кожний із них також мав при собі

217


приховану радіостанцію. Вони працювали в парах. У кожній парі одна особа підтримувала радіозв’язок у тактичній мережі, а друга особа — у мережі спостереження. Поліцейські P, Q та R, які перебували на чергуванні для надання військовослужбов-цям допомоги при здійсненні арешту, також були в цивільному одязі й мали при собі зброю.

2. Спостереження на кордоні

33. 6 березня 1988 року о 8.00 детектив-констебль Г’юарт вийшов на кордон для спостереження за трьома підозрювани-ми з комп’ютерного залу на посту імміграційної служби Іспанії. Йому були відомі справжні імена трьох підозрюваних. Йому були показані їхні фото. Іспанські офіцери мали фотографії. Комп’ютерний зал був розташований на певній відстані від самого пункту перетину кордону. Іспанські офіцери на посту імміграційної служби показували йому паспорти за допомогою пристрою візуалізації. Схоже, що вони показували йому лише паспорти з тих автомобілів, у яких їхало два чоловіки та одна жінка. Протягом дня йому було показано кілька фотографій, але він не впізнав їх. На перехресному допиті під час слідства він спочатку не згадав про те, чи було йому повідомлено про якісь псевдоніми, якими могли користуватися троє підозрю-ваних. Після цього, однак, йому здалося, що він згадав, що у зв’язку з Севіджем згадувалося прізвище Койн і що в той час він, напевно, знав псевдоніми всіх трьох осіб, як мали їх знати й іспанські офіцери. Головний інспектор Алджер, який проводив інструктаж Г’юарта, однак, не зміг згадати про те, чи згадувало-ся прізвище Койн до 6 березня; він лише згадав про прізвище Рейлі у зв’язку з Мак-Канном. Водночас, якщо Г’юарт про це згадав, то він не мав ніяких сумнівів, що це саме так і було.

34. На гібралтарському боці кордону чергові працівники митної служби та поліції не були поінформовані про спосте-реження й не залучалися до нього на тій підставі, що це приз-вело б до надання інформації надмірній кількості осіб. Не було вжито ніяких заходів для сповільнення черги автомобілів, які в’їжджали в країну, або для перевірки всіх паспортів, оскільки,

218


як вважалося, це могло насторожити підозрюваних. Водночас, на кордоні працювала окрема група спостереження, а на розта-шованому поблизу аеродромі — група затримання. Свідок M, який керував групою спостереження на кордоні, висловив роз-чарування з приводу явної відсутності співпраці між різними групами, які працювали на Гібралтарі, але він розумів, що все було організовано в такий спосіб із міркувань безпеки.

35. Під час слідства головний інспектор Алджер у відповідь на запитання про причини невжиття більш предметних заходів з гібралтарського боку кордону заявив таке:

«У цьому конкретному випадку ми ведемо мову про небезпеч-них терористів. Ми вели мову про дуже, дуже масштабну та ви-тончену операцію — операцію, яка мусила бути успішною. На мою думку, єдиний спосіб добитися успіху в операції полягав у тому, щоб дати терористам змогу в’їхати та поводитися з ними так, як з ними й поводилися з точки зору спостереження». 36. У той час як Військовослужбовці E та F згадували про

те, що військові віддавали перевагу перехопленню та арештові підозрюваних у прикордонній зоні, як здається, вони дотриму-валися цього підходу без упевненості, припускаючи, що іден-тифікація виявиться неможливою через дуже короткий час, відведений на ідентифікацію (10–15 секунд на автомобіль), та через брак попереджень із іспанського боку.

3. Варіанти арешту: політика Консультативної групи

37. Військовослужбовець F заявив, що варіант, запропо-нований військовими, було відкориговано в такий спосіб, що перевагу було віддано арештові підозрюваних під час пішого пересування в зоні зосередження, їхньому роззброєнню та по-дальшому знешкодженню вибухового пристрою. Він згадав про чотири ключових показники, сформульовані Консульта-тивною групою, для того, щоб зорієнтувати Комісара:

1) якщо автомобіль в’їжджає на Гібралтар та ставиться на стоянку в зоні зосередження ідентифікованим членом бойового осередку;

2) якщо автомобіль, яким керує член БО, в’їжджає в зону зосередження без завчасного попередження;

219


3) за присутності на Гібралтарі інших членів БО; 4) за наявності чітких ознак того, що терористи, поставив-

ши свій автомобіль із вибуховим пристроєм на стоянку, мають намір покинути Гібралтар, тобто якщо вони пря-мують у бік кордону.

План передбачав проведення арешту у присутності всіх членів БО та після їхньої ідентифікації й після поставлення ними на стоянку автомобіля, який вони мали намір покинути. Вжиття будь-яких заходів до цього моменту вважалося завчас-ним та таким, що могло викликати підозри у будь-яких неза-триманих членів БО із можливим виникненням ризику відсут-ності доказів для використання поліцією в суді.

4. Виявлення п. Севіджа

38. Детектив-констебль Віаґас вів спостереження у банку, з якого відкривався вид на те місце, де, як очікувалося, буде поставлено на стоянку автомобіль, яким керують терористи. Близько 12.30 він почув повідомлення по мережі спостережен-ня про те, що на місце для стоянки в зоні зосередження, яка перебувала під спостереженням, став на стоянку автомобіль. Представник Служби безпеки прокоментував, що водій не ква-пився виходити з автомобіля та возився з чимось між сидін-нями. Детектив-констебль Віаґас побачив, як чоловік зачинив двері автомобіля та пішов від нього в напрямку Сауспорт-Ґейт. Один із офіцерів Служби безпеки запитав колегу про мож-ливість ідентифікації, але жоден із них не мав упевненості. Підтвердити ідентифікацію попросили патрульного поліцей-ського. Сам детектив-констебль Віаґас не мав змоги ідентифі-кувати особу чоловіка з того місця, в якому він перебував.

39. Свідок N із групи Служби безпеки, яка вела спостере-ження на автостоянці в зоні зосередження, згадав проте, що о 12.45 на неї прибув та став на стоянку білий автомобіль марки «Рено», з якого через дві — три хвилини вийшов водій та пішов геть. Молоду людину, схожу на підозрюваного, було наступ-ного разу помічено в зоні спостереження близько 14.00. Сві-док H, якого відправили перевіряти особу, побачив підозрюва-

220


ного приблизно в цей час і без будь-яких складнощів упізнав у ньому Севіджа. Свідок N також побачив підозрюваного ззаду Джон-Мекінтош-Голлу, а о 14.10 повідомив оперативний штаб по радіо, що він упізнав у ньому Севіджа та того чоловіка, який раніше поставив автомобіль на стоянку в зоні зосередження.

Поліцейський Q, який перебував на чергуванні на вулиці, згадав, що по мережі спостереження близько 14.30 він почув повідомлення про ідентифікацію Севіджа.

40. Комісар, однак, не згадав про те, чи повідомляли його про ідентифікацію Севіджа до його прибуття в оперативний штаб о 15.00. Коломбо також не згадав про те, чи він чув щось про Севіджа до того моменту, коли надійшло повідомлення про його зустріч із двома іншими підозрюваними близько 14.50. Військовослужбовці E та F однак згадали, що повідомлення про можливе виявлення Севіджа надійшло близько 14.30. Вій-ськовослужбовець G також посилався на згадку про виявлення о 14.50 як на першу згаду про ідентифікацію Севіджа.

41. Схоже, мала місце певна затримка між надходженням ін-формації з місць подій в оперативний штаб або її переданням далі. Військовослужбовці E та F могли бути обізнаними про події краще за Комісара, оскільки вони вели ретельний моніто-ринг інформації, що надходила через різні мережі, яку, очевид-но, Комісар не міг чути, оскільки він сидів за столом на віддалі від контрольних радіостанцій.

42. Свідок H вів стеження за підозрюваним протягом при-близно однієї години. Він згадав, що підозрюваний використо-вував методи звільнення від стеження на кшталт заплутаних маршрутів через бічні вулиці. Свідок N також стежив за підоз-рюваним протягом, за оцінками, 45 хвилин, і вважав, що той був насторожі та вживав запобіжних заходів, наприклад, зупи-няючись за рогом у кінці проходів для того, щоб побачити того, хто за ним стежить.

5. Виявлення п. Мак-Канна та пані Фаррелл

43. Свідок M, який керував спостереженням на кордоні, за-явив, що двоє підозрюваних перейшли кордон близько 14.30,

221


хоча, очевидно, вони спочатку не були ідентифіковані з упев-неністю. Вони пересувалися пішки та, як згадувалося, також вживали заходів до боротьби зі спостереженням (Фаррелл часто оглядалася назад). Протягом їхнього просування вглиб Гібралтару за ними велося стеження.

44. Близько 14.30, як згадують Військовослужбовці E та F, надійшло повідомлення про можливе виявлення Мак-Канна та Фаррелл, які пересуваються пішки. Про це негайно було пові-домлено Комісара.

6. Виявлення трьох підозрюваних у зоні зосередження

45. Близько 14.50 до оперативного штабу надійшло повідом-лення про те, що підозрювані Мак-Канн та Фаррелл зустрілися з другим чоловіком, ідентифікованим як підозрюваний Севідж, і що ці троє дивилися на білий автомобіль марки «Рено», який стоїть на стоянці в зоні зосередження.

Свідок H заявив, що троє підозрюваних провели досить ба-гато часу, дивлячись на те місце, де стояв автомобіль; вони, на його думку, нібито вивчали його на предмет того, чи все було так, як треба для того, щоб вибуховий пристрій спрацював як належить. Детектив-констебль Віаґас також побачив, як троє підозрюваних зустрілися біля автостоянки, й заявив, що всі троє повернулися та дивилися в той бік, де стояв автомобіль. За його даними, це відбувалося близько 14.55. Він заявив, що на цей час Служба безпеки ідентифікувала всіх трьох підозрю-ваних.

У цей момент було розглянуто можливість проведення аре-шту. Згадки про це були різними. Пан Коломбо заявив, що його спитали, чи передасть він управління військовим з метою аре-шту, але він спитав, чи були підозрювані ідентифіковані з упев-неністю; йому відповіли, що їх ідентифіковано на 80%. Майже негайно після цього троє підозрюваних пішли геть від авто-мобіля через Сауспорт-Ґейт. Він згадав, що просування трьох підозрюваних на південь призвело до обговорення з приводу того, чи це вказує на те, що троє підозрюваних проводять ре-когносцировку й можуть повернутися за автомобілем. Саме з

222


цієї причини було ухвалене рішення про недоцільність прове-дення арешту в цей момент.

46. Близько 15.00 п. Коломбо подзвонив Комісарові, щоб повідомити його про те, що це, скоріше за все, були Мак-Канн та Фаррелл. Коли незабаром прибув Комісар, п. Коломбо пові-домив його про те, що підозрювані Мак-Канн та Фаррелл зуст-рілися з третьою особою, котрою, як вважається, є Севідж, і що ледь не було проведено арешт.

47. Комісар запитав про те, що існує впевненість щодо ідентифікації трьох підозрюваних. Ідентифікацію було під-тверджено о 15.25, коли до оперативного штабу надійшло повідомлення про те, що троє підозрюваних повернулися до зони зосередження та пройшли повз автомобіль, дивлячись на нього. Троє підозрюваних пішли на північ геть від авто-мобіля. Військовослужбовці E та F згадали, що контроль був переданий військовим, але одразу ж після цього Комісар повернув його собі, коли він попросив провести додаткову перевірку особистості підозрюваних. Підтвердження осо-бистості, з проханням про яке звертався Комісар, надійшло майже негайно.

7. Перевірка автомобіля підозрюваних у зоні зосередження

48. Після підтвердження особистостей трьох підозрюваних та після того, як вони покинули зону зосередження, Військо-вослужбовець G здійснив огляд автомобіля підозрюваних. Він провів огляд ззовні, не торкаючись автомобіля. Він описав його як білий «Рено», що виглядає новим. Він не виявив нічого не-доречного всередині автомобіля й нічого, що явно було не на своєму місці або було сховане під сидіннями. Він відзначив, що антена автомобіля, яка була іржавою, не відповідала вікові автомобіля. Він перебував біля авто протягом менш ніж двох хвилин. Він повернувся в оперативний штаб і повідомив Ко-місара про те, що вважає автомобіль «підозрілим автомобілем із вибуховим пристроєм». Під час слідства він пояснив, що цей професійний термін застосовується по відношенню до автомо-біля, поставленого на стоянку за підозрілих обставин, коли на-

223


явні всі підстави вважати, що у ньому є вибуховий пристрій, і неможливо сказати, що його там немає.

49. Комісар згадав, що G повідомляв про підозрілий автомо-біль із вибуховим пристроєм, оскільки досить новий автомо-біль мав по центру стару антену. Він заявив, що внаслідок цього вони поставилися до автомобіля як до «автомобіля, що може містити вибуховий пристрій».

50. Військовослужбовець F заявив, що саме антена робила автомобіль підозрілим, і відзначив, що цю інформацію було пе-редано всім працівникам на місцях.

51. Військовослужбовець E виявив більшу категоричність і заявив, що, наскільки G міг сказати «за результатами побіжно-го огляду, він зміг підтвердити наші підозри про те, що вони мали справу з автомобілем із вибуховим пристроєм».

52. Військовослужбовець A заявив, що він на 100 відсотків був упевнений в тому, що на місці зупинки для висадки па-сажирів з автобусів був вибуховий пристрій, що підозрювані мали пристрої дистанційного управління та, ймовірно, були оз-броєні. Саме це йому було сказано по радіо. Військовослужбо-вець C згадав, що Військовослужбовець E підтвердив наявність пристрою поблизу Інс-Голл, який може бути підірваний одним із трьох підозрюваних, скоріше за все, Севіджем, оскільки саме його раніше бачили, коли він порався з чимось усередині ав-томобіля. Йому також сказали про наявність старої антени на новому автомобілі.

Військовослужбовець D сказав, що Військовослужбовець E підтвердив йому, що там був вибуховий пристрій. Наскільки він міг згадати, ніхто не сказав йому про те, що існує можливість того, що троє підозрюваних не матимуть при собі пристроїв дистанційного управління в неділю, або що вони, можливо, вза-галі не завозили вибуховий пристрій. Військовослужбовець E, якому він повністю довіряв, сказав йому, що в автомобілі зна-ходиться вибуховий пристрій.

53. Під час слідства Військовослужбовець G був описаний як вибухотехнік зі знешкодження вибухових пристроїв. Він мав досвід знешкодження автомобілів із вибуховим пристроєм

224


у Північній Ірландії, але під час слідства у відповідь на числен-ні питання він заявив, що не є ні експертом з радіозв’язку, ні експертом з вибухівки. Він не подумав про можливість виве-дення потенційного вибухового пристрою з ладу шляхом де-монтажу антени з автомобіля. Під час перехресного допиту він погодився, що спроба відкрутити антену була б потенційно не-безпечною.

8. Передання військовим контролю з метою арешту 54. Після отримання повідомлення від Військовослужбовця

G та з огляду на те, що троє підозрюваних продовжували руха-тися на північ геть від автомобіля, Комісар вирішив, що троє підозрюваних підлягають арешту за підозрою у змові з метою вбивства. О 15.40 він підписав формуляр із проханням до вій-ськових перехопити підозрюваних та взяти їх під варту. У цьо-му формулярі, який заздалегідь був наданий військовими, міс-тилася заява такого змісту:

«Я, Джозеф Луїс Канепа, Комісар поліції, беручи до уваги за-грозу тероризму на Гібралтарі та будучи повністю поінформова-ним про військовий план з використанням вогнепальної зброї, звертаюся до вас із проханням про реалізацію військового варіан-ту, який може включати в себе застосування смертоносної сили задля захисту життів». Після підписання формуляру Військовослужбовець F через

тактичну мережу віддав розпорядження про втручання війсь-кових.

Військовослужбовець E перевірив місця розташування вій-ськовослужбовців по радіо. Військовослужбовці C та D здійс-нювали візуальний контроль за рухом трьох підозрюваних по Лайн-Волл-Роуд та Сміт-Дорріен-Авеню. Військовослужбовці A та B просувалися на північ через Кейсмейтс-Сквер та в ту-нель Лендпорт. Військовослужбовців було поінформовано про передання їм контролю з метою здійснення арешту.

55. За свідченнями, поданими під час слідства військово-службовцями, Поліцейським R та детективом-констеблем Ал-джером, військовослужбовці неодноразово відпрацьовували процедури арешту разом із поліцією до 6 березня 1988 року.

225


Відповідно до цих репетицій, військовослужбовці мали набли-зитися на малу відстань до підозрюваних, наставити на них свої пістолети та вигукнути «Стояти! Поліція! Руки вгору» або ана-логічний текст. Після цього вони мали заставити підозрюваних лягти на землю та відвести руки від тіла в очікуванні прибуття поліції для офіційного здійснення арешту. Крім того, детектив-констебль Алджер заявив про те, що було докладено особливих зусиль для визначення на Гібралтарі місця, придатного для ут-римання терористів під вартою після арешту.

56. Дійшовши до перехрестя Сміт-Дорріен-Авеню з Вінс-тон-Черчилль-Авеню, троє підозрюваних перетнули дорогу й зупинилися на іншому боці поговорити. Поліцейський R, здійснюючи спостереження, побачив, що вони, схоже, обмі-нялися газетами. У цей момент Військовослужбовці C та D наближалися до перехрестя по Сміт-Дорріен-Авеню. Вій-ськовослужбовці A та B, вийшовши з тунелю Лендпорт, та-кож побачили трьох підозрюваних через перехрестя від них у місці приєднання пішохідної доріжки, що веде до тунелю, до Коррал-Роуд.

57. Однак, коли військовослужбовці зібралися на перех-ресті, Севідж відійшов від підозрюваних Мак-Канна та Фар-релл, повернувши на південь у бік тунелю Лендпорт. Мак-Канн та Фаррелл продовжили рухатися на північ правим тротуаром Вінстон-Черчилль-Авеню.

58. Севідж пройшов повз Військовослужбовців A та B, заче-пивши плече B. Військовослужбовець B збирався повернутися для здійснення арешту, але A сказав йому,що вони повинні йти в бік підозрюваних Мак-Канна та Фаррелл, знаючи про те, що C та D перебувають поруч і здійснять арешт Севіджа. Війсь-ковослужбовці C та D, знаючи про те, що A та B, стежили за підозрюваними Мак-Канном та Фаррелл, покинули Сміт-Дор-ріен-Авеню та пішли за Севіджем.

9. Постріли по Мак-Канну та Фаррелл

59. Військовослужбовці A та B дали під час слідства викла-дені нижче свідчення.

226


60. Військовослужбовці A та B продовжили йти на північ угору по Вінстон-Черчилль-Авеню за Мак-Канном та Фар-релл, ідучи у швидкому темпі для скорочення відстані. Мак-Канн рухався праворуч від Фаррелл із внутрішнього боку тро-туару. На ньому були надягнуті білі брюки та біла сорочка без куртки. Фаррелл була одягнута у спідницю та куртку й несла велику торбу.

61. Коли Військовослужбовець A перебував на відстані близько десяти метрів (можливо, навіть ближче) від Мак-Кан-на з внутрішнього боку тротуару, Мак-Канн озирнувся назад через ліве плече. Мак-Канн, як здавалося, дивився прямо на A, і усмішка сповзла з його обличчя, ніби він щойно усвідомив, хто такий A і яку загрозу він становить.

Військовослужбовець A вийняв пістолет, збираючись вигук-нути вимогу зупинитися, хоча й не був упевнений у тому, чи він справді вигукнув ці слова. Рука Мак-Канна раптово та агресив-но посунулася до передньої частини його тіла. A подумав, що той шукає кнопку для підривання вибухового пристрою, й тому відкрив вогонь. Він зробив один постріл у спину Мак-Канну з відстані трьох метрів (хоча, можливо, ця відстань була мен-шою). Бічним зором A побачив порух Фаррелл. Фаррелл ішла ліворуч від Мак-Канн з того боку тротуару, який був ближчим до дороги. A побачив, як вона наполовину повернулася право-руч у бік Мак-Канна, схопивши свою торбину, яку тримала під лівою рукою. A подумав, що вона також намагається дістатися до кнопки та вистрілив один раз їй у спину. Під час ознайом-лення з речовими доказами, які вказували на те, що він, мож-ливо, здійснив постріл із відстані трьох футів (див. пункт 111 нижче), він не висловив незгоди. Потім A знов повернувся до Мак-Канна та здійснив ще один постріл у тіло та два постріли в голову. A не усвідомлював, чи B відкривав вогонь, коли це відбувалося. Усього він здійснив п’ять пострілів.

62. Військовослужбовець B наближався до Фаррелл ззаду по тротуару з боку дороги. Він дивився на неї. Коли вони були на відстані три — чотири метри й ця відстань скорочувалася, він периферійним зором побачив, що Мак-Канн повернув го-

227


лову через плече. Він почув те, що, на його думку, було вигуком A, що його він вважав початком процесу арешту. Майже в ту саму мить праворуч від нього було відкрито вогонь. Одночасно Фаррелл зробила різкий рух у правий бік, потягнувши торбину, яку вона несла під своєю лівою рукою через плече. Він не бачив ні її рук, ні торбини й побоювався, що вона шукає кнопку. Він відкрив вогонь по Фаррелл. Він вважав, що Мак-Канн ство-рює загрозливе положення й не міг бачити його рук, і відкрив вогонь по Мак-Канну. Потім він повернувся в бік Фаррелл та продовжив стріляти доти, доки не переконався в тому, що вона більше не становить загрози, тобто її руки є віддаленими від її тіла. Усього він здійснив сім пострілів.

63. Обидва військовослужбовці заперечували, що Фаррелл або Мак-Канн робили спробу здатися, піднявши руки вгору, та що вони стріляли по двох підозрюваних, поки ті лежали на зем-лі. Під час слідства Військовослужбовець A зробив заяву про те, що він мав намір убити Мак-Канн, аби «той не став загро-зою й не підірвав ту бомбу».

64. Стрілянина відбувалася на тротуарі перед автозаправ-ною станцією «Шелл» на Вінстон-Черчилль-Авеню.

Після стрілянини військовослужбовці надягли берети для того, щоб їх упізнала поліція. Вони помітили поліцейський ав-томобіль із сиреною, що працювала, який їхав на південь від сонячного годинника на дальньому боці Вінстон-Черчилль-Авеню. Кілька поліцейських вистрибнули з автомобіля та пе-рестрибнули центральну загорожу. Військовослужбовець A усе ще тримав свій пістолет у руці. Він підняв руки вгору та крик-нув: «Поліція». A згадав, що чув постріли ззаду в той час, коли наближався поліцейський автомобіль.

Хоча жоден із військовослужбовців не усвідомлював наяв-ності поліцейського автомобіля або сирени до моменту припи-нення стрілянини, більшість свідків, включаючи поліцейських P, Q та R, які перебували поблизу для надання військовослуж-бовцям підтримки під час арешту, а також кілька членів групи спостереження й цивільні свідки згадували про те, що сирена прозвучала трохи раніше за постріли. Поліцейські P та Q, які

228


вели спостереження з досить близької відстані, подумали, що Фаррелл та Мак-Канн відреагували на звук сирени: на думку Q, саме сирена змусила Фаррелл та Мак-Канна зупинитися та повернутися.

65. Поява поліцейського автомобіля на цьому місці була непередбаченою обставиною. Після того, як Комісар передав контроль військовим о 15.40, він наказав п. Коломбо забезпе-чити наявність поліцейського транспорту. Пан Коломбо зате-лефонував головному інспекторові Лопесу на центральному поліцейському відділку, який, у свою чергу, наказав контроле-рові поліцейському констеблеві Ґудману відкликати черговий поліцейський автомобіль. Контролер зареєстрував дзвінок о 15.41. Він викликав патрульний автомобіль по радіо, наказав-ши поліцейським негайно повернутися. Він не знав, де саме був автомобіль у той час і з якої причини його відкликано. Коли інспектор Ревальятте, який перебував в автомобілі, спитав, чи справа є терміновою, контролер сказав йому, що повідомлен-ня було пріоритетним, а подальші вказівки будуть надані після прибуття.

66. Під час отримання повідомлення поліцейський автомо-біль стояв у пробці на Сміт-Дорріен-Авеню. Ревальятте наказав водієві ввімкнути сирену та проблискові ліхтарі. Автомобіль виїхав на смугу зустрічного руху, щоб об’їхати низку автомо-білів. Вони повернулися на свою смугу на світлофорі на пере-хресті з Вінстон-Черчилль-Авеню та продовжили рух вздовж Вінстон-Черчилль-Авеню по крайній смузі руху. Проїжджаючи повз станцію «Шелл», чотири поліцейських, які перебували в автомобілі, почули постріли. Ревальятте наказав водієві руха-тися далі. Поглянувши назад, він побачив двох осіб, що лежали на тротуарі. Автомобіль розвернувся на перехресті з круговим рухом навколо сонячного годинника й повернувся, щоб зупи-нитися на іншому боці вулиці навпроти станції «Шелл». Увесь цей час працювала поліцейська сирена. Коли автомобіль зупи-нився, четверо поліцейських вийшли з нього, причому троє з них перестрибнули через центральну загорожу, а Ревальятте пішов круговим шляхом до місця подій.

229


67. Поліцейські P, Q та R перебували поруч із автозаправною станцією «Шелл» і також швидко прибули на місце пострілів по Мак-Канну та Фаррелл. Поліцейські P та Q накрили тіла своїми куртками. Поліцейський P, присідаючи, упустив свій пістолет і мусив покласти його назад у кобуру. Поліцейські Q та Ревальятте обшукали тіла.

10. Свідчення очевидців стрільби по Мак-Канну та Фаррелл

68. Стрілянина відбувалася у погожий післяобідній час у не-ділю, коли на вулицях було багато людей, а дороги були запов-нені автомобілями. На станцію «Шелл» виходять вікна значної кількості житлових будинків. З огляду на це свідками стріля-нини стало чимало людей, включаючи поліцейських, які бра-ли участь в операції, поліцейських, які проїжджали через цей район в інших справах, членів групи спостереження та значну кількість цивільних осіб та поліцейських, які не перебували на службі.

69. Майже всі свідки, які давали свідчення під час слідства, згадували, що Фаррелл несла свою торбину під правою рукою, а не під лівою, як казали Військовослужбовці A та B. Коро-нер заявив у зверненні до журі, що це могло мати значення як стверджуване виправдання приводу для відкриття вогню вій-ськовослужбовцями, а саме, стверджуваного поруху торбини через передню частину її тіла.

70. Більш важливим є те, що троє свідків, двоє з яких дали інтерв’ю під час зйомок суперечливого телевізійного доку-ментального фільму, присвяченому цим подіям, під назвою «Смерть на Скелі» (Death on the Rock), дали свідчення, які вказували на те, що постріли по Мак-Канну та Фаррелл здій-снювалися тоді, коли вони лежали на землі. Вони заявили, що бачили стрілянину з житлових будівель, вікна яких виходять на автозаправну станцію «Шелл» (див. пункт 125 нижче).

71. Пані Селесія бачила чоловіка, що лежав на тротуарі, а руки іншого чоловіка, що був поруч, були �

2. РІШЕННЯ ЄСПЛ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯ СТ. 2 ЄКПЛ І...

Documents